Київ традиційно залишається містом, де народжуються нові соціальні формати — від мистецьких ініціатив до масштабних волонтерських проєктів. Одним із таких прикладів став благодійний бал «Тріумф духу. Грація танцю», що відбувся 22 лютого.
Захід зібрав ветеранів російсько-української війни, дипломатів, представників влади та бізнесу. Водночас подія стала лише видимою частиною більшого процесу — створення у столиці системної моделі реабілітації військових через танець.
Ініціатором концепції ветеранського балу як постійного соціального формату став власник київської студії BIG Dance Богдан Головатенко. Студія вже багато років працює як платформа для професійних та Pro-Am танцювальних пар, проводить великі події та об’єднує команду професійних тренерів.
«Ідея виникла не як одноразова подія. Було розуміння, що Київ має всі ресурси для запуску формату ветеранського балу — зали, тренерів, досвід і меценатів. Потрібно було об’єднати це в одну концепцію», — зазначив Головатенко.
Його співпраця з військовими розпочалася ще у 2017 році, коли студія стала платформою підготовки учасників соціального проєкту «Запроси мене з війни». Після початку повномасштабного вторгнення робота з ветеранами стала частиною щоденної діяльності студії.
Підготовка учасників до балу проходила на базі студії BIG Dance. Тренери працювали з ветеранами, які мають ампутації, адаптували танцювальні рухи та створювали індивідуальні й групові постановки.
До створення ключових номерів долучився хореограф Євген Сіроштан, який працює у складі команди студії.
Особливістю формату стало не лише партнерство ветеранів із професійними танцівницями, а й залучення їхніх родин до фінальних виступів.
«Для мене важливо було, щоб це був не світський вечір, а простір гідності. Коли ветеран танцює не як “людина з травмою”, а як сильний чоловік, батько і партнер», — підкреслив організатор.
Чому саме Київ
Столиця має значний потенціал для розвитку подібних соціальних ініціатив. У Києві зосереджені:
великі майданчики для проведення масштабних заходів;
активна бізнес-спільнота, готова підтримувати соціальні проєкти;
ветеранські центри та реабілітаційні установи.
Бал показав, що формат адаптивного танцю може об’єднати різні середовища — ветеранське, культурне, бізнесове та державне.
Наступний крок — системна програма
Організатори переконані, що ініціатива потребує системної підтримки. У перспективі йдеться про створення у Києві центру компетенцій адаптивного танцю.
Такий центр міг би включати:
навчання тренерів роботі з ветеранами з ампутаціями;
розробку методичних протоколів безпеки;
партнерство з протезними центрами;
регулярні групові заняття;
щорічний ветеранський бал як підсумок програми.
«У Києві є вся необхідна інфраструктура, професіонали та аудиторія. Потрібна лише синергія. Якщо столиця стане прикладом, зможемо створити мережу адаптивного танцю по всій країні», — переконаний Богдан Головатенко.
Київський Театр ветеранів розпочав із Чернівців гастрольний тур експериментальної вистави “Енеїда”. Показ пройшов у залі Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської.
Про це повідомляє Укрінформ.
Перед початком дійства художній керівник Театру ветеранів, відомий режисер і актор, військовий ТРО Ахтем Сеітаблаєв відзначив, що постановка “Енеїди” у виконанні акторів не є класичною виставою.
“На сцені ви побачите людей, які, на нашу думку, вже здійснили величезний подвиг. Вони знову повертали собі здатність працювати у команді, вони знову повертали собі почуття ритму, почуття слова, вони знову повертали собі жагу до життя. І саме цим ми хочемо з вами поділитися. Поділитися не виставою класичного жанру, а поділитися шляхом набуття повернення собі життя”, – зазначив Ахтем Сеітаблаєв.
Він закликав усіх побратимів і посестер, усіх небайдужих долучатися до ветеранського театрального руху. Адже, на його думку, український театр є надзвичайно потужним інструментом для повернення собі якості життя.
Під час показу актори театру, які є ветеранами із важкими фізичними та психологічними травмами і пораненнями, перевтілювалися у головних персонажів твору Івана Котляревського – Енея та Дідону. Також на сцені був оповідач, роль якого виконував незрячий ветеран Андрій Онопрієнко.
Над виставою працювала головна балетмейстерка театру ім. І. Франка, режисерка-постановниця Ольга Семьошкіна та композитор Ілля Разумейко зі своїм колективом Opera Aperta.
Вистава поділена умовно на дві частини. У першій половині актори грали ролі і зображували на сцені події, про які говорив оповідач. У другій частині постановки вистава перетворилася на монологи кількох акторів, які зі специфічним гумором розповідали про особистий досвід війни та отримані травми.
Після завершення показу глядачі кількахвилинними оваціями подякували акторам і організаторам вистави.
