Сьогодні можна підбити підсумки минулого тижня на фронті. Ситуація дещо загострилася: російські окупаційні війська 99 разів обстріляли українські оборонні позиції. Згідно з інформацією штабу ООС, противник вів вогонь із артилерійських систем калібру 152 мм та мінометів калібру 120 мм, які за Мінськими домовленостями мають зберігатися в районах відведення.

13 червня загинув прапорщик Леонід Добрянський з Житомирщини. Він проходив служзбу в ОМБр імені князя Костянтина Острозького. Ще принаймні 10 військовослужбовці ЗСУ зазнали поранень.

А от ворогу пощастило менше: за даними розвідки, за минулий тиждень українські військовослужбовці знищили щонайменше 20 окупантів та 17 поранили.

Надалі буде ще гарячіше, свідчать відомості, отримані ОБСЄ. Безпілотний літальний апарат СММ ОБСЄ зафіксував щонайменше 100 тентованих вантажівок військового типу, які в’їхали зі сторони РФ на тимчасово непідконтрольну урядові України територію, оминаючи офіційні пункти пропуску.

 

П’яту добу поспіль російські окупанти та їх маріонеткові адміністрації не пропускають цивільних осіб перетнути лінію розмежування у Донецькій області у будь-яку зі сторін. КПВВ «Мар’їнка» досі не функціонує з вини окупантів, які блокують усі спроби громадян добратися до рідних домівок. Загарбники демонструють повну байдужість до проблем мирних мешканців. Кричущим прикладом цинічного поводження з цивільними особами є те, що російські найманці уже понад три доби утримують перед своїм блок-постом двох осіб на легковому автомобілі, вперто не дозволяючи їм проїхати додому. Досі люди не можуть пробити стіну байдужості російських найманців.

Наші прикордонники зі складу Об’єднаних сил, за необхідності, готові забезпечити повернення цих громадян назад на підконтрольну Уряду України територію.

Завдяки зусиллям української сторони запрацював піший перехід на контрольному пункті в’їзду-виїзду в Станиці Луганській. Російські збройні формування були все ж таки вимушені частково розблокували гуманітарний коридор з тимчасово окупованим Луганськом. 14 червня, там лінію розмежування перетнуло 180 громадян: 75 – в Україну та 105 – на окуповану територію.

 

За минулу добу гібридні збройні формування Російської Федерації 15 разів порушили режим припинення вогню. 

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” противник зранку і у вечірній час п’ять разів здійснив обстріли по наших оборонних укріпленнях поблизу Луганського, застосувавши при цьому міномети калібру 120 мм, озброєння БМП, гранатомети різних систем та великокаліберні кулемети. Неподалік населених пунктів Оріхове і Травневе, а також двічі біля Хутора Вільного окупанти вели вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід” по два рази опорні пункти українських захисників поблизу Авдіївки та Кам’янки агресор обстріляв з ручних протитанкових гранатометів і стрілецької зброї. Також зі станкових і ручних протитанкових гранатометів загарбники вели вогонь неподалік Мар’їнки. В районі Пісків по нашим захисникам вів вогонь снайпер.

Під час ворожих обстрілів один військовослужбовець ЗСУ отримав поранення.

Наші захисники для припинення ворожої активності у відповідь рішуче застосували чергові вогневі засоби.

За даними розвідки 12 червня 2020 року було знищено 7 окупантів, «всі з 2014-го, пройшли Слов’янськ»

 

Крім того, за уточненими даними станом за 13 червня санітарні втрати окупантів склали 1 особу (7 омсбр). 14 червня українські воїни знищили одного російського найманця (9 омсп). 

Від початку поточної доби окупаційні війська активності не проявляли.

За поточну добу втрат серед українських захисників немає.

Ситуація в районі проведення операції надійно контролюється Об’єднаними силами.

 

Карантин вніс свої, далеко не найкращі, корективи у життя українців, зачепивши майже всі сфери їхнього життя і діяльності. Лихо розхитало і ринок праці, який до того трохи стабілізувався, але сьогодні його знову лихоманить. До центрів зайнятості довгою вервечкою, як було кілька років тому, потяглися наші співвітчизники, котрі втратили роботу. Того факту, що кількість безробітних в Україні за час карантину помітно збільшилася, вже ніхто не оспорює. Лише за офіційними даними, на кінець травня 2020 року їх було 501 тисяча. Збільшення безробіття зафіксовано практично у всіх регіонах. Найбільше – у Запорізькій, Хмельницькій, Полтавській, Київській, Львівській, Закарпатській областях та столиці.

