Ветерани війни можуть працевлаштуватися до Національної поліції України. Водночас існують випадки, коли кандидатам можуть законно відмовити у прийнятті на службу.
Про це повідомили у Міністерстві внутрішніх справ.
У міністерстві наголошують, що статус ветерана не є причиною для відмови у працевлаштуванні. Навпаки, держава запровадила низку змін, які допомагають захисникам легше повернутися до служби або розпочати кар’єру в поліції. Відмовити кандидату можуть лише з підстав, передбачених законодавством. Серед них — невідповідність кваліфікаційним вимогам, відсутність необхідної освіти чи досвіду, непроходження конкурсного відбору, неподання потрібних документів або невідповідний стан здоров’я.
Також підставою може бути відсутність вакантних посад чи інші законодавчі обмеження.
У МВС зазначають, що всі вакансії в Національній поліції заповнюються на конкурсній основі. Це стосується як посад поліцейських, так і державних службовців та цивільного персоналу.
Для поранених ветеранів, які раніше служили в поліції, Збройних силах України, Державній прикордонній службі, ДСНС чи інших силових структурах, діють додаткові пільги. Зокрема, під час конкурсу на окремі посади вони звільняються від перевірки фізичної підготовки. Крім того, таким кандидатам нараховують додаткові конкурсні бали — 15 або 20 залежно від посади.
За даними МВС, зараз у Національній поліції є близько трьох тисяч вакантних посад державної служби та цивільного персоналу. Прийом на них здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства. Разом із тим закон визначає категорії осіб, які не можуть стати поліцейськими. Це, зокрема, люди з непогашеною судимістю за кримінальні правопорушення, особи, визнані недієздатними, громадяни, які втратили українське громадянство або мають громадянство іншої держави, а також ті, хто надав неправдиві дані під час вступу на службу чи має захворювання, що перешкоджає виконанню службових обов’язків.
Під час конкурсного відбору кандидати проходять перевірку знань, професійних і особистих якостей, стану здоров’я, фізичної підготовки, доброчесності та спеціальну перевірку. За бажанням кандидата також може проводитися перевірка на поліграфі.
Остаточне рішення про прийняття на службу ухвалюється лише після успішного проходження всіх етапів конкурсу. Водночас статус ветерана не може бути підставою для відмови у працевлаштуванні, а навпаки — законодавство передбачає механізми, які допомагають захисникам реалізувати своє право на службу в Національній поліції.
Троє ветеранів спільноти «Друге дихання», які після поранень користуються протезами нижніх кінцівок, вирушили на сходження на Арарат — найвищу вершину Туреччини заввишки 5137 м. Експедиція має не лише спортивну, а й благодійну мету. Команда відкрила збір на 513 700 грн. Зібрані кошти планують спрямувати на розвиток гірського адаптивного спорту для ветеранів і ветеранок в Україні.
Спільнота «Друге дихання» з’явилася після сходження українських військових на Кіліманджаро у 2025 році. Саме тоді було створено документальний фільм про захисників, які після важких поранень та ампутацій повернулися до активного життя завдяки спорту та горам. Продюсером проєкту став американський підприємець українського походження Геннадій Газін. Після виходу фільму навколо нього сформувалася ветеранська спільнота Second Wind Club та благодійний фонд «Друге дихання». Сьогодні до неї входять ветерани й ветеранки з різних регіонів України, які регулярно займаються скелелазінням, ходять у походи Карпатами, беруть участь у сплавах, трейлових забігах та інших програмах активного відновлення.
До експедиції на Арарат увійшли троє активних учасників спільноти. Серед них — майор ЗСУ та військовий інженер-сапер Володимир Собовенко, який втратив обидві ноги під час виконання бойового завдання на Херсонщині. Сьогодні він активно займається гірським спортом і мотивує інших ветеранів власним прикладом. Разом із ним вершину підкорює ветеран 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Роман Гавриляк, який після поранення повернувся до активного життя завдяки спорту та походам. Третій учасник — Крістофер Парк-Грінвуд, ветеран британської армії, Французького Іноземного легіону та Сил спеціальних операцій України. У 2023 році він отримав важке поранення внаслідок підриву на міні, а нині займається спортом і популяризує адаптивні програми для ветеранів.