У Києві діє програма мікрогрантів для ветеранів, ветеранок і членів їхніх родин на відкриття або розвиток власного бізнесу. Максимальна сума фінансової допомоги — до 200 тисяч гривень.
Програму запровадили для підтримки економічної самостійності захисників після повернення до цивільного життя. За словами заступниці голови КМДА Марини Хонди, власна справа часто стає для ветеранів можливістю відновити незалежність і реалізувати свій досвід у мирному житті.
Хто може отримати грант
На допомогу можуть претендувати:
ветерани та ветеранки зі статусом учасника бойових дій;
люди з інвалідністю внаслідок війни;
члени сімей ветеранів;
члени сімей загиблих військовослужбовців.
На що можна витратити кошти
Грантові гроші можна використати, зокрема, на:
купівлю обладнання, меблів або транспорту для бізнесу;
ліцензійне програмне забезпечення;
рекламу та маркетинг;
оренду приміщення чи обладнання;
придбання франшизи.
Як подати заявку
Заявку потрібно подати через Київ Мілітарі Хаб разом із пакетом документів і бізнес-планом. Грант надають один раз і лише для розвитку бізнесу саме в Києві. Якщо умови договору не виконуються, кошти доведеться повернути.
Черкаська обласна рада звернулася до Верховної Ради України з ініціативою створити Тимчасову слідчу комісію для розслідування трагічних подій на Корсунщині. Депутати наголошують на необхідності швидкого, неупередженого та професійного розслідування, а також повної прозорості слідчих дій.
Відповідне звернення народні обранці підтримали під час пленарного засідання обласної ради. Документ передбачає створення у Верховній Раді спеціальної комісії, яка має забезпечити фахове розслідування обставин трагедії.
Йдеться про резонансну стрілянину 27 січня в селі Нехворощ поряд із містом Корсунь-Шевченківський, що на Черкащині. Того дня поліцейські прийшли з обшуком до ветерана Сергія Русінова на позивний “Шаман”. Слідчі дії відбувалися у справі про підрив машини місцевого депутата. Шаман не пустив поліцейських до себе, а потім озброївся, непомітно втік та сховався в лісі неподалік. Невдовзі він застрелив чотирьох правоохоронців і поранив ще одного. Зрештою, під час затримання його самого вбили спецназівці.
У зверненні наголошують на необхідності регулярно інформувати суспільство про перебіг слідства, щоб гарантувати відкритість процесу та довіру громадськості.
Реакція ветеранських організацій
Під час обговорення питання на сесії виступили представники ветеранських організацій. Вони закликали депутатів підтримати всі звернення, пов’язані з розслідуванням подій на Корсунщині.
Представники ветеранської спільноти наголосили, що розслідування має бути відкритим, об’єктивним і справедливим.
«Трагічні події на Корсунщині стали серйозним викликом для суспільства. І ми, працюючи в цій залі, не маємо права допустити розбрату у ветеранській спільноті. Влада повинна чути ветеранів, і звернень буде стільки, скільки потрібно. Головне — щоб необхідні рішення були ухвалені», — наголосив журналіст Роман Сущенко
Відкрито реєстрацію на новий набір освітньої програми для українських ветеранів, які прагнуть опанувати сучасну ІТ-професію. «ІТ для ветеранів» від EPAM розрахована на тих, хто хоче здобути актуальні знання та навички з розробки програмного забезпечення незалежно від попереднього досвіду, освіти, віку чи місця проживання. Обов’язковою вимогою є знання англійської.
Що на вас чекає:
Два етапи навчання: основи ІТ та спеціалізація на вибір (Java, .NET, Test Automation, Manual Testing, Cloud & DevOps, Front-End, Business Analysis)
Онлайн-заняття тричі на тиждень у будні з 17:00 до 19:00
Підтримка досвідчених викладачів і менторів на всіх етапах
Безкоштовне навчання для всіх учасників
Навчання українською мовою, інтерактивний контент англійською на другому етапі
Доступ до відеоматеріалів навіть після завершення курсу
Група до 80 учасників (реєстрація відкрита до заповнення місць)
Пройти тест з англійської мови у розділі «Мої асесменти» вашого облікового запису.
Заповнити коротке опитування (доступне після підтвердження рівня англійської).
Пройти коротку розмову з AI-асистентом.
Старт навчання — 23 березня 2026. Перший етап триватиме 6 тижнів, другий — 6-8 тижнів залежно від обраної спеціалізації.
Програма “ІТ для ветеранів” започаткована EPAM Україна восени 2023 року. Її перші випускники вже долучилися до ІТ-сфери, отримавши пропозицію роботи від EPAM чи інших компаній на ринку.
