Сторінка 27 – Новини ветеранів зі всієї України

Безоплатні ліки для ветеранів: хто має право і як їх отримати

Опубліковано by nova_admin

Ветерани та ветеранки війни мають право отримати від держави медикаменти безоплатно або з невеликою доплатою. Держава гарантує забезпечення препаратами, які лікують хронічні хвороби, онкологію, розлади психіки, серцево-судинні, судинно-мозкові та інші захворювання. 

Важливо! Держава забезпечує медикаментами та медичними виробами у разі стаціонарного або амбулаторного лікування у закладах, законтрактованих НСЗУ.

Пояснюємо, хто з-поміж ветеранів і членів їхніх родин має право на безоплатні або пільгові медикаменти, як оформити рецепт, що робити, якщо потрібного препарату немає в аптеці, та чим пільгові рецепти відрізняються від програми «Доступні ліки».

Читайте також:

Освіта для ветеранів та їхніх сімей: які можливості пропонує держава у 2026 році

Хто має право на безоплатні або пільгові ліки

Право на безоплатне одержання лікарських засобів та медичних виробів за рецептом мають:

  • учасники бойових дій;
  • особи з інвалідністю внаслідок війни;
  • учасники війни;
  • члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць;
  • сім’ї загиблих ветеранів війни.

Де одержати ліки для ветеранів?

  • в аптеках, які мають договір із Національною службою здоров’я та позначені спеціальною наліпкою з логотипом НСЗУ;
  • в медичному закладі, в якому ви проходите стаціонарне чи амбулаторне лікування.

Які документи необхідні для одержання ліків?

  • електронний або паперовий рецепт сімейного або лікуючого лікаря;
  • посвідчення ветерана (УБД або особи з інвалідністю внаслідок війни).

Чи є обмеження щодо пільги?

Законодавство не встановлює лімітів щодо кількості ліків, які можна отримати ветерану безоплатно.

Про відмову у безоплатній видачі ліків, які мають бути в наявності в аптеці/лікарні, ви можете повідомити на гарячу лінію НСЗУ за номером 16-77.

Перелік захворювань, за якими безоплатно надають ліки для ветеранів

У Національний перелік основних лікарських засобів входять медпрепарати для лікування онкології, туберкульозу, гепатитів, розладів психіки та поведінки, серцево-судинних, судинно-мозкових й багато інших захворювань.

У 202625 році Національна служба здоров’я України в межах програми медичних гарантій здійснює реімбурсацію лікарських засобів для лікування в амбулаторних умовах:

– серцево-судинних та цереброваскулярних захворювань;

– цукрового діабету (пероральні гіпоглікемічні засоби та препарати інсуліну аналоги та людські);

– нецукрового діабету;

– хронічних хвороб нижніх дихальних шляхів;

– розладів психіки та поведінки;

– епілепсії;

– хвороби Паркінсона;

– осіб у посттрансплантаційному періоді;

– болю та надання паліативної допомоги;

– хвороб ендокринної системи;

– метаболічних, аутоімунних та запальних захворювань;

– глаукоми;

– мігрені;

– захворювань у дітей.

Крім того, Національна служба здоров’я України в межах програми медичних гарантій здійснює реімбурсацію медичних виробів для вимірювання в амбулаторних умовах рівня цукру в крові пацієнтами з діабетом першого типу.

Повний перелік ліків можна знайти у постанові Кабінету міністрів України, він змінюється та доповнюється щорічно за посиланням.

Також для забезпечення лікарень медичними препаратами та виробами діє централізована державна закупівля ліків. Їх придбанням займається Міністерство охорони здоровʼя через Державне підприємство «Медичні закупівлі України». Для пацієнтів вони також є безоплатними. Це препарати для лікування онкології, серцево-судинних захворювань, ДЦП, розсіяного склерозу та інших хвороб. Щодо медвиробів, то їх номенклатура дуже широка – від катетерів і бинтів до штучних судинних клапанів й хірургічних інструментів.

Перелік безоплатних ліків та медвиробів знаходиться на сторінці ДП «Медичні закупівлі України» за посиланням.

Які ліки для ветеранів відпускають безоплатно?

Ця програма передбачає повне або часткове відшкодування аптечним закладам вартості лікарських засобів або медичних виробів, що були відпущені пацієнту на підставі рецепта. Проте є деякі нюанси.

  • За умови амбулаторного лікування сімейний або профільний лікар виписує рецепт. Вартість таких препаратів покривають коштом державного та місцевих бюджетів.
  • Пільгово відпускають лише зареєстровані в Україні препарати, що входять до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я. 
  • Пільга не поширюється на медикаменти, які покриваються за програмою реімбурсації «Доступні ліки».

Як отримати безоплатні ліки?

На стаціонарному та амбулаторному лікуванні пацієнтам гарантується отримання медичних препаратів з Національного переліку основних лікарських засобів. Цей перелік включає ліки, які рекомендовані Всесвітньою організацією охорони здоровʼя, а їх ефективність, безпека і терапевтична дія доведена у світі. Медзаклади закуповують медикаменти самостійно з державного або місцевих бюджетів. Перевірити наявність препаратів у лікарні можна на інформаційних дошках закладу, на офіційному сайті лікарні у відповідному розділі, а також на порталі «Є ліки» за посиланням.

