У 2014 році Російська Федерація анексувала Крим та окупувала Донбас. Тоді почалась російсько-українська війна, один з фронтів якої проходить у міжнародних судових інстанціях. Україна подала позов у Міжнародний трибунал ООН, Морський суд, Європейський суд з прав людини. Київ звинувачує Москву у спонсоруванні тероризму, порушенні прав людини на окупованих територіях. Також українські приватні та державні компанії ведуть арбітражі щодо втрачених активів у Криму після анексії.
Україні буде важко домогтися, щоб Росія виконувала рішення міжнародних судів. Адже вони не мають методів примусу. Проте кожен позов нашої держави проти агресора – важливий. Може стати причиною для продовження чи посилення антиросійських санкцій. Кремль усіма силами намагається затягнути судові справи. Маємо бути голові жорстко відстоювати свою позицію.
Про це в інтерв’ю Gazeta.ua розповів директор Міжнародного інституту демократії Сергій ТАРАН.
– Коли завершиться судовий процес щодо збитого літака рейсу МН17?
– Маємо бути готові, що суд у справі збитого Боїнгу триватиме ще не один рік. Тільки підготовчі процедури до процесу зайняли кілька років. Такі глобальні справи інакше не розглядають. Це – не свідчення некомпетентності слідчих. Така специфіка будь-якого масштабного слухання.
Важливо, що Росія включилась у процес. Вона надає адвокатів підсудним, через офіційних осіб коментує перебіг процесу. Кремль пропонує його перенести, усіма силами намагається затягти, адже розуміє, докази російської вини явні. Але, навіть заперечуючи цей процес, Москва бере у ньому юридичну участь. Це ще один сигнал для суду та світу, що саме Кремль несе відповідальність за загибель 298 пасажирів та екіпажу літака.
– Якого рішення по суті варто очікувати?
– Важко передбачити, бо розгляд справи буде дуже розтягнутий у часі. Проте для України вкрай важливо щоразу на міжнародному рівні підкреслювати, хто саме збив літак над Донбасом. Зараз на суді розглядають справи безпосередніх виконавців. Коли буде позитивне рішення суду і їхню провину визнають, постане питання про замовника. Російський “Бук” не міг самостійно потрапити на територію ОРДЛО. Питання про це вже неодноразово піднімалось. Після вироку Міжнародної слідчої групи, можна буде порушувати справу конкретно проти Російської Федерації та її керівництва.
У цьому контексті є дві новини: хороша і погана. Позитив у тому, що як би довго не розглядали справу, цей процес іде на користь Україні. Адже погіршує світовий імідж Російської Федерації. Негатив полягає у тому, що завтра рішення не буде. Треба ще багато боротись. Адже росіяни і далі намагатимуться затягнути процес.
– Які наші шанси на перемогу в Міжнародному суді ООН у справі “Україна проти Росії”?
– Цей процес теж буде довгий. Для України критично важливо те, що суд визнав юрисдикцію. Росіяни наполягали на зворотному. Є одна річ, яка стосується усіх міжнародних процесів, які Україна веде проти Росії. Міжнародний суд критично відрізняється від внутрішнього. Він не має своєї власної виконавчої служби або поліції, яка б примушувала у визначений термін виконувати присуди. Тобто фактично міжнародний суд дає оцінку тій чи іншій ситуації, але не має механізмів покарати винних. Тому на практиці є мало шансів, що рішення міжнародних судів реалізують.
– У чому тоді полягає сенс позовів?
– Мають вагоме політичне значення. Якщо Міжнародний суд ООН визнає, що Росія дійсно спонсорує тероризм на окупованому Донбасі, це буде шкодити її політичному іміджу. На це зважатимуть під час різних міжнародних зустрічей, форумів та перемовин. Звісно після такого рішення ніхто не поїде і не вижене Путіна з Кремля. Але воно буде ще однією зброєю України у протистоянні з РФ. Київ зможе наголошувати, що РФ – спонсорує тероризм. Це – досить серйозне звинувачення. Так отримаємо ще одну причину, щоб вимагати посилення санкційного режиму проти агресора.
Проте не треба очікувати багато від міжнародних судів. Їхні рішення можна виконати негайно тільки у випадку, коли певні держави починають тиснути силою своєї армії та спонукати до виконання. Цього не буде. Ніхто не воюватиме з ядерною Росією за українські інтереси. Проте ми і тут можемо діяти інакше. Апелювати до того, що РФ не виконує постанови міжнародних судів і вимагати нових санкцій.
– У 2016-му Україна ініціювала справу у Морському арбітражі ООН через фактичну анексію Росією частини Чорного, Азовського морів та Керченської протоки. Суд задовольнив свою юрисдикцію тільки у розділі про Азовське море та Керченську протоку. Чому?
– Суд вирішив не розглядати питання берегової лінії, тобто територію суші. Адже Морський трибунал – це про море, а не про землю. Вони намагались відійти від політичної площини питання. Позиваючись у цей суд, Україна хотіла ще раз отримати підтвердження того, що море навколо Криму – наша територія, яку так само як і півострів загарбали росіяни. Те, що суд нарешті визнав свою юрисдикцію у цій справі, дає причини сподіватись, що наші вимоги задовольнять.
– Чого нам варто чекати від цього суду?