Житловий кодекс – це такий собі закон, яким регулюються (чи мають регулюватися) всі житлові відносини в державі. Український кодекс, з яким Незалежна Україна прожила три з половиною десятків років, був введений у дію ще за часів «розвиненого соціалізму» – 1 січня 1984-го. Фахівці в галузі житлового законодавства твердили, що радянський кодекс віджив своє й, рано чи пізно, але з цим потрібно було щось робити. І ось цей час настав!..
Житловий кодекс не був самостійним із самого початку, а протягом 35 років обріс такою кількістю спеціальних законів і підзаконних актів, які більше, ніж на половину скасовували ті норми, що в ньому містилися. Остаточно радянський кодекс було скасовано 13 січня поточного року, коли Верховна Рада проголосувала й ухвалила у другому читанні та в цілому закон № 4751-ІХ про основні засади державної політики.
КОМЕНТУЮТЬ НАШІ СЛУХАЧІ…
Із грудня минулого року ГО «Спілка ветеранів Сил Оборони України», за підтримки партнерів, підготувала й реалізує навчальну програму «Ветерани – лідери суспільних думок». Процес навчання й участь у проєкті відомих політиків і журналістів, представників ветеранської спільноти і знаних громадських організацій об’єднали значну кількість слухачів з усієї України. Більшість із них – активні люди, які беруть участь у діяльності територіальних громад, ветеранських організацій і мають власні думки щодо прийнятого житлового закону. Ми звернулися до двох наших слухачів та отримали такі відповіді.
Валерій Костюк, засновник і керівник ГО «Підтримай Героїв» (м. Володимир Волинської області):
– На мою думку закон має, як позитивні, так і негативні сторони. До позитиву слід віднести те, що єдина цифрова черга зробить прозорішою систему отримання житла. Не буде ручного пересування у списках – зникне можливість для зловживань. Також право військових і ветеранів на неоплатне житло збережене.
Негативом є невизначеність перехідного періоду від дії старого Житлового кодексу до нового закону. Для адаптації системи потрібен певний час, а ми його не маємо. Як бути з ветеранами, що стоять у черзі по 10–15 років? У законі про це нічого не сказано.
Я не знайшов відповіді в законі щодо ветеранів, прописаних разом із батьками. Про ветеранів, які мають житло, але воно не відповідає жодним нормам проживання.
Після завершення війни кількість ветеранів буде обчислюватися сотнями тисяч. І якщо держава не закладе сьогодні справедливу житлову модель, то через п’ять-десять років ми отримаємо масштабну соціальну кризу. Такий мій прогноз.
Олена Ягупова, провідний фахівець із супроводу ветеранів (м. Боярка Київської області):
– Із ветеранами я працюю із 2019 року. За цей час мені вдалося поспілкуватися з понад сотнею людей. І ті проблеми, з якими вони стикаються можна означити кількома пунктами: грошова компенсація, пільговий кредит за програмою «єОселя», соціальне житло та постанови КМУ №№ 280 і 719, які в повній мірі не працюють не лише в Київській області, а й у всій Україні тому, що вони не фінансуються державою.
На жаль, ті, хто зараз воюють і захищають Батьківщину, на мають змоги збирати необхідні документи, ставати на квартирний облік, подавати пакети довідок і підтверджень на компенсацію. Що стосується інвалідів, то дуже велике невдоволення висловлюють інваліди саме третьої групи, пільги яких дуже обмежені в порівнянні з іншими групами.
Проблема й у тому, що пільговий кредит можуть взяти лише молоді здорові люди, які працюють і мають непоганий дохід. Ветерани, а тим більше інваліди, в переважній більшості, люди середнього чи навіть літнього віку, обмежені у працездатності й не мають пристойних зарплат. Тому кредит вони отримати не можуть.
Питання соціального житла є достатньо цікавим, але в якому стані воно буде знаходитися, в якому будинку буде міститися – це дуже важливе, якщо не сказати основоположне питання.
Наскільки мені відомо, новий житловий закон у тому вигляді, в якому він є зараз, не вирішує ці нагальні питання. Тому ветерани, звичайно ж, обурені тим, що ними й їхніми пільгами просто знехтували. Є надія, що будуть внесені якісь зміни, але на сьогоднішній день ситуація саме така.
…І НАРОДНІ ДЕПУТАТИ
Цікаво було б порівняти коментарі депутатів від влади й опозиції на предмет того, що у них спільне та чим відрізняються. У нас така можливість з’явилася, то ж як нею можна було не скористатися?
Олексій Кучеренко, народний депутат від ВО «Батьківщина» повідомив, що це не перша спроба провести комплексну реформу у сфері житлової політики. Ним і колегами було подано та враховано низку принципових поправок, спрямованих на посилення гарантій житлових прав громадян.
Народна депутатка від Політичної партії «Слуга народу», голова Комітету ВР й авторка закону Олена Шуляк метою його ухвалення називає необхідність прибрати радянські правила, що давно змінилися, й запустити сучасну систему, яка реально вирішує житлове питання.
