Окремим напрямом підтримки ветеранів залишається участь у державному проєкті «єРобота» в межах програми «Гранти для ветеранів та другого із подружжя». На Рівненщині позитивні рішення Державного центру зайнятості на створення або розвиток власної справи отримали 115 жителів області. Фінансування вже надали 97 грантоотримувачам на загальну суму 41,9 мільйона гривень.
Крім того, завдяки реалізації грантових проєктів у регіоні створили понад 90 нових робочих місць. Прийом заяв на участь у програмі триває — подати їх можна через портал «Дія»
З початку 2025 року послугами Рівненської обласної служби зайнятості скористалися понад 1000 учасників бойових дій. Частина з них отримала статус безробітного, фінансову допомогу та консультаційну підтримку, а понад дві сотні ветеранів уже працевлаштувалися.
За даними установи, статус безробітного мали 720 осіб з-поміж учасників бойових дій, з яких 578 отримували допомогу по безробіттю. За сприяння служби зайнятості вдалося працевлаштувати 259 ветеранів і ветеранок.
Професійне навчання проходили 103 особи, ще 87 учасників бойових дій скористалися ваучерами на навчання. Профорієнтаційні послуги отримали 648 безробітних.
Станом на 15 грудня 2025 року послугами служби зайнятості продовжували користуватися 209 учасників бойових дій, з яких 197 перебували у статусі безробітного.
Повернення близько мільйона українських військових до цивільного життя після завершення війни стане серйозним викликом для держави й суспільства. Водночас саме ветерани можуть перетворитися на головний актив країни та основу нових еліт. Про це заявив Надзвичайний і повноважний посол України у Великій Британії, колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
Про це він написав у Telegram за підсумками участі у форумі «Ветерани як новий політичний суб’єкт: правила взаємодії для повоєнної України».
Залужний наголосив, що ветерани є «великою і мотивованою частиною суспільства», кількість і потенціал якої з часом лише зростатимуть. За його словами, за умови продуманої державної політики саме вони можуть стати рушієм повоєнного економічного розвитку та фундаментом нових управлінських і суспільних еліт.
«Потенційно ветерани є головним активом нашої держави. Саме вони здатні взяти відповідальність за майбутнє країни», — зазначив він.
Водночас ексголовнокомандувач визнав, що завершення війни та масовий перехід військових у статус ветеранів створить нові складні виклики не лише для держави, а й для громадянського суспільства та самих захисників.
«Україна має обмежений час, щоб перейти до стратегічної політики реінтеграції ветеранів», — підкреслив Залужний.
Він додав, що ефективна робота з ветеранами потребує не лише фінансування, а й сильного організаційного ресурсу, правильно вибудуваних комунікацій, політичної волі та системного підходу.
Ситуація на фронті залишається складною, а військові спроможності України залежать від поєднання внутрішніх і зовнішніх чинників. Щоб вистояти у війні, держава має вжити комплексних заходів у різних сферах.
Про це в коментарі 24 Каналу заявив ветеран, лицар ордена Богдана Хмельницького Микола Мельник.
За його словами, першочерговим завданням є проведення ефективної загальної мобілізації, а також повторна оцінка підприємств з огляду на їхню стратегічну важливість для економіки та оборони.
Мобілізація, кадри й командири
Мельник наголосив, що держава має усвідомити довготривалий характер війни, що потребує перебудови підходів до залучення робочої сили. Зокрема, йдеться про впровадження дієвих державних програм працевлаштування ветеранів та освоєння нових професій жінками.
Окремо ветеран звернув увагу на необхідність аналізу ефективності роботи окремих командирів.
«Ми володіємо статистикою. Не може бути в одній бригаді 50% СЗЧ, в іншій — 90%, а ще в іншій — 10%. Люди, які дезертують, будуть у будь-якій бригаді, але коли тікають масово — це вже питання управління», — зазначив він.
За словами Мельника, у таких випадках доцільно оцінювати дії командирів, які не справляються зі своїми завданнями, та знаходити для них інші ролі у війську.
Повернення з-за кордону та суспільний консенсус
Ветеран також вважає необхідною окрему державну політику щодо повернення громадян, які виїхали за кордон. Окрім цього, він наголосив на важливості раціонального розподілу обмежених людських і фінансових ресурсів, а також досягнення суспільного консенсусу між владою та громадянами.
«Коли одні віддають життя і останні гроші, а паралельно з’являються корупційні історії на мільярди — це дестабілізує суспільство», — зазначив Мельник.
Водночас він підкреслив, що підтримку армії та донати припиняти не можна, оскільки саме Збройні сили залишаються ключовим чинником захисту України.
