Новини ветеранів зі всієї України
Понеділок, 27 Квітня 2026
Ветеранський центр «Серед своїх» запрошує ветеранів з Ірпеня та їх родини на пікнік. У програмі: смачний обід, дитяча програма, відпочинок на природі, спорт та майстер-класи, слово від капелана.
Пікнік відбудеться 9 серпня (субота), об 11:00 в Ірпінській Біблійній Церкві (вул. Соборна, 1).
Щоб зареєструватися, телефонуйте за номерами: 097 222 03 16, 068 453 34 04.
2 серпня 2025 року неподалік Києва, у селі Нові Безрадичі, у музеї «Код нації» відбувся перший Фестиваль героїчної кави «Філіжанка», який поєднав вшанування пам’яті загиблих воїнів, допомогу пораненим захисникам та відкриття нового українського кавового смаку. Фестиваль присвячений Артему Тєлєбєнєву, позивний «Таліб» — воїнові ЗСУ, волонтеру, баристі та засновнику маленької кав’ярні з великою мрією: створити справжню українську каву з характером. Його дружина, Яна Беркут, продовжила втілювати в життя його мрію, і разом з командою однодумців за підтримки родини Ющенків, ГО «Київщина — це ми» та голови Гатненської ТГ Олександра Паламарчука організувала фестиваль.
«Вшанування пам’яті загиблих воїнів – це найголовніше. Військових багато, і, як на мене, кожна родина має докладати зусиль: підніматися, знімати фільми, навіть короткі, п’ятихвилинні, про наших героїв. Хочеться, щоб якомога більше розповідали, показували, що були такі люди, що вони робили, де воювали. І цей фестиваль – це музика, це атмосфера, це спосіб нагадати про них», — розповідає Яна Беркут.
На фестивалі були присутні побратими Артема, які разом із ним служили на фронті. Один із них – Михайло Денисенко:
«Артем був дуже світлою людиною. Він завжди намагався зігріти своє оточення, підтримати тих, хто поруч. Навіть на позиціях він постійно прагнув пригостити всіх кавою — це була його маленька традиція. І нині ця пам’ять про нього живе далі: ми знову збираємось, щоб разом випити кави. Це об’єднує нас», — коментує військовий.
Інший побратим Дєпелян Галуст згадує, що Артем завжди піднімав бойовий дух, вчив любити Україну, надихав своїх друзів і навіть допомагав йому самому переходити на українську мову:
«Я з перших днів війни, ще з 2014 року, бачив багато людей, воював із різними побратимами, але чесно скажу – не зустрічав такої людини, як він. По толерантності, по знаннях, по відношенню до людей – Артем завжди притягував до себе, міг допомогти будь-кому. А його сміх… усі знали той «талібівський сміх», як ми його називали», — ділиться Дєпелян Галуст.
Військовий Олексій Балко, який приїздив на один день заради цього заходу і вже увечері знову мав вирушати на службу, підкреслив, що такі події нагадують захисникам, що у тилу про них пам’ятають, готові підтримати, допомогти у разі поранень чи втрат.
«Важливо знати, що люди в тилу не забувають про нас, що якщо станеться біда, якщо хтось втратить кінцівку, – знайдуться ті, хто допоможе, підтримає. Це дуже цінно усвідомлювати. Так само важливо знати, що після смерті тебе згадають добрим словом. Артем був саме такою людиною – доброю, завжди готовою підтримати, допомогти. Дуже добре, що є такий фестиваль, на якому можна згадати його. Звісно, ті, хто дружив із ним, пам’ятають про нього щодня, але важливо, що й інші люди, які ніколи не знали Артема, можуть тут побачити, ким він був, чим займався, познайомитися з його родиною», — розповідає Олексій Балко.
