Іноземні спеціалісти оцінили діяльність Міноборони України під час вебінару на тему “Українська конференція з питань реформ, успіхи і складнощі, роль Канади рік потому”.
У вебінарі взяли участь українські земляцтва, співробітники Посольства України в Канаді та представниця групи іноземних стратегічних радників Міністерства оборони і ЗСУ Джилл Сінклер. Пані Сінклер є членом Консультативної ради з оборонної реформи, яка допомагає ЗСУ наблизитися до рівня армій країн НАТО.
На думку радниці головними успіхами Міноборони є: покращення законодавчої бази (до 52 поправок у кожну ініціативу від відомства), демократизація системи управління та модернізація фінансової системи оборонного сектору. Також Сінклер відмітила зміни у підходах до професійної військової освіти, які спрямовані на розвиток людського потенціалу ЗС України.
«Але це той шлях, який поступово успішно долається» – заявила радниця, відзначивши перемоги українського міністерств, та окремо підкреслила роль Міністра оборони України Андрія Тарана та Головнокомандувача ЗС України генерал-полковника Руслана Хомчака, які ініціюють «прогрес у правильному напрямку» і «демонструють винятковий рівень цивільно-військової співпраці».
Нагадаємо, що У Російській федерації президентським указом від 29.06.20 № 430 оголошено мобілізацію солдат запасу.
Окупанти на Донбасі знову спіймали 29-річного патріота України Григорія Сінченка, який утік з катівень так званої “ДНР”, де його піддавали тортурам.
Про це повідомляє “Радіо Свобода”.
Мама хлопця Тетяна Гулевська розповіла, що Григорія спіймали в понеділок, 29 червня.
“Таку інформацію надав наш адвокат, який перебуває в Донецьку. За його даними, мого сина зараз утримують на території місцевого ІТТ, але точної інформації про його місцезнаходження немає”, – розповідає жінка.
Тиждень тому окупанти також затримали 26-річну сестру Григорія Сінченка Ольгу, повідомила Гулевська. Дівчину, за її словами, допитували, адже думали, що вона щось знає про брата. Проте на зв’язок він виходив лише з мамою.
“Ми переживали, що Григорія могли навіть убити. Але насправді він дивом утік. Декілька разів телефонував мені – просив допомогти з поверненням на мирну частину країни. У вівторок, 30 червня, йому мали б передати речі, необхідні для повернення, проте напередодні сина знову схопили. Ми боїмося, що йому загрожує фізична розправа та чергові тортури”, – додала мама Григорія.
Перший раз 25-річний Григорій Сінченко був заарештований в окупованому Донецьку 2 грудня 2016 року. Його звинувачували в партизанській діяльності, незаконному зберіганні зброї, підриві вежі мобільного оператора «Фенікс». У грудні 2017 року Сінченко разом із 74 бранцями, яких тоді обміняли, повернувся в Україну.
У “ДНР” за партизанську діяльність проти так званої “народної республіки” його, інваліда третьої групи, піддавали пекельним тортурам. За словами матері, Тетяни Гулевської, його катували електрострумом, підвішували до стелі за вивернуті руки, душили, били так, що розірвалася легеня…
Здавалося б, після такого досвіду людина буде триматися подалі від “ДНР”. Але Григорій ще в полоні вирішив, що має помститися катам. Мати намагалася відрадити сина від планів помсти.
У жовтні 2019-го Сінченка вдруге затримали “спецслужби ДНР”.
У травні 2020-го повідомлялося, що Сінченку вдалося втекти з полону терористів.
Потужні зливи спричинили повені на території західних областей України. Стихія забрала життя трьох людей, близько тисячі осіб евакуйовані зі своїх затоплених домівок
За інформацією Міністерства внутрішніх справ, від стихії постраждали 187 сіл та 5 тисяч будівель, а руйнівні масштаби цьогорічної повені значно перевищують збитки, які завдали дощі Прикарпаттю та Буковині у 2008 році.
Серйозного удару стихії зазнала Івано-Франківська область, де було підтоплено більше 13 тисяч житлових будинків та зруйновано 149 кілометрів автодоріг.
Допомогти державним структурам впоратися з лихом вирішили місцеві учасники бойових дій. Активні члени ветеранського руху на Прикарпатті добровільно зголосилися взяти на себе частину координаційно-комунікаційних робіт, допомагали рятівникам з евакуацією громадян та забезпеченням їх питною водою і продуктами харчування.