– Закон, – говорить вона, – чесно визнає реальність і пропонує працюючу модель замість паперової черги без перспективи. Доступне житло можна буде придбати на пільгових умовах через кілька механізмів, зокрема пільгові іпотеки, оновлений механізм житлово-будівельних кооперативів, лізинг та інші рішення; соціальне житло надаватиметься в тимчасове користування через соціальну оренду, яка для кожної родини рахуватиметься окремо й має становити не більше ніж 30 % доходу; оренда з правом викупу дає можливість після десяти років отримати житло у власність, але лише один раз.
Що стосується ветеранів і військових, тут важливо вказати: спекуляції про те, що «військових позбавляють житла», не відповідають дійсності: право на забезпечення житлом не скасовується, а профільне регулювання для військових і надалі діє в межах спеціального закону. Також нарешті буде поставлена крапка в корупційних схемах зі службовим житлом: для більшості категорій воно перестане бути способом безоплатної приватизації, стане тимчасовим і має працювати як інструмент забезпечення кадрами. Право на безоплатне житло у власність зберігається для чотирьох визначених законом категорій: військовослужбовці, поліцейські, рятувальники та діти-сироти.
Основним недоліком ухваленого закону інший співрозмовник Олексій Кучеренко називає надмірну рамковість, бо він містить значну кількість відсильних норм і залишає низку питань на рівні підзаконного регулювання.
– Закон сам по собі не скасовує жодних пільг, – говорить він. – Інші категорії осіб, окрім названих чотирьох, не виключаються із системи підтримки, однак їхнє забезпечення житлом здійснюватиметься через додаткові механізми, зокрема компенсаційні програми та бюджетні інструменти, визначені спеціальним законодавством.
Необхідно, на думку депутата, затвердити порядки формування та ведення реєстрів осіб, які потребують поліпшення житлових умов, визначити критерії доступу до різних форм підтримки, механізми публічної оренди, забезпечення прав на соціальне житло, реалізацію державно-приватного партнерства в житловій сфері. Окремо має бути врегульовано питання фінансування: порядок, джерела та механізми використання коштів. Без цього житлова політика ризикує залишитися декларативною.
– Також усі, хто зараз оформлює документи на приватизацію, – підсумовує Олена Шуляк, – матимуть час завершити процес протягом дії воєнного стану плюс один рік, після чого безоплатне житло залишатиметься доступним лише для чотирьох визначених груп. У тому, що стосується ветеранів війни, я завжди підкреслюю: вони продовжуватимуть отримувати житло від держави у власність, і їхнє право на безкоштовне житло після остаточного ухвалення закону не просто не зникає, а навпаки посилюється…
Чесно кажучи, сам здивувався практично одностайній позиції двох народних депутатів із різних фракцій. Про що це може свідчити? Я не знаю…
А ви?..
КОМЕНТАР ЮРИСТА
Роман Лихачов, юрист ГО «Чугуївська правозахисна група», не просто уважно прочитав, а детально вивчив закон України «Про основні засади житлової політики». Він погоджується, що закон за його охопленням і масштабами можна називати новим Житловим кодексом, адже він регулює ті норми, які потрапляли під юрисдикцію попереднього кодексу. На питання, чим якісно новим відрізняється прийнятий закон від кодексу, що діяв, Роман Лихачов відповів:
– Оскільки попередній кодекс існував ще з 1983 року, він за соціальними стандартами безповоротно застарів. Тому прийняття нового має виправити цю ситуацію й узгодити з європейською інтеграцією, яку ми декларуємо. Зараз політика нашої держави із забезпечення громадян житлом абсолютна незрозуміла й, як результат, вона не працює. Існуючі черги створюють корупційний чинник, мають безліч обхідних норм і неможливо досягти того, щоб людина чітко та прозоро отримувала помешкання.
Закон вводить поняття соціального житла, під яким слід розуміти житло, що належить державі чи органам місцевого самоврядування, передане в довгострокову оренду.
– Недоліком нового кодексу я вважаю той, що він не дає відповідей на більшість питань, які природньо виникають. Ці відповіді мають дати підзаконні акти, прийняті Кабінетом Міністрів. Коли вони з’являться й як регулюватимуть ті чи інші критерії, яким чином мають вирішити проблему прозорої черговості, поки що невідомо. А поки цього не буде, Житловий кодекс, як і будь-який інший закон, не може належним чином працювати. Що стосується ветеранських пільг на отримання житла, я їх просто не бачу. Є загальна інформація, що буде пільгова черга, але все це мають вирішити підзаконні акти, яких поки що немає.
