25–26 липня на Вінниччині відбудеться Veteran Fest — масштабний фестиваль, який об’єднає ветеранів, військовослужбовців та їхні родини. Захід проходитиме поблизу села Микулинці Якушинецької громади.
Про це повідомили у Вінницькій міській раді.
Організатори очікують близько 700 учасників. Для них облаштують наметове містечко, фудкорти, зони відпочинку, а також локації для спортивних, освітніх і сімейних активностей. Проживання, харчування та участь у програмі будуть безкоштовними.
Голова «Ветеранського корпусу Вінниччини» та ветеран Владислав Баліцький зазначив, що цього року Veteran Fest стане одним із найбільших ветеранських фестивалів в Україні. За його словами, зараз триває облаштування території, встановлення необхідної інфраструктури, систем електроживлення та охолодження, щоб забезпечити комфорт для всіх гостей.
У перший день фестивалю, 25 липня, на учасників чекатиме насичена програма. Вони зможуть спробувати себе у стрільбі з лука, адаптивному волейболі, страйкбольному тирі та середньовічних лицарських боях. Також працюватимуть локації із сучасними безпілотниками та наземними роботизованими системами. До проведення заходу долучиться 60-та окрема механізована бригада. Військові проведуть демонстрації та навчання з використання безпілотників і наземних роботизованих комплексів.
Окрім цього, працюватиме автобус KILLHOUSE, де всі охочі зможуть перевірити свої навички в умовах, максимально наближених до реальних. Для дітей організують окремі ігрові зони, батути та розважальні майданчики. Також на території фестивалю облаштують спеціальну зону для самостійного приготування їжі.
Організатори забезпечать учасників продуктами та всім необхідним інвентарем. Увечері відбудеться спільне дозвілля біля великого багаття з живою музикою та неформальним спілкуванням. 26 липня після сніданку учасники зберуться на завершальну зустріч, після чого розпочнеться виїзд із фестивалю.
Для участі у Veteran Fest необхідно попередньо зареєструватися через онлайн-форму, яку опублікували організатори.
Після повернення ветеранів з війни їхні родини часто залишаються сам на сам із новими викликами. Дружини поранених військових доглядають за чоловіками, допомагають їм проходити реабілітацію та водночас намагаються не втратити роботу. Однак, за їхніми словами, держава досі не враховує потреби тих, хто щодня підтримує ветеранів.
Про це розповіла дружина ветерана Катерина Грандова-Савицька.
Її чоловік Микола два роки воював, після чого ще два роки проходив протезування та реабілітацію. За словами Катерини, після поранення саме на родину лягає основна відповідальність за підтримку ветерана. Жінка говорить, що офіційно може отримувати компенсацію за догляд за людиною з інвалідністю І групи у розмірі 3 тисяч гривень на місяць. Проте для цього потрібно звільнитися з роботи. Такий вибір, за її словами, ставить багато родин у складне становище.
Катерина жартома називає себе «плюс один» поруч із ветераном, але наголошує, що за цим визначенням стоїть величезний обсяг роботи. Вона переконана, що дружини військових заслуговують на окреме визнання, адже саме вони часто супроводжують чоловіків під час лікування, реабілітації та повернення до цивільного життя.
“Ми з Миколою жартома називаємо себе “ветеран та плюс один”. Я не перебираю на себе його досвід та його заслуги, але, коли він отримав поранення, я чітко зрозуміла “Тепер моя черга включатись”.
За словами жінки, багато державних програм і громадських ініціатив орієнтовані насамперед на ветеранів, тоді як потреби їхніх сімей залишаються поза увагою. Водночас саме родина стає першим середовищем, до якого повертається військовий після фронту.
Катерина також звертає увагу на проблему працевлаштування дружин ветеранів. За її словами, далеко не всі роботодавці готові йти назустріч працівницям, які змушені доглядати за пораненими чоловіками. У багатьох випадках жінки стикаються з вимогою або повернутися до роботи, або звільнитися. Водночас вона розповідає, що їй пощастило з роботодавцем. Під час лікування чоловіка їй дозволяли брати відпустку або оформлювати лікарняний для догляду.
