Ветерани повинні стати основою системи формування національного спротиву та базового військового вишколу в Україні, адже лише так ця система працюватиме не лише на папері. У цьому переконаний Олексій Фандецький, заступник командира 241 ОБр ТрО з ППП, керівник ГО “Ветерани 241 бригади”. Свою позицію він виклав для колонки на сайті Української правди:
Чи є ще в когось ілюзії, що війна закінчиться найближчим часом? Навіть якщо активна фаза стихне, протистояння триватиме. Ми житимемо поруч із загрозою ще довго. А це означає одне: українці мають стати народом, який у будь-який момент здатен дати відсіч ворогу. І це неможливо без постійної, якісної підготовки. Саме тому вже зараз потрібно не відкладати, а будувати ефективну систему національного спротиву.
Основою цієї системи мають стати ветерани. Закон України «Про основи національного спротиву» прямо визначає, що бойовий досвід учасників війни є базою для підготовки громадян до захисту держави. Зокрема, стаття 3.5 передбачає, що система спротиву має «сприяти набуттю громадянами готовності захищати Батьківщину на основі бойового досвіду учасників бойових дій». Інакше кажучи, без ветеранів якісної підготовки не існує.
З вересня у вишах запроваджено обов’язкову базовий військовий вишкіл. Згідно з постановою уряду №734, викладати її мають передусім ветерани війни або військової служби. У школах предмет «Захист України» також можуть викладати ветерани — відповідні рекомендації ухвалили МОН і Мінветеранів. Їхній статус є додатковою перевагою під час відбору кандидатів.
Це правильний напрям, однак його потрібно посилити. Викладати військову підготовку повинні лише ветерани російсько-української війни. І це варто закріпити законодавчо. Інакше система спротиву залишиться суто формальною. Без тих, хто пройшов війну, будь-яке навчання буде схоже на спробу навчити плавати без води — поки не прийде справжній шторм, ніхто не зрозуміє, як діяти.
Коли молодь чує про спротив лише у теорії — це сприймається як ще один предмет. Але коли в аудиторію заходить ветеран, слова набувають ваги. Це вже не урок, а розмова про те, як у реальній небезпеці захистити себе, родину й країну.
Так, питання кадрового ресурсу залишається відкритим. Можливо, ветеранів зараз не вистачить, щоб закрити всі навчальні посади. Проте держава може створити гнучку систему — залучати ветеранів як інструкторів із гідною оплатою, без обов’язкового переходу на викладацьку роботу. Це дозволить поєднувати основну діяльність із передачею бойового досвіду тим, хто лише готується до служби.
Позитивні приклади вже є. У Києво-Могилянській академії курс військової підготовки ведуть ветерани 241-ї бригади ТрО. Без будь-яких розпоряджень вони власним прикладом формують покоління нових захисників — і це працює.
Система національного спротиву без ветеранів — це фасад без фундаменту. Можна створювати програми, затверджувати стратегії й готувати документи, але без людей, які знають війну зсередини, усе це залишиться декларацією. Якщо ми справді хочемо бути державою, здатною захищатися, ветерани мають стати її опорою — не статистами, а тими, хто формує готовність суспільства.
Ветеран Богдан Гуз, який втратив руку на війні, змушений був їхати на верхній полиці вагона, бо не встиг купити нижню. Водночас ніхто з попутників не запропонував йому обмінятися місцями. Про цей прикрий досвід чоловік розповів на своїй сторінці у Threads.
В коментарях Укрзалізниця пояснила ситуацію:
«Як правило, у поїзді на броні для маломобільних пасажирів та їхніх супроводжуючих знаходиться два нижні та два верхні місця. Але, мабуть, на момент вашого звернення нижніх місць на броні не залишилося», — заявили в «Укрзалізниці».
Користувачі соцмережі підтримали ветерана. Багато хто зазначив, що найбільше їх вразила не відсутність квитків на нижні місця, в байдужість пасажирів…
Днями у межах 32-го Львівського міжнародного BookForum відбулася презентація збірки новел «Voices of Defenders». До неї увійшли твори військових із різних підрозділів ЗСУ, ТрО, Нацгвардії та ДПСУ. Частина авторів вперше спробувала себе у літературі, але саме ця безпосередність і зробила тексти живими. Проєкт має на меті зробити голоси ветеранів чутними та сформувати образ воїна через особисті, правдиві та живі історії.
