«Холодний Яр» і «Дике поле» — назви команд за участі ветеранів на протезах та українських зірок, що зустрілися на футбольному полі у Києві 20 жовтня. Метою події став збір 7,5 млн грн на протези для підопічних Superhumans Center.
Серед медійних осіб, що долучилися до гри, були співак Артем Пивоваров, учасник гурту ТНМК Олександр Сидоренко (Фоззі), телеведучі Анатолій Анатоліч та Олександр Педан, а також актор Іван Люлєнов.
Команду «Дике поле» очолила військовослужбовиця Ольга Бенда, яка отримала поранення у 2017 році. Вона була єдиною жінкою на полі. Командиром «Холодного Яру» став Микола Гатала, морський піхотинець, який отримав поранення у 2023 році. А судив матч Дмитро Кубряк, лікар-нейрохірург та футбольний арбітр, який пережив 5 місяців російського полону. Також учасником команди «Холодний Яр» став ветеран, ведучий ютуб-програми «Відвал ніг» і головний герой нового сезону шоу «Холостяк» Олександр Будько (Терен).
Гра розпочалася після хвилини мовчання за загиблими воїнами та гімну у виконанні Злати Огнєвіч. Символічний перший удар по м’ячу зробив 9-річний Михайлик Палій, який втратив ногу в боротьбі з раком.
Учасники грали на міні-полі. Два тайми, що тривали по 20 хвилин. «Холодний Яр» і «Дике поле» зіграли внічию з рахунком 2:2
З 18 по 20 жовтня у столиці проходив Фестиваль перших п’єс Театру Ветеранів. Протягом трьох днів у його межах представили близько 20 вистав, «перших читок» та перфомансів, що були поставлені за п’єсами, написаними ветеранами Збройних Сил.
До цього два місяці ветерани з першої навчальної групи Театру Ветеранів вивчали основи драматургії, акторської майстерності та писали свої перші п’єси. Потім до роботи долучилися фахові режисери, що допомогли реалізувати авторський задум на сцені.
Про проєкт журналістам інтернет-видання «Вечірній Київ» розповів художній керівник Театру ветеранів Максим Курочкін.
— «Театр ветеранів» стартував у червні цього року. Як народилася його ідея?
— Це спільний проєкт ТРО Медіа, служби зв’язків з громадськістю Командування Сил територіальної оборони ЗСУ та Театру Драматургів, співзасновником якого я є. В ТРО Медіа постійно шукають способи сприяти терапевтичному відновленню ветеранів через культуру. І з’явилася така ідея: використати можливості нашого театру, його здатність говорити про те, що відбувається, про реальність. А у нас відбувається російсько-українська війна, чимало ветеранів повертаються з серйозними пораненнями, з травматичним досвідом.
Схожі проєкти існують і в Америці, і у Великобританії, по всьому світу — коли за допомогою театру, мистецтва, терапевтичного письма людей витягують із важких станів. І в Україні також було декілька таких проєктів, зокрема «Голоси» ветерана Євгена Степаненка.
Зараз такий проєкт для ветеранів дуже вчасний, ми це відчуваємо по реакції людей, до яких звертаємось. Всі допомагають безкоштовно, роблять все, що ми просимо. Все обмежується тільки часом і фантазією.
— У чому особливість цього проєкту?
— Унікальність полягає в поєднанні театру, освітньої програми та драматургії. Ми віримо, що у кожної людини є контент бодай на одну цілком оригінальну п’єсу. Людина не обов’язково стане професійним драматургом. Але ми допомагаємо упорядкувати власний досвід та транслювати його суспільству.
Українські драматурги сьогодні багато пишуть про війну. А ветерани майже не створюють тексти для театру, хоча мають реальний досвід. Бо не мають підтримки, запитів від театрів. В кращому випадку вони розуміють, що можна писати оповідання, романи, але навіщо писати п’єси? А п’єса є основою для майбутніх сценаріїв.
Наш довгостроковий план полягає в тому, щоб за п’єсами ветеранів робили сценарії та знімали фільми, показували світові війну саме очима тих, хто воював, хто взяв до рук зброю. Ми навіть придумали девіз: «Світ має бачити боротьбу України очима її захисників».
