Терорист “ДНР” Євген Щербак, затриманий в РФ за запитом Казахстану, отримав 4,5 роки в’язниці у себе на Батьківщині.

Бойовика рашистської “ДНР” Євгена Щербака  заарештували в Російській Федераціїї і видали за запитом Казахстану. Про це повідомляє блогер Сергій Шаргунов.

“Суд в Казахстані відбувся швидко, і Щербаку вже дали 4,5 роки в’язниці за найманство “, – написав він.

 

Як людина приходить до  Бога? По-різному. Одні стають на  невідомий раніше шлях до Всевишнього під впливом власних переконань, яких набувають одночасно з життєвим досвідом. Інші торують цю непросту дорогу в силу релігійного виховання ще з малечку в своїх родинах. Дехто – під тиском обставин. Часто скрутних – невиправного горя, тяжкої хвороби, смерті близьких і рідних тощо. Подолати які сподіваються за підтримки та захисту небесних сил…

Але є і особлива категорія вірян, які стали набожними у доволі зрілі роки свого життя, хоча до того  ніколи не замислювалася над  пошуком власного путі до Господа.  І, більш того, ніколи не приховували своїх атеїстичних поглядів. Але все їхні «крамольні» переконання, які, здавалося б, назавжди просякли бунтарським духом їхні душі, під впливом непереборних обставин  дуже швидко ламалися і людина робила перший, хоча і непевний, крок на стежину, яка з часом виводила її до прозріння. Прискорює цей шлях і постійне перебування на межі життя і смерті, яке часто вимірюється не тільки томними годинами в очікуванні непоправного, але й днями. І навіть місяцями і роками.  І мова не тільки про приговорених земним судом до смертної кари. У схожій ситуації перебувають і воїни на передовій, котрі щодня ризикують розпрощатися з життям.

Нині священики в українському війську, яких називають капеланами, вже нікого не дивують. Духовники практично на рівних розділяють з солдатами і командирами тяготи військової служби, словом божим підтримують їх у скрутні часи, їм доручена пастирська опіка над військовими підрозділами і задовольняння релігійних потреб наших захисників.  Уперше капеланів побачили у війську в зоні бойових дій 2014 року. Тоді священики не мали визначеного правового статусу і приїздили на передову як волонтери. З 2015 року, коли стало зрозумілим, що більшість військовослужбовців, або повністю згодні з тим, щоб у війську перебували капелани, або лояльно ставляться до священиків у підрозділах, в керівництві ЗС України заговорили про законодавче закріплення інституту капеланів. Тоді ж було  розроблено і відповідний законопроект, який  2019 року розглянутий Верховною Радою в першому читанні, але  й досі не ухвалений остаточно. 

 

Попри невизначеність законотворців  капелани таки знайшли своє місце у ЗС України і інших силових структурах – Нацгвардії і Державній прикордонній службі. Більш того, душпасторів вводять до штатів військових частин.      Про діяльність духовника у зоні бойових дій редакції  «НОВА» розповів 62-річний одеський священик Леонід Болгаров, капелан 38-го зенітно-ракетного полку. Душпастир зенітників богословську освіту здобув у Одеському християнському гуманітарно-економічному відкритому університеті, належить до Християнської Реформаторської  церкви «Прославлення», баптист. Словом божим підтримує бійців і командирів на передовій з 2014 року, коли вперше побував з пасторським візитом в зоні АТО.

 

СВЯЩЕНИК НА ПРАВАХ… ВОЛОНТЕРА

 

     -Уперше на передову я приїхав не як священик, а як волонтер 2014 року. Тоді ще не було усталеної практики богослужіння безпосередньо в зоні АТО. Щоб проїхати на територію бойових дій, капелану необхідно було отримати дозвіл від Генштабу і командування ООС. Причому, на кожну поїздку. До речі, подібна практика збереглася й нині. Тобто, ми, як і раніше, перебуваємо у військах на положенні волонтерів. Принаймні, у такому статусі перебували, і все ще перебувають, всі протестантські священики – капелани. Потім до нас приєдналися інші священики – православні і католики. Але початок капеланському руху в українському війську було покладено нами – протестантськими священиками.