Так, ветерани організували і координують групи, які допомагають в ліквідації наслідків паводку та забезпеченні потреб потерпілих.
За словами представника Руху ветеранів Прикарпаття Юрія Качака, колишні бійці намагалися максимально ефективно взаємодіяти з відповідними службами, які працюють над ліквідацією наслідків негоди.
– Мої побратими протягом цих днів прагнули бути на «передовій». Ветерани розвозили питну воду, зокрема в село Дубівці було доставлено 2.3 тони води, та продукти харчування, допомагали з евакуацією жителів затоплених сіл. Учасники бойових дій з Микуличина працювали високо в горах (на фото).. Тривалі опади утворили там озеро, з якого ветерани, координуючи свої дії за допомогою рацій, адже мобільний зв’язок на висоті відсутній, здійснювали повільний спуск води, щоб уникнути підтоплення будинків на низині,- розповідає пан Юрій.
«У 2014 бронежилет і каска, куплені ВАМИ, врятували моє життя і життя тисяч таких як я… У 2014 банка закруток, відправлені ВАМИ, не дозволила мені уподобитися мавпі з автоматом і піти грабувати в пошуках їжі… У 2014 ВИ рятували нас!!! Добро має властивість повертатися!!! Ми пам’ятаємо і дякуємо ВАМ!!! Все буде добре!!! Слава Україні!!!» – написав у своєму Facebook, звертаючись до постраждалих від повені, ветеран Ярослав Гаврон, який у ці важкі для прикарпатців дні активно долучився до волонтерської роботи.
І тут важко щось додати, окрім «Героям Слава!»
Олена Шаріпова, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
Пресслужба Офісу Генерального прокурора України повідомила, що відкрито провадження за підозрою у спробі шахрайського заволодіння грошовими коштами під час відчуження майна Державного концерну «Укроборонпром».
Підозрюваним у справі є колишній заступник генерального директора київського заводу «Маяк».
Наразі досудовим слідством встановлено, що колишній посадовець пообіцяв керівнику комерційної структури сприяння в придбанні майнового комплексу заводу за значно заниженою ціною.
«Загальна сума угоди мала скласти 4, 5 млн доларів США, з яких 2 млн доларів США покупець мав офіційно сплатити за майновий комплекс, а ще 2, 5 млн доларів США передати особисто підозрюваному як винагороду за його «послуги». Правоохоронці затримали експосадовця у відділенні банку під час отримання 200 тисяч доларів США авансу», – йдеться у повідомленні прес-служби Офісу Генпрокурора.
Відтепер за частиною другою статті 15 і частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України підозрюваному загрожує до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Іран відправив до Франції чорний ящик зі збитого 8 січня цього року українського пасажирського літака. Про це повідомляє Інтерфакс.
Військовий прокурор Тегерана Голам Аббас Торкі прокоментував це так: відправлений самописець “серйозно пошкоджений” і для його розшифровки необхідно “складне технічне обладнання”. Самі ж іранські експерти не змогли отримати це спеціальне обладнання для самостійної розшифровки записів через американські санкції.
У французькому Бюро з розслідування і аналізу безпеки цивільної авіації пообіцяли почати технічні роботи з розшифровки записів з чорного ящика вже 20 липня.
Нагадаємо, що Президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю канадському виданню Globe and Mail пригрозив Ірану судом за збитий на початку 2020 року під Тегераном літаком авіакомпанії МАУ. Президент пообіцяв: у разі, якщо Іран не виконає своїх обіцянок і зобов’язань, Україна звертатиметься в міжнародні інстанції.
У Російській федерації президентським указом від 29.06.20 № 430 оголошено заклик осіб із запасу на військові збори.
За словами колишнього урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини раніше такі заклики в РФ відбувалися щорічно, як приклад він наводить укази від 11.06.16 N 283, від 19.04.17 № 179, від 19.03.18 № 114, від 21.02.19 № 70.
Проте на думку самого Бабіна цей указ вирізняється дуже загрозливою особливістю.
«Насправді вкрай важливо інше. Всі зазначені вище попередні щорічні путінські укази передбачали заклик запасних на збори з чітким терміном їх проведення – до двох місяців. А ось сьогоднішній указ, вперше в цій серії за багато років, ніяких термінів тривалості призову не встановлює» – зазначає екс-чиновник.
Фактично запасники призиваються владою РФ до особливого розпорядження – тобто фактично безстроково. Така серйозна мобілізація може свідчити про певні серйозні зміни.