Покрокова інструкція для ветеранів: як отримати безоплатні ліки

  1. Звернутися до лікаря за рецептом. Його виписує профільний спеціаліст або сімейний лікар.
  2. Обрати формат рецепта: під час воєнного стану дозволено електронний і паперовий.
  3. У разі електронного рецепта пацієнт отримує номер і код підтвердження для аптеки на свій телефон.
  4. Термін дії рецепта — 30 днів. За потреби можна отримати ліки для ветеранів на курс лікування до 90 днів.
  5. Рецепт можна отримати дистанційно після онлайн-консультації (крім випадків замісної терапії).

Що робити, якщо в аптеці немає потрібних ліків?

  • попросити фармацевта перевірити наявність препарату в інших аптеках мережі;
  • зателефонувати до інших аптек, що працюють із пільговими рецептами;
  • уточнити в лікаря можливий аналог або заміну в межах протоколу;
  • попросити в аптеці відмітку про відсутність препарату та звернутися до іншого закладу.

Хто може отримати ліки замість ветерана?

Отримати пільгові ліки може уповноважена особа — член родини, соціальний працівник або інший представник. Щоб реалізувати цю можливість, потрібно мати:

  • рецепт;
  • документ, що підтверджує статус ветерана (оригінал або копію);
  • документ, що посвідчує особу представника.

Чи може інша людина отримати електронний рецепт?

Так. Представнику достатньо мати номер рецепта та код підтвердження, які пацієнт отримує від лікаря. Паперовий рецепт передається у фізичному вигляді.

Як знайти аптеку, що відпускає пільгові препарати?

  • скористатися мапою аптек-партнерів на сайті НСЗУ;
  • зателефонувати в контакт-центр НСЗУ 16-77;
  • уточнити перелік аптек у найближчому медичному закладі.

Куди скаржитися в разі відмови?

Наполягайте на своєму праві отримати ліки безоплатно. Якщо у вас вимагають гроші за медпрепарати або медвироби, які держава вже купила, то:

  • зверніться до головного лікаря або керівника лікарні для отримання пояснень;
  • зареєструйте скаргу у канцелярії медзакладу (не забудьте записати вхідний номер документа);
  • залиште скаргу у міському або обласному департаменті охорони здоровʼя.

З питаннями та скаргами щодо неналежного надання медичних послуг звертайтесь до Національної служби здоров’я України за телефоном 16-77 або заповніть онлайн-форму за посиланням.

Непохитна віра Володимира Симанишина

Опубліковано by nova_admin

Він був бійцем Сил спеціальних операцій… Однак бойовий шлях видався коротким, а боротьба за відновлення здалася вічністю. Два ці етапи – війна й лікування – склали такий сюжет, на основі якого можна було б написати цілу книгу чи зняти фільм.

Сьогодні Володимир Симанишин малює картини, що мандрують Україною та світом, збирає кошти для побратимів, навчається у двох духовних закладах і продовжує жити з непохитною вірою в перемогу та впертим прагненням бути корисним.

ІЗ ЗАРОБІТКІВ – У ТЕРОБОРОНУ

Воювати Володимир приїхав із Польщі. Там працював кілька років до самого початку повномасштабної війни. Досвід за кордоном був корисним – певний час він працював помічником водія соціального таксі. Це така приватна ініціатива, яка має відчутну державну підтримку. 

– Водій не завжди може впоратися сам, – пояснює Володимир, – особливо, коли колісне крісло треба винести на певний поверх чи знести вниз. Такі моменти являють спосіб життя людей з інвалідністю. Це стосується як щоденного маршруту на роботу, так і довгострокової подорожі. 

На той час такий досвід у Володимира трапився вперше. Тоді він навіть не уявляв, наскільки близько до цього середовища опиниться всього за рік. А зараз Симанишин впевнений, що було б корисно й Україні запозичити та використовувати подібні практики.

Про напад агресора він дізнався з новин. І це було швидше, ніж батьки, які тоді спали вдома. Саме їх він і повідомив про війну, розбудивши дзвінком.

Колеги на роботі цікавилися, що збирається робити далі?

– Поїду.

– Ти ж не військовий.

– Навчуся…

До України він повертався вже з іншої роботи, яка була йому до душі й на якій отримав певне кар’єрне зростання. На подив та вмовляння польських колег залишитися не зважав, хоча до прийняття остаточного рішення підходив дуже виважено. 

– Мав час подумати, – пригадує, – дивився в новинах, що там робиться, а всередині все кипіло від люті й безсилля. Я питав себе: що я тут взагалі роблю? Яка від мене користь? Слідкувати за новинами?.. І в один день, наприкінці лютого, повідомив, що більше не вийду на роботу.

Коли дістався додому, до військкомату подався не відразу. Усвідомлюючи ризик і відповідальність за своє життя, за співпереживання рідних, вирішив не кидатися з головою у вогонь. Треба було використати якийсь час для бази, тобто здобути елементарну підготовку. Навчання в ТРО тривало до травня. Оскільки військової підготовки взагалі не мав ніякої, то ж проходив усе з нуля.