У місцях дислокації військових части, за якими ми закріплені,  перебуваємо, як правило, по десять діб. Потім повертаємося додому на 35-40 діб, де так само займаємося молитовними справами. Потім знову на позиції. Це своєрідна ротація для священиків.  Але в частині постійно знаходяться два капелани. У нас сформована своя команда з десятьох душпасторів  – Одеський підрозділ військових капеланів, де я командиром. В зоні бойових дій і дислокації полку підміняємо один одного.   У нашій команді не тільки баптисти. Є і баптисти, і п’ятидесятники тощо. Тобто, в нас немає такого, щоб службу монопольно відправляла якась одна конфесія…

 

КАПЕЛАНИ ВСІХ КОНФЕСІЙ, ЄДНАЙТЕСЯ!

 

– Капелани завжди допомагають один одному. Хоча в частинах є і капелани інших конфесій. Крім церкви московського патріархату… З 2016 року на позиціях служать і капелани-мусульмани. На позиції ми їздимо, як військові капелани і не поділяємося на православних, протестантів, католиків… Ми проводимо, звісно, свої обряди по своїх напрямках. Ми, як протестанти. Але ми не представляємо якусь одну конфесію. Ми разом ведемо хлопців до Бога. На передовій самі бійці не поділяють капеланів на своїх і чужих, бо Бог єдиний. Приміром, 2018 року трапився випадок, який це підтверджує. Ми перебували з хлопцями на передовій під Маріуполем.  Вночі почався бій. Ми, капелани, зброю до рук не беремо, допомагаємо захисникам божим словом.  Тож почали молитися. Раптом почули, як з нашої сторони вогонь майже припинився. Це наші хлопці припинили відповідати на обстріл. Ми озирнулися, і побачили, що практично всі бійці стоять на колінах і моляться разом з нами.  Ми разом читали Біблію, молилися з ними…

 

ЦЕ НЕ ВІРНО, ЩО МОЛОДЬ ВІДХОДИТЬ ВІД БОГА…

 

 -Останнім часом можна почути, що сучасна молодь, в тому числі і в армії, все рідше шукає дорогу до церкви. Мовляв, в молоді вже інші цінності…   Це не так. Приміром, в нашій церкві багато молоді. Навіть є 15-16 річні віряни. Ми проводимо богослужіння і для дітей. Розумієте, атеїсти були завжди. І, напевне, залишаться. Цього не варто боятися, адже атеїзм – переконання цих людей.  Навіть і хибні… В зоні АТО ми часто буваємо і в церквах, де правлять службу для цивільного населення. Там я завжди бачу чимало молоді. Отже, однозначно не можна стверджувати, що вся молодь відійшла від Бога. Це не так. Таке було можливе в СРСР, де забороняли ходити до храмів.  До речі, я сам свого часу був членом КПРС, і навіть заступником секретаря парторганізації з ідеологічної роботи. Більш того, до моїх головних обов’язків входила боротьба з церквою. І от, як бачите, в у зрілому віці знайшов дорогу до Бога…

  

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НЕ ПРИМУШУЮТЬ ДО СПІЛКУВАННЯ З КАПЕЛАНОМ

 

 -Поширена  думка, що в армії капелану відправляти службу легше, ніж на «гражданці». Мовляв, підійшов до командира, попросив, щоб вишикували весь особовий склад частини і проповідуй собі…  Ні, ми так не працюємо. Звісно, якщо проводять загальне шикування, ми можемо цим скористатися і виступити перед строєм з напутнім словом Господнім, відправити молитву тощо. Але це не система… А в зоні бойових дій  працюємо безпосередньо з кожним військовослужбовцем індивідуально.  Відправляємо служби, звершаємо таїнство причастя тощо. Але все це за бажанням і без будь-якого примусу. Начальство не може скомандувати: «Кроком руш! До… Бога»…  На загальних шикуваннях, коли ми приїздимо у частини, командири після роздачі вказівок кажуть, що всі, хто хоче, може залишитися на молитву, якщо хтось цього не хоче – вільний… 

 

І З БЛІНДАЖУ БОГ ПОЧУЄ СОЛДАТА…

 

-На передовій немає визначеного місця, де капелану можна правити службу.  Чи важко працювати капелану, якщо немає навіть примітивного приміщення, яке можна пристосувати під церкву? Як в такому разі відбувається, приміром, таїнство причастя?