Побратим Богдан Бондарчук, поділився історією, яка для нього стала символом справжньої дружби та людяності. Він розповів, як після поранення Артем спеціально приїхав до нього у Дніпро, подолавши 250 кілометрів лише для того, щоб підтримати й нагадати, що він важливий:
«Часто ми чуємо про війну лише цифри – мільйон загиблих, два мільйони. Але коли ти думаєш не про статистику, а про конкретну людину, про Таліба, про його характер, про те, що він зробив – ти починаєш по-справжньому розуміти ціну цих втрат і чому так важливо пам’ятати кожного поіменно», — зауважує Богдан Бондарчук.
За словами Генерального продюсера фестивалю Олексія Кулікова, фестиваль – це не лише можливість зібрати кошти на реабілітацію та підтримку військових у співпраці з фондом з фондом Revived Soldiers Ukraine, а й перший крок до реалізації мрії Артема – створення власного національного рецепту української кави з характером:
«Артем колись мріяв створити українську каву з характером. У світі є кава по-міланськи, по-віденськи, навіть по-львівськи, але українського рецепту героїчної кави досі не було. Цей фестиваль – перший крок до створення національного кавового рецепту, який міг би з’явитися в наших кав’ярнях. Ми запросили малий бізнес, щоб вони спробували створити власні рецепти. Зібрані ідеї залишимо в музеї, щоб зберегти їх на пам’ять, і ці рецепти будуть у відкритому доступі. У цьому допоміг і фонд, який підтримав ініціативу та долучився до розробки кавових рецептів. Ми залучили різних людей: ветеранів, військових, цивільних, навіть команду переселенців із Бердянська. Разом вони створювали свій рецепт героїчної кави. Це і є головна ідея фестивалю – пам’ять, допомога сьогодні і спільне майбутнє, яке нас об’єднує», — пояснює Олексій Куліков.
Такі заходи стають простором, де особисті історії стають суспільною відповідальністю, а громади, бізнес і волонтери вибудовують горизонтальні зв’язки та культуру вдячності.
Міністерство у справах ветеранів України оголосило про початок третього етапу набору кандидатів на посади фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Прийом заяв триватиме до 31 серпня 2025 року. Заявки приймають виключно через вебплатформу е-Ветеран.
Фахівець із супроводу — це перша особа, яка зустрічає наших захисників після повернення в громаду, а також допомагає їхнім сім’ям та родинам полеглих Героїв. Забезпечує інформаційний супровід та підтримку, консультує щодо отримання статусу, пільг, послуг, житла, проходження реабілітації, працевлаштування, започаткування власної справи, надає юридичну допомогу.
Для заповнення заяви знадобляться:
Детальну інформацію можна отримати тут.
У Богуславі створюють два ветеранські простори — один на фінальному етапі підготовки до відкриття, інший уже працює й приймає відвідувачів. Обидва покликані стати місцем підтримки для тих, хто повернувся з війни.
Перший простір діятиме на базі Центру надання соціальних послуг Богуславської міської ради. Центр почав роботу кілька місяців тому й нині завершує облаштування приміщення. У команді — психолог, реабілітолог, юрист та спеціалісти із соціального супроводу. Вони надаватимуть допомогу ветеранам, їхнім родинам, а також родинам загиблих і зниклих безвісти.
У новому приміщенні, яке готують на базі Богуславської лікарні, планується облаштування кабінетів фізичної та психологічної реабілітації, юридичного супроводу, масажного кабінету, а також зали для групових зустрічей. Передбачено запуск соціального транспорту, який не лише забезпечить мобільність, а й дасть можливість працевлаштування ветеранів як водіїв чи координаторів перевезень.
Другий простір — хаб «Ветеран-Є» — створено громадською ініціативою без залучення бюджетних коштів. Над ним працювали депутати місцевої ради, волонтери, ветеранські організації та підприємці. Простір уже функціонує й об’єднує ветеранів, які прагнуть підтримувати одне одного, ділитися досвідом і шукати рішення разом.
Увечері 3 серпня в Індустріальному районі Харкова 44-річний місцевий мешканець під час сварки дістав травматичний пістолет і відкрив вогонь по ветерану ЗСУ, а потім ще й побив його. 22-річного постраждалого госпіталізували з тілесними ушкодженнями, а нападника затримали правоохоронці.