Звісно, це була ризикована ідея. Учасники могли нічого не написати, втратити цікавість, закритися. Тому було важливо, щоб ветерани побачили, що ми дійсно щиро їх підтримуємо, вони є головними. Звісно, хотілося б мати фінансування і більше можливостей. Щоб учасники з відсутніми кінцівками не приїжджали до нас на маршрутках, а могли якийсь час перебувати, вчитись та спілкуватись в зручному та надихаючому просторі. Жодної миті не сумніваюсь, що так і буде. Питання лише в тому хто першим запропонує нам руку допомоги. Ми дуже сподіваємось на підтримку відповідального українського бізнесу.
Ми робимо чисту й не зовсім просту справу. Хоча, звісно, нашим студентам важче, їхня відданість справі мене вражає. Одного з наших авторів, Олександра Жугана, зараз відкликали на фронт, він зараз воює на гарячих напрямках. Але він дивом дописав п’єсу «Нью-Йорк, +38». Маємо дати шанс Олександру створити повноцінний драматургічний твір, який зможе представляти Україну на закордонних театральних сценах.
— Як відбувався відбір учасників? Що було основними критеріями?
— Конкурс був досить серйозний, важило, щоб людині це було потрібно, була мотивація. Щоб людина «горіла» ідеєю написати п’єсу і бачила свій особистий розвиток в тому, щоб поділитися своїм досвідом та відчуттями. І такий підхід спрацював, бо практично всі учасники зробили неймовірний стрибок.
— А як шукали та добирали режисерів, які ставили перформативні читання?
— Нам було важливо, щоб не тільки режисер обирав текст, а й автор п’єси обирав собі режисерів. Ми віримо в те, що саме від тексту все народжується.
Спочатку зробили форму реєстрації для охочих режисерів, вони надсилали заявки, пояснювали, чому саме їм цікаво попрацювати з дебютними п’єсами ветеранів. Далі ознайомлювалися с п’єсами та обирали, які їм сподобалися. Якщо було декілька претендентів, ми організовували онлайн зустріч режисерів та автора, і власне автор робив свій вибір. А далі режисери залучали до перформативних читань (з елементами сценічної гри — Ред.) акторів.
— Підсумком навчального етапу Театру ветеранів є власне «Фестиваль перших п’єс», на якому представили читання 15 п’єс, написаних у межах проєкту, а також декілька спеціальних подій. Зокрема, це 11 п’єс восьми ветеранів. Поділіться, про що вони?
— Перша п’єса мала бути пов’язана з тим, що людина переживала. Тому більшість п’єс — це про те, що сталося з учасниками, узагальнення або документальне відтворення певної події чи досвіду. Всі п’єси пов’язані з війною. Те, що сталося з автором, або з його другом чи побратимом. Засновані на реальних подіях. Перебування на передовій, поранення, у шпиталі. Є п’єси багатофігурні, з поєднанням фантазії та реальності.
Деякі учасники написали по кілька п’єс. Юрій Вєткін з Чернігова зробив аж три. Він працює в театрі актором, тобто мав певну стартову перевагу. Аліна Сарнацька написала дві п’єси. А Геннадій Удовиченко напередодні фестивалю якраз завершив другу. Її на фестивалі прочитали класично, «з коліс».
Самі читання є завершальною частиною навчального процесу. Прагнемо показати те, що є, і провести чесну розмову про це. Всі учасники отримали корисний досвід представлення своїх п’єс на публіку.
— Також на фестивалі презентували чотири п’єси, написані цивільними. Чому вирішили їх поєднати?
— Ми прагнули, щоб група була неоднорідна. Щоб цивільні відчули ветеранів, а ветерани побачили проблеми цивільних, що їм теж не так легко жилося. За американськими стандартами та книжками, які вивчають досвід ветеранського письма, ветеранами вважаються і дружини військових, і всі ті, хто перебував у небезпеці, отримав травматичний досвід. Звісно, у них інша ситуація, бойові дії не відбуваються на території країни. За тими широкими стандартами, практично всі українці є ветеранами. Ми підходили більш прискіпливо, долучили до проєкту тих, кому дійсно було про що писати.
Виділяється п’єса, яка заявлена як комедія, нашого стажера Ярослава Кіналя. Він нам допомагав, фільмував всі процеси. Був незамінним учасником команди та написав свою п’єсу, яку ми з радістю включили в програму. Акторка Вишня Вишнева, є дружиною ветерана, і хотіла підняти саме цю тему.
