Після багаторічних переговорів між Індією і Японією
сторони підписали знакову угоду, яка дозволить кораблям двох країн
використовувати морські бази та об’єкти один одного для ремонту і поповнення
запасів, а також буде сприяти розширенню співпраці в інших сферах.
Відзначається посилення Народно-Визвольної армії Китаю
(НВАК) і її активізація в районі островів Сенкаку, на які одночасно претендують
Японія і КНР, і в провінції Ладакх на індійсько-китайському кордоні. На цьому
тлі представник Міністерства оборони Індії Аджай Кумар і японський посол
Судзукі Сатоши підписали пакт, який передбачає тісну взаємодію двох країн.
Такими думками ділитися з читачами видання EurAsian
Times.
Після того, як Індія і Японія підписали
військово-логістичний пакт, подібні угоди знаходиться в стадії розробки між Індією
та Францією і Австралією.
Хоча ні в одному з договорів прямо не згадується
конкретна країна, проти якої вони спрямовані, та підписанти досить часто
згадують зростаючі виклики в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні іта зростаючі
непомірні амбіції Китаю.
Аналогічні угоди були підписані раніше з Австралією і США, що фактично перетворює двосторонній пакт в чотиристоронній. Крім цього, до Антикитайського союзу може додатися і угоди між Францією, Австралією та Індією. Схоже, що «міжконтинентальні військові союзи» мають одну спільну мету – кинути виклик зростаючій загрозі з боку Китаю.
В навчаннях планується задіяти 250 танків, 450 БМП і БТР,
близько 200 артилерійських систем і РСЗВ. Крім цього, якусь кількість легкої
бронетехніки має представити Китай.
До навчань “Кавказ 2020” передбачається
залучити близько 80000 чоловік, в тому числі з’єднання і частини бойового,
тилового і технічного забезпечення, а також з’єднання ППО, ВМФ і спеціальних
військ – Росгвардіі та МНС. Кількість військовослужбовців, які потрапляють під
дію «Віденського документа» 2011 року, на навчанні, проведеному під єдиним
оперативним командуванням, складе 12 900 військовослужбовців, – повідомляють
російські ЗМІ.
Основна частина навчань пройде на полігонах Південного
військового округу – Прудбой, Ашулук, Капустін Яр
У сухопутної частини навчань, крім російських військових,
візьмуть участь військовослужбовці з Білорусії, Вірменії, Китаю, М’янми і
Пакистану. Іран буде представлений в морській частині, де разом з кораблями ВМФ
візьме участь в розіграші сценаріїв в акваторії Каспійського і Чорного морів.
В якості спостерігачів на навчаннях будуть знаходитися представники Азербайджану, Індонезії, Ірану, Казахстану, Таджикистану та Шрі-Ланки.
За даними сервісів моніторингу повітряного руху 14
вересня 2020 року літаки з позивними KAG011 (60-0005) та KAG013 (60-0007)
залетіли з Польщі в повітряний простір України над Львівською областю.
Це вже другий візит у цьому місці.
Нагадаємо, що 04 вересня 2020 року над територією України
вже летіли стратегічні бомбардувальники B-52. Тоді вони долетіли до Мелітополя
та трохи покружляли в небі Запорізької і
Херсонської областей, які межують з тимчасово окупованим рашистами Кримським
півостровом та окупованими територіями Донецької і Луганської областей.
Про це повідомляє Український мілітарний портал.
А вперше американські бомбардувальники B-52 прибули в
Україну в 1994 році на 50-ту річницю святкування операції “Frantic”.
Тоді на аеродром під Миргородом (Полтавська область) приземлилися три літаки
ВПС США — два стратегічних бомбардувальники B-1B і B-52 та літак-заправник
КС-10.