– Коли визначилися чіткі рубежі фронту, – веде далі наш співрозмовник, – ми мобілізувалися у військову частину, пройшли злагодження з новим бойовим колективом і вже готові були їхати на завдання. Уперше на фронт потрапив у липні. Одразу в Сєверодонецьк, де в той час точилися найважчі бої…  

БОЙОВИЙ ДОСВІД

Після закордону все здавалося дуже незвичним. Не міг усвідомити, де знаходився й що з ним робилося. Щоб адаптуватися до нових умов багатьом бійцям потрібен був час. Училися не лише жити, а й бути корисними, щось робити тоді, коли постійно очікуєш чи то стрілянини, чи вибуху. І не переставали дивуватися…

Виходили в повному екіпіруванні з одного села за Сєверодонецьком і бачили, як по розбомблених вулицях, серед уламків цегли й бетону, діти катаються на велосипедах, жінки ведуть корів… Ці кадри надовго закарбувалися у свідомості Володимира. Потім спостерігав за реакцією побратимів, вивчав, як бойові дії впливають на людей. Це теж стало частиною власного досвіду. Пригадує свій перший обстріл:

– Я завмер, не розумів, що робити, куди рухатися. А в когось інша реакція – паніка, бажання втікати. Лише один побратим із холодним розумом пояснив, як правильно діяти. Хоча після обстрілів і він дав волю емоціям…

Перерва між ротаціями була тривала, мали готувалися до складних завдань. Колектив змінився, й людиною, яка може заспокоїти новачків під час обстрілів, уже був сам Володимир. Своєю головною мотивацією називає небажання сидіти в тилу, бути корисним, щоб відчувати активну причетність до наближення перемоги.

Під час другої ротації, виконуючи бойове завдання, Володимир отримав тяжке поранення. Сталося це на початку 2023 року на Бахмутському напрямку. Був скид із дрона. Тоді бойових літало небагато, все більше розвідувальні. От і прогавили. У результаті поранення Симанишин втратив обидві руки… Без свідомості його передавали з лікарні в лікарню – Краматорськ, Дніпро, Київ.

УЧИТИСЯ ЖИТИ

Пригадує короткочасні миті свідомості. Перший раз прокинувся: поруч друзі, а він взагалі не розуміє, що відбувається… І знову, втратив свідомість… Пам’ятає, як приїздив командир, привіз особисті речі, телефон. Навіть вдалося повідомити рідних про те, що… живий, що все гаразд. Учився приймати жорстоку безповоротну реальність і радіти, коли заповнював порожнечу очікувань і хвилювань дорогих йому людей. І знову марево. Отямився – вже в Києві. Поруч подруга.

– Ліве око не бачило, праве – пошкоджене, всілякі хірургічні речі висіли із забинтованого тіла, – розповідає, як оцінював свій тодішній стан. – Побачив, що рук немає і розумів: тепер життя буде іншим…

У цей день поспілкувався з рідними, почув, що почали збирати кошти на відновлення. Те, що трапилося сприйняв спокійно, без жаху, апатії, депресії. Знав, що потрібен час. Як тільки була можливість, просив друзів, дівчину, щоб набирали рідних, вчився тикати в сенсор носом. Потім приїхала мама й знаходилася поруч. А він усьому вчався заново. На час поранення йому виповнилося 27 років…

Повоювати встиг лише місяць. Основна частина служби – то навчання, полігони, тилові завдання. На запитання, чи є щось таке, чим пишається, відповідає:

– Пишаюся собою, бо насмілився бути в зоні бойових дій, саме в цьому роді військ – ССО. Був із тими людьми, які, дякуючи Богові, є прикладами чоловіка, воїна, людини. Я, мабуть, не був би тим, ким є, якби не вони.

Коли я запитала, що допомагало йому відновитися, звідки він черпав ресурс, Володимир відповів, не замислюючись:

– Віра. Я вірю в Бога і знаю, що Він подбає про те, чого я не в силі зробити самостійно. Це фундамент, це джерело, яке само не міліє й допомагає мені не занепадати.

Володимир розповів, що відчував таку підтримку навіть коли поруч не було нікого. Він помічає, як люди зараз розчаровуються у вірі, зневірюються в державі. Тому радить шукати можливість спілкування з духовними особами, бо дуже важливо мати віру в те, що ти робиш.

– Якщо відчуваєте, що ваші справи приносять користь іншим, – переконаний Симанишин, – це є вище благо. Віра без справ мертва. А я щиро вірю, що ми побачимо нашу перемогу, навіть якщо не уявляємо, як це буде.

ТВОРЧІСТЬ І ВІРА

Фізичне відновлення тривало цілий рік. Саме в цей період він відкрив для себе малярство. До лікарні приходила Олена Хмельницька, ініціаторка проєкту «Воїни світла». Вона намагалася допомогти пораненим знайти віру в себе, у власні сили. А одним із волонтерів цього проєкту був художник Рустам Давлетов.

– І хоч в школі я не любив малювати, – ділиться спогадами Володимир, – вийшов просто грандіозний ефект. Тоді багато хлопців із травмами різної важкості намалювали свої перші картини, а хтось навіть цілу серію. Я й гадки не мав, як може діяти пензель і полотно. Це допомогло й я не хотів зупинятися. Коли вже немає сил щось робити, просто сідаю й малюю.

