Волонтерка заявила, що система пільг в Україні стала некерованою й потребує перегляду
В Україні кількість пільгових категорій стала надмірною та фактично зводить нанівець сам принцип пріоритетного обслуговування. Про це написала волонтерка Оксана Говера на своїй сторінці у Facebook, передає «Главком».
«Я думаю, що прийшов час переглядати договори публічної оферти. Ми дотягуємо до тієї критичної точки, коли більшість людей матиме право на позачергове або пільгове обслуговування. Я навіть близько не уявляю, що з цим робити, але точно потрібні нові соціальні механізми або інструменти взаємодії», – зазначила волонтерка.
За словами Говери, перелік категорій громадян, які мають пільги, сьогодні охоплює майже всі ключові групи, постраждалі від війни чи інших надзвичайних обставин. Серед них – особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники бойових дій, члени сімей загиблих, чорнобильці, учасники Революції Гідності, багатодітні родини, особи з інвалідністю, пенсіонери, діти-сироти, а також внутрішньо переміщені особи в окремих видах послуг. «В Україні формується структурний зсув, коли частка населення, що має право на позачергове чи пільгове обслуговування, перестає бути «меншість – вразлива група» й наближається до «половини населення – нова соціальна норма», – додала авторка посту.
Як зауважує волонтерка, це природний наслідок тривалої війни у зростанні кількості ветеранів, кількості поранених, осіб з інвалідністю. Сюди ж додається потужна хвиля втрат, відповідно, збільшення кількості членів сімей загиблих. «У класичній моделі соціальної політики пільги розраховані на 1–2% населення, максимум на 5–7%. Коли ж пільговиками стає 20–30% і більше, сама логіка «пріоритетності» перестає працювати», – додала Оксана.
«Публічні оферти медичних закладів, транспорту, банків, державних сервісів та бізнесу можуть виявитися неадаптованими. Вони розраховані на іншу пропорцію населення. Все це створить напругу між групами (ветерани vs цивільні, зрештою: ветеран проти багатодітної мами), породить непередбачувані витрати для сервісів, які не можуть виконати обіцянки, погіршить якість послуг для всіх, включно з тими, кому вони справді потрібні негайно», – додає вона.
За її словами, країна входить у фазу, де система пільг радянського зразка стає дисфункціональною. Україна опинились в точці, коли пільговик перестає бути винятком і стає ядром суспільства. Тому проблему треба вирішувати заздалегідь і в законодавчому полі.
Більшість учасників погоджуються, що скасування пільг неможливе і призведе до напруги. Одні наголошують на потребі справедливого розподілу, щоб відокремити тих, хто реально віддав здоров’я та життя за країну, від тих, хто не має таких заслуг.
Інші пропонують нові соціальні механізми або договір, який враховував би внесок ветеранів у суспільство, наприклад, через політичні або соціальні права.
Пост про пільги викликав скандал, підкресливши необхідність нових соціальних механізмів
Ветеранів та ветеранок запрошують долучитися до спортивного турніру, що відбудеться 5 грудня у Черкасах та стане подією пам’яті загиблих поліцейських. Подія відбудеться у спорткомплексі МСК «Дніпро» Черкаської міської ради (вул. Смілянська, 78). Турнір має на меті підтримати ветеранську спільноту, підкреслити силу та незламність учасників бойових дій, а також об’єднати тих, хто продовжує долати виклики після повернення до цивільного життя.
Про це повідомляє Управління з питань ветеранської політики Черкаської ОДА.
Програма заходу
09:00 – реєстрація учасників
10:00 – урочисте відкриття
Адаптивні види спорту
веслування на тренажері (кількість/хв);
велотренажер (аеробайк) (кількість/хв);
жим штанги лежачи (50 кг/хв);
жим гирі сидячи (16 кг / кількість разів).
Кросфіт (для учасників бойових дій)
комплексна силова вправа.
Організатори зазначають, що турнір стане не лише спортивним змаганням, а й проявом солідарності та вшанування пам’яті загиблих правоохоронців.