У росіян від таких візитів «підгорає»… Російські ЗМІ пишуть, що 04 вересня 2020 року три американські B-52 вилетіли з авіабази «Ферфорд» в Великобританії та попрямували в Україну. Південно-західною точкою патрулювання було місто Генічеськ, що знаходиться в 30 км від окупованого ними Криму, а північно-східною – місто Мелітополь, розташований в 180 км від захоплених рашистами територій Донбасу. У цей же самий час на південь і на захід від Криму проводили розвідку два американських літака Boeing RC-135. Російські ЗМІ оцінили «візит» американських стратегічних бомбардувальників у повітряний простір України на початку вересня, як демонстрацію сили.
На брифінгу щодо держбюджету на 2021 рік міністр фінансів Сергій Марченко заявив, що він на безпеку та оборону передбачив збільшення видатків на рівні 5,93% від ВВП.
Він відзначив, що не дивлячись на скорочення видатків бюджету в цьому році, витрати на безпеку та оборону все ще не зменшилися. Наприклад, на грошове забезпечення військовослужбовців наступного року передбачається спрямувати 131 мільярд гривень. І, більше того, за словами Марченка, у наступному році вони збільшаться.
“Порівнюючи планові цифри 2018, 2019 та 2020 років ви бачите суттєве збільшення” – пояснив очільник Мінфіну.
Шестимісячний «Курс підготовки інструкторів з виживання, уникнення полону, супротиву та втечі», який вважають одним із найскладніших в Америці пройшов український офіцер.
Переможець – Віталій – проходив службу у десантній частині, а зараз виконує обов’язки у Центрі управління пошуково-рятувальним забезпеченням польотів авіації Збройних Сил України.
Про всі труднощі процесу Віталій розказав журналістам “АрміяInform”:
“Курс складався з 12 модулів, і вже під час першого етапу я зрозумів, що це буде справжнє виживання і до фіналу дійдуть не всі. Пам’ятаю перше випробування — 12 днів у горах. Із їжі з собою — шматок м’яса і кілька картоплин, тобто ми практично нічого не їли, тримались на ягодах. Я і так зайвої ваги ніколи не мав, а тут взагалі став як тріска. Вже тоді кілька хлопців зійшли з дистанції.
Та це були лише квіточки, бо на першому етапі нам хоч із погодою пощастило. Модуль із топографії також проходили у горах, та тоді на тиждень вперіщили сильні грози. Менше ніж за тиждень ми пройшли понад 80 кілометрів у горах під дощем, ковзались, падали, вставали, знов ішли…
Щодо виживання у пустелі, то це було справжнім тестом на зневоднення організму: видали по кілька пакетиків із водою на 24 години, і все. Із їжею в пустелі проблем не було — ловили змій. Та найважче було, мабуть, у відкритому океані. Ми на плотах «боролися» із кількаметровими хвилями, морською хворобою. Мали 3 реальні евакуації вертольотом, адже люди просто втрачали свідомість…
Справжня перевірка організму. Загалом на курсі було багато несподіванок. Пам’ятаю, як одного ранку не поснідав, та й нічого не планувалось, аж раптом нас вивезли із зав’язаними очима у невідому місцевість і залишили виживати сам на сам. Із собою дали лише одного кролика, спальник, карту, ніж, 5 сірників, блокнот та олівець.”
Ми продовжуємо розказувати вам історію російських військових компаній. Зупинилися ми на неймовірній популярності радянських пілотів у військових конфліктах 90-х.
Згодом ці історії обросли легендами: стали згадувати, що в Росії дев’яностих мало не на федеральних каналах рекламували Легіон, а офіційні вербувальники працювали мало не на прохідних військових частин. Однак ймовірніше всього Іноземний легіон ніколи не проводив ніяких рекламних кампаній на території РФ і не посилав до Росії вербувальників.
Послуги щодо заповнення анкет і відправці рекрутів до Франції в 1990-2000-х надавалися приватними особами з метою отримання прибутку з самих рекрутів: “Ці підприємливі російські громадяни, користуючись тим, що інші громадяни ні про що не були поінформовані, говорили : ми запросто влаштуємо вас в Іноземний легіон. Вони давали оголошення в газетах – народ на це купувався”.
