Секретар Ради національної безпеки та оборони країни Олексій Данілов після засідання круглого столу «Технології асиметричної протидії зовнішній агресії та шляхи їхнього ефективного розвитку», організованого Українським інститутом безпекових досліджень пообіцяв ухвалити закон про тероборону.
«Є декілька редакцій цього законопроєкту. Я можу сказати, що в нашому розумінні у вересні або щонайдовше — жовтні, він буде у Верховній Раді, і він буде обов’язково у цьому році ухвалений» — заявив сам Данілов.
До цього, за словами самого секретаря РНБО через відсутність деяких регулювальних нормативно-правових актів, зокрема про регламент обігу зброї, такий законопроект прийняти не вдавалося.
07 серпня 1803 року о 10 годині шлюпи «Надія» та «Нева» знялися з якоря і відбули з Кронштадтського рейду (Російська імперія) у навколосвітню подорож.
Капітаном шлюпу «Нева» (до перейменування шлюп мав назву «Темза») був Юрій (при хрещенні Георгій) Федорович Лисянський.
Шлюпом «Надія» (до перейменування – «Леандр») керував Адам Іоганн фон (Іван Федорович) Крузенштерн.
«Нева» — шлюп, що під командуванням нащадка української козацької старшини Юрія Федоровича Лисянського, уродженця міста Ніжина, який взяв участь в першому російському навколосвітньому плаванні і , фактично став першим українцем, який здійснив навколосвітню подорож.
Шлюп — трищогловий корабель з прямими вітрилами у флоті 18-19 ст.
Шлюп «Нева» (попередня назва «Темза») – був придбаний Юрієм Лисянським в Англії на кошти, виділені під проект першої навколосвітньої російської експедиції.
Довжина між перпендикулярами: 61 фут
Ширина: 20 футів
Осадка: 12 футів
Водотоннажність: 480 т
Швидкість: до 10 вузлів
Екіпаж: 48 чол.
Озброєння: 14 гармат
Від самого початку експедиції члени екіпажу регулярно проводили астрономічні, метеорологічні, гідрографічні спостереження, здійснювали збір та систематизацію різноманітних географічних даних.
До середини грудня 1803 року кораблі Крузенштерна та Лисянського підійшли до острова Св.Катерини, де команда «Неви» провела терміновий ремонт пошкоджених щогол.
На шляху до Маркізьких островів Лисянський затримався на декілька днів на острові Пасхи, де провів астрономічні спостереження та уточнив координати острова. Крім того Лисянський склав словник мови місцевого населення.
Подальший шлях «Неви» лежав до берегів «Російської Америки». Команді шлюпу «Нева». доручили доставити вантаж на острів Кадьяк та на Аляску, де знаходилися російські торговельні форти.
Розминувшись з Крузенштерном біля Гавайських островів, Лисянський взяв курс на острів Кадьяк. Після двадцяти трьох днів плавання Юрій Лисянський прибув до берегів Аляски.
Тут команда «Неви» на чолі з капітаном взяла участь російсько-індіанській війні.
Разом з військами «правителя Російської Америки» О.А.Баранова (1746-1819), Ю.Лисянський використав шлюп «Нева» та інших кораблі для атаки на захоплений індіанцями-тлінкітами форт на острові Сітка. Фортеця (схема на фото) була захоплена за 4 дні (01-04 жовтня 1804 р.). Обидві сторони зазнали втрат у живій силі, зокрема загинули троє членів екіпажу «Неви».
В результаті війни були знищені дві російські фортеці і селище в Південно-Східній Алясці, що на кілька років зупинило просування росіян у південному напрямку вздовж північно-західного узбережжя Америки. Загроза нападу з боку індіанців не дозволяла росіянам розпочати систематичну колонізацію Південно-Східної Аляски в районі архіпелагу Олександра.
Команда шлюпу «Нева» під керівництвом Ю.Лисянського взяла участь у будівництві нового російського форту, що отримав назву «Ново-Архангельськ» (зараз – місто Сітка, США).
Після припинення грабіжницького промислу в угіддях індіанців відносини між роіянами і індіанцями трохи поліпшилися. Була відновила торгівля з тлінгітами, які відновили своє родове селище біля Ново-Архангельська.
Під час півторарічного перебування на Алясці та у Тихому океані, Лисянський склав докладний опис островів Кадьяк, Сітка, склав надзвичайно точні мапи узбережжя Аляски.