Справді, працювати в таких умовах капелану складно. Обряди ми проводимо, виходячи з обставин. Приміром, якщо перебуваємо на передовій, службу правимо просто в бліндажі, землянці, на вулиці тощо. Тобто, там, де є можливість усамітнитися з вірянами. Але, якщо є більш придатні умови, приміром, у їдальні, то намагаємося використати цю можливість і зустрітися з військовослужбовцями в приміщеннях. Похідних церков, як у західних арміях, у нас на жаль, ще немає. Але потреба в них дуже нагальна. В них священик має власний простір, відчуває себе не у приймах, а розуміє, що в польовій церкві він повноправний хазяїн…

 

ПСИХОЛОГИ ПРАЦЮЮТЬ З ДУШЕЮ, А КАПЕЛАНИ – З ДУХОМ…

 

-Мене часто запитують про стосунки духовників з командирами і, зокрема, з психологами. З ними ми працюємо дружно. Ми доповнюємо один одного. Образно кажучи, психологи працюють з душею, а ми працюємо з духом… У психологічної служби свої інструменти роботи з особовим складом, у священиків на позиціях – свої. Психологи, приміром, успішно надають допомогу у реабілітації військовослужбовців після посттравматичного синдрому. Але ми робимо загальну справу – зміцнюємо дух воїнів.  Можна сказати, що ми партнери. Капелани у війську проводять богослужіння, порушують моральні питання – життєві орієнтири, розуміння добра і зла, любов до ближнього…

 

КАПЕЛАН НА ПЕРЕДОВІЙ ПІДПОРЯДКОВАНИЙ ТІЛЬКИ ВСЕВИШНЬОМУ

 

 -Кому підпорядкований капелан в зоні АТО? Чи мають капелани військове звання? Звань у капеланів в українському війську, на відміну, скажемо від американської армії, де капелани офіцери, немає. Капелани й сьогодні все ще, переважно, на положенні волонтерів. Правда, останнім часом в армії почали вводити штатну посаду капелана. Але цивільну – службовця. Він не має жодних пільг… Зарплата штатного капелана біля п’яти тисяч гривень. Це тоді, коли він разом із солдатами перебуває в зоні бойових дій. Надбавок  до зарплати для капеланів теж не передбачено. Ми не підпорядковуємося командуванню частини, де служимо… 

ДОВІДКА. З відкритих джерел відомо, що наразі в Українській армії більшість капеланів, які відправляють службу у військах,  з Православної Церкви України – 600 священиків. Вони підпорядковані Синодальному управлінню військового духовенства. Проповідують серед військовослужбовців – другі за чисельністю, і капелани з УГКЦ та Перший український батальйон військових капеланів від протестантських пасторів. Як вже повідомлялося, на сьогодні капеланів від УПЦ МП в армії немає. Загалом у  бригадах та інших частинах на сьогодні слово Боже  військовикам несуть 813 капеланів різних конфесій.

Згідно положення про капеланську службу, головним призначенням військового духовника є релігійна опіка над особовим складом Збройних Сил України та членів їх сімей. Метою якої є поглиблення релігійного життя, прищеплення його цінностей, сприяння зміцненню позитивних рис характеру тощо. 

Військовому душпастору церковними канонами і розпорядженням військового керівництва заборонено брати безпосередню участь у бойових діях та мати зброю. Капеланів  не залучають до чергувань, нарядів, виконання бойових завдань, участі у проведенні службових розслідувань та інших дій, котрі не сумісні з діяльністю військового священика.  Він має бути напоготові допомогти військовослужбовцям, які цього потребують, будь якого часу. «Робочий» день капелана не нормований. В зоні Операції Об’єднаних сил нині  збудовано вісім польових капличок…

 

Олександр Брусенський, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС.

