Герой цього матеріалу, учасник АТО Денис Жуковський, коли його запитають про бойові нагороди чи  відзнаки від командування, називає себе рядовим війни. Мовляв, воював не за нагороди, а за совість. Колишній боєць 79-ї десантно-штурмової бригади до солдатських лав став наприкінці 2015 року. Високих посад не обіймав: служив водієм – електриком. 13 місяців «безвилазно» перебував в зоні АТО. Про поранення допитливим відповідає, що «Бог вберіг». І додає, що має контузію. Причому, не одну.  Але, це так би мовити вади професії, адже в контужених «ходила» вся його батарея. Артилеристам інакше не можна, бо від безперервного грохоту  гаубиць навіть абсолютно здорова людина через певний час починає відчувати проблеми зі слухом і шумами в голові…

  Служба в армії, зокрема в зоні бойових дій, наклала відбиток не лише на характер чоловіка, але й допомогла з вибором справи, якою Д.Жуковський зайнявся після повернення до мирного життя. Правда, вибору особливого і не було, пригадує нині чоловік. Аби влаштуватися в мирному житті необхідно було виявити характер і наполегливість у досягненні мети, яку поставив перед собою. Конкретної цілі колишній солдат перед собою не ставив, розраховуючи на те, що все якось владнається, коли повернеться до дому. А коли повернувся, пригадав, що побратими, які залишилися на позиціях, просили його дістати хоча б одну-дві… душові кабінки. Так, саме звичайні і прості у побуті душові, бо з помивкою особового складу батареї в зоні АТО було завжди дуже складно.

  «Звісно, зовсім немитими ми не ходили і свиней не нагадували. Але помитися й щось випрати з білизни, було дуже складно, – пригадує Д.Жуковський. – Ми якось звикли  до такого стану речей, а от ті, хто прийшов після нас, в немитих ходити не хотіли. Тож і попросили мене, знаючи, що я звільняюся, десь роздобути пару душових і передати на передову…».

  Прохання побратимів-фронтовиків, яке він поклав собі обов’язково виконати, відіграло вирішальну роль у виборі заняття після демобілізації. Коли після кількох невдалих спроб знайти душові кабінки, чи замовити їх в когось, вирішив зробити  їх сам.  

  «Коли я звертався до когось з грошовитих людей з проханням допомогти бійцям на передовій і придбати душові кабінки, ті крутили носа і відверто казали, що це занадто дорого, – пригадує колишній артилерист. – Справді, знайти недорогі і прості душові, розраховані, приміром, для дачі, та ще такі, які розбираються, щоб їх можна було транспортувати, важко. Всі знають про дуже недешеві душові кабінки, які встановлюють у ванних кімнатах, а про мобільні душові, як для дач, не чули…».

  Коли зрозумів, що потрібних кабінок знайти не вдасться, зв’язаний словом з побратимами фронтовик вирішив зробити душові самотужки.

  «Принципово нічого складного в їхній конструкції не має, – пояснює Д. Жуковський. – Не варто було гнатися за оригінальністю, а просто впорядкувати ті саморобні варіанти душових, які я бачив на передовій. Там душові робили з підручних засобів і вони свою роль відігравали сповна…».

  Зібравши кілька друзів-однополчан, Денис почав експериментувати. Кабінку слід було виготовити розбірною, щоб можна було возити з собою при частих змінах місця дислокації, без чого військовим не обійтися.  Вона мала бути не занадто важкою і простою в експлуатації. Коли всі ці технічні «умови» обміркували, команда стала до справи. Замовлення для однополчан солдат виконав: душові кабінки відправили на передову. Цей момент також став і відправною точкою у біографії колишнього фронтовика, який вирішив продовжити роботу з металом.  Велику допомогу вчорашньому солдату надали миколаївські активісти, котрі запросили його до створеного ними бізнес-інкубатора, де навчили основам підприємництва. Коли Д.Жуковський захистив свій бізнес-план, йому надали пільговий кредит у 50 тисяч гривень на відкриття своєї справи. Після чого «атовець»  заснував у Миколаєві навчальне-виробниче об’єднання інвалідів антитерористичної операції «Булат».

