Королівський об’єднаний інститут оборонних досліджень, (Royal United Services Institute, RUSI) випустив велику доповідь про те, як російська армія адаптує стратегічні дії та елементи тактики, враховуючи свої помилки.
Російська піхотна тактика перейшла від спроб розгортання єдиних батальйонних тактичних груп, як загальновійськових бойових одиниць, до розподілу підрозділів за функціями: на лінійні, штурмові, спеціалізовані та «одноразові» підрозділи. Вони формуються до груп, у відповідності із визначеними завданнями.
“Лінійна піхота” в основному використовується для утримання місцевості та оборонних операцій.
“Одноразова” піхота використовується для безперервних сутичок з метою або виявлення українських вогневих позицій, або для пошуку слабких місць в обороні ЗСУ.
Російські інженери почали будувати складні перешкоди та польові укріплення по всьому фронту. Сюди входять укріплені бетоном траншеї та командні бункери, дротяні загородження, «їжаки», протитанкові рови та складні мінні поля, причому найчастіше з декількома механізмами приведення в дію – для ускладнення проходження.
Російська бронетехніка використовується, переважно, для вогневої підтримки і вкрай рідко для прориву. Росія почала застосовувати на своїх машинах “тепловий камуфляж”, що значно знизило “помітність” танків на великих дистанціях. Це призвело до зниження можливості враження техніки з ПТУР на дистанціях понад 1400 м.
Російська артилерія розпочала вдосконалення розвідувально-ударного комплексу після ударів керованими ракетами українських РСЗВ у липні 2022 року. Це спричинило набагато тіснішу інтеграцію численних БПЛА, які знаходяться в розпорядженні командирів, що керують вогонем російської артилерії.
Артилерія РФ стала мобільнішою, знизивши сприйнятливість до контрбатарейного вогню. Ключовою системою, що забезпечує таку координацію, є система «Стрілець» – російський комплекс розвідки, управління та комунікації.
Під час масовваних російських обстрілів відбувся перехід від використання 152-мм гаубиць до використання 120-мм мінометів. При цьому російські РСЗВ є найбільшою проблемою для ЗСУ під час наступальних операцій.
Російські засоби РЕБ залишаються потужними, з приблизним розподілом: щонайменше одна велика система на кожні 10 км фронту. Вони значною мірою спрямовані на враження БПЛА, втрати яких залишаються на рівні приблизно 10 тисяч одиниць на місяць.
Скоріше за все, Росія навчилася в реальному часі перехоплювати і розшифровувати українські 256-бітові системи тактичного зв’язку Motorola.
Російські сили ППО також значно підвищили свою ефективність, будучи встановленими навколо досить статичних місць – вони мають між собою добре налагоджени зв’язок. За оцінками українських військових, протиповітряні засоби РФ тепер перехоплюють частину ударів GMLRS, оскільки російські точкові системи ППО безпосередньо заведені на потужні радарні станції.
Російська авіація, як і раніше, обмежена в нанесенні ударів по позиціях ЗСУ, починаючи від реактивних залпів С-8 і закінчуючи бомбами ФАБ-500, модернізованими комплектами УМПК, які, втім, мають дуже обмежену точність.
Штаби. У липні 2022 року російські військові вивели основні штаби із зони ураження GMLRS та розмістили їх у укріплених спорудах. Вони також підключили їх до української цивільної телекомунікаційної мережі та використали кабелі для розгалуження від неї до штабів бригад, з підключенням через мікролінк-зв’язок, що значно знизило їхню помітність.
У результаті доповіді наголошується, що незважаючи на все це, якщо Україна зможе порушити російську оборону та нав’язати їй динамічну ситуацію, російські підрозділи, ймовірніше за все, швидко втратять координацію, пише в своєму ТелеграмАндрій Цаплієнко.
9 жовтня 1596 року, київським митрополитом Михайлом Рогозой, полоцьким єпископом Григорієм, луцьким єпископом Кирилом, володимирським Іпатієм, перемишльським Михайлом, львівським Гедеоном, холмським Діонісієм, пінським Леонтієм в присутності представників Ватикану та польського короля, Берестецькою унією була утворена уніатська або греко-католицька церква. У Речі Посполитій вона стала офіційною визнаною наступницею Київської митрополії, посада митрополита скасовувалася. Православна церква позбавлялася юридичного права на всі її землі, будівлі, підприємства, кріпаків і т.п. Все це мало перейти у власність до греко-католицької церкви – в реальності ж до тих ієрархів, що визнали зверхність римського папи.