“У Миколи була операція, я зникала на два тижні, і для всіх це було окей. Але в більшості моїх подруг, які проживають такий самий досвід, роботодавці вже через два тижні питали “Коли на роботу? У вас така складна ситуація, ти, напевне, будеш звільнятися?”.
Проте, за словами Катерини, така практика в Україні, як є зараз на її роботі, поки що є швидше винятком.
Дружина ветерана наголошує, що підтримка має бути спрямована не лише на військових, а й на їхні сім’ї. На її думку, дружини ветеранів повинні отримати не лише формальний статус «плюс один», а й визнання своєї ролі та реальні можливості поєднувати догляд за близькою людиною з власним професійним і особистим життям.
“Хочеться, щоб у “плюс один” нарешті з’явилося ім’я або навіть конкретна посада. Бо ці жінки роблять неймовірні речі”.
У Хмельницькому планують створити сучасне «Ветеранське містечко» на базі обласного госпіталю ветеранів війни. Проєкт передбачає створення безбар’єрного простору, де ветерани зможуть отримувати медичну, психологічну та соціальну допомогу в одному місці.
Концепцію проєкту нещодавно презентували в Хмельницькій обласній військовій адміністрації. «Ветеранське містечко» об’єднає низку важливих сервісів для військових та ветеранів.
Тут планують облаштувати ветеранський хаб, центр адаптивного спорту, центр протезування та адаптації, інклюзивний хостел, спеціальні тренувальні майданчики для людей з ампутаціями, терапевтичний сад для психологічного відновлення, а також службове житло для медичних працівників.
Крім цього, проєкт передбачає реконструкцію під’їзної інфраструктури до госпіталю. На реалізацію першого етапу з обласного бюджету на 2026 рік уже передбачили 7,3 млн грн. Ці кошти спрямують на облаштування вхідної групи та благоустрій території госпіталю.
Також Хмельницьку область відібрали для участі в державному проєкті зі створення ветеранського хабу. На його будівництво держава планує виділити 75 млн грн субвенції. Ще 50 млн грн планують спрямувати з обласного бюджету в межах співфінансування.
Загалом на реалізацію проєкту «Ветеранське містечко» наразі передбачено понад 130 млн грн.
Очікується, що після завершення будівництва ветерани зможуть проходити лікування, реабілітацію, протезування, займатися спортом і отримувати комплексну підтримку для повернення до мирного життя в одному просторі.
У Києві відбулася конференція «Ветеранський політичний капітал: від бойового братерства до участі у державотворенні та партійній розбудові». Захід організували Представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні спільно з Центром безпекових досліджень «CENSS».
Головною темою стало майбутнє ветеранів після завершення війни та їхня роль у розвитку держави.
Участь у конференції взяли ветерани, народні депутати, представники органів влади, експерти, громадські діячі, а також ветерани й політики з Боснії і Герцеговини, Косова та Хорватії. Вони поділилися власним досвідом переходу від військової служби до роботи в органах влади, місцевому самоврядуванні та громадському секторі.
Під час відкриття заходу заступник директора Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ян Філіпп Вьольберн наголосив, що підтримка ветеранів залишається одним із пріоритетів роботи Фонду. Він подякував українським військовим за захист не лише України, а й усієї Європи.
Протягом двох днів учасники обговорювали політичну участь ветеранів, їхню роль у державному управлінні, досвід післявоєнної відбудови країн Західних Балкан, а також виклики, які можуть виникнути під час інтеграції захисників у мирне життя.
Окрему увагу приділили питанню політичного представництва ветеранів. Учасники зазначили, що бойовий досвід є важливим, однак для роботи в політиці чи державному управлінні він має доповнюватися професійними знаннями, управлінськими навичками та розумінням демократичних процесів. Під час дискусії також йшлося про те, що створення окремих ветеранських політичних партій наразі малоймовірне. Експерти пояснили це високою вартістю створення політичних сил, а також недовірою до політики, яка часто поширюється і на ветеранів після їхнього приходу у публічну сферу.