Станом на 09 годину 23 травня в Україні зафіксовано 20580 випадків коронавірусної хвороби COVID-19

За даними ЦГЗ із 20580 лабораторно підтверджених випадків COVID-19: летальних – 605, одужало – 6929 пацієнтів.

За минулу добу зафіксовано захворіло 432 людини, одужало – 344, померло – 17.

Як бачимо кількість тих, що захворіли за добу, протягом травня коливається в межах 400-500 осіб.

Кількість тих хто подолав хворобу, все ще менше за тих, хто захворів.

На шосту годину ранку 23 травня загальна кількість померлих у світі від COVID-19 складає 338 142 особи. У свою чергу, одужали 2 056 591.

Всього у світі 5 210 065 інфікованих. Найбільше поширення коронавірусу зафіксовано в США (1 600 782), Бразилії (330 890), яка обігнала Росію (326 448), Великій Британії (255 544), Іспанії (234 824), Італії (228 658), Франції (181 951), Німеччині (179 710) та Туреччині (154 500).

Історія соціальної психіатрії знає різні приклади, так званих, ветеранських синдромів: в’єтнамського, афганського, тощо. Війна є сильним потрясінням для людини, бо вона потрапляє у ненормальні для психіки умови. Було підраховано, що кількість тих, хто гине в перші 10 років по закінченні війни, перевищує кількість загиблих впродовж бойових дій. Дослідження показали, що страшнішими за суто фізичні ураження є відстрочені наслідки війни, що впливають не тільки на психічне здоров’я військовослужбовців. Підлягають деформації також психологічна врівноваженість та світогляд військових, як і їхнє подальше життя.

Як у будь-якій війні, маємо дві категорії постраждалих: військові та цивільне населення.

Серед учасників бойових дій можна виділити групу військових, для яких виконання бойових завдань є, власне, професійною діяльністю. Їхній рівень стресостійкості вищий за середній.

Наступна група – мобілізовані резервісти, які здебільшого примусово вдягнули форму та взяли зброю. Серед українських військових на Донбасі вони є найвразливішою категорією щодо стресових ситуацій. Вже до початку участі в бойових діях ця категорія військових перебувала в стані сильного стресу.

Цивільне населення, поділяються на дві групи: вимушені переселенці та родини учасників АТО. Стрес-факторами для першої групи є зміна звичного способу життя, відсутність впевненості у завтрашньому дні, матеріальні негаразди, «ворожість» оточення.

Для другої групи стрес-фактор – переживання за долю своїх близьких, втрата чи постійний страх  втрати родича.

Військові ветерани – це доволі незахищена в плані стресостійкості група, вони, за статистикою, частіше гинуть у ДТП, стають членами кримінальних угруповань, вживають алкоголь та наркотики.

 

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ СТРЕСУ

 

Засоби масової інформації з одного боку героїзують учасників АТО, постійно присутні гострі репортажі, з другої сторони спостерігаємо наступне: цілком мирне існування решти суспільства, що переймається лише власними проблемами, постійні спроби політиків піаритися за рахунок війни та огидна бюрократія, що намагається ще й заробити на ній. Такі дві різні сторони ситуації призводить до посилення нерозуміння, злості, розпачу, відчуття несправедливості  в душах постраждалих: «Як же так, ми воюємо за країну, за нашу землю. Гинемо самі, втрачаємо, найрідніших, а владі й іншим людям плювати на усе це».

Стрес є причиною чи не 90% всіх захворювань. Він послаблює імунітет, порушує роботу всіх систем організму. Стрес  «спалює» тіло зсередини. Все це дуже погано впливає на психологічний та фізичний стан людини. У стані стресу також виникають тривожність, депресія, неврози, емоційна нестійкість.

