Президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю канадському виданню Globe and Mail пригрозив Ірану судом за збитий на початку 2020 року під Тегераном літаком авіакомпанії МАУ. Президент пообіцяв: у разі, якщо Іран не виконає своїх обіцянок і зобов’язань, Україна звертатиметься в міжнародні інстанції.
«Мова не тільки про неповернення нам чорних ящиків. А також і про інші обіцянки. Вони мають офіційно попросити вибачення. Виплатити адекватні компенсації. Зробити те, що обіцяли. Інакше в нас не буде іншого вибору, й вони знають нашу позицію, крім як звертатися в міжнародні суди» – пояснив свою позицію президент.
Президент також згадав, що Іранська влада заявляла, що не може передати «чорні ящики» літака через пандемію коронавірусу. Проте, на його думку, це не може назавжди звільнити їх від обіцянки.
Слідчі з Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях, за матеріалами військової контррозвідки ДКР СБУ, затримали екс-військового, який планував перейти на бік ворога і заклав вибухівку на залізниці та біля госпіталю.
Вибухові пристрої правоохоронці виявили біля будівлі 59-го військового госпіталю у м. Сєвєродонецьку. Зараз там лікуються і працюють 170 людей – хворі військовослужбовці та медичний персонал. Також чоловік заклав вибухівку на залізничній станції у м. Рубіжне на ділянці колії, де зазвичай розвантажують військову техніку.
Терориста теж знайшли. «Досудовим розслідуванням встановлено, що колишній військовослужбовець Збройних Сил України, який протягом 2018-2019 років проходив службу в районі ООС у Донецькій області, мав на меті перейти лінію розмежування та влаштуватися на службу до окупаційної адміністрації РФ в Луганській області» – повідомляють у відомстві.
Ветерани ЗСУ та добровольці, члени сімей загиблих на Сході, а також просто небайдужі містяни вирішили поспілкуватися з водіями, які відмовляють у безкоштовному проїзді учасникам АТО та їх родинах.
Справа в тому, що нещодавно водій 14-ї маршрутки відмовив у пільговому проїзді Аліні Войтенко доньці загиблого на Донбасі бійця. Виховну бесіду довелося провести також і з водієм маршруту 22, на якого теж були нарікання у ветеранів. Обидва маршрути курує фірма-перевізник «Транссіті».
Її очільник, Сергій Двірник, пообіцяв прослідкувати за виконанням існуючого законодавства. Моніторити ситуацію обіцяють і самі активісти.
Нагадаємо, що у Законі України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ” та “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій та членам їх сімей надається право на безкоштовний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту.
Наступними, за словами, активістів вони перевірять маршрути 19А та 6А.
Двадцять років тому, у 2000 році, в Україні з метою «всенародного вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Другої світової війни, їх подвигу та жертовності» і «на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань» з’явився День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни.
Він відзначається щорічно 22 червня, у день початку бойових дій між нацистською Німеччиною на Радянським Союзом. Проте у цей день згадують не тільки полеглих у Другій світові, але й тих, хто загинув у цілому ряду військових конфліктів, наприклад, Громадянській війні та війні в Афганістані.
У 2014 році до цього списку додалася ще одна війна. І знову, як і в сорокові роки минулого століття, найзапекліші битви відбуваються на сході країни.
Російська федерація теж проголосила «Днем памяти и скорби» 22 червня. Проте у 2014 вона вирішила відсвяткувала його, заздалегідь, ще у березні, окупувавши Крим.
Окрім цього східний сусід активно підтримував проросійських бойовиків зброєю, інструкторами та застосовував власні військові сили проти українців. «Памяти и скорби» не вистачило у РФ і для того, аби не множити жертв війни. Якраз на наступний день після свята, 23 червня, проросійські бойовики, за даними МОЗ вбили 4 дітей на Донбасі.
Тож сьогодні українці згадують ще й тих людей, які загинули боронячи власну державу на сході України, а також цивільних мешканців, які стали жертвою агресора.
20 травня 2011 року Верховна Рада на честь пам’яті і скорботи за полеглими запровадила всеукраїнську хвилину мовчання. Було доручено забезпечувати 22 червня кожного року приспущення державного прапору України із чорними стрічками на будинках та спорудах органів та установ державної влади та забезпечувати о 10:00 хвилину мовчання, зупинивши на цей час роботу в установах та організаціях.
НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
За минулу добу збройні формування Російської Федерації обстріляли позиції Об’єднаних сил лише 10 разів.
В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ”, поруч з населеними пунктами Кримське, Залізне та Шуми зі 120 мм та 82 мм мінометів та станкових протитанкових гранатометів.
Активізувався агресор і неподалік Новотошківського, застосувавши при цьому 82-ох мм міномети.
В районі відповідальності ОТУ “Схід” загарбники три рази обстріляли позиції Об’єднаних сил неподалік Авдіївки із 120мм мінометів, озброєння БМП, станкових протитанкових гранатометів, а також вели вогонь з ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Проти оборонців Старогнатівки противник спочатку використав протитанкові ракетні комплекси, а згодом – гранатомети різних систем та стрілецьку зброю.
Окрім того, російські окупанти застосувавши протитанковий ракетний комплекс “Корнет” калібру 152 мм, наразили на небезпеку цивільних жителів, які проживають поблизу лінії зіткнення в населеному пункті Бердянське. Протитанкова керована ракета вибухнула неподалік місцевої амбулаторії. На щастя, ніхто з місцевих мешканців не постраждав.
Сьогодні зафіксовано вже 7 випадків порушення режиму припинення вогню. Російські збройні формування в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” поблизу Хутора Вільний тричі відкривали вогонь з мінометів калібру 82 мм, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Також міномети 120-го калібру противник застосував біля Новотошківського, Оріхового та Голубівського. Крім того, оборонні укріплення наших військовослужбовців неподалік Попасної ворог обстріляв зі станкових протитанкових гранатометів.
Минулої доби під час обстрілів один військовослужбовець ЗСУ отримав поранення. Сьогодні зранку отримав поранення ще один український захисник.
Втрати російсько-окупаційних військ 21 червня 2020 р. склали: безповоротні («200») – один (4 омсбр).
«НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС» від щирого серця вітає всіх, хто сьогодні працює в сфері медицини і рятує людські життя.
Бажаємо ВАМ не тільки дбати про здоров’я оточуючих, а й берегти своє.
Нехай довге життя обдарує Вас щасливими моментами і приємними спогадами, розумінням і вдячністю людей.
Роботи зі створення бойової машини десанту (БМД) для Повітряно-десантних військ почалися з ініціативи генерала радянської армії Василя Маргелова. У квітні 1964 року кільком організаціям, серед яких, зокрема, було і конструкторське бюро Кременчуцького автозаводу, одночасно була доручена розробка ескізних проектів нової бойової машини. З тактико-технічних вимог випливало, що БМД за своїми бойовими і технічними характеристиками повинна мати жорстко обмежені розміри і бойову масу. Розміри були задані з умов вільної витяжки машини парашутом через вантажний люк серійного транспортного літака Ан-12, а бойова маса – з умов збереження стійкості польоту літака в момент викиду машини разом з парашутною системою.
У результаті конкурсу для серійного виробництва було відібрано розробку Волгоградського тракторного заводу. Масовий випуск було налагоджено у 1968 році, коли БМД-1 почала надходити у війська – тобто, ще до офіційного прийняття на озброєння. Зауважу, що в організації виробництва цієї машини брав участь також Інститут електрозварювання імені Патона і ряд інших підприємств на території сучасної України. У перші роки виробництво БМД-1 велося малими партіями для забезпечення оперативного внесення змін в її конструкцію за результатами експлуатації.
БМД-1 отримала V-подібний шестициліндровий чотиритактний дизельний двигун 5Д-20 рідинного охолодження. Ходова частина включає механічну трансмісію, індивідуальна гідропневматична підвіска складається з 10 пневматичних ресор. Ведучі колеса розташовані ззаду, передні – направляючі. Рух машини по воді здійснюється за допомогою водометного рушія, який складається з двох водометів з заслінками. Відкачування води здійснюється за допомогою двох насосів з електродвигунами.
Головне озброєння у БМД-1 таке ж, як і у БМП-1, – 73-мм гладкоствольна гармата 2А28 в одномісній звареній вежі, що може обертатися. Боєкомплект складав лише 40 пострілів, з гарматою також спарений 7,62-мм кулемет ПКТ. Кулеметний боєкомплект становить 4000 патронів. На башті змонтований пусковий кронштейн для ПТУР, управління яким здійснюється зсередини машини. На основі БМД-1 розроблений плаваючий бронетранспортер БТР-Д, який також призначений для перевезення особового складу.