Учорашнім воїнам легше знайти роботу у великих містах

 

Поміж шукачів роботи є й такі, котрі мають суттєві преференції від держави перед рештою безробітних і гарантію працевлаштування. Мають, але з різних причин дуже часто скористатися ними не можуть. Мова, перш за все, про учасників АТО/ООС – нову категорію безробітних, які з’явилася на ринку праці через події на Донбасі. Нині вчорашніх фронтовиків, які мають статус учасника бойових дій, в Україні майже 400 тисяч. Повернувшись додому вони прагнуть якомога швидше адаптуватися до мирного життя. Дуже важливою складовою цього непростого процесу є отримання роботи, яка гарантує не лише пристойну платню, але й вливання в соціум – трудові колективи. Проте, для багатьох з них – ще молодих і з великим потенціалом людей, пошук роботи перетворюється на виснажливий марафон, бо скористатися урядовими гарантіями щодо працевлаштування на практиці сьогодні непросто. 

Як працевлаштовують безробітних учасників АТО/ООС в регіонах? Редакція «НОВА» поцікавилася досвідом роботи з цього питання деяких обласних центрів зайнятості. Зокрема, Харківського та Полтавського. Перший відомий тим, що його спеціалісти системно і продумано працюють над розв’язанням проблеми забезпечення робочими місцями вчорашніх фронтовиків. Що забезпечує помітний результат. Не в останню чергу, кажуть їхні колеги з інших регіонів, харків’янам вдалося вийти в «лідери» і через те, що в їхньому індустріально розвиненому місті набагато більше можливостей для працевлаштування безробітних, в тому числі і учасників бойових дій, ніж в інших обласних центрах. Приміром, як в Полтаві, де можливості тамтешнього обласного центру зайнятості значно менші, порівняно із своїм сусідом – містом – «мільйонником».

 

Директор Харківського обласного центру зайнятості (ХОЦЗ) Володимир Міненко в своєму коментарі для редакції наголосив на тому, що забезпеченню робочими місцями учасників АТО/ООС на Харківщині приділяють постійну увагу. Для чого використовують всі можливі форми і методи для того, аби вчорашні фронтовики змогли швидко підшукати собі потрібну роботу. Для цього, приміром, розгорнуте широке їхнє інформування та консультації з питань працевлаштування, побудови та розвитку кар’єри тощо. Надається допомога при складанні резюме та розміщення його на спеціалізованих сайтах з пошуку роботи, у виборі або зміні професії та організації подальшого навчання воїнів, виходячи з їхніх здібностей, стану здоров’я та з урахуванням потреб ринку праці. З 1 січня по 27 травня 2020 року в філіях обласного центру зайнятості в статусі безробітних перебували 239 учасника АТО/ООС, з яких за час карантину звернулися 80 осіб. На сьогодні вже працевлаштоване 126 вчорашніх воїнів (52,7%). 

«У регіоні регулярно оновлюються інформаційні матеріали про вільні вакансії, які розміщені в усіх філіях обласного центру зайнятості. В тому числі, у військкоматах області, – ділиться досвідом працевлаштування учасників бойових дій В. Міненко. – Тому не випадково, що із числа колишніх фронтовиків 44% працевлаштовані на військову службу за контрактом. Частина з них знайшла роботу у сільському господарстві (18%), в оптовій та роздрібній торгівлі (11%), у переробній промисловості (8%)…».  

У обласному центрі зайнятості кажуть, що непогано зарекомендував себе і метод проведення постійної інформаційно-роз’яснювальна робота зі звільненими у запас учасниками бойових дій. Зокрема, щодо їхнього професійного навчання та перепідготовки, підвищення кваліфікації, або стажування на робочому місці. За словами начальник відділу інформаційної роботи та зовнішніх зв’язків ХОЦЗ Вікторії Бараненко, для адаптації учасників АТО/ООС до цивільного життя та забезпечення тимчасової зайнятості, їм пропонують участь в громадських та інших роботах тимчасового характеру. Що є непоганою підтримкою на час пошуку постійної роботи. Лише у першому півріччі 2020 року участь у громадських роботах брали майже три десятки фронтовиків.