Були серед робіт і картини за номерами. Це теж допомагало, хоча дрібна моторика – завдання непросте для будь-кого, хто має руки. Однак щоразу щиро радів, коли це вдавалося.

Скоро Володимир спрямував свої зусилля на підтримку побратимів. Спершу він ще не знав, як це буде, але прагнув і далі мати стосунок до армії. То ж возив свої картини на виставки – в Україні й за кордоном, продавав, а кошти спрямовував на підтримку військовослужбовців.

Найдорожча картина Володимира Симанишина продалася за 20 тисяч гривень у Чехії. А якось із зібраних на виставках коштів передав побратимам 50 тисяч одним платежем – допоміг закрити збір на авто. 

Малює вже другий рік. Створює переважно живописні картини, здебільшого пейзажі. Почав пробувати себе в портретах і встиг полюбити й цей напрямок, особливо коли вдається передавати схожість. Каже, що хоче також спробувати іконопис…

Ще в 2024 році Симанишин подав документи та вступив до Чортківської дяківсько-катехичної академії. Одночасно став студентом Волинської духовної семінарії.

– Це важливо для мене, – говорить Володимир, – і життєво необхідно для тих, хто мене оточує. А те, що я зміг поступити, це Боже провидіння: значить, я маю там бути.

Каже, що знову перебуває серед людей із різним життєвим досвідом і це заохочує до руху та розвитку. Намагається дисциплінувати себе в усьому. Пояснює: потрібно працювати навіть тоді, коли немає натхнення, – щоб не зупинятися та не впасти…

Він переконаний: напрямків діяльності для ветеранів дуже багато, і рано чи пізно щось обов’язково стане близьким. Тому важливо спробувати все – мистецтво, спорт, будь-які заняття, що допомагають жити й вижити. Не можна зневірюватися, не можна закриватися. Бо досвід ветеранів потрібен суспільству!..

Оксана ЧМИЛЕНКО

Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)

Київ виділяє понад 1 млрд гривень на рік на підтримку ветеранів, — Марина Хонда

Опубліковано by nova_admin

Столиця фінансує одну з найбільших в Україні програм підтримки ветеранів — понад 1 млрд гривень на рік. Йдеться про часткову компенсацію за переобладнання житла для ветеранів з інвалідністю І та ІІ групи — виплати до 500 тисяч гривень.

Про це заявила заступниця голови КМДА Марина Хонда під час Конференції з нагоди Дня прав людини.

«Це нагода ще раз чесно сказати: права людини — це не лише Конституція і перелік гарантій. Це щоденні умови, у яких живе людина. Це можливість без бар’єрів пересуватися власною квартирою, отримувати послуги, знайти роботу, не почуватися „незахищеним“ у своїй же державі», — сказала Марина Хонда.

Вона зауважила, що Конституція України закріплює право на життя, свободу, працю, здоров’я, але сьогодні найбільший виклик — реальне втілення цих прав.

«І тут ми зіштовхуємося з кількома системними проблемами — зі слабкою комунікацією між центральною та місцевою владою, а також з нечітким розподілом повноважень. Все це безпосередньо впливає на людей — ветеранів, їхні родини, людей з інвалідністю, кожного, хто потребує підтримки», — зазначила заступниця голови КМДА.

Марина Хонда також розповіла, що Київ запровадив ще одну нову послугу, а саме — часткову компенсацію за переобладнання житла для ветеранів з інвалідністю. За її словами, йдеться про реалізацію фундаментального права людини — права на вільне пересування у власному житлі та контроль над своїм простором.

«Київ і надалі залишатиметься містом, відкритим до впровадження нових підходів і нових послуг. Але жодна міська програма не спрацює без ширшої підтримки — від держави, бізнесу, громадськості. Права людини — це спільна відповідальність», — підсумувала Марина Хонда.

НАГАДАЄМО:

У Києві ветерани з інвалідністю можуть отримати 500 тисяч гривень на переобладнання житла

У Києві десять ветеранів отримали квартири в новобудовах

Опубліковано by nova_admin

Ще десять ветеранів, які перебувають на черзі квартирного обліку в Києві, отримали ордери на житло. Як повідомив міський голова Віталій Кличко, загалом цьогоріч вже 27 киян зі статусом учасників бойових дій отримали від міста ордери на житло.

Квартири розташовані в новобудовах в різних районах міста. Житло вже введене в експлуатацію і чекає на своїх мешканців.

“Улітку кияни – учасники бойових дій отримали від столиці 17 ордерів на житло. Разом із сьогоднішніми це 27”, — сказав Кличко.

Загалом у 2025 році місто придбало для військових 352 квартири в будинках зі стовідсотковою готовністю. І після введення квартир в експлуатацію їх нададуть ветеранам, які перебувають у черзі на житло.

15 грудня у Дніпрі відбудеться форум «Україна. Ветерани. Єдність»

Опубліковано by nova_admin

Дніпровська міська рада повідомила про проведення ветеранського форуму. Захід під назвою «Україна. Ветерани. Єдність» пройде 15 грудня і буде присвячений темі реабілітації українських захисників.