Для реєстрації та уточнення деталей можна звертатися за телефоном 093 142 23 81 (Дмитро).
У Кропивницькому відбувся історичний турнір — перший в Україні Чемпіонат з футзалу серед ветеранів війни. Протягом 29-30 листопада сім команд з різних регіонів країни боролися за титул національного чемпіона. Найсильнішою виявилася команда господарів — «Кропивницький УБД».
Про це повідомляє Кіровоградська обласна державна адміністрація.
Як розповів голова Кропивницької районної асоціації футболу ветеранів Олександр Скляревський, ідея проведення такого чемпіонату визрівала давно, але офіційну підтримку Міністерства у справі ветеранів отримали влітку 2025 року. Саме кропивницька команда запропонувала прийняти змагання у себе, маючи відповідну інфраструктуру.
«Для нашої асоціації було честю прийняти турнір і зустріти ветеранів з різних регіонів», — зазначив Скляревський.
Змагання проходили у трьох вікових категоріях: 35+, 40+, а також 30+ — для ветеранів з інвалідністю внаслідок війни. Спочатку заявки подали вісім команд, але до фінального старту дійшли сім. У напруженій боротьбі в групах, а потім у плей-оф, до фіналу вийшли «Кропивницький УБД» та тернопільські «Незламні духом». У вирішальному матчі господарі перемогли з рахунком 3:1, ставши першими в історії чемпіонами України серед ветеранів.
Однак, як підкреслив організатор, головним був не тільки спорт.
«У цьому турнірі не було переможених. Ми всі переможці. Для нас важливішим було спілкування та підтримка один одного. А головний результат щодня роблять наші Збройні сили. Наше завдання — підтримувати їх, грати, бути разом», — сказав Скляревський.
Символічним став момент відкриття, де командам-гостям вручили каравай з калиною — символ єдності та гостинності. Також був відзначений спеціальний приз глядацьких симпатій «За жагу до перемоги», який отримала рівненська «Поліська Січ». Організатори відзначили неймовірний характер цієї команди, яка, попри травми та обставини, героїчно боролася два дні.
Підсумки турніру
Великий Кубок:
Чемпіон України: «Кропивницький УБД».
Срібний призер: «Незламні духом» (Тернопіль).
Бронзовий призер: «Поліська Січ» (Рівне).
4 місце: «Волинь АТО» (Луцьк).
Малий Кубок:
1 місце: «Буковинська Січ» (Чернівці).
2 місце: «Черкаські Козаки-Рибтрейд» (Черкаси).
3 місце: «Кривбас Мілітарі» (Кривий Ріг).
Також були визначені кращі гравці кожної з команд-учасниць. Всі вони отримали свої нагороди та визнання за мужність, яку демонструють не лише на полі бою, але й на спортивному майданчику.
З 5 по 7 грудня Львів стане театральним епіцентром, де на трьох відомих сценах — у Першому театрі, Театрі Леся Курбаса та Національному академічному драматичному театрі ім. М. Заньковецької — пройдуть вистави та читання за п’єсами військових та ветеранів.
Фестиваль об’єднає акторів Театру ветеранів, учасників Театру незламних, які реабілітуються в центрі «Unbroken», а також львівських режисерів та митців.
На фестивалі прозвучать:
тексти про досвід захисників і захисниць;
тексти-рефлексії для спільного проживання воєнних часів;
тексти, які скорочують відстані між військовими й цивільними;
тексти-протидії інформаційним маніпуляціям;
тексти, які фіксують час і повертають до реальності.
Автори і авторки, чиї тексти будуть представлені на фестивалі:
військові та цивільні (випускники Театру Ветеранів): Олександр Бакіновський, Ольга Мурашко, Аліна Сарнацька, Максим Девізоров.
військові, які проходять реабілітацію в центрі «Unbroken» (Театр Незламних): Михайло Фатєєв, Володимир Завгородній, Філіп Хворостянкін, Птаха (Валентин Птушкін), Кирило Баранов.
Програма Фестивалю
Вхід на всі події, окрім вистави «Сам на сам», — вільний.