У Бучі на Київщині триває будівництво ветеранського простору, який має стати багатофункціональним центром фізичної, психологічної та соціальної підтримки ветеранів і їхніх родин. Хід робіт на об’єкті перевірив голова Київської обласної військової адміністрації Микола Калашник.
удівництво реалізують коштом державної субвенції, обласного та місцевого бюджетів у межах проєкту Міністерства у справах ветеранів.
Згідно з проєктом, ветеранський простір складатиметься з двох окремих блоків. У першому передбачено спортивний зал для фізичної реабілітації. Другий блок включатиме кабінети психологічної та соціальної підтримки, приміщення для індивідуальної роботи, коворкінг, конференц-зали, кафе, рецепцію, дитячу зону, а також роздягальні, душові, санвузли й допоміжні приміщення.
На прилеглій території заплановано облаштування укриття, зон фізичної реабілітації та відпочинку, майданчиків для гри в петанк, прогулянкових алей, простору для неформального спілкування та дитячих ігрових зон. Проєкт передбачає дотримання вимог інклюзивності та безбар’єрності.
За даними обласної влади, на Київщині проживає понад 80 тисяч ветеранів, з-поміж яких близько 13 тисяч мають інвалідність унаслідок війни.
Об’єкт перебуває на постійному контролі обласної адміністрації.
Ветерани, чинні військові та члени їхніх сімей отримали ширший доступ до професійної й соціальної адаптації. Кабінет міністрів оновив правила реалізації відповідної державної програми, спростивши умови участі та розширивши перелік отримувачів допомоги.
Про це повідомляє Міністерство у справах ветеранів України.
Хто тепер має право на професійну адаптацію
На період воєнного стану та протягом 12 місяців після його завершення програма поширюється не лише на ветеранів, а й на чинних військовослужбовців, резервістів, добровольців територіальної оборони, поліцейських, рятувальників та інших представників сектору безпеки й оборони.
Право на професійну адаптацію також отримали члени їхніх сімей — зокрема родини військових, які зникли безвісти за особливих обставин або загинули під час захисту України.
Підтвердження кваліфікації без повторного навчання
Оновлені правила передбачають можливість підтвердження та присвоєння професійних кваліфікацій через кваліфікаційні центри, акредитовані Національним агентством кваліфікацій. Це дає змогу офіційно визнати набутий досвід без проходження повторного навчання.
Зміни у підготовці водіїв
Кабмін також оновив підхід до навчання водіїв. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації відтепер відбуватимуться за загальним державним порядком, відокремлено від спеціальних процедур ветеранської програми.
Менше бюрократії — більше доступності
Серед інших змін:
встановлено граничну вартість послуг професійної адаптації за кожним напрямом;
умови участі прив’язано до статусу зайнятості особи;
скасовано вимоги щодо подання індивідуальних програм реабілітації для осіб з інвалідністю;
знято обмеження щодо строків навчання за робітничими професіями;
прибрано необхідність направлень і додаткового моніторингу.
У міністерстві наголошують, що оновлення спрямовані на спрощення доступу до послуг і максимальне врахування реальних потреб ветеранів та їхніх родин незалежно від місця проживання чи життєвих обставин.
Бойове минуле ветерана із Кременця, що на Тернопільщині, Віталія Савчука, більш відомого за позивним «Миколайович», не вирізняється особливими, непересічними подіями. На щастя, його оминуло те найгірше, що переживають тисячі наших захисників – важкі поранення, полон, знущання ворога.
Але, як і більшість військових, він переживав утрату побратимів, здобув досвід, якого, мабуть, ніколи не хотів. Звільнившись зі служби у квітні 2024 року, Віталій повернувся до улюбленої професії – навчає дітей історії у Волинському ліцеї імені Нестора Літописця. І, як зізнається чоловік, саме робота допомогла йому адаптуватися до цивільного життя. У майбутньому він мріє написати книгу про долі реальних людей, яких зустрічав на війні.
РОБИЛИ БІЛЬШЕ, НІЖ МОГЛИ
– Ви, як історик за фахом, мабуть, ще до повномасштабного вторгнення бачили, до чого йдеться, й що напад із сусідньої країни таки буде?
– Бачив, що до чогось іде. Насторожували рухи з боку глав різних держав, їхні візити до Москви. Жодна людина не хоче вірити, що може статися найгірше. Але я готувався до цього. За два тижні до повномасштабного вторгнення пішов до районного ТЦК й уже тоді визначився, що, в разі чого, приєднаюся до місцевої територіальної оборони. З’ясував, що це за підрозділ, які завдання виконує й чим я там можу бути корисним.
