10 березня 2020 року на Донеччині відбудеться урочистий захід «Ми повернемо мир», присвячений «Дню українського добровольця». Місце проведення урочистостей – Меморіальний комплекс «На горі Карачун» поблизу міста Словянськ.
Захід, що проводиться за ініціативи київського військового волонтера Марини Квітки, розпочнеться о 10 годині. Під час відзначення на горі Карачун «Дня українського добровольця» відбудеться нагородження добровольців, буде проведено флешмоб та організовано виступи місцевих творчих колективів.
Запрошуємо усіх зацікавлених представників ЗМІ взяти участь у висвітленні цього заходу.
В Генштабі пропонують скасувати одноразову грошову допомогу при укладанні військовослужбовцями першого контракту, а замість неї ввести таку виплату при підписанні другого та наступних контрактів. Яка мета і чи є у цьому сенс?
Щоби відповісти на це питання мабуть варто почати з того, що ситуація з укомплектуванням військових частин Збройних сил України особовим складом залишається складною. Чимало бригад та полків укомплектовані особовим складом на рівні нижче 50% від штатної чисельності. Щоразу перед їх відправленням на ротацію до району проведення Операції об’єднаних сил (ООС) постає завдання щодо термінового доукомплектуванню хоча б до половини штатної чисельності. І виконується воно завдяки неймовірним зусиллям, а інколи за рахунок зниження якості підбору нових контрактників. Останні роки військові підрозділи, що виходять на ротацію в зону ООС, поповнюються за рахунок відряджених військовослужбовців з військкоматів та тилових частин. Звісно, що їх підготовка зазвичай гірша, а інколи і військова спеціальність не співпадає з тією посадою, на якій їм доводиться служити протягом півроку, а то й року. Проте краще такі бійці, ніж «вакант».
Чому? Справа у тому, що перед ротою чи батальйоном, незалежно від повноти їх укомплектування, завдання ставляться, як перед повноцінним підрозділом. Кількість бойової техніки та озброєння залишається незмінними, їх треба зберігати, обслуговувати та використовувати за призначенням, у тому числі в бойових умовах,і робити це в умовах, коли людей вдвічі, а то й втричі менше від потреби, досить складно. Адже тоді на солдата чи офіцера покладаються завдання, які за штатним розкладом мали б виконувати двоє чи троє. Неймовірно зростає фізичне, моральне та емоційне навантаження на кожного військовослужбовця при тому, що рівень грошового забезпечення залишається незмінним. «Працюєш за трьох, а отримуєш за себе» – ситуація виглядає приблизно так. І якщо у мирній зоні це призводить лише до того, що військовослужбовці через день заступають у добовий наряд, тижнями, а то й місяцями перебувають у відрядженнях і на полігонах, то у районах проведення ООС така ситуація призводить до підвищеної втомлюваності, фізичного та емоційного виснаження людей. Наслідком цього стає необережність, невиконання заходів безпеки, нервові зриви, зниження пильності при несенні бойового чергування, що підвищує ризики несення бойових втрат та травмування. Ще гірша ситуація, коли з тієї половини чи третини від штатної чисельності, яка є в наявності, багато новачків, які недостатньо підготовлені у професійному плані та не мають бойового досвіду, а бувають й такі, що за своїми морально-діловими якостями не відповідають вимогам бойового підрозділу. Тоді виконання усіх завдань лягає на плечі тих, хто спроможний їх виконати.
Стикнувшись з умовами, коли доводиться виконувати обов’язки за себе і за «того парня» багато військових професіоналів ледь дочекавшись закінчення терміну контракту звільняються з армії. Збройні Сили втрачають підготовлених та досвідчених військовослужбовців, які отримали бойовий досвід, і наполегливо готують замість них новобранців, витрачаючи на це час і значні ресурси. Проходить строк їхнього контракту, і вже ці військовослужбовці, ставши класними фахівцями та набравшись бойового досвіду, звільняються з військової служби і все повторюється знову. Замкнене коло, яке потрібно розірвати. Вочевидь, саме це і є метою запропонованих змін в умовах обмеженого фінансування – утримати в армії досвідчених військових професіоналів.