5 грудня
16:00 — читання «Сльози, земля і диво» — драматург Володимир Завгородній (Unbroken), режисер Назар Павлик.
Локація – Перший академічний український театр для дітей та юнацтва (вулиця Академіка Гнатюка, 11)
17:00 — читання «Лимони» — драматург Максим Девізоров (Театр Ветеранів), режисер Назар Павлик.
Локація – Перший академічний український театр для дітей та юнацтва (вул. Академіка Гнатюка, 11)
18:00 — вистава «Сам на Сам» — драматург Михайло Фатєєв (Unbroken), режисер Олег Онещак.
Локація – Львівський академічний театр імені Леся Курбаса (вул. Леся Курбаса, 3)
20:00 — читання «Директор ліфту» (Unbroken) — спільна робота військових і драматургині Ірини Гарець, режисерка Світлана Федєшова
Локація – Перший академічний український театр для дітей та юнацтва (вулиця Академіка Гнатюка, 11)
6 грудня
16:00 — читання коротких текстів для театру: «Павучок Гикач» — автор Кирило Баранов, «Птаха» — автор Птаха (Валентин Птушкін), «Жовтень» ‑автор ‑Володимир Завгородній. (Unbroken), режисер Олександр Трифанюк.
Локація – Перший академічний український театр для дітей та юнацтва (вулиця Академіка Гнатюка, 11)
18:00 — вистава «Сам на сам» — драматург Михайло Фатєєв (Unbroken), режисер Олег Онещак
Локація – Львівський академічний театр імені Леся Курбаса (вул. Леся Курбаса, 3)
Локація – Перший академічний український театр для дітей та юнацтва (вулиця Академіка Гнатюка, 11)
7 грудня
15:00 — Дискусія«Театри Ветеранів. Сьогодні, завтра і післязавтра». За участю: М.Курочкіна. О.Дмитрашківського, Є.Малюкевича, Ю.Мацарського. А.Сарнацької. Локація — Національний театр імені Марії Заньковецької, (камерна сцена) (пр. Свободи, 26)
16:00 — читання «У мене їх два» (Unbroken) — драматург В. Завгородній, режисер І.Білиць
Локація – Національний театр імені Марії Заньковецької, (камерна сцена), (пр. Свободи, 26)
З 1 грудня розпочався прийом заявок на участь у новій житловій програмі для ветеранів та ветеранок, які мають статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) з тимчасово окупованих територій. У разі успіху вони отримають електронний житловий ваучер номіналом 2 мільйони гривень. Мінветеранів роз’яснює деталі оновлення програми єВідновлення.
Хто може податися?
Першочергово подати заяву на житловий ваучер номіналом 2 млн грн можуть ветерани і ветеранки з ТОТ, які мають:
статус учасника бойових дій або статус особи з інвалідністю внаслідок війни
(статуси можуть бути отримані після 2022 року або під час АТО/ООС з 2014 року — згідно з постановою КМУ №1176);
підтвердження проживання на ТОТ (у довідці ВПО);
актуальна довідка ВПО з фактичною адресою на підконтрольній території.
Додаткові умови для заявника та його родини (чоловік/дружина, неповнолітні діти):
відсутність у власності житла на підконтрольній Україні території
(виняток — непогашена іпотека або житло в зоні активних бойових дій);
раніше не отримували житлову допомогу від держави;
не мати активних заяв або вже отриманої допомоги в межах програми «єВідновлення».
Як подати заявку через «Дію»?
Основним каналом подачі є застосунок «Дія». Для цього потрібно:
У розділі «Послуги для ВПО» обрати «Заява на житловий ваучер».
Підтвердити склад сім’ї.
Отримати згоду чоловіка/дружини та на обробку даних через «Дія.Підпис» (необхідно зробити протягом 36 годин).
Підписати та надіслати заяву через «Дія.Підпис».
Додаткові документи не потрібні – система автоматично отримає необхідні дані. Після подання:
заява проходить автоматичну перевірку
передається комісії за фактичним місцем проживання
рішення ухвалюють протягом до 30 днів
Подання через ЦНАПи та нотаріусів стане доступним орієнтовно через 4 місяці.