Напевно можна стверджувати лише те, що відомий нам процес приватизації, згідно з кодексом, більше не буде працювати. Безоплатної передачі у власність не передбачено. У більшості випадків матимемо лише довгострокову оренду. Тому зараз населення намагається максимально швидко приватизувати житло, бо в новому кодексі приватизація на таких умовах більше не передбачена. І тут виникає найбільша несправедливість: той, хто приватизував учора, зробив це набагато вигідніше для себе, ніж той, хто хоче зробити це завтра. Щоб уникнути цього, має бути певний перехідний період, щоб бажаючі приватизувати, могли б безперешкодно це зробити.
– Для вичерпної зрозумілості й можливості повної реалізації закону, його потрібно приймати в одному пакеті разом із постановами Кабміну, – підводить підсумок Роман Лихачов. – А так виходить, що ми начебто взяли європейську норму, але одночасно зробили її неробочою. Тому можу стверджувати, що ніяких гарантій щодо пільгових категорій Житловий кодекс у тому вигляді, в якому він є зараз, не містить. Більш того, при такому підході створені всі умови для різноманітних зловживань. Приміром військовослужбовець, який служив у тилу, зміг приватизувати житло. А хто знаходиться на фронті й воює, зробити цього не в змозі. І його квартира на все життя лишиться службовою…
Юрист Лихачов також уважає, що в нинішньому вигляді Житловий кодекс може призвести до численних судових звернень і додаткового навантаження на судову систему. У тому числі й на Європейський суд.
Спілкувався Олександр КУХАРЕНКО
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Громадська організація «Спілка ветеранів СОУ» звернулася до Міністерства у справах ветеранів України з пропозиціями щодо вдосконалення законодавства у сфері надання статусу ветерана війни. Організація підтримала ініціативу із запровадження державного нагляду та адміністративної відповідальності за порушення у цій сфері, водночас запропонувавши низку змін до законопроєкту.
У зверненні до міністерки у справах ветеранів України Наталії Калмикової організація висловила підтримку ініціативі щодо встановлення адміністративної відповідальності за порушення під час надання, відмови або позбавлення статусу ветерана війни.
Водночас представники ветеранської спільноти надали пропозиції до доопрацювання законопроєкту. Зокрема, йдеться про необхідність чіткого визначення суб’єктів адміністративної відповідальності, уточнення складу правопорушення, запровадження процесуальних гарантій під час перевірок та визначення меж повноважень органу державного нагляду.
У ГО зазначають, що такі зміни можуть сприяти більш прозорому застосуванню законодавства, запобіганню зловживанням та захисту прав осіб, які законно отримали статус ветерана війни.
Також у «Спілці ветеранів СОУ» заявили про готовність долучатися до подальшої роботи над удосконаленням законодавства у сфері ветеранської політики.
В організації наголосили, що ефективна та справедлива система підтримки ветеранів є важливою складовою державної ветеранської політики та впливає на довіру до механізмів соціального захисту.
Фахівців із супроводу ветеранів, представників ветеранських організацій, соціальних працівників та працівників Пенсійного фонду запрошують на онлайн-тренінг, присвячений правовому статусу зниклих безвісти військовослужбовців та підтримці їхніх родин.
Захід відбудеться 13 березня 2026 року о 12:00 у форматі онлайн-лекції на платформі Zoom. Участь безкоштовна, однак необхідна попередня реєстрація.
Про що говоритимуть на тренінгу
Під час навчання учасники розглянуть ключові юридичні питання, пов’язані зі статусом військовослужбовців, які зникли безвісти за особливих умов, а також із захистом прав їхніх родин. Зокрема, йтиметься про:
підстави, порядок та правові наслідки набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих умов;
механізм розшуку зниклого безвісти військовослужбовця;
права та державні гарантії для членів сімей таких військових;
процедуру встановлення факту смерті військовослужбовця через суд.
Хто проводитиме лекцію
Лектором виступить адвокат та юрист Чугуївської правозахисної групи Роман Лихачов, який спеціалізується на питаннях захисту прав військовослужбовців і їхніх родин.
Як долучитися
Тренінг проходитиме у форматі онлайн-лекції в Zoom. Для участі необхідно пройти попередню реєстрацію.
В Україні паралельно існують два світи. У першому – кабінетному – чиновники звітують про «безбар’єрність» та успішну підтримку ветеранів. У другому – реальному – важкопоранені бійці часто змушені виборювати право на елементарне: житло, лікування й повагу. Начебто існують гарні закони із захисту ветеранів, і кошти великі виділяються на реабілітацію, і запроваджений інститут фахівців із супроводу…
Але, на жаль, досить часто єдиним містком між цими світами є жінки – дружини й матері. Поки чиновники хизуються інклюзивними майданчиками, вони на руках затягують візки до лікарень і ЦНАПів, де немає пандусів. Вони заново вчать рідних ходити й розмовляти, стаючи живим щитом між пораненим воїном і байдужою системою.
