Про це домовилися 14 липня 2020 року під час зустрічі міністр у справах ветеранів України Сергій Бессараб та Координаторка системи ООН в Україні Оснат Лубрані.
Під час зустрічі, в якій взяли участь і представники Міжнародної організації з міграції України, міністр подякував представникам ООН України за роботу, яку вони здійснюють в Україні щодо подолання наслідків збройної агресії Російської Федерації на сході України та підтримки України в цілому.
Сергій Бессараб відзначив, що Мінветеранів зацікавлене і готове організаційно підтримати проведення дослідження потреб ветеранів АТО/ООС у Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській та Луганській областях у липні-серпні 2020 року, яке реалізовуватиметься в рамках Програми розвитку ООН в Україні.
В свою чергу, Координаторка системи ООН в Україні Оснат Лубрані, розповіла про напрямки, над якими наразі працює команда ПРО ООН, підкресливши, що навколо вирішення проблем ветеранів мають об’єднатися усі органи державної влади. Також вона запропонувала включити представників Мінветеранів до робочих груп, які працюють над подоланням наслідків війни на сході України.
Варто відзначити, що в липні за ініціативи ПРО ООН заплановано проведення тренінгів для фахівців Донецької та Луганської областей на тему: «Психо-фізична та медико-психологічна реабілітація жінок – учасниць бойових дій на сході України».
Під час зустрічі представники Міжнародної організації з міграції України, які реалізовують спільно з Мінветеранів проєкт щодо реінтеграції ветеранів в Київській, Львівській та Дніпропетровських областях, повідомили, що від МОМ до міністерства буде направлений спеціальний консультант, що сприятиме поглибленню співпраці.
Головний редактор видання «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов звинуватив Міністра оборони Андрія Тарана у провалі поставок боєприпасів до Збройних сил.
«Зараз липень, але до сих пір не укладено жодного контракту на поставку основних видів боєприпасів. Ключова проблема – не закуплені мінометні міни 120 мм – основний вид озброєнь, найбільш видатковий на Донбасі» – зазначає Бутусов у дописі в соцмережі Фейсбук.
Це не єдиний вид припасів щодо яких виникли проблеми. Зокрема, за словами Бутусова не закуповуються міни 82 мм. Через відсутність цих мін стався вибух в 3-му полку – вважає журналіст – додаючи, що це наслідок неякісних боєприпасів. Також у списку недостач – гранати ВОГ та снаряди 122 мм і 152 мм.
«Абсолютно критична для армії ситуація із закупівлею тепловізійних прицілів – їх одиниці на фронті, тепловізійні далекоміри і біноклі – одиниці на фронті.» – додає Бутусов.
У Мінобороні на звинувачення досі не відповіли.
Министр обороны Андрей Таран проваливает поставки боеприпасов в Вооруженные силы.
Завдячуючи сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm ми продовжуємо публікацію розвідувально-аналітичної довідки про підрозділи 1-го та 2-го Армійських Корпусів, які розгорнуті та керуються Російською Федерацією на окупованій частині українського Донбасу.
ЧАСТИНА 2 (продовження)
РОЗВІДУВАЛЬНІ ДАНІ ПРО ПІДРОЗДІЛИ ОКУПАЦІЙНИХ 1-ГО ТА 2-ГО АРМІЙСЬКИХ КОРПУСІВ РФ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ.
2 АК (Другий Армійський Корпус)
2 АК є менш чисельним, до його складу входять лише 4 лінійні бригади, з яких одна – належить 1 АК, але оперативно підпорядковується другому корпусу. Загальна довжина лінії розмежування у межах 2 АК – 158 км, з яких значна частина приходиться або на міську забудову, або на украй складні для пересування через природні перешкоди райони.
Отже, до складу 2 АК входять:
– 2 АК (в/ч 77077)
– 2 ОМСБр (в/ч 73438)
– 4 ОМСБр (в/ч 74347)
– 7 ОМСБр (в/ч 08807)
– 6 ОМСП (в/ч 69647)
– Окремий комендантський полк (в/ч 44444)
– 10 ОАБр (в/ч 23213)
– ОТБ (в/ч 64064)
– ОРБ (в/ч 55055)
– Окремий батальйон охорони (в/ч 73604)
– ОЗРДн (в/ч 13931)
– Окремий батальйон матеріального забезпечення (в/ч 14941)
– Окрема рота РЕБ/РЕР/БПЛА (в/ч 05776)
– Окрема інженерно-саперна рота (в/ч 11011)
Отже, в основних рисах, організаційно-штатна структура 2 АК відповідає структурі 1 АК, що в свою чергу обумовлено їх формуванням за шаблоном російських АК, та вимогою від командування ЗС РФ забезпечити їх інтеграцію до структур російської армії.