– Пам’ятаєте перший день війни?
– Уранці 24 лютого мене розбудила дружина. До неї зателефонувала колега, в якої донька жила в Києві, й повідомила, що столицю вже бомблять. У мене не було ніяких емоцій: ні злості, ні страху, ні паніки. Таке відчуття, що підсвідомо був до цього готовий. Прийшов на роботу. Тоді працював класним керівником. Діти мали відправити пакети на ЗНО. Тож я заповнив журнали, зібрав документи й відіслав. Наступного дня пішов у Кременецьку лікарню здавати кров. Там зустрів товариша. Коли він почув, що йду в тероборону, сказав: «І я з тобою». А через півгодини зателефонував і повідомив, що приєднаються ще двоє наших знайомих.
– Як відреагувала сім’я на рішення йти воювати?
– А ви як думаєте?.. Я всіх поставив перед фактом, що вже у військовій частині. Коли мама почала плакати, жінка сказала: «Пізно, він уже прийняв рішення». Так я став солдатом 85-го окремого батальйону територіальної оборони міста Кременець.
– А звідки такий позивний «Миколайович»?
– У нас у підрозділі служили мої учні, від них і пішло. До того ж, я був одним з найстарших у роті.
– Пам’ятаєте перший вихід на позицію? Чи був близький контакт із ворогом?
– Ми були на межі трьох областей – Запорізької, Дніпропетровської й Донецької. На нашій ділянці фактично наступальних дій не було. Були лише постійні перестрілки. Потрібно було сидіти і тримати позиції в умовах обстрілу. Але тоді, у 2022–23 роках, це виглядало трохи простіше, не було стільки дронів, як зараз. Ми приїхали, заквартирувалися, за три дні уже був перший виїзд на позицію. Їхали довго, бо ще не знали дороги, вивчали місцевість. Не розуміли, що треба брати з собою. У той час на позиціях перебували по 6–7 діб. Якщо не було заміни, то чергували по дві зміни, страхували один одного.
ПАМ’ЯТЬ ПРО ВІЙНУ
– Військові часто розповідають, що важливу частину життя на війні складає побут і люди, що поруч.
– Немає різниці – де ти і як, головне з ким. Мені у цьому плані пощастило. Ми розуміли один одного з пів погляду, навіть без слів. Молодші хотіли поспати. Старшим не спалося, тому готували їжу. Коли йшли на позиції, я втомлювався швидше, тоді молодь допомагала нести вантаж. Насправді, кожен робив трохи більше, ніж був зобов’язаний.
– Що зараз найчастіше спливає в пам’яті про війну?
– Частіше це лише приємні спогади. Згадую, кожного, хто був поруч. Хоч кажуть, що на війні близько сходитися не можна. І я це відчув на собі, коли пішли перші втрати. Якщо ти з людиною протягом року виконуєш завдання, ходиш під обстрілами, їси, спиш, ділишся таким, що рідним не розповідав, і в один момент людини не стає, це дуже важко. Їдеш на позицію, поставили ту чарку з хлібчиком. Повернувся, а їх уже три стоїть… І ти знаєш, що вони загинули, але коли бачиш ці чарки з хлібом, тебе починає розривати. Символіка іноді більше діє на людину, ніж сам факт втрати.
– Багато ветеранів кажуть, що звикати після війни до цивільного життя дуже важко. А як було вам?
– Це залежить від багатьох чинників. Мені було простіше. Робота допомогла швидше адаптуватися. Багато залежало від родини. Коли зустрічаємося із хлопцями, аналізуємо різні ситуації, чому й як хтось загинув. Якби так само робили командири, то може і втрат було б менше. Але вони реально часто не бачать справжньої ситуації. У цивільному житті не прагну якогось розуміння, але й не хочу, щоб мене чіпали зайвий раз, не хочу, щоб жаліли.
ПОВЕРНЕННЯ ТА ЗМІНА ПРІОРИТЕТІВ
– Чи зраділи вашому поверненню учні?
– Коли я повернувся в ліцей, більшість дітей, яких учив до цього, вже закінчили навчання. Проблем із дисципліною на уроках не було ніколи. Мені легко працювати з дітьми. Але я по іншому почав дивитися на викладання. З учнями треба спілкуватися простіше, не вимагати максимуму, не займатися буквоїдством. Історія – це предмет для загального розвитку. Військові, з якими я служив, далеко не відмінники, але це чудові люди. Знання історії – не гарантія патріотизму. Я не згідний із тезою: якщо не знаєш історії, не будеш патріотом.