Людмила Костюкова є давнім другом нашого театру. Вона загорілася ідеєю спробувати себе у драматургії. Вирішила поділитися власним досвідом: як виїжджала з міста під Києвом за лічені хвилини до окупації. Про те, як вона встигла відійти лише чотириста метрів, коли в її квартиру прилетів снаряд. Тобто їй теж є що сказати про реальність цієї війни. У своїй п’єсі поєднує розуми про стосунки з донькою, з колишніми подругами, які поїхали до Мордору, про наївні спроби щось їм довести, переконати. Те, чим «перехворіли» багато людей на початку повномасштабного вторгнення.
— Окрім читань п’єс, у вас відбулася низка спеціальних подій. Зокрема, вистава Паперового театру «Поворот на Ірпінь». Таку ж назву мала виставку художниці Оксани Цюпи, яка була у київській галереї. Тож ця постановка на основі її історії?
Так, Юрій Вєткін записав її історію та оформив текст, який дає можливість працювати Паперовому театру. Це чистий експеримент. Війна відбирає час, життя, дитинство. І паперовий театр є інструментом, аби повернути людину в стан дитини, яка в захваті від дива. Це мініатюрний театр. Ми, звісно, будемо транслювати його на екрані.
— Ще одна спецподія, яка відбулася на фестивалі двічі, — це читання сценарію «Ной» Марисі Нікітюк до нового фільму. Чому вирішили включити й такий формат?
— Марися Нікітюк була однією з наших викладачок. Ділилася своїм досвідом, адже ми готуємо ветеранів до роботи в креативній індустрії. Марися розказала їм багато корисного: як будувати історію, писати сценарій, фільмувати. Нещодавно вона написала новий сценарій «Ной» про саперів.
Звісно, можливість людині, яка не воювала, не має реального бойового досвіду, написати чесний сценарій про бойові дії, обмежена. І ми хотіли дати можливість Марисі отримати зворотний зв’язок, реакцію на свою роботу. Що могло бути, а що ні. Між першим і другим читанням Марися врахує сказане та внесе правки. Таким чином вона задає новий етичний стандарт для кінематографістів: що потрібно знімати не те, що хочеться, а все ж розпитати людей з досвідом.
— І третя спецподія на завершення фестивалю — це ще одна версія «П’єса 22. Шлях героя» Володимира Туки.
— Так, в один вечір ми презентували дві вистави за однією п’єсою. Володимир Тука вибрав режисерку, Олену Аль Юсеф. Але Микита Поляков запропонував цікавий формат, побудований на поєднанні тексту й музики. Він має досвід композитора, залучає музикантів. І ми зрозуміли, Володимиру варто побачити й таке прочитання.
— Які, за вашими спостереженнями, були основні виклики для авторів-початківців під час роботи над п’єсою?
— Насамперед отримати дозвіл бути собою, усвідомити що він є невід’ємним правом. Не орієнтуватися на канони популярної драматургії. Бути незручним, не завжди приємним. Бути не «незламним», а справжнім. Від цього героїзму не стає менше, а навпаки більше. Бо людина пересилює себе. І це зрозуміло всім. У авторів були сумніви, що їхні історії можуть бути нецікавими, що історії їхніх побратимів цікавіші. Але ж саме вони наважилися писати. Важливий кожен голос.
Друга проблема специфічна, драматургічна. Пояснювали, що таке п’єса, в чому її сила. Як давати інформацію економічно. Хто такий герой, як його охарактеризувати без зайвих ремарок. Прибирати зайві епітети. Головним завданням було описати все точно, і до цього всі наблизилися.
— Що ще плануєте здійснити у межах проєкту?
— Ми сподіваємося, що наступні читання пройдуть в інших містах, вже маємо попередні домовленості з Полтавою, Львовом, Харковом, Одесою.
— Яке майбутнє написаних п’єс? Чи можуть вони бути поставленими?
— Це тест на зрілість суспільства. Ми як театр, звісно, спробуємо, аби щось залишилося в нашому репертуарі. Але насамперед це питання уваги режисерів та керівників театрів, які мають фінансування, більше ресурсів. Перед ними зараз вибір: ігнорувати те, що відбувається, або все ж таки сприймати це як матеріал, з яким треба працювати.