Водночас учасники наголосили, що суспільна довіра до ветеранів відкриває для них широкі можливості впливати на розвиток держави. Для цього, на їхню думку, необхідно створювати умови для навчання, професійного розвитку та участі у прийнятті державних рішень.
Ветерани із Західних Балкан поділилися власним досвідом післявоєнної реінтеграції та розбудови демократичних інституцій. Колишній міністр оборони Косова Антон Чуні наголосив, що ветерани є важливим людським і політичним ресурсом держави, а не лише отримувачами соціальної підтримки.
Серед практичних рекомендацій для України пролунала пропозиція зосередитися не лише на пільгах для ветеранів, а й на створенні якісних робочих місць, щоб вони могли реалізувати свій потенціал і залишатися активною частиною суспільства.
Другого дня конференції іноземна делегація відвідала один із реабілітаційних центрів мережі Recovery у Києві. Гості ознайомилися з роботою центру, поспілкувалися з українськими військовими та медиками, а також обмінялися досвідом реабілітації й повернення до активного життя після війни.
Організатори зазначають, що такі міжнародні зустрічі допомагають не лише переймати досвід інших країн, а й формувати рішення, які сприятимуть успішній реінтеграції ветеранів та їхній активній участі у відбудові й розвитку України.
Приходить чоловік у Гайсинський місцевий центр безоплатної правової допомоги і показує лист із виконкому: “немає коштів у бюджеті”. У чоловіка — статус особи з інвалідністю внаслідок війни, дах тече другий рік, а відповідь на заяву про капремонт — та сама відписка, що й торік. Таких історій за останній рік у моїй практиці — не одна і не дві.
“Коли людині з інвалідністю внаслідок війни другий рік поспіль відповідають, що ‘бюджет не резиновий’, виникає відчуття, що цю пільгу писали для галочки, а не для людей. Але закон не залишає органу влади права просто відмахнутися посиланням на брак коштів”, — каже Коптюх Андрій, юрист, ветеран, член Асоціації правників України.
Що каже закон і чому “немає грошей” — не аргумент
Пункт 8 частини 1 статті 13 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” прямо передбачає для осіб з інвалідністю внаслідок війни позачерговий безоплатний капітальний ремонт власного будинку чи квартири та першочерговий поточний ремонт житла. Це не побажання, а імперативна норма.
Нещодавно я отримав офіційне роз’яснення від Міністерства у справах ветеранів України (лист №18721/1.1/3.3-26 від 03.07.2026), яке знімає головне виправдання, яким користуються органи місцевого самоврядування. Відповідальність за організацію й фінансування капремонту лежить саме на міськраді чи ОТГ — за рахунок місцевого бюджету. А стаття 91 Бюджетного кодексу прямо відносить видатки на пільги ветеранам до тих, що фінансуються з місцевих бюджетів. Відсутність окремої державної субвенції громаду від цього обов’язку не звільняє.
Важливий нюанс, який часто випускають з уваги: перед відмовою громада зобов’язана провести реальне обстеження житла — з фіксацією технічного та санітарного стану, а не обмежитися формальним розглядом заяви на папері. Якщо такого обстеження не було, а відмова базується лише на загальних фразах про “відсутність підстав”, це вже саме по собі процедурне порушення, яке можна оскаржити окремо від суті питання.
Верховний Суд уже сказав своє слово
У вересні 2025 року Верховний Суд у справі №260/4753/24 прямо визнав: формальна відмова без реального розгляду ситуації та посилання на брак коштів — це протиправна бездіяльність органу влади. Тобто відписка “грошей немає” без спроби включити ремонт у програму чи бюджетний запит — вже сама по собі підстава для суду.
