12 вересня у столичному «Хартія-Хаб» відбудеться зустріч, присвячена змінам на ринку праці у контексті працевлаштування ветеранів. На події говоритимуть про наявні можливості для військових, останні зміни у підходах роботодавців та ті системні зрушення, які ще необхідно впровадити. Зокрема, йтиметься про пошук вакансій із перевагою для ветеранів, інструменти для роботодавців у роботі з військовим досвідом кандидатів, кар’єрне консультування та підготовку до співбесід.
Окрему увагу приділять темі «перекладу» військового досвіду у мову цивільних навичок, а також тенденціям, що сьогодні формують український ринок праці.
Спікеркою зустрічі стане керівниця проєкту «Назустріч» у Work.ua Анастасія Розлуцька. Вона поділиться прикладами успішних ветеранських політик та розповість про ключові виклики, з якими стикається бізнес і суспільство.
Формат заходу передбачає відкритий діалог, тож учасники матимуть можливість поставити запитання, поділитися досвідом та долучитися до дискусії.
Київ, «Хартія-Хаб», вул. Шота Руставелі, 39/41 12 вересня, п’ятниця, 18:30 Реєстрація:
У Києві ветерани війни з ампутаціями можуть займатися адаптивним вейкбордингом. Професійні тренери навчають цьому виду спорту безоплатно. Фізіотерапевти кажуть, що це не лише емоційна, а й фізична реабілітація.
Традиційно, вейкбордівнгом займаються стоячи, а люди з ампутаціями завдяки спеціальному обладнанню можуть тренуватися сидячи.
Вперше на заняття прийшов ветеран війни Сергій Бобровик. Каже, що зовсім не боїться води, адже служив у морській піхоті. До 2022 року чоловік і уявити не міг, що буде військовим.
“Я раніше працював на тракторі, забезпечував людей хлібом. Почалось вторгнення і мене мобілізували. Я пройшов учєбку, був і закордоном на навчаннях. А потім почав воювати на на Харківщині, Курщині. Там і отримав поранення. Це був удар КАБом. Дуже сильно пощастило, що не стали ми з хлопцями молекулами, просто пофартило. Ми дуже довго чекали транспорт, важко добирались до стабпункут, прийшлось ампутувати ногу, бо почався тромбоз”, — розповів Сергій Бобровик.
Перед тим, як спуститись на воду, ветерани вдягають спорядження та отримують настанови від тренера, який весь час на зв’язку через навушник і спеціальну систему. Загалом заняття триває 30 хвилин.
“Це було дуже класно, я вражений. Мені пішло з першого разу добре проїхатись, точно буду пробувати ще”, — ділиться враженнями ветеран Сергій.
За всім на березі спостерігає 59-річний ветеран Петро Муренко. Чоловік пішов служити у 2022 році, позаду у нього бої на Донецькому, Покровському, Сумському напрямках. В січні цього року дістав травму.
Тренування з адаптивного вейкбордингу. Суспільне Новини/Ліля Гончарук
“Виконували завдання по замінуванню, нас FPVшка наздогнала і зробила таку рану. Врятувати ногу мені не змогли. В мене висока ампутація з повною відсутністю кульшового суглобу, фактично вчився ходити заново. Але все робиться для себе, жаліти себе немає чого”, — каже ветаран Петро Муренко.
Такі тренування — це один з способів реабілітації для захисників, зазначає фізична терапевтка Міжнародного центру протезування для військових і цивільних з втраченими кінцівками “МСОР Україна” Вероніка Кравченко. За її словами, адаптивний спорт допомагає людям з ампутаціями відновитися не лише морально, але й фізично.
“Він задіює доволі багато сенсорних систем. Ти маєш тримати рівновагу, ти маєш дивитись на те, що тобі показує тренер, в тому числі слухати, тому що він дає підказки автоматично у вухо. І налаштовує тебе, який ти рух маєш зробити, яким чином ти маєш повернутись корпусом, плечима, як рухати своїм тілом в просторі. Це важливо, тому що у багатьох з ветеранів ці процеси після поранення можуть бути порушені”, — говорить Вероніка Кравченко.
