Повернення ветеранів до активного життя починається не лише з реабілітації чи протезування, а й із відчуття, що ти знову є частиною спільноти. Саме тому фонд Future for Ukraine спільно з центром протезування Medical Center Orthotics & Prosthetics (MCOP) Україна проводить цикл відкритих зустрічей для ветеранів та цивільних людей із втраченими кінцівками та їхніх рідних.
22 липня на базі центру MCOP Україна в Києві відбулася вже п’ята зустріч групи підтримки. Її темою стали «Ветерани в громаді: досвід, бар’єри та нова культура взаємодії». Програма поєднала відкриту розмову та спортивно-рекреаційну частину.
Учасники говорили про життя після ампутації — таке, яким воно є поза межами реабілітаційного центру: на роботі, у транспорті, громадських місцях, серед друзів і незнайомих людей. Вони також обговорили ініціативи, які можна реалізовувати у громадах для створення інклюзивного та комфортного простору, а також культуру взаємодії з людьми із втраченими кінцівками — без жалю, але з повагою до особистості та досвіду кожної людини.
«Ми обговорили проблеми, про які багато хто з цивільних навіть не замислюється: доступ до транспорту, магазинів чи аптек. Часто людина на колісному кріслі не може отримати навіть базову послугу»,— коментує фізична терапевтка MCOP Україна Вероніка Кравченко, яка модерувала зустріч.
Серед постійних учасників груп підтримки — ветеран 5-ї окремої штурмової бригади Сергій Літовченко. Захисник родом із нині окупованого Лисичанська, зараз живе із дружиною та донькою у Броварах на Київщині.
Після важкого поранення на фронті, 24 операцій і втрати обох ніг Сергій зізнається: повертатися до життя, яке було «до», дуже непросто. Тому такі зустрічі для нього — це передусім про ресурс і підтримку.
«Для мене ці зустрічі важливі, тому що тут я можу поспілкуватися з хлопцями, які мають подібний досвід. Усі вони пройшли такий самий шлях, як я, або лише починають його. Ми ділимося переживаннями, даємо одне одному поради й підтримуємо одне одного»,— розповідає Сергій.
Сергій Літовченко пішов до військомату у рідному Лисичанську відразу як почалась повномасштабна війна. “Мене питають: ви воювати хочете? А я кажу: не хочу воювати, я вимушений”, — пригадує він.
Згодом чоловік потрапив на службу до інженерно-саперного взводу у складі 5-ї ОШБр, яка пізніше брала участь у боях за Бахмут.
У жовтні 2022 року, перебуваючи на позиціях поблизу селища Нью-Йорк на Донеччині, Сергій підірвався на ворожій міні. Унаслідок важкого поранення йому ампутували обидві ноги.
Сьогодні, після тривалого лікування та протезування, Сергій ходить самостійно по 7-9 тисяч кроків на день, виховує доньку, підтримує поранених військових у госпіталях і щодня робить свій вибір — жити активно.
Він намагається не пропускати щомісячні групи підтримки в MCOP Україна. Зокрема й тому, що окрім спілкування та корисних лекцій тут проводяться й цікаві спортивні активності – як, наприклад, адаптивне катання на сап-дошках і лижах, стрільба в тирі або гра в теніс із відомими людьми.
Цього разу після розмови про важливе ветерани вирушили на яхтинг по Дніпру в супроводі фізичного терапевта та інструктора з вітрильного спорту.
Після інструктажу кожен охочий міг спробувати самостійно керувати яхтою.
“Керування вітрильним судном доступне для людей з різними рівнями мобільності, зокрема, й для людей із втраченими кінцівками. Це і фізичина активність, і емоційна розрядка”,– зазначає інструктор з вітрильного спорту Сергій Федоренко.