Симптоми стресу:

 – сильна стомлюваність, неуважність;

 – дратівливість, агресія;

 – тривожність, зайве занепокоєння;

– безпричинні страхи;

– розлади пам’яті;

 – регулярні фізичні недуги;

– складнощі в стосунках у сім’ї або з близькими, проведення менше часу з ними;

– відсутність бажання повертатися/влаштовуватися на роботу або неефективність на роботі;

– відчуття відчуженості, малозначущості у суспільстві. 

Але попередити «зрив» можна. Суспільна підтримка є важливим фактором збереження психологічної стійкості людини в стресових ситуаціях. Багато фахівців відзначають, що сім’я, друзі, колеги, група однодумців також може бути одним з найважливіших чинників стресостійкості людини. Ще один ресурс для підвищення стресостійкості – психологічна компетентність людини, рівень його психологічної освіченості і культури.

Що варто робити аби опанувати стрес?

– достатньо відпочивайте;

– якомога регулярніше їжте та пийте воду;

– спілкуйтеся та проводьте час із родиною та друзями;

– обговорюйте проблеми із тим, кому довіряєте;

– займайтеся тим, що допомагає вам розслабитись (гуляйте, співайте, моліться, грайте з дітьми);

 – робіть фізичні вправи;

 – визначте безпечні способи, як допомагати іншим під час кризи, а також беріть участь у діяльності громади.

Чого НЕ варто робити, аби опанувати стрес?

 – не вживайте алкоголь або інші психоактивні речовини і не куріть;

 – не спіть увесь день;

– не працюйте без відпочинку і не розслабляючись;

– не відсторонюйтеся від друзів та близьких;

– не нехтуйте елементарною особистою гігієною;

– не скоюйте насильство.

 

І ЩЕ ДЕКІЛЬКА КОРИСНИХ ПРАКТИЧНИХ ПОРАД, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ВАМ ПОЧУВАТИСЯ КРАЩЕ:

 

– Не соромтеся плакати! Наш організм однаково реагує на фізичний і душевний біль – сльозами. Емоційний виплеск зменшує вплив психотравмуючих факторів, зменшує ймовірність нервових розладів. Дозвольте собі забути про гендерні стереотипи ( «чоловіки не плачуть», «чоловіки повинні бути сильними»).

 

 – Спробуйте виробити корисні звички. Починайте свій ранок з ложки меду, розведеної у склянці теплої води, або води з лимоном, а також намагайтеся вживати «сонячні продукти» а саме овочі та фрукти. Щовечора робіть вправи для розслаблення м’язів плечового поясу, розминайте м’язи плечей, шиї, розтирайте руки, ноги.

 

 – Заспокоювальне дихання. Не забувайте відпрацьовувати кілька разів на день заспокоювальне дихання: вдихаємо носом, видихаємо ротом, видих має бути довший за вдих.

 

 – Обмежуйте кількість інформації, що ви отримуєте та сприймаєте. Звертайте увагу лише на якісно важливі матеріали, слухаючи чи читаючи щоденні новини фокусуйтеся на позитивних сюжетах, не концентруйтеся на негативі.

 

– Більше контактуйте із тваринами, адже таке «спілкування» дуже позитивно впливає на внутрішній стан людини, полегшує напруження. До найвідоміших терапій можна віднести іпотерапію (коні) та каністерапію (собаки).

 

Якщо ви не відчуваєте покращення свого емоційного стану, обов‘язково звертайтеся за консультацією до психолога.

І пам’ятайте, сильна людина не соромиться звернутися за допомогою. Дуже часто вирішення складної задачі досягають саме ті, хто вчасно звернувся по допомогу.

 

Марія Сімоніченко, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

 

Сьогодні, 23 травня, ­День морської піхоти України.

Відзначати почали у 2014 році і спочатку цей день святкували 16 листопада. В 2018 році дату перенесли на 23 травня, бо саме в цей день, 102 роки тому, розпочалося формування першої бригади морської піхоти Української Держави.

23 травня 1918 року гетьман Павло Скоропадський видав указ України по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби». Вже третій рік поспіль цього травневого дня Україна відзначає силу та мужність українських морських піхотинців, шанує тих, хто поклав своє життя в боротьбі за свободу та цілісність нашої країни.