Що робити, якщо відмовляють або мовчать
Перший крок — письмове звернення до міськради чи ОТГ з чітким посиланням на статтю 13 Закону та лист Мінветеранів. Другий крок, якщо відповідь — формальна відписка або мовчання: звернення до адміністративного суду. Судова практика 2025 року вже на боці ветеранів, і це варто використовувати.
У самому зверненні варто одразу вимагати не просто “розглянути питання”, а конкретних дій: проведення обстеження житла за участю компетентної комісії, включення ремонту до бюджетного запиту на наступний період та письмової відповіді з обґрунтуванням, якщо в задоволенні відмовляють. Чим конкретніші вимоги у зверненні, тим складніше органу влади обмежитися загальною відпискою.
“Бувають випадки, коли сам ветеран фізично не може зробити ремонт — і фінансово теж не може, бо вже віддав своє здоров’я за країну. Держава сама взяла на себе зобов’язання покращити умови проживання таких людей. Я за те, щоб ця програма реально працювала, а не існувала лише на папері”, — каже ветеран Анатолій Мельниченко.
Погляд ветеранської спільноти
“Комплексні програми підтримки ветеранів впроваджуються важко — багато бюрократичних проблем. Постійна проблема — відсутність коштів і можливості реалізації на місцях”, — каже Данилюк М.М., голова ГО “Спілка учасників бойових дій АТО Гайсина та Гайсинського району”.
Ця оцінка збігається з тим, що видно з практики: відмови рідко ґрунтуються на реальному аналізі ситуації конкретної людини — частіше це типова відписка, скопійована з попереднього звернення. Саме тому роз’яснення міністерства і свіжа судова практика мають значення: вони прибирають в органів влади формальну підставу для такого підходу.
Не мовчіть про свої права. Вони закріплені законом, і сьогодні є і роз’яснення міністерства, і судова практика, які дозволяють ці права реально захищати — а не просто мати їх на папері.
Коптюх Андрій, юрист у галузі військового права, ветеран війни
Українські ветерани об’єднуються навколо ініціативи щодо запровадження нульового розмитнення автомобілів. Адже власний транспорт для багатьох захисників — це не привілей, а необхідність, яка допомагає проходити реабілітацію, працювати та вести повноцінне життя.
Ініціативна група, створена у березні 2026 року громадською організацією «Спілка ветеранів СОУ», об’єднала ветеранів, юристів, правозахисників, громадських діячів та представників громад. Учасники працюють над законодавчими змінами, які мають врахувати як потреби ветеранів, так і інтереси держави.
За словами учасників ініціативи, питання стало особливо актуальним через те, що у 2022 році багато військових не змогли скористатися тимчасовим пільговим розмитненням. У цей час вони перебували на фронті, тоді як цивільні мали можливість оформлювати автомобілі. Така ситуація є несправедливою та потребує вирішення на користь ветеранів.
“Проблема існує тут і тепер”
Заступник голови ГО «Меджибізька спілка учасників бойових дій» Михайло Костик вважає, що питання розмитнення є показником ставлення держави до своїх захисників. За його словами, ветерани прагнуть не пільг, а чесного діалогу та справедливих рішень.
«Питання стало ще гострішим сьогодні, коли багато хлопців звільнилися за станом здоров’я чи по інвалідності. Це очевидна реальність: ми часто змушені вирішувати свої проблеми самостійно або гуртом, об’єднуючись у ветеранські спільноти. Тема розмитнення – ключова, але після початкових обіцянок настала тиша. Окрім самих ветеранів, цю тему майже ніхто не підіймає. Але ми не повинні ходити з «простягнутою рукою» і щось просити. Ветеранська спільнота – це велика бойова сім’я. Ми горді, ми освічені, ми довели свою ефективність на полі бою. Тому ми хочемо бачити таку ж ефективність і чесність держави у вирішенні наших запитів. Для нас принципово, щоб нас сприймали як рівних партнерів у діалозі, а не як пільговиків», – наголошує Михайло.