   «Спочатку робили, переважно, душові кабіни, удосконалювали їх Потім зайнялися пандусами для інвалідів, – пригадує свої перші кроки у підприємництві фронтовик. –  Дізнався, як складно декому з побратимів виїхати на вулицю на інвалідному візку, тож почали експериментувати. Зробили, на мій погляд, вдалу модель, яка ідеально підходить для під’їздів наших багатоповерхівок. Відкидний пандус, полегшеної конструкції, або суцільний тощо. Інвалід навіть може і сам його відкинути в разі потреби…».

  Важливу роль у становленні «Булату» відіграла вдало підібрана команда спеціалістів – в недавньому минулому учасників АТО. Робота по металу вимагає не лише неабияких зусиль, але й високої кваліфікації. За умов чималої конкуренції в обласному центрі на все це потрібно було зважати.  Потроху асортимент продукції, яку випускав «Булат», розширювався. Побільшало і замовлень. Спочатку 70% продукції замовляли бюджетні установи Миколаєва і області – лікарні, соціальні служби, військові тощо, і тільки 30% – приватні. Згодом паритет змінився і наразі більшу частину металевих виробів замовляють приватні замовники. «Булат», створений вчорашнім «рядовим війни» розширював виробництво і географію збуту своєї продукції, про підприємство дізнаються все більше і більше людей вже і за межами Миколаївщини.

  «Сьогодні асортимент нашої продукції значно розширився. Крім пандусів для мало мобільних груп населення та душових кабінок, ми почали виробляти вироби з тонкого листового металу, водостічні і кровельні елементи, обладнання для печей, душові кабіни для дачі, броньовані двері, контейнери для сміття з кришками, металеві ворота, вуличні урни, садові та паркові лавки, відливи для вікон, димоходи, підставки для взуття, поручні для людей з обмеженими можливостями, підйомні площадки для інвалідів, решітки віконні тощо, – не без гордості перелічує Д. Жуковський  види продукції, яку освоїла команда «Булату».

  Цьому слід було б радіти, але сам засновник підприємства дуже обережно ставиться до перспектив розвитку виробництва, адже вести сьогодні бізнес в Україні дуже складно. За словами фронтовика,  особливо це відчуваєш, якщо починаєш з нуля, адже без стартового капіталу і ділових зв’язків на ноги не станеш.

  «Звісно, якщо в тебе є «криша» – приміром, дядька заступник  міністра тощо, то всі ці питання вирішуються швидко. А якщо нікого немає, то самотужки іти вперед дуже складно… Особливо, якщо вирішив зайнятися практичним виробництвом.   А не смаженням горішків чи сухариків тощо десь у підвалі, чи навіть розливом горілки сумнівної якості, – пояснює Д. Жуковський. –  У тому «бізнесі» великі гроші прийдуть дуже швидко. Перепродавати завжди легше, ніж створювати свою виробничу базу…».

  Утім, констатує фронтовик, і з цим можна погодитися.  Але, як не крути-верти, а вижити підприємцю нині можна лише тоді, коли знайдеться покупець на твій товар. Із замовниками сьогодні справи кепські: купівельна спроможність населення стрімко падає, люди купують тільки найнеобхідніше. «Булат» виживає, переважно,  за рахунок замовлень на пандуси, бо без них дуже важко інвалідам і вони потрібні  скрізь. Серйозного удару поряд з економічною ситуацією в країні, яка дедалі погіршується, завдав малим підприємствам і карантин. Через що більшість їхніх власників призупинили діяльність. Але оренду за виробничі площі все одне доводиться сплачувати вчасно. Влада може щось компенсувати, але лише державним підприємствам. А приватні в часи кризи борсаються самі по собі…