«Місія цієї збірки робити голоси захисників і захисниць чутними», — підкресливкоординатор проєкту зі створення збірки «Voices of Defenders» Юрко Вовкогон. Він зазначив, ще одна місія проєкту — щоб образ ветерана формувався із тисяч правдивих історій:
«Ніхто не має перетворюватися на одиницю статистики. Тисячі справжніх життєвих історій повинні творили образ ветерана, щоб він не був спущений нам із “високих” кабінетів. Бо тоді будемо мати те саме, що мали раніше — штучно сконструйовані образи “освабадітеля”. Нам потрібна правда. У цій збірці ми несемо ідею того, що світло має перемагати темряву і що життя має брати верх навіть під час війни. Про це і розповідається у новелах».
Чим особлива збірка «Voices of Defenders»
До збірки «Voices of Defenders» увійшли десять новел молодих захисників та захисниць, які воювали в різних підрозділах ЗСУ, ТрО, Нацгвардії та Прикордонної служби. Чимало з них вперше поділилися своєю історією у текстовому форматі.
Юрко Вовкогон розповів, що вирішили взяти тексти тих військових, які тільки починають писати, бо їхні слова — прості та звучать максимально правдиво:
«Тут просто живий досвід, і в кожному реченні можеш поставити себе на місце людини. Це для нас найважливіше, щоб кожен міг і був готовий захищати своїх близьких. Це ще одна місія цього проєкту. Коли ти розповідаєш про свій так тяжко здобутий досвід, він дає можливість когось іншого зробити кращим. Навіть не обов’язково саме зараз чи в нашій країні. Той, хто це прочитає зможе краще зрозуміти про силу і тендітність життя. Бо якщо ти цей досвід передаєш, то виконуєш корисну місію, щоб цей світ та людство робилося кращим. Якщо ти цей досвід не передаєш —він залишається твоєю травмою».
Видавець книги — військовий волонтер, засновник «UA Comix» та «3.3.3.» Богдан Кордоба. Упорядником збірки став поет і письменник Григорій Семенчук. За його словами, йому було хвилююче працювати з цими новелами, адже важливо було зберегти максимальну ідентичність тексту.
«У цій збірці є художня література, але для мене вона безперечно перетинається з документалістикою, власними історіями та рефлексіями… Багато авторів вже мають ідеї для того, щоб продовжувати писати далі», — розповів Григорій Семенчук.
Він додав, що вже також підготували переклад текстів англійською мовою. Крім того, наступного року планують видати збірку текстів волонтерів, а ще через рік — захисників.
Звукорежисером аудіозбірки є актор та ветеран Назарій Павлик (студія «79014records»). Так, тексти ветеранів можна не тільки прочитати, але й послухати у аудіоформаті. Для цього їх озвучили ще десять інших захисників та захисниць, зокрема, які проходять реабілітацію в центрах Unbroken та Superhumans.
«Одного разу мені прийшло повідомлення про те, чи не хочу долучитися до проєкту. Тоді я одразу погодився. Почав пробувати щось написати. Однак згодом зрозумів, що щось в мене не виходить. Тому відмовився. Проте я був готовий будь-як долучитися до проєкту. Тому спробував себе в озвученні тексту. З автором новели я вирішив особисто познайомитися та зустрітися», — ділиться ветеран російсько-української війни Максим Фетісов.
Про що новели ветеранів
«Voices of Defenders» — це правдиві історії молодих людей, які стали на захист незалежності України, показуючи війну не лише як сукупність бойових дій, а як глибоко особистий, пульсуючий досвід пам’яті, болю та любові. Саме так: любові в усіх її проявах. Слухайте ці голоси. Вони важливі»,— зазначає у передмові, письменник та військовослужбовець Валерій Пузік.
Авторами та авторками новел стали: Андрій Боднар, Анастасія Хлібник, Денис Скорбатюк, Ігор Дусан, Інна Короленко, Ірина Васечко, Володимир Савельєв, Андрій Каспшишак, Андрій Сушко та Данило Ставицький.