В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ”, неподалік Хутору Вільний, російські окупанти двічі обстріляли напозиції наших захисників із станкових та ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
На підступах до Кримського та Луганського впродовж доби ворог неодноразово відкривав вогонь із 120 мм мінометів, а захисників Південного російські загарбники обстрілювали з гранатометів різних систем та стрілецької зброї.
Було неспокійно і у районі відповідальності ОТУ “Схід”.
Поблизу н.п. Березове російські окупанти спочатку здійснили обстріл позицій Об’єднаних сил із протитанкових ракетних комплексів, а згодом задіяли автоматичні станкові гранатомети та великокаліберні кулемети.
Надвечір противник активізувався біля Старогнатівки, де вогонь по позиціям ЗСУ вели зі станкових протитанкових гранатометів та великокаліберних кулеметів.
Українські захисники, що тримають оборону у передмісті Мар’їнки, були обстріляні із автоматичних станкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та снайперської зброї.
За минулу добу внаслідок ворожого обстрілу двоє наших захисників отримали поранення.
Під час вогню у відповідь поранення отримали і два російських загарбника.
Сьогодні з ранку гібридні російські окупаційні війська в котре порушили режим припинення вогню. Із 120 мм мінометів російські загарбники здійснили обстріл позицій Об’єднаних сил поблизу Невельського (р.в. ОТУ “Схід”). У відповідь наші військовослужбовці застосували чергові вогневі засоби, що змусило ворога припинити провокації.
За поточну добу втрат серед українських захисників немає.
Ситуація в районі проведення операції Об’єднаних сил залишається контрольованою.
За уточненою інформацією, представники гібридних російських збройних формувань з напрямку непідконтрольного урядові України селища Доломітне Донецької області 28 червня 2020 року двічі о 21.18 та о 22.55 цілеспрямовано обстріляли житлові будинки в селищі Новолуганське, застосувавши стрілецьку зброю калібру 7,62 мм. Під час першого обстрілу було пошкоджено вікно та меблі в одному з будинків, під час другого ворог поцілив у металопластикове вікно, розбивши склопакет на балконі другого поверху житлового будинку. На щастя ніхто з громадян під час обстрілів не постраждав.
Спостерігачами української сторони СЦКК, які працювали на місці події, було встановлено, що відстань та напрямок звідки вівся обстріл, чітко вказують на причетність російських окупаційних військ до даного злочину. Російські окупанти та їхні прислужники із місцевих свідомо ігнорують Мінські домовленості та систематично підкреслюють своє небажання дотримуватися режиму припинення вогню, продовжуючи регулярні обстріли житлових районів населених пунктів Донбасу.
Зенітна гармата ЗУ-23-2 калібру 23 мм уже понад 50 років знаходиться на озброєнні армій колишніх країн Радянського Союзу, і не тільки. Попри свою відверту примітивність, це озброєння заслуговує довіри через такі простоту обслуговування та дешевизну використання. Установка порівняно надійна, невибаглива, і тому є прийнятною для бойового застосування в умовах сучасних конфліктів.
Історія появи ЗУ-23-2 бере початок вкрай давно – після закінчення Великої Вітчизняної війни, коли була переглянута уся система зенітного озброєння Радянської Армії. Від 25-мм гармат через зайву вагу конструкції вирішили відмовитися; калібр залишили виключно для флоту. Калібр 37-мм також почав вважатися слабким, і виробництво цих гармат поступово припинили, перейшовши до 57-мм калібру. Однак уже на початку 50-х років бурхливий розвиток повітряно-десантних військ призвів до необхідності винайти легке, універсальне і автоматичне знаряддя малого калібру – на кшталт авіагармати. За основу взяли 23-мм авіаційну гармату Волкова-Ярцева (ВЯ-23), що встановлювалася на штурмовики Іл-2.
У лютому 1955 року Центральне конструкторське бюро представило проекти 23мм зенітного автомата 2А14 в одиночній і спареній конфігураціях. Спарена установка була спроектована і випробувана в трьох варіантах: ЗУ-40, ЗУ-575 і ЗУ-14. Всі вони мали ручні приводи наведення і зенітний приціл ЗАП-23. Комісія вибрала найлегший варіант – ЗУ-14, і 22 березня 1960 року установку було прийнято на озброєння. Ще близько 10 років велося її подальше доведення, усунення недоліків і зміцнення деталей з досвіду експлуатації.
