27 листопада у Києві представили напрацювання «Як побудувати державу для ветеранів і їхніх сімей» — концепцію, що пропонує оновлені підходи до ветеранської політики: від визначення статусу до адресної підтримки після демобілізації.
Серед спікерів — голова правління благодійної організації Veteran Hub Івона Костина. За її словами, багато послуг Хабу перевищують чинні державні стандарти, тому формально стати надавачем соцпослуг поки складно. Організація працює переважно на грантове фінансування і спрямовує його на підтримку ветеранів, а також на аналітичну та адвокаційну діяльність. Водночас нині, як зазначає Костина, один з перших періодів ефективної взаємодії Veteran Hub з міністерством, і рекомендації організації мають шанс увійти до державної політики.
«Ми постійно спілкуємося з ветеранами. Більше скажу: серед фахівців із супроводу ветеранів майже половина — це представники нашої цільової аудиторії, тобто самі ветерани та члени їхніх родин. Багато керівників структурних підрозділів у справах ветеранів також є ветеранами. Ми проводимо фокус-групи, дослідження, тестуємо, які послуги для них працюють, які — ні, і чому. І який головний запит ми від них чуємо? Першочергова потреба — це потреба у повазі. А ця повага проявляється через професіоналізм тих, хто щодня з ними працює: сімейних лікарів, фахівців із супроводу, соціальних працівників, кар’єрних радників, адміністраторів ЦНАПів. Наше завдання — підготувати цих фахівців, щоб вони були професійними й емпатичними», — розповідає Костина.
Ще один блок презентaції стосувався того, як ветеранська політика втілюється в громадах — саме там ветерани найчастіше отримують послуги та підтримку. «Простір можливостей» разом із Коаліцією ветеранських просторів розробили Індекс готовності громад і допомагають будувати місцеву систему підтримки. Як зазначає голова правління організації Оксана Коляда, частина цих інструментів уже закріплена в державній політиці, а громади активно включаються в її реалізацію.
«Ми вже бачимо, що багато інструментів, які ми розробили на рівні громад, лягають в основу державної політики. І це важливо, бо саме громади першими зустрічають ветеранів і їхні родини та мають бути готові надавати підтримку — від профільних відділів до комплексних програм у соціальній, освітній і медичній сферах», — розповідає спікерка.
Юлія Морій, директорка громадської організації «Юридична сотня», пояснила, що правові запити ветеранів і військових постійно змінюються. Організація працює у трьох напрямах: військовому, ветеранському та у сфері допомоги полоненим і зниклим безвісти. Найбільше звернень стосується умов служби, медичних питань, статусів, пільг і житла, а для родин полонених — доступу до документів і зміни статусів. Морій також наголосила, що сім’ї ветеранів є активними учасниками підтримки та адвокації прав, і держава має це визнавати.
«Правові виклики для військових і ветеранів постійно змінюються. Ми щомісяця бачимо нові запити: від умов проходження служби й рапортів — до медичних питань, ВЛК та інвалідності. У ветеранів це передусім питання статусів, пільг і житла, а у родин полонених та зниклих безвісти — доступ до інформації та документів. Часто ми навіть не знаємо, які проблеми виникнуть завтра, бо все залежить від змін у законодавстві та ситуації на фронті. Саме тому важливо, щоб державна політика щодо ветеранів та їхніх сімей була гідною, сучасною і відповідала реальним потребам», — розповідає Морій.
За словами ветерана війни Андрія Бродського — представника в Раді ветеранів України, під час заходу вперше прозвучало чітке визначення понять «статус» та «стан», а також визначення статусу сімей ветеранів як самостійних суб’єктів політики — чого давно бракує в юридичному полі. Він вважає, що статуси повинні бути юридично визначеними та послідовно застосовуватися, щоб влада не використовувала лише соціальні терміни без правового підґрунтя, такі як «ветеран», «воїн», «захисник», які не мають чіткої правової основи. Наприклад, статус «Захисник» відповідно до Закону про ветеранів війни стосується лише добровольців, що брали участь у захисті країни в складі добровольчих формувань. Тому потрібно чітко визначити всі статуси, щоб на всіх рівнях влади була зрозумілість щодо категорій ветеранів і відповідальність за прийняті рішення. Без чіткого визначення статусів неможливо сформулювати ефективну політику щодо цієї категорії на державному рівні.
Денис Чечель — ветеран і полковник у відставці, понад 26 років служив у Повітряних силах ЗСУ. Зараз він працює експертом з ветеранської політики в шведсько-українській програмі «Полярис», підтримуючи інтеграцію потреб ветеранів у роботу муніципалітетів. За його словами, презентація важлива, бо вперше обговорювалися концепції ветеранської політики на національному рівні та роль сімей у реінтеграції.
«Громади — це друга після сім’ї інституція, яка приймає ветеранів. І від того, наскільки професійно та системно вони працюють, залежить успішна реінтеграція людей, які повертаються зі служби», — ділиться ветеран.
Ілона Волошина — діюча військовослужбовиця 112-ї окремої бригади сил територіальної оборони ЗСУ, дружина ветерана з інвалідністю та колишнього полоненого. Служить з початку повномасштабного вторгнення, працює радіотелефоністкою мінометної батареї. За її словами, нова концепція державної політики щодо сімей ветеранів надзвичайно актуальна: вона має визначати внесок самих ветеранів і потреби їхніх родин.
«Мої статуси — військовослужбовиця, майбутня ветеранка, ВПО і дружина ветерана — зараз не пов’язані між собою. І держава має чітко визначити, як усі ці ролі працюватимуть на практиці та які гарантії ми можемо отримати», — розповідає Волошина.
У сфері ветеранської політики сьогодні постає велика кількість важливих питань — від визначення статусів і ролі сімей до роботи місцевих систем підтримки та забезпечення реінтеграції. Ці теми потребують не лише обговорення, а й практичного впровадження: чітких механізмів, зрозумілих процедур і реальної міжвідомчої координації. Адже без системних рішень і дієвих інструментів навіть найкращі концепції ризикують залишитися лише на папері.