Про це повідомили в поліції Харківської області.
Причиною інциденту став “раптовий конфлікт”, як йдеться у повідомленні.
Слідчими розпочато досудове розслідування за ч. 4 ст. 296 (хуліганство) Кримінального кодексу України. Зловмиснику загрожує до семи років позбавлення волі.
Усі обставини події встановлюються.
Структура, яка мала стати опорою для захисників України, нині не може впоратись навіть із власними потребами. Як повідомляє «Тернопільська правда», фахівці, котрі покликані допомагати ветеранам, самі опинилися у ситуації, коли змушені працювати без зарплат, без техніки, без елементарного забезпечення. І що найболючіше — багато з них самі є ветеранами, людьми з інвалідністю або членами родин загиблих.
«Помічники ветеранів були створені для того, аби допомагати ветеранам. Але в даний момент ми не можемо допомогти навіть собі», — звернулися до редакції фахівці із супроводу, які працюють у громадах Тернопільщини.
Роман Павлишин, учасник бойових дій, ветеран із інвалідністю, працює у Великоберезовицькій громаді. Він розповів, що обласна рада створила комунальне підприємство «Ветеранський простір», яке мало стати системним рішенням для надання допомоги тим, хто пройшов війну. Проте ситуація склалась критична. За його словами, від держави надійшла субвенція на певну кількість штатних одиниць, але набрали більше людей, ніж дозволяли фінансові рамки. Внаслідок цього уже в червні почались затримки з виплатами.
«Не всі фахівці отримали заробітну плату навіть за червень. А в липні — ні авансу, ні зарплати. Люди живуть за свої кошти, працюють без жодної впевненості, що їм взагалі щось заплатять», — каже він.
За словами фахівців, звернення до обласної ради результатів не дали. Ветерани отримують стандартні відписки про те, що відповідальність нібито лежить на ОВА. Така ситуація деморалізує. Адже вони не прийшли в установу заради посад чи кабінетів — вони хотіли бути корисними побратимам.
«Фактично їхня робота — для галочки і на камери. Нас використовують як вітрину: ось, мовляв, у нас є допомога ветеранам. Але на ділі — ні ресурсів, ні підтримки, ні людського ставлення», — додає Павлишин.
Ігор Войцехівський, ще один ветеран і фахівець із супроводу, теж працює у Великоберезовицькій громаді. Він розповідає, що проблеми в системі виникли ще навесні. Люди не знали, як оформлювати документи, куди їх подавати. Просили навчання — довго, наполегливо. Врешті отримали курс у Києві, але звітність змінюється чи не щомісяця, а інструкцій немає.
«Ми просили про збори, щоб пояснили, як усе організовано. Коли нарешті їх провели, нас там не навчили, а ще й насварили. Це були збори в радянському стилі — все добре, проблем немає, а якщо є, то мовчіть», — розповів він.
Ігор також згадав про катастрофічну відсутність обладнання. Робочі комп’ютери відсутні. Фахівці працюють на своїй техніці, купують канцелярію, заправляють принтери власним коштом. Кілька місяців тому громада передала два старих комп’ютери і принтер, який, за словами Ігоря, так і не запрацював. Недавно кожному з них вручили по ноутбуку — але питання: навіщо він, якщо немає принтерів?
«З чим працювати? Серпень на носі, а ми, дорослі люди, не маємо навіть стільця нормального чи шафи, щоб зберігати документи. А ми працюємо з персональними даними ветеранів. Це не серйозно», — обурено каже Ігор.
Реакція керівництва на звернення про зарплату вразила ветеранів ще більше. На конкретне запитання, чому не виплачують людям гроші, один із керівників сказав: «У 90-х пів року без зарплати сиділи — і вижили».
«Я був у ступорі. Просто не знав, як на таке реагувати», — зізнається Ігор Войцехівський.
Його кабінет розташовано на другому поверсі будівлі, без ліфта. Це унеможливлює прийом ветеранів з інвалідністю, які пересуваються в кріслах колісних. «Я фізично не можу підняти людину. Про це хтось подумав? У відділі у справах дітей, з яким ми ділимо кабінет, мені доводиться виходити, коли в них хтось є. І навпаки — вони мають виходити, коли приходить ветеран», — говорить він.