Процес озброєння повітряно-десантних військ цими бойовими машинами був завершений лише до початку 1980-х років. Одночасно йшов процес освоєння засобів її десантування. На першому етапі для десантування БМД-1 та її подальших модернізацій використовувалася парашутна платформа П-7 і багатокупольні парашутні системи МКС-5-128М і МКС-5-128Р. Досвід скидання БМД на цих системах був накопичений чималий. Нові бойові машини десантники з успіхом застосовували на великих тактичних навчаннях. Системи мали досить високу, підтверджену великою кількістю десантувань, надійність.
Під час війни в Афганістані використання БМД-1 і БТР-Д було не дуже вдалим, а тому недовгим. Розробка призначалася для іншого типу війни і виявилася непристосованою до партизанської тактики талібів. Тонка броня дна і невелика маса БМД призводили до того, що при підривах на потужних фугасах вони практично розліталися на складові частини. Більш слабкі протитанкові міни або повністю руйнували ходову частину, або пробивали машину знизу наскрізь. Тоді ж було виявлено неможливість стрільби по схилах гір головним калібром і загалом низьку ефективність 73-мм снарядів. Тому більшість частин ВДВ в Афганістані пересіли на БМП-2, а потім і на варіант з посиленим бронюванням – БМП-2Д.
Усі недоліки, що були виявлені під час використання бойових машин десанту в Афганістані, були повторно досліджені і під час війни на Донбасі. Відомо, що це озброєння використовувала як українська армія, так і проросійські бойовики та регулярні війська РФ. Особливо активно це відбувалося на початковій стадії війни, коли цієї техніки було втрачено найбільше.
До початку війни у Збройних силах України бойові машини десанту були представлені в основному моделями БМД-1 і БМД-1К, а також кількома одиницями БМД-2. Фактично у перші ж місяці війни машини почали виходити з ладу. Однією з головних причин став низький ресурс техніки порівняно з тими ж БМП і БТР: найчастіше у БМД перегрівалися двигуни, вони ж «ловили клин», виходили з ладу фільтри, гідросистема, зчеплення.
При цьому машина досить невибаглива і до певного часу все ж переносить некоректну експлуатацію. Так само вона має і високу ремонтопридатність. Так, заміну двигуна та деяких інших вузлів можна проводити в польових умовах. Однак є деякі складності при ремонті і заміні комплектуючих – до деяких агрегатів дістатися вкрай важко.
Одним з головних недоліків БМД-1 і БМД-2 є дуже недостатній внутрішній простір. Людині з міцною статурою і зростом від 180см всередині машини дуже тісно. І це за умови, що вона має лише підсумок і автомат. Якщо ж боєць екіпірований як слід, тобто має бронежилет, каску, не обмежений чотирма магазинами і двома гранатами – йому стає куди гірше. Понад те, при покиданні машини йому доведеться пролізти крізь вузький люк, у який деякі ледь пролазять навіть без екіпірування. Часто буває неможливо розмістити всередині «салону» снайпера, кулеметника (навіть з РПКС) та гранатометника одночасно. Це одна з причин того, що в умовах бойових дій у різних кліматичних умовах (на Донбасі та в Афганістані) десант воліє перебувати на броні БМД, попри порушення техніки безпеки. У результаті наявна броня і бійниці не використовуються взагалі, а функція «захисту особового складу від куль і осколків» залишається лише припискою в характеристиках машини.
Перейдемо до інших нюансів. Через все ту ж обмеженість у розмірах всередині кузова БМД дуже жарко, особливо, коли нагрівається двигун. Тому екіпаж, навіть якщо знаходиться всередині машини, пересувається з відкритими люками. Бронювання БМД вкрай слабке; його вистачить для захисту від стрілецької зброї і осколків; в лоб вона витримує калібр 12,7, а ось 14,5 – вже ні. Виконаний з алюмінієвого сплаву корпус при загорянні плавиться. Система пожежогасіння, навіть якщо вона справна, зазвичай з пожежею не справляється, що призводить до безповоротних втрат.