Форум триватиме з 14:00 до 20:00. Місце проведення повідомлять лише зареєстрованим учасникам.

Вхід безкоштовний. Кількість місць обмежена, зареєструватися можна за посиланням.

«Ми створюємо єдину точку входу, де кожен ветеран може звернутися, бути почутим і отримати необхідну допомогу — від перших кроків адаптації до повного повернення в активне життя», – йдеться у повідомленні.

Організатором події виступає Управління ветеранської політики Дніпровської міської ради, яке також надало контактний номер для довідок: (098) 948 63 31.

З наступного року грант «Власна справа» зможуть отримати діти і батьки ветеранів

Опубліковано by nova_admin

З 1 січня в Україні розширять програму «Власна справа», і тоді гранти зможуть отримувати також батьки, дорослі діти та сім’ї загиблих захисників. Але є умова: бізнес зобов’язаний створити нові робочі місця.

Про це повідомила прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко.

У Києві ветерани з інвалідністю можуть отримати 500 тисяч гривень на переобладнання житла

Опубліковано by nova_admin

У столиці затвердили порядок часткової компенсації за переобладнання квартир для ветеранів і ветеранок з інвалідністю І та ІІ групи. Компенсація може сягати 500 тис. грн та поширюється на роботи, необхідні для адаптації житла до індивідуальних потреб ветеранів.

Про це повідомила заступниця голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень Марина Хонда.

«Після поранень власна оселя може стати простором із багатьма бар’єрами – від вузьких дверних прорізів до незручних санвузлів. Місто готове покривати частину витрат, щоб кожен ветеран і кожна ветеранка могли жити у своїй квартирі вільно, без зайвих перешкод», – наголосила Марина Хонда.

Компенсація покриває такі витрати:

  • розширення дверних прорізів;
  • демонтаж і монтаж дверей;
  • демонтаж порогів та лиштви;
  • облаштування санітарних кімнат і кухні;
  • монтаж поручнів;
  • перенесення електровимикачів і розеток.

Щоб отримати компенсацію, потрібно подати документи до Центру комплексної підтримки учасників бойових дій «Київ Мілітарі Хаб», що супроводжує ветеранів на всіх етапах отримання міських послуг.

Перелік необхідних документів:

  • заява про компенсацію;
  • паспорт;
  • РНОКПП;
  • посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
  • ЕКОПФО;
  • документ про право власності (за наявності);
  • згода співвласників;
  • дефектний акт, виданий РДА;
  • фінансові документи, що підтверджують витрати за ремонтні роботи та матеріали;
  • номер соціального рахунку (IBAN) або картки киянина.

Марина Хонда наголосила, що для багатьох поранених ветеранів такі зміни – не про комфорт, а про базову можливість самостійного життя.

«Коли ми говоримо про переобладнання, йдеться не про ремонт. Це про право Захисників та Захисниць контролювати свій простір: самостійно пересуватися, приймати душ, користуватися кухнею. Це те, що допомагає людині відчути комфорт і незалежність у повсякденних речах», – підкреслила Марина Хонда.

Подати заяву на компенсацію та отримати консультацію можна у:

  • Київ Мілітарі Хаб: вул. Хрещатик, 25 та вул. Хрещатик, 36, тел.: 0800-300-633;
  • Департаменті соціальної та ветеранської політики КМДА: просп. Любомира Гузара, 7, каб. 116, тел.: (044) 366-59-40.

У 2025 році майже 1500 ветеранських бізнесів отримали гранти на розвиток

Опубліковано by nova_admin

Гранти за програмою «Власна справа» на загальну суму ₴694,1 мільйона цьогоріч отримали 1442 ветерани та члени їхніх сімей.

Про це повідомляє Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, передає Укрінформ.

За її словами, це дозволило створити 2802 нові робочі місця.

«Гранти для ветеранів і їхніх родин є частиною політики розвитку українських виробників «Зроблено в Україні». Ми прагнемо, щоб про такі можливості після служби у війську дізнавалися ще більше людей», – наголосила Свириденко.

Вона розповіла про Олексія Бунду з Київської області – одного із тих, хто скористався грантом.

«Із перших днів повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем на фронт і попри війну, продовжив розвивати свій магазин розвивальних іграшок для дітей Woodentoys. У 2024 році Олексій отримав ветеранський грант у ₴500 тисяч. Завдяки цьому він відкрив офлайн-крамницю, найняв двох продавців, до асортименту додав декор і канцтовари. У планах масштабуватись і далі», – зазначила Свириденко.

З нового року уряд розширює підтримку в межах програми для ветеранів та їхніх родин. Із 1 січня гранти зможуть отримувати також батьки, дорослі діти і сім’ї загиблих захисників – до ₴1 мільйона за умови створення нових робочих місць.

Податися на ветеранський грант можна через застосунок «Дія» або в центрах зайнятості.