Такі тренування безоплатні для військових та цивільних людей з ампутаціями.
Центр соціальної адаптації та професійного розвитку ветеранів, членів їхніх родин та осіб з інвалідністю запрацював у Черкаському державному технологічному університеті.
Про це інформують в обласному управлінні освіти і науки.
Центр на базі університету функціонував і до того, але не мав власного приміщення. Нині ж у нього є власний облаштований простір для комфортного перебування, зустрічей та навчання для ветеранів, їхніх родин. Завітала на відкриття простору перша заступниця очільника області Наталія Кравченко.
В осередку можна отримати індивідуальну підтримку, нові освітні можливості, пройти професійну перепідготовку чи підвищення кваліфікації. А також скористатися послугами психологічного супроводу та консультацій.
Наразі в Центрі доступні такі програми короткострокових професійних курсів перепідготовки для ветеранів та членів їхніх сімей:
«Соціальна допомога та гарантії ветеранам»;
«Цифрові сервіси»;
«Лідерство та робота в команді»;
«Фінансова тактика»;
«Розробка бізнес-плану та презентація проєкту»;
«Архітектор власної кар’єри (коучинговий тренінг)»;
«Працевлаштування без бар’єрів: практичний курс»;
«Убезпечення життя та бізнесу (Основи страхування)».
Також діють програми підвищення кваліфікації:
програма мікрокваліфікації «Організація роботи провідного фахівця із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб»;
програма мікрокваліфікації «Організація роботи фахівця із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб».
«Ветеран, з ампутацією. Мріяв потрапити на оздоровлення в Одесу. Знайшли санаторій, а там відмовили. І він одразу знітився, мовляв, що ж тут зробиш. А я кажу: та ні, чекай. І ось уже поїхав до Одеси», – усміхається Лариса Гільова.
Уже 5 місяців вона працює фахівчинею супроводу ветеранів та ветеранок у Люботинській громаді на Харківщині.
Супровід ветеранів війни та демобілізованих осіб – це нова професія, покликана забезпечити комплексну підтримку ветеранам та їхнім сім’ям у цивільному житті.
Сьогодні вже 1500 фахівців із супроводу працюють у понад 1098 територіальних громадах України. Майже 40% з них – це самі ветерани та ветеранки, члени їхніх родин або родин загиблих Захисників і Захисниць.
Наразі проєкт триває менше ніж рік. Що думають про нього самі ветерани, та хто опановує професію фахівців, готових підтримати демобілізованих Захисників і Захисниць та їхні родини – розповідаємо.
Ветеран Андрій Бродський: «Ветеранам потрібен провідник у цивільному житті»
Андрій Бродський був одним з перших ветеранів, які долучилися до пілотного проєкту з підтримки ветеранів та ветеранок в Україні. Це було наприкінці 2023 року, коли він сам наново звикав до цивільного життя після багатьох років у війську.
«Особисто мені після стількох років служби було важко зрозуміти, як себе знайти в цивільному житті, – каже Андрій. – Це як ніби ви вперше зібралися в гори. Не знаєте дороги, не підготували спорядження чи хоча б відповідне взуття… Потрібен провідник, який підкаже, підтримає, застереже. Так і нам, ветеранам, потрібен провідник у цивільному житті».
Керівник Центру ветеранського розвитку Державного університету «Житомирська політехніка», ветеран війни Андрій Бродський. Фото з сайту університету
Андрій долучився до пілотної програми з навчання помічників ветеранів та ветеранок, а згодом і сам очолив Центр ветеранського розвитку на базі університету «Житомирська політехніка». Нині цей Центр проводить навчання для фахівців супроводу, які хочуть підвищити свою кваліфікацію додатково до навчальної державної програми.
Ветеранка Лариса Глинчак: «Була й агресія, і відчуття, що я нікому не потрібна»
Лариса Глинчак з Дніпропетровщини – ще один приклад того, як Захисники та Захисниці долучаються до створення в Україні якісної системи підтримки ветеранів\ветеранок та демобілізованих осіб.
8 років жінка служила у десантно-штурмових військах: АТО, ООС, а потім почалося повномасштабне вторгнення.