ПРАВО НА НАЛЕЖНЕ СТАВЛЕННЯ
Лариса – дружина важкопораненого воїна, особи з інвалідністю першої групи Дмитра Жукова. Вона не лише бореться за здоров’я та права свого чоловіка, а й допомагає жінкам і матерям інших важкопоранених.
Для родини Жукових війна почалася в березні 2014 року. Він – заряджальник САУ в 1-й Сіверській бригаді, вона – волонтерка. Обоє сподівалися на мир, але лютий 2022 року знову повернув їх у стрій. Поки Дмитро тримав оборону на передовій, Лариса волонтерила в напівоточеному Ніжині…
Рік потому, 4 лютого 2023-го, о 04:44 пролунав останній дзвінок перед тишею: «Йдемо на бойове». А за два дні – коротке, як постріл, повідомлення медика: «Вашого чоловіка поранено в голову. Прогноз невтішний».
Снайперська куля пробила шолом Дмитра, роздробивши кістки черепа. Поранений важив 160 кг, плюс 40 кг спорядження. У лісопосадці під шквальним вогнем евакуація здавалася неможливою. Командир із батальйону «Берлінго» на псевдо «Грек» пішов на відчайдушний крок: він чотири години «шантажував» командування, відмовляючись виводити 17 бійців, поки не пообіцяють надіслати евакуаційну групу за пораненим. Між пораненням та операційним столом минуло 30 годин. Те що Дмитро вижив, у медицині називають «дивом»… Після лікарні Мечникова, де пораненому зробили операцію, лікування продовжувалося в «Феофанії».
– Стан чоловіка був жахливий: він два тижні перебував у комі, – згадує Лариса Жукова. – Розмовляти не міг, був повністю нерухомим, У «Феофанії» Дмитру врятували життя й подолали тромбози, але попереду чекав найважчий етап – реабілітація.
На реабілітацію Дмитро поїхав не один: разом із чоловіком Лариса влаштувала до Чернігова двох його побратимів, які теж проходили лікування в «Феофанії».
Коли загроза смерті минула, почалася війна з системою. Шпиталь, у якому пораненим потрібно було пройти ВЛК, відмовлявся приймати результати обстежень із «Феофанії». І це попри те, що в самому закладі не було навіть елементарного обладнання! Та бюрократична система не витримала, вона зламалася під натиском жіночої волі: комісію хлопці пройшли за півтора дня, замість обіцяних двох тижнів.
Втім, на цьому абсурд не закінчився. Отримавши висновок ВЛК, дружини почули наказ: «Протягом 24 годин прибути до частини!» Це – для лежачих чоловіків! Юридична пастка була простою й підлою: якщо не приїдеш – виведуть поза штат, припинять виплати.
– Щоб не втратити виплати й не везти лежачих чоловіків до частини, – продовжує розповідь Лариса, – ми були змушені кочувати лікарнями: Ніжин, Чернігів, Київ… Ми лягали на одну реабілітацію за іншою – просто щоб виграти час, поки наші папери мандрували кабінетами. І це тривало майже два місяці.
Після списання з армії приниження не припинилися. Два роки знадобилося, щоб через МСЕК отримати законний статус довічної інвалідності. А багато хто цей статус не може отримати більше трьох років!
Лариса каже, що дуже багато «зручностей» для ветеранів існує лише на папері. Приміром, влада Ніжина звітувала про «європейський центр реабілітації» ще три роки тому, коли ветеранів затягували по трухлявих дерев’яних щитах в інфекційне відділення лікарні. Тоді вона зателефонувала заступниці міського голови: «Приходьте привітати ветерана, а заодно захопіть пандус і унітаз». Через три години зварили пандус, через добу встановили унітаз. Кажуть, що депутати «скинулися» особистими коштами на бойлер. Але головний цинізм цієї історії в тому, що сучасне обладнання для реабілітації вартістю у 20 мільйонів гривень три роки простояло в сараї через нескінчений ремонт відділення.
Слово «безбар’єрність» для родини Жукових звучить як знущання.
У лікарняних ліфтах в Чернігові ширина дверцят – 50 см, ширина візка – 74 см…
Паспортний стіл: дев’ять сходинок. Жодного поручня, не те що пандуса…
У Ніжині немає ні одного автобуса, пристосованого для візків…
Соціальне таксі ніби є, але замовити його можна тільки до міської лікарні. Їхати в іншу лікарню – ваші проблеми…
Останнє коло пекла – вручення нагороди. Медаль «За поранення» півтора місяця «валялася» в ТЦК, поки дружина не знайшла її за номером наказу. Шляхом переговорів і тиску, вдалося вмовити, щоб медаль Дмитру вручили на свято 1 жовтня. Він не зміг піднятися вище, тому нагороду вручили на першому поверсі й то лише після чергового скандалу…
– Я не організація, я просто дружина ветерана, – говорить Лариса Жукова. – Але якщо бачу проблему – б’ю в усі дзвони!
