Російські військові експерти масово критикують небезпечне розташування військ РФ в Сирії, які розміщені між турецькими і курдськими позиціями, та ніяк не захищені. Саме це, на їх думку, відбувається під час патрулювання військовою поліцією РФ траси М4.
“Зрозуміло, що їх безпека забезпечується перш за все авторитетом російської армії і можливою відповіддю ВКС в разі удару по нашим військовослужбовцям. Але є й інші способи атаки – з мінімальною інтенсивністю. Наприклад, послати туди з турецької сторони іграшковий вертольотик з бомбами і сказати, що це зробили невідомі зловмисники. ВКС за такі витівки не розгорнеш, а життя постів дезорганізоване” – пише автор російського сепаратистського каналу.
Розуміння того, що російські солдати є просто живим щитом між різними бойовими формуваннями розділяють майже усі російські експерти. І тривалу дискусію між ними помітило навіть командування військ РФ.
Тим більше, що влітку 2020-го року мали місце випадки підриву позицій росіян. Проте реакція військових Росії виявилася дещо несподіваною – вони просто переслали на територію Сирії… ще більше солдат. Це, на думку авторів, демонструє, що Командування РФ ставиться до своїх підлеглих як до “гарматного м’яса”.
“Що ж стосується того, що російську військову поліцію знову зробили живим щитом між турками і місцевими жителями – це, звичайно, круто і підноситься як рішення проблеми. Але по суті, це заморожування конфлікту” – додає інший експерт.
Згідно з офіційною позицією Кремля військові поліцейські у взаємодії з сирійської прикордонною службою в ході патрулювання сирійсько-турецького кордону по трасі М4 надають допомогу в забезпеченні безпеки населення і підтримці правопорядку, а також контролюють дотримання пунктів Меморандуму про виведення підрозділів курдських загонів самооборони та їх озброєння на глибину 30 кілометрів від кордону. Фактично, це завуальоване зізнання у тому, що російські військові у цьому випадку – живий щит.
Сьогодні, 22 січня 2021 року, в Україні відзначають День Соборності України. Саме в цей день 102 роки тому в Києві політичними діячами УНР та ЗУНР було прголошено Акт Злуки, який започаткував об’єднання українських земель в єдину державу. Про те, з чого все починалося і піде мова у цій статті.
МІЖНАРОДНА СИТУАЦІЯ НАПЕРЕДОДНІ ОБ’ЄДНАННЯ УНР і ЗУНР
Все почалося з того, що 11 листопада 1918 Німеччина змушена була підписати Комп’єнське перемир’я. Це означало фактичну поразку держав Четверного Союзу, також відомих як Центральні Держави та перемогу країн Антанти.
Говорячи про причини поразки Німеччина та її союзниківмало хто згадує, що все почалося з того, що 12 жовтня 1918 року Німецький уряд створив так звану «Регентську раду для управління польськими землями». Німеччина вирішила скористатися досвідом Наполеона Бонапарта і використати поляків у боротьбі з російською армією. Основу збройних сил «відновленої Польщі» склав польський легіон Австро-Угорської армії, очолюваний Юзефом Пілсудським.
«Преференції», надані Польщі, надихнули боротьбу за відновлення власної держави угорців. У жовтні 1918 року відбулася буржуазно-демократична революція під час якої було відновлено незалежність Угорщини, а 16 листопада 1918 року проголошено республіку.
Ці події призвели до того, що з 28 жовтня по 2 листопада 1918 більшість вояків армії Австро-Угорщини фактично розійшлися для облаштування своїх «національних домівок».
Не виключенням став і українських легіон Австро-Угорської армії, більш відомий нам сьогодні під назвою «Легіон Українських Січових стрільців» (УСС або «усуси»)
З огляду «на розвиток подій у сусідів» у жовтні 1918 року у Львові було створено Українську національну раду.
Дізнавшись, що польське населення Львова планує проголосити місто частиною відновлюваної Польщі, 01 листопада 1918 бійці УСС на чолі з Дмитром Вітовським їх випередили і захопили владу у місті. Ці події увійшли в історію під назвою «Листопадовий чин» або «Листопадовий зрив».