  «Вже руки нібито опустилися, думаю, що вже не буду займатися цим бізнесом, бо все це так важко…, – з гіркотою у голосі говорить «атовець». – Але побратими підбадьорюють, говорять, що в мене виходить непогано тощо. Від цих слів я одразу розправляю крила, з’являються нові сили і бажання й далі робити щось корисне для суспільства і своїх побратимів, які залишилися на фронті і потребують нашої підтримки. Тож,  ми працюємо, виробляємо продукцію, яка потрібна людям, беремо участь у соціальних проектах тощо. Важко, але цікаво! І я завжди пам’ятаю, що сталь, з якою я працюю, підкорюється лише сильним…».

Олександр Брусенський,

НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС.

  Основним озброєнням бойових танків є гармата. Так було практично завжди, починаючи, мабуть, з часів Другої світової війни (ВМВ), коли танки отримали усталений образ, і аж до сьогодні.

  Калібр танкової гармати завжди був компромісом між необхідністю ураження танків противника на максимальній дистанції, захищеність яких безперервно зростала, об’ємом боєкомплекту, який зменшується при збільшенні калібру, та здатністю конструкції танка витримувати віддачу. І це далеко не усі з факторів.

  Гармати калібрів 37/45 мм – 75/76 мм – 85/88 мм встановлювалися на танках, гармати калібрів 122–152 мм встановлювалися на протитанкових самохідних артилерійських гарматах. На сучасних основних бойових танках (ОБТ) встановлюють в основному гармати калібрів 120/125 мм, і все частіше піднімається питання про те, що цього недостатньо. Дуже намагалися побороти цю проблему в Росії – конструктори країни-агресора спробували втілити 152-мм гармату в танку Т-95 (Об’єкт 195) і в проекті танка Т-14 «Армата». Зі зрозумілих причин (технологічна недолугість в першу чергу) у них це не вийшло.

  Більше шансів на успіх має французький ОБТ «Леклерк», оснащений 140-мм гарматою, і британо-німецький ОБТ «Челленджер-2» з новітньою гарматою калібром 130 мм.

  У більш віддаленій перспективі розглядаються і інші типи танкових знарядь, зокрема, рейкова гармата (так званий «рейлган») з повністю електричним розгоном снаряда, а також електрохімічні снаряди. Якщо реалізовані проекти електрохімічних гармат швидше за все ще можна буде побачити в осяжній перспективі, то рейлган в кращому випадку буде реалізований у варіанті для великих надводних кораблів. Будь-яка з нині існуючих наземних платформ з повною електризацією навряд чи забезпечить рейкову гармату необхідною енергією.

  Стрімкий розвиток ракетної техніки призвів до того, що в якості носіїв ракетного озброєння розглядалися найрізноманітніші платформи. Не уникли цієї долі і танки.

  Першим і єдиним серійним ракетним танком, основною зброєю якого стали ракети, був радянський «винищувач танків» ІТ-1 «Дракон» (Об’єкт 150), прийнятий на озброєння в 1968 році. Як озброєння на ньому використовувалися протитанкові керовані ракети (ПТКР) 3М7 «Дракон» з напівавтоматичним наведенням (ПТУР другого покоління).

  Надалі були й інші спроби створення ракетних танків, зокрема, до таких можна віднести експериментальний радянський ракетний танк «Об’єкт 287», в якому стояло ракетне озброєння – ПТУР 9М15 «Тайфун» з двома 73-мм гладкоствольними гарматами 2А25 «Блискавка» з активно-реактивними боєприпасами ПГ-15В «Спис». Після завершення розробки «Об’єкт 287» так і не був прийнятий на озброєння.

  В кінцевому підсумку ідея ракетного танка знайшла втілення у вигляді танкових комплексів керованого озброєння (КУВ). Це активно-реактивні керовані снаряди, що запускаються безпосередньо зі ствола танкової гармати, або з самохідних протитанкових ракетних комплексів (СПТРК), що реалізуються на базі легкоброньованих гусеничних і колісних шасі.