Адаптивний спорт для ветеранів

Опубліковано by nova_admin

В одній із попередніх публікацій ми вже висвітлювали діяльність Харківської державної академії фізичної культури (ХДАФК), спрямовану на співпрацю з ветеранами, зокрема тими, що мають інвалідність. Новий захід, на який запросили представників редакції агентства «Новини ветеранів», виявився значно масштабнішим за попередній. Можливо тому, що до його проведення були залучені Обласна військова адміністрація та Агенція масового спорту України.

Звичайно, що проведення такого заходу могло б обмежитися новинарною заміткою. Але тему адаптивного спорту, тему ветеранів і фізичної культури, інвалідів і рухової активності хотілося розкрити дещо ширше. Таким чином, з’явилася ця публікація.

Пам’ятаєте слова: «Ніщо не дається людині так дешево й не цінується так дорого, як ввічливість»? Говорять, що це написав Сервантес ще в XVI столітті. Сьогодні їх можна перефразувати й замінити ввічливість на турботу. Особливо, коли ця турбота пов’язана із захисниками, які повернулися із фронту, зберегли життя, але залишили там частину свого здоров’я. Що може бути більш толерантним, ніж подбати про цих людей? Зробити все, щоб вони не зневірилися, не відчували себе зайвими й непотрібними, а вели активне й повноцінне життя?

Єгор Алєксєєнко, начальник управління адаптивного спорту в «Агенції масового спорту України»:

– Державна установа, яку я представляю, створена в 2025 році, щоб популяризувати фізичну культуру, робити масовим заняття спортом, розвивати адаптивний спорт, надавати підтримку ветеранам і, в тому числі, людям з інвалідністю. Ветеранський напрямок зараз є пріоритетним для Міністерства молоді та спорту. Держава має всебічно підтримувати ветеранів, їхні родини, членів сімей загиблих героїв. Агенцією масового спорту, з часу заснування, створено 160 адаптивних клубів. Ще 40 плануємо створити до кінця року. І така ж кількість – 200 клубів – запланована на наступний рік. Ці клуби отримують підтримку від держави. Що стосується ХДАФК, то на базі вузу ми спільними зусиллями будемо відкривати адаптивний клуб і сподіваюся, що співпраця буде плідною й тривалою.

Що ж запропонували представники кафедри здоров’я, фітнесу та рекреаціїцього разу? Інклюзивний спортивно-оздоровчий захід «Адаптивний кросфіт «Єдність у русі»». Вони скромно назвали це тренуванням. А виглядало воно так: поруч із кожним ветераном чи інвалідом війни знаходилися представники та представниці кафедри вузу. Вони переходили по колу від одного до іншого спортивного снаряду й виконували різноманітні вправи. Таким чином, переконані організатори, відбувається надихання кожного учасника, що знаходяться в парах. І дійсно, якщо на початку заходу ветерани були дещо скуті й напружені, то в процесі виконання вправ познайомилися зі своїми партнерами й почувалися комфортно.

Костянтин Ананченко, начальник управління молоді та спорту ХОВА:

– Обласна військова адміністрація завжди долучається до таких заходів. Ми надаємо всебічну підтримку, необхідні рекомендації, шукаємо нові поштовхи для подальшої діяльності. Із серпня поточного року в нашому управлінні з’явився новий напрямок – адаптивний спорт. Найближчим часом будуть залучені фахівці, здатні його просувати. І в цьому напрямку першочергова увага буде приділятися ветеранам і людям з інвалідністю.

Ідею проведення такого заходу, повідомили на кафедрі, вони запозичили у своїх польських партнерів. Під час участі в міжнародному проєкті відбулося знайомство з діяльністю спортивного клубу «Iron Arena», що активно залучає до занять людей з інвалідністю, зокрема військовослужбовців з України, які перебувають на реабілітації в Польщі. Іншим поштовхом стало прагнення до популяризації адаптивного спорту, який є не лише засобом реабілітації, а й інструментом соціального єднання та повернення впевненості в собі.

Катерина Мулик, завідувачка кафедри здоров’я, фітнесу та рекреації ХДАФК:

– Подібні заходи надають підтримку ветеранам. І ця підтримка є особливо цінною для людей з інвалідністю. Ми щиро вдячні людям, які боронили й продовжують боронити Україну, дають нам можливість повноцінно працювати навіть в умовах воєнного часу. Наші викладачі розуміють, що люди, які повернулися із фронту, мають певні обмеження в руховій активності. І під час заходів ми намагаємося компенсувати такий недолік, надати учасникам впевненості, що вони можуть повноцінно існувати в суспільстві. Рухова активність є дуже корисною як для фізичного стану, так і для соціальної адаптації.

Правий був Сервантес! Ніщо не дається так дешево й не цінується так дорого, як турбота й толерантність! То ж давайте поважати й допомагати тим, кому ми зобов’язані всім, що маємо, – нашим захисникам!

Артем ПРАВДЮК

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Тут представлена позиція автора, яка не обов’язково співпадає з позицією Міжнародного фонду «Відродження»

У пошуках світла й краси серед болю

Опубліковано by nova_admin

Перше, що кидається в очі в головній залі Дому Ветерана в Тернополі – це два невеликі, але вщерть заповнені книгами стелажі. Тут представлена українська та зарубіжна, класична й сучасна література. Особливо багато на полицях творів наших сучасників – чинних військових і ветеранів, від спогадів про війну до фантастичних жанрів.