Не дивлячись на «компактність» корпусу, а можливо і з огляду на неї, підрозділи 2 АК краще забезпечені ОС відносно штатної чисельності (за винятком 7 ОМСБр). В цілому по корпусу боєздатність підрозділів вища за 1 АК.
7 ОМСБр
7 ОМСБр має в районі оборони н.п. Дебальцеве, яке є критично важливим залізничним вузлом, і при тому згідно з Мінськими домовленостями має входити у підконтрольні Уряду України території. Більша частина району оборони представляє з себе непрохідні для важкої техніки ділянки місцевості, з великою кількістю перепадів висот, балок, тощо.
Єдина ділянка для розвитку наступу в обидва боки – траса Бахмут-Дебальцево. З боку підконтрольного ООС, траса впирається в оперативно-значимі Світлодарську та Миронівську ТЕЦ. З іншого боку, водна перешкода робить розвиток наступу малоймовірним.
Для 7 ОМСБр характерний високий рівень бойової підготовки піхоти, і разом з тим вкрай низький рівень дисципліни, чисельність особового складу відносно штатної сягає не більше як 50%.
6 ОМСП
6 ОМСП («казачій полк» ім. Платова) спирається на населені пункти, зокрема Стаханов, Первомайськ, Ірміно. Штатна структура полка достовірно невідома, але в цілому підрозділ має невисоку, типово казаческу боєздатність.
В зоні відповідальності полку знаходиться з боку ООС важлива траса Попасна-Бахмут, яка є єдиним в даному районі небезпечним напрямком для наступальних дій з боку РФ.
4 ОМСБр та 2 ОМСБр
4 ОМСБр (включно з батальйоном «Прізрак») та 2 ОМСБр – є формуваннями з типовою для обох АК структурою. Особливістю їх району оборони є те, що 80% по фронту він проходить по річці Сіверський Донець, що різко обмежує активність бойових дій на даному напрямку.
2 ОМСБр базується в Луганську, та за рахунок зручного розташування і фактичної неучасті в бойових діях має рекордний для обох АК відсоток укомплектованості в межах 80%.
Всі лінійні підрозділи 1 та 2 АК мають наразі майже ідентичну організаційно-штатну структуру, що відповідає типовому штату ЗС РФ.
Як правило, у склад бригади або полку входить 3-4 (в окремих підрозділах – включно з БТРо) мотопіхотні або мотострілецькі батальйони, танковий батальйон, ГАДн, ГСАДн, РЕАДн, ЗРДн, та інші підрозділи:
Склад окремих підрозділів може відрізнятися залежно від конкретної бригади, що найчастіше обумовлено історичними особливостями формування, та призначенням підрозділу.
Так, замість вогнеметної роти у складі бригади може бути вогнеметний взвод. У складі танкової роти може бути 3 або 4 роти.
Дуже часто зустрічаються рудиментні залишки окремих «легендарних» підрозділів, химерно інкорпоровані в загальну структуру бригади чи полку.
Бригади, що мають у своєму складі БТРо, мають 4 батальйони, БТРо може включати в себе окрему танкову роту, як, наприклад, 1 БТРо у складі 3 ОМСБр.
У 5 ОМСБр наявні лише 2 МСБ, але замість одного, до складу входить 2 танкових батальйони, що обумовлено застосуванням даної бригади в якості корпусного резерву.
На озброєнні лінійних бригад знаходиться як правило техніка аналогічна тій, що наявні у складі ЗСУ, що робиться з метою приховування постачань з боку РФ.
Як правило, це БТР-70 та -80, БМП-1 (БМП-2 наявні в мізерних кількостях), танки Т-64 та Т-72, САУ 2С1, гаубиці Д-30, БМ-21, МТ-ЛБ, ЗРК Оса та Стріла, ПЗРК Ігла, тощо.