«Це було таким цікавим досвідом. Я буквально за 2-3 год написав цю новелу. Пізніше я її довше редагував: щось додавав та забирав. Я хотів розповісти про свій досвід на цій війні, що може здобути рядовий вчитель у лавах ЗСУ. Тому хотів залишити якийсь слід після себе (навіть кілька сторінок у цій книжці), який буде важливим для теперішніх та майбутніх поколінь», — розповів ветеран війни та автор тексту «Я — вчитель. Не герой. Просто був там» в книзі Ігор Дусан.
Авторка та колишня бойова медикиня, чия новела «Евак Королька» є у збірці, Інна Короленко зізнається, що до цього немала жодного досвіду в написанні художніх текстів, однак погодилася на пропозицію взяти участь у проєкті.
«Я сподіваюся, що такі історії розкриють набагато більше, ніж просто слово “ветеран” та “військовослужбовець”.Тому що за кожним з нас стоїться окрема історія, яку ми проживаємо. І це не можуть прожити люди тут (йдеться про цивільних людей —приміт ред). Тому вони можуть прочитати наші історії та спробувати нас краще зрозуміти».
Вона підкреслює, що завдяки цьому, почала писати власну книгу.
У книзі є новела «Крайній вихід», яку написав ветеран Андрій Боднар. Свій текст він присвятив загиблим побратимам.
«У певному сенсі це такий досвід, з яким хотілося поділитися з іншими і водночас глянути на нього збоку. Бо кожна людина по-різному сприймає такі моменти. Думаю, коли, ви прочитаєте, то по-своєму це сприймете. Основна мета — показати бойові дії армії зсередини, а не через призму московської пропаганди. Адже зараз люди дуже бояться армії…», — розповів Андрій Боднар.
У збірці можна знайти два тексти ветерана Володимира Савельєва — «Салат» та «Армія як збірка оповідань». Він ділиться до почав щось писати ще в бліндажі на фронті.
«Коли ти починаєш щось писати, фіксувати свої думки для себе, а не просто комусь розказувати, тоді наново переживаєш ці події. Кристалізуєш своє ставлення, що відбувається довкола тебе. Ці оповідання в мене — коротенькі, але це те, що я відчуваю, що було всередині мене. Коли я це написав, то це як відправний пункт до того, ким я є зараз. Тому через 10-15 років мені буде цікаво глянути, який я був. Загалом всім рекомендую писати, коли маєте важкий період у житті чи стрес. Бо коли починаєш писати, то це допомагає зрозуміти, де ти є і чого ти хочеш від цього всього», — зазначив ветеран.
Тексти у «Voices of Defenders» можна послухати та прочитати за покликанням тут.
Видання «Voices of Defenders. vol.1» є частиною українсько-данського проєкту, який реалізує команда YMCA-YWCA Lviv спільно з KFUM og KFUK i Danmark. Організатори безкоштовно поширюватимуть книжку в реабілітаційних центрах, різних закладах і бібліотеках.
27 вересня відбулася підсумкова зустріч курсу “Мистецтво ветеранського бізнесу 2.0”, організованого Асоціацією підприємців-ветеранів АТО. Курс, що проходив онлайн, став важливим етапом для понад 170 учасників з усієї України. На підсумковій зустрічі ветерани презентували свої бізнес-проєкти, демонстрували навички, набуті під час навчання, та готовність розвивати власний бізнес.
Ілля Новіков, один із менторів курсу, відповідав за модуль, присвячений підприємництву та бізнес-моделям. Він переконаний, що з чіткою ідеєю та належною підтримкою можна створити стабільний бізнес. Важливо починати із продуманої стратегії, а не сподіватися лише на гранти чи спокусу швидкого заробітку:
«Успішні кейси показують, що з чіткою ідеєю та належною підтримкою можна створити стабільний бізнес. Водночас важливо починати з продуманою стратегією, а не тільки через гранти чи спокусу швидкого заробітку. Бізнес — це не тільки про гроші, це про довгостроковий розвиток і стабільність, тому важливо правильно побудувати стратегію з самого початку», — коментує ментор.
Владислав Зубченко відповідав за модуль, присвячений особистій ефективності та ресурсам. Він вважає, що коли ветерани знаходять свою справу, це ще й допомагає подолати посттравматичний стрес:
«Для мене як для психолога важливо, що коли ветерани знаходять свою справу, це не лише дає їм сенс, а й допомагає подолати посттравматичний стрес, перетворюючи його на ресурс для особистого зростання. Це не просто бізнес, це шлях до відновлення і внутрішньої гармонії», — говорить Зубченко.