Що саме пропонується? Наразі військовослужбовцям лише при укладанні першого контракту виплачується одноразова грошова допомога, розмір якої залежить від військового звання: особам рядового складу – 8, сержантського – 9, і офіцерського – 10 прожиткових мінімумів, встановлених на 1 січня календарного року. У 2020 році це означає суми у 16816, 18918 та 21020 грн відповідно. Нагадаємо, що розмір цієї допомоги визначений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. А от за підписання другого та наступних контрактів жодної виплати взагалі не передбачено. Саме це і пропонує змінити Головне управління морально-психологічного забезпечення ЗС України – відмовитися від одноразової грошової допомоги за перший контракт і ввести її за наступні тривалі (3 роки і більше) контракти. Щоправда не для всіх, а лише для дефіцитних військових спеціалістів. При цьому планується суттєво збільшити суму допомоги та змінити порядок її виплати – не одноразово, а рівними частками щомісячно впродовж 3-5 років контракту. Зокрема, за другий контракт військовослужбовцям пропонується виплачувати удвічі більше від теперішнього рівня: солдатам – 16, сержантам – 18, і офіцерам – 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, або 33632, 37836 та 40040 грн відповідно. А за підписання третього та наступних контрактів суму виплат хочуть збільшити у 2,5 рази – до 20, 22 і 24 прожиткових мінімумів відповідно.
У Генштабі сподіваються що така виплата стане додатковим мотивуючим чинником для досвідчених військовослужбовців не звільнятися з військової служби після закінчення контракту, а укладати новий. Звісно, значно ефективніше було б суттєве збільшення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців і доведення його мінімального рівня для солдата, що наразі складає 10200 грн, хоча б до рівня середньої заробітної плати в Україні (12264 грн за грудень 2019 р.) При цьому і одноразову грошову допомогу при укладанні першого контракту бажано було б зберегти. Але для цього потрібно збільшити фінансування відповідних статей військового бюджету. Генштаб намагається вирішувати проблему з кадрами в межах існуючого фінансування. Чи допоможе ця новація вирішити проблему покаже час.
На думку голови ГО «Координаційний центр об’єднань ветеранів АТО» полковника запасу Володимира Полякова такі зміни ні на що вплинуть. Щоби утримати досвідчених фахівців на військовій службі, на його думку, необхідно суттєво посилити рівень соціальної захищеності військовослужбовців.
А от колишній командир 17-го окремого мотопіхотного батальйону та колишній заступник командира 57 окремої мотопіхотної бригади полковник запасу Олександр Щербина висловився більш оптимістично: «Вважаю пропозицію щодо грошової виплати при укладанні військовослужбовцем другого та наступних контрактів правильною. Утримати досвідчених бійців в армії вкрай важливо. Це розуміє кожний бойовий командир».
А як це роблять в армії США?
Проблеми з набором контрактників є і в американській армії, через що бонуси та доплати за підписання контракту там зростають постійно. Так, якщо у 2011 році за укладання першого контракту на 2 роки солдат міг отримати до $20000, а другого – до $40000, то під час президентства Дональда Трампа ці суми зросли у рази. Наразі деякі особливо цінні фахівці в армії США можуть отримати за продовження контракту на строк від 4 років до $90000! Що важливо – ці кошти виплачують не одразу, а частинами протягом кожного року служби за контрактом. Зрозуміло, що фінансові можливості армії США мотивувати своїх військовослужбовців продовжувати службу не можна порівнювати з можливостями Збройних Сил України. Так у 2017 році тільки на виплату бонусів солдатам, вирішним залишитися на військовій службі, Пентагон витратив $380 млн. У 2020 році витрати ЗС України на виплату грошового забезпечення та заробітної плати складають 59,2 млрд грн, або трохи більше $2,3 млрд за діючим курсом. Зрозуміло, що з такого бюджету щось викроїти для виплат за продовження контрактів досить складно. Як бачимо, в США давно зрозуміли цінність досвідчених військових професіоналів і не жалкують ніяких грошей щоб утримати їх на військовій службі. В українській армії поки лише розмірковують над цим питанням. Краще пізно, ніж ніколи?
Російський президент Володимир Путін і лідер Туреччини Реджеп Ердоган у четвер, 5 березня, провели переговори у Москві. Вони обговорили загострення військового конфлікту у сирійській провінції Ідліб. Переговори лідерів тривали 5 годин 40 хвилин, повідомляє видання Daily Sabah.
Президентам вдалося погодили спільний документ щодо врегулювання ситуації в Сирії.