– Україна хоче домогтись для Росії заборони на міжнародному рівні розробляти родовища, що знаходять на території українського Чорного моря. Адже зараз компанії РФ незаконно експлуатують наші ресурси на шельфі. Якщо суд ухвалить відповідне рішення, його порушення теж може стати причиною для посилення санкційного тиску. Ми повинні усіма силами створювати труднощі російським компаніям, які незаконно працюють у Криму та його територіальних водах. Йдеться про санкції не проти держави Росія, а проти окремих корпорацій. Це також дієвий механізм. Олігархи напряму впливають на формування політики РФ. Якщо вони будуть нести втрати, можуть вимагати від керівництва держави змінити вектор.
Що буде з позовами у Європейський суд з прав людини через дії РФ на Донбасі та у Криму?
– Для України на усіх міжнародних майданчиках важливо доводити, що відповідальність за громадян на анексованих територіях несе окупант. Ми правильно робимо, що звертаємось до Європейського суду з прав людини. Акцентуємо, що саме Росія порушує права та свободи громадян на Донбасі та у Криму. Якщо цього не робитимемо, відповідальність за російські правопорушення ляже на нас, адже юридично – це наша територія. Позиваючись до ЄСПЛ, в чергове усьому світу нагадуємо, хто винен у злочинах проти населення Криму та Донбасу. Позови – один із способів політичного тиску на Кремль. Варто залучати до цього інші країни. Піднімати це питання на різних міжнародних майданчиках.
– Є шанси, що Москва виплатить компенсації українським компаніям, які втратили свої активи після захоплення Росією Криму?
– Тут є більша імовірність отримати дієвий на практиці результат та домогтись компенсації. Адже це питання не тільки політики, хоча вона там присутня, а й економіки. Є модель, як такі суперечки вирішують у сфері бізнесу. Багато справ веде Нафтогаз проти російського Газпрому через порушення правил транзиту. Це трохи інша історія, яка не пов’язана з анексією, але має такий самий господарчий характер. У рамках газового протистояння вже є перші позитивні рішення на нашу користь. Стокгольмський суд присудив, що російська компанія повинна сплатити 2,7 мільярди доларів на користь України. Тому інвестиційні арбітражі приватних та державних компаній мають більше шансів витягти компенсацію з РФ. Там менша політична складова. І вже є напрацьована схема, як діяти.
– Які можуть бути механізми примусу?
– Російська Федерація та її державні компанії мають багато активів по світу. За рішенням суду їх можуть заморозити. Таку практику використовував Нафтогаз. Якщо росіяни не будуть виконувати постанови інвестиційних арбітражів, їхні партнери ігноруватимуть свої зобов’язання щодо російського бізнесу. Порушуючи економічні присуди, Москва демонстративно виходить з міжнародних договорів і від цього страждатиме саме економіка РФ. Так російські бізнесмени втрачають захист світових судових інституцій. Фактично вони не зможуть користуватись послугами тих арбітражів, рішення яких не виконує Російська Федерація.
– Яка російська тактика у судовій війні проти України?
– Має дві лінії оборони. Перша – Кремль наполягає, що будь-який суд не має юрисдикції, щоб розглядати позовне питання. Це затягує початок розгляду справи по суті. Росіяни спеціально гальмують будь-який суд. У справі МН17 спочатку казали, що не мають ніякого відношення до катастрофи, а потім наполягали, що їм треба її вивчити. Так само було і з великим позовом у Міжнародний суд ООН. Знадобилось кілька років, щоб трибунал тільки визнав своє право розглядати наш позов. Саме так працює Росія.
Друга лінія оборони – свідома позиція не виконувати рішення судів. За будь-яких обставин така стратегія Росії не має політичного сенсу, адже весь світ розуміє, навіщо Москва це робить і які злочини вчинило керівництво Кремля.
– Ексрадниця міністра зовнішніх справ Лана Зеркаль каже, що єдиний майданчик, щоб притягти РФ до відповідальності за агресію – Рада безпеки ООН. Але Україна не може його використати, бо росіяни мають там право вето.
– Рада безпеки теж не має власних інструментів примусу. Це не світовий уряд. Тільки інші держави можуть тиснути на Росію та змушувати її виконувати міжнародні постанови. У світі немає жодної інституції, яка б гарантувала покарання агресора. Україна так старанно воює з Росією у судах, щоб інші країни отримати причину для посилення санкційного тиску на Кремль.
– Чи є можливість добитись від Росії компенсації на користь України за анексію Криму та Донбасу?
– В осяжній перспективі нам не вдасться цього зробити. Компенсація стане можливою тільки тоді, коли у Російській Федерації зміниться політичний режим. Поки що немає нічого, щоб вказувало на владну трансформацію. Під час холодної війни неможливо було уявити, щоб СРСР щось комусь компенсував. Але політика різко змінилась після розпаду Радянського Союзу. А до цього були економічні санкції, обмеження, гонка озброєнь. Щодо Росії варто провадити таку саму політику. Намагатись максимально обмежувати простір для її життєдіяльності. Посилювати санкції, зміцнювати власну армію.
Можливо, нова влада РФ зрозуміє злочини своїх попередників і буде намагатись виправити помилки. Але це не відбудеться одномоментно за рішенням якоїсь інституції.