Володимир Біленький — ветеран, підприємець, фермер та лікар-ветеринар. У 2015 році у Вінниці він заснував ветеринарний центр “Vet House”.
А 2021 року вступив до добробату, бо вірив у можливу повномасштабну війну та хотів бути готовим. Початок повномасштабного вторгнення він зустрів у селі Піски на Донеччині, згодом брав участь у бойових діях на Харківщині та у районі Оріхова Запорізької області. У липні 2024 року Володимир демобілізувався й започаткував ще один бізнес — креветково-ракову ферму. Розвив справу разом із батьком, також ветераном війни. У своїй діяльності Володимир активно використовує грантове фінансування та працює над масштабуванням бізнесу. Не зважаючи на десятирічний досвід у веденні власного підприємства, йому бракувало знань у розбудові серйознішого бізнесу. Саме тому вирішив пройти навчання:
«У нас досить амбітні плани, і я розумію, що для масштабування нам потрібні додаткові грантові кошти. Ті кошти, що ми отримали, пішли на фізичний простір, на магазин, обладнання, але для наступного етапу розвитку нам потрібні інші інвестиції, щоб покращити онлайн-продажі та SEO. Я хочу, щоб наш бізнес став важливою частиною аграрного сектору», — ділиться ветеран.
Тетяна Мойсеєнко — дружина військовослужбовця, підприємиця, засновниця крафтової майстерні в місті Ірпінь, яку назвала просто – «Майстерня». Переїхавши до Ірпеня з Сум з дітьми через війну, Тетяна разом із сестрою вирішила започаткувати власний бізнес. Вони створили майстерню для крафтових виробників із різних міст України, зокрема з Сумщини, Київщини, Полтавщини. Проєкт активно підтримує ветеранів та їхні бізнеси:
«Ми супер відкриті до ветеранських бізнесів, бо ці люди виготовляють дуже якісні продукти, але не завжди вміють правильно позиціонувати себе. Наше завдання — допомогти їм реалізувати свої вироби та продавати їх. Це дуже важливо, оскільки ми хочемо, щоб ці бізнеси розвивалися і стали успішними», — розповідає Тетяна.
Роман Романюк — ветеран, підприємець та засновник бізнесу «RomArt», що спеціалізується на виготовленні сувенірної продукції та друкові на одязі. Він служив у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Після повернення із фронту, Роман вирішив не працювати на когось, а створити власний бізнес. Зараз він займається ще й вишивкою, плануючи масштабувати свій бізнес і розвивати нові напрямки:
«Так само, як 24 лютого я пішов у військкомат і пішов захищати країну, так після повернення розумію, що нам потрібно розвивати економіку, розвивати бізнес, брати все в свої руки, бо хто, як не ми? Ми самі повинні діяти, самі створювати можливості для себе та своїх родин», — коментує ветеран.
Після завершення курсу «Мистецтво ветеранського бізнесу 2.0» учасники отримали сертифікати про проходження навчання. За статистикою Міністерства у справах ветеранів України, 1 з 10 ветеранів після повернення із фронту займається бізнесом. Це зайве підтвердження тези, що ветеранське підприємництво відіграє важливу роль у відновленні економіки країни.
Андрій Соломін – лучанин, учасник АТО, офіцер 100-ї окремої механізованої бригади, ветеран війни. У квітні 2024 року він отримав поранення, внаслідок якого втратив обидві ноги. Ветеран каже: чекає на протезування і хоче навчитися керувати дронами.
Суспільному захисник розповів про свій бойовий шлях і те, як вчиться жити з ампутацією. Про це пише видання Волинські Новини.
«Для мене війна чітко почалася після Волновахи, коли ми були на Рівненському полігоні і привезли хлопців. Це перші втрати. Ми тоді стояли в строю і кричали гасла: «Слава Україні», «Героям слава». Я почув плач матерів і зрозумів, що це війна», – каже Андрій Соломін.