Проводиться постійна інформаційна робота з роботодавцями щодо переваг взаємодії зі службою зайнятості в процесі пошуку кадрів. Зокрема можливостей отримати компенсацію на сплату єдиного внеску за працевлаштованих безробітних. У тому числі демобілізованих військовослужбовців. Завдяки цьому останнім часом влаштовано на новостворені робочі місця за рахунок виплати компенсації роботодавцю п’ятьох демобілізованих учасників АТО/ООС…

 

Робота є для всіх, але…

 

На Полтавщині, яка потрапила до переліку регіонів, де зріс рівень безробіття за час карантину, у січні-квітні 2020 року послугами служби зайнятості скористалися 777 колишніх військовослужбовців, які брали участь у АТО/ООС. Майже всі вони отримали статус безробітних. Цікаво, що фактично половина безробітних-фронтовиків на Полтавщині віком до 35 років. За рівнем освіти найбільше серед них мають професійно-технічну освіту – 52%, вищу освіту – 36%. Перспектива отримати пристойну роботу в них, значно гірша за побратимів, котрі працевлаштовуються на Харківщині. Так, за сприяння служби зайнятості Полтавської області у січні-квітні 2020 року отримали роботу 126 учасників бойових дій: трохи більше 16%. З числа тих, кому таки пощастило знайти роботу, практично всі влаштувалися на місця робітників виробничих підприємств, працівників сфери обслуговування і на вакансії найпростіших професій тощо. І тільки 2% – на місця професіоналів, вищих державних службовців, керівників, менеджерів та кваліфікованих робітників. Це при тому, як зазначалося вище, кожен третій безробітний на Полтавщині учасник АТО/ООС має вищу освіту… 

 

Катерина Клавдієва, директор Полтавського обласного центру зайнятості, переконана, що 

 в регіоні ситуація з працевлаштуванням учасників бойових дій, контрольована. Навіть попри скорочення робочих місць під час карантину, пропозиції все одне перевищують попит – на сьогодні 10421 вільних вакансій. До працевлаштування учасників АТО/ООС потрібний особливий підхід, каже директор Центру, бо це і особлива категорія людей, котрі шукають роботу. Приміром, далеко не всі з них одразу після звільнення звертаються по роботу до центрів зайнятості, а просять дати їм відпочинок на 4-5 місяців, щоб відпочити та звикнути до нової життєвої ситуації. Якщо за воїном зберігалося місце постійної роботи, яке він обіймав до призову, то проблем немає – «атовець» повертається до свого підприємства. А от з тими, хто працював нелегально і втратив роботу через службу в армії, складніше. Їм доводиться працевлаштовуватися на загальних підставах. 

«Ми намагаємося створити для таких найзручніші умови для працевлаштування, пропонуємо вакансії, які можуть задовольнити вчорашніх воїнів тощо, – інформує К. Клавдієва. – Але далеко не завжди знаходимо порозуміння… Дехто з учасників бойових дій відверто побоюється вливатися в новий трудовий колектив, має сумнів щодо своїх здібностей працювати на «гражданці», тощо. Їм важко подолати певний психологічний бар’єр, тому пошук роботи затягується…».  

 К. Клавдієва переконана, що для учасників АТО/ООС потрібні окремі державні програми з працевлаштування з врахуванням всіх нюансів, які з’являються під час пошуку роботи та перенавчання на інші спеціальності. Також необхідно замислитися не тільки про психологічну, але й трудову реабілітацію звільнених у запас воїнів із зони бойових дій. Так, саме трудову реабілітацію, яка дозволить їм безболісно працевлаштуватися, або перенавчитися…  

Директорка обласного центру зайнятості не приховує й того, що вчорашні воїни перебірливі у пошуку роботи. Дуже часто їх не влаштовують пропозиції, приміром, через замалу, як вони вважають, зарплату. Або ненормований робочий день, роботу за межами свого населеного пункту тощо. Усе це враховують у центрах зайнятості і намагаються задовольнити потреби всіх учасників АТО/ООС.  

 

А от у 29-річного полтавця Сергія К., з яким на цю тему говорив журналіст, дещо інша точка зору на проблеми працевлаштування. Зокрема, на рідній йому Полтавщині.  

«На «гражданці» людям нині сутужно, як я переконався. В армії мені платили 18-19 тисяч гривень на місяць. Це за службу на другій лінії. На першу лінію – передову, де платять вдвічі більше, потрапити важко. Навіть черга утворилася… Коли повернувся після закінчення контракту додому на Полтавщину, дізнався, що середня зарплата по області не дотягує і до 10 тис. грн., зітхає фронтовик. – Звісно, замало. Особливо, коли немає власного житла, підростають діти тощо. А фактично некваліфіковані робітники отримують на руки ще менше – 6-8 тис. грн… Так, роботу пропонують. Але чи варто напружуватися за такі гроші? Походив-походив я на біржу праці і знову пішов до військкомату, де підписав новий контракт. Тепер чекаю відправки до війська. Там, звісно, важче і небезпечно, але платять більше і є певні пільги…». 