Внаслідок цього велика частина українських земель, очолювана місцевими єпископами, юридично вийшла з адміністративної та ідеологічної підвладності патріарха з турецької столиці – Стамбулу (колишнього Константинополю). Також на цьому повинні були обірватися тільки но встановлені зв’язки із новим московським патріархатом – які найбільше непокоїли польську владу. Опозицію уніатам складали тільки декілька епіскопів та братства, що орієнтувалися переважно на Московію. При цьому заборони сповідування православної віри – як такої не було. Власне про це у своїй відомій відповіді московському ченцю в Києві на початку XVII століття оголосив Єлісей Плетенецький, архімандрит православної Києво-Печерської Лаври: «…Тут, у Литві (в Києві) – земля вільних, хто в якій вірі хоче – в тій і перебуває».
Між тим в цей період Річ Посполита зосередилася на остаточному підкоренні свого давнього ворога – Московського царства. Поразка Кремля у Лівонській війні додатково стимулювала ці прагнення. Союз московітів та турків – який до того ж наочно проявився у погодженні Стамбулом створення московської патріархії, крім того непокоїв Європу. Врешті решт, Річ Посполита, що всебічно підтримувалася Ватиканом, на початку XVII століття розгорнула широкий наступ на московітів вже не тільки у площині ідеологічній, а і в практичній – військами шляхти та найманих козаків.
У Московії розпочалася Велика Смута.
«Полонений цар Василь Шуйський перед польським Сеймом». Картина Яна Матейко
Повне знищенні влади московських самодержців на певному етапі виглядало вже цілком ймовірним. Компанія по допомозі у воцарінні в Кремлі спочатку Дмитра-самозванця, потім польського королевича Владислава, у 1605-1613 роках перетворилася у велику московсько-польську війну. Але в кінцевому рахунку призвела до консолідації і московської знаті, і черні – навколо московських православних ієрархів. Навіть смерть у польському полоні царя Василя Шуйського, останнього з роду Рюриковичей на московському троні, не зламала московітів. Повстання проти Дмитра-самозванця, потім широкий народний супротив пануванню поляків проводилися під гаслами збереження православ’я. Провідну роль у керуванні повстанням здійснювали церковники Троіце-Сергієвої Лаври: найбагатшого монастиря держави. Ці найбільші тоді рабовласники Московії – яким належало близько 100 тисяч душ кріпаків, змогли озброїти та підняти на війну з поляками чисельні військові загони.
Створений першопочатково для релігійного упокорення Сибіру, московський патріархат проявив свою справжню силу – врятувавши державу. Московія вистояла й залишилася непримиренним ворогом Речі Посполитої.
Результатом цього стало воцаріння в Московії у 1613 році слухняного вихованця православних московських ієрархів 15-річного Михайла Романова – підтриманого донськими козаками. Разом із приходом до влади Романових відроджується і неофіційний союз з Османами. В цей період війн між московітами та турками не відбувалося протягом століття: адже їхнім спільним ворогом була Річ Посполита – найбільша тоді східно-європейська держава.
В Стамбулі в той час же активно розроблювалися плани захоплення Польщі, виснаженої війною з Московією. Тому турецька влада, маючи на меті послаблення Речі Посполитої перед нападом на неї, відправила із спеціальною місією у 1619 році ієрусалимського патріарха Теофана ІІІ до Москви. Під час цього турне він у Москві висвятив Філарета, батька молодого царя Михайла Романова – на патріарха Московського. Філарет (Федір Микитович Романов) невдовзі став соправителем сина й справжнім самодержцем Московії. Він увійшов у історію як єдиний правитель Московії, який об’єднав за собою і релігійну, і мирську владу: його офіційний титул був “Великий Государ та Патріарх Московскій і всєя Русі”.
Парсуна великого государя і патріарха московського і всєя Русі Філарета. 18 ст.
У Києві ж через рік, вже за наполяганням Філарета, Теофаном ІІІ був зведений на посаду київського митрополита (юридично скасовану унією) Іов Борецький. Новий митрополит взагалі став священнослужителем тільки за півроку до цього – скоріше за все, виключно для зайняття цієї посади.
Романови, наочно переконавшись у можливості існування Московії тільки за умовами сильних позицій православ’я, взяли подальший курс на збільшення впливу московської патріархії. На цю «святу» справу не жаліли а ні грошей, а ні зусиль. І головною задачею для московських владик – і світських, і духовних, була тепер відплата Польщі за Велику Смуту, за захоплення Кремля. В цьому вони діяли в унісон з планами Османів. Тож Московія мала можливість широко залучати за погодженням із Стамбулу до пропаганди православної релігії в Україні турецьких підданих – священнослужителів з Близького Сходу.
В світлі цього треба бачити згоду, котру дали турки на офіційне відродження православної Київської митрополії, анульованої Берестецькою унією. За це Теофан ІІІ, Іов Борецький та ректор Київської братської школи Мелетій Смотрицький були оголошені польським урядом турецькими шпигунами та звинувачені у розпалюванні ворожнечі на релігійній основі. Це все відбувалося у 1620 році – майже одночасно із страшною поразкою польської армії від турків під Цецорою. Там полягла значна частина польської армії, у полон же до турків потрапили Богдан Хмельницький та його батько.