В АТО він був улітку 2014 року, служив у підрозділі ремонтно-відновлювального батальйону. Ремонтували техніку, їздили в Докучаївськ, у Мар’їнку. Після участі в АТО багато малював, вийшла ціла серія картин «Парадокси війни».
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій потрапив до лав 100-ї бригади, побував на навчанні за кордоном, на Донбас поїхав воювати як командир.
«Я хотів берегти життя. Знаю, що таке бути солдатом. Не міг по-іншому. Я так само боявся, як вони, але мені не можна було показувати страх, – каже ветеран. – Мені треба було запалювати серця і показувати власним прикладом, що так можна робити».
На Донбасі спершу воював у Серебрянському лісі, згодом його роту перекинули під Очеретине.
«Щоб змінити формат бригади з «тереошної» на механізовану, потрібно було вивести її в тил, доукомплектувати зброєю і людьми, пройти злагодження. Цього всього не відбулося. І по суті, в мене в роті нічого не змінилося. Ми замінили підрозділ механізованої бригади під Очеретиним. Бригаду, яка отримала бойовий досвід в лісі, кидають у поле, було ясно, що будуть великі втрати. Казали, що наша бригада протистояла шести бригадам російським, я не знаю, чи це правдива інформація, але здавалося, що в них там просто люди безкінечні», – пригадує Андрій Соломін.
Поранення боєць отримав у квітні 2024 року. З його слів, тоді російські війська прорвали оборону, і їм довелося відступати. Андрій Соломін ухвалив рішення виходити з позицій останнім.
«Я буквально від бліндажа відійшов метрів 100 і мені під ноги прилетів скид. Я падаю на спину, розумію, що в мене поранення і йти вже не зможу. Витягли побратими на ношах. По нас стріляв міномет, дрони робили скиди. Ми знайшли якийсь гараж і там почалося довге очікування на евакуацію. Ну, я не чекав евакуацію насправді. Хотів, щоб вони пішли просто, лишили мене там. Але вони не залишили», – розповідає ветеран.
Внаслідок поранення Андрій втратив обидві ноги.
«Для мене набагато гірше було б втратити зір або дві руки. Для когось я без ніг – у значно гіршому становищі. І справді знайти в собі сили жити далі непросто. Допомагають ті самі ветерани. Я їздив на змагання, в червні був баскетбол на кріслах колісних, потім регбі на кріслах колісних. Дуже круто, ти туди приїжджаєш і знайомишся з багатьма ветеранами, черпаєш натхнення», – додає чоловік.
30 вересня Андрій Соломін вирушає до Львова, де його чекає наступний етап реабілітації. Чоловік вже опанував ста біси – короткі протези, які потрібні для вертикалізації і підтримки м’язового корсета. Далі на ветерана чекають тести, після яких його поставлять у чергу на отримання біонічних колінних модулів.
Містом Андрій Соломін пересувається на кріслі колісному. Каже: перепон для людей з ампутаціями багато.
«У Луцьку найбільша проблема – це заїзди на тротуари. Оці бровки, якщо там є якийсь схил, то або неадекватний кут, або за бордюром є така вибоїна і далі асфальт. І в оцю вибоїну, якщо передні колеса крісла колісного потрапляють, то ти летиш просто обличчям вперед. І я не кажу про якісь там дворики. Це вулиця Винниченка, це проспект Грушевського, це проспект Перемоги», – наголошує ветеран.
Також Андрій Соломін відмітив, що більшість пандусів біля магазинів, офісів чи спортклубів непридатні до використання.
Зі слів ветерана, він не шкодує про жоден день у війську і своє рішення стати на захист України.
«Втомилися люди чи не втомилися від війни, ворог не питає. Не буде так, що хай воює той, хай той помре, а я буду собі жити своїм звичайним життям. Так не буде. Насправді ми звинувачуємо владу, це небезпідставно, звичайно, але треба починати з себе. Якщо 33 життя вартували моїх ніг, то хай воно так буде. Є така думка, що раз я не можу бігати з автоматом, то треба навчитися пілотувати дрони про всяк випадок», – додав Андрій Соломін.
Спільнота гірських волонтерів і добровільних рятувальників «Волонтерські мандрівки» запрошує ветеранів Збройних сил України та чинних військовослужбовців узяти участь у безплатній реабілітаційній поїздці до Карпат. У програмі — радіальні виходи в гори, групові тренінги та індивідуальні консультації з психологами (за бажанням учасників).