Є сподівання, що ці п’єси не пройдуть непомічними. Так, п’єса Аліни Сарнацької «Баланс» вже виграла на конкурсі сучасної драматургії «Липневий мед». Розділила першу премію з високопрофесійною драматургинею Ольги Мацюк. Ми цим дуже тішимось.
Учасники проєкту «Театр ветеранів». Фото: ТРО Медіа
19 жовтня на стадіоні «Скіф» у Львові пройшли щорічні відкриті обласні змагання з адаптивних видів спорту за участі військовослужбовців та ветеранів війни. Цьогоріч Кубок Воїнів зібрав пів сотні учасників, які не лише змагалися у 3 видах програми, а і відвідали майстеркласи зі штовхання ядра, паравелоспорту (хенд байк), веслування на тренажерах та паралижного спорту.
У Чернівцях стартував обласний проєкт із підтримки військових та ветеранів із протезами під назвою “Сталь”. Він покликаний сприяти адаптації військових з інвалідністю до цивільного середовища. Загальний бюджет на програму складає 9,2 мільйона гривень.
“Наша задумка під час створення цього проєкту була в тому, щоб об’єднати усіх захисників, які втратили своє здоров’я. Ми розуміємо, що хлопці, які повертаються з передової, потрапляють в зовсім інше середовище. Їм потрібен досить глибинний процес адаптації. І їм потрібна у цьому так само допомога. Вважаю, що проєкт “Сталь” націлений якраз на те, щоб їх об’єднати, підтримати і дати можливість максимально швидко соціалізуватися і працювати далі на благо своєї родини, на благо своєї Батьківщини, на користь нашої Буковини”, – сказав під час презентації начальник Чернівецької ОВА Руслан Запаранюк.
Він розповів, що в рамках реалізації цього проєкту у кожній громаді області оберуть амбасадора із числа поранених захисників. Він має бути активним і працювати із іншими ветеранами та допомагати їм вирішувати різні проблемні питання.
Під час презентації проєкту “Сталь” для військових із протезами організували своєрідний показ мод. Ветерани на протезах виходили на сцену у створеному українськими дизайнерами одязі та відповідними аксесуарами.
Пізніше присутніх знайомили із амбасадорами проєкту. Вони коротко розповідали про себе та питання, які хотіли би допомогти вирішити.
Військовий Валентин Фіщук з Хотина розповів, що втратив ногу під час штурму у місті Соледар на Донеччині у серпні 2022 року. Зараз чоловік із протезом переведений на службу в місцевий ТЦК та СП.
“Наше місто Хотин невеличке, але у центрі майже ніколи неможливо знайти вільного паркувального місця. Немає розмітки з місцями для водіїв з інвалідністю. І майже всі місця займають таксисти. А якщо я приїхав у магазин, то мушу ставити машину далеко від центру і йти до магазину на протезі пішки. На жаль, складається враження, що у нас всі умови створюють для бізнесу, але не для ветеранів з інвалідністю”, – зауважив чоловік.
Ветеран сподівається, що із допомогою нового проєкту “Сталь”, в якому він став одним із амбасадорів, вдасться розв’язувати подібні питання і допомогти якомога більшій кількості його побратимів.
Ще 82 ветерани та другі з їхнього подружжя визнані переможцями за підсумками дев’ятнадцятої у 2024 році хвилі подачі заяв на гранти для ветеранів. Вони отримають 42 млн грн на започаткування або розвиток свого бізнесу. Загалом від старту ветеранського компоненту грантової програми «Власна справа» ветерани та члени родин учасників бойових дій отримають гранти на 540 млн гривень.
«Маємо вже 1150 переможців ветеранського компоненту програми «Власна справа», які отримають гранти на старт або розвиток свого бізнесу. Завдяки фінансовій підтримці 70% з них зможуть масштабувати бізнес, збільшити обсяги виробництва, опанувати нові напрямки діяльності, 30% грантоотримувачів розпочнуть власну справу з нуля. Загалом держава інвестує через гранти у бізнес ветеранів та членів їхніх родин вже 540 млн грн. Розвиваючи свій бізнес підприємці-ветерани також створять понад 2 тисячі робочих місць в усіх регіонах країни», — повідомила заступниця Міністра економіки України Тетяна Бережна.
Серед 82 переможців дев’ятнадцятої хвилі подачі заяв на гранти 47 учасників бойових дій, 35 членів родин ветеранів. 68 переможців отримають грант розміром до 500 тис. грн, 7 — до 250 тис. грн, 7 — до 1 млн грн.