Для Сергія та багатьох інших учасників це був перший вихід на яхті на воду. Хтось радів новим враженням, хтось відпочивав, споглядаючи хвилі та горизонт. Кожен провів цей час в своє задоволення – в колі людей, яких об’єднують спільний досвід, взаєморозуміння та підтримка.
Захід організовано Future for Ukraine та MCOP Ukraine у межах проєкту «Go to the Future: адвокація безбар’єрної інтеграції ветеранів з втраченими кінцівками» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.
У Вінниці ветеран з ампутацією нижньої кінцівки Армен Гарибян публічно розповів про ситуацію, яка сталася під час оформлення електроопалення. За його словами, працівники Вінницьких міських електромереж відмовилися зробити копії документів і порадили звернутися на сусідній авторинок, хоча ксерокс є безпосередньо в установі.
Про цей випадок ветеран розказав у Facebook.
Армен Гарибян розповів, що мав із собою всі оригінали необхідних документів і попросив лише зробити їх копії на місці. Однак отримав відмову. За словами ветерана, через ампутацію йому самому важко пересуватися, тому він звернув увагу на те, як у подібній ситуації мали б діяти люди, які пересуваються на милицях або користуються кріслом колісним.
«Усі говорять про повагу до ветеранів. Але повага — це не лише слова. Вона проявляється у простих людських вчинках, які не потребують великих зусиль», — говорить він.
Після розголосу на ситуацію відреагувало «Вінницяобленерго». У компанії повідомили, що звернення оперативно опрацювали, а працівників, які самостійно ухвалили рішення без дотримання вимог нормативно-технічної документації, притягнули до дисциплінарної відповідальності. Також у компанії наголосили, що дії окремих співробітників не відображають принципів роботи всього колективу.
«У нас працює понад 4000 фахівців, які щодня сумлінно виконують свої обов’язки, з повагою ставляться до споживачів та неухильно дотримуються професійної етики», — зазначили у відповіді.
Крім того, «Вінницяобленерго» нагадало, що більшість послуг можна отримати дистанційно, без відвідування центрів обслуговування клієнтів або районних електромереж.
Під дописом ветерана з’явилося багато коментарів. Деякі ветерани з інших регіонів також поділилися власним досвідом спілкування з працівниками різних установ і компаній. Згодом Армен Гарибян повідомив, що розголос дав результат.
«Ваш розголос був почутий, і вже робляться кроки, щоб подібне більше не повторилося. Це ще раз доводить: коли ми єдині — нас чують. Людяність і гідність — це те, що стоїть вище за будь-які посади, статуси чи обставини. Якщо ми втратимо ці цінності, то втратимо і майбутнє. Окремо хочу звернутися до всіх державних службовців. Не викликайте гнів у військового, який пройшов те, що багатьом навіть не може наснитися. Якщо воїн навчився стримувати біль, який носить у собі після поля бою, то повірте — не варто змушувати його знову переживати ці почуття. Набагато правильніше простягнути руку, проявити повагу й людяність. Для ветерана це означає більше, ніж здається. Це знак, що він недаремно віддавав своє здоров’я, сили, а дехто й життя за Україну та її народ», — говорить він.
Після призначення Віталія Кіма міністром у справах ветеранів частина військових, ветеранів та громадських діячів розкритикувала це рішення. На їхню думку, Міністерство у справах ветеранів має очолювати людина з бойовим досвідом. На тлі критики новопризначений міністр заявив, що дає собі один рік, аби довести ефективність своєї роботи.
Призначення Кіма викликало хвилю обговорень у ветеранській спільноті, адже ветерани очікували бачити на цій посаді людину, яка сама пройшла війну.
На акціях протесту в Києві, Львові, Запоріжжі та інших містах з’явилися нові плакати з написом: «Ветерана, а не Кіма!».
Після хвилі критики Віталій Кім записав відеозвернення. За його словами, він розуміє претензії частини ветеранів, однак із 2022 року працює виключно над питаннями війни. Також він зазначив, що відмовився від інших посад, оскільки вважає, що може бути корисним саме в Міністерстві у справах ветеранів.