Угода передбачає: опівночі з 5 на 6 березня буде введено режим припинення вогню в Ідлібській зоні; створення коридору безпеки по лінії розмежування довжиною 6 кілометрів на південь та 6 кілометрів на північ до траси М4 упродовж 7 днів; 15 березня 2020 року розпочати спільне патрулювання Росії та Туреччини в Ідлібській зоні.
Після зустрічі Володимир Путін наголосив, що Росія не завжди погоджується з турецькими партнерами, але кожного разу в критичні моменти вдається знайти “точки зіткнення”. Так сталося і цього разу,– наголосив Путін.
Реджеп Ердоган наголосив, що атаки сирійського уряду в Ідлібі порушили перемир’я, встановлене раніше угодою в Сочі.
Нагадаємо, війська Башара Асада напали на турецьких військових у четвер, 27 лютого. Внаслідок цього загинули 36 турецьких військових, а ще десятки військових отримали травми і поранення. Після атаки Туреччина відкрила кордон з Євросоюзом, щоб привернути увагу Заходу до проблем біля своїх кордонів з Сирією. Світові спільноти закликали припинити військові дії в регіоні. У неділю, 1 березня, турецька влада оголосила про початок нової військової операції у Сирії під назвою “Весняний щит”.
У регіоні Ідліб 3 березня внаслідок атак військових режиму Асада та повітряних сил Росії загинули 12 мирних жителів, серед них було 4 дитини. Нова атака в ніч на 5 березня забрала життя ще 16 мирних жителів.
Перед тим, як почало діяти перемир’я, про яке домовились президенти РФ і Туреччини, стався інцидент, про який повідомило міністерство оборони Туреччини вранці у п’ятницю, пише “Європейська правда” з посиланням на Reuters.
Як повідомили в Міноборони Туреччини, в четвер 05.03.2020, двоє турецьких солдатів були вбиті і троє поранені, після того як сирійські війська Башара Асада відкрили по ним вогонь в Ідлібі. У відповідь, близько 4 години дня, турецький дрон здійснив атаку сил Башара Асада та його союзника. У результаті було знищено дві гармати, дві багатоцільові ракетні установки і “знешкоджено” 21 “сирійського урядового військового”.
Російські політики і пропагандисти, наче за командою, стали обурюватися рішенням президента України Володимира Зеленського заснувати День спротиву окупації Криму та Севастополя. На заяву Зеленського негайно відгукнувся прессекретар російського президента Дмитро Пєсков, який сказав, що рішення Зеленського «жодним чином не відповідає дійсному стану справ навколо Криму». Зрозуміло, висловилися керівники структур влади окупованого півострова, журналісти, представники режиму Януковича. Але це ‒ передбачувана реакція.
Передбачувана тому, що в Москві переконали себе, що з часом про Крим в Україні забудуть, з окупацією змиряться. І те, що через шість років після окупації півострова ухвалене рішення щороку згадувати про цей злочин на державному рівні, не може не викликати сказ у Кремлі.
Але чого обурюватися? Росія намагається домогтися від України визнання того, що мала право на анексію частини її території без урахування думки української держави і громадян України. Визнання того, що міжнародне право та договори, підписані президентами України й Росії, не мають жодного значення. Яка держава може піти на таку ганьбу?
Тому думка про те, що з часом кримська рана зарубцюється і про півострів забудуть, помилкова. Крим не схожий на інші конфлікти на пострадянському просторі саме тому, що ні до, ні після анексії Криму Росія відкрито не претендувала на чужі території. Так, і Придністров’я, й Абхазія з Південною Осетією, і Донбас ‒ це відкриті рани. Але це рани, від яких можна знайти ліки ‒ або принаймні є ілюзія, що можна знайти.
А ліки для незагоєної рани Криму на тілі України, як Кощієва смерть, схоже, заховані у Кремлі, у найголовнішому кабінеті. Саме тому є чітке розуміння того, що ця рана на тілі України зажити не може, що вона болить і кривавиться.
Володимир Зеленський своїм указом просто ще раз підкреслив цю реальність. Реальність, яку бачать у Криму. Реальність, яку бачать в Україні. Реальність, яку бачать у світі. Реальність, яку рано чи пізно помітять і в Росії.
Україна очікує на повернення двохсот полонених, які утримуються в ОРДЛО, окупованому Криму та Російській Федерації.