Вартість допомоги такого “вербувальника” в оформленні та відправку анкети в штаб легіону коливалася в районі $ 100. Якщо приходила попередня позитивна відповідь, імпресаріо за хорошу комісію робив рекруту візу і відправляв його на пункт вербування рекрутів до Франції. В наші дні самозванці, які “прилаштовують” когось в Легіон, вже давно залишилися в минулому.
Місячна платня рядового контрактника – 1550 євро “брудними” або 1300 євро після всіх відрахувань – податків, в пенсійний фонд, на страхування життя, за обслуговування банківського рахунку. Ця сума еквівалентна місячній зарплаті звичайного рядового французької армії.
З усіма відрахуваннями за перший рік служби заробіток складатиме 15 тисяч 700 євро, відповідно до його французької податкової декларації. Якщо поїхати у відрядження в один із заморських департаментів Франції – Гвіану в Південній Америці, де дислокується Третій піхотний полк Іноземного легіону, то заробіток за рік контракту може скласти уже 25 500 євро: за відрядження поза межі континентальної Франції бійцям легіону сплачуються підвищені ставки.
На час служби в Гвіані місячний оклад рядового легіонера становить 2400 євро “чистими”, на острові Майотта в Індійському океані – 3150 євро, в Кот-д’Івуарі – 2600, в Малі, Афганістані та Іраку – 3200 в місяць. Однак відправитися в заморську місію легіонер може, лише прослуживши рік на території Франції.
Крім того, під час тривалого патрулювання за межами місць дислокації підрозділів легіону в заморських “місіях” до основної ставки легіонерам виплачуються бонуси – близько 30 євро в день. Наприклад, у Французькій Гвіані легіонери часто зайняті затриманням незаконних золотошукачів в важкодоступних тропічних лісах. Часто такі рейди тривають до двох місяців – невеликі підрозділи бродять по джунглях, захоплюючи нелегальних золотошукачів.
Основна умова перебування в легіоні – покірність і дисципліна. Вимоги до фізпідготовки на першому етапі відносно невеликі. Також претенденти проходять інтелектуальний текст і перевірку службою безпеки, яку легіонери між собою називають “гестапо”. Мінімальний термін контракту, що укладається рекрутом при надходженні до легіону, – 5 років. Після закінчення цього терміну він може бути переукладеним на рік, два, три або п’ять років. Казарми комфортні, ставлення начальства людяне, хоча і є нічогенький моральний тиск – говорять легіонери.
Після закінчення п’ятирічного контракту легіонер має право отримати посвідку на проживання у Франції, а після семи років служби – громадянство.
Як повідомляє 29 серпня прес-служба Міноборони, Генеральний штаб ЗСУ готує відповідні пропозиції до Кабінету міністрів. Наразі у штабі триває робота з укомплектування українського війська рядовим та сержантським складом, спрямована на збільшення військовослужбовців, які планують підписати контракт.
Це стане можливим завдяки 25 тисячам контрактників, які надійшли з початку року на службу, що дозволить зменшити кількість призовників восени (під час призову з 01.10 по 31.12).
Відповідні пропозиції про обмеження кількості призовників вже готуються для подання на розгляд до Кабміну.
Для мешканців військових містечок Черкаського та Гвардійського у Дніпровській області нрашеті побудують водогін. Про це інформує “Урядовий портал”. Комунальники проклали 22 км труб і вже проводять пуско-налагоджувальні роботи.
“Жителі військових містечок роками не мали повноцінного водозабезпечення. Старий аварійний водогін, якому понад півстоліття, завдавав чимало клопоту. Труби давали пориви, насоси виходили з ладу. Тепер люди отримають нову систему водопостачання. Будівельні роботи завершені. Зараз проводять останні випробування та контрольні пуски” – заявив очільник регіону Олександр Бондаренко.
Довелося також збудувати насосну станцію в селі Орлівщина, модернізувати існуючу станцію у смт. Новомосковськ, а також встановити спеціальні резервуари для чистої води.