Але Османи, не змогли здолати у 1621 році у великій Хотинській битві об’єднане польсько-козацьке військо, що було вдвічі менше по чисельності. Понісши колосальні і фінансові, і людські втрати (як вважають, біля 60 тисяч загиблими й важко пораненими), турецький уряд прийшов до логічного висновку: перемогу над Річчю Посполитою потрібно здобувати не на полі бою. Їхньою метою стало роз’єднання співдружності черкас-козаків та поляків – в основу цього буде покладена пропаганда православних владик.
Стамбул, як і Москва, вкрай був зацікавлені можливістю чужою кров’ю почати громадянську війну у Польщі. Ось у цьому взаємовигідному союзі турків та московітів закладалася духовна основа наступних козацьких повстань — релігійних війн за православні канони.
Троіце-Сергієва Лавра, Московія. Іконостас та стеля, сучасність. Фото:vladimirdar
Варто зауважити – боротьба православних з уніатами в Україні найбільш активно розпочалася тільки після зміцнення влади Романових у Московії. У ідеологічному вимірі цей процес втілився у розгортанні широкого антиуніатського, антипольського фронту, очолюваного православними ієрархами – які знову відчули добру ласку далекого Кремля.
Окрім відкритого підкупу, посланці московського царя та патріарха діяли більш розраховано: вони фінансували виготовлення й поширення серед православних книжок, надрукованих малоросійськими ієрархами. «Тренос», «Палінодія або книга оборони», «Протестація», «Книга про віру єдину», «Алфавіт духовний», «Захист веріфікацією», «Антологіон», «Позорище мисленне» та інші: все це були твори, скеровані на боротьбу з унією (а фактично із польською владою та Ватиканом). Наклади цих книжок гуртом викупалися й вивозилися в Московію, де поширювалися по церквам й монастирям.
Іван Вишенський, Іов Борецький, Ісайя Копинський, Єлісей Плетенецький, Захарія Копистенський та інші — цілий ряд церковних діячів та богословів, вихідців з руських родів західноукраїнських земель, в своїх посланнях та книгах тепер використовували термін “Мала Русь” вже до всієї території від Дніпра до Закарпаття. Провідну роль же у відродженні православної церкві вони відводили Московії та московському патріархату.
Використання друку, поширення даної друкованої літератури в цілях пропаганди таких поглядів поступово давало свій результат. Громади освічених русинів на Захід від Дніпра тепер покоління за поколіннями будуть вивчатися на цих книгах, переймати той світогляд, що був закладений в них. Але всебічна підтримка московітами церковних ієрархів, які залишалися вірними православ’ю та чинили опір польській владі та єзуїтам, не була основною акцією.
Ще більш дієвим заходом стало надання московським урядом фінансування й належного озброєння черкаським кланам за Порогами, які зберіглися там з часів Золотої Орди й ставали дедалі могутнішими. Черкаси (в Польщі їх називали просто козаки) поступово ставали основними кондотьєрами на полях битв – як у Європі, так і в Азії. Всебічне їх заохочення до війни з поляками: як грошима, так і релігійними закликами від православних церковників, розпочали забезпечувати тепер Москва і Стамбул.
Рада на Запорізькій Січі. Рідкий малюнокXVIIIстоліття
Тут треба чітко визнати: православними християнами грецького обряду були переважно русини. У черкас же більша частина сповідували віру характерників — ясна, степове Єдинобожжя: своєрідну суміш несторіанства, ісламу, іудаїзму та буддизму. Символи всіх цих релігій разом можна бачити на ранніх прапорах Запорізької Січі. В Московії церковниками навіть був створений спеціальний обряд: перехрещення з черкаської віри. І пізніше, протягом століть попи будуть боротися з поширенням у середовищі козаків традиційної нехристиянської ікони – парсуни Мамая.
Силу запорожців Московія відчула на собі під час Великої Смути – і контроль над ними за допомогою релігії стане одним з основним завдань московського патріархату. Задля цієї мети з 1620-тих років царі починають своєрідний ідеологічний наступ на черкас – користуючись певними домовленостями з Османами.
І з цієї причини – за погодженням з московським патріархом Філаретом, Іов Борецький став у 1620 році першим Київським митрополитом з часів Берестецької унії.
У подальшому Борецький проявив себе як надійний провідник інтересів московського царату в Україні. Він, як очільник Київської митрополії, у 1624 році звернувся з чолобитною до московського царя Михайла та московського патріарха Філарета з проханням захистити православне населення Малої Русі та приєднати його до Московії.