Деталі ваучера та виплат
Наразі тривають організаційні процедури для залучення першого траншу — 120 млн євро від ЄБРР для підтримки приблизно 3 000 родин. Це перший етап програми. Міністерство розвитку громад та територій вже працює над залученням додаткових ресурсів на розширення її для інших категорій ВПО з ТОТ.
Паралельно також опрацьовується залучення додаткових коштів у вигляді співфінансування за рахунок місцевих бюджетів громад, що перемістилися з ТОТ, а також потенційні репарації через Міжнародний реєстр збитків у майбутньому.
Сума: 2 000 000 гривень.
Термін дії: 5 років з моменту, коли буде оголошено старт виплат (не з моменту отримання ваучера).
Обмеження: Неможливість продажу або передачі придбаної нерухомості протягом 5 років.
Механізм: Кошти не видаються на руки. Держава перераховує їх напряму продавцю нерухомості або банку (для першого внеску або погашення іпотеки).
Фінансування: Перший транш для програми — 120 мільйонів євро від міжнародних партнерів.
Додатково Орієнтовно через чотири місяці з’явиться можливість подавати документи також через центри надання адміністративних послуг (ЦНАП) або нотаріусів.
Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про перерозподіл понад 1,734 мільярда гривень у межах бюджету Міністерства у справах ветеранів на 2025 рік. Ці кошти будуть спрямовані на виплату грошової компенсації для придбання житла ветеранам.
Завдяки такому рішенню вже цього року власне житло зможуть отримати ще 715 ветеранів та ветеранок з інвалідністю I–II групи, а також члени сімей загиблих захисників.
Зазначається, що це продовження масштабної програми, в рамках якої 1 587 родин уже отримали кошти на власну оселю у 2025 році.
Ключові деталі:
Кошти вже спрямовані до місцевих бюджетів і зараз зараховуються на спеціальні рахунки одержувачів.
Сертифікати отримають наступні в черзі ветерани та ветеранки.
Після отримання коштів учасники програми зможуть самостійно обрати житло, яке планують придбати. Обов’язкова умова — обрана нерухомість має бути введена в експлуатацію.
Контекст: Цьогоріч уряд уже виділив 3,9 млрд гривень на придбання житла для майже 1600 ветеранів та членів сімей загиблих. На сьогодні 95% цих коштів перераховано на спеціальні рахунки, а 576 осіб вже стали власниками нового житла.
Реалізація цієї житлової програми стала можливою завдяки спільній роботі Президента України, Кабінету Міністрів та Міністерства у справах ветеранів за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках інструменту Ukraine Facility.
Полон – річ достатньо суперечлива. Про нього не прийнято говорити на повен голос, щоб не зашкодити рідним, які там знаходяться. Але, коли про полонених роками немає жодної інформації, коли здається, що уповноважені служби взагалі перестали про них думати, тоді рідні, з прапорами й портретами, виходять на мітинги. Виходять, щоб нагадати. Щоб побачили й почули. Щоб звернули увагу та хоч якось відреагували…
Сьогодні інформація про полонених не менш суперечлива ніж сам полон. За офіційними даними на вересень поточного року у ворожому полоні перебувають 2577 військових, але 680 із них не підтверджені «Червоним Хрестом». Однак, ще у квітні заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук говорила про близько 8 тисяч військовополонених. Правозахисна організація «Медійна ініціатива» називає понад 10 тисяч, але включаючи цивільних. Координаційний штаб стверджує, що країна-агресор навмисно не підтверджує до 20 % полонених, але повертає їх під час обмінів. Також допускають, що з майже 63 тисяч зниклих безвісти дехто може перебувати в полоні.
ІНФОРМАЦІЙНА БЛОКАДА
Із Катею з Миколаєва ми познайомилися влітку 2023 року. Тоді вона зверталася до всіх і цікавилася, чим ще могла б зарадити своєму полоненому чоловікові.
