Рамзан Кадиров вдруге привселюдно принизив Володимира Зеленського. Тільки минулого разу він це зробив коли Зеленський був ще «Вовка», а тепер він президент України. Зробив це досить примітивно і брутально, у стилі «пацанячої разборки».

Зрозуміло, що глава одного з суб’єктів РФ от так просто наїжджати на президента сусідньої країни не буде.

Зрозуміло, що «лідер Чечні» Кадиров гавкнув не тому, що йому так захотілося, а виключно за командою з Кремля.

Хто б не займав посаду Президента України, навіть самий останній наркоман, це – Президент України, як не як. А хто такий Кадиров? Отже, всім прекрасно зрозуміло, що це «путліровська провєрочка».

А от, що саме хоче перевірити «кремлівський божок» – це і є головне питання.

Варіант №1 – перевірка на те, «як відповість?»

Якщо В.А Зеленський мовчки «проковтне» образу Рамзана, то його можна пресувати й далі, підвищуючи градус агресії. А не відповісти в цій ситуації президент В.А.Зеленський просто не може. Весь світ очикує – чи «по державному» він відповість?

Варіант №2 – «Вовка! Пора вже «бєагаворочную»  капітуляцію підписувати!»

Президент Франції Олланд красномовно описав розмову Путіна з Порошенком у Мінську 2014-го. Порошенко “невідступно боронив суверенітет своєї країни”, а Путін рознервувався і ляпнув зайве, що “роздушить військо свого візаві”. Саме ця погроза його і видала, а посередники отримали з перших вуст підтвердження присутності військ РФ в Україні. “Меркель пригрозила Путіну повною ізоляцією” і тільки тоді Путін пішов на поступки.

Як повідомляє херсонський ресурс khersonline, Президент України Володимир Зеленський сьогодні проводить відпочинок на так званій “дачі Микити Хрущова” – в держрезиденції на острові Бірючий, що в Херсонській області. Про це також раніше повідомив в Facebook Тарас Чорновіл.

Що президент України В.Зеленський забув на кордоні української Херсонщини та окупованого рашистами Криму? Дуже дивне місце відпочинку і в такий тривожний час.

 

20 липня 2020 року на Крим зібрався і автор “пред’яви” українському президенту. Так як на Росії НІКОЛИ і НІЧОГО не відбувається «просто так» без відома «кремлівського божка», то гіпотетично можна припустити, що в акваторії моря, швидше за все на якомусь російському плавзасобі, може відбутися сепаратна зустріч «двох президентів» з широким порядком денним. А заяви Кадирова, Глазьєва і Пушкова – це лише артпідготовка і психологічний тиск на «ЗЕ».

Одночасно на Росії  в рамках «раптової перевірки» заметушилися підрозділи Південного і Західного військових округів, на Криму активізована прокладка водогону, на морі «в рамках навчань» триває енергійне плавання військових кораблів рфії.

Відбудеться зустріч чи ні – невідомо. Але серія збігів і непрямих фактів наштовхує на думку, що може  відбутися сепаратна змова «ЗЕ» і «ПУ», яку заздалегідь підготували Єрмак із Козаком. А нам «доведуть», що, ну, переговори «у Нормандському форматі» зайшли в глухий кут, потрібно якось було «вирулювати»…

Варіант №3.

Якщо В.Зеленський і цього разу «просто вибачитися» перед Кадировим «чисто по пацанскі», то Президент України перетвориться на таку собі циркову собачку у «путінського васала».  І тут цілком моливо, що Володимир Олександович може просто перестати бути Президентом України, щоб продовжити вибачатися до «Другого Пришестя».

Політика Зеленського “просто прєкратіть стрєлять” та “какая разніца” призвела до втрати Україною монолітної світової підтримки, а сам він менше ніж за рік перетворився на об’єкт глузувань не тільки ворога, але й союзників України.

Владімір Алєксандровіч думав, що переслідуванням опозиції, тиском на патріотів, арештами військових, заграванням з реваншистами він демонструє силу. Насправді він явив себе слабкою закомплексованою людиною, і глузування ворога з нього, чомусь, не викликають співчуття, тільки огиду та сором за «такого президента» НАШОЇ країни.