У підготовлений список обміну полоненими між Києвом і ОРДЛО із 200 осіб включено 86 кримських татар. Таку інформацію журналістам повідомила уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денисова.
«У ньому (списку – Ред.) 86 кримських татар, в тому числі і ті, хто перебуває на різних стадіях кримінального переслідування: або тільки засуджені і ті, які відбувають покарання, або ж громадяни, які відбули покарання і знаходяться в обмежувальних умовах», – сказала чиновниця.
У той же час вона зазначила, що обмін – це такий захід, підготовка до якого вимагає тиші, тому те, що стосується списку, вимагає обережності.
«Він (список) існує, я можу сказати тільки того, який формується в нашому офісі. Це 115 осіб, громадяни України, які перебувають сьогодні в місцях позбавлення волі на території Російської Федерації та на окупованому Криму “, – зазначила Денисова.
У списку є й українці, що знаходяться в тимчасово окупованих районах Донецької та Луганської областей.
Нагадаємо, в списку на майбутній обмін полоненими перераховано понад 200 осіб.
Ще повідомлялося, що в РНБО озвучили план обміну полоненими. Його озвучив Олексій Данилов.
Дії осіб, які в ніч на 06 березня 2020 року закидали народного депутата від “Слуги народу” Максима Бужанського яйцями в Києві, поліція кваліфікувала як групове хуліганство. За фактом нападу поліція почала кримінальне провадження.
Про це виданню “ГОРДОН” повідомив заступник начальника Головного управління Національної поліції у Києві Олександр Пивовар. За його словами, кримінальне провадження відкрито за ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (хуліганство, вчинене групою осіб).
У поліції уточнили, що інформацію зареєстрували в журналі єдиного обліку заяв після повідомлень про напад у ЗМІ.
Сам М.Бужанський розповів, що в ніч на 6 березня в Києві група невідомих закидала його яйцями. Напад стався біля студії телеканала ZIK після програми “Народ проти”. За словами депутата, було 35–40 осіб, які назвалися ветеранами полку “Азов” і мали при собі битки.
У коментарях під постом М.Бужанського у Facebook про подію “з яйцями” ветеран “Азова” Олександр Волков написав, що це він учора зустрів парламентарія біля телеканалу. За словами Волкова, їх було троє, а не 40, як заявив депутат. “Я просив вийти тебе з машини, але ти злякано сидів там, намагався зачинитися в ній… А за те, що ти написав тут усю цю брехливу дичину, я прийду до тебе ще раз, і цього разу розмова буде зовсім іншою”, – заявив О.Волков.
Нардеп сказав, що не писав заяви в поліцію, оскільки “ушкодження, несумісні з експлуатацією”, дістав тільки його костюм.
Максима Бужанського обрали до парламенту у 25-му окрузі в Дніпропетровській області, він є членом фракції “Слуга народу”.
Останнім часом депутата критикували через відмову підвестися, коли Верховна Рада вшановувала хвилиною мовчання пам’ять героїв Небесної сотні, а також через законопроєкт про право виступати в парламенті російською мовою.
У Силах спецоперацій чекають повернення до лав сержанта Андрія Антоненка (Ріффмастера), який є підозрюваним в організації вбивства Павла Шеремета. Про це в інтерв’ю виданню “Новинарня” розповів командувач Сил спеціальних операція (ССО) генерал-лейтенант Ігор Луньов, інформує Цензор.НЕТ. (На фото: Андрій Антоненко “Ріффмастер” (ліворуч) і командувач ССО Ігор Луньов)
Журналіст нагадала, що після затримання Андрія Антоненка на сторінці командування в фейсбуці опублікували повідомлення, в якому йшлося, що він “за час служби характеризується позитивно”, а під час обрання запобіжного заходу безпосередній командир Антоненка пресофіцер КССО Олексій Нікіфоров клопотав про взяття Ріффа на поруки.
“Це наш підлеглий. Під час проходження служби в ССО у мене немає жодних питань щодо виконання ним обов’язків. Він підвищував престиж ССО. Працював завжди ефективно, креативно.
Те, що він є фігурантом резонансної справи … Ми робимо все, що необхідно для проведення об’єктивного розслідування і надаємо слідству необхідну інформацію з метою встановлення істини”, – зазначив Луньов.
“Сподіваємося і чекаємо повернення сержанта Антоненка до лав Сил спеціальних операцій”, – додав він.
