Найрізноманітніші автори в XX столітті стверджували, що найманство зовсім не властиве російській ментальності. Мовляв, для росіян ідеал солдата – воїн, що захищає батьківщину, а не найманець, що служить за гроші. XX століття довело, що немає причин в цьому сенсі якось особливо ідеалізувати росіян. Сто років тому емігранти – офіцери-білогвардійці та козаки – намагаючись у вигнанні прогодувати себе, масово йшли на службу до Французького іноземного легіону.
І зараз в Легіоні майже чверть військовослужбовців говорять російською – це вже вихідці з колишнього СРСР. Після його розпаду тисячі колишніх громадян Радянського Союзу пройшли через Легіон. В Африці залишаються затребуваними сотні російськомовних льотних екіпажів, знайомих з радянською технікою, що залишилася з часів поставок в кредит дружнім країнам. А з початком операцій коаліції на чолі з США в Афганістані і Іраку, до фахівців з Росії стали проявляти інтерес і західні ПВК.
У 1991 році Росія отримала в спадок від Радянського Союзу не тільки економічні проблеми, національні суперечності і зовнішній борг, а й найбільшу армію в світі: в рядах Збройних сил нараховувалося понад три мільйони осіб. Щодо населення СРСР – не так багато, близько 1% населення, але для пострадянської Росії, де разом з жінками, дітьми та людьми похилого віку налічувалося всього 148 мільйонів чоловік, утримання такої армії було завданням непідйомним.
Читайте також:
В ГДР розпочалися військові навчання “Гідний партнер”
Армія, розрахована на масову мобілізацію і масштабну конвенціональну війну, була титанічної махиною: частини, перенасичені технікою та спорядженням, контингенти за кордоном, утримання і переміщення яких на батьківщину були недешеві, згадана величезна чисельність особового складу і бродіння всередині, викликані парадом суверенітетів. Крім того, як і вся країна, ВС відчували економічні труднощі, що було окремим деморалізуючим фактором.
Як стверджує Андрій Нечаєв, перший заступник міністра економіки і фінансів в уряді Єгора Гайдара, «армія була величезною, але сотні тисяч людей працювали в апараті управління, численних відомствах при Міноборони і Генштабі, військових наукових інститутах, академіях і училищах, військкоматах, були зайняті в різноманітних спеціальних і допоміжних частинах – будівельних, залізничних, госпіталях і т. п.».
Читайте також:
Танк Al Khalid-1: Пакистанська сталь з харківськими м’язами
У 1992 році з ініціативи першого уряду вільної Росії почалося непопулярне серед військових скорочення армії – за пару років її чисельність була знижена з майже 3 до 2 мільйонів чоловік.
На той час з армії, що відчуває, як і вся країна, величезна недофінансування, вже самостійно масово звільнялися офіцери і компетентні фахівці. Реформи початку 1990-х створили соціальну групу людей з різними прикладними військовими або технічними спеціальностями, знання і навички яких виявилися непотрібні в нових реаліях «дикого капіталізму» дев’яностих, але були вельми затребувані в різних частинах світу.
Повітряні найманці
Крім відтоку з армії професійних льотчиків, на початку дев’яностих на колишньому пострадянському просторі різко впав обсяг пасажирських і вантажних перевезень. Випущені радянськими льотними школами цивільні і військові пілоти в нових ринкових реаліях не були затребувані в такій кількості: на закордонній техніці вони не літали, а до перепідготовки, необхідної для роботи в західних компаніях, були не готові з банальної причини – багато хто не володіли англійською.
«Безробітним льотчикам після розпаду СРСР тільки і залишалося, що шукати вербувальника. На початку 90-х років в Москві було кілька пунктів «чорного найму», про яких знали присвячені. Одним з найпопулярніших місць був готель «Космос». Спритні незнайомці, які називали себе емісарами закордонних авіакомпаній, пропонували пілотам роботу. Документ представника якої-небудь General Air незрозумілого походження, може бути, і не вселяв довіри, але вербувальник пропонував завдаток до $ 1000. готівкою і зарплату від $ 1,5 тис. На місяць », – розповідав у 2001 році газеті« Коммерсант »президент Асоціації льотного складу Росії Анатолій Кочур.
Читайте також:
Обіцяна російськими терористами «війна за розкладом» такі не почалася (ВІДЕО)
У ті роки хороша зарплата другого пілота регіональної авіакомпанії в Росії становила в кращому випадку 300-400 доларів. Сотні екіпажів різних видів повітряного транспорту з Росії, України, Казахстану і Молдови вирушили на заробітки в «країни, що розвиваються», де було багато роботи, але не було або майже не було власних кадрів: хтось офіційно, по «білому» контрактом між авіакомпаніями , хтось «дикуном».
В різний час в Африці одночасно працювали до 500 російськомовних екіпажів. Їх затребуваність в таких регіонах зрозуміла: радянська військова техніка, що поставляються «дружнім» СРСР режимам – Ан-24, Ан-26, Ан-12 і Ан-32, хоч і була досить проста в освоєнні, вимагала присутності фахівців. Пілоти з пострадянського простори не вередували через умови проживання, стану техніки, аеродромів, не вимагали високих гонорарів.
Далі буде…
Нагадаємо:
ЗСУ розробили унікальні 3D-емблеми для роликів (ВІДЕО)
