Вісімдесят років тому, тоді ще Радянський Союз, зазнавши поразки від непокірної Фінляндії, «мирним шляхом приєднав» до свого складу Естонію, а також Латвію і Литву.
Про це якось «нєпрінято» згадувати на пострадянському просторі. Тому, «НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС», вирішили «порушити традицію» і нагадати читачам про як відбувалося «приєднання» Естонії до СРСР рівно 80 років тому.
Події кінця 30-ти- початку 40-х років 20 століття настільки нагадують ситуацію навколо України сьогодні, що здається, заміни нави «країни Прибалтики», «Естонія», … у тексті замінити назвами «Україна», «Грузія»,…, – то ми отримаємо якийсь «оперативний репортаж» із нашого сьогодення.
Отже, все почалося з того, що у 1938 році з політичної карти Європи зникла відразу ціла країна.
12-13 березня 1938 року відбувся «аншлюс» («приєднання») Австрії.
10 квітня 1938 року, в обох країнах – Німеччині і Австрії, – відбувся плебісцит про аншлюс.
За оприлюдненими даними, в Німеччині за «аншлюс» проголосувало 99,08% жителів, в Австрії – 99,75%.
За рік з політичної кати Європи «зникає» наступна країна – Чехо-Словаччина.
Після зустрічі в Мюнхені (27-30 вересня 1938 року) і підписання «Мюнхенського пакту» Англією, Францією, Італією і Німеччиною, 01-10 жовтня 1938 року Німеччина анексує Судетську область Чехословаччини.
До розшматування Чехо-Словаччини активно долучилися й Польща з Угорщиною.
Польща захопила Тешинську область, а Угорщина окупувала південні райони Словаччини і під схвальні посмішки «Кремля» та Варшави, в березні 1939 року, знищила самопроголошену «Карпатську Україну».
В квітні 1939 року Гітлер підписує так званий «Білий план» – план підготовки до нападу на Польщу, УВАГА!: не пізніше 01 вересня 1939 року.
Влітку 1939 року починається «вистава» під назвою «Перемовини в Москві», в яких взяли участь представники Франції, Великобританії та СРСР. Представники сторін на переговорах говорили «багато, правильно і красиво».
Ще у березні 1939 року Гітлер висунув ультиматум Литві про повернення захопленого нею Мемельського краю і отримав його, а також уклав договір про ненапад з Литвою. А вже 07 червня 1939 року, в Берліні міністр закордонних справ Естонії К. Сельтер і міністр закордонних справ Німеччини І. фон Ріббентроп підписали Договір про ненапад, який виводив країну з-під впливу Великобританії та Франції і оформляв фактичний протекторат Німеччини над нею.
Оскільки «угоди про колективну безпеку в Європі» на «Московських переговорах» досягнуто не було, 23 серпня 1939 року СРСР укладає угоду з нацистською Німеччиною, яка відома сьогодні під назвою «Пакт Ріббентропа-Молотова».
Крім «офіційної частини» даний «Пакт» містив ще й таємні протоколи, у яких було зафіксовано «нові кордони» між Німеччиною і СРСР, та «ліквідація кількох країн» у Європі.
До нападу Німеччини на Польщу, згідно втілюваного з квітня 1939 року «Білого плану», залишалося всього вісім днів. Тому «Пакт Ріббентропа-Молотова» для Гітлера був як «приємний форс-мажор».
Відповідно до секретного додаткового протоколу «Про розмежування сфер обопільних інтересів у Східній Європі на випадок «територіально-політичної перебудови», передбачалося «включення в сферу інтересів СРСР» Естонії, Латвії, Фінляндії, Західної України і Західної Білорусії, які за Підсумками Першої Світової війни опинилися у складі Польщі, та Бессарабії (Східна Молдова), яка в 1918 році була окупована Румунією.
Внаслідок укладання саме «Пакту Ріббентропа-Молотова» стала можливою анексія Естонії Радянським Союзом: Німеччина просто «тимчасово опанувала свої амбіції» і «поступилася» СРСР.
Хоч зміст «секретних протоколів» і не було опубліковано, але посол СРСР в Естонії Кузьма Нікітін повідомляв «в Центр», що «естонці поширюють слух, що у СРСР з Німеччиною існують крім надрукованого договору таємні пункти, за якими вони збираються розділити Польщу і Прибалтику».
01 вересня 1939 року, у повній відповідності із «Білим планом», Німеччина напала на Польщу і фактично знищила головний опір польської армії за два тижні, а вся війна була «виграна» за місяць.