  До недоліків КУВ, в яких активно-реактивний снаряд запускається зі ствола, можна віднести те, що габарити ракети жорстко обмежені калібром гармати. Через це обмеження снаряди КУВ поступаються бронебійністю більшості ПТУРам аналогічного покоління. Фактично танкові КУВ не здатні вразити сучасні танки в лобову проекцію і придатні тільки для ураження в менш захищені бічні або кормову проекції.

  Збільшення калібру танкових гармат дозволить збільшити бронебійність активно-реактивних керованих снарядів, зрівнявши її з показниками сучасних ПТУРів, однак габаритні обмеження на подальшу модернізацію в будь-якому випадку будуть залишатися.

  Створювані на легкоброньованих гусеничних і колісних шасі СПТРК мають свої переваги і недоліки. До переваг можна віднести їхню здатність атакувати танки та інші бронемашини, а також нерухомі цілі і малошвидкісні літальні апарати на значній відстані, що часто виключає можливість нанесення потенційними цілями удару у відповідь. З іншого боку, вибір в якості шасі легкоброньованих носіїв робить СПТРК уразливими практично до всіх типів озброєнь, виключаючи, мабуть, лише легке стрілецьке озброєння, що не вийде компенсувати навіть застосуванням комплексів активного захисту (КАЗ). Знищити СПТРК можна скорострільною малокаліберною автоматичною гарматою, з ручного протитанкового гранатомета (РПГ), великокаліберного кулемета. У будь-яку проекцію сучасні СПТРК можуть бути розбиті осколково-фугасними (ОФ) снарядами і ПТУР.

  Таким чином, зараз в ближньому бою працюють танки з традиційним гарматним озброєнням, для яких ПТУР є далеко не основною зброєю, а лише однією із опцій; і СПТРК, які принципово не можуть працювати на передньому краї. В окрему категорію можна винести бойові машини підтримки танків (БМПТ), однак у них часто практично відсутні переваги як по виявленню, так і по ураженню цілей. А наявність всього лише чотирьох практично незахищених ПТУР не перетворює БМПТ в СПТРК.

  Єдине, що може танкова гармата, і чого не може ракетне озброєння, – це  стрільба бронебійними опереними підкаліберними снарядами (БОПС), що вилітають зі ствола на швидкості близько 1700 м/с. Тут виникає питання щодо можливостей гіперзвукового ПТУР – адже його створення – це цілком реальне завдання. З одного боку, у гіперзвукової ПТУР буде «мертва зона» протяжністю 300-500 метрів, необхідна для розгону до швидкості близько 1500 м/с, з іншого боку, ПТУР може досягти набагато більшої швидкості в порівнянні з БОПС – до 2200 м/с, і підтримувати її на певній ділянці польоту, тобто можна припустити, що ефективна дальність гіперзвукового ПТУР з кінетичною бойовою частиною буде в кілька разів більшою, ніж у БОПС.

  Коли порівнюють гарматне і ракетне озброєння, то вважається, що снаряди набагато дешевше ракет. Це лише частково відповідає дійсності. Справді, гіперзвукові ПТУРи будуть дорожчими за БОПС на порядок, хоча і БОПС коштує недешево. Американський БОПС M829A4 в 2014 році коштував 10 100 доларів при обсязі замовлення в 2501 снаряд. Однак при порівнянні майже ніколи не враховується такий фактор, як зношеність ствола гармати. Наприклад, у новітньої російської гармати 2А82-1М калібром 125 мм, яка мала би ставитися на танк «Армату», ресурс ствола становить близько 800-900 пострілів, а у 152-мм гармати 2А83 ресурс всього 280 пострілів. При цьому неясно, чи він заявлений для БОПС або для якогось усередненого боєкомплекту, що складається з різних типів снарядів.