Автоматика гармати працює за рахунок енергії порохових газів, що відводяться через бокове вікно ствола. Замикання каналу ствола затвором клинового типу здійснюється підйомом затвора в пазах стовбурної коробки. При заміні перегрітих стволів під час інтенсивної стрільби конструкція дозволяє розрахунку здійснити таку операцію всього за 15-20 секунд. У ЗУ-23-2 застосовані дуже вдалі і компактні ручні приводи вертикального і горизонтального наведення з пружинним механізмом.
Стрічки з набоями мають по 50 патронів кожна і викладені в патронну коробку. Маса однієї такої коробки зі спорядженою стрічкою – 35,5 кг. Платформа установки – це штампозварна рама з кільцем, яке має виступи для кріплення верхнього верстата, а також три гвинтових домкрата з опорними тарілками, які слугують для горизонтування ЗУ в бойовому положенні. У похідному положенні установка спирається на два колеса від ГАЗ-69 з торсіонною підвіскою.
Установка ЗУ-23-2 має багатий бойовий досвід наземних боїв під час локальних воєн. Вогонь з цієї установки винятково ефективний порівняно з будь-яким іншим типом озброєння мотострільців. Розгорнута в бойове положення, ЗУ може миттєво подавити вогневу точку супротивника на дальності прямого пострілу (близько 1000 м). Найбільш часто це потрібно у коротких бойових зіткненнях з нерегулярними військовими формуваннями, що діють невеликими, розосередженими групами. Не дивно, що умови бойових дій на Донбасі, особливо на початку україно-російської війни, ідеально пасували для використання цієї установки.
Бойове хрещення у складі Радянської армії ЗУ-23-2 пройшла в Афганістані. Через гірський рельєф країни зенітні установки грали фактично головну роль під час прикриття шляхів постачання від нападів партизан. Цікаво, що перші випадки подібного використання ЗУшок в Афганістані були “нелегальними”. Їх встановлювали на кузови звичайних вантажівок, які потім включали до складу транспортних колон. Згодом малі габарити і вага ЗУ-23-2 дозволили встановлювати її на всі типи армійських бортових автомобілів – ГАЗ-66, ЗІЛ-130, ЗІЛ-131, Урал-375. На сьогодні зенітні установки ЗУ-23-2 знаходяться на озброєнні України, Росії, Польщі, Анголи, Вірменії, Афганістану, Білорусі, Болгарії, В’єтнаму, Єгипту, Греції, Індії, Ірану, Лівії Куби та інших країн.
За час війни на сході України наші військові мали можливість заново оцінити ЗУ-23-2. Попри всю простоту та ефективність, недоліків вона має достатньо. Головним чином вони викликані дуже високою швидкістю стрільби, необхідною для ураження повітряних цілей (до 1000 пострілів за хвилину з одного ствола та стрільба тільки чергами по 10-20 снарядів одночасно з двох стволів). Крім того, така висока скорострільність вимагає заміни стволів приблизно після кожних 100 пострілів, а також призводить до надмірної витрати снарядів, яке не завжди є доцільним. Іншою вадою ЗУ-23-2 є відсутність «пам’яті» азимутів та кутів місця пристріляних цілей як по правому, так і по лівому стволу. І, нарешті, мабуть головним недоліком ЗУ-23-2 є великі втрати особового складу обслуги при її застосуванні. За ТТХ установку мають обслуговувати аж 5 чоловік.
Зауважимо, що проблему заміни стволів військове керівництво поступово намагається вирішувати. Так, виробництво власних стволів 23-мм калібру опанувало ДП «КБ „Артилерійське озброєння“», і в грудні минулого року ЗСУ вже почали їх закупівлю. Крім того, ведуться розробки приладів дистанційного керування установкою та оптико-електронної системи наведення.
Повернемося до переваг ЗУ-23-2, з яких ми і почали матеріал. Вона не вимагає попередньої підготовки вогневої позиції і закріплюється в трьох точках на будь-якому відносно рівному майданчику. При переході установки з похідного положення в бойове її колеса повертаються догори і в сторони, а сама установка лягає тарілками домкратів на грунт. Натренований розрахунок може перевести ЗУ-23-2 з похідного положення в бойове всього за 15 – 20 секунд, і назад – за 35 – 40. За необхідності ЗУ-23-2 може вести вогонь з коліс і навіть на ходу при транспортуванні автомобілем.