17 вересня 1939 року радянські війська перейшли польський кордон, а польський уряд «покинув» свою країну.
Молотов в ноті дипломатичним представникам 24 держав, в тому числі Латвії, Литви, Естонії та Фінляндії, написав, що «У відносинах з ними СРСР буде і надалі проводити політику нейтралітету ».
15 вересня 1939 в Таллінн, як в порт нейтральної держави, зайшов польський підводний човен «Орел». 18 вересня, на наступний день після «втечі» польського уряду (17 вересня 1939 року), екіпаж підводного човна роззброїв естонських охоронців і втік на підводному човні з Естонії до Англії.
19 вересня 1939 року, СРСР «ухопившись» за цей випадок заявив, що Естонія порушила нейтралітет, надавши притулок і допомогу польській субмарині, яка покинула порт Таллінна. В’ячеслав Молотов від імені радянського керівництва поклав всю відповідальність за цю подію на Естонію, зробивши наголос на нездатності Естонії самостійно забезпечити безпеку на своїй території.
Між Естонією і СРСР в Москві розпочалися переговори, під час яких 24 вересня 1939 року В’ячеслав Молотов заявив: «…Втеча інтернованою польської підводного човна з Таллінна показує, що уряд Естонії або не хоче, або не може підтримувати порядок у своїй країні і тим самим ставить під загрозу безпеку Радянського Союзу… ( а значить) необхідно… укласти військовий союз або договір про взаємну допомогу, який разом з тим забезпечував би Радянському Союзу права мати на території Естонії опорні пункти або бази для флоту і авіації ».
Між іншим, Молотов повідомив, що Балтійського флоту поставлено завдання відшукати польську підводний човен, що призвело до фактичного встановлення морської блокади естонського узбережжя. Блокада супроводжувалася вторгненням радянських кораблів в територіальні води Естонії і обстрілом її узбережжя.
25 вересня Сталін заявив послу Німеччини в СРСР графу Шуленбургу, що він має намір «вирішити проблему Прибалтійських країн відповідно до секретним протоколом» і в зв’язку з цим чекає підтримки з боку німецького уряду. І Німеччина таку підтримку СРСР надала!
Доки в Москві тривали Переговори між СРСР і Естонією, на радянському кордоні з Естонією і Латвією була розгорнута потужне радянське військове угруповання, яке складалося із 160 тис. бійців, 700 гармат, 600 танків і приблизно стільки ж літаків.
Їм протистояла армія Естонії, яка налічувала аж 16 тисяч бійців, 30 танків і 125 літаків.
Паралельно подіям в Прибалтиці, 22 вересня 1939 року відбулася офіційна процедура передачі міста Брест та Брестської фортеці радянській стороні представниками Німеччини.
Подію відзначили спільним військовим «Парадом переможців», в якому безпосередньо взяли участь 19 моторизований корпус Вермахту (командувач корпусу — генерал танкових військ Гайнц Гудеріан) та 4-го батальйон 29-ї окремої танкової бригади РСЧА (комбриг — Семен Кривошеїн) – на фото.
26 вересня 1939 нарком оборони СРСР Климент Ворошилов віддає наказ про те, щоб 29 вересня «нанести потужний і рішучий удар по естонським військам» з одночасним наступом 7-ої армії на Ригу, якщо латвійська армія надасть підтримку Естонії.
27 вересня, з метою «ПРИМУСУ Естонії до підписання Пакту», СРСР потопив власний транспортний корабель «Металіст» і висунув претензію за це Естонії.
Паралельно, 28 вересня 1939 року, СРСР і Німеччина укладають між собою «Договір про дружбу та кордон».
В цей же день Кліментом Ворошиловим (на фото) було поставлене завдання Балтійського флоту «у випадку…» знищити естонський флот і його військово-морські бази, блокувати доступ кораблів у Фінську затоку і підготувати захоплення талліннського укріпрайону.
Естонія звернулася по допомогу до Німеччини і… отримала «рекомендації» прийняти радянську пропозицію.
Так естонський уряд 28 вересня в Москві уклав Пакт про взаємодопомогу, що передбачав розміщення на території Естонії радянських військових баз і «обмеженого» 25-тисячного радянського військового контингенту.
І 04 жовтня 1939 року Парламент Естонії ратифікував цей договір.
18 жовтня 1939 року на територію Естонії були введені частини 65-го Особливого стрілецького корпусу і Особливу групу військ ВПС загальною чисельністю 21347 бійців, 283 танка, 54 бронеавтомобіля і 255 літаків (порівняйте з усією армією Естонії – ред.).