Але Кремль тоді не був готовий до війни з Польщею тільки своїми силами. А Іов Борецький – на відміну від ситуації, що склалася через покоління, не мав власного козацького війська. Дані обставини і призвели митрополита до наполегливої роботи по встановленню більш тісних зв’язків із запорожцями.
Врешті решт у 1630 році, за диригуванням Іова Борецького, запорізьким отаманом Тарасом Трясилом (походив з Криму, справжнє ім’я – Узун Хасан) підіймається антипольське повстання. Вперше повстанці відкрито підтримуються православними ієрархами й застосуванням друкованої пропаганди. В Україні поширюються листи-звернення від православного духовенства (надруковані у Києво-Печерській монастирській друкарні) із закликами «захистити православ’я, бо ляхи утискають нашу віру». По містам та селам попи агітують приєднатися до запорожців: «і хто був козаком, і ті, хто ним хоче бути – щоб усі прибували, вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських рятували». В кінцевому рахунку після низки кривавих боїв запорожці, які були ядром повстання, уклали мир із коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. В мирних пактах, підписаних у Переяславі, релігійні питання відійшли на другий ряд.
Річ Посполита у 1630-тих роках
У 1632 році, за подальшим поширенням бунтівних настроїв в Україні, польський уряд прийняв рішення знизити градус напруги. Спостерігаючи за наполегливими намаганнями турків та московітів розпалити громадянську війну на релігійному ґрунті, поляки вирішили позбавити їх цього приводу. Король Владислав IV Ваза видав, а сейм затвердив «Статті для заспокоєння руського народу»: за ними легітимізувалася Київська православна митрополія. Православна церква знову повернулася у правове поле: як юридичній особі їй (точніше її керманичам) надали дозвіл на утримання власності: земель, будівель, шкіл, друкарень, шпиталів і т.п.
На деякий час це відклало катастрофу. Адже дійсно, невдовзі православним ієрархам Київської митрополії знову було шо втрачати: маєтки, кріпаки, підприємства – все це повернулося до них за законодавством Речі Посполитої. І спокій та дотримання законів в цій державі був запорукою їхнього подальшого добробуту й ситого життя. Знаходження взаєморозуміння із польською владою стало основним дискурсом Київської митрополії в той період. В розрізі цього роль Москви та Стамбулу для українського православного духовенства почала неухильно падати. Теперішня провладна орієнтованість верхівки української православної церкви робили її не зацікавленою у розпалюванні протистояння між католиками та православними, поляками та українцями.
Поза це Москва та Стамбул наполегливо йшли до своєї мети – хай до певного часу різними шляхами.
Московія фактично спланувала, фінансувала та надала зброю для наступних козацьких виступів в Речі Посполитій: у 1637 р. – Павла Павлюка та у 1638 р. – Якова Остряниці. При тому, що це були достатньо великі заворушення, вони не перетворилися в дійсно народні, широкомасштабні повстання – їх не підтримало православне духовенство Київської митрополії.
Стамбул же в цей час займав позицію нейтралітету, не бажаючи вступати з Річчю Посполитою у відкрите протистояння.
Але пізніше все змінилося. Необхідність активного втручання у внутрішні справи Речі Посполитої повстала перед адміністрацією Османів у 1645 році. Тоді в черговий раз почалася турецько-венеціанська війна, ареною якої стало усе східне Середземномор’я. А європейська коаліція знову скерувала свої сили на залучення Речі Посполитої до цієї війни на своєму боці.
Як відомо, на початку 1648 року Хмельницький, разом із більшістю з черкаської старшини, захопив владу у Запорізькій Січі. Це йому вдалося досягнути за допомогою кількатисячного загону татарської кінноти на чолі з Тугар-бєєм, надісланим до нього кримським ханом, котрий в свою чергу отримав на це наказ зі Стамбулу. У подальшому перебігу подій визначну роль зіграла надана кримським ханом кіннота – завдяки ній перемога у ряді битв була на боці козаків. Як свідчать у своїх розвідках відомі історики О. Пріцак та М. Грушевський – у період 1648-1651 р.р. Україна визнала васалітет по відношенню до імперії Османів, що було зазначено у ряді грамот та договорів. За свідченнями ж деяких польських джерел, Хмельницький ще до цього прийняв іслам.
Старовинна політична пропаганда: Хмельницький молиться разом з кримським ханом
На цьому місці маємо чітко визначити тих, хто став розпалювачем повстання Хмельницького. Варто відмітити, що паралельно з політичними процесами між Османами та Москвою, православне духовенство Туреччини – переважно греки, вели свою подвійну гру. Вони, зовнішньо виконуючи накази турецького уряду, послідовно шукали можливості підбурювання християн (в першу чергу православних) на війну з Османами. Адже греки вже декілька століть знаходилися під їх владою і мріяли про звільненні від покори туркам.