У вересні 1805 року «Нева» завантажила на борт хутро і вийшла у відкрите море, взявши курс на Маріанські острови. Через кілька днів шлюп «Нева» впритул підійшов до коралових рифів на Гаваях, де сів на мілину. Саме завдяки цій неприємності Лисянський відкрив раніше нікому невідомий безлюдний острів, який отримав назву «Острів Лисянського» та раніше не позначений на карті кораловий риф. Його Юрій Лисянський назвав «рифом Крузенштерна».
Третього грудня 1805 року на рейді Макао відбулася зустріч шлюпів «Неви» та «Надії». Подальший їх шлях пролягав біля берегів Китаю, Індії, мису Доброї Надії.
Відійшовши в лютому 1806 року від берегів Китаю, шлюпи до початку квітня наблизились до берегів Південної Африки. Тут вони потрапили у смугу густого туману і знову загубили один одного.
Врахувавши, що запасів провіанту та питної води на судні лишилося лише на три місяці, Лисянський приймає рішення йти до Європи не заходячи в жоден з портів.
Довгий шлях із Південного Китаю до Портсмута «Нева» пройшла за 142 дні, не отримавши при цьому жодних пошкоджень та втрат. До цього жоден корабель з Європи не ставив подібних рекордів у швидкості плавання.
05 серпня 1806 року «Нева» увійшла до гавані Кронштадту.
Через два тижні до Кронштадту повернулася й «Надія», очолювана А. І. Крузенштерном.
Таким чином, українець за походженням Ю. Лисянський першим у російському флоті здійснив навколосвітнє плавання, здійснивши при цьому ряд географічних відкриттів, зробивши внесок у океанографію, етнографію та інші науки.
Від російського царя Юрій Лисянський одержав чин капітана ІІ рангу (підполковника у сухопутних військах), орден Святого Володимира ІІІ ступеня, премію та довічну пенсію.
У 1820 році король Швеції за успіхи у мореплавстві нагородив Ю.Лисянського «Королівським Орденом Меча».
Президентським наказом у Збройних силах РФ було скасовано генеральські і полковницькі каракулеві шапки, спадкоємиці сталінських папах.
Їх замінять вельми своєрідні “хутряні шапки з козирком для полковників і хутряні шапки з шиттям п’ятивідсоткового золочення для вищих офіцерів”. При цьому силовики і вищі чини МНС залишаються при дорогому каракулі.
Для російської армії, що нині вважається спадкоємницею РСЧА, папаха – це не просто головний убір, а символ офіцерства. Її носіння було введено разом з поверненням в 1940 році старих звань , воно скасовувалося тільки при Єльцині в 1992 році. З 2005 по 2014 роки армія знову носила папахи.
У цьому скасуванні, як і у спрощенні форми в 90-е, проглядається банальна економія. ВС РФ перетворюються в держкорпорацію. Як і всі держкорпорації в Росії – орієнтовану на експорт і покликану показувати потенційним клієнтам особливості продукціх рфівського ВПК в конфліктах на кшталт Сирійського.
З цим приходить і строго ділове ставлення до військових традицій. Монетизує, на кшталт “головного храму”, отримують підтримку. Витратні статті, навіть такі, здавалося б, незначні – скорочуються.
Сьогодні – сторічний ювілей початку «Битви на Віслі». Тоді, 100 років тому, 13 серпня 1920-го двохсоттисячна більшовицька армія під командуванням Михайла Тухачевського розпочала наступ на Варшаву. Радянський спрут активно наступав з Росії на Захід, несучи смерть і «пролетарську революцію».
Польсько-українське військо, утворене за секретною конвенцією, було відкинуте з України і Білорусі. Всім здавалося, що більшовицькі орди не зупинити, і пленум ЦК РКП(б) відмовився від пропозиції Великої Британії встановити польсько-радянський кордон по «лінії Керзона».
13 серпня армія під командуванням Тухачевського взяла містечко Радзимін, що знаходиться під Варшавою. Тоді війська розділились на дві частини. Одна частина рушила в бік Праги, друга – в обхід польської столиці з північного боку.
І тут сталося несподіване – польські специ перехопили шифровки Червоної армії, і вдарили в місце, де розділялися дві групи. Так, польські війська опинилися в тилу Червоної армії.