Але, існують винятки, наприклад, на озброєнні 9 полку знаходиться батарея Нона-К, які відсутні на озброєнні ЗСУ, тощо.
Звертає увагу на себе той факт, що в залежності від бригади, декларована комплектація технікою складає від 80 до 100%, при тому що комплектація особовим складом майже ніколи не перевищує 50-60 %. Це свідчить про те, що бригади 1 АК є по суті кадрованими, та розраховані на швидке поповнення особовим складом кадрових підрозділів РФ.
Окремі підрозділи, зокрема «Спарта», «Сомалі», «Дізєль» тощо – мають специфічні організаційно-штатні структури, але ці підрозділи мають незначну чисельність, рівень укомплектованості знаходиться на рівні 40%, тому вони здатні або на проведення лише обмежених тактичних операцій, або використовуються як «пожежні команди» для ротацій на невеликих ділянках фронту, або для підсилення найслабкіших батальйонів лінійних бригад.
НАЙБІЛЬШІ ПРОБЛЕМИ 1 ТА 2 АК МАЮТЬ В УПРАВЛІННІ НА ТАКТИЧНОМУ ТА ОПЕРАТИВНОМУ РІВНЯХ.
Збережена радянська система прийняття рішень, типова для більшої частини ЗС РФ і значно ускладнена через подвійне управління, замкнене на РФ:
1) практично не залишає простору для прояву ініціативи для командирів всіх ланок;
2) значно збільшує час прийняття рішень практично на всіх рівнях через подовження командного ланцюга;
3) сильно викривлює наявний стан речей при проходженні через кожну інстанцію через хибні уявлення про обстановку (які, в свою чергу, базуються на окозамильних звітах про високу боєздатність).
Як наслідок – кожне рішення проходить коло інстанцій, фактично зайвих для його успішного формування, і в результаті непоправно спотворюється.
Якщо такий процес, прийнятий в Совітах, слугував свого роду запобіжником «від дурня», і не впливав критично, з огляду на аналогічність процесів у вірогідного противника, то наразі, через 40 років, як у НАТО, так і, дуже значною мірою в Україні, сама процедура прийняття військового рішення, протоколи прийняття рішення, протоколи передачі даних, змінилися у бік мінімізації часу на проходження інформації. Прикладом може слугувати система управління вогнем артилерії ISTAR, яка на практиці була неодноразово застосована в ООС, та довела абсолютну перевагу над радянськими принципами управління артилерією.
Не можна сказати, що 1 та 2 АК зовсім не розуміють даної проблеми. Так, наприклад, у 2 АК систему КББ керівництво корпусу намагається побудувати з огляду на вимоги максимальної гнучкості та швидкості передачі інформації, але, такі приклади поодинокі.
Повністю відсутній, більш того не є технічно сумісним, прямий зв’язок на рівні рота-бригада, вогневий взвод-дивізіон, батальйон-корпус тощо. Обов’язковим є використання ланок зв’язку відповідно до ланцюга підпорядкування, що не є критичним в умовах дій в обороні в малоінтенсивній фазі, але є критично важливим при інтенсифікації бойових дій.
Так, неодноразово фіксувалося, що навіть незначне підвищення інтенсивності призводить до критичного перевантаження каналів зв’язку та прийняття рішень у противника.
Наприклад, виконання завдання вогневим взводом як правило повністю зривається у випадку застосування з боку сил ООС КББ, через відсутність прямої взаємодії взводу з ВУНА, і неможливістю отримувати інформацію про реальний стан поля бою.
Як результат, практика доводить, що швидкість реакції бригадних резервів на загострення складає не менш 4 годин (для найбільш боєздатних підрозділів бригади, таких як рота розвідки, в той час як час реакції ЗВРеЗ вимірюється не менш як 8 годинами), а час реакції корпусних резервів – не менше доби. Виняток складають артилерійські резерви, у випадку їх знаходження на бойовому чергуванні.
На процес прийняття рішень критично впливає вкрай низька забезпеченість 1 та 2 АК засобами РЕР, аеророзвідки, передачі інформації в реальному режимі часу.
Підрозділи РЕР, ППО, ДКЛА рівня вище батальйонного, що задіяні на лінії зіткнення, як правило напряму підконтрольні РФ, комплектуються персоналом з РФ, тому обмін інформацією з ними у більшості випадків неефективний навіть на бригадному рівні.