Звідси – регулярні спроби екіпажів посилити бронювання підручними засобами. Українські військові для цього використовували в основному металеві решітки, які повинні були захистити БМД від РПГ, а десант від ВОГ. Здебільшого це «вдосконалення» мало більше психологічне підґрунтя, ніж технічне – екіпаж отримував ілюзію захищеності, хоча факти того, що такий захист спрацьовував, також є.
Далі наводимо спогади про користування БМД від ветерана російсько-української війни, колишнього службовця-водія 25 ОПДБр Валерія Ананьєва:
“За часів Союзу ці машини створювалися для так званих «легких бригад». І їх головною перевагою була саме швидкість, а не захищеність. Згорає БМД жах як швидко – залишаються лише борта і корма, і все це стає схожим на такий катер, чи що… А воювати на них без решіток зараз – це просто самогубство. І, як я вже зрозумів на своїй шкурі, між решітками і бортом має бути ще щось. Було, що під час обстрілу нас врятували особисті речі наших десантників, які ми туди запхали”.
“Відремонтувати БМД можна в будь-яких умовах, треба лише кувалда і лом… ну і викрутка. Ми навіть у полі могли підйомником зняти двигун і поставити новий. З цієї точки зору вони дуже зручні і практичні, хоча машинам було по 30 років”.
“Був якось випадок, нам у гармату БМДшки влучив танк. Тоді ми знайшли підбитий нами БМП сєпарів, і гармата з нього підійшла до нашої машини. Думаю, нова бойова техніка має бути саме такою – простою та уніфікованою”.
Незаперечним плюсом БМД залишається можливість її швидкого перекидання повітрям, як це було при обороні Луганського аеропорту. Однак при наявності у противника засобів ППО ця перевага швидко зводиться нанівець. Так само, БМД легко перевозяться за допомогою армійських вантажівок (Урал, Камаз); апарат непогано тримається на воді і плаває. Однак, як показав досвід, використання БМД у якості мобільної вогневої точки часто більш слушне, ніж “традиційне” і дозволяє реалізувати сильні якості машини.
Таким чином, в умовах сучасних військових конфліктів БМД є специфічним типом техніки, який за час війни на Донбасі не зміг зайняти свою нішу. Відсутність можливості використовувати їх за прямим призначенням і застосування у невластивих для машини умовах веде до втрат як техніки, так і особового складу. За багатьма своїми характеристиками БМД застаріли і не відповідають викликам сучасності. Застосування даних машин, як і повітряно-десантних військ в цілому, в сучасних війнах ставлять під сумнів концепцію розвитку десантованої техніки, а також її застосування у бойових умовах.
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
7 травня Уряд надав Мінветеранів повноваження з виплати грошової компенсації за житло учасникам АТО/ООС та членам сімей загиблих. Раніше цим питанням опікувалося Міністерство соціальної політики.
Як зазначив Міністр у справах ветеранів Сергій Бессараб, у держбюджеті на 2020 рік передбачено 305 145. 30 тисяч гривень для виплати грошової компенсації за житло. Вказана сума дасть можливість цього року забезпечити житлом більше 260 осіб.
А у державному бюджеті України на 2020 рік видатки на будівництво та придбання житла для військовослужбовців та поліцейських збільшено на 316.8 мільйонів гривень або на 16.3% проти минулого року, загалом сума складе 2.4 мільярда гривень.
У той же час, згідно з даними офіційного сайту Міністерства оборони України, наразі у гарнізонах Збройних Сил України на квартирному обліку перебувають понад 49 тисяч сімей. Близько 7 тисяч чекають на новосілля двадцять і більше років. Тобто, щоб всі вони отримали житло, знадобиться не одне століття.
Що пропонує держава, щоб пришвидшити цей процес, адже, за підрахунками, щороку до існуючої чималої квартирної черги додається ще близько 1200 осіб?
А пропозиції, на жаль, обмежені. Наприклад, минулого року в Україні діяла програма пільгового кредитування для учасників АТО/ООС. За її умовами чинні військовослужбовці, подавши заявку до Держмолодьжитла, могли отримати кредит під 0%. У 2019 році на ці цілі було передбачено 100 мільйонів гривень.
Цього року, враховуючи відсутність у Державному бюджеті України на 2020 рік коштів на вказану бюджетну програму, прийняття та реєстрація заяв на участь у ній тимчасово призупинено.