«Я бачу і чую що відбувається, і частково ви праві, але з 22 року я живу виключно війною. Я розумію, що системно треба зробити та змінити, щоб була користь. Я точно впевнений, що не буде соромно за мою роботу, якщо все вдасться. Для мене це теж важке рішення. Я ризикнув і ставлю собі рік, щоб показати результат», — заявив новий міністр.
Він також повідомив, що вже отримав десятки пропозицій щодо змін у державній ветеранській політиці та планує продовжувати спілкування з військовими й ветеранськими організаціями.
Станом на літо 2026 року в Україні офіційно зареєстровано близько двох мільйонів ветеранів. Після завершення війни їхня кількість ще зростатиме, тому роль Міністерства у справах ветеранів стає дедалі важливішою. Відомство працює з 2018 року. За цей час його очільники змінювалися сім разів.
Пільги для військовослужбовців і ветеранів в Україні часто існують лише на папері. На практиці ж, щоб скористатися ними, людям доводиться проходити складні бюрократичні процедури. Про це у своїй колонці на “Цензор.НЕТ” написав військовий, старший солдат і колишній підприємець Олександр Москалюк.
За його словами, ветерани стикаються з постійними перешкодами: відсутністю фінансування, браком бюджетних місць, додатковими довідками та тривалими погодженнями. Через це люди змушені буквально доводити своє право на гарантовану державою підтримку. Автор вважає, що нинішня система побудована так, що скористатися пільгами максимально складно. Попри офіційні звіти про значні кошти, спрямовані на підтримку ветеранів, багато людей так і не можуть отримати допомогу.
На його думку, вирішити проблему могла б монетизація пільг. Тобто кожен ветеран отримував би визначену суму коштів залежно від свого статусу, стану здоров’я чи інвалідності та самостійно вирішував, на що їх витратити — лікування, реабілітацію, освіту дітей або житло.
Олександр Москалюк також зазначає, що нинішня система створює плутанину через велику кількість програм, які дублюють одна одну. На його переконання, це не лише ускладнює отримання допомоги, а й створює умови для корупційних ризиків.
Окремо військовий звернув увагу на те, що, на його думку, держава швидше знаходить ресурси для примусових механізмів мобілізації, ніж для підтримки тих, хто вже відслужив і повернувся з фронту. Також автор висловив сумнів, що Міністерство у справах ветеранів зможе ефективно вирішувати проблеми захисників, якщо його очолює людина без бойового досвіду. Він зазначив, що ветерани оцінюватимуть роботу нового керівництва не за заявами, а за реальними змінами.
На завершення військовий наголосив: поки ветерани після повернення з війни змушені почуватися прохачами у власній державі, говорити про справедливе ставлення до захисників буде складно.
Після призначення Віталія Кіма міністром у справах ветеранів частина ветеранської спільноти сприйняла це рішення критично. Ветерани невдоволені, що міністерство знову очолила людина, яка не брала безпосередньої участі в бойових діях. Але тепер важливо не те, хто обійняв посаду, а те, які рішення він ухвалюватиме.
Представники ветеранських організацій очікують від керівника Мінвету не лише консультацій, а й реальних змін. Серед головних завдань, які ветерани ставлять перед новим міністром, такі:
1. Налагодити прямий діалог із ветеранами. На думку ветеранів, міністр має особисто відвідати регіони, зустрітися із захисниками та представити чітку програму розвитку ветеранської політики.
2. Зробити ветеранські простори дієвими. У ветеранській спільноті вважають, що багато просторів працюють формально, а їхніми послугами користується лише невелика частина ветеранів. Людей потрібно не чекати, а активно залучати та інформувати.