Усі учасники експедиції використовують сучасні активні протези данської компанії Levitate, які дозволяють долати складні гірські маршрути та вести активний спосіб життя.
У благодійному фонді зазначають, що всі кошти, зібрані під час кампанії, спрямують на розвиток програм адаптивного спорту. Завдяки цьому більше ветеранів та ветеранок зможуть безкоштовно брати участь у тренуваннях зі скелелазіння, походах, сходженнях, сплавах та інших заходах, які допомагають повернутися до активного життя після війни.
У Житомирі для ветеранів та їхніх родин організували новий формат відпочинку й емоційного відновлення – прогулянки на катамаранах. Це не просто дозвілля, а частина реабілітаційної роботи, яка поєднує природу, сімейне спілкування та психологічну підтримку.
Тетерів і природні краєвиди Житомира
Хто хоч раз був у Житомирі, той не міг не помітити розлогу річку Тетерів, яка розділяє місто з ближніми селами. Напевно, ви чули й про скелі, зокрема «Голову Чацького» — геологічну пам’ятку природи місцевого значення в Україні. Разом з іншими скелями вона створює прямовисну стіну завдовжки близько 120 метрів, а сама вершина скелі має вигляд голови людини.
Усі ці краєвиди побачили житомирські ветерани, пропливаючи катамаранами повз красу природи Житомира.
Як народилася ідея
Управління у справах ветеранів війни Житомирської міської ради об’єдналося з місцевим бізнесом, громадськістю та Центром життєстійкості, щоб ветерани та їхні родини могли провести час із користю. Андрій Забігайло, керівник управління, розповів, як народилася ідея:
– Ця ідея народилася насамперед завдяки комунікації та знайомству із соціально відповідальним бізнесом нашого міста. Все почалося зі співпраці з очільником бізнес-спільноти “Борд” – ми раніше вже перетиналися під час благодійних заходів, наприклад, коли готували подарунки для дітей військовополонених та зниклих безвісти.
Одного разу мені зателефонував знайомий підприємець із цієї ж спільноти й запропонував: “Андрію, у мене є ідея. У гідропарку стоять мої катамарани, я готовий надати їх вам безкоштовно, щоб ви організували відпочинок для ветеранів та їхніх родин”.
– Я почав міркувати, як зробити це не просто розвагою, а чимось справді корисним. Ми зрозуміли, що просто надати послугу – цього замало. Потрібно було створити позитивну емоцію, яка б допомогла у психоемоційному відновленні та запам’яталася людям, – говорить Андрій.
Так сформувалася концепція об’єднання трьох сил: влади, бізнесу, який забезпечує технічну частину, та громадськості. До проєкту також залучили психологів із громадських організацій, щоб вони працювали з сім’ями, допомагали розрядити обстановку та обговорити враження після прогулянки.
Сім’ї ветеранів та перші зустрічі
Також Андрій зазначив, що головна мета була в тому, щоб ветерани, які повертаються до цивільного життя, могли провести якісний час зі своїми рідними та дітьми, адже через війну та реабілітацію вони часто бачаться рідко.
У першій такій зустрічі зібралося п’ять родин, а вже на другу прийшло сім. Погода якраз сприяла плаванню. Деякі родини вже знайомі між собою і навіть товаришують – для них такі зустрічі є можливістю провести разом час, якого завжди бракує.