Отже, як говорять – проблема є. І в учасників бойових дій, які повертаються до мирного життя, їх не бракує. Пошук роботи – одна з них. Самотужки впоратися тут дуже складно, адже у колишніх воїнів, котрі протягом певного часу були відірвані від звичайного нам життя, чимало запитань. І відповідей на те, як знайти роботу, забезпечити фінансово себе і своїх близьких, бракує… 

 

Олександр Брусенський, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

 

 

У листопаді 2018 року у Києві почав роботу перший відкритий простір для ветеранів та громадських організацій, що працюють у сфері ветеранських справ, Veteran Hub

Простір – це спільний проєкт фондів Олени і Віктора Пінчуків та ГО «Побратими», що наразі об’єднав для надання різнобічної допомоги ветеранам десять неурядових організацій, зберігаючи при цьому ідентичність кожної з них.

Резиденти простору: «Юридична сотня», «Ліга медіаторів України», «Друг героя», «Вільний вибір», «Побратими», «Блакитний птах», «Добровольці», «Veterano Group», «Група активної реабілітації» та «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля».

Тож, звернувшись до Veteran Hub, можна отримати консультації та дієву підтримку з найширшого кола питань – від відкриття власного бізнесу чи отримання добровольцями статусу учасника бойових дій до психологічної допомоги.

За словами виконавчого директора простору, військового психолога Артема Денисова, Veteran Hub – місце, двері якого завжди відчинені для ветеранів, військових, курсантів, поліцейських, рятувальників та членів їх родин. Тут також чекають колишніх полонених, членів родин зниклих безвісти, заручників та загиблих. 

 

Ветеран – людина, яка має військовий досвід. Звісно, у всіх він різний, когось війна торкнулася більшою, когось меншою мірою, але, попри це, ми маємо цей досвід поважати. На мою думку, в Україні має бути жорстка соціальна політика з формування образу ветерана. Організація цієї роботи в інших країнах вчить нас, що на це потрібен певний час. Але саме так формується відповідальне суспільство, яке може долати виклики. Наразі ставлення до колишніх учасників АТО/ООС у українців досить неоднорідне. Коли на початку військових дій на Донбасі цих людей проводжали з квітами як героїв, то в більшості випадків зустрічають їх зовсім інакше. Героїзація ветеранів, так само як і нівелювання їхнього внеску в незалежність та цілісність нашої держави – відповідальність суспільства. У цьому питанні має бути чіткий баланс, – говорить Артем Денисов.

На жаль, така невизначеність вкупі з іншим соціальними чи побутовими проблемами негативно впливають на емоційний стан деяких з ветеранів. Саме тому у Veteran Hub завжди можна отримати психологічну допомогу – як індивідуальну, так і групову. Наприклад, ГО “Побратими” спеціалізується на соціальній адаптації ветеранів, що прагнуть повернутися до цивільного життя. Ті, хто цього потребує, мають змогу участь взяти участь у групових тренінгах та групах підтримки за принципом “Рівний–Рівному”.

 

За словами Артема Денисова, переважна більшість звернень ветеранів до психологів стосується питань взаємності в родині, порозуміння з батьками чи друзями. Також бійці скаржаться на розлади сну та тривожність. 

Тут все суто індивідуально. Бувають історії, коли війна не є причиною психологічних проблем. Вона просто стала каталізатором, який пришвидшив деструктивні процеси, що мали місце до неї. Вона просто «з’їла» весь внутрішній ресурс людини, – підсумовує виконавчий директор хабу.

З початком карантинних заходів послуги Veteran Hub перейшли в онлайн-режим, що стало своєрідним викликом для команди простору. Кількість звернень суттєво зросла за рахунок збільшення запитувачів з регіонів. Тож, у планах на майбутнє – розбудова напрямку онлайн-комунікації з ветеранами.

Окремої уваги заслуговують спецпроєкти Veteran Hub. Це – фотопроєкти «Дотик» і «Цивільні». Перший – портрети українських родин, де чоловіки повернулись з війни. Другий – історії ветеранів, які, отримавши військовий досвід, повернулися на «звичайні» робочі місця, та роботодавців, які без упередження беруть на роботу колишніх бійців.

Один з героїв проекту «Цивільні» – в минулому боєць батальйону «Айдар», а нині науковий співробітник Iнституту фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук (НАН) України, співзасновник та головний біолог ТОВ «Українські генетичні технології», Біжан Шаропов.

 

Біжан досить швидко повернувся до своєї справи і знайшов своє місце у мирному житті.

Я вважаю, що не можна стверджувати, що роботодавці упереджено ставляться до ветеранів. Кожен випадок – окрема історія. Якщо людина адекватна і професійна, відкрита до навчання, то у неї все вийде. Особисто мені воєнний досвід тільки допоміг – я став більш енергійним та мотивованим, тому і зміг відкрити власну справу» – говорить Біжан Шаропов.