Мрія ця знову та знову спонукала греків до найхитріших та багатокрокових політичних комбінацій та афер, в яких вони за будь-яку ціну намагалися затягнути у війну з турками сусідні держави. Звичайно, у такому розрізі увага патріархів східної церкви (грецького обряду) постійно була прикута до володаря найбільшої та наймогутнішої православної держави — Московії.
Звеличення московського патріархату теж відповідало цій цілі: поступове об’єднання усіх православних під цим «дахом» невідмінно призвело би до протистояння Москви та Стамбулу – як це і відбулося століттями пізніше. Вже з самого початку повстання Хмельницького, греки вбачали необхідність об’єднання сил козаків та московітів в межах єдиної держави — православного царства Великої та Малої Русі
Це в свою чергу непокоїло Османів. За неузгоджені зв’язки з Московією тільки у період 1630-1660 р.р. турецька влада стратила двох (Кирила Лукаріса та Парфенія) та позбавила посади або ув’язнила біля десяти константинопольських патріархів.
У повстанні Хмельницького визначну роль зіграють саме православні церковники з Туреччини. Стамбул відправляв до України своїх «духовних емісарів» – розпалювати багаття війни православних з католиками, але намагався контролювати їхні дії. Наскільки туркам це вдалося – ми знаємо з історії.
З 1648 року до України вирушають чергою найвпливовіші церковники різних патріархатів грецького обряду — ще раз нагадаємо, усі вони були піддані турецького султану. У 1648 році до козацького війська в Україну прибув ієрусалимський патріарх Паісій. Він наполегливо спонукав Хмельницького до створення автономного православного руського князівства — землі якого повинні були вийти зі складу Речі Посполитої. Унія — в реальності підпорядкованість церкви римському престолу, мала ж бути скасована. На цих умовах Паісій нібито надавав гарантії щодо проведення перемов з московським царем — про прийняття “Войска Запорожскаго под высокую государеву руку”.
У 1649 році до Паісія приєднався коринфський митрополіт Іосаф – хрещений батько святої війни за перемогу православ’я над Римом. Він привіз козацькому гетьману меч, освячений патріархом на Гробі Господнім у Ієрусалимі, і сам опоясав Хмельницького цім символом перед козацьким військом. Митрополита з Коринфу відтепер бачили всюди з гетьманом та військом — він благословляв козаків на боротьбу за честь православної віри, кропив їх святою водою перед битвами. У 1650 році до них долучився назаретський митрополит Гаврііл. Він, як і ієрусалимський патріарх Паісій, здійснював перемови козацького ватажка з царем Московії та московським патріархом — намагаючись затягнути і військо московітів у війну з поляками.
Сучасність: мощі святого Афанасія Пателарія (Афанасія сидячого). Харківський Благовещенський собор МПЦ.
І логічне, що кульмінацією: політичним процесом приєднання України до Московії, керував сам константинопольський патріарх – Афанасій Пателарій. У грудні 1653 року до Переяслава прибула делегація від московського царя у супроводі Афанасія. Ідеологічне підґрунтя сумісної боротьби з поляками було справою Афанасія і невдовзі офіційно оприлюднено. У січні 1654 року Хмельницький разом з Військом Запорізьким прийняли рішення перейти під “високу государеву руку” й затвердили Переяславські угоди, в яких найважливіше місце приділялося релігійній єдності руських та московітів:
“…православный христианский царь восточный одного с нами греческого благочестия: мы с православием Великой Руси единое тело церкви, имущее главою Иисуса Христа. Этот великий царь христианский, сжалившись над нестерпимым озлоблением православной церкви в Малой Руси, не призрел наших шестилетних молений, склонил к нам милостивое свое царское сердце и прислал к нам ближних людей с царской милостью…»
Як ми бачим, усунення керівництва місцевої православної церкви від підтримки того козацького буревія, що тільки но народжувався, не допомогло Україні. На допомогу козацькому повстанню прийшли турецькі «політтехнологи».
Взагалі, вся кривава повінь Хмельниччини виглядає за своєю суттю режисованою Стамбулом і втіленою Богданом – за допомогою православних попів, надісланих з Туреччини. Але, як виявилося згодом, у попів-греків у свою чергу був свій план дій – погоджений із Москвою, з якої вони отримували за свою службу соболя та золото.
Саме московський патріархат, використовуючи цей досвід турецьких православних ієрархів, невдовзі захопить владу над розумами козацької України. І позбавлені самого духу свободи, козаки стануть слухняними солдатами-кріпаками у велетенській імперії московітів.