Старший солдат Стас, кулеметник 79 бригади, потрапив до полону в Ямполі 25 квітня 2022 року. Під шаленим ворожим натиском підрозділ відступав, а два бійці залишилися прикривати відступ. У результаті, з численними пораненнями ноги, обох колін, спини, плеча й легень, Стаса підібрав ворог.
А побратими, яким вдалося тоді відступити, повідомили Катю, що Стас загинув. Іншої інформації вона не мала біля трьох тижнів, аж поки їй не зателефонували журналісти й розповіли, що чоловік знаходиться в лікарні. Не сказали де, що з ним, просто – в полоні, звертайтеся до всіх служб.
– Виявилося, для того, щоб родина могла щось робити, – розповідає Катерина, – слід отримати сповіщення про зникнення безвісти. На той час Координаційного штабу ще не існувало, було Національне інформаційне бюро та центр при СБУ. Зверталася туди, заявляла до поліції, зв’язувалася з «Червоним Хрестом» у самій Женеві, писала до уповноваженого із прав людини, до ООН, зверталися з колективним листом до Папи Римського. Просила допомоги в міжнародних волонтерів. Знаходила чоловіка в реєстрі зниклих безвісти. Коли створили Координаційний штаб, надала всю інформацію про Стаса туди. А, отримавши відповідь від «Червоного Хреста», змогла змінити статус зі «зниклого безвісти» на «полоненого».
Єдиним шляхом отримання інформації про чоловіка були розповіді тих, кого обміняли й хто був разом зі Стасом в лікарні чи колонії. А потім все припинилося й понад півтора року затишшя й жодної звістки. Лише в січні 2024-го ще один звільнений із полону привіз список тих, хто знаходився разом із ним у колонії в місті Каменськ-Шахтинський Ростовської області. Вона весь цей час із нетерпінням чекала на кожен новий обмін. Обміни відбувалися, але Стаса серед повернених не було…
– Так тривало три роки й десять днів. Це 1108 діб із часу зникнення й повернення до України. Найстрашніше – це невідомість. Ти знаходишся в такому стані, коли навіть не можеш припустити, чим це все закінчиться? Так, він живий, але ніякої впевненості, що його повернуть. А траплялося й таке, що повертали лише тіла тих, хто був у полоні… Мені здається, що інформаційна блокада навколо полонених створюється навмисно, щоб родичів тримати в напруженні.
Коли вдавалося поговорити з тими, хто займався обмінами, відповідали, що роблять усе можливе. Та сторона надає списки, кого вона готова поміняти. І коригувати їх немає ніякої можливості…
Сам Стас зараз розповідає, що подібний стан невідомості підтримувався й серед полонених. Коли забирали одних, то не повідомляли, везуть їх на обмін чи до іншої колонії.
– Це не ті парні, з якими можна душевно поговорити, – говорить колишній військовополонений. – Бували такі випадки, коли людей начебто везуть на обмін, проїздять навколо колонії й повертають назад. І потім повідомляють, що Україна від вас відмовилася… Ті полонені, яких я бачив у лікарнях і різних колоніях за три роки, це – тисячі людей. І ця цифра постійно збільшується. Як людина з досвідом, я можу порадити рідним змиритися з ситуацією й чекати на повернення. Добре було б оформити всі документи, але не слід виставляти в соціальні мережі детальну інформацію про посади й підрозділи…
Що стосується мітингів на підтримку полонених, Стас сам постійно їх відвідує. Уважає, що таким чином небайдужі люди показують іншим, далеким від реальності, що в нас продовжується війна й дуже багато мешканців потерпають від неї.
НЕ МОВЧИ!
Кожні два тижні на центральні вулиці й майдани Харкова виходять люди з портретами та плакатами, гаслами й лозунгами. У колонах і шеренгах – представники різного віку і статі, дружини й діти, матері й батьки, брати й сестри полонених. До них доєднуються ті, хто вже повернувся з полону, їхні рідні і друзі, а також пересічні харків’яни. Їм сигналять водії автівок, що проїжджають повз, щоб хоч таким чином підтримати тих, хто вийшов на мирну акцію.