Окрім цього, у травні цього року київський Veteran Hub разом з Фондом Східна Європа запустили інформаційну кампанію з працевлаштування ветеранів. В мережі з’явилася серія відео “Робота є робота”, в яких закликають роботодавців приймати на роботу професіоналів з військовим досвідом, а ветеранів – не соромитися та активно зазначати свої військові досягнення у резюме.

У соціальній рекламі брали участь справжні ветерани та ветеранки, історії яких засновані на реальних подіях. По поверненню зі служби вони змогли соціалізуватись та застосувати свої знання та навички у мирному житті.

 

Соціальна реклама відбулася в межах проєкту «All4One: комплексна програма психологічної та менторської підтримки ветеранів», який виконується за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

Довідково: послугами Veteran Hub за перший рік його роботи скористалися понад 18500 відвідувачів, які отримали 2100 послуг. У планах команди хабу вже на наступний місяць – відкриття просторів у Дніпрі та Вінниці, а до 2027 має з’явитися 5-7 нових хабів по всій Україні.

 

Олена Шаріпова, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

 

На відміну від виробників керамічних та поліетиленових плит виробників плитоносок та модульних жилетів набагато більше і більшість з них доволі високої якості, взяти наприклад одних з найвідоміших виробників, а саме: «Velmet», «M-TAC» та «Балістика» 

Якщо команда «UARM», працює виключно над розробками індивідуального захисту бійця, то команди «Velmet» і «М-ТАС» та «Балістика» та працюють над розробками і створенням рюкзаків, аксесуарів, тактичного спорядження, тренувальних мішеней, бронежилетів та ін. Всі ці компанії реалізовують і бронеплити, але тільки сталеві. Компанія «Velmet» виготовляє не менш цікаві і сучасні бронежилети, які можуть конкурувати з деякими моделями від «UARM». Більш детально вивчити асортимент можна на сайтах виробників, але зазначимо, що опис на сайті «Velmet» якийсь трохи кострубатий, над яким треба попрацювати контент – менеджерам компанії, ну, а асортимент «М-ТАС» можна переглянути на сайті відомого «МІЛІТАРИСТА». Найкращий опис і деталізація у «UARM», де ви знайдете купу відео, як і для чого вибрати той чи інший тип бронежилету. «Балістика» створює жилети та плитоноски зі своїми особливостями, які заслуговують на увагу. В цілому, всі плитоноски схожі одна на одну, але кожен виробник намагається створити якусь особливість, яка буде відрізняти їх виріб від всіх інших. А хтось може тупо копіювати і виготовляти аналоги з більш дешевших матеріалів. Тут вже справа смаку, потреби і розміру гаманця.

 

Наприклад, популярна плитоноска від компанії «Velmet» Plate Carrier Perun 5-20 дуже схожа на плитоноску від компанії «UARM» LPC™ Light Plate Carrier, 

але не має швидкого відкриття і трошки простіша, але у той самий час дешевша за плитоноску від «Української броні». Є і дуже схожа модель плитоноски від «М-ТАС», схожа на плейткерріор LPC™ Light Plate Carrier. І не дивлячись на схожість моделей, «М-ТАС» виготовляє доволі добротні варіанти плитоносок, які користуються популярністю у бійців Збройних сил та підрозділів спеціального призначення. Наприклад, боєць 3-го окремого полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго «Ратибор» користується виключно плитоносками від компанії «Velmet». Він став прихильником «Velmet» майже одразу, як вони виготовили свої перші зразки. Зі слів «Ратибора» співвідношення ціни та якості – ідеальне. До того ж, плитоноска відповідає сучасним вимогам спецпідрозділів. Що цікаво, «Ратибор» використовує плитоноску з плитами для кросфіт-тренувань, де великі навантаження є нормою. Боєць зауважив, що плейткеріор від «Velmet» доволі «дружній» до тіла і не створює дискомфорту та незручностей. А тепер великий і жирний мінус – подія, яка сталася напередодні виходу статті додала навіть не ложку, а цілий ківш дьогтю у діжку меду… Компанія «Velmet» пред’явила претензію компанії «Балістика» через порушення прав інтелектуальної власності! Подробиці можете почитати у мережі інтернет, де виклали на загальний огляд навіть сам документ «претензії». Залишаємо посилання на пост з «претензією», на офіційній сторінці компанії «Балістика» у Facebook, де все детально розписано і показано:https://www.facebook.com/balistyka.ua/posts/2632798463605460/

 

Підбиваючи підсумки можна впевнено сказати, що кожна компанія має свої особливості, плюси і мінуси, але всіх їх об’єднує єдина мета – перемога України над агресором. Саме російська агресія дала поштовх для розвитку вітчизняних компаній у оборонному та військовому напрямку, які прогресують з кожним днем і намагаються забезпечити українських силовиків усім необхідним спорядженням, що відповідає сучасним вимогам ведення війни. Так, не всі компанії «без гріха», але ми віримо у те, що час змін настав сьогодні і права на помилку у майбутньому вже ніхто не матиме і буде сумлінно працювати на користь обороноздатності держави, суверенної, незалежної України. 