Свобода пересування – це частина повернення до нормального життя
Районна депутатка Долинської громади Тетяна Медведчук зазначає, що для ветеранів, особливо тих, хто має інвалідність, автомобіль часто є єдиною можливістю дістатися лікарні, реабілітаційного центру чи вирішити повсякденні справи. У багатьох населених пунктах громадський транспорт працює нерегулярно, що ще більше ускладнює ситуацію.
«Тема пільгового розмитнення серед ветеранів звучить досить часто. Особливо тепер, коли багато захисників повертаються до цивільного життя та потребують транспорту для лікування, реабілітації чи мобільності. Це не про розкіш. Сьогодні у Верховній Раді вже зареєстровані законодавчі ініціативи, що свідчить про актуальність питання. Для більшості ветеранів автомобіль – це необхідність. Часто люди повертаються після поранень, мають проблеми зі здоров’ям. На таксі постійно далеко не заїдеш, а допомога від знайомих не завжди є можливою. Можливість самостійно відвезти дитину до школи чи вирішити побутові питання – це частина повернення до нормальності», – говорить депутатка.
Петиція щодо нульового розмитнення
Одним із розробників законопроєктів №15194 та №15195 є адвокат і ветеран Іван Казачук. Він зазначає, що сьогодні в Україні вже понад два мільйони ветеранів, а разом із членами їхніх родин це понад сім мільйонів громадян. Законодавчі зміни, за його словами, мають зробити ввезення автомобілів прозорим і доступним для тих, хто цього потребує.
«Час іде, і кількість тих, хто потребує справедливості, лише зростає. Сьогодні в строю перебуває близько 1 мільйона осіб, а кількість ветеранів уже перевищила 2 мільйони. Разом із членами їхніх родин – це понад 7 мільйонів громадян України. Це величезна частина суспільства, чий запит ігнорувати більше неможливо. Наші законопроєкти мають на меті не просто дати пільгу, а виправити недосконалий механізм. Нинішня система «гуманітарки» часто змушує військових купувати авто за власні кошти, але оформлювати їх через складні схеми. Ми пропонуємо прозорий шлях», – пояснює Іван.
Автор петиції щодо нульового розмитнення, ветеран 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Василь Радковський розповідає, що запропонована модель передбачає чіткі обмеження. Зокрема, йдеться про:
реєстрацію автомобіля виключно на ветерана;
обмеження щодо продажу транспортного засобу протягом трьох років;
можливість ввезення лише одного автомобіля раз на п’ять років.
На його думку, такі правила допоможуть уникнути можливих зловживань.
«Ми розробили системну модель, яка враховує інтереси і ветеранів, і держави. Це не про хаотичне ввезення будь-чого. Наша пропозиція має чіткі фільтри», – говорить автор петиції.
«Ми відчуваємо серйозний спротив з боку автоімпортерів та їхніх лобістів, які бояться втратити прибутки від продажу дорогих авто в салонах. Але ми шукаємо баланс між наповненням бюджету та правом ветерана на мобільність. Запобіжники, які ми заклали в законопроєкт, мінімізують ризики зловживань. Коли ветерани говорять одним голосом – їх значно важче ігнорувати. Шанси на ухвалення є високими, але суспільний тиск зупиняти не можна», – додає Казарчук.
Ізоляція як наслідок відсутності авто
Ветеран АТО Олексій Цапенко, який через важке поранення пересувається лише за допомогою автомобіля, говорить, що для людей з інвалідністю власне авто є єдиною можливістю залишатися мобільними. Через несправність своєї машини він фактично опинився ізольованим удома. Для Олексія та його побратимів, які опинилися в схожому становищі, авто – це зовсім не роскіш, а базова потреба, що дозволяє жити звичайним життям.
«Я без допомоги ходити не вмію. Для мене єдиний спосіб пересування – мій автотранспорт, моя машина. Зараз вона зламана, і я, можна сказати, лишився в чотирьох стінах. А сидіти в них не дуже хочеться. У зв’язку з новим законопроєктом у мене питання: коли подумають не тільки за діючих військових, а за ветеранів-інвалідів, для яких авто – це єдиний спосіб руху? Чому для нас немає нульового розмитнення? Я зробити свій автомобіль не можу, але за якісь 2000 доларів міг би його продати і хоча б якусь машину для пересування собі пригнати. Це моє спасіння».