Руїни Свято-Миколаївського собору, в якому була оголошена Берестецька унія. Малюнок ХІХ століття
Триває 451 доба війни. Противник і надалі зосереджує основні зусилля на Лиманському, Бахмутському, Авдіївському, Мар’їнському та Шахтарському напрямках. Загальна довжина лінії оборони становить 3750 км.
За минулу добу відбулось понад 80 бойових зіткнень на зазначених ділянках фронту, найгарячіші бої велися за Бахмут, Мар’їнку та в районах Авдіївки, Степового і Новомихайлівки, інформує пресслужба ГШ ЗСУ.
На Лиманському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії в районі Білогорівки Луганської області.
На Бахмутському напрямку протягом минулої доби противник вів безуспішні наступальні дії у напрямку населених пунктів Іванівське та Біла Гора. ЗСУ зачистили від рашистів урочище Ступки та продовжують тиснути південніше Іванівського. Тривають важкі бої за 1% території міста Бахмут. Терорист і військовий злочинець Прігожин заявляє, що вони не можуть захопити цей 1% міста найближчим часом. бо там дуже багато будинків, які важко за 1 день за допомогою артилерії перетворити на щебінь. Заступник міністра оборони Ганна Маляр повідомила, що ЗСУ утримують позиції біля “літака”.
На Авдіївському напрямку противник вів наступальні дії у напрямку Новокалинового, Степоврго, Авдіївки та Первомайського, успіху не мав.
На Мар’їнському напрямку підрозділи ЗСУ відбили понад 20 атак противника в районі міста Мар’їнка. В той же час, ворожих обстрілів зазнали Красногорівка, Георгіївка, Мар’їнка, Курахове та Катеринівка.
На Шахтарському напрямку протягом минулої доби ворог здійснив понад 10 безуспішних наступальних дій в районі Новомихайлівки. Водночас, завдав авіаційних ударів в районі населених пунктів Вугледар, Пречистівка та Золота Нива.
На Запорізькому та Херсонському напрямках рашисти продовжують знаходяться в обороні.
На окупованих територіях рашисти вигадали новий спосіб депортації українського населення. Спочатку, у різний спосіб, населення змушують оформлювати російські паспорти, а потім, “із міркувань безпеки та піклування про російських громадян”, населення депортують на територію рашистської федерації. Про це інформує міський голова Мелітополя Іван Федоров.
Рашисти скаржаться в Раді Безпеки ООН на українську ППО. Представники країни-агресорки в ООН ініціювали скликання засідання Ради Безпеки після того, як українські ППО з американських ЗРК Patriot збили одразу шість “найсучасніших” аналоговнєтних гіперзвукових ракет “Кінжал”, повідомив у Твіттері Сергій Кислиця.
Лінія фронту на 451 добу війни становить 3750 км. Для порівняння:
максимальний масштаб радянсько-німецького фронту (станом на листопад 1943 р.) – 6200 км.,
ділянки фронту на фронтах Першої Світової війни становили: 480 км – на Заході та 900 км – на Сході.
Лінія фронту, довжиною в 3750 км, дає можливість оцінити хоробрість та жагу до свободи українців у боротьбі з рашисткими загарбниками. І в цій війні ми неодмінно переможемо та звільнимо всі тимчасово окуповані рашистами території і вийдемо до кордонів України 1991 року.
Якщо союзники, зокрема Нідерланди, вирішать постачати Україні літаки F-16, то США погодяться на такий експорт. Але поки що офіційних запитів до адміністрації Байдена з цього приводу не надходило. Щодо відправлення F-16 Україні безпосередньо від США, то адміністрація Байдена розглядає це як «майбутні можливості».
“Треба ПОЧИНАТИ підготовку до ПЕРЕДАЧІ Україні F-16″, — раптом заявив Курт Волкер. “Йдеться зокрема про навчання пілотів та обладнання логістики. Винищувачів МіГ-29, переданих Польщею та Словаччиною, недостатньо“, – заявив представник Держдепартаменту США.
В свою черг Столтенберг сказав, що питання передачі винищувачів Україні буде обговорюватись у червні на саміті країн НАТО.
Як виявилося для навчання українського пілота на винищувачах F-16, потрібно всього 4 місяці, а не 16, як планувалося раніше. Yahoo News, посилаючись на офіційні джерела в Командуванні Повітряних сил США, зазначає, що два пілоти, які проходили навчання на спеціальних тренажерах, перевершили очікування Пентагону за два тижні навчання на авіабазі США.
Видання уточнює, що українські пілоти з кваліфікацією на МіГ-29 та Су-27, які були протестовані на авіасимуляторі в Аризоні, лише після однієї демонстрації змогли успішно посадити літак після відмови двигуна внаслідок аварії. Це технічна навичка, яку необхідно постійно відпрацьовувати протягом усієї кар’єри пілота F-16. Обидва пілоти також могли “виконувати імітаційні атаки на основі параметрів, переданих під час польоту на симуляторі”.