Софія Лісобей, яка працює в Підволочиській громаді, має схожий досвід. Вона влаштувалася на посаду ще в березні. З того часу, каже, не отримала жодної виплати вчасно.
«Ноутбук — мій, принтери — мої, заправляю сама. Канцелярія — за власний кошт. Якщо треба перевезти ветерана — заправляю за свої гроші. Обіцяли хорошу зарплату, премії, підтримку. Але на ділі — одні лише витрати», — розповідає пані Софія.
Фахівці неодноразово зверталися до обласної ради, до Мінветеранів, до журналістів. І лише після того, як історія набула розголосу, їм почали перераховувати затримані кошти. Виплати надійшли з великим запізненням, але ніхто так і не пояснив, чому все відбувається саме так.
«Хто має нести відповідальність за цю бездіяльність? Ми, ветерани, будемо терпіти? Якщо дозволимо це — потім усе залишиться на ентузіазмі, а про реальну допомогу ветеранам забудуть», — наголошує Роман Павлишин.
Фахівець із Бережан Володимир Філіпенко надіслав офіційне звернення до обласної ради з проханням пояснити ситуацію. У відповіді йшлося, що облрада не володіє такою інформацією й переслала запит до обласної військової адміністрації. Відповіді звідти досі немає.
Керівник «Ветеранського простору» Юрій Човган публічно заявив, що всі борги по зарплатах виплачено 31 липня. За його словами, затримка була «суто технічна». Він також запевняє, що юридична й технічна допомога фахівцям надається постійно.
«Ми працюємо 24/7. Є спеціальна група, в якій вирішуємо всі питання. Сам користуюсь особистою технікою. Із громадами домовляємось, щоб вони забезпечували фахівців. Усі працюють, усі стараються», — заявив він.
Тим часом у публічних звітах — сотні послуг, тисячі консультацій, підтримка ветеранів по всій області. Але за фасадом — виснажені фахівці, більшість із яких самі є ветеранами. Вони працюють без зарплат, без меблів, без поваги. І все, що вони просять — дати їм можливість справді допомагати тим, хто захищав країну.
Відсторонили двох директорів у Національної академії медичних наук. Трапилось все в Харкові, де ветеран намагався отримати допомогу в медзакладі.
Військові, які отримали поранення, заслуговують на повноцінне лікування й реабілітацію. Закон це гарантує. Але в реальності ветерани часто залишаються сам на сам із бюрократією, відсутністю прозорих процедур і неузгодженістю між державними структурами. Про це написала обласна прокуратура Харкова.
«Державним бюджетом передбачено значні кошти на лікування і реабілітацію ветеранів — більше десяти мільярдів гривень. Крім того, існують місцеві програми, в яких також закладено кошти, є допомога від благодійних фондів. Це значний фінансовий ресурс, який здатний допомогти ветеранам відновити своє здоров’я. Однак через відсутність системної соціальної політики, спрямованої на лікування і реабілітацію ветеранів, виникають проблеми», — коментує ситуацію голова Консультативної Ради у справах ветеранів війни Юрій Корсунов.
Голова комісії, що опікується ветеранами Харківської обласної Ради Ольга Лехан пояснює, що проблема має системне коріння. Заклади Національної академії медичних наук не уклали договорів з НСЗУ, тож не фінансуються за програмою медичних гарантій. Це означає, що ветерани змушені оплачувати ліки, обстеження та навіть операції власним коштом, попри законодавство, яке гарантує безкоштовну медичну допомогу.
«В умовах повномасштабної війни, коли держава обіцяє військовим підтримку, ситуація, коли елітні державні установи вимагають з поранених гроші, це не просто ганебно, а злочин проти справедливості», — підкреслює Ольга Лехан.
Новий керівник академії, Василь Лазоришинець, підтверджує: проблеми справді є. Комісія вже перевіряє заклади, частина керівників відсторонені. Але академія працює в межах фінансування через НСЗУ й визнає потребу в кращій взаємодії з іншими органами влади.