Іншою істотною перевагою ЗУ-23-2 є її виняткова ремонтопридатність. Лагодити її можна на будь-якому металообробному підприємстві. Ось як відгукуються про ЗУшку військовослужбовці 93ої окремої механізованої бригади, які брали участь у боях за Іловайськ, Бахмутку, обороняли Донецький аеропорт:
“Обслуговувати таку установку, порівняно з деяким іншим озброєнням, непросто. Тут у нас правий заряджаючий, тут лівий, тут стрілок, тут – далекомірник… потрібна злагодженість. Виїхали, відпрацювали – півтори-дві хвилини максимум – і ми з точки зразу з’їжджаємо щоб не засікли звідки ми ведем вогонь”.
“На руках ми її таскали куди треба і куди не треба. Підняли на колеса, в руки – і побігли. Використовуєм її для враження піхоти і легкоброньованої техніки. З цієї ласточки зупинити БМП – не питання”.
Найчастіше ЗУ-23-2 наші солдати використовують за непрямим призначенням. Це знищення живої сили противника, подавлення вогневих точок. Та все ж непоодинокі випадки, коли доводиться застосовувати ЗУшки і для знищення повітряних цілей:
“Ясно, що авіація у сєпарів не працює, але дуже багато безпілотників. І ЗУ-23 помагає нам «корегувати» їхнє літання. Є команда збивать безпілотнік – ми їх збиваєм. Можна і на кузов її поставить – ЗІЛ, ГАЗ, шо завгодно… але віддачу будеш сильно відчувать. Можна і на МТ-ЛБ – бувало, просто приварювали їх на десантний відсік”.
Загалом, вирок українських солдатів щодо доцільності використання ЗУ-23-2 у війні на Донбасі – позитивний. Попри суттєві недоліки цієї техніки, її правильне обслуговування та вдосконалення (зокрема, розробка пристроїв дистанційного керування та підвищення живучості стволів) дають їй навіть певний потенціал у розвитку. Багато країн, на озброєнні яких залишається ця установка, до такого вдосконалення вже вдалися – головним чином, ЗУшки встановлюють на мобільні платформи, оснащують їх автоматичними системами наведення. Поза сумнівом, ЗУ-23-2 ще не один десяток років буде використовуватися у військових конфліктах – як локальних, так і повномасштабних.
P.S.: у 2017 році на одному з полігонів поблизу Маріуполя пройшли змагання на найкращий бойовий розрахунок ЗУ-23. Перемогу у конкурсі здобули бійці 24 окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Друге місце завоювали бійці 81 окремої аеромобільної бригади, третє – військові Національної гвардії України.
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
Медична реформа в Україні – тема, яка нині дуже болить українському суспільству. Прикметне, що інтерес до новації викликаний не стільки природною цікавістю пересічних громадян до очікуваних результатів нововведення в медичній галузі, скільки її руйнівними наслідками, які вже почали проявлятися. Хмизу у багаття підкидують розмови про закриття десятків лікарень в ході другого етапу реформування вітчизняної медицини, що вже почався. У тому числі протитуберкульозних диспансерів та психлікарень тощо. І не лише них…
ЯК «ТАНУТЬ» ПІЛЬГИ ДЛЯ ФРОНТОВИКІВ
З тривогою очікують нововведень і тисячі пацієнтів так званих «пільгових» категорій. Зокрема, тих, хто має право на лікування в госпіталях ветеранів війни. Сьогодні ці медичні установи, створені, як правило у формі обласних комунальних закладів, все ще залишаються поодинокими острівцями відносного благополуччя поміж інших «простих» медзакладів. Усе – через більш-менш пристойне фінансування процесу лікування і оздоровлення тих, хто захищав Батьківщину і кому держава віддячила наданням суттєвих пільг. У тому числі, і в сфері медичного обслуговування. Але і в цих закладах нині тривожно, адже там вже зрозуміли, що безжальний молох медичної реформи невпинно котися і до госпіталів для фронтовиків. Більшість з пацієнтів яких тепер становлять учасники АТО/ОСС.
Госпіталів і медико-соціальних центрів для ветеранів війни сьогодні в Україні біля трьох десятків. Вони функціонують практично в кожному регіоні. А в деяких, приміром, як Київська, Полтавська, Дніпропетровська, Одеська області тощо, працюють і дві-чотири профільні госпіталі. Перелік медичних послуг, якість обслуговування, забезпечення медикаментами і калорійним харчуванням (до речі, безплатними для пацієнтів), сучасним обладнанням тощо, ще до недавно повністю, з огляду на наш непевний час, задовольняли ветеранів. Але, схоже, про це сьогодні можна говорити вже в минулому часі, адже більшість госпіталів після переходу на договірне фінансування від Національної служби здоров’я України (НСЗУ), що передбачено другим етапом медреформи, ледь животіють. Фінансування за принципом «гроші ходять за пацієнтом» виявилося для цих специфічних закладів, де пацієнти лікуються коштом держави або обласних бюджетів, неприйнятним механізмом. Чому?