Історія родини Матилькових
Серед ветеранів – молода родина Матилькових. Віктор та Дарина прийшли разом зі своїм песиком та племінниками. Хлопець охоче погоджується поділитися своєю історією. Військовий був оператором дронів, командиром підрозділу «Апача» 81-ї бригади. У їхній бліндаж, де зберігалося пальне, влучив ворожий дрон, і все спалахнуло. Військові тоді врятувалися, але вибиратися довелося по розпеченому камінню, повзти, бо іншого виходу не було, і до точки евакуації було 3 кілометри. Його тіло зазнало важких поранень: обидві руки мають численні опіки та деформацію пальців. Після тривала довга реабілітація та відновлення.
На пропозицію свого куратора прийти покататися на катамаранах він відгукнувся охоче, розповідає Віктор.
– Я прийшов зі своїми питаннями до Володимира, який здійснює мій супровід, і він запропонував відвідати цю програму. Так співпало, що ми з дружиною якраз планували таке дозвілля – хотіли покататися, а тут випала нагода. Це дуже чудово, що є такі методи дозвілля для нас, тому ми з радістю долучилися.
Віктор уродженець Донецької області, але життя тісно пов’язало його з Житомиром: під час навчання він зустрів свою майбутню дружину, і вже два роки пара одружена та разом долає всі труднощі. Дарина розповідає про свій досвід.
– Це було дуже тяжко, це те, чого найбільше я боялася. Коли Віктор був на реабілітації за кордоном, у нас виникли проблеми з паперами. Ми найняли адвоката, який взяв 10 тисяч гривень і зник. Тому я рекомендую іншим дружинам і матерям не боятися звертатися до фахівців із супроводу ветеранів та волонтерів, бо нам вони тепер допомагають у всьому.
Ми багато пройшли разом, займалися з психологами. Але Віктор досі комплексує через поранення, рідко буває на людях. Раніше носив лише сорочки з довгими рукавами, але я вважаю, що люди повинні бачити, якою ціною дається боротьба за незалежність. Таке дозвілля – чудова можливість відпочити та поспілкуватися, – додає дружина ветерана.
Історія родини Дмитра
Серед родин також тато Дмитро з двома донечками. Для них час разом — найцінніший, адже після служби особливо відчувається значення родинного затишку. Дмитро був бойовим медиком, також під час війни отримав поранення. Рік тому звільнився із ЗСУ і нині доглядає хвору бабусю.
– Для нас це чудовий день і привід провести час разом. Олеся і Злата каталися наввипередки, люблять змагатися, а також їм подобається бути за кермом катамарана. Ми обов’язково скористаємося нагодою і прийдемо ще, – говорить Дмитро.
Психологічна підтримка під час заходу
Усі родини, окрім катання на катамаранах, цього дня мали можливість живого спілкування з психологами Центру життєстійкості міста Житомира. Фахівчині підготували спеціальну програму для ветеранів та їхніх родин. Подбали і про дітей – для них організували окреме дозвілля. Команда розділилася на дві групи: одна працювала з дітьми (ігри на майданчику), інша – з родинами.
Кожен мав можливість розповісти про свої проблеми, поділитися враженнями від дня на річці Тетерів та в колі людей, які їх розуміють найкраще. Психологиня Вікторія зазначає.
– Наш центр надає широкий спектр послуг, спрямованих на підтримку психоемоційного здоров’я в умовах війни. Ми допомагаємо повернути відчуття контролю та внутрішньої рівноваги. Сьогодні ми підготували спеціальну програму знайомства, щоб краще зрозуміти проблеми в родинах ветеранів. Після плавання настрій у людей значно покращується – і це вже є результатом реабілітації.
Роль супроводу ветеранів
Провідний фахівець із супроводу ветеранів у Житомирі Андрій Горпинич зазначає, що такі проєкти можливі завдяки співпраці з громадськими організаціями і допомагають ветеранам вийти з так званої «зони комфорту».
– Наша робота – це не лише юридичні консультації чи соціальна допомога. Ми активно залучаємо громадські організації, щоб надати ветеранам психологічну підтримку та допомогти їм знову відчути себе вдома. Багато ветеранів спочатку соромляться або думають, що це складно. Тому ми ведемо групи в месенджерах, де вони діляться фото і враженнями. Інші бачать це і розуміють, що це просто, і з’являється думка: “А чому не я?”.