Винятком є система РЕБ, яку на низці ділянок лінії розмежування противнику вдається наразі застосовувати у режимі реального часу.
В цілому, все це призводить до вкрай шаблонних дій противника, до побудови бойових дій майже виключно за реактивним принципом. У свою чергу, це дозволяє за потреби легко нав’язати 1 та 2 АК необхідний для сил ООС спосіб дій.
Критичною для обох корпусів є проблема морально-психологічного стану особового складу. В обох корпусах, у всіх підрозділах за винятком окремих батальйонів та рот СпП або розвідки, спостерігається надзвичайно низький рівень вмотивованості бійців.
Украй низький рівень матеріального забезпечення (300-400 долл. на місяць з урахуванням надбавок за бойові умови) призвів до природнього відтоку з лав корпусів кадрових військових-добровольців з РФ, та до заміни їх на кадри, що вербуються серед місцевого населення, де подібне грошове забезпечення є прийнятним. Чисельні навчання, перевірки, відправки командного складу на курси підвищення кваліфікації в РФ з подальшим дуже швидким присвоєнням старших офіцерських звань, лише малою мірою нівелює низький освітній та управлінській рівень особового складу.
Розвідувально-аналітичну довідку підготував Роман Гріньов спеціально для читачів сайту InformNapalm.
У районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Схід»:
– оборонців Авдіївки і Водяного російські окупанти неодноразово обстрілювали з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;
– наші опорні пункти і поблизу Мар’їнки, Гнутового, Талаківки російські окупаційні війська обстрілювали з гранатометів, а неподалік Лебединського та Березового – з великокаліберних кулеметів;
– біля Новомихайлівки рашисти вирішили потренуватися по нашим захисникам у стрільбі з протитанкового ракетного комплексу “Фагот”.
У районі відповідальності ОТУ «Північ» біля Шумів і Кримського російські агресори використали гранатомети різних систем, великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю.
Сьогодні з ранку окупаційні гібридні російські збройні формування вже чотири рази «порушили режим припинення вогню.
– З гранатометів різних систем та великокаліберних кулеметів противник вів вогонь по позиціям ЗСУ неподалік Мар’їнки і Талаківки. По оборонцях Талаківки застосував ще й 120 мм міномети (р.в. ОТУ «Схід»).
– Неподалік Новолуганського рашисти вели вогонь з озброєння БМП та автоматичних станкових гранатометів (р.в. ОТУ «Північ»).
Наші воїни рішучими діями із застосуванням чергових вогневих засобів домоглися припинення ворожих обстрілів.
За даними розвідки, минулої доби наші захисники поранили трьох загарбників.
Минулої доби під час ворожих обстрілів семеро українських захисників отримали поранення.
Сьогодні за наявною інформацією втрат за поточну добу серед наших захисників немає.
Ситуація в районі проведення операції Об’єднаних сил залишається контрольованою.
Головне управлінням морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України спільно з Всеукраїнським благодійним культурно-науковим фондом Т.Г.Шевченка та Національною спілкою письменників України організовують конкурс патріотичної поезії та прози #СВОЮ_УКРАЇНУ_ЛЮБІТЬ, присвячений 29-й річниці незалежності України.
За умовами конкурсу для участі запрошуються військовослужбовці та працівники Збройних Сил України, учасники бойових дій, волонтери.
Вимоги до робіт: вірш, оповідання, новела, нарис чи есе патріотичного змісту. Обсяг не має перевищувати п’яти друкованих сторінок тексту, кегль 14, міжрядковий інтервал 1,5.
Роботи надсилати до 1 серпня 2020 року включно на електронну пошту сontest_poise_antiterror@ukr.net
Обов’язково вказувати контактний номер телефону та стислу інформацію про себе (в разі подання роботи загиблого, також інформацію про нього).
Переможців конкурсу буде визначати журі з письменників та літературознавців. Голова журі – відомий український поет-шістдесятник, лауреат багатьох літературних премій Петро Засенко.
Під час творчого вечора до Дня захисника України, що пройде у Центральному будинку офіцерів м. Київ, відбудеться нагородження переможців дипломами, а також буде надана можливість представити свої творчі здобутки слухачам.