 

Тож, сподіваємося, що достойні бронежилети стануть на озброєння Збройних сил України та інших силових структур та підрозділів. 

Тримаймо порох сухим і все буде Україна!

 

Олександр Навроцький, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

 

МТ-ЛБ – одна з найбільш масових гусеничних машин військової автомобільної техніки. За свою більш ніж піввікову історію вона завоювала велику популярність, і досі активно використовується. Парк цих машин налічує тисячі одиниць; МТ-ЛБ залишається вкрай затребуваним не лише у війську, а і для потреб інших служб, для яких важливою є висока прохідність техніки. 

Технічне завдання на розробку тягача було затверджено в кінці 1950-х років. Необхідність такої розробки була пов’язана з появою нових артилерійських систем і змін в концепції їх бойового використання. З прийняттям на озброєння Радянської армії 100-мм гладкоствольної протитанкової гармати МТ-12 «Рапіра» і 122-мм гаубиці Д-30 для їх буксирування на вогневі позиції звичайні автомобілі стали малоефективними. Знадобився броньований тягач з низьким силуетом і високими характеристиками прохідності та маневреності.

Перший легкий броньований багатоцільовий тягач був виготовлений у 1964 році в Харкові. Він створювався спеціалізованим конструкторським бюро Харківського тракторного заводу під керівництвом головного конструктора Анатолія Білоусова. У конструкцію машини були закладені дуже високі на той час технічні характеристики: 240-сильний дизель, максимальна швидкість – до 60 км / год, вантажопідйомність – 2,5 т, маса причепа на буксирі – 6,5 т. Найбільш значущими нововведеннями стали броньований герметичний корпус, який забезпечував машині плавучість. 8-циліндровий чотиритактовий дизель ЯМЗ-238В дозволив досягти дуже високого для 60-х років показника питомої потужності – 25,8 к.с. / т. Кузов вміщує до 11 чоловік, в кабіні може вільно розміститися ще три людини. 

МТЛБ (військові дали їй ласкаву назву «Мотолига»), зі зрозумілих причин, не мав широкої броні і технічного оснащення на рівні БМП або БТР. За задумом, він мав застосовувтися виключно для перевезення пасажирів, артилерійських систем, при усуненні наслідків надзвичайних ситуацій. В умовах бойових дій суттєвою перевагою стала висота корпусу – менше двох метрів – яка дозволяє МТ-ЛБ ховатися від вогню противника в складках місцевості і діяти поблизу передової.

 

МТ-ЛБ – це плаваюча машина, на воді вона здатна розвивати швидкість до 6 км/год за рахунок обертання гусениць; номінальна вантажопідйомність при цьому складає близько 2т. У стандартну комплектацію також входила система захисту від зброї масового знищення та прилади нічного бачення. На шасі МТ-ЛБ також може бути закріплена 122-міліметрова гаубиця 2С1 «Гвоздика». Гармата виробництва 70-х років минулого століття досі служить вірою і правдою не лише українській армії, а і багатьом іншим на пострадянському просторі. З часом зі звичайного броньованого тягача МТ-ЛБ перетворився в універсальне шасі, на основі якого з’явилося ціле сімейство бойових і допоміжних броньованих машин. Нині воно включає більше 80 зразків і модифікацій – від артилерійських тягачів до самохідних протитанкових ракетних комплексів.

Попри відверту відсталість цієї техніки як для бойових дій XXI сторіччя, на жаль, доводиться констатувати, що українській армії вона усе ще потрібна. Так, лише у вересні минулого року стало відомо про те, що Україна придбала партію з 10 вживаних МТ-ЛБ індійської армії. Тягачі були вироблені у Болгарії, а на їх придбання пішло близько 13,5 тисяч доларів за одиницю (близько 310 тисяч гривень). На їх базі планується обладнання броньованих медичних машин. Паралельно з цим, науково-виробнича компанія «ВК Система» минулого року виконала державне оборонне замовлення, випустивши 45 автомобілів зразка – МТ-ЛБ-С. Модель призначена для збору і вивозу поранених з поля бою з наданням першої медичної допомоги. У ній була збільшена висота десантного відсіку, завдяки чомуможливе розміщення поранених у два яруси. У кормовій частині встановлена лебідка з електроприводом – тросом можна витягати поранених з важкодоступних зон або з під вогню.