Час єднатися
Ініціативна група закликає ветеранів, ветеранські організації та небайдужих громадян долучатися до обговорення законодавчих змін. Ми переконані, що спільна позиція ветеранської спільноти допоможе просунути питання нульового розмитнення автомобілів на державному рівні.
«Запрошуємо ветеранів та ветеранські організації долучитися до роботи нашої ініціативної групи! Давайте разом доопрацюємо та вдосконалимо спільне бачення в даній сфері: пільгового розмитнення авто для ветеранів. В ініціативній групі вже працюють досвідчені юристи та адвокати, незабаром в планах – обговорення наших пропозицій з депутатами Верховної Ради та представниками міністерств. Коли ми говоримо одним голосом – нас неможливо ігнорувати!», – говорить Костянтин Руденко, голова ГО «Спілка ветеранів СОУ» у Шевченківському районі м. Харкова, член ініціативної групи.
Наші контакти (ГО «Спілка ветеранів Сил Оборони України»):
Український ринок праці адаптується до нових реалій швидше за державну систему. Страх роботодавців перед людьми з бойовим досвідом, який фіксували ще два роки тому, перестав бути головною проблемою. Спільне дослідження аналітиків Work.ua та центру Superhumans доводить: ветерани та компанії нарешті знаходять спільну мову.
Проте за цим позитивним трендом криється набагато глибша криза. В Україні з’явилися механізми найму колишніх військових, але повністю відсутня державна система їхнього повернення до мирного життя. Поки чиновники звітують про успіхи, реальну роботу з реінтеграції виконують благодійні фонди, громадські організації та самі підприємці.
Міф про ПТСР та реальна готовність бізнесу
Головний стереотип про те, що компанії бояться брати на роботу ветеранів через їхній психологічний стан, зруйновано цифрами:
99,7% готовності: Серед понад 340 опитаних компаній лише одна відкрито заявила, що не готова наймати людей із військовим минулим. Решта — або вже мають такий досвід, або відкриті до співпраці.
Зустріч відбувається: 78% ветеранів успішно проходили співбесіди після завершення служби.
Половина роботодавців (близько 50%) дійсно переживає через потенційні психологічні проблеми кандидатів, але лише третина з них спирається на власний досвід. Інші дві третини керуються чутками, медіа та історіями з інтернету.
Головні бар’єри насправді є суто технічними та комунікаційними:
52% ветеранів вважають, що їхній армійський досвід нічого не вартий для цивільного роботодавця.
Майже 50% не знають, як перекласти свої військові навички цивільною мовою.
Понад 33% зіткнулися із прямим знеціненням свого досвіду під час пошуку роботи.
Як результат — екс-командир підрозділу, який керував людьми під обстрілами та ухвалював складні рішення, пише в резюме лаконічне «служив».
Зарплатний шок і фінансова прірва
Найгостріший конфлікт між ветеранами та ринком праці виникає на етапі обговорення грошей. Військові виплати на фронті включали надбавки за ризик для життя, які суттєво перевищують середні заробітні плати в тилу.
Повертаючись до цивільного життя, людина потрапляє в іншу фінансову реальність. У невеликих містах стандартна зарплата на вакансіях становить 15–20 тисяч гривень. Для людини, яка має підірване здоров’я, потребує реабілітації чи змушена орендувати житло у великому місті через відсутність роботи вдома, цих грошей фізично не вистачає для виживання.
Держава досі не створила жодного фінансового інструменту, який допоміг би ветерану згладити цей перехід і компенсувати різке падіння доходів на перших етапах.
174 дні без підтримки
Дослідження Superhumans, яке базується на аналізі майже 800 реальних кейсів супроводу, чітко визначає термін, необхідний для професійної реінтеграції однієї людини. Це 174 дні — майже пів року.