«У мене одне побажання: перестати робити гарну картинку з нульовим наповненням. Взяти той же ветеранський простір. Ніби все правильно: фахівець зі супроводу ветеранів сидить і чекає, поки до нього прийде юрба колишніх фронтовиків. А воно так не працює», – каже голова правління ГО «Ветерани російсько-української війни «Честь Маю» Сергій Головко. .
3. Посилити підтримку ветеранського бізнесу. Окрім грантів, ветерани просять державу популяризувати підприємства, створені захисниками, щоб вони могли конкурувати на ринку та розвиватися.
4. Поліпшити працевлаштування ветеранів. Представники ветеранських організацій зазначають, що багато фронтовиків після повернення не можуть знайти гідно оплачувану роботу, а зарплати на комунальних підприємствах залишаються низькими.
5. Забезпечити реальну доступність медичних послуг. За словами ветеранів, пільги та пріоритетна госпіталізація часто не працюють на практиці, а отримати необхідне лікування буває складно.
«Перелік безкоштовних не рятує, бо то або недієві копійчані препарати, або дуже специфічні. Задекларовані медичні пільги для ветеранів фактично не працюють. “Ви вже не військові, а цивільні”, – кажуть на місцях щодо пріоритетної госпіталізації. Щоб лягти в лікарню, бува, місяць-два чекати доводиться», – говорить Сергій Головко..
6. Реформувати систему психологічної допомоги. Однією з пропозицій є підготовка психологів із числа ветеранів, які мають власний бойовий досвід і краще розуміють тих, хто повернувся з війни.
7. Вирішити проблему Національного військово-меморіального кладовища. Громадські організації закликають знайти остаточне рішення щодо меморіалу, навколо якого тривають судові суперечки та дискусії через підтоплення території.
Станом на травень 2026 року статус ветерана в Україні мають понад 2 мільйони людей. Після завершення війни ця цифра може зрости до 5–6 мільйонів. Саме тому ветеранська політика залишається одним із ключових напрямів роботи держави, а від нового керівника Міністерства у справах ветеранів очікують конкретних результатів.
Ветерани, ветеранки, військовослужбовці та їхні партнери можуть подати заявку на участь у четвертому сезоні освітньо-грантової програми «Жити назустріч». Учасники отримають навчання, менторську підтримку, а найкращі команди — гранти на розвиток власного бізнесу.
Початківці можуть претендувати на фінансування до 500 тисяч гривень, а команди, які вже мають діючий бізнес, — на гранти від 500 тисяч до 1 мільйона гривень.
У межах програми 40 команд пройдуть навчання від KSE Graduate Business School. Крім того, учасники отримають менторський супровід від громадської організації «Редут Бізнес».
Після завершення навчання команди презентують свої бізнес-ідеї на фінальному пітчингу. За його результатами до 20 команд отримають грантове фінансування.
Подавати заявки потрібно командами з двох осіб. Це можуть бути двоє ветеранів або ветеран чи військовослужбовець разом із цивільним партнером.
Прийом заявок триватиме до 5 серпня 2026 року, 23:59. Результати конкурсного відбору організатори планують оголосити до 3 вересня 2026 року.
У Музеї сучасної російсько-української війни в Дніпрі відкрилася перша персональна виставка ветерана Миколи Філонова. Ще два роки тому після тяжкого поранення під Кліщіївкою він не міг ходити та майже не рухав правою рукою. Сьогодні його роботи представлені на виставці, яка також стала завершальним етапом зйомок документального фільму «Татові кольори».
Микола розповідає, що до війни ніколи не займався живописом. Хоч і працював маляром, професійного досвіду художника не мав. Малювати він почав під час реабілітації після 16 операцій. За словами ветерана, перший крок до нового захоплення допомогла зробити його 11-річна донька Влада. Спочатку вони разом складали картини з мозаїки, потім розмальовували картини за номерами. Згодом Микола створив свою першу авторську роботу.
Сьогодні донька допомагає батькові з новими ідеями, а сам художник черпає натхнення з фільмів і творчості українських митців. Якщо створює копії чужих робіт, то завжди попередньо отримує дозвіл авторів.
