Королівські ВПС Малайзії представили прототип безпілотного бойового літального апарату, який озброєний двома карабінами Colt M4. Про це повідомляє “Mymilitarytimes”.
В якості платформи використаний дрон серії DJI Matrice 200, що випускається відомою китайською компанією з Шеньчженя DJI. Невідомо, чи дійсно це справжній прототип або просто експеримент, проведений Військово-Повітряними Силами.
Коли компанія DJI вперше випустила серію M200 в лютому 2017 року, це ознаменувало нову еру для комерційних дронів. У свою чергу, серія M200 V2 – це перезавантажена версія цього спеціалізованого рішення, яке стало синонімом якісних безпілотних літальних апаратів.
150 років тому, 13 (25) лютого 1871 року, у містечку Новоград-Волинський народилась Ларииса Петрівна Ко́сач (у шлюбі Ко́сач-Кві́тка), більш відома як Леся Українка.
Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — була дворянкою за походженням. Як і її всесвітньо відома донька вона була поетеса й дитяча письменниця, яка друкувала свої твори під псевдонімом Олена Пчілка. Ольга Петрівна, також була активісткою українського жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Олена Пчілка займалася всебічною освітою, підтримкою творчості та лікуванням Лариси Косач (приватні педагоги, публікації, подорожі), і виховувала доньку сильною людиною без надмірного виявлення почуттів.
Ольга Петрівна Драгоманова-Косач була сестрою Михайло Драгоманов, учений, громадський діяч, відомого своїми «соціалістичними ідеями». Дядько теж досить суттєво вплинув на формування характер племінниці, познайомив зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, допомагав як літературний критик і фольклорист. Під час перебування у Софії Михайла Драгоманова називали «Українець». Скоріше а все, саме дядько і «подарував» Лари́са Петрі́вні літературний псевдонім «Українка».
Батько, Петро Антонович Косач — дворянин, високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис, був дійсним статським радником та повітовим маршалком (щось на зразок сучасного голови райдержадміністрації).
Лари́са Петрі́вна була другою дитиною в сім’ї. Крім нею у подружжя Косачів були старший син Михайла та молодші за Ларису — Ольга, Оксана, Микола та Ізидора.
Дитячі роки Лесі Українки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському, Луцьку, селі Колодяжне (що під Ковелем). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Лариса Косач мала винятково сприятливі обставини для шліфування вродженого мистецького хисту.
Лариса Косач навчилася читати у 4 роки. Леся (одне з сімейних імен Лариси, що стало літературним псевдонімом. Леся разом Михайлом навчалися у приватних учителів.
Влітку 1876 року того ж року Ольга Петрівна Драгоманова-Косач з Михайлом та Лесею відпочивали в селі Жабориці. Саме тут майбутня поетеса вперше чує розповіді матері про Мавку.
Коли в 1878 батьки Лариси поїхали на Всесвітню виставку до Парижа, дітей доглядала Олена Косач, сестра Ларисиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті та творчості поетеси.
7 (19) листопада 1878року наказом міністерства внутрішніх справ Петра Косача перевели на роботу до Луцька. Скоріше за все «переведення» було «покаранням» за батька за його «українофільство» та за побачення, під час подорожі до Парижа на виставку 1878 року, з емігрантом, батьковим другом, а материним братом Михайлом Петровичем Драгомановим
Навесні 1879 Петро Косач перевозить до Луцька всю родину. У березні «тітку Єлю» Олену Косач заарештовано за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна; пізніше її вислано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років (м. Ялуторовськ Тюменської обл., а потім у м. Тюмень). Леся, вражена звісткою, між 1879 і 1880 роками пише свою першу поезію — «Надія».
Влітку 1880 тітка Лариси Олександра Косач-Шимановська з двома синами переїздить до Луцька, мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка Бориса Шимановського. «Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики.
Віршувати Лариса Косач почала в 9 років: поезію «Надія» написала під впливом звістки про долю тітки Олени Антонівни Косач (в шлюбі Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі. 1884 року у львівському журналі «Зоря» вперше надруковано вірші «Конвалія» та «Сафо» і зафіксовано ім’я — Леся Українка; у наступних перевиданнях до вірша «Сафо» Леся додала посвяту братóвій: «Любій Шурі Судовщиковій на спомин». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена спільно з Михайлом).
http:///tendentsii-rozvytku-suchasnykh-pzrk-foto/
.
1881 мати повезла Михайла, Ларису, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватних вчителів. Михайло й Лариса починають вчитись за програмою чоловічої гімназії, Лариса бере уроки гри на фортепіано у Ольги О’Коннор, дружини Миколи Лисенка.
На початку травня 1882 року Косачі переїздять в село Колодяжне, що стає їхнім постійним місцем проживання.
6 (18) січня 1881 під час святкування Водохреща десятилітня Лариса сильно застудилася. Влітку 1883 року у Лариси діагностували туберкульоз кісток, у жовтні професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видаливши кістки, уражені патологічним процесом. У грудні Лариса повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері вивчає французьку і німецьку мови, що дає змогу пізнавати скарби письменства інших народів і культур.