«Медична допомога у нас зараз фінансується через НСЗУ, тобто фінансування йде повне, і я особисто контролюю, щоб в жодному інституті не було випадків, коли військовослужбовці чи ветерани мали б оплачувати додаткові кошти. Якщо десь такі випадки все ж таки виникають, як це сталося в Харкові, то я, коли там був, після наради в офісі президента з Іриною Андріївною Верещук організував комісію, яка зараз працює в Харкові разом з місцевими ветеранськими організаціями. Згідно з інформацією, яка з’явилася в ЗМІ, ми вже відсторонили від виконання обов’язків двох директорів — інституту Зайцева та інституту Ситенка, на які були нарікання. Тепер триває перевірка, і після цього будуть прийняті адміністративні рішення. Ні в якому разі військовослужбовці та ветерани не повинні постраждати від цього, тому що, думаю, що проблеми є не лише в закладах Академії медичних наук, але й в інших установах, про що говорив губернатор на нараді. Однак ми будемо розбиратися поступово. Адже у нас, окрім харківських дев’яти інститутів, є ще 23 інститути в Києві, Львові, Одесі та Дніпропетровську», — зауважив Василь Лазоришинець.
До процесу змін залучили і ветеранів. Тарас Мацюк, ветеран ССО, став радником президента академії. Через свій досвід він знає багато проблем, з якими стикаються ветерани в лікарнях і готовий працювати над тим, щоб система стала доступнішою та прозорішою.
«Я тільки демобілізувався. До того я очолював патронатну службу Сил спеціальних операцій. Після того, як я звільнився, пройшов час, і зараз я теж готуюсь до реабілітації, до операції, оскільки організм потребує відновлення. Але сталася певна ситуація, яку ви вже знаєте, де виник певний конфлікт по Харкову. І мені запропонували бути радником президента Академії медичних наук Василя Васильовича. Він взяв мене для того, щоб реакція була миттєвою. Щоб ветерани розуміли, що про них піклуються і знали, до кого вони можуть звертатися. По-друге, ми плануємо створити гарячу лінію. Це обговорюється, і в кожному інституті буде гаряча лінія, яка допоможе з’ясувати, чи проплатив ветеран за ліки, чи не проплатив. Бо є багато фактів, коли ветерани платять за медичні послуги. Такі факти є, і ми будемо на них реагувати. Тому я впевнений, що це тільки початок правильного розвитку Академії медичних наук і ветеранського руху», — розповідає ветеран.
Сьогодні ветеранська спільнота не мовчить. Вона не просто реагує — вона контролює, документує й вимагає змін. Відсутність єдиної державної політики щодо лікування ветеранів — це системна вада, яку потрібно терміново виправляти. Якщо ви — військовий, ветеран або родич постраждалого, Фіксуйте рахунки,чеки, розмови та повідомте про випадок за ниже зазначеними телефонами в описі під цим відео.
Читайте також:
2 серпня в музеї “Код нації” поблизу Києва відбудеться перший Фестиваль героїчної кави “Філіжанка”, присвячений памʼяті героя України Артема Тєлєбєнєва (позивний “Таліб”) і організований його вдовою. Це подія, що об’єднує минуле, сьогодення та майбутнє: вшанування пам’яті загиблих, допомога пораненим героям та створення нового смаку української ідентичності — через каву. Музичний хедлайнер події — Kalush Orchestra. Ведучий заходу – Геннадій Попенко. Вхід — вільний за умови реєстрації.
Фестиваль “Філіжанка” організований за ініціативи Яни Беркут — юристки, баристки, волонтерки та вдови загиблого воїна Артема Тєлєбєнєва за підтримки третього Президента України Віктора Ющенка, Віталіни Ющенко, ГО «Київщина — це ми» та голови Гатненської ТГ Олександра Паламарчука.