Бібліотека збиралася силами небайдужих людей, зокрема завдяки ініціативі «Військо читає», навчальним закладам, видавництву «Крила». Ще частина книг із бібліотеки 2-го механізованого батальйону 67 ОМБр. 

Кожен, хто завітає сюди, може взяти ці книги, щоб почитати, навіть додому, тому адміністратори простору виконують ще й функції бібліотекарів. Серед волонтерів, які тут працюють – ветеранка Ірина Скасків, яка нині завершує освіту психолога. Один із перевірених нею методів ментальної підтримки – дарувати воїнам книги та спілкуватися з ними про прочитане…

Також простір прикрашають подаровані картини, зокрема полотна із тваринами від Ігоря Соболєва. Різних творчих робіт назбиралося достатньо, тому у планах осередку – відкрити виставку творчості ветеранів.

НЕ ЛИШЕ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ

Атмосферу тепла і затишку, яку намагаються створити у Домі Ветерана, ідеально передають деталі. Тут відчувається домашня атмосфера, стараннями місцевої кондитерської завжди є печиво для пригощання учасників. Дехто залишив вироби, створені на майстер-класах. Вони продовжують радувати дітей, що приходять сюди з батьками. На захід для книголюбів, разом із мамою, завітав Грицько, який одразу звернув увагу на іграшку.

Заходи тут не масові, скоріше камерні, як у невеликих книгарнях чи кав’ярнях. Регулярно збираються від 5 до 30 людей. На таких подіях формуються нові соціальні зв’язки, що є критично важливими для тих, хто пережив війну й потребує збільшити коло знайомих. Станом на сьогодні культурне життя Дому Ветерана все-таки більше зосереджене на родинах, ніж на самих ветеранах. Це природньо для країни, що знаходиться в стані війни.

Заклад завжди відкритий до співпраці із громадськими організаціями, бізнесом та окремими ініціативами, що робить його органічною частиною культурного життя міста та своєрідним містком для єднання громадян із різним життєвим досвідом. Наприклад, до Різдвяних свят планується спільний захід, що готується разом із тернопільською «Просвітою».

 – Дуже багато хлопців, – розповідає Ірина Скасків, – повернулися на фронт. Ті ветерани, хто не втратив здоров’я, знову стали діючими військовими. Інші – лікуються та займаються волонтерською діяльністю. На окремі заходи вони долучаються, але левову частку свого часу приділяють допомозі фронту.

У пріоритеті простору завжди залишається практична допомога – консультації з юристами, Центром зайнятості, профспілками, фахівцями з реабілітації. І звичайно ж культурне життя – зустрічі, спілкування, тихі непомітні трансформації. Так само, як спорт допомагає зцілювати тіло після поранень, спільні вечори у дружній атмосфері сприяють зціленню душі.

Ветеранський простір відкрито у грудні 2021 року. І перший захід тут був для дітей. Для них влаштовувалися квести, вони розмальовували пряники, адже саме за їхнє майбутнє воюють хлопці.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Дім Ветерана призупинив культурну діяльність і тривалий час функціонував як волонтерський пункт. Навіть зараз жінки часто поєднують корисне із приємним: шиють адаптивний одяг, а із залишків тканини виготовляють подушечки та подарункові мішечки з солодощами.

НА БУДЬ-ЯКИЙ СМАК

Культурні заходи в Домі Ветерана формуються за принципом «робота за запитом».

– У нас є група в Телеграмі, – пояснює менеджер Ірина. – Коли хтось вперше приходить до нас на захід, то ми кажемо, що ви вже наші друзі, приєднуйтеся. У групі йде обговорення ідей. Наприклад, жінка з Маріуполя написала: «Я стільки вже в Тернополі, хотіла би більше дізнатись про місто». Інші також підтримали цю ідею. Ми домовилися з істориком Володимиром Окаринським про екскурсії й він, разом зі своєю дружиною, провів їх… Стараємося робити те, що потрібно людям, а не пропонувати щось своє.

Майстер-класи, хоч і здаються простою розвагою, однак вони позитивно впливають на присутніх як арт-терапія. Їх часто поєднують із пізнавальною функцією: створюються традиційні вироби – різдвяні павуки й дідухи, розмальовуються пряники, виготовляються сумки-шопери чи просто малюють. Щотижня родини збираються пограти в настільні ігри.

Зустрічі, присвячені книгам, називали «Збираємося на читання». Окремо проводили творчі зустрічі з місцевими авторами та гостями міста. У фокусі – твори військових і ветеранів або книги, які дотичні до воєнної та патріотичної тематики. Наприклад були зустрічі з Сергієм Тимофійком, який пише трилери під псевдонімом «Тарас Мельник», Віталієм Запекою, що відомий завдяки антивоєнному роману «Цуцик», Олександром Вільчинським, який описав свій досвід добровольця у книзі «В степу під Авдіївкою», капеланом Андрієм Зелінським, автором філософської казки «Семенові зорі».

Із цієї осені зустрічі книголюбів стали регулярними й новий книжковий клуб добре вписався в читацьке життя міста. Обговорення проводить Олена Нікуліна та її однодумці. У жовтні говорили про «Гемінгвей нічого не знає» Артура Дроня, в листопаді – про «Пациків» Анатолія Дністрового.