Історія Андрія Забігайла
Повертаючись до теми реабілітації та ментального здоров’я ветеранів, варто зазначити, що такі програми ефективні, але потребують синергії – влади, бізнесу та громадськості, вважає Андрій Забігайло, начальник Управління у справах ветеранів війни, який сам пройшов складний шлях війни.
Андрій сам ветеран. Він став на захист держави ще у 2014 році, був танкістом у 17-й танковій бригаді в Кривому Розі. Під час служби отримав тяжке поранення, після якого йому ампутували праву кінцівку. Попри це, він продовжує організовувати такі ініціативи та допомагати іншим ветеранам адаптуватися до цивільного життя.
– Ми завжди дослухаємося до хлопців, до їхніх потреб. Ця програма катання на катамаранах дуже подобається родинам, адже знайти час для сім’ї завжди складно. Тут ми допомагаємо цей час організувати. Паралельно у нас триває програма катання на квадроциклах, яку також дуже полюбили родини. Я вдячний відповідальному бізнесу, який іде назустріч і пропонує свою допомогу. Це безцінно, – поділився ветеран.
Літо у Житомирі проходить яскраво, продуктивно та по-справжньому людяно. Завдяки небайдужим людям багато родин отримують найцінніше – час разом, підтримку та можливість відновлення після пережитого.
Ветеран російсько-української війни Костянтин Соляник пройшов шлях від добровольця 2014 року до засновника екологічного бізнесу з виробництва деревного вугілля та брикетів, який сьогодні працює на українському та європейському ринках.
Про свій бойовий шлях і підприємництво він розповів в ефірі Армія FM.
У військо Костянтин долучився ще у 2014 році, коли пішов у добровольче формування разом із побратимами. Тоді вони виконували завдання в зоні АТО, зокрема під Дебальцевим та в Авдіївській промзоні. За його словами, це була робота на рівні підрозділів Збройних сил: і логістика, і забезпечення, і участь у бойових завданнях.
Після 2017 року він відійшов від служби, однак у 2022-му, після повномасштабного вторгнення, знову повернувся до війська разом із тими ж побратимами. Ветеран зазначає, що війна суттєво змінилася. Якщо раніше значну роль відігравала пряма взаємодія на полі бою, то зараз ключовим фактором стали технології та дрони. Саме вони визначають перебіг багатьох операцій і впливають на втрати ворога.
“Зараз технологічно це війна дронів. У цій складовій ми достатньо гарно себе проявляємо. Наслідки для росіян уже дуже відчутні — це і колосальні втрати особового складу, і техніки, не лише військової, а й інфраструктурної, яка забезпечує логістику. Коротше кажучи, рухаємося вперед, щоб дійсно була наша перемога. Бо люди на певний час почали це слово якось менше вживати, а зараз воно знову повертається в наш лексикон. І це дуже приємно усвідомлювати”.
Він також наголошує, що мотивація військових є критично важливою, адже люди, які приходять свідомо, дають інший результат, ніж ті, хто потрапляє у військо випадково або без внутрішньої готовності.
“Дуже важко змінити людину, якщо вона сама не хоче змінюватися зсередини. Я не впевнений, що тих людей, які досі не мобілізувалися, можна якось вмотивувати, окрім, можливо, матеріального стимулу. Бо людина, яка заходить у військо з примусу, так само і служить. Від неї немає того результату, який може бути. Людина, яка вмотивована, — це зовсім інше”, – говорить він.
Окремо він говорить про відповідальність суспільства. На його думку, захист країни не може бути перекладений на когось одного, адже це спільний процес, у якому кожен має свою роль.
Паралельно з військовим досвідом Костянтин розвивав аграрний напрям. Він понад 30 років працює із землею, а згодом запустив власний екологічний проєкт — виробництво деревного вугілля та брикетів. Компанія вирощує плантації тополі, які зрізають кожні три роки. Деревину переробляють у спеціальних умовах без доступу кисню, отримуючи деревне вугілля, яке далі стає основою для брикетів під брендом Father Fire.