Найбільше грантоотримувачів з Київської, Хмельницької, Львівської, Полтавської областей. Найпопулярніші сфери, в яких планують розвивати бізнес грантоотримувачі — оптова та роздрібна торгівля, переробна промисловість, тимчасове розміщування й організація харчування.
До України на запрошення Ukrainian Freedom Fund прибули генерали – ветерани армії Сполучених Штатів Америки: генерал Девід МакКернан, генерал-лейтенант Девід Дептула, генерал-майор Чарльз Коркоран, контр-адмірал Марк Монтґомері, бригадний генерал Ярополк Гладкий і полковник Енді Бейн. З Ними зустрівся Начальник ГУР МО України Кирило Буданов, повідомило ГУР. Учасники зустрічі обговорили сценарії розвитку подій у війні Росії проти України, проаналізували глобальну ситуацію у сфері безпеки в контексті російсько-української війни та висловили думки щодо можливих сценаріїв розвитку подальших подій. Сторони обмінялись оцінками участі КНДР у війні проти України на боці Кремля. Кирило Буданов розповів про особливості протистояння із Росією та подякував офіцерам за постійну і важливу допомогу Україні. У свою чергу генерали американської армії, які розробляли і здійснювали стратегічні бойові місії американської армії і союзних сил на суші, у повітрі та на воді, наголосили, що продовжать роз’яснювальну роботу, зокрема у Конгресі США, щодо реальної ситуації у російсько-українській війні та необхідності підтримки України.
Форум ветеранських ініціатив вперше відбувався на Рівненщині, на якому презентували найкращі ідеї для ветеранів. Про це повідомила Рівненська ОВА на своїй сторінці у Фейсбук. « Форум «Ветеранські ініціативи. Психосоціальний аспект» зібрав разом захисників та захисниць, ветеранів й ветеранок, членів їхніх родин, представників громад, ветеранські об’єднання, хаби, ініціативні групи всієї області», – йдеться у повідомленні. В ОВА розповіли, що під час форуму свої напрацювання презентували понад 20 громадських організацій та об’єднань, 9 державних і комунальних установ, 11 ветеранських бізнесів. Зокрема, йшлося про створення спеціальних просторів для соціально-психологічної реабілітації ветеранів у громадах Рівненської області, програми економічної підтримки ветеранів та презентували цілий цикл спортивних ініціатив.
Начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль наголосив, що такі форуми проводитимуть і надалі. Він переконаний, що захід стане початком багатьох нових проєктів, які посилять ветеранську політику на Рівненщині.
18 жовтня у Чернівцях відбувся спортивний день для ветеранів, до якого долучилися учасники бойових дій та люди з інвалідністю, отриманою внаслідок війни. У події взяли участь близько сотні людей з різних куточків області, які випробували свої сили у п’яти спортивних дисциплінах.
Начальник управління молоді та спорту зазначає начальник управління молоді та спорту Чернівецької ОВА Іван Гешко зазначив,що захід проводиться для учасників бойових дій.
«Сьогодні вони можуть проявити себе у різних видах спорту, адже спорт – це не про обмеження. Мета заходу не тільки показати та відновити фізичне здоровʼя учасників, а ментального, що також дуже важливо. У цьому заході кожен з них може показати себе у п’яти видах спорту: настільний теніс, штанга, горьовий спорт, шашки й дартс. Один учасник може взяти участь у двох видах спорту із запропонованих».
Сергій Яненко, військовий і представник “Буковинської федерації дартсу”, розповів, що дартс став найпопулярнішим видом змагань на заході. Більшість учасників долучились до такого виду спорту, як дартс.
“Більшість учасників долучились до такого виду спорту, як дартс. Наша мета залучити більше осіб, які стали учасниками бойових дій до спорту, для того, щоб трохи відволіктися. Я сам військовий, тому розумію цей стан, коли хочеш відсторонитись від реалій. Для того, щоб грати в дартс потрібна концентрація, бо коли ти кидаєш дротики у ціль, концентруєшся саме на цьому. З девʼятого класу до початку повномасштабного вторгнення я також займався легкою атлетикою, але через травму не вдалось вийти на професійний рівень. Потім у 2018 році почав займатись дартсом, згодом долучився до федерації, а зараз намагаємось долучити більше учасників”, – розповів Сергій Яненко.