1.Євген Петрушевич, 2.Кость Левицький, 3. Дмитро Вітовський
Українські Січові стрільці зайняли Львів та кілька міст колишнього «Королівства Галичини та Володимирії» — Станіславів, Тернопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Коломию, Снятин, Печеніжин, Борислав.
03 листопада 1918 Регентська рада проголошує незалежність Польщі.
09 листопада 1918 року, у Львові відбулося проголошення Західно-Української Народної республіки (скорочено – ЗУНР)
Одразу між новопроголошеними Польщею і ЗУНР розпочинаються бойові дії, які деякі історики називають українсько-польською війною 1918-1919 років.
Як бачимо, саме ці події і підштовхнули Німеччин до підписання капітуляції 11 листопада 1918 року. І цей день Перша Світова війна фактично завершилася.
Капітуляція Німеччина призвела до активізації більшовитської Радянської Росії, яка 13 листопада 1918 року в односторонньому порядку анулює Брестський мирний договір, а разом з ним Радянська Росія автоматично анулює і всі «нав’язані» їй Німеччиною домовленості з Українською державною, укладені в літку 1918 року.
До того ж ситуацію погіршили і самі українці. 14 листопада 1918 року не згодні з «монархічною формою правління» Павла Скоропадського, колишні діячі фракції «автономістів» з Центральної Ради УНР створюють Директорію УНР у складі п’яти директорів під головуванням Володимира Винниченка. Головним отаманом України призначають Симона Петлюру. Одразу після утворення Директорії УНР вона починає збройну боротьбу з гетьманом Скоропадським за владу в Україні.
Німецькі війська у це «з’ясування стосунків» між українцями не втручаються, намагаючись якомога швидше виконати умови Комп’єнського перемир’я і повернутися до Німеччини. Але відступаючи, за звичкою «все робити правильно», німецькі війська намагаються «передати ключі від міст» кому –небудь «із місцевих». На Сході України у якості «спадкоємців влади» часто починають виступати проросійськи налаштовані більшовики. А для німців тоді було головним те, що було хоч кому «віддати ключі» та швидше забратися додому.
12 грудня 1918 між Директорією та командуванням німецьких військ в Україні нарешті було досягнуто Угоди. 14 грудня 1918 року німецькі війська залишають Київ , а в місто вступають війська Директорії – «петлюрівці». Цього ж дня гетьман Скоропадський підписує Акт про відмову від влади і залишає Київ разом із німецькими військами.
17 листопада 1918 було утворено “Реввійськраду” Особливої групи військ Курського напряму на чолі з В. А. Антоновим-Овсієнко, а 28 листопада в Курську стврено “Тимчасовий робітничо-селянський уряд України”, який очолив Георгій (Юрій) Леонідович П’ятаков. В кінці грудня 1918 року ця «Особлива група» підішла до Харкова. 24 грудня 1918 року більшовицька Радянська Росія проаналізувавши стан справ в Україні взагалі відмовляється від визнання незалежності Української держави. У ніч на 1 січня 1919 року в Харкові розпочалося більшовицьке повстання, а 3 січня 1919 року в місто вступили військові підрозділи Радянської Росії. Вони відновлюють радянську владу і починають розбудову Української соціалістичної Радянської Республіки, яка юридично оформилася на початку березня 1919 року. На всі протести Директорії УНР російські більшовики відповідають нині вже класичною фразою – «іх там нєт». А збройні формування у Харові представляються як «українських повстанців», які «не згодні з політикою Києва».
Володимир Олександрович Антонов-Овсі́єнко, Юрій (Георгій) Леонідович П’ятаков
Якщо російські більшовики сунули в Україну з північного сходу, то на півдні України висаджується десант країн Антанти, які складалися із франко-грецьких військ. «Інтервенти», як їх потім іменували радянські історики, займають Одесу, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Новоросійськ. Але російські більшовики стали на заваді їх планів.