Лариса Глинчак (ліворуч) вступила до лав ЗСУ вслід за своєю донькою Ангеліною (праворуч). Фото надала Лариса
Ветеранка двічі поверталась до цивільного життя: у 2021 і в 2023-му. Щоразу її виснажували нескінченні довідки й черги у військкоматі, лікарнях, соціальних службах.
«Було відчуття, що куди б ти не звернувся як військовослужбовець у відпустці чи вже як демобілізована особа – скрізь не розуміють тебе, ти не розумієш їх. – розповідає Лариса. – У мене була й агресія, і відчуття, що я нікому не потрібна».
Ветеранка пройшла відповідне навчання для роботи з ветеранами\ветеранками та демобілізованими і тепер працює у Центрі надання соціально-психологічних послуг у рідному Павлограді на Дніпропетровщині.
«Родина – це більше про моральну підтримку»
Уже півтора року Павлоградська громада закриває потребу у комплексній підтримці Захисників та Захисниць своїми силами.
Індивідуальну роботу з військовими, демобілізованими, а також із родинами загиблих розпочали ще у 2023 році – ще до запуску державної програми фахового супроводу ветеранів та ветеранок. Тепер є сподівання, що ті, хто вже має практичний досвід такої підтримки, зможуть продовжити діяльність у статусі професійних фахівців супроводу.
«Розвивати цей напрямок вкрай необхідно. Дуже багато хлопців і дівчат повертаються з сильними контузіями, ПТСР. А щоб просто податись на пенсію, треба пройти пекельне коло бюрократії! І їх буквально трусити починає від цього. – каже Лариса Глинчак. – Так, когось у кабінетах супроводжує родина – мама чи дружина – але це більше про моральну підтримку. Ветерану поруч потрібна людина, яка розуміє усі тонкощі системи і як просуватись нею до певного результату».
Дружина ветерана Анастасія Бубліченко: «Я вже раз це пройшла, тож ця місія для мене»
Анастасія Бубліченко вирішила кардинально змінити свій фах, аби допомагати тим, хто боронив нашу країну, на шляху переходу від військової служби до цивільного життя.
Через повномасштабне вторгнення вона разом з маленьким сином поїхала з рідного Херсона. Чоловік і брат стали до оборони.
У новій громаді на Кіровоградщині жінка шукала, як бути корисною саме Захисникам та Захисницями. Має фах логопедині, тож почала працювати з військовими після контузій та інсультів, допомагаючи їм відновити чи покращити функції мовлення.
Коли чоловік Анастасії сам потрапив у шпиталь, а згодом довелося оформляти опіку для його мами, логопединя взяла на себе підготовку усіх необхідних документів і впоралась, хоч це було і непросто.
Тож коли почула про відбір на посаду фахівця супроводу у Глодоській громаді, одразу подала заяву.
«Я вже раз це пройшла. У мене довгий язик, як то кажуть, я нічого не боюсь і завжди йду напролом. Ще не знала усіх нюансів цієї посади, але знала, що це значить стати опорою для ветерана, бути йому другою найближчою особою після сім’ї. І я знала, що ця місія – якраз для мене», – усміхається Анастасія.
Фахівчиня супроводу ветеранів\ветеранок та демобілізованих осіб у Глодоській громаді Кіровоградської області Анастасія Бубліченко
«Доброго дня, від сьогодні я – ваша права рука»
Анастасія Бубліченко стала першою фахівчинею супроводу ветеранів та ветеранок у своїй громаді. За власний кошт пройшла навчання для підвищення кваліфікації за напрямом «Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб» на базі Університету митної справи та фінансів та увірвалась в роботу.
«Я два дні поспіль читала актуальні постанови, закони. Потім по старостатах зібрала номери телефонів ветеранів та родин загиблих і почала обдзвонювати. Це було десь 300 осіб. – пригадує Анастасія. – Я не чекала, поки до мене прийдуть, телефонувала і говорила: «Доброго дня, я – Анастасія Олександрівна, фахівчиня з супроводу ветеранів і від сьогодні я – ваша права рука»».