Цей час потрібен ветерану, щоб:
Відновити фізичне та психологічне здоров’я.
Переосмислити свій досвід і пройти перекваліфікацію.
Навчитися презентувати себе на цивільному ринку праці.
Ветеран із лютого 2022 року, який отримав інвалідність III групи через втрату ока, розповів, що не отримує від держави жодних пенсійних виплат. У його рідному місті роботи немає. Переїзд у мегаполіс на зарплату 20–25 тисяч гривень не покриває навіть базову оренду житла, лікування та проїзд.
Україна побудувала ефективну та масштабну систему мобілізації, де цивільного вчать, одягають та забезпечують усім необхідним. Але дзеркальної системи демобілізації немає. Щойно військовий знімає форму, система зникає. Оскільки фінансової подушки більшість не має, ветерани змушені йти на роботу вже наступного дня після звільнення, часто жертвуючи лікуванням та адаптацією.
Усі фінансові витрати та організаційні проблеми під час цих 174 днів адаптації держава фактично переклала на самих ветеранів, їхні родини, профільні громадські організації та бізнес.
Міністерство є — системи немає
В Україні створено Міністерство у справах ветеранів, запускаються окремі гранти, цифрові сервіси та програми компенсацій для роботодавців. Проте всі ці ініціативи існують відірвано одна від одної.
Держава мислить точковими проєктами замість створення єдиного безперервного маршруту ветерана, який наразі вручну забезпечують благодійні фонди та відповідальні компанії, які самостійно готують колективи до повернення колег з фронту.
Сьогодні в Україні налічуються сотні тисяч ветеранів, а після закінчення війни їх будуть мільйони. Зважаючи на тотальний дефіцит кадрів в економіці, бізнес потребує цих людей. Але без створення державної системи фінансового та соціального супроводу в перехідний період ринок праці не зможе самостійно закрити цю прірву. Повернення ветеранів додому — це вже не питання HR-департаментів, це питання національної безпеки.
Українські ветерани завершили навчання у першій Академії публічної дипломатії та вже представляють Україну на міжнародній арені. Після отримання дипломів випускники вирушили до польського Гданська, де беруть участь у Конференції з питань відновлення України (URC 2026).
Навчання завершили 25 ветеранів і ветеранок. Фінальним етапом програми стали дебати англійською мовою та лекції професійних дипломатів, які через безпекову ситуацію відбулися в одному з київських укриттів. Під час навчання учасники опановували безпекову політику, економічний розвиток, європейську інтеграцію та стратегічні комунікації. Також кожен підготував власну відеовізитку, у якій розповів свою історію та сформулював ключові меседжі для міжнародних партнерів. Ці матеріали ветерани вже використовують під час роботи на конференції URC 2026.
За словами випускників, програма дала їм не лише нові знання, а й чітке розуміння ролі ветеранів у розвитку держави та міжнародній співпраці.
Церемонія випуску відрізнялася від традиційного вручення дипломів. Учасники пройшли експрес-співбесіди для перевірки знання англійської мови та стресостійкості, обмінялися професійною літературою, а також отримали сині краватки та хустки, які стали символом нової ветерансько-дипломатичної спільноти.
Організатори зазначають, що проєкт покликаний допомогти ветеранам використовувати свій бойовий досвід як інструмент публічної дипломатії та представляти Україну на міжнародному рівні.
Серед випускників є громадські діячі, медійники та лідери ветеранської спільноти. Під час зустрічей із заступником міністра у справах ветеранів Олегом Шиманським та іноземними дипломатами учасники вже обговорили перші майбутні спільні проєкти.
Російсько-українська війна залишила тисячі військових і цивільних із важкими пораненнями та ампутаціями. Після лікування багатьом доводиться проходити тривалу реабілітацію та вчитися жити з протезами. Водночас ветерани наголошують, що отримати сучасні технологічні протези в Україні досі непросто.