Розібравшись із «інтервентами на півдні», військові підрозділи Радянської Росії під виглядом українців, «незгодних з політикою Києва», розпочали планомірний наступ на захід. Їх успіхи були пов’язані з тим, що в 1917 році діячі Центральної Ради не вважали за потрібне приділяти увагу розбудові власних українських збройних сил та їх матеріально-технічного забезпечення. Ті українські військові підрозділи, які було створено, виникли скоріше всупереч, ніж за підтримки Центральної Ради. Після повалення Центральної Ради і проголошення Гетьманату розбудові збройних сил України почали перешкоджати німці, які прийшли на запрошення Центральної Ради щоб допомогти вигнати з України більшовицькі російські війська. Та після поразки і відступу німців з України раптом виявилося, що у нас армії, як такої, взагалі немає. Цим і скористалися російські більшовики.
Крім того, більшовики від самого початку надзвичайно активно використовували пропагандистський ресурс і проросійські настрої місцевого населення, оперативно критикували ти висміювали прорахунки Гетьмана та Директорії. У поєднанні це давало можливість досить швидко і майже без втрат захопити більшість українських земель на Сході та в Центрі.
Керівництво Директорії спочатку намагалося вирішити проблему «шляхом пошуку домовленостей». Отримавши чергову відмову більшовицького уряду в Москві визнати відповідальність за дії Тимчасового робітничо-селянського уряду України, в умовах фактичної агресії Радянської Росії проти України, 16 січня 1919 року Директорія УНР оголосила війну більшовицькій Росії. Оголосити війну просто, але складно її вести фактично не маючи боєздатної армії та промисловості, яка б забезпечувала її нормально функціонування.
Варто нагадати, що не в кращій ситуації опинилися і військові підрозділи ЗУНР. Країни Антанти визнали Польщу, і повністю проігнорували потуги українців до власного державотворення. До того ж Польща почала отримувати допомогу від країн Антанти. Все це призвело до того, що армія ЗУНР, створена на базі УСС і перейменована в Українську Галицьку Армію (скорочено – УГА), крок за кроком почала відступала на Схід, у напрямку Києва.
І найголовніша світова подія, яка відбулася напередодні об’єднання ЗУНР та УНР – це початок роботи Паризької мирної конференції 18 січня 1919 року. Всім було зрозуміло, що саме у Версальському палаці найближчим часом буде вирішуватися питання повоєнного облаштування Світу. І українські політики мали на це якось реагувати…
ПРОГОЛОШЕННЯ ЗЛУКИ УНР І ЗУНР
В умовах, коли армії ЗУНР та УНР під натиском переважаючих сил Польщі і Радянської Росії відступали, щодня скорочуючи між собою відстань, українські політики і «на заході» і «на сході» усвідомили, що настав час об’єднати зусилля у боротьбі з ворогами України.
До того ж було сподівання на те, що на Паризькій мирній конференції «світова спільнота» визнає існування Української держави і… допоможе у боротьбі з більшовицькою Радянською Росією.
Ідея єдності всіх українських теренів “від Сяну до Дону” завжди була актуальною в українському інтелектуальному середовищі. З середини 19 століття ці твердження викристалізовуються у програмних документах різних політичних груп. Зокрема, вперше твердження про єдність багатомільйонного українського народу, поділеного між Російською та Австрійською імперіями, прозвучало 10 травня 1848 року в маніфесті Головної Руської Ради – першої політичної організації Галичини.
З кінця 19 століття “соборність” стала наріжним каменем ідеологічних декларацій, програм і маніфестів українських політичних партій. Ідею єдності українського народу розвиває Юліан Бачинський 1895 року в “Україна уярмлена” та Микола Міхновський 1900-го в брошурі “Самостійна Україна”. В наступні десятиліття думка про соборність залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним недискусійним положенням програмних цілей усіх течій українського національно-визвольного руху.