  Таким чином, до вартості снаряда необхідно додавати вартість гармати, розділену на її ресурс. Але і це не все – сюди додасться вартість робіт по заміні ствола, вартість транспортування танка до місця заміни та інші супутні витрати, яких немає у пускової установки ракет. І це не рахуючи того, що в бойових умовах необхідність заміни ствола фактично виводить танк з ладу.

  Найпередовішою зброєю українських танкістів є протитанкова керована ракета «Комбат», що була офіційно прийнята на озброєння ЗСУ ще у 2006 році. Попри солідний вік, на жаль, небагато вітчизняних екіпажів готові похизуватися досвідом запуску цих ПТКР. За даними з відкритих джерел, це озброєння військове керівництво тримає подалі від «передка». Як і у випадку з Байрактарами та Джевелінами, про які ми вже писали, їх бережуть на випадок «великої» війни – пишуть наші військові у соцмережах.

  “Ракета ця універсальна – вона може запускатися і з Т-64БМ, і з Т-72, Т-80УД, з «Оплота». Є навіть модифікація калібру 100-мм, яка може ставитися на танк Т-55 та БМП-3. Постріли, в принципі, укладаються в конвеєр механізму заряджання в будь-якому поєднанні з іншими снарядами. Хоч вони й старуваті – перша  партія надійшла у війська ще в 1999 році – свого ще не віджили і можуть бути корисними, щоправда, танкових боїв нині в ООС майже немає. Знаємо, що виробництво цих ПТРК було відновлене з початком війни на Донбасі, і в 2015 році в війська поставлено близько 380 ракет. Також, за чутками, кілька ракет було використано екіпажами «Булатів» 1-ї окремої танкової бригади під час літньої кампанії 2014 року. Але ми не спілкувалися з хлопцями, які могли ними стріляти в бойових умовах”.

  Таким чином, для Збройних Сил України питання заміни танкових гармат на ПТКР поки не стоїть в принципі. На жаль, війну, яку ми ведемо проти ворога на Донбасі, з великою натяжкою можна назвати технологічною. Але це не означає, що такі розробки взагалі не потрібні. Однак їх потрібно втілювати у комплексі – зокрема, з розвитком усього танкового озброєння. На жаль,  жодних осяжних змін на цьому напрямку поки не планується – головним танком ЗСУ на найближчі роки залишиться Т-64 та його модернізації. Водночас, армії світу, які вже мають перспективні розробки та навіть експериментальні зразки, в результаті отримають величезну стратегічну перевагу над противником. Мова йде про володіння зброєю, яка забезпечить нові можливості враження бойових одиниць противника. 

  Адже ракетний танк, який може бути реалізований з використанням існуючих технологій, не поступатиметься танку, оснащеному гарматою – при вирішенні завдань з ураження танків противника на дальності до 2000 метрів, а на більшій дальності, швидше за все, істотно його перевершить. Можливості перспективного ракетного танка з ураження інших типів цілей будуть істотно вищими за рахунок більш гнучкого формування боєкомплекту керованими і некерованими ракетами різного типу. Середня вартість ураження цілі для гарматного і ракетного танків буде приблизно однаковою  з урахуванням обмеженого ресурсу ствола танкових гармат і можливості застосування на ракетному танку керованих і некерованих ракет різного типу і призначення. Також на перспективному ракетному танку може бути реалізована висока швидкість реакції на раптову загрозу за рахунок збільшення швидкості наведення озброєння в порівнянні зі швидкістю розвороту вежі танка, оснащеного гарматою великого калібру.

  Ракети витіснили гармати на літаках і надводних кораблях, навіть на підводних човнах розглядалися варіанти відмови від торпедних апаратів на користь розміщення торпед поза міцним корпусом (на підводних човнах це ускладнюється величезним тиском і корозійно-активним середовищем, в якому повинні знаходитися торпеди). Не виключено що невдовзі інженери вирішать повернутися до проектів ракетних танків, реалізувавши їх на новому концептуальному і технічному рівні.

Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

  Заклад отримав назву «Intermezzo» на честь чи не найвідомішої новели майстра психологічної прози, письменника Михайла Коцюбинсього, життя якого тісно пов’язане з Вінницею.

  Автор оригінальної пекарні – ветеран, переселенець з Донбасу, кандидат філологічних наук Михайло Жилін, чия життєва історія могла б стати гарною основою для пригодницького роману.

  До 2014 року наш герой мешкав у Донецьку, де і викладав у юридичному інституті МВС України. З початком російської агресії Михайло Жилін пішов захищати Україну, ставши головним сержантом зенітно-ракетного взводу 22 окремого мотопіхотного батальйону 92 ОМБр. На початку 2015 року в районі Дебальцевого чоловік зазнав ледь не смертельного поранення – ворожа куля пройшла наскрізь через легеню, але лікарям все ж вдалося зберегти життя воїна.

  Після лікування літературознавець отримав запрошення стати доцентом кафедри теорії та історії української і світової літератури Донецького національного університету імені Василя Стуса, який з початком війни «переїхав» до Вінниці.

  На викладацькій посаді Михайло Жилін пропрацював понад три роки, але потім вирішив кардинально змінити фах і відкрити власну справу. Так з’явилася ідея створити оригінальний заклад харчування, який би став не тільки місцем, де можна смачно поїсти, але і цікавим брендом Вінниці

«Можливо, хтось цього не знає, але район Замостя у Вінниці – це місце родової землі діда Михайла Коцюбинського, де, власне, і народився та прожив певний відрізок свого життя письменник. «Intermezzo» – це не лише назва твору, яку ми вирішили використати для свого проєкту. Це – своєрідна філософія життя, яка буде цікава не лише вінничанам, але і туристам», – розповідає Михайло Жилін.

  До слова, перш, ніж почати власний бізнес, захисник пройшов навчання від Київської школи економіки, ініційоване Вінницькою міською радою. Потім у складі учасників Програми з підприємницької діяльності для ветеранів АТО/ООС представив свою бізнесову ідею, яку журі і визнало найкращою.

«Зараз минуло лише трохи місяця з дати нашого офіційного відкриття. Карантинні обмеження трохи затримали наш «політ», але все ж нас не зупинили. Вже сьогодні жителі Вінниці та гості нашого прекрасного міста можуть поласувати «літературними» пончиками з різноманітними солодкими топінгами. В планах готувати ще й солоний варіант з суперовим сирно-часниковим соусом. Взагалі-то пончики – це смак мого дитинства, яке я провів на Донбасі. У нас часто їх брали на прогулянки, обов’язково давали мені, малому, з собою, коли я їхав до бабусі», – ділиться спогадами ветеран.

  Наразі у культурному фаст-фуді працює лише Михайло та його дружина Мирослава, яка, до речі, теж історик літератури. У планах – розширити виробництво та взяти на роботу до чотирьох людей з числа ветеранів чи тимчасово переміщених осіб. Жиліни працюють по дванадцять годин на добу, адже, на щастя, клієнтів у них вистачає, особливо зараз, коли розпочався новий навчальний рік.

«Ми орендували приміщення поруч зі школою, тож з початком осені бажаючих поласувати нашою смакотою додалося. Це вселяє надію, бо відкривати власну справу було дуже лячно. На війні все просто і зрозуміло, а у бізнесі потрібно бути готовим до несподіванок. Тут важко щось передбачити, особливо, якщо не маєш досвіду. Та ми віримо, що наш особливий підхід до клієнта, оригінальність та культурна спрямованість знайдуть відгук у ласунів. У перспективі у нашій пекарні плануємо створити поличку, де буде представлена продукція, створена руками захисників. Багато з моїх побратимів розвивають власні невеличкі бізнеси – займаються виробництвом меду, сухофруктів, маринують чи в’ялять овочі», – говорить учасник бойових дій.