Нагадаємо, Павло Шеремет загинув вранці 20 липня 2016 року внаслідок вибуху машини.
12 грудня 2019 року поліція затримала трьох підозрюваних у вбивстві журналіста Павла Шеремета. Це військова медсестра Яна Дугарь, волонтерка Юлія Кузьменко, ветеран АТО Андрій Антоненко. Крім них, за версією слідства, до вбивства причетне подружжя ветеранів – Владислав та Інна Грищенки.
Мотивом підозрюваних слідчі вважають спробу дестабілізувати соціально-політичну ситуацію в Україні.
В рамках нового пакету допомоги від США Україна отримає від США патрульні катери типу Mark VI.
Про це виданню CNN розказало джерело у законодавчому органі США.
ВМС ЗС України отримають катери в рамках військової допомоги від США, перша частина з якої у 125 млн включає як патрульні катери типу Mark VI, так й іншу допомогу.
Патрульні катери Mark VI (MK VI) здійснюють операції в затоках, річках, бухтах і прибережних ділянках моря. Їхнє головне завдання — забезпечення безпеки торговельних портів, об’єктів морської інфраструктури і підтримка операцій основних сил ВМС.
Патрульні катери MK VI можуть мати різні конфігурації обладнання:
десантно-штурмову
протидиверсійну
протимінну
Катери типу MK VI мають п’ять сидінь у рубці і додаткові тринадцять сидінь у основній частині надбудови для розміщення вісімнадцяти осіб. Конструкція сидінь дозволяє знижувати рівень удару.”
Як правило катери типу MK VI комплектуються двома командами по п’ять осіб, плюс 8 осіб з доглядової групи (усього 18 осіб). Команда з десяти осіб зазвичай складається з командира катера, двох рульових, двох механіків, двох операторів озброєння та двох стрільців.
На борту MK VI передбачений камбуз для приготування та зберігання їжі. Камбуз оснащено холодильною установкою, мікрохвильовою піччю, раковиною, кофе машиною, стійкою, двома столами, м’якою лавкою, полицями та шафами для зберігання продуктів, відсіком для сміття. Усе це дозволяє патрульному катеру тривалий час діяти поза базою або десантним кораблем. На катері передбачено спальні місця для шести осіб. Автономність катера залежить переважно від швидкості та запасів палива та води.
4 березня 2020 року Сергія Борисовича Бессараба було призначено на посаду Міністра у справах ветеранів України. На цій посаді він змінив Оксану Василівну Коляду, яка очолювала Міністрство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України з 29 серпня 2019 року.
Сергій Борисович народився 13 листопада1955 в с.Старі Кайдаки, яке сьогодні знаходиться у складі Новоолександрівської сільської громади Дніпровського району Дніпропетровської області.
У 1977 році закінчив Київське вище загальновійськове командне училище ім. М.Фрунзе (1977), Військову академію ім. М.Фрунзе (1990, Москва, СРСР), Національну академію оборони України (2002, Київ, Україна).
В 1990 році після закінчення Військової академії ім. М.Фрунзе продовжував службу в Закавказькому, Північному військових округах.
2001 – 2002 роки – слухач Національної академії оборони України.
З 2002 року – начальник штабу – перший заступник командувача армійського корпусу Північного оперативного командування.
З 2002 – 2005 року – начальник штабу – перший заступник командувача корпусу.
З 2005 року – начальник Територіального управління “Північ”.
З травня 2007 року – командир 6-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України. Начальник Дніпропетровського гарнізону.
З 2012 – 2014 рік – перший заступник командувача Сухопутних військ Збройних Сил України.
З 2015 року – Командувач АТО, Заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Космічна розвідка є важливою складовою технічних засобів розвідки. Супутники дистанційного зондування землі (ДЗЗ) військового призначення, є одним з компонентів, без якого не можливе функціонування повноцінної і потужної розвідки.
Україна вже мала на орбіті свої власні космічні апарати. Це супутники оптичного ДЗЗ «Січ-1», «Січ-2»; та радіолокаційного ДЗЗ «Океан-О». Ці космічні апарати виводились в космос в період з 1995 по 2011 роки.
Хоч супутники і мають «цивільну класифікацію» – ДЗЗ, але головним споживачем їх інформації є саме розвідспільнота держави.