Вона згуртувала навколо себе дружин і матерів інших бійців. Вона допомагає їм виборювати право стати в чергу на житло, на лікування, реабілітацію, отримання групи інвалідності й просто… належне ставлення.
ІТИ ВЛАСНИМ ШЛЯХОМ
10 липня 2022 року, виконуючи бойове завдання під Оріховим на Донеччині, Назар Кайгородов отримав тяжке поранення. Уламки знищили частину черепа та мозку з обох боків. Чоловік провів у комі два з половиною місяці.
Пораненого мучив нестерпний біль. Через ураження мозку сигнали до тіла не доходили належним чином, м’язи сковувалися спазмами. Тиск стрибав до 220. Назар кричав від болю так, що чув увесь госпіталь. Але лікарі пропонували лише знеболювальні препарати.
Самотужки вивчаючи інформацію в інтернеті та вимагаючи уваги лікарів, дружина пораненого Вікторія домоглася призначення необхідних ліків, які полегшили стан хворого. Вона згадує, як медики з насмішками реагували на її запитання про прогнози щодо стану чоловіка. Як порадили купити функціональне ліжко та змиритися з тим, що Назар назавжди залишиться «овочем».
Державна система реабілітації виявилася безсилою перед складністю випадку. Почалися пошуки приватних центрів, а для цього потрібні були гроші. Вікторія Кайгородова зверталася за допомогою до різних фондів, благодійних організацій, але всюди отримувала відмову.
– Їм потрібна швидка картинка, – з болем розповідає жінка. – А вкладати кошти в того, кого треба витягувати роками – неперспективно.
Але Вікторія не здавалася. Знімала відео, викладала в соцмережі, писала звернення, шукала спонсорів. А ще сама почала займатися з 21-річним чоловіком, як із малою дитиною. Щоб повернути пам’ять та інтелект, учила його розмовляти, вчила літери, вирішувала найпростіші завдання на логіку.
Коли Назар перебував на лікуванні, почалися проблеми навіть із гарантованим грошовим забезпеченням. Замість передбачених законом виплат, родині надходили мізерні суми. Лише після залучення адвоката та подання позову до суду, військова частина вирішила виплатити заборгованість.
Попри байдужість державних структур, на шляху родини траплялися світлі люди – лікарі, юристи, військові, дружини ветеранів, які допомагали вистояти. Вікторія каже, що завдяки таким людям їй вдалося знаходити кошти на реабілітацію чоловіка, оформити йому статус УБД та першу групу інвалідності безстроково.
Сьогодні родина Кайгородових виживає на пенсію Назара та невеликі підробітки Вікторії у Ветеранському просторі Чернігова. Цих грошей катастрофічно не вистачає, адже Назар потребує постійного лікування. Дві реабілітації на рік, які надаються безкоштовно, для такого пацієнта – це дуже мало.
Переважна частина коштів іде на ліки, адже більшість препаратів, які реально допомагають Назару, не входять до державних програм. Лише за одну пластинку польських таблеток, яких вистачає на тиждень, треба віддати понад 600 гривень. Гігієна – теж за власний кошт. Держава не надає мікроклізм та інших засобів, необхідних лежачому пацієнту. І навіть життєво необхідні препарати під питанням через нові постанови.
– Соціальна несправедливість вражає, – ділиться власними проблемами дружина ветерана. – Доплата на догляд за людиною, яка не може самостійно навіть сісти, становить 2500 гривень. За ці гроші неможливо найняти доглядальницю. Я з жахом думаю про тих важкопоранених, у яких немає матерів і дружин. Що чекає на таких хлопців?
Родина Кайгородових живе в Чернігові в орендованій квартирі. Половина пенсії йде на оплату житла. Уже понад рік вони намагаються стати на квартирний облік, але бюрократична машина гальмує всі починання.
Зараз Назару 25 років. Він ще не утримує спину й не може самостійно сидіти. Але вже тримає голову, відчуває тіло, спазми поступово відпускають. Чоловік навчився вимовляти не лише окремі слова, а й цілі речення. Вікторію Кайгородову не покидають сподівання:
– Ми не бідні, ми не нещасні. Ми просто йдемо своїм шляхом. Нехай наш успіх – це всього один сантиметр на місяць, але для нас це кілометри надії!..
ЖАГА ДО ЖИТТЯ
Євген Абрамов родом із Харківщини. Інженер-енергетик, спортсмен. Він звик самостійно прокладати свій шлях у житті. Так само прийняв рішення в листопаді 2022 року й пішов захищати країну. А 14 травня 2023-го отримав важке поранення голови, яке назавжди поділило життя на «до» та «після».
– Син був повністю нерухомим, – згадує Наталія Колодяжна, мати Євгена. – Шлях до відновлення став випробуванням для всієї родини. Спочатку Дніпро, лікарня Мечникова, друга операція в Житомирі. Далі – реабілітації в Києві та Чернігові, де ми прожили два роки у статусі ВПО.