Варто відзначити, що Держмолодьжитло також пропонує під 0% кредит зі статутного капіталу. Але ця програма має досить багато обмежень. Наприклад, військовослужбовець буде звільнений від сплати відсотків лише до закінчення в Україні особливого періоду, також обов’язково потрібно сплатити перший внесок у розмірі не менше ніж 10% вартості житла.
Важливо, що скориставшись будь-якою кредитною програмою з придбання житла, ви автоматично втрачаєте своє місце у гарнізонній черзі, а також – можливість отримати компенсацію за неотримане житло.
В умовах мінімальної кількості житлової площі, передбаченої для передачі військовим, непоганою альтернативою є грошова компенсація за неотримане житло. Але і тут є свої «мінуси».
Загалом сума компенсації вираховується за формулою К = (13,65 х N + 17 + Дпл) х Во, де 13,65 – визначена законодавством норма житлової площі на одну особу, кв.м; N – кількість осіб, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; 17 – загальна нежитлова площа помешкання на сім’ю з урахуванням вимог державних будівельних норм, кв. м; Дпл – додаткова житлова площа, яка надається окремим категоріям військовослужбовців та членам їхніх сімей, що визначена законодавством у розмірі 10 кв. м, наприклад, кандидатам наук; Во – гранична вартість 1 кв. м загальної площі житла для населених пунктів.
Наприклад, у Львові родина військовослужбовця з трьох осіб, що не має права на додаткові 10 квадратних метрів, отримає близько 544 тисяч грн. Чи вистачить цього на придбання житла у обласному центрі – велике питання.
Але є і історії, які все ж можна назвати щасливими, шкода, що лише умовно.
Одні з тих, хто все ж отримав житло від держави, – родина покійного вертолітника, майора Миколи Топчія. Його гелікоптер був збитий росіянами 2 травня 2014 року поблизу Карпівки Слов’янсього району Донецької області.
Микола від початку своєї служби у 1990-х роках став на квартирну чергу. На жаль, за життя отримати омріяне житло він так і не встиг. Весь час він та його родина прожили у гуртожитках. Після загибелі Миколи держава нарешті звернула увагу на цю проблему. У 2014 році сім’я мого сина та родини інших загиблих того дня членів бродівсьої авіабригади, отримали житло у Вінниці», – розповідає мати Миколи Топчія Катерина Іванівна.
Відкриття меморіальної дошки Миколі Топчію на будівлі школи, в якій він навчався. Селище Близнюки Харківської області
Сподіваємося, що ця історія не є показовою, і більшість військових, а особливо тих, хто чекає на власне житло десятиліттями, все ж отримають належні їм квадратні метри ще за життя.
Олена Шаріпова, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
20 червня 2020 року окупаційні гібридні збройні формування Російської Федерації 28 разів порушили режим припинення вогню.
В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ”:
– неподалік Хутора Вільного ворог застосував 152-ох та 122 мм артилерійські системи, а також міномети калібру 120 мм і 82 мм. У вечірній час поблизу цього населеного пункту противник задіяв гранатомети різних систем, великокаліберні кулемети і стрілецьку зброю.
– Під артилерійський вогонь 122-го калібру потрапили українські оборонці біля Новоолександрівки, Шумів, Троїцького, Золотого-4, Оріхового та Попасної.
– Наших захисників біля Новозванівки, Луганського, Новотошківського і Кримського Крім цього, агресор активно обстрілював зі 120 мм та 82 мм мінометів, гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї.
– Зі стрілецької зброї загарбники провокували захисників Залізного.
В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід”:
– з 82 мм мінометів були обстріляні позиції ЗСУ на підступах до Авдіївки і Широкиного.
– Декілька разів із цілого спектру піхотного озброєння противник обстрілював наші опорні пункти неподалік Павлополя. Також біля цього населеного пункту загарбники застосували некеровані авіаційні ракети С-8.
Внаслідок ворожих обстрілів троє військовослужбовців Об’єднаних сил отримали поранення.
Таке нахабне порушення «мінських домовленостей» не залишилося без відповіді. Наші захисники змушені були застосувати чергові вогневі засоби, після чого окупанти відразу припиняли свою злочинну активність. За даними розвідки, 20 червня українські захисники поранили одного загарбника.