Полякам активно допомагала армія УНР –6-та Січова дивізія УНР під командуванням Генерал-хорунжого Марка Безручка. Укранці відбивали атаки 1-ї кінної армії Будьонного під Замостям.
Атаковані з півдня і заходу більшовики змушені перейти прусський кордон, частина військ відступила на схід. Переможний марш кінноти Будьоного теж закінчився нічим –передові загони кінної армії були вщент розбиті українською морською піхотою.
Більшовиків змусили підписати Ризький мир, який вперше зупинив їх похід на Захід і змусив подумати про перспективність проекту «світова революція».
На жаль, Польща геть забула про українців, які активно допомагали їй у важких боях. Українські війська були затиснені на Поділлі з кількох боків без будь-якої підтримки.
Українські солдати, які лишились живими були поміщенні в польські концентраційні табори. Ну а пізніше вже і вчителі Галичини з Просвіти теж повторили долю тих вояків – у тих самих польських концтаборах.
Через 100 років вже українці стали на заваді російського «Дойдем до (…)!». Максимум, до чого вони змогли дійти – це до кінця злітної смуги Донецького аеропорту.
У Офісі президента України повідомляють, що Володимир Зеленський нарешті підписав Закон № 808-ІХ «Про оборонні закупівлі».
Цей закон має визначати правові засади планування, порядок формування обсягів та особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки й оборони.
«Документ спрямований на створення конкурентного середовища, запобігання корупції у сфері оборонних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції, а також забезпечення ефективного та прозорого планування, реалізації та контролю за здійсненням оборонних закупівель».
Важливою задачею цього законопроекту є гармонізація законодавства України у сфері оборонних закупівель з положеннями Директиви 2009/81/ЄС.
В 2015 році директор Уралвагонзавода Алєг Сієнко в ейфорії від надприбутків з енергоносіїв, які в чималій кількості перетікали на потреби російського ВПК, заявив, що його підприємство отримало замовлення на виготовлення 2300 екземплярів Т-14 “Армата” до 2020 року!
Ця новина виявилася вибухом бомби, адже, якщо вірити розпіареним роспропагандою ТТХ, що були закладені в Т-14 “Армата”, це був по-справжньому революційний танк, аналогів якому не було в світі.
Пройшло п’ять років і станом на початок 2020 року в складі ЗС РФ перебувало близько 20 одиниць Т-14 «Армата», та й то не серійних, а дослідних, які ще і сьогодні проходять випробування. А буквально на початку цього місяця, не хто небудь, а глава Мінпромторгу РФ Дєніс Мантуров, в інтерв’ю (не кому-небудь!) урядовому інформаційному ресурсу ТАСС заявив, що в новітньому російському танку Т-14 “Армата” нарешті вирішена проблема з двигунами і тепловізорами!
Тобто, виходить, що в 2015 році Алєг Сієнко, заявляючи «про готовність Уралвагонзавода “склепати” 2300 Т-14 «Армата», чітко усвідомлював, що він говорить про виробництво свідомо бракованого танка?
З іншого боку: а чому дивуватися? З 2015 року спеціалісти та оглядачі постійно говорили і писали про серйозні проблеми Т-14 «Армата» з її силовою установкою і трансмісією.
Але це була лише одна з низки проблем цієї бойової машини, бо крім двигуна і трансмісії були й інші критичні дефекти даного «виробу».
Але, як було озвучено, на сьогоднішній день успішно вирішена лише одна проблема із цілої низки… На сьогодні – це станом на 2020 рік, коли ЗС РФ вже повинні були мати на озброєнні 2300 екземплярів Т-14 “Армата”
Виходить, що виганяючи кожне 09 травня (а іноді в червні), танки Т-14 «Армата» на “парад Пабєди”, російська пропаганда займається нічим іншим, як замилюванням очей для своїх споживачів та спробою вкотре «налякати потенційного противника».
А виявляється, що “нє імеющій аналогов в міре” танк до цих пір не те, щоб не “в серії”, а буквально до недавнього часу і зовсім був неповноцінним «зразком». І ще невідомо , чи став він повноцінним відтепер.
Т-14 «Армата» – це масштабний пропагандистський проект, який залишається на ділі досить сирим шматком заліза. Шматком заліза з все такою же проблемною трансмісією. З відсутністю сучасних цифрових приладів і оснащенням, що має підвищувати ефективність його активного захисту. Навіть, банальні бокси в військових частинах, на сьогодні не пристосовані не тільки для розміщення Т-14 «Армата», а й для їх технічного обслуговування цього ОБТ.