На рубежі 1918-1919 років обставини змусили українських політиків об’єднати ЗУНР та УНР в єдину державу
1 грудня 1918 року на залізничній станції Фастів між представниками ЗУНР і УНР було підписано “предвступний договір” (тобто попередній, чи прелімінарний) про злуку обох держав, їхні наміри щодо майбутнього об’єднання в одну державу. Статті угоди констатували, що, по-перше, ЗУНР заявляла про “непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою”. З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Тобто угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР. Грудневий договір у двох оригіналах (по одному для кожної республіки) міг бути опублікований за згодою урядів. Його підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький.
Ратифікації Передвступного договору перешкодив несприятливий перебіг україно-польської війни. Західноукраїнський уряд змушений був переїхати зі Львова, який залишили частини УГА, до Тернополя, а згодом – до Станіславова. Саме у Станіславі 3 січня 1919-го на першому ж засіданні Української Національної Ради одностайно було затверджено “Ухвалу Української Національної Ради про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою”.
Для її урочистого проголошення та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію (36 осіб) на чолі з віце-президентом Національної Ради ЗУНР Львом Бачинським.
Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві, 22 січня 1919 року
22 січня 1919 року в першу річницю проголошення Четвертого Універсалу в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західно-Українською Народною Республікою.
Церемонія розпочалася о 12-й годині промовою голови делегації ЗУНР, віце-президента УНРади Льва Бачинського. Потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії, в якій були подані акти, що вели до злуки, зокрема Ухвала УНРади від 3 січня 1919 року про об’єднання ЗУНР і УНР. Щоб підкреслити присутнім представникам іноземних держав міжнародне значення даного акта, член західноукраїнської делегації Ярослав Олесницький прочитав його французькою мовою. Після цього Лев Бачинський урочисто вручив прочитану грамоту Голові Директорії. Прийнявши її, Володимир Винниченко привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки.
Наступного дня, 23 січня, у приміщенні київського оперного театру (сучасна Національна опера України імені Тараса Шевченка) Трудовий Конгрес України, заслухавши й обговоривши згадані документи, схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Розпочалася активна співпраця в економічній, військовій та культурних сферах.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
1919 рік виявився дуже нещасливим для розбудови держави.
28 червня 1919 року країни Антанти уклали Версальський мирний договір з Німеччиною. Він проголосив нечинними міжнародні акти, пов’язані з діями Німеччини на Сході в 1918 році. Німеччину зобов’язали визнати “незалежність всіх територій, які входили до складу колишньої Російської імперії станом на 1 серпня 1914”, а також недійсність Брестських мирних договорів з УНР (від 9 лютого 1918 р.), РСФРР (від 03 березня 1918 р.), Румунією.
На Паризькій мирній конференції Польща «отримала дозвіл» тимчасово окупувати Східну Галичину.
11 вересня 1919 р. за Сен-Жерменським договором Буковину було передано Румунії, а Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини «на певних умовах».
Після «Київської катастрофи» залишки армій УГА та УНР опинилися в оточенні більшовицьких, білогвардійських та польських військ. Таке розташування дістало назву «Трикутник смерті». Та, інколи, до нього використовують назву «Чотирикутник смерті» чи «Прямокутник смерті», у зв’язку з ворожим ставленням до українських військ ще й збройних сил Королівства Румунія.
Фактично, на кінець 1919 року від української державності залишилася лише Українська Соціалістична Радянська республіка (УСРР), проголошена в Харкові на третьому Вснукраїнському з’їзді рад в першій декаді березня 1919 року. Вона хоч і нагадувала «маріонеткове державне утворення» повністю контрольоване з Москви, але в подальшому саме УСРР стала основою для розбудови державності на українських землях.
Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.
21 січня 2021 року було зафіксовано сім “порушень режиму припинення вогню”.
Поблизу Пищевика противник відкривав вогонь зі станкового протитанкового гранатомета та мінометів 82-го калібру.
Поруч із населеним пунктом Широкине окупанти відкривали вогонь з гранатометів різних систем, мінометів 120-го калібру та великокаліберних кулеметів.
Неподалік н.п. Гнутове російські окупанти вели вогонь у бік українських позицій з мінометів 82-го калібру, гранатометів різних систем та великокаліберного кулемета. У цьому ж районі було зафіксовано роботу ворожого снайпера.