Мандрівка відбудеться з 11 по 15 жовтня на хребті Свидовець (Закарпаття). Учасників розмістять у високогірному будиночку «Перелісок», розташованому далеко від цивілізації.
Організатори наголошують, що гори — це ресурс, який допомагає відновлювати сили та зцілювати душу. Мета поїздки — відпочинок, психологічна підтримка та спілкування у колі побратимів і волонтерів.
Деталі мандрівки
Як йдеться в дописі організаторів, до притулку група доїде повнопривідними автомобілями, далі заплановані піші маршрути різної складності, включно з підйомом на гору Близниця, найвищу точку Свидовецького масиву.
Безпеку забезпечуватимуть добровільні гірські рятувальники, а психологічний супровід — фахівці, які допоможуть учасникам пропрацювати важливі питання у спокійному природному середовищі.
Участь безкоштовна. Місце збору — м. Рахів, Закарпаття.
Організатори наголошують, що стан здоров’я учасників має дозволяти перебування в гірських умовах і самостійне пересування маршрутом. Під час мандрівки заборонене вживання алкоголю та наркотичних речовин — у разі порушення правила учасники залишають притулок за власний кошт.
Крім того, учасників просять уважно ознайомитись зі списками рекомендованого спорядження, які надійдуть усім кандидатам після проведення реєстрації.
Цими вихідними у 17 громадах Рівненської області відбувся ярмарок вакансій для ветеранів та членів їхніх родин. Учасникам розповіли про можливості перекваліфікації та державні програми підтримки після служби, а також запропонували понад 500 вакансій, зокрема близько 50 — у структурах Національній поліції та ДСНС. Крім того, свої вакантні посади представили й промислові підприємства регіону.
Під час заходу у Рівному підписали Принципи бізнесу, дружнього до ветеранів і ветеранок. Як зазначили в ОДА, це ініціатива, яка задає стандарти підтримки захисників та їхніх родин у різних сферах діяльності компаній: на робочому місці, у продуктах та сервісах, закупівлях, комунікаціях та у взаємодії зі спільнотами.
До підписання долучилися заступниця міністра у справах ветеранів Юлія Кіріллова, директор ТДВ «Будівельна компанія Моноліт Девелопмент» Олексій Яницький та технічний директор ТОВ «Кроноспан Рівне» Ігор Іванів.
Вперше до ініціативи долучився соціально-відповідальний бізнес Рівненщини.
Також під час заходу презентували проєкти «Кваліфікації, загартовані боєм» Національного агентства кваліфікацій та програми Українського ветеранського фонду, який надає гранти для розвитку ветеранського бізнесу.
«Організували захід спільно з обласним центром зайнятості одночасно у 17 громадах. Працевлаштування – важливий крок до повернення захисників у цивільне життя. Тому подібні ярмарки будемо влаштовувати і в майбутньому», — розповів начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль.
Напередодні Дня захисників і захисниць України Ветеран Хаб, Принцип, Юридична сотня і Простір можливостей представили новий подкаст. У ньому ветерани, урядовці та експерти обговорюють, як створити ефективну державну політику для понад 1,5 мільйона українців і українок, які вже мають ветеранський статус, а також для тих, хто отримає його в майбутньому.
Про що пілот?
У першому епізоді йдеться про те:
хто має статус ветерана, ветеранки та як він надається;
які упередження в суспільстві є навколо цих статусів;
що держава знає про потреби та як фіксує дані про ветеранів, ветеранок;
як подбати про безпеку даних воїнів і воїнок.
Хто в кадрі?
Івона Костина — голова правління Ветеран Хаб
Масі Найєм — ветеран, співзасновник правозахисного центру для військових Принцип
Наталія Калмикова — міністерка у справах ветеранів України
Олег Шиманський — заступник міністерки у справах ветеранів України.
Мета подкасту — зафіксувати історичний момент визнання українських воїнів державою. Важливо забезпечити сталою та реалістичною підтримкою впродовж життя їх та їхніх близьких. Адже з 2014 року понад 1,5 мільйона українців і українок отримали статус ветеранів і ветеранок. Доки війна триває, їх кількість зростатиме.