– Моя мета, – говорить Олена, – знайти спілкування й долучити до цього саме ветеранів і військових. Можливо, це така мрія зануди: ніяких розваг і веселощів, просто обговорюємо книжки. Наприклад, на минулому клубі більшість учасників були незнайомі, бачилися вперше, але вийшло дуже цікаво. Ми обираємо такі теми, щоб приходили не лише жінки, а й чоловіки. Я б дуже хотіла, щоб ми обговорили трилогію Павла Дерев’янка «Літопис Сірого Ордену». Але до цього треба ще дійти, бо не всі швидко осилять такий значний обсяг.

На зустріч книжкового клубу якось прийшов чоловік Олени – Максим. Хоча він і жартував, що прийшов, бо дружина змусила, але все таки визнав: «Для мене цікавий такий новий досвід. Я думаю, не так багато ветеранів, які відвідують книжкові клуби. Я ніколи не брав у цьому участі, тому було цікаво спробувати».

У Домі Ветерана проводять покази художніх і документальних фільмів, які громадські організації чи творці надають для безкоштовного перегляду. Зокрема  переглядали сучасні патріотичні фільми, зняті земляками: «Шлях поколінь», «Тарас Бобанич «Хаммер» — присутній», «Трохи нижче неба». Організовуються також події за межами простору. Наприклад, показ короткометражного документального фільму «Пацики», присвячений пам’яті загиблого Віктора Пасічника.

Вечори пам’яті – це, мабуть, найважливіший напрямок, який поєднує всі види роботи. Їх часто організовують спільно зі школами.

– Ми стараємося робити такі заходи, – наголошує Ірина Скасків, – щоб ніхто не був забутий із загиблих Героїв. Не обов’язково до річниці загибелі чи державних свят… Є люди, про яких можна розказувати, але нема кому це робити. Не всі родичі мають ресурс, бо просто втомлені, зболені. Про когось із полеглих є книжка, а про когось немає. Про когось говорять більше, бо він був відомий ще раніше завдяки громадській діяльності, а про когось – менше, але він був і про нього також треба пам’ятати. Я от згадала, як мама Мирослава Питак  розказувала про свого сина Андрія. Каже: «Ми колись із ним переходили дорогу й  було червоне світло, але не було транспорту. Я хотіла йти, а він мене зупинив». Тобто, навіть у таких моментах ми згадуємо, що він був відповідальний, сумлінний і це характеризує його як людину.

ВКЛАД ЗАГИБЛИХ ДЛЯ ЖИВИХ

Дім Ветерана в Тернополі функціонує завдяки концепції, випрацюваній роками. Його культурне життя доволі насичене, хоча повністю тримається на волонтерстві та силі горизонтальних зв’язків. Як і в усій країні, у фокусі завжди залишається допомога фронту. Культурні події можуть бути скасовані заради допомоги тим, хто її потребує. Так, як це було після ракетної атаки на Тернопіль 19 листопада.

– Небайдужі завжди готові долучатися, – коментує Ірина Скасків. – Тобто існує такий постійний зв’язок, така комунікація, щоб простір був живий. Коли навколо стільки болю, хочеться світла й краси. Зараз я залишаю тут більшу частину себе і для мене це важливо. Це мене гріє, що є ідеї, знаходяться небайдужі люди. Зібралися й щось робимо. Хай буде невеличка кількість учасників, але ми впливаємо один на одного.

Свого часу ідейним натхненником простору був Сергій «Nord» Коновал. Разом з іншими ветеранами він шукав можливості створити його ще з 2015 року. Лише в 2021-му його проєкт переміг у конкурсі «Громадський бюджет» серед малих проєктів і в грудні того ж року його вдалося реалізувати. Усього кілька місяців Сергію довелося тут попрацювати. А з початком повномасштабної війни, разом з іншими ветеранами, він повернувся на фронт. «Nord» загинув 6 квітня 2024 року біля Часового Яру. Зараз Домом Ветерана опікується громадська організація «Тернопільська міська ветеранська спілка добровольців, учасників бойових дій та людей з інвалідністю внаслідок війни». Після втрати Сергія простір продовжує існувати і розвиватися завдяки колективній роботі.

Міська влада надала приміщення в оренду на пільгових умовах, комунальні послуги часто оплачують самі ветерани, а матеріали для майстер-класів надходять від благодійників або самих майстринь.

Незважаючи на успіх волонтерських ініціатив, відчувається гостра потреба у системній роботі. Дім Ветерана два роки був партнером всеукраїнського простору Veteran Hub, що забезпечувало регулярність заходів, але, після скорочення грантового фінансування, співпраця скоротилася.

Системний підхід та чітка структура, за які більше має відповідати держава, досі тримається на силі небайдужих людей. Людей, що встигають дбати і про практичні потреби, і про заходи для душі. Війна зачіпає все більше й більше родин… І коли до психолога за ментальним відновленням зможуть піти далеко не всі, то культура та спільнота залишаються нескладним, але дієвим інструментом.

Марія БУРЛАК

Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)