 

Цікавий і той факт, що до початку бойових дій на сході України придбати МТ-ЛБ можна було у приватному порядку. Так, на сайтах оголошень були наявні пропозиції на суми від 200 до 400 тисяч гривень за одиницю.

Про те, що українським військовим часто доводиться використовувати МТ-ЛБ не за призначенням, можна судити навіть з новинних зведень з фронту. На жаль, з цих зведень часто випливає, що техніка періодично виходить з ладу, крім того, це легка мішень для ворожих ПТРК і крупнокаліберного озброєння. Наводимо уривки зі спогадів кіборга Віталія П’ясецького, який у складі 80ої аеромобільної бригади захищав летовище Донецького аеропорту в січні 2015 року. В умовах недостатнього постачання армії та критичної нестачі “броні”, МТ-ЛБ тоді доводилося використовувати замість бронетранспортерів та машин евакуації:  

“13 січня 2015 року ми підготувалися до виїзду в термінал Донецького аеропорту. Три МТЛБ, які мали нас везти, було завантажено під зав’язку… але один заглох. І хлопців, які мали в ньому їхати, розкидали по інших машинах. У нас їхало 8 чоловік, і нам допхали ще двох. Це Антон Калинюк і Вадим Демчук, який загинув після підриву терміналу… Після підриву аеропорту двоє наших – Зеник і Рахман – вийшли в сторону Пісок, і Рахман намагався тоді повернутися. Вони на трьох МТЛБ виїхали, до одного було причеплено зенітну установку, але цю машину підбили, хлопці згоріли. Один МТЛБ з Рахманом у тумані проскочив повз термінал і впав на стоянку. Там висота була десь метрів п’ять, а, може, і більше. Сєпари почали обстрілювати цей МТЛБ, але Рахману вдалося звідти вибратися, і він якось вийшов у сторону Пісок”.

А ось що пригадував про використання цієї техніки під час боїв за Дебальцеве ветеран АТО Володимир Погорілий, боєць 128-ої гірсько-піхотної бригади: 

“От Саша, мій побратим, водій МТ-ЛБ – хитрий дуже, обманщик. Під час оборони він їздив мінними полями і всім розказував, що знає дорогу. А вже у 2016-му він нам зізнався, що дороги не знав, навмання їздив. Танкісти до нас приходили, казали – є тут у вас легендарний хлопець, усі тропи знає, він нас проведе? І Саша вставав, заводив «Мотолигу», і їхав. І жодного разу нічого не трапилось”.

 

Загалом, попри значний вік тягачів, українські військові не мають особливих нарікань на МТ-ЛБ. Серед головних переваг хлопці відзначають простоту використання, високу прохідність та надійність, які нікуди не подінуться, якщо за апаратом добре доглядати. Кажуть, що це стосується практично усієї техніки, яка за часів Союзу конструювалася на Харківському заводі; апарати російського виробництва за цими показниками суттєво поступаються. Головним недоліком МТ-ЛБ називають велику гучність двигуна, яка практично не залишає шансів пересуватися непоміченими.

Зауважимо також, що багато одиниць цієї техніки знаходиться і у розпорядженні бойовиків – українські воїни регулярно знищують МТ-ЛБ терористів з боєприпасами та установками ЗУ-23-2. Постачання цих апаратів відбувається з території Росії. Фактично, ворог таким чином визнав досягнення харківських конструкторів. Адже після початку війни у 2014му році Україна припинила експорт цих машин в Росію, однак країна-агресор швидко налагодила виробництво власної модифікації МТ-ЛБ, які масово постачаються у військові частини. Про те, що це розробка Харківського заводу, росіяни воліють не згадувати.  

 

Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

 

На тлі зростаючих розбіжностей Москви із західними країнами до складу ВМФ РФ прийняли атомний підводний крейсер стратегічного призначення “Князь Володимир”

Підводний човен, названий ім’ям київського князя Володимира, озброєний міжконтинентальними ядерними ракетами “Булава”, було прийнято до бойового складу Військово-морського флоту 12 червня, в День Росії.

Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на сайт Міноборони РФ.

Як зазначає “Голос Америки”, це було зроблено на тлі зростаючих розбіжностей Москви із західними країнами через Україну і побоювань у зв’язку з можливістю нової гонки озброєнь після розвалу Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ДРСМД).

Підводний крейсер, який є головним кораблем проєкту 955 “Борей-А”, до якого входять атомні підводні човни четвертого покоління, названий на честь князя Володимира, правителя Київської Русі, яка історично займала територію частини сучасних України, Росії та Білорусі. Крейсер “Князь Володимир” оснащено новітньою твердопаливною ракетою “Булава” з трьома ступенями. Ракета здатна нести кілька гіперзвукових ядерних блоків.