«Якщо ви визнаєте словом ветеран учасників бойових дій, то ви визнаєте свою війну війною», — зазначила Івона Костина, голова правління Ветеран Хаб.
У наступних випусках про:
дієву охорону здоровʼя
підтримку сімей
матеріальні потреби
роботу і покликання
повагу й гідне вшанування
Перший епізод подкасту Держава [для] ветеранів вийшов 30 вересня. Переглянути та послухати можна на YouTube-каналі Veteran Hub, Spotify, Apple Podcasts, HB Podcasts, MEGOGO. Нові випуски — щовівторка.
Подкаст став можливим завдяки підтримці Уряду Великої Британії, яку він надає через Міністерство закордонних справ, у справах Співдружності та розвитку Великої Британії в межах проєкту «Концепція державної політики України щодо ветеранів та їхніх сімей». Його реалізують громадські організації Ветеран Хаб, Принцип, Юридична Сотня та Простір Можливостей. Інформація у матеріалі не завжди відображає погляди Уряду Великої Британії.
В Україні ветерани та їхні родини зможуть простіше оформлювати посвідчення учасника бойових дій, а також швидше отримувати витяги з Єдиного державного реєстру ветеранів війни. Кабмін ухвалив постанову, яка спрощує процедури та зменшує бюрократичні бар’єри.
Нова постанова уряду, розроблена Міністерством у справах ветеранів, вносить кілька важливих змін. Відтепер добровольці, які отримали статус учасника бойових дій через Мінветеранів, можуть подавати заяви на посвідчення через Центри надання адміністративних послуг за місцем проживання. Це робить отримання документа доступнішим для тих, хто проживає далеко від обласних центрів.
Також оновлено форму заяви, що привели у відповідність до чинного порядку. Це дозволить уникати неузгодженостей та затримок під час оформлення посвідчення. Окрім того, розширено коло осіб, які мають право отримувати витяги з Єдиного державного реєстру ветеранів війни. Відтепер працездатні батьки зниклих безвісти та полонених ветеранів можуть швидше отримати необхідні офіційні дані.
Посилюється й роль ЦНАПів, які стають ключовою ланкою у наданні ветеранських послуг на місцях.
«Оцифровані процеси й доступ через ЦНАП – це ще один доказ, що цифрова трансформація працює для людей. Можливість отримання посвідчення УБД через ЦНАП – це не просто надання послуги, це скорочення бюрократії для наших захисників та захисниць», – зазначила т.в.о. начальника управління з питань цифрового розвитку ЛОВА Наталія Хомик.
В адміністрації додають, що спрощені процедури дозволять родинам полонених та зниклих безвісти швидше отримати потрібні дані, а ветеранам – необхідні документи.
Офіс інновацій УКУ спільно з кафедрою психології і психотерапії Факультету наук про здоровʼя Українського католицького університету та Центром сімейної психотерапії Олександра Гальчинського розробили сертифікатну програму «Основи психологічного консультування та супроводу для ветеранів у системі “Рівний – рівному”». Ветерани, які пройдуть навчання, зможуть надавати кваліфіковану допомогу своїм побратимам та посестрам, які були у полоні або демобілізувалися.
Програму розробили Марʼяна Миколайчук,доцентка кафедри психології та психотерапії ФНЗ УКУ, спільно із Олександром Гальчинським,акредитованим психотерапевтом і досвідченим військовим армії оборони Ізраїлю. Він активно допомагає українським військовим з початку повномасштабного вторгнення. Зокрема, надає консультації для військових психологів.
Марʼяна Миколайчук
«Мене запрошували у різні підрозділи ділитися знаннями. Здебільшого це була тактична психологія: як дати собі раду на полі бою, як допомогти побратиму стабілізуватися під час ведення бойових дій, як врятувати особовий склад. Паралельно я проводив і проводжу тренінги для цивільних психологів, як працювати з військовими, – розповідає Олександр Гальчинський. – Є кілька громадських організацій, навчальних центрів, які запрошують мене поділитися техніками, протоколами роботи з військовими для того, щоб надати їм психологічну допомогу. Йдеться не тільки про першу психологічну допомогу, а й про консультування, супровід і психотерапію у доволі кризових станах».