– Усе починалося у 2022 році, – говорить організаторка акції та мати колишнього полоненого Ірина. – Першими вийшли родичі полонених і безвісти зниклих захисників Маріупольського гарнізону. Навіть зареєстрували Громадську організацію «Асоціація родин захисників «Азовсталі». Потім до них стали доєднуватися рідні й близькі інших полонених.
На переконання організаторів, акції мають два спрямування. По-перше, нагадати мешканцям Харкова про те, що в Україні триває війна, гинуть і потрапляють у полон захисники. Вони отримують вироки, піддаються нелюдським катуванням, не отримують належного лікування. Їм говорять, що вони нікому непотрібні, що про них перестали навіть думати, не те, що намагатися обміняти. По-друге, влада явно не допрацьовує у справі захисту військовополонених. Тому важливо тиснути на всіх, хто має опікуватися цим питанням, із метою активізації їхньої діяльності.
– Те, що в полоні зараз офіційно перебувають лише дві з половиною тисячі захисників, – доповнює співорганізаторка акції Аліна, – для мене це жах! Ця цифра в рази перевищується реальними покажчиками. І в такій ситуації рідні не мають права мовчати й сидіти, склавши руки. Приміром, мій батько, який рік тому повернувся з полону, до сьогоднішнього дня не пропустив жодної акції, бо усвідомлює, наскільки це важливо. Тому одним із головних лозунгів наших заходів є такий: «Не мовчи, полон вбиває!»
ІНШІ…
Від Тетяни із Сумщини, громадської активістки, котра шукає свого полоненого родича, ми дізналися, що в Україні існує й діє об’єднання «Полон. Інші джерела». Воно згуртувало тих, чиї рідні знаходяться в полоні, але країна-агресор не надає про них жодних підтверджень Міжнародному Комітету Червоного Хреста (МКЧХ).
– Спочатку рідні об’єднувалися за підрозділами, де раніше служили полонені, – розповіла Тетяна, – потім за напрямками – маріупольський, курський, покровський. Намагалися об’єднуватися за місцем полону. Але далеко не кожній родині відомо, де саме утримується полонений. Тому Валентина Волкова із Житомира створила ще одне об’єднання, оскільки на сьогоднішній день існує й такий запит.
Щоб отримати більше інформації про мету й діяльність цієї коаліції, довелося поспілкуватися з керівницею об’єднання «Полон. Інші джерела» Валентиною Волковою. І почули від неї таке:
– Ми активно піднімаємо проблему повернення непідтверджених полонених, тому що про це мало хто говорить. Не можу стверджувати, що уповноважені державні органи нас не чують. Із нами спілкуються, нас намагаються переконувати, що такої проблеми не існує. Але родини не мають права на листування, їм абсолютно невідомо про стан здоров’я хлопців у полоні. Та й до списків на обміни потрапляють лише одиниці непідтверджених полонених. Тому представники об’єднання мають стати голосом наших рідних. Станом на зараз ми опікуємося 74 військовослужбовцями, надаємо юридичний супровід членам їхніх родин, підказуємо, пояснюємо, допомагаємо.
Родини зниклих безвісти бійців часто стикаються із проблемами, коли намагаються визнати за ними офіційного статусу «полонений». Не зважаючи на численні відеозаписи, свідчення тих, хто повернувся звідти, доказів виявляється недостатньо. Згідно до Женевської конвенції представники МКЧХ мають бути допущені до всіх місць перебування полонених. У процесі спілкування вони засвідчують перебування в полоні кожної конкретної особи. Якщо їх не допускають до тієї чи іншої колонії, тоді країна, що утримує полонених, повинна надавати списки. Але таких правил здатні дотримуватися розвинені країни з адекватними людьми. Московія до їхнього числа не належить.