«Фахівцям потрібна постійна супервізія»
За 8 місяців роботи Анастасія має вже 55 кейсів у роботі. Попри постійну самоосвіту, службовиця зізнається: відстежувати усі юридичні нововведення складно.
«Чого нам, фахівцям супроводу, ще точно не вистачає – це юридичної супервізії. Щоб було якесь таке регулярне наставництво, допомога з юридичних питань, бо їх в нашій роботі – 80%. – пояснює вона. – Є провідні фахівці, які мають юридичну освіту, їм набагато легше, решта – сідають і читають закони України, вивчають, дзвонять на «Юридичну сотню», ця громадська організація дуже нам допомагає».
Крім юридичних знань, вкрай потрібно опанувати навички кризової психологічної допомоги, переконана фахівчиня. На практиці це означає вміти вислухати, заспокоїти, знизити рівень напруги – і тільки тоді разом братися за розв’язання бюрократичних питань.
Фахівчиня супроводу ветеранів\ветеранок та демобілізованих осіб Анастасія Бубліченко під час зустрічі з ветераном війни Віталієм Шерстенюком. Фото надала Анастасія
«Спілкуйся з ними так, наче це я до тебе прийшов»
«Був випадок, коли до мене прийшов ветеран уже на межі зриву, з погрозами. Я знаю, що не можна в таких ситуаціях жестикулювати сильно, треба якось переключити увагу людини. – пригадує Анастасія одне з найважчих знайомств із ветераном. – У мене є на столі пісочний годинник, і я його перевертаю. Не знаю, чи це допомогло, чи те, що я його просто годину слухала і не перебивала, але врешті ми перейшли у спокійний діалог. Але хотілося б отримати більше навичок, як діяти в таких ситуаціях».
Буває й таке, що ветерани та ветеранки спочатку відштовхують руку допомоги: через недовіру, накопичене роздратування та втому від бюрократії. Але згодом переконуються: поруч не просто людина, яка краще розбирається в паперах, а яка дійсно готова пройти цей шлях разом. І саме в цю мить народжується довіра, пояснює фахівчиня.
«Коли тільки починала працювати, мій чоловік порадив, чи навіть попросив мене: «Насте, з якими емоціями до тебе б не приходили люди – спілкуйся з ними так, наче це я до тебе прийшов». Так я і роблю. – ділиться Анастасія. – Наша робота дуже складна. Але який кайф для мене, коли мені вдається вирішити щось для того, хто ризикував усім заради нашої країни! У мене просто крила виростають і хочеться ще більше зробити».
Мама військовослужбовця Лариса Гільова: «Мамо, це робота точно для тебе»
Лариса Гільова – колега Анастасії з Харківщини. Жартує, що займалась супроводом Захисників та Захисниць ще коли такого фаху не було.
«Мій син з 2018 року на війні. Ну, і супроводу такого ще не було, а якось треба було хлопцям допомагати, – каже Лариса. – У когось з документами були проблеми, комусь не виплачували кошти при пораненні. Ну і я шукала інформацію, допомагала їм оформляти документи».
Мама військовослужбовця Лариса Гільова однією з перших відгукнулась на набір фахівців супроводу ветеранів та ветеранок у Люботинській громаді на Харківщині. Фото із соцмереж
Лариса багато років працювала у сфері соцзахисту, потім у місцевому самоврядуванні Люботинської громади, а останні кілька років відновлювалась після важкої операції. Але коли почула про те, що громада потребує тих, хто фахово буде супроводжувати ветеранів\ветеранок та їхні родини, зрозуміла, що не зможе сидіти вдома.
«Син мені одразу сказав: «Мамо, це робота точно для тебе». Я ж уже всіх знаю в різних установах. Чи то в міністерство дзвонити, чи в ТЦК – для мене це не проблема», – усміхається Лариса.
Інколи просто треба поговорити
Зараз у Лариси Гільової в роботі понад 100 кейсів супроводу: це і ветерани та ветеранки війни, і демобілізовані особи, родини загиблих та зниклих безвісти.