Його ж попереджали – якщо «стелитися під ворога», мир навряд чи отримаєш, а ворог просто почне витирати об тебе ноги (що і маємо). Порошенка Кремль ненавидів та боявся за “армію, мову та віру”, а Зеленського просто зневажає.

Виходом із цієї ситуації можуть стати результати голосування за електронну петицію «За відставку Президента України В.Зеленського», яка з 22 травня по 06 червня 2020 року набрала більше 60 тисяч прихильників.

 

Так як в Ростові двом українським експрезидентам явно буде тіснувато, а з інших країн не факт, що не повернуть до України, то, можливо, все ж таки  варто скористатися результатами «петиції»?

 

Як воно буде далі – час покаже…

 

Сьогодні 36-а окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського відзначає п’яту річницю з дня створення.

Цю бойову частину сформували у 2015-му році на базі військових частин, виведених з окупованого Криму: 36-ї окремої бригади берегової оборони, 1-го та 501-го окремих батальйонів морської піхоти.

Зараз морпіхи цієї бригади виконують бойові завдання на Приазовському напрямку у складі операції Об’єднаних Сил. У зону АТО 36-та бригада прибула ледь не першою – як одне з найбільш організованих з’єднань.

 

Нагадаємо

Росіяни нарешті почали рахувати гроші, які вони витрачають «на війну».

Бойовики великого наркокартелю «Халіско» супроводжували кортеж президента Мексики, показуючи, що саме вони правлять країною. У Інтернеті нещодавно з’явилося відео в якому сотні бійців одного з найпотужніших наркокартелів Мексики стоять і скандують гасла поруч з урядовою бронетехнікою.

 

У ролику члени грізного “Картеля нового покоління Халіско” (CJNG) скандують гасло: “Тільки люди Менчу”. Таким чином вони прославляють свого лідера, Немезію “Ель Менчу” Осегера, одного з найвпливовіших наркобаронів країни.

Картель “Халіско” спеціалізується на вбивствах людей, трафіку наркотиків з Південної Америки в США і вербує співробітників поліцейських управлінь по всій країні.

Нещодавно картель був оголошений імовірним замовником і виконавцем зухвалого нападу на главу служби безпеки Мехіко Омара Гарсіа Харфух, яке відбулося серед білого дня в найпрестижнішому районі столиці країни.

 

Нагадаємо

Кремль переміщує техніку і особовий склад до кордонів України.

Прес-служба 93-тьої ОМБр «Холодний Яр» на сторінці з’єднання у Фейсбук показала фотографії техніки, яку понівечили окупанти з 120-міліметрових мінометів. Зараз машини відновлюють.

 

«Тент і кабіну посікло уламками, розбило вікна та попсувала колеса. “Урал” здебільшого вдалося відновити – тож, машина ще повоює» – пишуть у прес-службі.

Також пошкодили обстріли і польову кухню. Проте, на щастя, ніхто з особового складу захисників України не постраждав.

 

Нагадаємо

Кремль переміщує техніку і особовий склад до кордонів України.

Кожна форма відрізняється одна від одної симптомами і дозволяє визначити ризик розвитку серйозних ускладнень. Британські експерти впевнені, що їхнє дослідження стане проривом у вивченні COVID-19 і зробить серйозний вплив на лікування людей у разі нової хвилі інфекції.

За даними “Системи моніторингу поширення епідемії коронавірусу” апарату РНБО України, станом на 20 червня 2020 року в Україні зафіксовано 59493 випадки захворювання на covid-19. За минулу добу захворіла ще 651 особа, а одужало 560 осіб.

Сьогодні в Україні на covid19 хворіє майже 26 тисяч осіб. 

 

Станом на 10.00 20 липня о Збройних Силах України хворіють 140 осіб на гостру респіраторну хворобу COVID-19.

Про це на сторінці в мережі Facebook повідомляє Командування Медсил.

За минулу добу зареєстровано 2 нових випадки захворювання на COVID-19.

1 військовослужбовець перебуває на лікуванні в Конотопській ЦРЛ. Ще один військовослужбовець (Волинська область) перебуває на лікуванні вдома під наглядом медичної служби. Стан здоров’я обох задовільний, спостерігається легкий перебіг захворювання.

Всього за час пандемії одужали – 518 військових, летальних випадків зафіксовано 5.

На ізоляції (в тому числі самоізоляція) перебуває 295 осіб. Кількість військовослужбовців, у яких закінчується ізоляція в найближчі три доби – 91 особа.