– Що стосується МКЧХ, – говорить Валентина, – ми занепокоєні його бездіяльністю. Ця організація є гарантом Женевської конвенції. Ми дуже вдячні товариству «Червоного Хреста», яке створене в нас у Києві. Вони відкриті до спілкування. Але все закінчується там, де до справи має долучитися Міжнародний комітет, який знаходиться в Женеві. Це – абсолютно недієва організація, вона не має ніяких важелів впливу на ситуацію…
Особисто Валентина Волкова намагається розшукати свого брата, який четвертий рік перебуває в полоні. При спілкуванні з уповноваженими структурами її запевняють, що військовослужбовець знаходиться на контролі, щодо нього подаються запити, він включений до списків на обмін. Однак, окрім цих слів, ніяких документальних підтверджень вона не має.
Представники об’єднання «Полон. Інші джерела» до офіційної статистики, хто б її не надавав, ставляться скептично. Вони переконані, що поки триває війна, поки військові потрапляють у полон, поки є випадки непідтверджених полонених ще з 2022 року, говорити про більш-менш реальні цифри немає жодного сенсу.
Усі, з ким ми спілкувалися, – хто виходить на мирні акції й ті, хто вважає таку процедуру непотрібною; хто дочекався рідних із полону й хто продовжує сподіватися на їхнє повернення, – всі без виключення переконані, що тема полонених є першочерговою для країни. Про це слід говорити, активно привертати увагу суспільства, ця тема повинна стати медійною й має постійно висвітлюватися в засобах масової інформації.
Що, власне, й зроблено, завдяки цій ось публікації…
Олександр КУХАРЕНКО
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Тут представлена позиція автора, яка не обов’язково співпадає з позицією Міжнародного фонду «Відродження»
Освіта для ветеранів залишається ключовим інструментом професійної та соціальної реінтеграції ветеранів. Держава, приватні академії та міжнародні платформи пропонують десятки навчальних можливостей — від коротких курсів до повноцінних програм перекваліфікації. Цей гід допоможе орієнтуватися у доступних програмах, обрати оптимальний варіант та розпочати навчання без зайвих бюрократичних бар’єрів.
Державні освітні програми та курси для ветеранів
В Україні діє кілька державних та благодійних програм, які охоплюють професійну перекваліфікацію, здобуття нових навичок та адаптацію до цивільного життя. Основні платформи та програми:
Державна служба зайнятості: безкоштовні курси перекваліфікації, семінари, тренінги, профорієнтаційні консультації.
Для участі в більшості програм достатньо підтвердити статус учасника бойових дій (УБД) або особи з інвалідністю внаслідок війни.
Фінансування освіти від Мінветеранів
В Україні діє державна програма, яка дає можливість ветеранам, ветеранкам та їхнім родинам безоплатно пройти навчання або перепідготовку. Фінансування забезпечує Міністерство у справах ветеранів. Максимальна вартість навчання, яку компенсує держава – до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (наразі це 45 420 грн). Оплатити можуть такі освітні послуги:
професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації;
здобуття нової спеціальності на базі наявного рівня освіти;
навчання у магістратурі за наявності бакалаврського ступеня.
Претендувати на таку допомогу можуть:
ветерани й ветеранки війни;
члени сімей ветеранів й ветеранок;
особи, які мають особливі заслуги перед Україною та члени сімей таких осіб;
члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, захисників та захисниць України.
Як скористатися програмою:
Оберіть навчальний заклад.
Подайте заяву до структурного підрозділу з питань ветеранської політики при ОВА, райдержадміністрації або міськвиконкомі.
Пройдіть профорієнтацію та отримайте направлення на навчання.
Укладіть тристоронній договір (структурний підрозділ / навчальний заклад / ветеран або член сім’ї).
Свої питання з приводу профорієнтації можна поставити профільним фахівцям Мінветеранів за телефоном 0630355468 або за адресою електронної пошти dpi@mva.gov.ua
Центри ветеранського розвитку
Основною метою Центрів є професійна інтеграція та реінтеграція осіб, які звільняються або звільнені з військової служби з-поміж ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, члени сімей таких осіб, члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України до умов цивільного життя.