   До речі, сама ідея пончикового театру нова для України. Наприклад, в Америці та Канаді досить багато пекарень, які готують пончики просто на очах у своїх клієнтів. Цей видовищний процес перетворює звичайний заклад харчування на магічне місце, де відбувається захоплююче шоу.

  За словами Михайла Жиліна, у його випічки є один суттєвий недолік, але він в той же час і перевага. Вона повністю натуральна, отже найкраще смакує свіжою. Через це, на жаль, ви не зможете замовити пончики поштою. Тож, коли будете у Вінниці, не втрачайте нагоду спробувати цю смакоту та отримати «плюс» в карму за підтримку родини нашого захисника.

Олена Шаріпова, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС.

18 вересня 2020 року окупаційні збройні формування Російської Федерації продовжили порушувати «домовленості, досягнуті 22 липня 2020 року».

Так, поблизу населеного пункту Водяне, російські окупанти обстрілювали наших військових із підствольного гранатомета, а неподалік Новотошківського – із великокаліберного кулемета.

Дотримуючись умов «повного та всеосяжного режиму припинення вогню», розцінивши обстріли позицій Об’єднаних сил, як збройні провокації з боку противника, наші захисники вогонь у відповідь не відкривали.

Неподалік населеного пункту Залізне під час локалізації осередку загорання сухої трави військовослужбовцями ЗСУ здетонував «невідомий вибуховий пристрій», внаслідок чого один український захисник отримав поранення. Пожежу вдалося погасити. Загрози розповсюдження вогню немає.

Як повідомляє персслужба Об’єднаних сил: «За минулу добу серед особового складу Об’єднаних сил бойових втрат і поранень немає».

На всіх  інших ділянках уздовж “лінії розмежування”, крім названих, «повний та всеосяжний режим припинення вогню» зберігався у повному обсязі.

З метою ліквідації наслідків обстрілів рашистської артилерії попередніх років рятувальники Об’єднаних сил впродовж доби відремонтували 4 будинки. На 16 об’єктах ще тривають роботи

Саперами ДСНС розчищено від вибухових пристроїв більш ніж 11 гектарів території у прифронтовому районі, знайдено та передано на знищення 69 знайдених вибухонебезпечних предметів.

У Дніпрі для учасників бойових дій на Сході України та їхніх родин “Міністерство ветеранів” проводить змагання зі стрільби з луків.

“Стрільба з лука – цікавий вид спорту, який розвиває реакцію, уважність, витривалість і координацію.  Важливо стежити за диханням, зосереджуватися на цілі, впевнено натягувати тятиву.  Як зазначають організатори, учасникам не потрібно особливих спортивних навичок” – повідомляють у “Мінветі”.

Захід відбудеться у суботу, 19 вересня 2020 року. Початок реєстрації учасників – о 9:30. Протягом години фахівці проведуть майстер-клас для початківців. Старт основної частини – о 10:30.

Все відбудеть у Педагогічному коледжі на проспекті Олександра Поля 83. Телефон для довідок: 068 679 89 61.

Нагадаємо:

У мережі з’явилася яскравий і неполіткоректний комікс-інструкція “Як роздягнути твою крихітку” 1969 року до гвинтівки М16А1

Міністр оборони Андрій Таран наказом №330 зобов’язав штрафувати і позбавляти премій військовослужбовців за ведення вогню у відповідь по російським окупантам. Про це повідомив блогер і журналіст Юрій Бутусов.

Згідно з наказом до порушень відносяться “відкриття вогню (у тому числі у відповідь) без наказу відповідного командира (начальника), крім випадків військової необхідності”.

Читайте також:

МОЗ: тест на корону після самоізоляції можна буде не здавати

Проте обурило Бутусова не тільки це. Проблема також в тому, що розмір винагород для командирів частин відтепер напряму пов’язаний з кількістю цих порушень. Наприклад,у разі допущення 3 порушень (зокрема, трьох пострілів по ворогу у відповідь) для командира батальйону, дивізіону, чи бригади нараховується всього 25% преміальних коштів.