Кількість підтверджених випадків інфікування новим коронавірусом у світі за добу зросла більш ніж на 166 тис., перевищивши 14 млн. Згідно з опублікованими у неділю даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), кількість летальних випадків збільшилася більш ніж на 4,4 тис., перевищивши 597 тис .

Регіон Північної та Південної Америки займає перше місце за кількістю інфікованих — 7 376 748. За добу цей показник виріс на 70 377. Кількість померлих там збільшилася на 2 777 і досягла 305 285. У Європі налічуються 3 060 525 інфікованих і 206 965 померлих. За 24 години кількість інфікованих зросла на 18 195, кількість померлих збільшилася на 281.

Третю позицію за кількістю інфікованих у світі займає Південно-Східна Азія, змістивши з цього місця Східно-Середземноморський регіон. Там кількість інфікованих досягла 1 391 407, зафіксовано 33 543 летальні випадки. За добу кількість заражених збільшилася на 43 453, померли 636 осіб.

Найбільше інфікованих зареєстровано в США — 3 544 143. Далі йдуть Бразилія (2 046 328), Індія (1 077 618), Росія (771 546), ПАР (350 879), Перу (345 637), Мексика (331 298), Чилі (328 846), Велика Британія (294 070) і Іран (271 606).

Статистика ВООЗ враховує тільки офіційно підтверджені відомості про випадки зараження і смерті, що надаються державами.

 

Представники ветеранських організацій по всій країні почали отримувати шокуючі питання – чи правда, що цьогорічний  Марш Захисників України організовується представниками Офісу Президента України.

Виявилося, що «ноги ростуть» з з інтерв’ю голови Координаційної ради ветеранів та членів сімей загиблих при ОПУ Сергія Куніцина.

В ньому він стверджує, що: “Планируется Шествие ветеранов на День независимости 24 августа. В прошлом году оно возникла спонтанно. В этом году на наш Совет вышли организаторы, которые планируют его провести”.

Щоб дізнатися правду, ми вирішили поспілкуватися про це з співзасновником Руху ветеранів України бійцем добровольчого батальйону Дмитром Шатровським.

Чоловік пояснює, що найконтраверсійніше у всьому цьому – це те, що сама ідея Маршу виникла через бажання Зеленського відмінити Військовий парад на честь Дня Незалежності. І в цьому світлі намагання президента очолити цей захід виглядають щонайменше смішно.

А от ситуацію з Куніциним Дмитро коментує максимально жорстко:

«Дії пана Куніцина не спонтанні. Це спланована інформаційна кампанія для Офісу президента України. Справа в тому, що домовитися з Рухом ветеранів України не змогли, запобігти йому не можуть, а тому вони вирішили його дискредитувати і подати у медійній площині таким чином, що це саме Офіс президента організовує Ходу ветеранів. Для цього вони використовують невеличку групу обдурених, або куплених учасників бойових дій».

На Фейсбук-сторінці Руху ветеранів, вже вийшла офіційна заява стосовно цих подій. Ми пропонуємо ознайомитися з її фрагментом:

1. Про жодну співпрацю Маршу Захисників України 2020 з Президентом, який витратив рік своєї влади на мизамирську риторику, потуранню антиукраїнським силам та репресіям проти ветеранів та волонтерів не може йти і мови. Ветерани по всій країні товчуться по судам по справі Шеремета, а ці потвори ще і оголошують себе організаторами якихось ветеранських заходів? Цинізму немає меж. Також ніхто не забув фактичне “вбивство” Міністерства у справах ветеранів, яке після призначення нового керівництва просто вмерло, і півроку залишається сміховинним органом по продукуванню пресрелізів;

2. Жодна політична сила не має і не матиме впливу на Марш;

3. Фейковий орган при ОПУ може вивести на вулиці хіба що своїх рідних, адже ці люди в переважній більшості – ніхто в публічній площині, і набрані виключно з метою надання доповідям Куніцина якоїсь легітимності;

4. “Корисні ідіоти”, які допомагають владі “віджимати” тему під себе – ви можете в гонитві за власними амбіціями оголосити про сотню паралельних акцій, а потім всім розказувати що це зробили саме ви. Ми набагато вищі за ці дріб’язкові потуги зліпити собі бодай якийсь авторитет – з відчуття жалю всі ігнорували цю ініціативу. Врешті-решт, вільна країна, нехай буде хоч тисяча заходів. Але зливатись під ОПУ? Крапля совісті лишилась? Ганьба!»