Редакція «НОВА: новини ветеранів» вирішила з’ясувати ситуацію в госпіталях для ветеранів війни, де лікуються і проходять, зокрема, реабілітацію учасники АТО/ОСС, бо чимало з них забили на сполох, дізнавшись, якою ціною персонал медичних установ намагається не знижувати стандарти обслуговування пацієнтів. Скажемо відразу, що почуте від керівників медзакладів, представників громадськості – волонтерів і активістів, справили гнітюче враження, адже ще донедавна цілком благополучні медустанови нині буквально ледь зводять кінці з кінцями. І навіть готуються до закриття.
«ГОТУЄМОСЯ ДО НАЙГІРШОГО…»
Один з таких – комунальне некомерційне підприємство «Миколаївський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни» Миколаївської облради. Віднедавна мед заклад очолює Олена Кузьміна, до призначення – зав. неврологічним відділенням. Молода жінка, в розмові з кореспондентом «НОВА: новини ветеранів» не приховувала, що госпіталь, де вона працює вже кілька років, знав і кращі часи. Його засновано ще 1945 року, через тридцять років було побудовано та введено в дію нове приміщення на 250 ліжок, згодом відкрито ще дві філії у районах на 30 та 25 ліжок. У розпал війни на Донбасі в 2015 році в шпиталі відкрили медико-психологічний центр на базі неврологічного відділення для реабілітації учасників АТО. Кількість ліжок сьогодні там становить 300 одиниць, працює поліклінічне відділення на 229 відвідувань щодня тощо. Але таке було до початку другого етапу сумнозвісної медичної реформи. Сьогодні шпиталь, схоже, доживає останні дні у своїй багаторічній славетній історії.
«Ситуація з фінансуванням госпіталю щодня погіршується і ми наближаємося до тієї межі, за якою, якщо нічого не зміниться, постане питання про закриття шпиталю…, – не приховує власної стурбованості директриса госпіталю. – Негаразди відчули, коли почався другий етап мед реформи в Україні. Тоді ми уклали договір з НСЗУ і почали отримувати «урізане» фінансування. Приміром, якщо до того на місяць госпіталь витрачав на свої потреби понад 4 млн. грн., то відтепер нам «дають» всього 1,5 млн. грн. А у нас лише фонд зарплати понад 2 млн. грн…».
За прогнозами О. Кузьміної, госпіталь за таких умов зможе повноцінно функціонувати ще пару тижнів. Продуктів, яких через брак фінансування не вистачає, привезли волонтери. Медикаменти ще теж є завдяки тому, що вдалося зекономити під час карантину, бо тоді пацієнтів відчутно поменшало. Але в шпиталі розуміють, що коли нічого не змінити, то госпіталь доведеться або закривати взагалі, або, в кращому варіанті, приєднувати до якоїсь лікарні на правах відділення.
«Що буде далі? Не знаю… Ми готуємося до гіршого…, – з сумом каже О. Кузьміна. – А поки намагаємося бодай якось виживати. В планах скорочення персоналу мед закладу на третину, скоротимо і ліжка – з 300 до 200… Доведеться ліквідувати філії госпіталю у двох районах. У ЦРЛ ми орендуємо кілька приміщень, де вони розташовані. Але тепер, очевидно, їх закриємо. Що, звісно, позначиться на обслуговуванні ветеранів у районах. За нашими підрахунками, ми зможемо протриматися ще пару тижнів. А далі…».
Чи відома ситуація з госпіталем ветеранів війни у Миколаєві керівництву регіону і країни? Так, відома. 17 червня 2020 року в шпиталі побував народний депутат України від фракції «Слуга народу» Олександр Пасічний. У своєму пості у Facebook він констатував, що справи в медзакладі дійсно кепські.