Від початку поточної доби зафіксовано вже чотири випадки порушення режиму припинення вогню. Російські гібридні збройні формування поблизу Шумів двічі відкривали вогонь з мінометів калібру 120 мм та 82 мм. Наших захисників неподалік Залізного ворог обстріляв із 120-мм мінометів, а захисників Кримського – із мінометів калібру 120 мм і 82 мм та станкових протитанкових гранатометів (р.в.ОТУ “Північ”)
Сьогодні один український захисник отримав поранення.
Гарантії на першочергове отримання землі учасниками бойових дій прописані в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Але як бути, коли ветерани війни є, а от земельних ділянок, які їм можна передати у власність, немає?
Вийти з цієї ситуації вирішили територіальні громади деяких українських міст, зокрема, міста Тернопіль. Тут станом на сьогодні 62 учасники бойових дій вже отримали компенсацію за земельні ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку. 10 червня виконавчий комітет прийняв рішення про надання компенсації ще 19 особам. Загалом, до кінця року заплановано надати виплати за добровільну відмову від землі 140 учасникам АТО/ООС – саме на стільки осіб розраховані кошти в цьогорічному бюджеті. Сума однієї компенсації складає 75 тисяч гривень і розраховується з врахуванням базової вартості 1 кв.м. нормативної грошової оцінки земель м. Тернополя та виплачується в розмірі грошової оцінки земельної ділянки площею 0.06 га.
У своїх діях місцева влада Тернополя керується рішенням сесії, яке прийняла у березні 2018 року.
Представник Тернопільської області у Раді ветеранів при Мінветеранів, голова громадської спілки “Об’єднання учасників АТО Тернопілля” Дмитро Харчук зазначає, що, відповідно до Порядку компенсації за земельні ділянки учасникам АТО, затвердженого на засіданні виконкому Тернопільської міської ради 25 квітня 2018 року, в першу чергу компенсації отримують учасники АТО, які мають статус дитини-сироти або отримали поранення, контузії, або ті, які мають на утриманні дітей.
– Виплати проводяться на підставі затвердженого Порядку та на основі Реєстру, сформованого за результатами розгляду затверджених списків на засіданні Ради підтримки учасників антитерористичної операції, – зазначає Дмитро Харчук.
Харчук Дмитро
Відзначимо, що подібні програми також діють у Львові та Черкасах. Там ветеранам виплачують по 100 тисяч гривень у якості компенсації за відмову від реалізації права на землю.
Настільки подібні компенсації правомірні та чи позбавляють вони ветерана права отримати у власність земельну ділянку на території іншого населеного пункту – питання, на яке немає чіткої відповіді.
Адвокат та керуючий партнер юридичної компанії «Авокор» Віталій Саламаха переконує, що тут все залежить від моральних якостей ветерана, адже, наприклад, отримати 75 тисяч у Тернополі і реалізувати своє право на земельну ділянку з тим же цільовим призначенням, наприклад, у Харківській області, теоретично можливо.
Відмовитися від права на безоплатну приватизацію землі можна відповідно до закону, адже воно не є невід’ємним правом, як, наприклад, право на життя. Цілком законно і те, що людям пропонують альтернативу – або земельну ділянку, яких обмежена кількість, і невідомо скільки часу займе її очікування, або гроші. Тут органи місцевого самоврядування діють в межах своєї компетенції. Але, на мою думку, подібне прагнення місцевої влади піти назустріч ветеранам і забезпечити їхнє право на першочергове отримання земельних ділянок може стати причиною зловживань. Адже в законодавстві України не прописано те, що грошова компенсація може бути підставою для добровільної відмови від реалізації права на землю. Тому ніхто не гарантує, що ті учасники бойових дій, які отримали компенсацію в одному з регіонів України, будуть намагатися реалізувати своє право в іншому, – говорить юрист.
3 адвокат Віталій Саламаха
Окрім цього, Віталій Саламаха нагадує, що відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України перелік підстав для відмови у наданні дозволу щодо передачі земельної ділянки у власність є вичерпним, але про отримання компенсації чи добровільну відмову від права в Законі не йдеться.
Нагадаємо, відповідно до Земельного кодексу України, кожен громадянин України має право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за наступними цільовими призначеннями:
– для ведення особистого селянського господарства;
– для садівництва;
– для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;
– для індивідуального дачного будівництва;
– для будівництва індивідуальних гаражів.
Важливо, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах вищезазначених норм провадиться один раз по кожному виду використання.
ОленаШаріпова, НОВА – новиниветеранів: інформаційнийпорталдляучасниківАТО/ООС