 

 

 

Нагадаємо

Зареєстровано законопроєкт про підвищення грошового забезпечення військових ЗС України.

Основне призначення військових навчань «Сі Бриз» – це підтримання стабільності й безпеки у вельми складному та конфліктному Чорноморському регіоні, де існує одразу кілька сил, які знаходяться в поганих стосунках. Тому головним завданням для морського компонента навчань є відпрацювання операцій за миротворчими стандартами НАТО.

«Участь Сполучених Штатів у цих багатонаціональних навчаннях вкотре підтверджує прихильність ВМС США та 6-го флоту зокрема до наших союзників і партнерів по НАТО. Навчання «Сі Бриз» є реальною демонстрацією рішучості США щодо колективного захисту Європи» – заявив командувач 6-го Флоту Військово-Морських Сил США віцеадмірал Юджин Блек.

 

У рамках навчань військові кораблі країн-учасниць здійснюватимуть спільні тактичні маневрування, організовуватимуть комунікацію між екімажами, відпрацьовуватимуть протимінні дії та передачі вантажів на ходу.

 

«Бойові» задачі включатимуть артилерійські стрільби по морських і повітряних цілях, а також проведення навчань з боротьби за живучість та порятунку екіпажу корабля, що зазнав лиха в морі.

 

Самі навчання триватимуть сім днів. У них візьмуть участь близько 2 тисяч осіб із дев’яти країн, більше 20 кораблів, а також літаки та вертольоти. Крім України і США, до навчань приєднаються військові ще кількох країн: Болгарії, Грузії, Норвегії, Франції, Румунії, Іспанії та Туреччини.

 

Нагадаємо

РАКЕТНИЙ ЕСМІНЕЦЬ PORTER (США) ПОВЕРТАЄТЬСЯ В ЧОРНЕ МОРЕ

У одному з своїх інтерв’ю Сергій Йосипович Параджанов сказав: «Всі знають, що у мене три Батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії».

Помер один з видатних світових кіномитців сучасності 20 липня 1990 року в Єревані. «Український націоналіст»  Саркіс Говсепі Параджанян  похований в «Пантеоні геніїв вірменського духу».

Саркіс Говсепі Параджанян – справжнє ім’я митця, народився 9 січня 1924 в місті Тбілісі, яке в той час було у складі Закавказької Радянської Федеративної Соціалістичної Респбліки. Він був третьою дитиною (старші сестри – Рузанна й Аня) в сім’ї антиквара Параджаняна Йосифа Сергійовича та Бежанова (Бежанян) Сірануш Давидівни.

Батько сподівався, що син наслідує його справу, бо професія антиквара передавалася з покоління у покоління. Але Сергій (Саркіс) обрав інший шлях, і батько не зміг йому цього пробачити.

Закінчивши середню школу Сергій поступив в Інститут залізничного транспорту, де провчився рівно рік.

У 1941—1943 роках працював художником-технологом на тбіліській фабриці «Радянська іграшка».

У 1942—1945 роках навчався на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії. Брав участь у концертній бригаді, що обслуговувала військові шпиталі  для поранених радянських бійців.

У 1945 році перевівся до Московської консерваторії в клас Ніни Дорліак. Паралельно із навчанням у консерваторії, в 1946 році вступив на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК), у майстерню Ігоря Савченка.

 

На цьому курсі вчилися такі відомі в майбутньому радянські режисери: Олександр Алов, Володимир Наумов, Марлен Хуцієв, Фелікс Миронер.

 

Під час навчання працював асистентом режисера на фільмі «Тарас Шевченко» (режисер І.Савченко), асистентом режисера на фільмі «Максімка» (режисер А.Мишурін).

 

Зняв дипломну роботу — фрагмент фільму «Андрієш» за мотивами молдавських казок.

28 червня 1951 року закінчив ВДІК, був направлений на Київську студію художніх фільмів як режисер-постановник.

Саме з Україною пов’язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. В Україні ним створені фільми «Наталія Ужвій» (на фото), «Золоті руки», «Думка» (всі — 1957), «Перший парубок» (1958), «Українська рапсодія» (1961) «Квітка на камені» (1962, у співавторстві з Анатолієм Слісаренком).