Своєю історією поділився ветеран Олександр Мельник. Він служив у Збройних силах України, а після початку повномасштабного вторгнення знову повернувся на фронт. Поранення військовий отримав у травні 2023 року поблизу Бахмута. Його підрозділ потрапив під обстріл, четверо військових загинули, а самого Олександра кілька годин евакуювали під безперервним вогнем.
“Ми подолали 6 кілометрів пішки. Хлопці донесли мене до виходу з посадки, а далі прикріпили ноші до квадроцикла. Ми їхали повз тіла загиблих. Я пам’ятаю, як дивився на них і думав: “Вася, Петя, чому ти тут лежиш?”, – згадує Олександр.
Після ампутації чоловік проходить реабілітацію та займається спортом, однак говорить, що найбільша проблема — система забезпечення протезами. За словами ветерана, державне фінансування здебільшого покриває механічні протези, які не завжди відповідають потребам людей із важкими травмами. Він також звертає увагу на те, що в багатьох випадках протезування та реабілітація не відбуваються комплексно.
Олександр позитивно оцінює підхід центру Superhumans, де протезисти та реабілітологи працюють однією командою. На його думку, це дозволяє краще підібрати протез і швидше адаптуватися до нього.
“Мені механіка не підходить, від держави — це зазвичай лише первинні протези. Мені подобається підхід у Superhumans, де протезисти та реабілітологи працюють поруч. А в державі, якщо є протезна фірма, то реабілітолога ще пошукай — вони не працюють разом, тому нічого толком підігнати неможливо”, – говорить ветеран.
Чому ветерани прагнуть отримати біонічні протези
Окремою проблемою ветеран називає оформлення сучасних протезів із електронним колінним модулем. За його словами, для цього потрібно пройти складні бюрократичні процедури та довести необхідність саме такого виробу.
“Тому я від держави отримав перший протез і більше нічого там не брав. Зараз є можливість взяти електронні коліна від держави, але це просто пекло. Потрібно доводити, що ти спортивний, що ти активний, а мені кажуть: “Ти вже немолодий, навіщо вони тобі?” — пояснює Олександр.
Механічні протези працюють завдяки фізичним зусиллям людини й найчастіше використовуються під час первинного протезування. Натомість біонічні або електронні протези оснащені електронікою, реагують на сигнали м’язів і забезпечують значно природніші рухи та більшу свободу пересування.
Закордонні аналоги таких протезів можуть коштувати близько 150 тисяч доларів, що для більшості ветеранів є недосяжною сумою.
Попри труднощі, Олександр продовжує реабілітацію та сподівається отримати сучасний протез, який дозволить повернутися до максимально активного життя. Сьогодні в Україні десятки тисяч військових і цивільних потребують протезування та комплексної реабілітації.
Історії ветеранів свідчать, що поряд із розвитком медичних технологій залишається актуальним питання доступності сучасних протезів і вдосконалення державної системи їх забезпечення.
Миколаївська область отримала 177,4 млн грн державної субвенції на придбання житла для ветеранів війни та їхніх родин. Виділених коштів вистачить, щоб забезпечити власним житлом ще 71 родину.
Про це повідомив начальник Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім.
За його словами, державна програма вже допомогла десяткам ветеранів на Миколаївщині придбати власне житло. Зокрема, із тих, хто отримав грошову компенсацію минулого року, 62 родини вже купили квартири або будинки.
«Державна програма компенсації на житло — це реальна допомога для наших Захисників і Захисниць. На Миколаївщині вже десятки родин завдяки їй змогли придбати власні оселі», — зазначив Віталій Кім.
Очільник області також нагадав історію ветерана Миколи Неділі, який завдяки програмі зміг придбати власну квартиру. Після зустрічі з ним йому передали побутову техніку, необхідну для облаштування нового житла. Цього року нове фінансування дозволить ще 71 родині ветеранів придбати власне житло.
Загалом у 2025 році Міністерство у справах ветеранів України спрямувало 3,9 млрд грн на забезпечення житлом 1587 ветеранів та членів їхніх родин по всій країні.