Однією з основних існуючих перешкод є “мовний бар’єр” – українцям спочаткку дуже не подобалася складна авіоніка F-16, яка відображає інформацію англійською мовою. Але за два тижні мова пілотів значно покращала.
Пілоти як Су-27, і МіГ-29 були знайомі з польотами стандартних груп літаків США, оскільки були навчені тактиці радянських часів. Незважаючи на ці недоліки, у звіті робиться висновок, що “з огляду на нинішній набір навичок, продемонстрований пілотом ВПС України… чотири місяці – це реалістичний термін навчання”, – вважають офіційні джерела в Командуванні Повітряних сил США.
У китайському Сіані розпочався перший саміт “Центральна Азія + Китай” (5+КНР). Товариш Сі Цзіньпін оприлюднив грандіозний план розвитку країн Центральної Азії: від будівництва інфраструктури до розширення торгівлі. Плюс – допомога країнам Центральної Азії покращити правоохоронні органи, безпеку та розвиток обороноздатності.
Китай фактично бере на себе керівну роль у регіоні, який традиційно був сферою впливу росії, пише Reuters. І доки кремль зайнятий війною в Україні, Пекін швидко і серйозно нарощує політичний вплив у багатих на ресурси колишніх радянських республіках.
Крім того Китай вирішив зробити російський порт Владивосток транзитним вузолом для внутрішніх китайських торговельних перевезень. З 01 червня 2023 року китайські вантажі проходитимуть через нього взагалі без митних процедур.
Але і це ще не все. Путін дуже турбується про те, щоб на Далекому Сході повністю засіяти землі “соєю”, яка необхідна для забезпечення потреб Китаю.
Росія в обхід санкцій закуповує безпілотники та мікроелектроніку через Казахстан на мільйони доларів щомісяця. Про це йдеться у спільному розслідуванні видань “Важливі історії” та Spiegel і OCRCRP.
Журналісти з’ясували, що один із головних постачальників БПЛА на росію, казахстанська компанія “Аспан Арба”, була створена вже після початку війни. Її головний контрагент в Росії – московська компанія “Небесна механіка”, у обох організацій одні й ті ж власники.
Комплектуючі для виробництва електроніки для ФСБ, розвідки та міноборони у великих кількостях до Росії ввозить фірма “Стек”, яка купує німецькі чіпи у казахстанської компанії Da Group 22. Власниками “Стека”, Da Group 22 та німецького дистриб’ютора є члени однієї і тієї ж родини , з’ясували автори розслідування.
Загалом імпорт мікроелектроніки в Казахстан після початку війни зріс більш ніж удвічі – з $ 35 млн до $ 75 млн. Експорт мікросхем з Казахстану в Росію збільшився з $ 245 тис. до $ 18 млн.
В цей час Прігожин закупив 20 тис. шоломів для “вагнерівців” у Китаї в обхід санкцій, повідомляє Financial Times.
Підчас зустрічі у Хіросімі лідери G7 заявили про забезпечення України бюджетною підтримкою на 2023 рік та пообіцяли посилити економічні обмеження проти Росії.
У спільній заяві лідери G7 пообіцяли позбавити Росію технологій, які використовують країни G7, зокрема, промислового обладнання та послуг, необхідних для ведення бойових дій. Підсилити санкції фінансової системи Росії та обмежити торгівлю та використання алмазів. Зменшити доходи Росії від енергоресурсів.
Країни G7 засуджують порушення росією Статуту ООН та закликають вивести війська та техніку з території України. “Сьогодні ми робимо нові кроки, щоб гарантувати, що незаконна агресія Росії проти суверенної держави Україна зазнає невдачі, і підтримати український народ у його прагненні до справедливого світу, заснованого на повазі міжнародного права. Наша підтримка для України є непохитною. Ми не відчуватимемо втоми. у наших зобов’язаннях зменшити наслідки російських протиправних дій для решти світу”, – йдеться у заяві лідерів G7.
Антипутінська сімка також вирішила виявляти, заморожувати та заарештовувати активи росіян під санкціями та посилити санкції проти росії і боротися зі схемами їх обходу. Продовжити надавати допомогу Україні у сфері безпеки та змусити росію заплатити за післявоєнне відновлення України.
450 доба війни розпочалася з того, що російська федерація знову завдала масованого ракетно-авіаціцного удару по території Україні. Рашисти атакували Україну з північного та південно-східного напрямків ударними дронами «Shahed», а також крилатими ракетами «Калібр» з кораблів у Чорному морі. Зафіксовано пуски 22 «Шахедів» та 6 «Калібрів». Силами та засобами нашої ППО знищено 3 крилаті ракети та 16 БПЛА, інформує пресслужба ГШ ЗСУ.