Зараз, оскільки наша держава не має власного розвідувального супутника, ми вимушені отримувати дані ДЗЗ від наших партнерів (західних країн, що передають нам ці дані безкоштовно), або використовувати дані комерційних супутників.
Отримання даних від іноземних країн, навіть партнерів, має суттєві недоліки. А саме, оперативність – швидкість отримання інформації; обмеженість інформації – партнери не нададуть нам ту інформацію, якою не захочуть ділитись з нами; партнери завжди будуть знати сферу інтересів нашої розвідки – це не завжди допустимо, і не завжди нашу розвідку цікавлять знімки тільки території Росії.
Супутники ДЗЗ військового призначення використовуються не лише для ведення розвідки. Данні космічної зйомки необхідні для оновлення топографічних карт – в першу чергу військових.
Також данні космічної зйомки необхідні для забезпечення застосування високоточної зброї: визначення точних координат важливих стаціонарних цілей, уточнення координат та стану вже існуючих стаціонарних позицій, уточнення рельєфу місцевості – для застосування крилатих ракет, що оминають рельєф.
Геопросторові дані (фото стаціонарних цілей, своєчасно оновлені карти, еталонні знімки стаціонарних цілей для ГСН), необхідні для роботи геоінформаційних систем ракетних комплексів «Нептун», ОТРК «Сапсан» та інших.Геопросторові дані (фото стаціонарних цілей, своєчасно оновлені карти, еталонні знімки стаціонарних цілей для ГСН), необхідні для роботи геоінформаційних систем ракетних комплексів «Нептун», ОТРК «Сапсан» та інших.
Крім суто військових задач дані супутника ДЗЗ необхідні також і цивільним установам та відомствам. Дані космічної зйомки необхідні для визначення наслідків масштабних пожеж, стихійних лих, моніторингу вирубки лісів.
Необхідні ці данні і для великих інфраструктурних проектів: будівництва автомагістралей, містобудівництва, будівництва портів.
Важливим застосуванням даних є сільське та водне господарства, контроль землекористування, метеорологія та дослідження клімату.
Дані супутникової зйомки в подальшому можуть активно пропонуватися приватним установам, як в Україні так і на зовнішньому ринку, на комерційній основі. Ця діяльність дозволить частково окупити розробку та запуск українського супутника, а при створенні повноцінного угруповання КА – дозволить отримати додаткове джерело фінансування для ДКАУ.
Також це допоможе зміцнити міжнародне співробітництво у попередженні і ліквідації надзвичайних ситуацій та екстреного реагування, наприклад, з такими організаціями як UN-SPIDER.
Україна має величезний науково-виробничий потенціал у створенні космічної техніки, в тому числі і супутників. Не використовувати та не розвивати такі можливості було б злочином проти держави.
Проектом космічної програми України, яку Верховна Рада не може затвердити вже 3 роки, запланована розробка та створення лінійки космічних апаратів, але програма не можуть прийняти.
У разі успішної реалізації програми, та стабільного фінансування, Україна отримає потужне орбітальне угруповання супутників ДЗЗ, яка здатна вирішити всі завдання розвідки. А створення та виведення супутнику дозволить не залежати від інших країн, використовуючи їх супутники на комерційній основі.
Звісно існує багато проблем. Перш за все це фінансування, та політичні проблеми:
Україна не має власної ракети, а виготовлення РН «Зеніт» неможливо через блокування з боку Росії продажу двигунів до РН «Зеніт».
Україна не має власного космодрому, а РН «Зеніт» міг стартувати лише з «Морського старту» та з Байконуру, але обидва вони знаходились у власності Росії
Також проблеми головного виробника космічних апаратів, ДП «Південмаш», не дозволяють налагодити своєчасне виробництво супутників.
Саме через проблеми ДП «Південмаш», КБ «Південне» що раніше спеціалізувалось лише на розробці космічної техніки – зараз активно розвиває напрямок власного виробництва.
Для цього КБ «Південне» створило підрозділ «YuzhnoyeSat» – що займається виробництвом супутників:
Також тривають роботи по створенню власного центру управління польотами (ЦУП).
КБ «Південне» вже має результати своєї виробничої діяльності – це супутник ДЗЗ «Січ-2-1», який буде готовий до запуску вже цього року. Він знаходиться на території КБ «Південне» і проходить контрольні наземні випробування.