Таким чином, армію штрафуватимуть і позбавлятимуть премій, якщо вона відстрілюється, резюмує блогер.

Нагадаємо:

ОБСЄ: бойовики використовують перемир’я, щоб мінувати дороги

У США зібрали 50 мільйонів доларів на покупку тіла Володимира Леніна – про це виданню РІА Новини повідомила прес-служба художника Девіда Датуна, ініціатора придбання.

За словами художника, його ініціатива зустріла широку підтримку серед американців і росіян. За словами Датуна, за добу після оприлюднення пропозиції з ним зв’язалися десятки бажаючих виступити співінвесторами – разом вони можуть зібрати більше 50 мільйонів доларів.

Читайте також:

У мережі з’явилася яскравий і неполіткоректний комікс-інструкція “Як роздягнути твою крихітку” 1969 року до гвинтівки М16А1

Детальніше про ініціативу Датун розповів в першому своєму зверненні до росіян. Муміфіковане тіло Леніна він хоче перевезти в США, де для нього побудують копію Мавзолею. Сенс арт-об’єкту він пояснює “значними змінами в США, які виражаються в русі суспільства до соціал-комуністичних перетвореннь”. Він написав, що “американці втомилися від політики агресивного капіталізму, в рамках якої вони змушені все життя виплачувати кредити і не мати вільного доступу до медицини “.

Художник також заявив, що «Росія – вже давно імперія зі своїм імператором. Америка ж рухається в бік комунізму і соціалістичних ідей ».

За тіло вождя Датун пообіцяв віддати «будь-які гроші» – мільярд доларів і більше.

Нагадаємо:

ОБСЄ: бойовики використовують перемир’я, щоб мінувати дороги

Пресслужба штабу ООС повідомляє, що безпілотний літальний апарат СММ ОБСЄ фіксує активні роботи з мінування території з боку “ДНР/ЛНР”.

“Українська сторона СЦКК наголошує, що викладені факти чітко вказують на порушення Мінських домовленостей та досягнутих 22 липня 2020 року домовленостей щодо заходів із посилення режиму припинення вогню” – коментують це у відомстві.

Читайте також:

МОЗ: тест на корону після самоізоляції можна буде не здавати

За звітом ОБСЄ, 14 протитанкових мін було встановлено упоперек автошляху поблизу Саханки Донецької області. Ще 8 протитанкових мін, установлених в один ряд поперек автошляху, і 20 протитанкових мін побачили поблизу населеного пункту Весела Гора на Луганщині.

 Також спостерігачі побачили “6 фрагментів боєприпасів, із них 4 оцінені як металеві труби від реактивних снарядів реактивної системи залпового вогню (РСЗВ; БМ-21 “Град”, 122 мм), а 2 – як хвостові стабілізатори 120-мм мінометних мін”.

Нагадаємо:

МЗС України жорстко відповів російським окупантам

  15 вересня 2020 року, вдень о 14:30 за часом Вашингтону, (а в нас пізно ввечері) прем’єр-міністр Ізраїлю Бенджамін Нетаньяху і представники Об’єднаних Арабських Еміратів та Бахрейну, за підтримки США, підписали історичну знакову угоду, про нормалізацію дипломатичних відносин.

  Після Єгипту в 1979 році та Йорданії в 1994-му, ОАЕ та Бахрейн стали третьою та четвертою арабськими державами, які підписали угоди з Ізраїлем.

  Урочиста церемонія проходила у Білому Домі.

Про це повідомила Deutsche Welle.

  Текст Угоди укладено на трьох мовах – англійській, івриті і арабській.

  ЗМІ в Україні не надали належної уваги події, яка має глобальне значення. Подія, для переважної більшості  українців, пройшла майже непомітно. 

“НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС” нагадує, що