Через погіршення безпекової ситуації восени минулого року Євген із мамою переїхали до Одеси, ближче до молодшого брата, який там служить.
Поранення голови виявилося підступним: вражена ліва півкуля, що призвело до повної паралічі частини тіла. Але це не просто нерухомість, це втрата зв’язку зі світом: Євген не бачить на праве око, не чує на праве вухо, не відчуває ні холоду, ні спеки. Довгий час він не розрізняв запахи та смаки. Мати говорить:
– Пам’ять повністю стерлася. Усе треба було починати з нуля, з дитячого садочку. Зараз ми ходимо до логопеда, вчимося розмовляти.
Мати стала для сина всім – учителем, доглядальницею, реабілітологом. Їхня щоденна праця – це масажі, фізкультура та нескінченні спроби згадати світ. Сьогодні Євген уже розуміє назви предметів, говорить окремі слова й навіть прості речення, пересувається з допомогою ортезу. Проте черговий успіх затьмарює посттравматична епілепсія: кожен напад відкидає назад, знищує результати важкої праці.
Окрім хвороби, родина воює з бюрократією. Попри очевидну тяжкість поранення, Євгену досі не дають першу групу інвалідності зі статусом «довічно».
– Вперше дали групу лише на рік, – розповідає Наталя. – Потім продовжили ще на два роки. Також величезною проблемою стало житло. У нашому селі за двісті кілометрів від Харкова немає жодної лікарні, погане транспортне сполучення. Якби ми залишилися там, я б не змогла його навіть вивезти на огляд. Власного житла ветеран не має, а стати на чергу в Чернігові чи Одесі поки не вдалося. Тому Євген не може отримати компенсацію на придбання житла, яка гарантована державою.
Зараз Євген Абрамов проходить реабілітацію в Одесі. Лікарі пішли назустріч і продовжили курс до місяця замість 14 днів. Але державна система невблаганна: якщо в перший рік пораненому дають 8 курсів реабілітації, то згодом лише два на рік.
Для людини із травмою мозку така перерва між курсами є критичною. Додаткові курси реабілітації платні, а родина живе в орендованій квартирі на одну пенсію ветерана. Це щоденний подвиг виживання, де всі сподівання лише на молодий організм та залізну волю колишнього спортсмена.
– Він тренується через біль, він дуже хоче видужати, – підсумовує мати. – Ця жага до життя – наша єдина надія…
Ось така реальність, у якій живуть важкопоранені ветерани й їхні рідні. Державна система часто нагадує несправний ліфт: він ніби є, але скористатися ним неможливо. І тільки впертість дружин, матерів і волонтерська солідарність допомагають пораненим бійцям не просто вижити, а й повернутися колись до повноцінного життя.
Олена БЕРЕЗКІНА
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Коли людина проходить п’ять інстанцій, і всюди чує «принесіть ще одну довідку», з’являється відчуття безвиході. Саме для тих, хто заплутався в документах, статусах і відмовах, на Прикарпатті запустили проєкт «Скорочуючи відстань», який реалізує ГО «Сила Громади». Тут допомагають оформити виплати, пройти ВЛК, вирішити питання житла, лікування чи реабілітації.
По допомогу можуть звертатися ветерани, внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, люди старшого віку, малозабезпечені та багатодітні сім’ї.
У межах проєкту працюють кейс-менеджери. Вони допомагають оформити виплати й пільги, розібратися з документами та статусами, пройти ВЛК, знайти житло або роботу, отримати лікування чи реабілітацію.
Кейс-менеджер Максим Гаврилов розповідає:
«Люди часто приходять уже виснажені. Вони не розуміють, чому їм відмовили, або що робити далі. Люди часто не знають, куди звернутися по допомогу. Ми сідаємо й розкладаємо проблему на кроки».
За перші місяці роботи кейс-менеджери допомогли близько 80 людям — і більшість звернень пов’язані з житлом, виплатами та статусами.
Також ГО «Сила Громади» надає юридичну допомогу — роз’яснення прав, підготовку заяв і звернень до установ. А для тих, хто відновлюється після травм чи поранень, працює фахівець з абілітації.
Окремо заплановані тренінги для фахівців про те, як коректно комунікувати з ветеранами та іншими вразливими групами.
Команда працює у просторі «Гарт» у Коломиї, онлайн та з виїздами у громади області. Звернутися за допомогою можна у «Гарт», або за телефоном +38 097 096 0801.
Про актуальний графік роботи команди, виїзди у громади та нові можливості підтримки повідомляють на сторінках ГО «Сила Громади» у Facebook та Instagram.
Проєкт «Скорочуючи відстань» здійснюється в межах мультидонорського проєкту «Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)», що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним Директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбХ.