За словами Миколи, він не обмежує себе одним стилем і постійно експериментує з техніками, текстурами та акриловими фарбами. На виставці представлені 19 картин, а загалом за останні два роки ветеран написав уже понад 50 робіт.
Однією з найважливіших для себе він називає картину із зображенням автомата, оповитого трояндами. За словами художника, вона символізує те, що людина, яка пройшла війну, назавжди залишається пов’язаною зі своїм бойовим досвідом.
Фото: Суспільне Дніпро
До війська Микола Філонов пішов добровольцем після початку повномасштабного вторгнення. Перед цим разом із друзями допомагав облаштовувати укриття. Військового досвіду він не мав. Спочатку чоловік понад рік служив у підрозділі, а потім добровільно перейшов до штурмової роти. Поранення отримав під Кліщіївкою, після чого майже рік проходив лікування в лікарні Чернівців.
Фото: Суспільне Дніпро
Мати ветерана Людмила згадує, що саме під час реабілітації донька Влада буквально вкладала пензлик у руку батька та підтримувала його, коли щось не виходило. Сьогодні, дивлячись на виставку сина, вона каже, що відчуває одночасно гордість і радість.
Виставка стала частиною документального фільму «Татові кольори», режисеркою якого є Катерина Стрельченко. За її словами, стрічка розповідає не лише про самого ветерана, а й про всю його родину та шлях повернення до мирного життя через творчість. Режисерка зазначає, що під час роботи над фільмом команда відмовилася від класичного формату інтерв’ю й зробила акцент на живих моментах із життя родини. Прем’єру документальної стрічки планують презентувати у вересні, а виставка картин Миколи Філонова триватиме щонайменше тиждень.
Із 11 по 13 серпня на водоймі SVITLE у Волинській області пройде благодійний 48-годинний риболовний стрім-турнір Veteran & Civil Fish Battle. Захід об’єднає ветеранів війни, цивільних рибалок та професійних карпятників. Головна мета турніру — підтримати психологічну та соціальну реабілітацію українських захисників через адаптивний спорт, а також зібрати 500 тисяч гривень для 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт» 1-го корпусу НГУ «АЗОВ».
Усі кошти, отримані з реєстраційних внесків та благодійних донатів, організатори передадуть безпосередньо на потреби військових.
Змагання відбудуться у форматі «ветерани проти цивільних». На водоймі одночасно змагатимуться три команди по три учасники:
команда ветеранів;
збірна команда цивільних;
команда любителів коропової ловлі.
Турнір триватиме безперервно 48 годин — з 08:00 11 серпня до 11:00 13 серпня. Учасники рибалитимуть за правилами класичного карпфішингу.
Переможців визначатимуть за кількістю та загальною вагою спійманої риби, а також у номінації Big Fish першого та другого дня.
Охочі можуть потрапити до збірної цивільних. Для цього потрібно зробити благодійний внесок 200 гривень на офіційну банку збору. Кожен донат стане одним лотерейним квитком. Переможців визначать 4 серпня під час прямого ефіру за допомогою сервісу Monobank.
Професійні карпятники можуть зареєструвати власну команду. Для участі необхідно зробити благодійний внесок 15 тисяч гривень. Організатори зазначають, що кількість місць обмежена, тому рекомендують реєструватися завчасно.
Важливо: щоб взяти участь у розіграші місця в команді цивільних, під час переказу необхідно вказати свій номер телефону в призначенні платежу.
Упродовж усіх 48 годин турнір транслюватиметься у прямому ефірі.
Для гостей заходу підготували:
майстер-класи від досвідчених карпятників;
зустрічі зі спеціальними гостями;
розіграші військових трофеїв, риболовного спорядження та сертифікатів від партнерів;
живе спілкування з ветеранами 20-ї бригади «Любарт»;
козацький куліш, бограч та традиційну ватру.