Ці центри працюють на базі закладів вищої освіти та мають на меті:
підвищення професійної мобільності ветеранів;
розвиток підприємницьких ініціатив;
надання психологічної, юридичної та соціальної підтримки;
Освіта — шлях до нової професії та стабільного цивільного життя;
Безкоштовні або компенсовані програми економлять ресурси ветерана та його сім’ї;
Центри розвитку й державні платформи створюють підтримуюче середовище, де ветерани можуть отримати не тільки знання, а й психологічну та соціальну допомогу;
Навчання відкриває доступ до сучасного ринку праці та дає змогу запустити власну справу або перейти до більш стабільної кар’єри.
У Чугуєві запрацював координаційний центр, де ветерани та їхні родини можуть отримати фахові юридичні консультації щодо виплат, довідок і вирішення правових питань. Новий центр створили громадські організації «Спілка ветеранів Сил оборони України» та «Чугуївська правозахисна група». Юристи працюють офлайн і онлайн, відповідають на запити щодо оформлення виплат, підготовки документів, комунікації з військовими частинами та супроводжують окремі справи в судах.
По допомогу до новоствореного центру можуть звертатися не лише ветерани чи військовослужбовці, а й родини загиблих або зниклих безвісти військових — фахівці пояснюють алгоритм дій у складних ситуаціях і допомагають з документами.
Про перші звернення до центру в радіоефірі розповіли голова ГО «Спілка ветеранів Сил оборони України» Юрій Корсунов та заступник голови «Чугуївської правозахисної групи» Роман Лихачов. Прослухати подкаст на цю тему можна за посиланням.
Інна Короленко – ветеранка з Одеси. З 2015 року вона почала підтримувати поранених у військовому шпиталі, поєднуючи волонтерство з навчанням в університеті.
«Після пар я йшла у військовий шпиталь. Любов до медицини була завжди, бо моя мама – медикиня. Потім були різні курси з домедичної допомоги. Я ніби знала, що це знадобиться», – пригадує Інна.
У цивільному житті дівчина працювала в маркетингу та комунікаціях. Та коли почалось повномасштабне вторгнення, пішла на фронт бойовою медикинею. Організовувала евакуацію поранених і загиблих з поля бою у Вовчанську, Бахмуті, Соледарі, Мар’янці.
Після поранення звільнилася в запас.
Ще під час служби Інна пройшла відбір на Invictus Games – міжнародні спортивні змагання з адаптивних видів спорту серед ветеранів та ветеранок, які отримали поранення.
«Я йшла на відбір у дуже розбитому стані. Якраз лежала в психоневрології після тяжкої ротації. Я наче не жила, а існувала. Тренування пробудили емоції, яких я давно не відчувала. Спорт показав, що я ще можу щось відчувати. Участь у цих змаганнях стала для мене дуже потужним поштовхом до моєї реабілітації», – розповідає ветеранка.
На Invictus Games-2025 у Канаді Інна виступала в таких видах спорту, як скелетон, гірські лижі та плавання. Каже, участь у змаганнях навчила її знову перебувати серед великої кількості людей і справлятися з цим.
З того часу стрільба з лука стала важливою частиною життя ветеранки.
«На самому початку лук викликав лише гнів, бо через контузію та утворення в голові в мене дуже “стрибає” картинка, коли я концентруюся на одній точці. Це бісило, бо я пускала стріли куди завгодно, тільки не в мішень. Зараз я тренуюся тричі на тиждень зі своєю тренеркою. Нещодавно повернулася зі змагань в Одесі, де в спільній категорії вдалося виграти друге місце», – ділиться дівчина.
А ось на регулярні заняття в басейні часу поки не вистачає, але Інна дуже хоче повернути їх у свій графік.
«Мені дуже не вистачає плавання. Коли я регулярно займалася – то навіть дихалося легше. Взагалі спорт дуже впливає на відчуття свого тіла, тому це архіважливо. Я знаю, як це, коли здається, що в тебе вже немає сили ні на що. Зовсім. Але вона точно є, просто розбита, її треба клеїти наново. Це довго і боляче, але результат вартий. Життя того варте», – каже ветеранка.
Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.