Неподалік населеного пункту Красногорівка збройні формування Російської Федерації відкривали вогонь з автоматичного та станкового гранатометів і стрілецької зброї.
В районі населених пунктів Мар’їнка та Красногорівка українські захисники виявили проліт ворожих безпілотників типу «квадрокоптер» з перетином лінії розмежування. Обидва БпЛА були подавлені нашими засобами РЕБ.
Внаслідок ворожих обстрілів загинув один військовослужбовець України.
На обстріли збройних формувань Російської Федерації українські воїни змушені були відкривати вогонь у відповідь.
Про факти порушення режиму припинення вогню через Українську сторону СЦКК повідомлено представників ОБСЄ.
Сьогодні з ранку, 22 січня 2021 року, “порушень режиму припинення вогню” поки що не зафіксовано.
Сьогодні Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі “Грузії проти Росії” – про збройний конфлікт у Південній Осетії 2008 року. Рішення було опубліковано на офіційному сайті ЄСПЛ, слухання по ньому тривали 12 років.
У своєму рішенні ЄСПЛ підкреслив, що потрібно розмежувати активну фазу бойових дій періоду 8-12 серпня 2008 року і події, що відбулися після підписання угоди про припинення вогню. Судді прийшли до висновку, що Росія не несе відповідальність за злочини, вчинені в перший період з 8 по 12 серпня. І це рішення дуже порадувало Кремль.
На думку суддів, Росія фактично контролювала Південну Осетію, Абхазію і “буферну зону” тільки з 12 серпня по 10 жовтня 2008 року і тому несе відповідальність за порушення прав людини тільки за цей період. У той час як з 8 по 12 серпня 2008 року “там панував хаос і території ніким не контролювалися”. На цьому “приємні новини для Москви закінчуються.
Далі в ЄСПЛ встановили, що Росія має нести відповідальність за жорстоке і нелюдське поводження з військовополоненими і мирним населенням, а також за тортури і перебування полонених в жахливих санітарних умовах.
Питання про виплату компенсацій залишилося відкритим – судді заявили, що він вимагає додаткового опрацювання і на це піде близько року.
У російському Мін’юсті одразу гучно заявили про перемогу в справі РФ, зазначивши, що суд визнав ряд звинувачень Грузії необгрунтованими і не підтвердив версію, що російські війська вторглися до Південної Осетії ще до нападу грузинської армії на Цхінвалі. А про те, як вони там опинилися після 12 серпня Мін’юст РФ вирішив промовчати.
У Мін’юсті Грузії прийняте рішення також назвали “історичною перемогою”, підкресливши, що “боротьба за правду і справедливість” нарешті закінчена. У відомстві зазначили, що Росію визнали винною в порушенні прав на життя і свободу пересування, а також в застосуванні тортур і затримань.
Суддя ЄСПЛ від України Ганна Юдківська заявила, що заперечувати контролювання території країнами, які там воюють, абсолютно нелогічно, адже це мається на увазі виходячи з самої суті питання. За словами Юдківська, вона та судді ЄСПЛ від Польщі і Грузії не погодилися з відмовою частини рішення. На їхню думку, Росія має нести відповідальність в тому числі й за ті злочини, які були скоєні в Південній Осетії в період з 8 по 12 серпня 2008 року.
Нагадаємо, що збройний конфлікт у серпні 2008 року стався між Росією, Грузією, а також підтримуваними Москвою маріонетковими республіками Південна Осетія та Абхазія. Активні бойові дії почалися в ніч на 8 серпня 2008 року. Російські війська стрімк наступали і зупиилися менш ніж за сотню кілометрів від столиці Грузії Тбілісі. За кілька днів між усіма сторонами конфлікту було підписано угоду про мирне врегулювання конфлікту. 26 серпня 2008 року РФія визнала Абхазію Південну Осетію незалежними країнами. 16 квітня 2009 року Грузія звернулася з позовом проти Росії в ЄСПЛ.