15 травня 1940 року радянській стороні Естонія передавала нові великі території, в тому числі місто Палдіскі, три острови, а також майже 100 інших населених пунктів.
05 і 10 жовтня 1939 року, схожі «договори» з СРСР підписали Латвія і Литва.
Укладені «угоди» дозволяли СРСР розміщення військових баз на території балтійських держав протягом війни в Європі та розташування 25 тис. радянських військ в Естонії, 30 тис. в Латвії, і 20 тис. в Литві, починаючи з жовтня 1939 року.
Фінляндія відхилила аналогічний радянський договір і через це зазнала нападу з боку СРСР у листопаді 1939 року.
Фіни, несподівано для себе і для всіх країн світу, змогли зупинити агресора.
Балтійські країни «зберегли нейтралітет» під час «Зимової війни», і СРСР за це їх похвалив.
В той же час радянська авіація, яка базувалася на естонських аеродромах, брала участь в бомбардуваннях фінських міст.
«Зимова війна» закінчилася у березні 1940 втратою фінляндських територій, які перевищили довоєнні апетити СРСР.
Але Фінляндія зберегла найголовніше – свій державний суверенітет.
01 квітня 1940 року в Німеччині було видано географічні карти, на яких території Литви, Латвії та Естонії вже були позначені, як такі, що увійшли до складу СРСР.
«Спіймавши облизня» у випадку із Фінляндією, СРСР почав ретельно готуватися до «приєднання країн Балтії. Спочатку СРСР не втручався у внутрішні справи Естонії. Однак після нападу Німеччини на Данію і Норвегію 09 квітня 1940 року, захоплення країн БеНіЛюксу у тарвні та великих військових успіхів у Франції, політика Кремля істотно змінилася.
Влітку 1940 року СРСР висунув звинувачення в невиконанні пакту естонським урядом.
Спочатку радянські претензії були пред’явлені Литві. 30 травня в радянських газетах було опубліковано заяву «Повідомлення НКЗС СРСР про провокаційні дії литовської влади».
03 червня всі радянські війська в Прибалтиці були виведені зі складу округів і поставлені в пряме підпорядкування наркома оборони Семена Тимошенко.
10 червня на радянських базах в Естонії була оголошена повна бойова готовність.
14 червня була оголошена військова і морська блокада Прибалтики, в цей же день радянські літаки збили над Фінською затокою літак фінської авіакомпанії, який вилетів з Таллінна.
16 червня Молотов вручив естонському послу «ультимативну ноту», у якій йшла мова про і формування нового уряду за участю радянських представників, яке могло б забезпечити дотримання укладених «Пактів про взаємну допомогу», а також – згоди на введення радянських військ для запобігання «провокаційних актів» проти радянських баз, розміщених на території Естонії.
В.Молотов «дав час на роздуми» до кінця поточної доби.
І естонський уряд прийняв ультиматум.
17 червня 1940 р Таллінн вступили радянські війська. Водночас на рейді Таллінна стали кораблі Балтфлоту СРСР і був висаджений морський десант.
Окупанти відразу заборонили народні збори. За 24 години у населення було вилучено всю зброю. Під час наступних 48 годин в розпорядження Червоної армії були передані ряд військових і цивільних об’єктів і ресурсів, включаючи всю артилерію ППО.
Перед початком вторгнення частини НКВД отримали наказ і були готові до прийому, за різними даними, від 48 до 65 тисяч військовополонених.
18 червня 1940 року радник радянського посольства Бочкарьов НАЗВАВ імена перших членів нового прорадянського уряду Естонії.
Наступними подіями керував уповноважений ЦК ВКП (б) по Естонії А. А. Жданов, який прибув до Таллінна 19 червня1940 року.
15 липня 1940 року тональність радянської пропаганди різко змінилася і відкрито був узятий курс на анексію Естонії.
З 17 по 21 червня в Таллінні і Тарту відбулося кілька спорадичних акцій опору. Для протидії «націоналістам» 21 червня за керівництвом представників СРСР і під охороною Червоної армії в Таллінні і ще 11 містах відбулися демонстрації «трудящих» з вимогами відставки естонського уряду і поліпшення рівня життя. Колону демонстрантів, які прямували до президентського палацу в Кадріорг, супроводжували радянські броньовики.
21 червня 1940 року Жданов продиктував президенту Естонії Пятсу склад нового кабінету на чолі з поетом Йоханнесом Варесом (Йоганнес Барбарус). Були проведені «чистки» в державному апараті, і, в першу чергу, в силових структурах. На той момент фактичне керівництво країною вже здійснювалося посольством СРСР.