«В госпіталі не виконується Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016р. «Про забезпечення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в закладах охорони здоров’я для ветеранів війни». На виконання вищевказаної Постанови у червні-грудні 2020 року закладу необхідне додаткове фінансування у сумі 6 млн. 420 тис. грн. Середньомісячна сума надходжень від НСЗУ згідно Договору складає 1 млн. 267 тис. грн. Середньомісячний фонд заробітної плати у 2020 році складає 2 млн. 44 тис. грн. Отже, щомісяця дефіцит коштів на виплату заробітної плати складає 776,2 тис. грн…»…
Нардеп констатує, що за таких умов госпіталі для ветеранів війни опинилися під загрозою закриття…
ЧИ ПОЧУВ ПРЕЗИДЕНТ ЗВЕРНЕННЯ ВЕТЕРАНА?
Не приховує своєї тривоги щодо подальшої долі госпіталів для ветеранів війни і директор комунального некомерційного підприємства «Госпіталь ветеранів війни» Житомирської обласної ради Павло Журбенко. Учасник бойових дій, «афганець», він очолює шпиталь, який нині вважають одним з найкращих в Україні, з 2014 року. За його словами, ситуація з госпіталями для ветеранів на сьогодні справді дуже складна. І річ не лише в медичній реформі Супрун, яку сьогодні критикують. А в тому, що етапи реформи нинішні керманичі держави поспішили втілити в життя. Зокрема, до початку її другого етапу «під’єднали» і медичні заклади, які мали реформувати пізніше. Тоді, можливо, процес був би не таким болісним, як нині виходить. Зокрема з госпіталями.
«В чому головна вада реформи для госпіталів?, – коментує для «НОВА: новини ветеранів» П. Журбенко. – Зокрема, в тому, що не передбачено видатків з державного бюджету на харчування і медикаменти для учасників бойових дій. Наш госпіталь, де лише 2019 року пролікувались і пройшли реабілітацію 1817 учасників АТО, з-поміж яких 683 інвалідів війни та 1134 учасників бойових дій тощо, вже теж опинився на межі виживання. У тому числі й через те, що нормами передбачено витрати на одного ветерана 55 грн. на харчування та 60 грн. на медикаменти на добу. Але цих грошей ми вже не отримуємо…».
Керівник Житомирського госпіталю для ветеранів війни працював у складі спеціальної групи Верховної Ради, яка вивчала ситуацію з фінансуванням госпіталів для ветеранів війни. Йому, та його колегам, вдалося таки домогтися того, щоб парламент 16 червня 2020 ухвалила постанову, якою передбачено повернення госпіталів на державну субвенцію поза договорами з НСЗУ. Але якщо до 1-го липня 2020 року, каже директор шпиталю, Кабмін її не виконає, то госпіталям в Україні настане кінець. Якщо усі мовчатимуть і надалі, то на госпіталях для ветеранів війни можна ставити хрест…
Зважаючи на важливість і трагізм ситуації, П. Журбенко навіть звернувся з відео зверненням до Президента України В. Зеленського .
«Пільги на житлово-комунальні послуги зменшилися вдвічі, дотація на житло інвалідам І-ІІ групи теж значно зменшилася, а медичне забезпечення взагалі опинилося під загрозою… Так само хочу пригадати Вам за обіцянку підвищення зарплати медикам і дати їм гідну заробітну плату. Констатуємо, що лікарі на сьогодні є фактично жебраками і мова ідеться не про реформу, бо за реформу більшість наших медиків, а про той бюджет, який Ви особисто підписали, зменшивши фінансування медичної галузі вдвічі…», – нагадав гаранту директор Житомирського госпіталю. Чи почув президент медика, дізнаємося невдовзі…
ВЕТЕРАНИ І ЧИНОВНИКИ: ХОДІННЯ ПО КАБІНЕТАХ
А тим часом забили на сполох, дізнавшись про намір уряду суттєво обмежити фінансування госпіталів для ветеранів війни, самі учасники бойових дій. Фронтовики обурені бездіяльністю центральної і регіональної влади, яка відправила на заклання «їхні» шпиталі. Ситуацією вже давно стривожені учасники бойових дій, приміром, на Полтавщині, де нині поки що діють три госпіталі для ветеранів війни – в Полтаві, Кременчуці та Лубнах. У своєму коментарі для редакції «НОВА» голова Полтавської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Олександр Расько зазначив, що учасники бойових дій в регіоні вже давно намагаються довести свою стурбованість ситуацію з госпіталями для ветеранів війни до обласного керівництва. Поговорити фронтовикам з чиновниками є про що. Лише фінансування шпиталю у Кременчуку скоротилося майже на 30%, помітно погіршилося харчування тощо.