Запити дуже різні: у когось затяжний процес з’ясування стосунків із військовою частиною чи ВЛК, комусь треба проконсультуватись щодо стипендії на навчання дітей, полікувати зуби за державною програмою, або просто – аби вислухали. «Є такі мами, яким просто треба поспілкуватись, – розповідає фахівчиня. – Так, як я сиділа вдома одна, так і ця мама сидить одна вдома, а тільки в неї сина вже немає або невідомо, де він. Тож приходять до мене просто поговорити. Я їх знайомлю між собою, ставлю чайник і ми просто говоримо».
Фахівчиня супроводу ветеранів\ветеранок та демобілізованих осіб Лариса Гільова (стоїть) під час групової зустрічі членів родин ветеранів\ветеранок у кімнаті сольової терапії. Фото надала Лариса
З фахівцями легше долати усі перешкоди
Своїм головним завданням Лариса вважає вчасно повернути людині, яка повернулась з війни, віру, що вона не сам на сам зі своїми проблемами.
«Я знаю, що ці хлопці і дівчата пройшли. І вистояли. Всі вони – герої, але тут, у цивільному житті, вони не завжди можуть постояти за себе. Часто готові махнути рукою чи психонути, а наша ціль – знайти шляхи вирішення, якою б не була проблема. Ми теж не всесильні, але з нами легше долати усі перешкоди», – каже фахівчиня.
Сьогодні фахівці супроводу надають допомогу ветеранам та ветеранкам незалежно від місця їх проживання чи перебування. Наприклад, Лариса Гільова зараз консультує щодо оформлення пенсії ветерана, який уже другий рік перебуває на лікуванні у Німеччині, чекає на операцію. Фахівчиня переконана, що вдасться все вирішити навіть на такій відстані, головне, що ветеран вже вчасно отримав покроковий план дій для підготовки необхідних документів.
Довіритися фаховій допомозі – це зробити крок у нове життя. Фахівці супроводу поруч, щоб допомогти його упорядкувати.
Де шукати фахівців супроводу?
У сервісі «Ветеран PRO» у застосунку «Дія». Для цього треба обрати «Пошук фахівця» та ввести громаду, ПІБ чи область.
Або зателефонуйте до управління ветеранської політики у вашій області і вам підкажуть контакти фахівця супроводу, до якого можна звернутися.
Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.
Нещодавно у Лондоні відбулася церемонія нагородження WellChild Awards — щорічна відзнака британської національної благодійної організації, яка допомагає важкохворим дітям та їхнім сім’ям. Принц Гаррі традиційно взяв участь у цій події та одягнув на церемонію браслет українського реабілітаційного центру Superhumans, який отримав під час Ігор Нескорених в лютому цього року.
Церемонія WellChild Awards відбулася в Лондоні у понеділок, 8 вересня. WellChild — це національна благодійна організація Великої Британії, яка допомагає важкохворим дітям. Герцог Сассекський є покровителем організації вже багато років.
Цього разу увагу привернув аксесуар на руці принца Гаррі — браслет українського реабілітаційного центру Superhumans, створений ювелірним брендом Guzema.
На браслеті викарбувані ініціали герцога та напис: “Той, хто рятує одне життя, рятує весь світ“. Саме такі браслети отримують усі амбасадори Superhumans, які підтримують місію центру з відновлення та реабілітації ветеранів війни.
Принц отримав його на зустрічі з СЕО центру Ольгою Руднєвою під час Ігор Нескорених у Ванкувері.
“Тепер Принц Гаррі має браслет Superhumans, створений Guzema для всіх амбасадорів центру, на якому є ініціали Принца та напис «той, хто рятує одне життя, рятує весь світ»”, написала вона у дописі.
Як бачимо, Гаррі продовжує його носити, з’явившись з аксесуаром на зап’ясті на церемонії WellChild Awards.
Уже наступного дня, 9 вересня, принц Гаррі відвідав організацію Community Recording Studio у Ноттінгемі, де знову з’явився з українським браслетом на руці, підтверджуючи його особливу символіку.