Створивши даний танк, росіяни так і не зрозуміли, що з ним потрібно робити далі і взагалі – як довести до розуму те, що у них раптом вийшло. З іншого боку, вони прекрасно розуміють, що цей танк просто можна буде ще пару десятків років використовувати як тему для розпилу бюджетних коштів.
Олександр КОВАЛЕНКО, військово-політичний оглядач (Військовий навігатор України).
Пресслужба управління СБУ на Закарпатті заявила, що Підрозділи СБУ, Збройних сил, Національної гвардії та інші силовики наступного тижня проведуть антитерористичні навчання в Закарпатській області.
« 19-20 серпня 2020 року в Мукачівському та Берегівському районах Закарпаття відбудуться планові антитерористичні навчання. Навчання пройдуть в умовах максимально наближених до реальних, із використанням спеціальної техніки та озброєння» – говориться в повідомленні відомства.
Також спецслужби додали, що на окремих територіях можливе тимчасове обмеження пересування людей та транспорту, перевірка документів, що засвідчують особу, а також огляд автомобілів.
Інформації про можливу причетність окремих осіб до діяльності умовних «терористів» та виявлення муляжів вибухових пристроїв у СБУ просять повідомляти за телефонами:
Управління Служби безпеки України в Закарпатській області: – черговий по Управлінню: (0312) 69-15-16; (0312) 61-31-00; – телефони довіри: 097-256-5430;
Головне управління Національної поліції в Закарпатській області: – чергова частина: (0312) 61-45-70, 61-59-85; – безкоштовна гаряча лінія: 0-800-50-0202; – Берегівський відділ поліції: (03141) 4-25-02, 095-564-1999; – Мукачівський відділ поліції: (03131) 2-23-32, 095-383-0575; – Мукачівське районне відділення поліції: (03131) 2-22-29, 050-967-6730.
Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба в інтерв’ю журналістам, що Україна готова до виконання умов так званої «формули Штайнмайєра».
«Готові рухатися шляхом виконання політичної частини Мінська, безумовно, і «формула Штайнмаєра» є його частиною. Якщо ми будемо бачити, що комплексне рішення, на яке ми виходимо, буде відповідати інтересам України, то чому б і ні?» – заявив Кулеба.
При цьому, на його думку, безпекова частина домовленостей є головною, і якщо її не дотримають, перспектива подальших переговорів зникне.
Внаслідок необережного поводження зі зброєю військовослужбовець окремого розвідувального батальйону зі складу Об’єднаних сил отримав вогнепальне кульове поранення несумісне з життям.
«Командування Об’єднаних сил висловлює співчуття рідним і близьким померлого захисника України» – заявили у прес-службі ОТУ «Північ».
Обставини та причини смерті наразі все ще з’ясовуються представниками Національної поліції України та Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Із сумом повідомляємо, що під час виконання бойового завдання внаслідок необережного поводження зі зброєю, отримавши…
Згідно з тендером на катер очікує доковий ремонт, підрядник якого зараз визначається.
Оголошена вартість послуги складає 1 694 088 гривень та у процесі аукціону може бути зменшена.
Термін ремонту – 14 вересня 2020 — 30 листопада 2020.
Про це повідомляє Український мілітарний портал.
У ході модернізації катера планується заміна навігаційного обладнання лагу, ехолоту, та гірокомпасу на сучасні сумісний лаг/ехолот Simrad NSS 7 evo 2 Combo та гірокомпас.
Передбачається ремонт якірної, стернової та протипожежної систем, доопрацювання системи захисту корпусу від корозії, заміна обладнання вентиляції, кондиціювання та санітарно-побутової систем, у т.р. планується встановлення насосу охолодження кулеметної установки «Утес-М».
Кораблі цього проєкту будувались на Феодосійському суднобудівному заводі «Море» з 1969 року, та окрім СРСР та постачався на експорт.
Після розпаду Радянського Союзу Україна продовжила будівництво катерів як для своїх потреб, так і продажу іншим країнам.
Нещодавно ДП «Дослідно-Проектний Центр Кораблебудування» уклало договір з Одеським загоном Державної прикордонної служби України на виконання науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт по розробці техно-робочого проекту 1-го етапу модернізації катера Морської охорони пр. 1400М, шифр «Гриф-МУ».