 

Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків».  Фільм був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). «На Заході» фільм демонструвався під назвою «Вогняні коні» і викликав інтерес значно більший, ніж в СРСР.

 

Фільм «Тіні забутих предків» отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

На початку «Брєжнєвського розквіту СРСР», у 1965—1968 роках, С.Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, «у пошуках правди і справедливості» звертається до вищих партійних та державних органів СРСР з вимогою роз’яснити причини переслідувань українських інтелектуалів. Він виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду «подібних» справ. В другій половині 60-тих років 20 століття таких «правдоборців» ще називали «підписантами», бо  вони дійсно вірили в те, що їхні письмові звернення можуть на щось вплинути, виправити і змінити в СРСР.

Сергій Параджанов неодноразово висловлювався за дотримання свободи слова у пресі. Звичайно, така «антирадянська діяльність» не могла бути непоміченою «компетентними органами».

30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову «Про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім.О.Довженка», в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію Іван Драч, режисер Юрій Іллєнко), «Звірте свої годинники» (автор сценарію Л. Костенко, режисер-постановник В. Іляшенко), сценарій С.Параджанова до фільму «Київські фрески». Щоб уникнути арешту С.Параджанов змушений був виїхати до Вірменії.

 

У 1967 році на Єреванській кіностудії він працює над фільмом «Колір граната» («Саят-Нова») — кінокартиною про великого вірменського поета. У фільмі, що складається з декількох мініатюр, Параджанов зробив спробу показати духовний світ середньовічного вірменського поета Саят-Нови, що писав одночасно вірменською, грузинською та азербайджанською мовами, історію його любові, його ставлення до релігії світської влади, народу.

В цьому фільмі кіномова Параджанова значно оновлюється. Кожен кадр фільму містить такий максимум смислової інформації, що прочитування цього насиченого змісту вимагає від глядача чималої культури. І як наслідок – фільм був дуже скептично сприйнятий керівниками Держкіно. Вони своє нерозуміння новаторських ідей режисера приховали під формулюванням: «Народу таке кіно не потрібне».

Фільм майже чотири роки пролежав «на полиці» і лише в 1973 році вийшов у прокат після «перемонтування» його режисером Сергієм Юткевичем. Таким чином на сьогоднішній день існують дві версії фільму: авторський, який майже ніхто не бачив і який заховано в запасниках «Арменфільму», і фільм С.Юткевича, який йшов у прокаті у дуже обмеженій кількості копій.

В 1971 Сергій Йосипович повернувся до Києва. Професія антиквара ставала у пригоді, коли сидячи без роботи, він підробляв скуповуванням антикваріату.

 

17 березня 1973 Параджанова заарештовують і засуджують до п’ятирічного ув’язнення за …гомосексуалізм. Крім цього в обвинувальному вироку, між іншим, була стаття «за спекуляцію», і найголовніша і добре «замаскована» справжня причина ув’язнення – «за український націоналізм». Швиденько знайшли і «жертву сексуального насильства» — такого собі «члена КПРС» товаріща Воробйова. До речі, він виявився єдиним, хто погодився відкрито свідчити проти Параджанова. Всі інші, з якими «наполегливо вело розмову» Київське КДБ, свідчити проти Сергія Йосиповича відмовилися.

 

Параджанову «вліпили» п’ять років колонії суворого режиму. «Гомосексуальна» стаття на початку 70-тих років 20 століття в радянській тюрмі практично не давала шансів вижити. Однак, подейкують, що до нього приходила делегація «у́рок», які засвідчили свою глибоку повагу словами: «Ми комуняк завжди «імєлі» тільки на словах, а ти їх – по-справжньому!».