Фото: Aaron Chown / Pool via REUTERS, United24 Media
Платформа «Жити назустріч» від банку ПУМБ оголошує про оновлення освітньої програми «Фінансовий рестарт». Чат-бот, який створений для підвищення фінансової грамотності ветеранів, ветеранок та всіх українців, тепер розширено новим тижнем, присвяченим темі «Запуск власної справи». Нова версія онлайн-курсу включає додатковий шостий тиждень, розроблений на основі результатів опитувань учасників та їхніх потреб.
Чат-бот «Фінансовий рестарт»: освіта для всіх
«Фінансовий рестарт» — це освітній чат-бот зі щоденними порадами та завданнями. Він допомагає ветеранам, ветеранкам та їхнім родинам ефективно керувати фінансами, планувати бюджет та опановувати основні фінансові інструменти. Чат-бот також доступний для всіх українців, які прагнуть покращити свої фінансові навички.
На сьогодні до чат-боту долучилися понад 4500 учасників. Важливо, що весь контент адаптовано для людей з порушеннями зору та слуху завдяки дублюванню тексту в аудіоформаті та субтитрам у відеоматеріалах.
Відтепер курс програми «Фінансовий рестарт» охоплює 6 тижнів навчання, кожен з яких має свою тематику та куратора.
Нове у «Фінансовому рестарті»: шостий тиждень — про бізнес
На основі регулярних опитувань учасників чат-боту, а також зворотного зв’язку, отриманого під час заходів Фінансового хабу, було вирішено розширити програму новим, шостим тижнем, присвяченим темі «Запуск власної справи». Мета доповнення — надати ветеранам та ветеранкам інструменти для запуску та розвитку власного бізнесу.
Програма охопить такі важливі аспекти:
як обрати ідею для бізнесу та створити успішну бізнес-модель;
практичні кроки для залучення фінансування: як податись на грант;
корисні посилання на ресурси й організації, що підтримують ветеранський бізнес.
Спікеркою нового тижня стала Лія Котяш — керівниця освітньо-грантової програми «Жити назустріч», директорка БФ «Редут» (створеного за ініціативи ветеранів-підприємців), експертка з ветеранського підприємництва. З 2017 року очолює програми з підтримки бізнесу ветеранів, консультує щодо стратегії розвитку, організовує форуми та освітні заходи, де ветерани отримують знання, ресурси і мережу підтримки для старту.
Чому варто долучитися?
Чат-бот «Фінансовий рестарт» – це не лише про ветеранів і ветеранок, а й про всіх українців, які прагнуть опанувати фінансову грамотність та відкрити нові можливості. Програма пропонує:
Практичні знання: від аудиту фінансів до запуску власного бізнесу.
Доступність: адаптований контент для людей з порушеннями зору та слуху.
Гнучкість: щоденні завдання, які легко інтегруються у ваш графік.
«Фінансовий рестарт» – це шанс по-новому подивитися на фінанси та відкрити для себе нові можливості. Долучайтеся до спільноти «Жити назустріч» та починайте свій шлях до фінансової незалежності вже сьогодні!
Платформа «Жити назустріч» — це платформа інтеграції ветеранів та ветеранок у трудові відносини, підприємництво, фінансові процеси й суспільство загалом. Вона націлена допомагати цивільному суспільству та ветеранам зробити крок назустріч одне одному. Важливою складовою розвитку платформи є активна участь самих ветеранів та ветеранок у формуванні проєктів: вони беруть участь в обговоренні напрямків, тестуванні та наповненні ініціатив.
Дізнатися більше про платформу, реалізовані та заплановані активності й долучитися до ініціатив можна на сайтіzhyty-nazustrich.com.ua.
* Проєкт створений за ініціативи ПУМБ спільно з агенцією Adsapience.
У приміщенні Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини відбулися зйомки відеоуроків з історії України в межах проєкту під назвою “Шануймося. Ветерани” за участю ветерана війни Артема Комісарчука із Тернополя.
Ініціатива проєкту – голови ГО “Тернопільська кінокомісія” Володимира Ханаса. Режисерка – Марія Яремчук із Києва.
Реалізують проєкт за підтримки Українського Культурного Фонду на території Тернопільської області. Під час зйомок сюжету в Музеї були присутні студенти відділення журналістики ЗУНУ.