Особливість бізнесу полягає в екологічному підході. У виробництві не використовують добрива чи хімічні засоби захисту, а сам процес побудований на природному відновленні насаджень. За словами Соляника, це модель, у якій природа фактично виступає партнером, а не ресурсом для виснаження.
Продукція компанії має стабільний попит. Основними клієнтами є ресторани в Україні, а також партнери з європейського ринку. Бізнес працює без чіткої сезонності, адже попит на якісне паливо для кухні та виробництв залишається постійним.
На старті підприємницької діяльності ветеран скористався державною програмою підтримки «5-7-9», що дозволило придбати обладнання. Пізніше він також отримав грант від Ветеранського фонду, за який закупили частину техніки, зокрема сонячну електростанцію. Він підкреслює, що важливу роль у розвитку відіграли ветеранські спільноти, які дають доступ до знань, контактів і підтримки.
Водночас Соляник застерігає інших ветеранів від поспішного старту у бізнесі. Він наголошує, що підприємництво — не універсальний шлях і потребує чіткої конкурентної переваги. Без неї навіть гранти й підтримка можуть не врятувати від фінансових труднощів. На його думку, успіх приходить тоді, коли є ідея, команда і реалістичне розуміння ринку.
“Не кожна людина має ставати підприємцем. Це дуже важливо. Мені дуже шкода бачити ветеранів, які починають власну справу, залучають грантові кошти, потім вкладають власні, а після цього опиняються у дуже серйозній фінансовій кризі. Перед тим, як приймати рішення, потрібно проаналізувати свої переваги. Чим ви відрізняєтеся від конкурентів? Якщо такої переваги немає — будь ласка, шукайте її. Це можуть бути ваші вміння, навички, друзі чи будь-що інше. Але без серйозної конкурентної переваги в підприємництво йти не потрібно, бо можна опинитися у складній фінансовій ситуації. Але якщо у вас є дух, є друзі — не бійтеся. Ви завжди знайдете підтримку і серед ветеранів, і серед своїх близьких та знайомих. Бо ви фактично є фундаментом держави”.
У Полтаві відбувся перший ветеранський форум «Назустріч ветеранам. Голос ветеранів Полтавщини про готовність суспільства до спільного майбутнього». Подія стала майданчиком для діалогу між ветеранами, представниками громад і фахівцями, які працюють у сфері реабілітації та психологічної підтримки.
Учасники обговорювали головне питання — як ветеранам після повернення з війни знайти своє місце в цивільному житті.
За словами ветеранів, адаптація часто дається непросто через стан здоров’я, біль і хронічну втому. Ветеран російсько-української війни, депутат Полтавської облради Сергій Бульбаха зазначив, що такі зустрічі дають змогу краще зрозуміти реальні потреби людей, які повертаються з фронту:
«Почути, де потрібна підтримка і допомога, і які речі для ветеранської спільноти зараз найважливіші. Бо потреби змінюються, і ветеранська політика теж має змінюватися».
Ветеран Олександр Носач наголосив, що шлях повернення — це спільна робота і ветеранів, і суспільства:
«Не лише ветеран має адаптуватися. Суспільство теж має вчитися взаємодіяти з ветеранами. Має працювати дві сторони».
Представники влади та громадськості наголосили, що підтримка ветеранів має залишатися постійним пріоритетом, адже кількість людей, які повертаються з війни, зростає. Голова секретаріату Полтавської ТО партії «Європейська Солідарність» Ігор Процай зазначив, що ветеранам потрібні не лише робочі можливості, а й увага та включеність у життя громади.
Радниця начальника Полтавської ОВА з питань ветеранської політики Тетяна Усик підкреслила, що найбільш ефективне відновлення відбувається у громаді та родині. В області також діє програма «Сімейне відновлення» — це 10-денний відпочинок для ветеранів разом із родинами, який допомагає відновити сімейні стосунки після тривалого розділення через війну.