Реалізація проєкту “Борей”, розпочатого невдовзі після розпаду Радянського Союзу, тривалий час затримувалася через брак фінансування, а випробування ракети “Булава” кілька разів закінчувалися невдачею.

Глобальна архітектура контролю над озброєннями, створена ще за часів “холодної війни”, опинилася під загрозою з моменту припинення дії ДРСМД.

У серпні минулого року Сполучені Штати вийшли з угоди, звинувативши Москву в недотриманні умов договору. У Росії ці звинувачення заперечують.

Останній великий договір, СНО-III, про контроль над ядерними озброєннями між Росією і США добігає кінця у 2021 році. Він обмежує кількість стратегічних ядерних боєголовок, які можуть розгортати дві найбільші у світі ядерні держави.

 

12 червня, близько 20:00 російські найманці з тимчасово окупованої Саханки відкрили вогонь із мінометів калібру 82 мм по Широкиному. Одна з мін влучила в житловий будинок, майже повністю зруйнувавши його, а ще три розірвалися неподалік приватного будинку.

 

Вранці, 13 червня, окупанти розмістили свої артилерійські системи безпосередньо в населеному пункті, поруч із будинками мирних жителів на східній околиці Калінінського, що в передмісті Горлівки. Прикривши себе цивільним населенням, як живим щитом, найманці РФ випустили 50 снарядів калібру 122 мм по українських захисниках Луганського. Очевидно, що окупанти хотіли  змусити підрозділи Об’єднаних сил відкрити вогонь, щоб потім звинуватити наших захисників в обстрілі мирних жителів.

 

У районі проведення ООС 10 червня частково відновлено пропуск осіб і транспортних засобів на двох українських КПВВ «Мар’їнка» та «Станиця Луганська». Однак, перетин лінії розмежування цивільних громадян, кілька днів поспіль, блокували російські війська та їх маріонеткові адміністрації

13 червня, відновлено роботу пішого переходу на контрольному пункті в’їзду-виїзду «Станиця Луганська». З 7.00 по 13.00 здійснювався пропуск людей з тимчасово непідконтрольної Уряду України частини Донбасу, а з 13.00 до 17.00 – у зворотному напрямку.

 

За цей час в обидва боки лінію розмежування перетнуло 120 громадян: 90 на підконтрольну Уряду України територію та 30 у зворотному напрямку.

 

З вини незаконних збройних формувань РФ не функціонує контрольний пункт в’їзду-виїзду «Мар’їнка» в Донецькій області. Українські прикордонники сьогодні пропустили у бік тимчасово окупованої території одну людину на автомобілі, яка через декілька годин повернулася назад.

Люди не можуть пробити стіну байдужості російських найманців. 

Впродовж дня 13 червня окупаційні гібридні збройні формування Російської Федерації 15 разів порушили режим припинення вогню.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” противник випустив 50 снарядів 122-го калібру по оборонних укріпленнях Об’єднаних сил поблизу Луганського противник застосував артилерійські системи калібру 122 мм, випустивши у бік наших позицій пів сотні снарядів. Свою артилерію окупанти розмістили безпосередньо в Калінінському, що на східній околиці Горлівки, поруч з будинками цивільних мешканців. 

Три рази, впродовж доби, агресор вів вогонь по оборонцях Кримського застосувавши при цьому міномети калібрів 120 мм і 82 мм, станкові протитанкові гранатомети та великокаліберні кулемети.

Аналогічні види мінометів та великокаліберні кулемети російські найманці задіяли на підступах до Попасної. Також з мінометів калібру 120 мм ворог відкривав вогонь біля Троїцького та Новозванівки, а по оборонцям Пищевика – з великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї. 

Поруч з населеним пунктом Катеринівка противник для обстрілів застосовував міномети калібру 82 мм та стрілецьку зброю.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід” опорні пункти українських оборонців неподалік Авдіївки, Новотроїцького, Славного, Старогнатівки і Богданівки агресор обстріляв з гранатометів різних систем та стрілецької зброї.

Під час обстрілів Україна втратила одного мужнього воїна. Ще двоє військовослужбовців ЗСУ отримали поранення.

За даними розвідки, 13 червня українські воїни знищили трьох та поранили щонайменше двох російських загарбників

Сьогодні з ранку гібридні окупаційні російські збройні формування в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” встигли вже тричі обстріляти з мінометів калібру 120 мм, озброєння БМП, гранатометів різних систем та великокаліберних кулеметів оборонні укріплення ЗСУ неподалік населеного пункту Луганське.

Українські оборонці вжили вичерпних заходів для припинення вогню з боку збройних формувань РФ, після чого загарбники відмовилися від подальшої активності.

За поточну добу втрат серед наших захисників немає.