Президент України Володимир Зеленський присвоїв почесне звання “Заслужений лікар України” Оксані Обертинській, яка грала епізодичну роль президентського психолога в серіалі “Слуга народу”. Про це повідомляє УНН з посиланням на Указ Президента України “Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня медичного працівника” аж від 19 червня 2020 року.
Це саме та Оксана Обертинська, яка зіграла психолога кіношного президента, якого зіграв Володимир Зеленський в серіалі “Слуга народу”. Навесні 2020 року, як раз у розпал пандемії COVID-19, кіношна лікарка в реальному житті стала експерткою МОЗ і консультантом Офісу Президента з питань вірусології. А вже в червні отримала почесне звання “Заслужений лікар України” з нагоди Дня медичного працівника.
Буквально за кілька місяців після цього “заслужений лікар України” стала співзасновницею ТОВ “Центр молекулярної діагностики”, яке всього за декілька місяців діяльності “заробило” аж 18 млн грн на державних закупівлях — без конкурсу і за спрощеною процедурою. Компанія Обертинської постачає в обласні лікарні та ПЛР-лабораторії медичне обладнання, експрес-тести, кисневі концентратори та інші товари “ковідного” спрямування.
Журналісти УНН звернулись до експертки МОЗ Оксани Обертинської з проханням прокоментувати, чи не пов’язана її стрімка кар’єра у сфері охорони здоров’я і бізнесові успіхи з тією епізодичною роллю у серіалі “Слуга народу”. Але заслужений лікар України відмовилась якось коментувати свої зйомки у серіалі “Слуга народу”.
“Ні, у мене немає коментаря. Я лежу під крапельницею. Мене ваш УНН затрах….в. Тому я попрошу мені більше не телефонувати”, — зазначила консультантка Офісу Президента.
УНН вважає також за потрібне нагадати, що напередодні нового року комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради “Обласна клінічна лікарня” уклало договір з фірмою Оксани Обертинської на закупівлю ПЛР-обладнання в “Центру молекулярної діагностики” на суму 5 950 000 грн. При цьому тендер проводився також за спрощеною процедурою і з єдиним підприємством-учасником.
Практично всі провідні російські ЗМІ опублікували інформацію про перекидання до Норвегії відразу чотирьох американських стратегічних бомбардувальників B-1B Lancer. У Москві вважають, що в зв’язку з цим на кордоні Росії і країн НАТО «виникло дуже серйозне напруження».
Російські джерела припускають, що американці «спробують створити провокацію в повітряному просторі над Північним морським шляхом» або ж прикривати американські військові кораблі, якщо останні дійсно висуватимуться до російських кордонів.
Ряд російських експертів, пропонує до розгляду кілька сценаріїв подальшого розвитку подій – і всі вони невтішні для Росії:
1) Перед авіагрупою США буде поставлено завдання щодо виконання польотів над заданим районом для відпрацювання умовного удару по головним військово-морським базам та об’єктам інфраструктури флотів Росії з паралельним відпрацьовуванням взаємодії з ВПС Швеції та Фінляндії;
2) Можливе розгортання в Баренцевому морі частини кораблів ВМС США, посиленого бойовими кораблями ВМС Британії і США.
У Москві вважають, що другий варіант розвитку подій є більш ймовірним, особливо після заяв ВМС США про наміри почати діяти в Арктиці з метою забезпечення вільного судноплавства вздовж “Північного морського шляху”.
У відповідь на посилення військової присутності американців в Арктиці Росія направила один літак-розвідник А-50, швидше за все, з метою «демонстрації прапора».
Ми вже писали, що гібридна війна відрізняється від звичайної тим, що «полем бою» раптом можуть стати галузі економіки, соціальна сфера чи культурне життя.
Також з давніх-давен відомо, що заляканий і деморалізований противник програє битву навіть маючи чисельну і технічну перевагу над слабким і нечисельним противником. Саме з цією метою увага і величезні ресурси кинуті на невидимий інформаційний фронт.