Змагання з підняття штанги та гирьового спорту також зібрали багато учасників. Переможців нагородили медалями та кубками.
Як повідомила перший заступник голови Чернівецької ОВА Альона Атаманюк, ідея заходу виникла ще півтора місяця тому з метою об’єднати ветеранів і допомогти їм через спорт відновитися.
«Ідея створення такого заходу виникла понад півтора місяця тому, оскільки ми хотіли обʼєднати наших військових і дати їм можливість відновитися за допомогою спорту. Всі вони надихають і мотивують надалі боротися. Ми планували, що будуть сім видів спортивних змагань, але в кінцевому результаті залишились пʼять. Сподіваємось, що такі заходи проводитимуться частіше, для того, щоб якомога більше людей залучити до спорту. У цьому заході беруть участь багато спортсменів не тільки з міста Чернівці, а й усієї області».
Нещодавно учасники ГО «Спілка ветеранів АТО»взяли участь у фізкультурно-оздоровчому заході «Активні парки – Красноградський Забіг». Ветерани отримали можливість зайнятися як бігом, так і скандинавською ходьбою. Кожен ветеран та ветеранка мали можливість самостійно обрати зручний для себе спосіб фізичної активності.
«Ці події важливі для ветеранів, адже кожен кілометр забігу чи крок у скандинавській ходьбі — це шлях до відновлення не лише тіла, але й духу», — підкреслив президент правління «Спорт Клуб АТО-М» Сергій Бабаєв.
Такі заходи допомагають ветеранам знайти нові сили, створюючи умови для фізичної та психологічної реабілітації. Всі учасники успішно фінішували, відчуваючи підтримку та єдність.
Ветеранська політика в Україні має виклики, з якими не стикалася жодна з країн світу, – про це йшла мова на ветеранській конференції «Зміни після війни чи Перемога завдяки змінам?», організованій і проведеній ГО «Вільні та Вірні».
Про це ГО «Вільні та Вірні» повідомили на своїй сторінці у facebook.
Учасники конференції “Зміни після війни чи Перемога завдяки змінам?”
За словами організатора конференції, голови ГО «Вільні та Вірні», воїна-добровольця Віталія Герсака, після війни, ветеранська політика буде безпосередньо стосуватися близько 20% населення. І це вже не кожного 12-го українця, як було до 2022 року, а кожного 7-го. Це колосальна цифра і величезна проблема, якої не мають ані США, ані будь-яка інша країна світу. Це стане безпрецедентним викликом для всієї існуючої системи соціальних гарантій, медичного забезпечення, ринку праці та громадської безпеки.
Учасники конференції висловили занепокоєння негативними тенденціями в питаннях розбудови та реалізації державної ветеранської політики в Україні, такими як:
загальне зниження державних видатків на реалізацію заходів ветеранської політики на 2025-2027 роки, яке було ініційоване Кабінетом Міністрів України і підтримано Верховною Радою України; -пасивна і неадекватна вимогам часу позиція центрального законодавчого органу, який за свою нинішню каденцію так і не спромігся не лише напрацювати нове законодавство у ветеранській сфері, але й провести тематичні «ветеранські» засідання, слухання, обговорення, тощо;
подальша ресурсна незабезпеченість, малочисельність та відсутність необхідної власної медико-реабілітаційної інфраструктури в Міністерства у справах ветеранів;
відсутність належної уваги до специфічних проблем жінок-захисниць і жінок-ветеранок, хоча чисельність жінок в українському війську зараз вже є більшою, ніж у будь-якій з країн НАТО;
невизнаність ветеранської політики серед чинних пріоритетів державної політики, попри постійне зростання кількості дійсних і майбутніх ветеранів.
На думку учасників, розбудова державної ветеранської політики в Україні – це не те питання, яке можна відкласти на потім, вирішити заднім числом, розглянути після Перемоги, або тоді, коли для цього з’являться більш сприятливі умови. Треба вже зараз, своїми силами та у власних національних інтересах будувати одну з найбільш масово орієнтованих, складних, розумних та справедливих ветеранських політик у світі, – зазначили учасники заходу.
Ветеранська громадськість звернулася до українських політиків і високопосадовців із закликом кардинально переглянути своє нинішнє ставлення до державної ветеранської політики, її фінансування, розвитку інфраструктурних спроможностей та законодавчого забезпечення.