Сам супутник створений за кошти комерційної діяльності КБ (держава поки що не фінансувала цей проект).
Вартість програми виведення на світовому ринку, вартість виведення одного кілограму вантажу на орбіту становить від 10 тис. до 40 тис. доларів США. Вага супутника «Січ-2-1» становить близько 170 кг.
Вартість страхування пуску зараз знаходиться на історично низькому рівні і може складати від 6% до 20 % від вартості пуску.
З урахуванням усіх побічних витрат можна припустити, що вартість виведення КА «Січ-2-1» на орбіту може становити приблизно від 8 до 10 мільйонів доларів.
Ця сума не є великою, це приблизно вартість трьох сучасних танків БМ Оплот, але значення супутника ДЗЗ для оборони країни незрівнянно більше.
«Січ-2-1» має роздільну здатність 8 метрів і широку смугу сканування (46,6км), і це перший крок у «оглядовій розвідці».
Про те навіть така роздільна здатність дозволить значно посилити технічні можливості української розвідки. Наприклад така роздільна здатність не дозволить детально проаналізувати технічні особливості нового зразка техніки противника, але дозволить визначити скупчення сил у певному районі: склад цього угруповання, чисельність, приблизний час готовності до застосування – це стратегічно важливі дані.
Можна привести приклад з сучасної історії України: свого часу українські фахівці розробили для Єгипту супутник ДЗЗ EgyptSat-1. Який був виведений на орбіту у 2007 році.
Управління цим супутником здійснювалось єгипетськими фахівцями, а також українськими – про це просили самі єгиптяни, оскільки ще не мали достатнього досвіду у персоналу.
Під час російсько-українського конфлікту біля коси Тузла у Керченській затоці Україні необхідно було оперативно отримати знімки будівництва дамби з російської сторони. Тоді з дозволу єгиптян наша сторона використала їх супутник EgyptSat-1 (який до речі мав роздільну здатність до 8 метрів).
Дані космічної зйомки будівництва біля Тузли з супутника EgyptSat-1 були використані керівництвом країни на перемовинах з російською стороною.
Також за допомогою супутника EgyptSat-1 у 2008 році вдалося визначити місцеперебування захопленого сомалійськими піратами судна «Фаїна», серед членів екіпажу якого було 17 громадян України. А далі, вже знаючи координати корабля, було замовлено більш детальну зйомку з ізраїльського супутника Eros-B з роздільною здатністю 0,7 м.
Роздільна здатність 7-8 метрів не є низьким показником для супутників – наприклад Європейське космічне агентство проводить програму по створенню сімейства супутників ДЗЗ Sentinel-2.
Ці супутники будуть застосовуватись для моніторингу використання земель, водних та лісових ресурсів, та аналізу наслідків стихійних лих.
Перший супутник Sentinel-2 був запущений у 2015 році. Останній має бути виведений на орбіту у 2021 році.
Роздільна здатність цих супутників становить 10, 20, 60 метрів. Тобто навіть ці показники є ефективними для цивільного застосування.
Варто додати, що КБ «Південне» виготовляє саму платформу супутника «Січ-2-1», а апаратуру ДЗЗ (тобто оптичну частину), виготовляє київський завод «Арсенал», розробником апаратури є ряд організацій Академії наук України, керування буде здійснювати НЦУВКЗ. Тобто все силами українських підприємств.
В подальшому, у рамках виготовлення лінійки космічних апаратів ДЗЗ, планується створення більш досконалих супутників – з роздільною здатність 1 м та 0,5 м. Також передбачено створення КА Січ-3-Р, здатного забезпечити зондування землі в радіолокаційному діапазоні, незалежно від часу доби та погодних умов.
Для забезпечення національної безпеки в умовах збройного конфлікту з Росією Україна потребує потужної розвідки.
Відсутність власного розвідувального супутника значно знижує потенціал української розвідки.
Маючи вже готовий до запуску супутник «Січ-2-1» Україна повинна профінансувати його виведення на орбіту (до того ж приблизна вартість становить 8-10 млн доларів – що не є великою сумою).
Це посилить оборонний потенціал нашої держави, дозволить підтримати навички персоналу НЦУВКЗ по управлінню космічними апаратами, забезпечить геоінформаційними даними високоточні ракетні комплекси, що створюються, і дасть можливість КБ «Південне» продовжити роботи по створенню більш сучасних супутників ДЗЗ.