– Чи просять учні розказати про війну?
– Не питають і я не розповідаю. Не дивлюся зараз навіть художніх фільмів на військову тематику. Не можу себе змусити. Бо то кіно, а в житті воно зовсім не так. Років 20 тому я говорив зі старим воїном, учасником Другої світової, просив щось розказати. А він каже: «Що говорити? Це бруд, болото, воші, обстріли. Солдату й розповісти немає про що». Тепер я переконався, що це дійсно так. Там найголовніше завдання – вижити.
– Залишитеся в освіті чи по можливості все ж відкриєте власну справу?
– Поки що працюю. Із війною прийшло розуміння того, що прожив день і слава Богу. Зараз проблемно робити якісь далекосяжні плани. Щоб зайнятися власною справою, освіту треба покинути. А мені робота подобається, якщо відкинути саму систему освіти. Фахівців на «горі» стає все менше, там переважно люди, які уявлення не мають про роботу у школі.
БУТИ ВЕТЕРАНОМ!
– Свого часу ви вели досить активне суспільне життя, були одним із засновників громадської організації «Народна рада». Як ставитеся до перспективи виборів у воєнний час і чи маєте особисто якісь плани на політичне майбутнє?
– Те, що на майбутніх виборах багато хто прикриватиметься ветеранами, це факт. Коли б ці вибори не відбулися. На рівні нашої місцевої спілки ветеранів ми прийняли рішення, що до закінчення війни участі в політичних заходах брати не будемо. Якщо хтось захоче зробити це особисто, ніхто не стримуватиме й не засуджуватиме. Щодо мене, то політичне життя ніколи не цікавило, громадське – то інша справа. Політична діяльність має певні рамки, громадська – значно ширша.
– Як оцінюєте порозуміння, співпрацю та підтримку військових і ветеранів із боку місцевої влади?
– Якщо говорити про адміністрацію, то в них зараз обмежені можливості. На рівні громади дещо інакше. Дивляться на нас з осторогою, не знають, чого чекати. Багато питань щодо виділення земельних ділянок ветеранам. На заваді часто стоять якісь бюрократичні проблеми. Наразі чекаємо вступу в дію закону про ветеранський бізнес. Відповідно до нього комунальне майно зможуть передавати ветеранам без конкурсу. У Кременецькій міській раді обіцяли сприяння в цьому плані.
– Чула від ваших побратимів, що маєте намір написати книгу про війну. Чи справді є таке у планах і що конкретно хотіли б розповісти?
– Такий задум справді є. Але важко починати розповідати, коли не знаєш, як і чим усе закінчиться. На сьогодні, попри всі прогнози, ми навіть не здогадуємося, коли й як скінчиться війна. Але в майбутньому сподіваюся, що таке видання буде про долі конкретних і цілком реальних людей на війні. Про тих, хто живе й кого вже немає. Швидше за все, це буде публіцистика, можливо з певними художніми відступами…
Спілкувалася Олена ІЛИНИЧ
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
У Бучі на Київщині пройшов перший Всеукраїнський турнір з боксу серед ветеранів війни, який зібрав учасників із різних регіонів України. У турнірі взяли участь 14 ветеранів — сім пар бійців, для яких шлях до рингу пролягав через бойові дії, поранення та тривалу реабілітацію.
Про це повідомляє Київська обласна військова адміністрація.
«Саме на Київщині відбувся перший Всеукраїнський турнір з боксу серед ветеранів війни — подія, що об’єднала 14 воїнів, 7 пар ветеранів з різних регіонів країни. Для кожного з них шлях до рингу пролягав через фронт, поранення й довге відновлення, а кожен бій став перемогою над собою», — зазначив Калашник.
Кульмінацією вечора став поєдинок за пояс чемпіона України серед ветеранів бойових дій. Чемпіонський титул підтвердив Сергій «Гєра» Герасименко. Цей бій, за словами організаторів, символізував повернення ветеранів до активного життя.
У публікації також наголошується, що Київщина послідовно впроваджує системну підтримку ветеранів — від лікування та реабілітації до розвитку спорту й можливостей для самореалізації. Саме завдяки цьому ветерани отримують простір для тренувань, змагань і мотивації інших, демонструючи, що життя після війни триває та наповнюється новими перемогами.
В Івано-Франківській міській громаді запровадили безоплатне паркування на платних майданчиках для військових, ветеранів, їхніх родин, а також сімей загиблих і зниклих безвісти захисників України.