Він додає, що спільна програма з Факультетом наук про здоровʼя УКУ готує фахівців першого контакту з ветеранами: «Учасники нашої програми є самі ветерани. Кожен з них має чималий бойовий досвід, хтось має досвід полону. Ми їх готуємо для того, щоб вони вміли якісно ефективно надати психологічну допомогу».
«Таке навчання є й способом зцілення і самодопомоги: здобуваючи навички з психологічного консультування, у ветеранів покращується власна регуляція. Вони використовують психологічні техніки та інструменти і для себе», – додає Марʼяна Миколайчук.
Навчання на програмі «Основи психологічного консультування та супроводу для ветеранів у системі “Рівний – рівному”»
Вона пояснила, чому обрали систему «Рівний – рівному»: «Згідно з дослідженням, військовослужбовець чи ветеран швидше звернеться до людини зі схожим бойовим травматичним досвідом, яка ще й знає, як фахово використовувати інструменти й техніки психологічної допомоги, ніж до особи, яка не пережила подібного».
Участь у програмі беруть фахівці, які вже мають досвід консультування, психологічні знання, відповідну медичну освіту або є керівниками, засновниками громадських організацій, що допомагають ветеранам.
Навчання на програмі «Основи психологічного консультування та супроводу для ветеранів у системі “Рівний – рівному”»
Андрій Фармуга з Івано-Франківська має досвід роботи у системі «Рівний – рівному». Він служив в АТО, а коли повернувся, пройшов реабілітаційні курси, після яких ветеранові запропонували вести групи підтримки і тренінги для ветеранських організацій та інших громадських обʼєднань, які працюють у ветеранській тематиці, а також для управлінь соціального захисту.
«Те, що я знав, було “насмикано” з різних джерел, а хотілося систематизації, дізнатися про нові інструменти та методики, а також познайомитися із побратимами та посестрами, які теж працюють у схожій галузі, – ділиться Андрій Фармуга. –Мені дуже подобається це навчання, бо можу здобути знання з психології, яких бракувало. Приємно, що викладачі враховують нашу динаміку. Це прослідковується у їхній роботі».
Навчання на програмі «Основи психологічного консультування та супроводу для ветеранів у системі “Рівний – рівному”»
Олена Живко з 2014 року очолює ветеранську організацію «Обʼєднання добровольців». Вона – адвокатка за фахом, тому допомагає ветеранам розв’язувати юридичні проблеми. У 2022 році пані Олена пішла доброволицею на фронт. Після повернення на грантові кошти від Українського ветеранського фонду вона відкрила маленькі простори на Львівщині «Свій до свого» за принципом «Рівний – рівному».
«Коли я побачила, що в УКУ організовують навчання, то вирішила йти. Бо УКУ – це про високий рівень. Це автоматично про те, що будуть фахові лектори. Також мені сподобалось, що програма тривала у часі (три місяці, – ред.). Адже такі важливі питання ми не можемо розглянути на годинному тренінгу. Тішусь можливості навчатися в аудиторії і ставити питання, які кожного з нас турбують», – зазначає Олена Живко.
Наукова програма з основ психологічного консультування для ветеранів по системі «Рівний – рівному» складається із трьох модулів. Під час першого модулю, який тривав в останній тиждень вересня в УКУ, слухачі здобули базові знання з різних психологічних дисциплін: психологія особистості, психологія емоцій, психологія когнітивних процесів роботи мозку, основи нейробіології.
«Звичайно, під час викладання теоретичних основ ми використовували приклади, що близькі для наших студентів, – з їхнього життя, життя побратимів. Також згадували про вплив травми та її наслідки, – депресії, тривожні розлади», – зазначає Марʼяна Миколайчук.
Другий модуль формуватиме у студентів навички з психологічного консультування, так звані навички низької інтенсивності або навички для нефахівців: як бути особою першого контакту, як не нашкодити, які є етичні межі, які правила ведення психологічної бесіди чи інтерв’ю.
Навчання на програмі «Основи психологічного консультування та супроводу для ветеранів у системі “Рівний – рівному”»
Третій модуль стосуватися більш поглиблених знань. Наприклад, як працювати з темою втрати і ускладненого горювання, фізичних уражень, обмежень, як консультувати побратимів, які залежні від психоактивних речовин, як працювати зі сімʼями, консультувати подружні пари.
[…] Читати більше […]