Ззовні нічого, наче. страшного не відбувається. Більшість військових, які активно користуються меседжером «телеграм», знають про існування каналів “«НачШтабу»” та “Чергового ООС”
Однак, не вся аудиторія їхнього каналу, особливо військові, знають, що адміністраторами «НачШтабу» та Чергового ООС є представники ІПсО РФ. Мета їхньої діяльності полягає у дезінформуванні суспільства, дискредитації українського війська. Кінцева мета – посіяти сумніви в тому, що українцям потрібно захищатися, захищати незалежність своєї країни, зневіритися у власних силах та здібності своїх командирів.
А щоб брехню почали сприймати за правду, паралельно можуть дійсно висвітлювати актуальну проблематику війська, критикувати корупцію в Україні, ще якісь недоліки нашого сьогодення, розповідати про подвиги радянських генералів, і тому подібне. Завдяки подібним постам, аудиторія цих каналів росте, а наші військові починають зливати інформацію, яка дискредитує їх та Збройні Сили України.
Ми ні в якому разі не закликаємо військових припинити висвітлювати актуальні, а інколи і болючі проблеми. Але це можна робити ТІЛЬКИ НА ПЕРЕВІРЕНИХ ПАБЛІКАХ, а не на російських пропагандистських каналах, які маскуючись видають себе за українські.
Закликаємо не надавати таким каналам інформацію про себе та відписатись від «НачШтабу», «Чергового ООС» і знайти та читати перевірені спільноти.
“НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Законопроекту № 3822 “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності” трансформує Державний концерн “Укроборонпром” у два великі холдинги. Про це пише “Цензор.Нет” з посиланням на брифінг генерального директора “Укрооборонпрому” Юрій Гусєв.
“Наше головне завдання – вчасно і в повному обсязі забезпечувати українську армію сучасною високотехнологічною зброєю і військовою технікою. Без корпоратизації “Укроборонпрому” робити це буде складно” – заявив чиновник.
Необхідність реформ, за словами Гусєва, зумовлена тим, що концерн існує законодавчих межах 2011 року. При цьому без їхньої зміни забезпечити реформування оборонно-промислового комплексу та підприємств “Укроборонпрому” неможливо.
Троє військовослужбовців Національної гвардії загинули при падінні вертольота UH-60 “Чорний яструб” на заході від Нью-Йорка. Про це повідомляє портал “Army Times” з посиланням на слова офіційного представника Національної гвардії США.
Медичний вертоліт UH-60, який базується на базі армійської авіації в міжнародному аеропорту Рочестера, розбився в Мендон, штат Нью-Йорк, під час виконання планового навчального польоту.
“Я розчавлений новиною про катастрофу вертольота Національної гвардії, яка забрала життя трьох хоробрих синів штату”- сказав губернатор Нью-Йорка Ендрю Куомо.
“Вертоліт UH-60 в медичній модифікації, призначений для евакуації з поля бою, зазнав аварії близько 18:30 вечора за місцевим часом в Мендон, штат Нью-Йорк, сільському містечку на південь від Рочестера” – розповів Ерік Дурр, директор зі зв’язків з громадськістю відділу військових і військово-морських справ штату Нью-Йорк.
Французьке інтернет-видання “AgoraVox” заявило, що Азербайджан використовував зброю НАТО під час бойових дій проти Вірменії.
За два роки до загострення конфлікту в одному з азербайджанських військових роликів промайнула чеська артилерія – комплекси “Вампір”. Однак Чехія заперечувала продаж решти від Чехословаччини комплексів, як і взагалі продаж зброї Азербайджану.
В рамках же розслідування стало відомо, що Чехія “продала” Ізраїлю 54 військових автомобіля “Татра”. Спершу їх привезли на ізраїльську територію, потім автомобілі виявилися в Словаччині, яка перетворила звичайні машини в грізну зброю, встановивши на них установки залпового вогню Vampir RM-70 і гаубицями Dana M-1.
Тільки після цього артилерійське озброєння прибуло в Азербайджан. Журналісти стверджують, що зроблено це було під дипломатичним прикриттям.