(фото з архіву проведення конкурсу у 2018-2019 роках)
9 червня демонстратор багатоцільового швидкісного військового вертольота Sikorsky-Boeing SB> 1 Defiant, створюваного в рамках програми Future Vertical Lift (FVL), розвинув рекордну швидкість польоту 205 вузлів (майже 380 кілометрів на годину), що перевищує максимальне значення швидкості вертольота Black Hawk.
За інформацією LockheedMartin.com, цей показник, який став рекордним для SB> 1 Defiant, перевищує максимальне значення швидкості вертольота Sikorsky UH-60 Black Hawk.
У свою чергу, Popular Mechanics зазначає, що гелікоптер здатний розвивати швидкість до 194 вузлів (майже 360 кілометрів на годину), а SB> 1 Defiant, створюваний на заміну вертольотам UH-60 Black Hawk і Boeing AH-64 Apache, повинен вміти розганятися до 288 вузлів (понад 533 кілометрів на годину).
У березні 2019 року на аеродромі в Уест-Пальм-Біч відбувся перший політ демонстратора багатоцільового швидкісного військового вертольота Sikorsky-Boeing SB> 1 Defiant.
Максимальна злітна маса SB> 1 Defiant становить 14,5 тонни. Крейсерська швидкість літального апарату дорівнює 460 кілометрів на годину.
Машина вміщує до 18 осіб. SB> 1 Defiant створюється американськими компаніями Sikorsky (входить в корпорацію Lockheed Martin) і Boeing в рамках проекту FVL, який передбачає оновлення парку американських військових вертольотів після 2030 року.
Під час звіту за результатами поїздки до мобільних госпіталів і підрозділів санітарно-епідеміологічної служби представники санітарно-епідеміологічного управління обмовилися щодо термінів відкриття військових санаторіїв.
На питання журналістів, начальник санітарно-епідеміологічного управління командування Медичних сил ЗСУ підполковник медичної служби Сергій Моргун пообіцяв, що санаторії відкриють ледь не через два тижні.
«Наскільки мені відомо, роботу наших оздоровниць планується розпочати з 27 липня із завантаженістю 50 відсотків від максимальної» – заявив військовий.
Щодо розпорядку дня роботи санаторіїв і реабілітаційних центрів, проходження процедур і правил перебування в них, то, за словами самого Моргуна, наразі завершується робота над усіма цими нормативними документами.
На Житомирщини ветерани війни розвивають дітей у безкоштовному військово-патріотичному клубі.
Сергій Медяник розвиває військово-патріотичний клуб «Ветеран». Артилерист у минулому з власної ініціативи почав займатися з дітьми: загартовує та навчає хлопців і дівчат стрільбі, готувати смачні страви, правилам поводження на природі.
«Ініціатива нашого клубу – здоровий спосіб життя. Відвадити негативний вплив нашого інформаційного простору і взагалі у суспільстві багато є негативу, який ми намагаємось дітям роз’яснювати і пояснювати», – розповідає Сергій Медяник, засновник військово-патріотичного клубу «Ветеран». Сергій вже має понад 3 десятки дітей, охочих займатись. Єдина умова – вік від 9-ти років. На вихідні збірна група приїздить до лісу. 15-річному Єгору фізична підготовка і стрільба подобаються найбільше. Влітку хлопець не пропускає занять, решту часу навчається у військовому ліцеї Кам’янець-Подільська. «Тато в мене розвідник, брат – спецназ. Ну мені більше розвідка подобається, бо тато як приїздить з АТО, то розказує історії цікаві. Я бачу себе військовим. У цьому таборі готують людей до самостійного життя. Якщо щось станеться, щоб захистити свою дружину, дитину, щоб самому себе змогти захистити», – говорить Єгор Коваль, відвідує заняття в клубі.
Державна цільова підтримка (тобто, фактично, оплата контрактного навчання) надається трьом категорія громадян:
– учасникам бойових дій.
– особам із інвалідністю внаслідок війни та постраждалим учасникам Революції Гідності (незалежно від віку).
– дітям до 23-х років, чиї батьки воювали в АТО/ООС, загинули внаслідок військового конфлікту на сході України або Революції гідності, а також дітей, які проживають в населених пунктах на лінії зіткнення, або ж є внутрішньо переміщеними особами.