Організаторами благодійного турніру стали Центр національного спротиву Волині, БФ «Любарт Фаундейшин», проєкт «Любарт СУПРОВІД» та ГО «Волинський світанок».
Ветеран російсько-української війни Мирослав Кайданник із Вінниці створив захисні кейси для потреб військових. Контейнери витримують занурення у воду, відкрите полум’я та навантаження до 600 кілограмів. Сьогодні їх уже використовують у Силах оборони для перевезення техніки й обладнання на передову.
Ідея створити такі кейси з’явилася у Мирослава наприкінці 2022 року. За його словами, поштовхом стала ситуація, коли дорогі радіостанції вартістю близько 100 тисяч доларів доставили у звичайних картонних коробках. Тоді ветеран вирішив розробити універсальний, міцний і герметичний контейнер, який захищатиме військове обладнання під час транспортування.
За словами Мирослава Кайданника, такі кейси дозволяють безпечно перевозити прилади нічного бачення, термінали Starlink, дрони та інше обладнання, необхідне для виконання бойових завдань.
Мирославу 55 років. Він родом із Броварів на Київщині, за освітою — радіоінженер. До початку повномасштабного вторгнення займався бізнесом, а після 24 лютого 2022 року вступив до лав ЗСУ. Він служив офіцером зв’язку в артилерійській бригаді, брав участь в обороні Ізюма, виконував бойові завдання на Чернігівщині та поблизу Лимана на Донеччині. У 2024 році завершив військову службу та зосередився на розробці обладнання для армії.
Розроблений кейс відповідає стандарту захисту IP67. Це означає, що він герметичний і може певний час перебувати під водою без потрапляння вологи всередину. Контейнери виготовляють із полімеру за технологією штампування під тиском в азоті. Усередині використовується спінений полімер, що робить виріб одночасно міцним і легшим. Завдяки такій конструкції кейс витримує навантаження до 600 кілограмів. Наразі виготовляють дві моделі контейнерів — об’ємом 40 та 55 літрів. За два роки виробництва створили понад 10 тисяч таких кейсів. За словами військових, які вже користуються розробкою, в одному комплекті контейнерів зручно перевозити Starlink, кабелі та інше необхідне обладнання для роботи на позиціях.
Мирослав Кайданник продовжує вдосконалювати свою розробку. Наступним кроком стане створення більшого кейса об’ємом 150 літрів, який планують використовувати для транспортування зброї.
У Харкові завершився черговий етап всеукраїнського проєкту «Південний сет», який популяризує адаптивний великий теніс серед ветеранів і військовослужбовців, які отримали поранення внаслідок війни. За підсумками змагань одним із призеров став голова ГО «Спілка ветеранів СОУ» Юрій Корсунов.
Навчальний кемп проходив з 20 по 22 липня, а вже 23 липня учасники вийшли на корт, щоб позмагатися у відбірковому турнірі.
Протягом трьох днів ветерани та військові знайомилися з основами великого тенісу, відпрацьовували техніку ударів під керівництвом професійних тренерів та готувалися до турніру.
Окрім спортивних занять, учасники плавали в басейні, займалися сапбордингом і грали в петанк. Такі активності стали частиною програми, спрямованої на фізичне та психологічне відновлення захисників.
За результатами відбіркового турніру право представляти Харків у фіналі всеукраїнського проєкту «Південний сет» здобули Юрій Корсунов та Дмитро Сумін (1 місце), Андрій Батулін та Олексій Нєстєров (2 місце). Вони виступлять у фіналі турніру, що відбудеться восени в Одесі.
Проєкт «Південний сет» реалізують реабілітаційний проєкт U+ System, банк «Південний» та громадська організація «Вільні воїни». Його головна мета — популяризувати адаптивний спорт в Україні та показати, що фізична активність може стати важливою складовою реабілітації й повернення ветеранів до активного життя після поранень.