Головна мета — зібрати 2 000 000 грн на підтримку реабілітації українських поранених воїнів та ветеранів у співпраці з фондом Revived Soldiers Ukraine, що з 2014 року надає кваліфіковану допомогу з медичної реабілітації за напрямком нейротравми, ураження центральної нервової системи, спинного та головного мозку, а також до та після протезну реабілітацію!
Кава має смак нації. Віденська, італійська, французька — у кожній культурі вона віддзеркалює ментальність народу. Українська героїчна кава має відображати сміливість, гідність та креативність. Учасники фестивалю представлять власні рецепти кави, натхненні історією боротьби, любові й незламності. Усі рецепти мають включати українські інгредієнти. Переможця оберуть за результатами відкритого голосування через донати, а три найкращі рецепти увійдуть до архіву музею української спадщини. Фестиваль “Філіжанка” стане стартом до всеукраїнського проєкту “Кава нації” — метою якого буде збір всіх можливих національних рецептів приготування кави з усієї України.
Фестиваль має глибоке особисте коріння. Його ідея народилася з любові, спільної мрії та втрати. Його натхненням є герой України Артем Тєлєбєнєв (позивний “Таліб”) — воїн ЗСУ, молодший сержант, зовнішній пілот (оператор) безпілотних авіаційних комплексів 411 окремого батальйону БПАК. Артем був активним волонтером з 2014 року, а з перших днів повномасштабного вторгнення став до лав оборонців — захищав Жуляни, брав участь у звільненні Ірпеня, а згодом діяв на найскладніших напрямках — Харківському, Херсонському, Донецькому та Запорізькому. Його рішучість, гідність і самопожертва врятували не одне життя. Він був людиною, яка підтримувала бойовий дух побратимів і надихала їх власним прикладом. Артем був нагороджений орденом за мужність 3 ступеню, медаллю за оборону Харківщини, Києва, за збережене життя, був справжнім героєм.
У 2023 році в Артема та його дружини Яни Беркут народився син Святослав, якого Артем бачив лише під час коротких ротацій та через відеозв’язок. 3 липня 2024 року Артем загинув від танкового удару на околиці Роботиного, Запорізької області. Похований у селі Гатне, що на Київщині.
Та ще задовго до війни Артем мріяв створити смак справжньої української кави. Починали з маленької точки, де був тільки термос з окропом, кава, паперові стаканчики та експерименти з інгредієнтами, потім відкрили невелику кав’ярню — місце, яке стало для них справою серця і способом бути корисними людям. Артем хотів, щоб кава в Україні мала своє обличчя — сміливе, щире, глибоке. І сьогодні Яна продовжує цю мрію через фестиваль “Філіжанка”, який не лише вшановує його памʼять, а й підтримує його побратимів — збираючи кошти на реабілітацію поранених героїв.
«Артем був надзвичайною людиною. Людина-характер, людина-сталь. Мав глибокі українські погляди й активно їх відстоював ще задовго до повномасштабної війни. З 2014 року їздив на схід як волонтер, допомагав фронту всім, чим міг. Говорив, що війна — неминуча.
Перед повномасштабною війною Артем почав працювати над рецептом української кави — з локальних інгредієнтів, із характером. Хотів створити нову традицію, знайти справжній український смак. Тепер я хочу втілити його задум. І на фестивалі ми створимо героїчну українську каву.
Для мене “Філіжанка” — це не лише про напій, це про пам’ять, яка зігріває. Про силу, яка народжується з любові. І тому наша головна мета — збір коштів на нейрореабілітацію для поранених військових. Це не просто допомога, це шлях до соціалізації, повернення в життя, до гідного майбутнього тих, хто захищає нас. А моя особиста мета — збереження пам’яті. Вірю: поки живе хоч одна людина, яка пам’ятає Артема, — він живе на небі.
А найвища і найамбітніша наша ціль — дати Україні новий голос у світі. Голос, який прозвучить через каву, створену нацією героїв — українцями. І цей перший фестиваль — тільки початок», — розповіла про ідею створення фестивалю Яна Беркут.