У Київській області ветеран вступив у конфлікт з азербайджанцем і поранив його батька через високі ціни на овочі.
Про це пише Антикор з посиланням на азербайджанські ЗМІ та журналіста Мубаріза Асланова.
Конфлікт стався 31 серпня у Фастові і розпочався через суперечку про ціну товару. Словесна перепалка на ринку переросла у стрілянину: ветеран повернувся додому за зброєю, а потім поранив батька і сина.
28-річний Рагімов Ісмаїл Фарман оглу загинув на місці. Його батько вижив і нині перебуває в лікарні. Стрілка затримано поліцією. Порушено кримінальну справу.
Чиновники планують використати кошти на облаштування спортзалу для ветеранів російсько-української війни, житло для захисників і дітей-сиріт, а також на нові можливості для інклюзивних центрів.
35,3 млн – громадську будівлю зі спортзалом, де працюватиме ветеранський простір;
982 тис – на програму супроводу ветеранів війни та демобілізованих;
31,2 млн – квартири для захисників і їхніх родин;
68,7 млн – житло для дітей-сиріт;
1,7 млн – розвиток інклюзивно-ресурсних центрів для дітей з особливими потребами;
1,1 млн – підтримку приватних шкіл.
«Навіть під час війни ми підтримуємо громади, щоб діти навчалися, ветерани відчували турботу, а родини мали дах над головою. Дякую депутатському корпусу Дніпропетровської обласної ради за спільну роботу, за підтримку наших людей» – зазначив Микола Лукашук, очільник ДОР.
Семеро українських ветеранів повернулися з Колорадо (США), де протягом тижня брали участь у програмі відновлення в Adaptive Sports Center. Українські захисники змогли випробувати на практиці різні види адаптивного спорту, які вже працюють як модель реабілітації у США. Тепер Фундація Unconquered планує запроваджувати цей досвід в Україні.
Програма включала:
скелолазіння у залі та на природі;
водні види спорту – SUP і каякінг;
Адаптивний велоспорт (в т.ч. handbike і триколісних велосипедах);
випробування у мотузковому парку;
Хайкінг та сходження у горах на висоту 3650 метрів.
Олена Вишневецька, співзасновниця Фундації Unconquered: «Ми ще раз переконалися, що адаптивний спорт працює як системна частина відновлення. І що важливо — справа не лише в доступній інфраструктурі. Головне — це підготовка інструкторів, широкий кругозір і досвід, щоби зробити різні види спорту доступними й простими для людей із різними травмами. Ми хочемо зробити такі можливості реальністю й в Україні».
Під час візиту ветерани також зустрілися зі Скоттом Келлі, американським астронавтом і амбасадором United24.
Завершальним акцентом програми стало сходження на вершину в Колорадо у День пам’яті захисників України. Ветерани приєдналися до 8-го Всеукраїнського забігу «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України», символічно піднявши на гору імена своїх полеглих побратимів і посестер.
У програмі взяли участь семеро українських ветеранів із різними бойовими травмами — зокрема з ампутаціями та пораненнями опорно-рухового апарату. Серед учасників є ветеранка, яка пережила російський полон.
Ветеран Олександр, який підірвався на міні під час служби на Донеччині й втратив ногу, а після численних операцій повернувся до активного життя, поділився враженнями від програми: «Я буду намагатись транслювати цей новий досвід і надихати інших. Цей досвід для мене не просто про реабілітацію через спорт, це відновлення своєї психологічної стійкості і готовності рухатись через нові виклики до мети».
Протягом візиту ветеранів підтримували американські громади, організації та волонтери, що стало прикладом міжнародної солідарності. Поїздка відбулася завдяки партнерам: Adaptive Sports Center, Ukrainians of Colorado, Invictus Games Foundation.
Про Фундацію Unconquered Фундація Unconquered допомагає ветеранам і ветеранкам пройти шлях відновлення, знайти опору та нові можливості, зокрема через: професійне навчання і рескілінг, відновлення (зокрема адаптивний спорт), менторство, психологічна підтримка, освітні й культурні програми, а також вшанування пам’яті.