Начальниця управління з питань реінтеграції та соціального захисту ветеранів Полтавської ОВА Ольга Саєнко повідомила, що всі пропозиції, озвучені під час форуму, врахують у нових і чинних програмах підтримки. Також в області збільшують кількість фахівців із супроводу ветеранів у громадах.
Сьогодні підтримка ветеранів — це спільна відповідальність держави, громад і суспільства. Саме через діалог і практичну допомогу можна забезпечити гідне повернення захисників до мирного життя.
У Києві ветерани, ветеранки та члени їхніх родин можуть безкоштовно отримати допомогу з працевлаштування. Підтримку надає Київ Мілітарі Хаб, де допомагають знайти роботу, підготуватися до співбесіди або опанувати нову професію.
Про це повідомила заступниця голови Київської міської державної адміністрації Марина Хонда.
Фахівці Київ Мілітарі Хаб супроводжують ветеранів на всіх етапах пошуку роботи. Зокрема, вони допомагають визначитися з професією, підготуватися до співбесіди, підібрати роботодавця, а також пройти навчання або перекваліфікацію.
За словами Марини Хонди, для багатьох ветеранів робота — це не лише стабільний дохід, а й можливість повернутися до активного цивільного життя та реалізувати свій досвід.
Найбільший попит серед ветеранів мають вакансії у виробництві, будівництві та оборонно-промисловому комплексі. Навчатися можна навіть без попереднього досвіду роботи. Середня зарплата на таких посадах становить від 30 до 45 тис. грн. За перші шість місяців 2026 року спеціалісти Київ Мілітарі Хаб провели майже 500 консультацій, допомогли знайти роботу 216 ветеранам, ветеранкам і членам їхніх родин, а також розмістили понад 250 вакансій на своїх онлайн-ресурсах.
У КМДА зазначають, що порівняно з минулим роком кількість звернень щодо працевлаштування зросла майже на 20%.
Актуальні вакансії можна переглянути на «Вітрині вакансій» міського Порталу Захисників і Захисниць. Особисті консультації проводять у Київ Мілітарі Хаб за адресами: вул. Микитенка, 7Б; Харківське шосе, 168Ж. Також можна звернутися до начальника відділу з питань ветеранської політики та соціальної адаптації Андрія за телефоном 067 674 97 93.
В Україні змінили правила роботи медичних закладів. Відтепер лікарні та інші заклади охорони здоров’я зобов’язані першочергово обслуговувати ветеранів війни та членів сімей загиблих захисників і захисниць.
Про це повідомили в Міністерстві охорони здоров’я України.
Уряд оновив ліцензійні умови для медичних закладів і лікарів, які ведуть приватну практику. Саме за цими правилами вони мають право надавати медичну допомогу. Тепер у цих умовах чітко прописано, що ветеранів війни та родини загиблих захисників потрібно обслуговувати першочергово. Це стосується не лише прийому в лікаря, а й госпіталізації та інших медичних послуг, передбачених законом.
Нові правила діють, зокрема, для лікарень, які працюють за договорами з Національною службою здоров’я України.
Раніше право ветеранів на першочергове обслуговування вже було передбачене законом. Однак ця вимога не входила до ліцензійних умов медичних закладів, тому її фактичне виконання майже не контролювали. Тепер ситуація зміниться. Якщо медзаклад не дотримуватиметься цієї норми, це можуть перевірити під час позапланової перевірки.
У МОЗ пояснили, що такі зміни мають зробити медичну допомогу для ветеранів доступнішою, а також посилити їхні соціальні гарантії.
Українські ветерани повертаються з війни у суспільство, яке одночасно і дякує, і не завжди розуміє їхній досвід. Після фронту, полону чи поранень вони стикаються не лише з фізичними наслідками, а й з нерозумінням, психологічними бар’єрами та зміною ставлення з боку оточення.