Рашистські окупанти продовжують зосереджувати основні зусилля на Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках – за минулу добу відбулось 29 бойових зіткнень на зазначених ділянках фронту. Найгарячіші бої ведуться за Бахмут та Мар’їнку.
На Бахмутському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії у напрямку населеного пункту Іванівське. Бої перемістилися в південну частину урочища Ступки та тривають північніше висоти 215,7. Тривають важкі бої за місто Бахмут. ЗСУ утримують лише 1% території міста. Наші підрозділи декілька днів підряд мають певні успіхи під Бахмутом, але про це ми розповімо після офіційного оприлюднення результатів пресслужбою ГШ ЗСУ.
Ганна Маляр у Телеграм повідомила, що противник стягнув у Бахмут більшу частину своїх резервів та значно посилив угруповання і всю минулу добу атакував Бахмут. Всі атаки нашими оборонцями відбиті. ЗСУ контролюють південно-західну частину Бахмута. На околиця на півночі від Бахмута ворог теж атакував. Атаки відбиті. На окремих ділянках є просування підрозділів ЗСУ на 500 метрів.
У передмісті Бахмута на півдні протягом дня йшли запеклі бої. Противник переходив у наступ та намагався повернути втрачені території, але зазнав втрат та не зміг виконати свої задачі. На окремих ділянках наші війська просунулись на 1 км, написала Заступник Міністра оборони України у Телеграм.
На Авдіївському напрямку було відразу дві спроби рашистів знову атакувати Первомайське з півдня – успіхів не мали.
На Мар’їнському напрямку підрозділи сил оборони відбили численні атаки противника в районі міста Мар’їнка, а також атаку у напрямку Новомихайлівки. В той же час, ворог продовжує знищувати населені пункти вздовж лінії зіткнення, здійснив артилерійські обстріли Красногорівки, Мар’їнки та Побєди.
На Запорізькому та Херсонському напрямках рашисти знаходяться в обороні.
Вища рада правосуддя одноголосно проголосувала за взяття під варту екс-глави Верховного суду Всеволода Князєва, якого обвинувачують у корупції. Рішення схвалили 14 членів ВСП, затвердивши таким чином клопотання Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Сьогодні слідчий суддя Вищого антикорупційного суду обрав запобіжний захід адвокату, якого разом з ексголовою Верховного Суду САП та НАБУ викрили на одержанні 2,7 млн доларів США неправомірної вигоди. Суд частково задовольнив клопотання та обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 80 млн грн. Строк дії запобіжного заходу – 60 днів, до 13.07.2023 включно.
А «Слугв народу» в Київраді Владислав Трубіцин, якого НАБУ спіймало трохи ранішена багатомільйонному хабарі, не з’явився сьогодні до антикорупційного суду, бо вже виїхав із України, повідомив політичний експерт Олексій Голобуцький. Він зазначив, що Трубіцина, якого звинувачують у тому, що за хабар «вирішував» з дозволами на торгівлю в Києві, відпустили під заставу 14,88 млн грн. Але зобов’язали не відлучатися з місця проживання, здати закордонний паспорт та носити електронний браслет.
Як депутат правлячої партії «Слуга народу», військовозобов’язаний під час дії військового стану зміг перетнути кордон, хто і на яких підставах міг дати йому дозвіл на виїзд?”, – запитує Голобуцький. Тему риторичний запитань можна продовжити: як скоро Князєв і його адвокат поповнять ряди батальйону “Монако”?
“Україна має провести вибори, навіть за умови воєнного стану”, – заявив голова ПАРЄ Тіні Кокс. За його словами, українська влада має придумати, як це зробити, наприклад, провести голосування через інтернет.
“Не буде жодних претензій до України, якщо вибори будуть не ідеальними. Але якщо ви не проведете вибори – то у всіх будуть до вас питання. Демократія – це, звісно, не лише вибори. Але без виборів демократія неможлива”, – наголосив Тіні Кокс
Голова ПАРЄ Тіні Кокс
“Жодних виборів – ні президентських, ні парламентських – в Україні під час дії військового стану проходити не може”, – секретар РНБО Олексій Мячеславович Данилов.
“У ПАРЄ повинні чітко розуміти, що у нас є своя Конституція і закони нашої країни, за якими ми повинні жити. А ці ПАРЄ краще займалися б іншими речами, не допускали присутності Російської Федерації у себе. Ми розберемося самостійно – згідно з нашими законами і згідно нашої Конституції. Коли є запровадження того становища, в якому ми сьогодні з вами перебуваємо, жодних виборів проходити не може. Крапка”, – сказав 13-й Секретар РНБО України Олексій Данилов.