При цьому незалежно від конкурсного балу, в обов’язковому порядку переводяться на вакантні бюджетні місця діти один з батьків який загинув або зник безвісти у районі проведення АТО/OOC, батьки, яких загинули або померли внаслідок поранень під час участі у Революції гідності.
Для них передбачена особлива квота. Крім цього замість ЗНО ця категорія громадян здає вступні іспити.
ЗСУ 2С6 “Тунгуска”– призначений для протиповітряної оборони мотострілкових і танкових частин та підрозділів сухопутний військ у всіх видах бою. Зенітний комплекс малого радіюса дії забезпечує ураження низько літаючих повітряних цілей, в тому числі “завислих” гелікоптерів. Унікальність комплексу полягає в тому що в момент розробки комплексу були з’єднані в одній машині як ракетні так і артилерійські засоби ураження цілей.
Розробка комплексу “Тунгуска” була доручена Конструкторському бюро приладобудування (КБП) МОП (головний конструктор А. Г. Шипунов) в кооперації з іншими організаціями оборонних галузей промисловості Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 08 червня 1970 р. На початку ставилося завдання створити нову гарматну зенітну самохідну установку (ЗСУ), яка була б більш потужнішою за відому “Шилку” (ЗСУ-23-4).
ЗСУ 2С6 “Тунгуска”– ( індекс Грау – 2К22, за класифікацією НАТО – SA-19 Grisom) – отримав назву від притоки Єнісею ріки Тунгуски.
Незважаючи на успішне застосування “Шилки” у війнах на Близькому Сході, у В’єтнамі, під час бойових дій виявилися її вади.
Досяжність “Шилки” по цілях не більше 2 км по дальності, незадовільна сила снарядів, а також пропуски повітряних цілей, не знищених через неможливість своєчасного виявлення. Для кращої досяжності цілей був збільшений калібр з 23мм (у “Шилки”) до 30мм. Результати виявились вражаючі: вірогідність ураження зросла приблизно в півтора рази, досяжність по висоті – з 2000 до 4000 м! Із збільшенням калібру гармат збільшилась і ефективність стрільби по наземним цілям, розширюються можливості використання в ЗСУ снарядів кумулятивної дії для ураження легкоброньованих цілей типу БМП та ін. Ще одним плюсом є те, що перехід практично не позначався на темпі стрільби.
Проте, доцільність розробки комплексу викликала великі сумніви в міністра оборони СРСР А.А.Гречко. Справа дійшла навіть до припинення фінансування подальшої розробки ЗСУ “Тунгуска” у період з 1975 по 1977 рр. Причина полягала в тому, що в 1975 р. на озброєння було прийнято ЗРК “Оса-АК”, який мав близьку за розмірами зону ураження літаків по дальності ( до 10 км) і більші, ніж у ЗСУ “Тунгуска”, розміри зони ураження літаків по висоті (0,025-5 км), а також приблизно однакові характеристики ефективності ураження літаків.
Але комплекс врятував випадок. У В’єтнамі в кожній дивізії США були створені спеціальні гелікоптерні підрозділи для боротьби з бронетанковою технікою. Група гелікоптерів вогневої підтримки спільно з гелікоптером-розвідником займала позиції в 3-5 км від лінії бойового зіткнення військ. При підході до неї танків гелікоптери підіймались вгору на 15-25 метрів і вражали танки з допомогою ПТКР, а потім швидко зникали. У таких умовах танки виявлялися зовсім беззахисними, а гелікоптери – безкарними. Рішенням Уряду в 1973 році була створена спеціальна комісія з пошуку шляхів захисту Сухопутних військ, а особливо – наступаючих танків та інших об’єктів бронетехніки від ударів гелікоптерів противника. В ході роботи комісії на території Донгузского полігону (науковий керівник роботи – С. І. Пєтухов, начальник полігону О. К. Дмитрієв) було проведено дослідне навчання з бойовими стрільбами різних видів зброї Сухопутних військ по гелікоптерних-мішенях. У результаті проведеної роботи комісія визначила, що ні один комплекс не здатний вражати вертольоти у повітрі. Єдиним зенітним засобом, здатним вести ефективну боротьбу з зависаючими гелікоптерами, могла бути ЗСУ “Тунгуска”, яка має можливість супроводжувати танки в складі їх бойових порядків, має достатньо далеку межу зони ураження (4-8 км) і незначний час (8-10 с) для реакції. Тому в 1977 році фінансування Тунгуски було відновлено, а до кінця 70-х років 20 століття розробка була завершена. За результатами проведених в 1980 – 1981 роках випробувань комплекс був доопрацьований і 08 вересня 1982 прийнятий на озброєння в Збройні Сили СРСР. Спочатку він мав 4 ракети, потім кількість ракет збільшили до 8.