Марія Фокіна, онука «того самого Фокіна», розповіла, що Вітольд Фокін та Андрій Єрмак «знайшли спільну мову» відносно того, як закінчити війну на Донбасі.
«У дідуся завжди були амбіції. Він – сірий кардинал. Він завжди за камерою, він не любить інтерв’ю, не любить пресу. Але вони знайшли спільну мову з Андрієм – як вони можуть закінчити цю війну», – сказала Марія Фокіна.
Свої особисті стосунки з Андрієм Єрмаком вона назвала «теплими та дружніми».
«Ми з Андрієм Борисовичем дружимо з 18-ти моїх років. Бачимося дуже часто. У нас теплі дружні стосунки», – розповіла Марія Фокіна.
Вітольд Фокін народився в 1932 році в Дніпропетровській області. В 1981-1991 роках був членом ЦК КПУ, депутатом Верховної Ради СРСР 11-го скликання в 1988-1989 роках.
З 1990 по 1992 роки обіймав посаду прем’єр-міністра України.
Вітольд Фокін був серед підписантів угоди урядів Білорусі, України та Росії, яка «розвалила СРСР».
У 1993 році Фокін був президентом Міжнародного Фонду гуманітарних і економічних зв’язків України з Росією.
Тривалий час про “сірого кардинала” взагалі нічого не було чути.
Аж ось, 28 липня 2020 року, коли екс-президент Леонід Кучма вирішив припинити участь в роботі «ТКГ по мирному врегулюванню ситуації на Донбасі», перед «ЗЕ-владою» постало питання пошуку «нових ліц».
30 липня президент Зеленський призначає ще одного екс-президента Леоніда Кравчука головою української делегації в Тристоронній контактній групі в Мінську. А 18 серпня 2020 року вводить до складу делегації ТКГ у якості заступника Кравчука екс-прем’єр-міністра України (1990-1992 р.р.) Вітольда Фокіна.
Після призначення, в одному зі своїх інтерв’ю, Вітольд Фокін висловив думку про надання «особливого статусу» не лише для окупованим Російською Федерацією територіям, а й для всієї фактичної території Донецької та Луганської областей, за що одразу потрапив до бази даних «Миротворець».
Керівник Офісу президента Андрій Єрмак відхрестився від висловлювання Фокіна щодо “особливого статусу” двох областей України та амністії усіх бойовиків заявивши, що то особиста точка зору «автора», яка не відображає офіційної позиції делегації України.
Алі в цій ситуації цікавим є те, як «чинна влада» здійснює кадровий добір і призначення на посади «нових ліц».
Цього дня українець-авіаконструктор Ігор Сікорський 1939-го підняв у повітря свій перший гелікоптер VS-300.
Чоловік народився в Києві, в сім’ї Івана Сікорського, професора кафедри неврології та психіатрії медичного факультету Київського університету (нині КНУ ім. Т.Г.Шевченка).
“Мій рід, який походить із села на Київщині, де мій дід і прадід були священиками, є чисто українського походження. Одначе ми називаємо себе росіянами з причини, що це була частина Росії і український нарід був інтегрований частиною Росії так, як Техас чи Луїзіана є інтегрованою частиною Сполучених Штатів” – визначав свою етнічну приналежність сам Сікорський.
Революція змусила Сікорського емігрувати закордон, спочатку до Франції, а потім до США. Він мусив довго шукати собі заробіток, аж нарешті його розробками не зацікавилася американська влада. Для його перших гелікоптерів, наприклад “Vought-Sikorsky VS-300”, навіть збудували майданчик на території Білого дому.
Перший політ машини відбувався на прив’язі в кількох метрах від землі. У травні 1940-го після довгих випробувань Ігор Сікорський вперше піднявся в повітря уже без жодних мотузок-стримувачів. Треба відзначити, що свої гелікоптери сам Сікорський вперше випробовував сам.
Сьогодні майже 90% всіх гелікоптерів побудовані за конструкціями нашого земляка.