Місце проведення фестивалю доволі символічне — це музей “Код нації”, який розташовано в садибі третього президента України Віктора Андрійовича Ющенка. Вони познайомились з Артемом в його кафе, розговорились, знайшлось багато спільних тем та інтересів. І з того часу Віктор Андрійович часто навідувався до Артема і вони вели довгі розмови під каву та пиріжки. Після загибелі героя, Ющенко підтримував Яну. І коли у неї народилась ідея фестивалю, він одразу підтримав і запропонував провести його у своєму музеї.
“Сьогодні українська нація переживає найважче випробування за часів всієї історії. Та водночас — ми стаємо свідками пробудження: духовного, культурного, людського. Тому зараз важливо будувати живу пам’ять про наших захисників через слово, музику, мистецтво та традиції.
У цій філіжанці — не просто напій, а символ незламності, тиха молитва за тих, хто бореться, і крок до нового українського світу, де своє — найголовніше. Бо нація, що знаходить свої сенси, є нездоланною”, — розповів Віктор Ющенко.
Фінал фестивалю — народження серії смаків героїчної української кави — нашого нового національного бренду, який поширюватиметься в кав’ярнях по всій країні.
“Фестиваль героїчної кави “Філіжанка” — це не лише про смак. Це про пам’ять, що перетворюється на силу. Про життя, яке триває. Про вдячність тим, хто віддав себе без залишку. Саме тому тут ми збираємо кошти на реабілітацію поранених захисників, щоб подарувати шанс на повноцінне життя тим, хто, не вагаючись, пішов захищати Україну.
І головне, це про пошук об’єднання нашого поляризованого суспільства. Адже ми всі п’ємо каву.
Разом ми творимо майбутнє — із гідністю, глибоко та по-українськи” – генеральний продюсер фестивалю Олексій Куліков.
Revived Soldiers Ukraine — міжнародний благодійний фонд, який з 2014 року спеціалізується на допомозі українським військовим та ветеранам із найважчими бойовими пораненнями. Це поранення, що потребують високотехнологічного лікування та тривалої реабілітації.
Фонд надає допомогу через:
Допомогти можна не тільки на фестивалі, а і з будь-якої точки світу в будь-який момент, наголошують у Мінветеранів:
UAH
Назва банку: АТ «ПроКредит Банк», м. Київ, Україна, МФО 320984
Отримувач: БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД “ВІДРОДЖЕННЯ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ”
Код отримувача: 42570069
Рахунок отримувача
(IBAN): UA503209840000026003210415587
Коли: 2 серпня, 12.00 – 20.00
Де: Музей “Код нації”, Київська область, Нові Безрадичі, вул. Піщана
На Фестиваль можна буде дістатися автобусом, що буде курсувати від станції Видубичі до локації.
Вхід вільний за умови реєстрації: https://forms.gle/iY6sEDZ4dAwvGxsU8
Більш детальна інформація на сайті: www.filizhanka.org.ua та в соцмережах фестивалю:
У Миколаївській міській лікарні №1 стартував проєкт “Здоров’я ветерана — Здоров’я без перешкод”. Його реалізують за підтримки громадської організації “Гуртівня Незламних”.
Про це повідомили у міськраді.
За інформацією відомства, це перший етап комплексного медичного заходу, організований задля особливої уваги до ветеранів, індивідуального підбору лікування з урахуванням бойового досвіду, поранень, хронічних захворювань та психологічного стану.
“Для ветеранів організували огляд без черг, консультації профільних спеціалістів, надали психологічну підтримку та сформували направлення на подальшу діагностику, лікування й реабілітацію”, — йдеться в повідомленні.
7 серпня 2025 року об 11:00 у Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка відбудеться тренінг «Ефективні комунікації для роботи та бізнесу» для ветеранів та членів їхніх родин. Участь — безкоштовна.
У програмі тренінгу:
Учасники отримають практичні інструменти для:
Хто може долучитися:
Кількість місць обмежена — лише 15 учасників.
Реєстрація обов’язкова за Кількість місць обмежена — лише 15 учасників.
Реєстрація обов’язкова за посиланням.
.