ЗСУ 2С6 змонтована на шасі багатоцільового гусеничного важкого транспортера МТ-Т. Гідромеханічна трансмісія й гідропневматичнa підвіска зі змінюваним кліренсом забезпечують високу прохідність і плавність ходу по пересіченій місцевості.
Функціонування бойових машин комплексу “Тунгуска” забезпечується з застосуванням транспортно-заряджаючої машини 2Ф77 (на КамАЗ-43101, з 2 боєкомплектами патронів і 8 ЗУР), машини ремонту і техобслуговування 2Ф55-1 (на Урал-43203 з причепом) і 1Р10-1 ( на Урал-43203, з радіоелектронною апаратурою), машин техобслуговування 2В110-1 (на Урал-43203, за артилерійською частиною), автоматизованих контрольно-випробувальних рухомих станцій 9В921 (на ГАЗ-66), майстерень техобслуговування МТО-АТГ (на ЗіЛ -131).
Вогонь з 30-мм гармат 2А38 може вестись на ходу або з місця, а пуск ЗУР проводиться тільки під час зупинки з місця. Система керування вогнем радіолокаційно-оптична. Оглядова РЛС з дальністю 18км розташована в задній частині башти. Перед башнею знаходиться РЛС супроводу цілей з дальністю дії 13км. Крім РЛС до складу системи керування вогнем входять цифрова ЕОМ, стабілізований оптичний приціл і кутовимірювальні прилади. Час реакції комплексу 8-10с. Перезарядження установки проводиться із спеціальної транспортно-зарядної машини на шасі автомобіля КамАЗ-43101 контейнерним способом. Час перезарядження ЗСУ ракетами та снарядами – 16хв. Корпус та башня машини виготовлені з суцільнозвареної броні та забезпечують захист екіпажу від куль і осколків. Механік-водій розміщується в передній частині корпусу машини. Оператор РЛС, командир і стрілок розташовані в башні.
При стрільбі зенітними гарматами траекторія стрільби розраховуваться ЕОМ.
При стрільбі ракетами застосовувається супровід цілі за кутовими координатами з допомогою оптичного прицілу. Після пуску ЗУР потрапляє в поле зору оптичного пеленгатора апаратури виділення координат ракети.
ТАКТИКО-ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КОМПЛЕКСУ
Ракетне озброєння:
Зур 9М311 радіо-наведення. Маса– 42 кг, маса бойової частини – 9 кг.
Швидкість польоту – 600 м / с.
Параметри зони знешкодженя: по дальності – 2-8 км., по висоті – 0,015 – 3,5 км, за параметром – 2-4 км.
Скорострільність – 4060 – 4810 пострілів за хвилину.
Боєкомплект – 1936 снарядів;
Початкова швидкість снаряда – 960 м / с.
Параметри зони знешкодження: по дальності – 0-4 км, за висотою – 0-3 км.
Ймовірність враження цілі – 0,6 -0,7.
Максимальна швидкості цілі – 500 м / с.
Радіолокаційне озброєння:
Станція виявлення цілей, Станція наведення зброї, Центральна обчислювальна система (ЦВС).
Засоби зв’язку – Р-123, ТПУ-4.
Переведення з похідного положення в бойове – 5 хв.
Швидкість руху 30-65 км / год.
Комплекс 2С6 “Тунгуска” складається з шести установок 2К22, трьох транспортно заряджаючих машин на базі автомобіля Урал або КАМАЗ, двох автомобілів обслуговування (майстерня і комплект ЗІП № 2, які перебувають у відділенні регламентних і ремонтних робіт), тренажер пуску ракет на колісній базі.
Відомо що в 9-ти частинах ППО України заходиться більш ніж 80 «Тунгусок».