«Ще 13 лютого 2020 року представники нашої організації спробували потрапити на прийом до голови Полтавської ОДА, щоб довести свою стурбованість ситуацію з госпіталями для ветеранів війни, – пригадав О. Расько. – Але далі прийомної не пройшли, бо крізь чиновники запитували у ветеранів, яке в них запитання до очільника регіону. Врешті-решт удалося передати наше звернення заступниці губернатора Катерині Рижиченко. Але відповіді ми так і не отримали. А тим часом ситуація з фінансуванням цих медзакладів дедалі погіршується…».
Отже, як бачимо, в безжальних лещатах медичної реформи серед інших медзакладів опинилися і госпіталі для ветеранів війни. І, схоже, від фінансового краху їх не врятує навіть соціальний статус медичної установи, де лікуються і проходять медичну і психологічну ре6абілітацію учасники АТО/ОСС. Люди, котрі щодня ризикували і ризикують життям заради незалежної України, де головною цінністю має бути людина. Має бути, але поки такого не сталося. У ветеранських колах і самих госпіталях все ще розраховують на здоровий глузд керманичів держави і їхню державницьку позицію, яка таки зупинить руйнування медичної галузі і поновить безперебійну роботу госпіталів для ветеранів війни…
Олександр Брусенський, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
У Київській області тривають навчання з оборони столиці «Рух 100 – Суховій». Навчання передбачають розгортання підрозділів для забезпечення діяльності органів влади, охорони та оборони важливих об’єктів, участі в охороні та захисті державного кордону, контрдиверсійній боротьбі. Проходитимуть вони з використанням техніки, страйкбольних і піротехнічних засобів.
За словами організаторів, частина учасників – резервісти однієї з бригад територіальної оборони та представники оперативного резерву 1-ї черги.
«Я шість років служив і в добробатах, і в десантно-штурмовій бригаді… Можу передати цей досвід іншим»
– Головне в таких навчаннях – злагодження. Люди звикають один до одного, до взаємодії, орієнтування на місцевості, призвичаюються відмовляти собі у комфорті. Один з ключових аспектів – у цих хлопців є бажання, але бракує знань і злагодженості. Тут же вони постійно разом, привчаються до порядку, організації, – розповідає заступник командира роти на навчаннях, учасник АТО з позивним «Меч».
За його словами, нині на «Рух100 – Суховій» застосовують тактику малих груп – звичайного відділення, поділеного навпіл.
– Ці групи працюють як незалежні одиниці, здатні виконувати завдання і більш маневрені, ніж штатне відділення, – додає «Меч» і зазначає, що в учасників навчань є головне – мотивація.
– Змусити цивільну людину ходити по полю з автоматом, «у броні» – це дорого коштує. І в них потроху виходить, бо люди хочуть цього… Я шість років служив і в добробатах, і у десантно-штурмовій бригаді – маю знання й уміння, а в цих хлопців поки немає. Можу щонайменше послужити своїй нації, навчаючи та передаючи цей досвід іншим. І я це роблю… Для мене, як для учасника бойових дій, ці навчання також є своєрідною терапією, бо тут я перебуваю у звичному середовищі, – підкреслює заступник командира роти.
«Мотивація в усіх однакова – потрібно вміти захищати себе, родину, власне місто, рідну країну»
– Моя мотивація, щоб усе це робити, з’явилася ще у 2014 році. Єдиний мій військовий досвід доти – тільки військова кафедра, яку закінчив у 2000-му. Коли нам ще казали: дай Боже, щоб вам це не знадобилося… Захотілося відновити навички. 2014-го ми стали контактувати з військкоматами щодо створення дієвої територіальної оборони. Зрештою я підписав контракт з бригадою територіальної оборони, – згадує голова ГО «Український Легіон», організатор навчань «Рух 100 – Суховій» Олексій. І стверджує, що сам привів багатьох людей, які теж підписали контракт резервіста у підрозділі територіальної оборони.
– Мотивація у них така ж – потрібно вміти захищати себе, родину, власне місто, рідну країну. Відповідно необхідно мати змогу все це робити у складі Збройних Сил України, – додає організатор навчань.
Він каже, що всі, хто братиме участь у «Рух 100 – Суховій», здобудуть відповідні навички.
– Використовуємо імітаційні засоби, які дозволяють людині увійти в контакт з умовним противником. Це не «холосте» відпрацювання схем якихось розгортань, пересувань. Тому учасники здобудуть необхідний досвід, – підбив підсумки Олексій.