 

Слава морській піхоті!

Слава Україні!

З ДЕНЕМ МОРСЬКОЇ ПІХОТИ УКРАЇНИ

 

“НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС” вітає всіх причетних із професійним святом!

 

День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків — борців за волю України, передусім лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, гайдамаків, опришків, січових стрільців, вояків Армії УНР, ОУН-УПА, а також героїв Небесної сотні та сучасної російсько-української війни. Станом на 2019 рік не є офіційним державним святом, але щоразу більше відзначається органами місцевої влади.

День Героїв — це день пам’яті всіх українців, що присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність України, це свято величі духу українських вояків — борців за волю України та є символом незборимості української нації.

В сучасному вигляді відзначається 23 травня, але святкові та пам’ятні заходи проходять весь тиждень, на який припадає свято. Для зручності та якомога більшої участі, масові заходи, почасти, відбуваються в п’ятницю, суботу та неділю, що настає після свята. Львівська обласна рада прийняла рішення про святкування в четверту неділю травня

У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку 23 травня святкувати День Героїв. Свято було приурочене до сумного дня 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. Було також обумовлено, що саме у травні пішли з життя «кращі сини України XX століття»: Микола Міхновський, Симон Петлюра та Євген Коновалець.

До здобуття Україною незалежності свято святкувалося підпільно, з проголошенням незалежності у 1992 році почало набувати розголосу.

Від 2014 року свято потроху починає визнаватися державними та самоврядними органами, проходять культурно-масові заходи, організовані владою. Після початку новітньої російської агресії в цей день вшановують пам’ять про загиблих в ній захисників України.

Сьогодні День Героїв широко святкується передовсім у Галичині, де до нього приурочуються офіційні урочистості, але останніми роками відбулось значне поширення святкування в центральні та східні регіони України.

Національно-патріотичні організації домагаються встановлення Дня Героїв офіційним державним святом.

Постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні Євгеній Цимбалюк на засіданні Постійної ради Організації з безпеки і співробітництва в Європі зробив заяву щодо призову жителів Криму до російської армії. Дипломат заявив, що призов жителів анексованого Криму є кричущим порушенням зобов’язань держави-окупанта.

Про це повідомляє пресслужба Постійного представництва України при міжнародних організаціях у Відні.

За словами Євгенія Цимбалюка, цього року Російська Федерація має намір призвати до лав своєї армії майже 3,3 тисячі жителів тимчасово окупованого Криму. Загалом із 2015 року до лав російської армії було призвано щонайменше 18 тисяч кримчан. Ті, хто заперечував та заявляв про небажання служити в російській армії, стали жертвами кримінального переслідування.

«Це було і досі є кричущим порушенням зобов’язань Росії як окупаційної держави. Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року дуже чітко забороняють окупаційній державі примушувати жителів окупованих територій до служби в її збройних або  своїх допоміжних силах, у тому числі шляхом тиску чи пропаганди, спрямованої на забезпечення добровільного призову», – наголосив Євгеній Цимбалюк.

Постійний представник України також зазначив, що більшість цьогорічних призовників служитимуть за межами тимчасово окупованого Криму, зокрема в Південному військовому окрузі РФ, чиї військові частини безпосередньо беруть участь у бойових діях проти українських військових на Донбасі.

«Росія окупувала дві частини території України та відправляє українців з однієї з цих частин боротися з українцями на іншу. Важко уявити собі більш цинічний спосіб використання окупації для реалізації сумнівних політичних цілей. Ми разом із усією цивілізованою міжнародною спільнотою рішуче засуджуємо практику Росії змушувати кримських жителів служити в її збройних силах», – наголосив Євгеній Цимбалюк.

«Заява щодо незаконного призову в Криму, здійснюваного Росією в порушення норм міжнародного права», виголошена Постійним представником України при міжнародних організаціях у Відні Євгенієм Цимбалюком на 1268-му засіданні Постійної ради ОБСЄ 21 травня 2020 року.