З Ленінграда в Таллінн прибули співробітники НКВС і почалися арешти та депортація громадян Естонської республіки, в тому числі активно налаштованих проти радянського режиму.
Слідом за формуванням підконтрольного СРСР уряду Жданов розпорядився в дев’ятиденний термін провести вибори в нижню палату парламенту і 05 липня 1940 року Пятс видав указ «Про проведення позачергових виборів», які призначив на 14 липня 1940 року.
До виборчих бюлетенів потрапили кандидати лише «правильної партії», бо кандидатів інших партій просто не реєстрували.
Всі учасники, які взяли участь в шоу під назвою «голосування», отримали спеціальну відмітку в паспорті. Таємне голосування було повністю відсутнє, оскільки бюлетень опускав в урну НЕ ВИБОРЕЦЬ, а член комісії.
За «оприлюдненим даними» у «виборах» взяло участь 591 030 громадян, або 84,1% від загального числа виборців.
За кандидатів «Союзу трудового народу» проголосувало 548 631 особа, або 92,8% від числа тих, хто голосував.
Вибори пройшли з порушеннями всіх діючих законів Естонії, в тому числі Конституції, а результати були відверто фальсифіковані, хоча випадків, коли було б 120% «ЗА», не спостерігалось – з математикою тоді в Росії було все гаразд.
21 липня відбулася перша сесія Рійгікогу (парламенту) нового скликання, яка відбувалася за присутності в парламенті озброєних радянських солдат.
В порушення конституційної процедури «новообраний склад парламенту» приймає рішення про встановлення в країні Радянської влади та створенні Естонської Радянської Соціалістичної Республіки.
22 липня була прийнята Декларація «Про вступ Естонії до складу СРСР.
Рійгікогу звернулося з відповідним «проханням» до Верховної Ради СРСР. У той же день президент Костянтин Пятс подав прохання про звільнення його від повноважень президента, яке було відразу ж задоволено. Повноваження президента, відповідно до Конституції, перейшли до прем’єр-міністра. А вже 30 липня 1940 року Пятс був депортований до Башкирії.
Рівно 80років тому, 06 серпня 1940 року, Сьома сесія Верховної Ради СРСР прийняла постанову про прийняття до складу СРСР Естонської РСР.
НАСЛІКИ ПОЛІТИКИ «МИ ВТОМИЛИСЯ ВІД ВІЙНИ» (ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ).
З офіційним включенням Естонії до складу СРСР почалася «радянізація».
З 21 червня по 25 серпня 1940 року було ліквідовано державні органи, поліція, армія, фінансова та економічна системи Естонської Республіки, почалася реорганізація освітніх установ за радянським зразком, громадські організації були розпущені.
Восени замість естонської крони були введені в обіг радянські рублі, що викликало різке падіння життєвого рівня робітників і службовців.
22 серпня 1940 року Постановою Політбюро ЦК ВКП (б) був затверджений новий персональний склад керівництва Естонії. На цей раз ВСЯ влада була передана в руки комуністів, незважаючи на те, що чисельність ВСІХ естонських комуністів на той час складала близько 200 чоловік.
Главою уряду був призначений Йоханнес Лаурістін.
У січні 1941 року Президія Верховної Ради Естонської РСР своїм рішенням призначив персональний склад виконавчих комітетів Рад робітничих депутатів в повітових, міських і сільських радах, не проводячи формальних виборів в ці поради
06 листопада 1940 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ, відповідно до якого за злочини, скоєні на території країн Прибалтики ДО їх входження до складу СРСР, належало судити за законами РРФСР. Таким чином, закон отримав зворотну силу.
До літа 1941 року були заарештовані і здебільшого вислані в радянські в’язниці і табори близько 9400 чоловік . З числа заарештованих в 1940 році, близько 250 чоловік були страчені, а щонайменше 500 – померли в ув’язненні.
Із заарештованих у 1941 році понад 1600 були страчені, і майже 4000 померли в ув’язненні.
З 11 вищих керівників Естонії (глав держави і уряду) за період з 1918 по 1940 роки після радянської анексії вижив тільки Август Рей, який зміг вчасно втекти до Швеції.
Також було заарештовано 2/3 колишніх міністрів, половина депутатів парламенту і членів Верховного суду, вищих держчиновників і повітових старійшин…
Наслідки «радянізації» істотно вплинули на ставлення естонців до «нових визволителів» у липні 1941 року.
Але то вже зовсім інша історія…
Стаття підготована за матеріалами https://ru.wikipedia.org/wiki/Присоединение_Эстонии_к_СССР.