Важливу роль у звільненні Параджанова відіграла Лілія Брік – останнє кохання радянського поета Володимра Маяковського. Луї Арагон, чоловік її сестри Ельзи Тріоле, під час візиту до Москви в урядовій ложі «Большого театра» звернувся особисто до Генерального Секретаря ЦК КПРС Леоніда Ілліча Брежнєва з проханням звільнити митця. За словами сина Сурена, до звільнення Параджанова також долучились діячі міжнародної організації «Amnesty International». Звернення підписали Франсуа Трюффо, Жан-Люк Годар, Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті, Роберто Росселліні, Мікеланджело Антоніоні. Тільки завдяки міжнародному розголосу Параджанов 30 грудня 1977 року був звільнений. Зважаючи на заборону жити в Україні, він оселився у Тбілісі. Але «радянська система про нього» не забула і митець й надалі зазнавав переслідувань. Через ідеологічну цензуру не вийшли фільми «Intermezzo» (за М.Коцюбинським), «Київські фрески», «Ікар», «Сповідь».

 

Дві останні роботи Сергія Йосиповича — документальний фільм, присвячений Ніко Піросмані, і художня картина «Ашик-Керіб», знята за мотивами казки М.Лермонтова – про пригоди «мандруючого трубадура», який проходить через тисячу випробувань, щоб знайти свою кохану. Фільм не випутили в широкий прокат, але Параджанов з ним побував на фестивалях в Голландії, Німеччині і Венеції. Газета «Монд» із цього приводу писала: «Кращої вітрини перебудови в радянському кінематографі, аніж фільми „Ашик-Керіб“ Сергія Параджанова і „Маленька Віра“ Василя Пічула, на фестивалі у Венеції важко було б знайти…» Після успіху в Європі, 6 грудня 1988 року, картині «Ашик-Керіб» нарешті було видано посвідчення про дозвіл.

 

Смерть прийшла до митця тоді, коли у Єревані розпочалася робота над автобіографічною картиною «Сповідь». Оригінальний негатив включено до фільму «Параджанов. Остання весна». Були зняті перші 300 метрів плівки, проте здоров’я режисера було вже сильно підірвано.У Параджанова виявили рак легені. Операцію з видалення легені було проведено у Москві, але стан не покращився. 17 липня 1990 року Сергій Йосипович Параджанов приїхав до Єревану де через три дні  помер.

 

Сергія Йосиповича Параджанова (Саркіса Параджаняна) поховали 25 липня в «Пантеоні геніїв вірменського духу», поряд з Арамом Хачатуряном, Фрунзиком Мктрчяном, Вільямом Сарояном й іншими відомими діячами мистецтва, літератури і науки Вірменії.

 

Російська Федерація витрачає на самопроголошені на Донбасі “республіки” мільярди доларів.

А на війну на Донбасі витрачає 150 мільярдів рублів на рік.

Про це в інтерв’ю “Новой газете” розповів Вадим Самодуров, політтехнолог, який створював пресцентр “Новоросія”, – повідомляє Цензор.НЕТ

“Росія повісила собі на “шию” малокеровані, погано контрольовані території. З мертвою економікою, зі зруйнованою інфраструктурою, з населенням, яке частково має тепер російські паспорти. Ці території ми маємо утримувати, годувати, забезпечувати, захищати. Ми робимо це майже сім років. І продовжуємо це робити. І змушені будемо це робити ще дуже довго, зважаючи на все. За різними оцінками, щорічно Росія вливає в Донбас від 4 до 6 млрд доларів на рік. 6 млрд – це, звичайно, завищена оцінка. На мій погляд, реалістичні цифри – це близько 150 млрд рублів на рік у комплексі. На все. Це гроші, що йдуть у нікуди”, – розповів Самодуров.

За його словами, “навіть якщо припустити, що вони всі витрачаються за цільовим призначенням, а це геть не так, то це гроші, які ми вливаємо в нічию (вже точно не у свою) територію”.

На окупованому Криму водосховища Білогірське та Тайганське знаходяться на межі висихання. Про це пишуть «Крим.Реалії» з посиланням на активіста руху «Вільний Крим» Решада Меметова.

Після висиханням верхньої водойми Білогірського водосховища в травні цього року, зараз повністю пересохла і середня частина водосховища. Ріка Біюк-Карасу, яка живить Білогірське водосховище, нині перетворилася у струмок, пишуть «Крим.Реалії».

 

Минулого тижня із Тайганського водосховища до Сімферополя російські військові проклали водогін.

 

«Заберуть останні залишки води на потреби кримської столиці. Тож восени маємо всі шанси вперше в історії побачити пересохлими як Білогірське, так і сусіднє Тайганське водосховище», — розповідає активіст Решад Меметов. Він зазначив, що зараз на водосховищах ведеться інтенсивна риболовля.