Про це повідомляє мер Руслан Марцінків, посилаючись на рішення виконавчого комітету міської ради від 15 грудня.
За його словами, Івано-Франківськ став першим містом в Україні, яке надало таку пільгу родинам полеглих військовослужбовців.
«Ми перше місто в Україні, яке запровадило таку пільгу для родин загиблих. Єдина умова — на панелі під лобовим склом має бути відповідний документ (посвідчення або копія)», — зазначив Руслан Марцінків.
Безкоштовне користування платними паркувальними майданчиками на території Івано-Франківської громади передбачили за умови розміщення посвідчення або його завіреної копії під лобовим склом автомобіля для таких категорій:
учасники бойових дій з-поміж учасників АТО/ООС;
учасники бойових дій з-поміж захисників і захисниць України;
учасники АТО/ООС;
члени сімей загиблих (померлих) під час участі в АТО;
члени сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України;
члени сімей військовослужбовців, смерть яких підтверджена сповіщенням ТЦК та СП або військової частини;
члени сімей зниклих безвісти осіб, які брали участь у заходах із забезпечення оборони України після 23 лютого 2022 року.
Український Червоний Хрест оголосив про старт спеціалізованого дослідження потреб ветеранів та ветеранок із порушенням зору. Для цього організація підготувала онлайн-опитувальник. Зібрані дані планують використати для розробки та впровадження нових програм допомоги у співпраці з Міністерством у справах ветеранів України.
Опитування триватиме протягом жовтня-грудня 2025 року. Ветеранів, які частково або повністю втратили зір, просять заповнити анкету та попередньо уважно ознайомитися з інструкцією за посиланням.
УЧХ наголошує, що інформація, яку надають учасники, є повністю конфіденційною та анонімною. Дані використовуються виключно Українським Червоним Хрестом відповідно до законодавства про захист персональних даних.
У разі запитань або необхідності уточнень респонденти можуть звернутися на гарячу лінію УЧХ: 0 800 332 656.
У одному з медичних закладів області почав роботу кабінет «Простір турботи про ветерана», де військові, які проходять реабілітацію після поранень або хвороб, можуть отримати соціальну, правничу та психологічну допомогу. Простір також працює з родинами ветеранів.
Кабінет створили за підтримки Міжнародної організації з міграції (МОМ) та за фінансування Європейського союзу. Його мета — допомогти ветеранам оперативно вирішувати соціальні питання під час перебування у медзакладі та після виписки.
У «Просторі турботи» ветерани можуть отримати інформацію про програми реабілітації та соціальні гарантії, допомогу в оформленні або відновленні документів, правничі консультації, психологічну підтримку, а також сприяння у вирішенні соціальних питань і працевлаштуванні.
За словами фахівчині із супроводу ветеранів Жанни Оліцької, простір створений для полегшення адаптації захисників і їхніх родин до цивільного життя.
«Ми допомагаємо їм пройти цю адаптацію якомога легше. Був випадок, коли хлопець сказав мені дякую просто за те, що я його вислухала. Найчастіше у ветеранів виникають проблеми з документами, звʼязком із частинами, оформленням пільг, комунальними послугами, довідками для діток», — розповіла вона.
Фахівчиня зазначила, що частину послуг надають безпосередньо під час перебування ветеранів у медзакладі, інші — екстериторіально.
У відкритті кабінету взяв участь заступник міністра у справах ветеранів України Руслан Приходько.
«Кожен з нас колись потрапляв в лікарню. І що відбувається з людиною, яка в лікарні знаходиться? Приходять родичі, приносять мандарини, цукерки, йогурти. Чому? Ну, бо люблять людину і переживають за неї. От логіка того, що ми зараз з вами робимо, це коли держава так само любить людину, яка ту державу захищала. Не більше, не менше. Просто те, як має бути», — зазначив він.
Представник Міжнародної організації з міграції Майкл Ньюсон повідомив, що в межах проєкту МОМ підтримує створення чотирьох таких просторів у різних регіонах України.
«Критичним моментом є навіть не розмір кімнати, ми бачимо, що вона невелика, а саме розташування. Під час останнього мого спілкування з міністеркою ми говорили про ті перешкоди, які є у ветеранів у доступі до послуг. Дуже важливо, що така кімната розташована в лікарні, де ветерани проходять реабілітацію і паралельно мають доступ до різних послуг. У рамках цього проєкту ми підтримуємо чотири таких простори в різних регіонах України, але ми плануємо масштабувати нашу допомогу. Вся допомога, яку надає МОМ є важлива, але допомога саме ветеранам є надзвичайно важливою», — наголосив Ньюсон.