Про це свідчить дослідження «Портрет ветерана 2025», підготовлене Українським ветеранським фондом та дослідницькою компанією «Рейтинг».
Парадокс довіри: поважають — але не розуміють
За даними дослідження, 96% українців довіряють військовим, які зараз служать, і 92% — ветеранам. Водночас самі ветерани оцінюють рівень розуміння значно нижче: лише 60% вважають, що суспільство їх справді поважає та розуміє. При цьому 75% ветеранів називають одним із головних ризиків після повернення саме нерозуміння з боку суспільства.
Ветеран, ментор і амбасадор реабілітаційного центру Unbroken Володимир Рудковський пояснює, що повернення додому часто стає не менш складним, ніж сама війна. Людина, яка роками була на фронті або в полоні, потрапляє у середовище, яке за цей час змінилося і стало для неї чужим.
Окремо він звертає увагу на різницю між видимими й невидимими наслідками війни. Люди з ампутаціями або на кріслах колісних отримують більше реакції та співчуття, тоді як психологічні травми або досвід полону часто залишаються непомітними для оточення. Тому особливо складно адаптуватися саме тим, хто пройшов російські катівні, адже цивільні не можуть усвідомити масштаби пережитого досвіду.
Побратимство, яке важко замінити
За словами Рудковського, на війні формується особливий рівень довіри між військовими:
«Одне з найбільш унікальніших явищ, яке я зустрів на війні – це побратимство. Це коли тебе людина розуміє з півслова і їй навіть нічого не треба говорити», — зазначає він.
Після повернення багато ветеранів продовжують спілкуватися насамперед із побратимами, бо саме там зберігається відчуття повного розуміння.
Від героїзації до звикання
На початку повномасштабного вторгнення військових активно підтримували та сприймали як героїв. З часом ця увага зменшилася. Фахівці пояснюють це частковою психологічною адаптацією суспільства: люди звикають до тривог, новин і присутності війни в повсякденному житті. Разом із цим знижується і рівень емоційної реакції на ветеранів.
Рудковський виділяє три ключові проблеми, з якими стикаються ветерани після повернення:
фінансова. У медичних закладах військові можуть отримувати високі виплати та забезпечення. Після повернення — значно нижчий дохід і необхідність швидкої адаптації до нових умов життя;
фізична. Реабілітаційні центри забезпечують безбар’єрне середовище, але поза ними часто бракує доступної інфраструктури, транспорту та умов для людей з інвалідністю;
ментальна. Найскладніша проблема — повернення у сім’ю та суспільство без системної підготовки. Родичі не завжди розуміють, як взаємодіяти з людиною після фронту або полону.
Окремо Рудковський наголошує, що найбільш небезпечною є не агресія, а байдужість. За його словами, суспільство поступово перестає емоційно реагувати на військових, і це призводить до втрати емпатії. Водночас він підкреслює, що правильна взаємодія не потребує складних жестів. Іноді достатньо простого прояву поваги — без слів і без жалю.
“Найбільше, що лякає у цивільному житті, – це байдужість. Не агресія, не конфлікт, а саме “мені все одно”. Вона вбиває тих, хто на фронті, тих, хто в полоні, і тих, хто повернувся”.
Серед ключових напрямів, які називають експерти та ветерани — системна освіта про взаємодію з ветеранами з дитинства і для дорослих, підготовка родин до повернення військових, прозора система соціальної та фінансової адаптації, розвиток безбар’єрного середовища, коректне висвітлення військових тем у медіа та заміна жалю на повагу у щоденній комунікації.
Володимир Рудковський підсумовує, що ставлення у суспільстві працює як дзеркало. Те, що люди дають, вони ж і отримують у відповідь. Він наголошує, що майбутнє України залежить від того, чи зможе суспільство зберегти зв’язок із тими, хто пройшов війну.
«На п’ятому році повномасштабної війни і в умовах, коли попереду – ще більше повернень військових, які в полоні, Україна не може дозволити собі втратити цих людей вдруге. Не на полі бою, а в тилу – через байдужість, нерозуміння чи неправильні слова. Ми маємо більше один одного любити, цінувати і поважати. Бо якщо не будемо цього робити, майбутнього, яке ми хотіли б бачити для України, може не бути», — зазначає ветеран.
У Карпатах з’явився простір відновлення «Купол Гуцула» — місце, де військові, ветерани, волонтери та їхні родини можуть відпочити, відновити сили та побути в горах.
Ідея проєкту належить військовому Олегу Ревезі. «Купол Гуцула» знаходиться на високогірному хуторі на Путильщині, на висоті близько 870 метрів над рівнем моря. Саме тут Олег Ревега виріс і згодом вирішив створити простір для побратимів і людей із військовим досвідом.
За даними Міністерства у справах ветеранів, Олег Ревега став на захист України у 2015 році. Він брав участь у подіях у Дебальцевому як доброволець і волонтер, допомагаючи евакуйовувати поранених. Після початку повномасштабного вторгнення він повернувся з Німеччини, щоб долучитися до оборони Київщини. Згодом виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Будівництво простору він почав власними силами у перервах між службою та відпустками. До роботи також долучилися рідні, друзі та побратими.
Комплекс облаштований для проживання та відпочинку. Він також адаптований для людей з інвалідністю. Окрім відновлення, гостям пропонують знайомство з гуцульською культурою, екскурсії Карпатами, планування освітніх і культурних подій, а також заняття з тактичної медицини та безпеки.
Проєкт функціонує за принципом «свої для своїх», але відкритий і для цивільних відвідувачів. Благодійні внески гостей спрямовують на розвиток простору та діяльність громадської організації.
Ветерани та ветеранки, які після участі в бойових діях продовжують службу в Силах оборони України, назвали головні проблеми у війську. На їхню думку, це застарілі підходи до управління, бюрократія та залежність важливих рішень від командирів.
Про це йдеться у дослідженні правозахисного центру для військовослужбовців «Принцип». Дослідження присвячене потребам ветеранів і ветеранок, які залишаються на військовій службі. Його автори проаналізували українське законодавство, міжнародний досвід, а також провели інтерв’ю та фокус-групи з військовослужбовцями.
Опитані ветерани та ветеранки зазначили, що серед найбільших труднощів є:
радянські підходи до управління та надмірна бюрократія;
залежність доступу до навчання, відпочинку й кар’єрного розвитку від рішень командирів;
вплив особистих взаємин із керівництвом на можливість отримати медичну допомогу;
проблеми з виплатами пораненим, особливо під час тривалого лікування;
недостатній рівень грошового забезпечення з огляду на ризики служби;
необхідність власним коштом забезпечувати потреби підрозділів.
Автори дослідження дійшли висновку, що покращити становище військовослужбовців, які вже мають статус ветеранів, лише підвищенням виплат або розширенням пільг неможливо. На їхню думку, необхідні системні зміни, зокрема:
справедливі правила кар’єрного розвитку;
прозорі механізми просування по службі та нагородження;
належне матеріальне забезпечення;
доступна медична, реабілітаційна та психологічна допомога під час проходження служби;
соціальні гарантії, які відповідають умовам тривалої війни.
Крім цього, дослідники рекомендують удосконалити систему врахування бойового досвіду під час призначення на посади та диференціювати статуси військовослужбовців, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, і тих, хто виконує завдання у прифронтових районах.
Співавторка дослідження та експертка напряму захисту прав військовослужбовців правозахисного центру «Принцип» Анастасія Криштанович зазначила, що значна частина ветеранів продовжує службу, тому державна ветеранська політика має враховувати їхні потреби не лише після звільнення з війська, а й під час проходження служби. За її словами, учасники бойових дій насамперед очікують не додаткових пільг, а ефективної, справедливої та зрозумілої системи військової служби.