З 13 років (1884) Лариса Косач починає активно писати вірші. Перші спроби стараннями матері публікувались на сторінках галицьких українськомовних часописів «Зоря», «Дзвінок», ЛНВ («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» й ін.). Цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».
Псевдонім «Леся Українка» був фамільним: Лесею її звали Косачі, а «Українцем» називався в еміграції Михайло Драгоманов.
Маючи також художній хист, деякий час брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка, звідки залишилась одна картина олійними фарбами. Пізніше Ларисі довелося здобувати освіту самостійно, з материною допомогою.
Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукований в Катеринославі, 1918).
Лес Українка знала багато європейських мов, крім слов’янських (української, російської, польської, болгарської), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину, бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Тому багато перекладає, зокрема Гоголя, Тургенєва, Міцкевича, Марію Конопніцьку, Гайне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта Гауптмана, Метерлінка, Гомера.
Соціально-політичного світогляду Лариса Косач сформувала після річного (1894—1895) перебування у М. Драгоманова в Софії і його трагічної смертї. У 1896—1898 рр. Леся Українка стає однією зі співзасновників першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації.
Історію особистих стосунків Лариси Косач часто розпочинають із Сергія Мержинського, з яким вона познайомилася у Ялті 1897 року під час лікування сухот. Сама Лариса Петрівна називала ці стосунки «дружбою», а не «коханням», оскільки її почуття до Мержинського не було взаємним. Попри заборону матері Лариса їде до Мінська щоб доглядати хворого «друга моїх ідей», коли стан здоров’я Мержинського став критичним. Тут 18 (31) січня 1901 року всього за одну ніч біля ліжка помираючого Мержинського з-під пера Лесі Українки вийшла поема «Одержима».
У листопаді 1898 року в літературно-артистичному гуртку Київського університету, де читала своє оповідання «Над морем», Косач знайомиться з 18-літнім першокурсником Климентом Квіткою. Поетеса пропонує йому записати пісні у своєму виконанні, які захоплено збирає фольклорист. Не зважаючи на десятилітню різницю у віці, знайомство переростає в стосунки. Влітку 1901 року Кльоня (так назвали його Косачі) складає Ларисі компанію в подорожі Буковиною.
На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом із Климентом Квіткою здійснила поїздку до Криму, зокрема, побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.
Попри те, що Олена Пчілка була категорично проти стосунків дочки з Квіткою, 7 серпня 1907 р. закохані офіційно оформили шлюб у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці й оселилися на вулиці Великій Підвальній, №32, кв.11 у Києві.
Квітка одержав посаду в суді і 21 серпня подружжя вирушило до Криму. Спочатку вони мешкали в Ялті (1907), потім, через нові службові призначення чоловіка, у різних містах Грузії (1908—1913).
З юних літ Леся Українка змушена була постійно подорожувати Європою та Російською імперією задля лікування. Побачене доповнило формування особистого та письменницького світогляду поетеси. Косач відвідала майже всі найкращі європейські театри, слухала найславетніших музик, була в курсі світових музично-театральних новин. Ці вимушені потребою подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Полтавщині, Одещині, у Криму, на Кавказі збагачували та наснажували її духовно та фізично.
Останні роки життя Лариси Косач пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. З чоловіком працювала над зібранням фольклору: зокрема, на кошти подружжя організовується етнографічна експедиція Філарета Колесси, в ході якої зроблені одні з перших аудіозаписів кобзарів. В цей же час інтенсивно опрацьовує власні драми.
На початку липня 1913 року здоров’я Косач різко погіршується. 4 липня на звістку про важкий стан Лариси до Грузії терміново приїжджають мати та наймолодша сестра Ізидора.
Виснажена хворобою, Лариса Косач-Квітка померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в грузинському місті Сурамі у віці 42 років. Похована видатна Українка на Байковому кладовищі в Києві.
Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Український розвідник Анатолій Штефан (позивний «Штірліц»), офіцер Генштабу ЗСУ розказав, скільки сепаратистські формування втратили бійців за минулий тиждень.
За його підрахунками, бойовики втратили загалом 10 чоловік. З них 6 чоловік – загиблими і ще 4 – важко пораненими. При цьому причини втрат різні, але всі – небойові. Серед них – небіжчик у СІЗО та загибель від передозування наркотиками. Окрім цього, за даними розвідника, армія РФ втратила автомобіль “КамАЗ”.
«Додатково інформація уточнюється. Вірте в воїнів! Вірте в ЗС України!» – пише розвідник у своїй спільноті в Телеграмі.
Після певного успіху в сфері легких багатоцільових винищувачів четвертого покоління “HAL Tejas” Індія має намір продовжувати самостійно продовжити розробку винищувача п’ятого покоління. Про це повідомив на прес-конференції головний маршал авіації країни.
Виступаючи в неділю на прес-конференції за підсумками спільних індійсько-французьких навчань “Лицар Пустелі-21” головний маршал авіації Ракеш Кумар Сінгх Бхадаурія повідомив, що ВПС Індії спільно з Організацією оборонних досліджень і розробок Індії (DRDO) ініціювали зміни в програму винищувачів п’ятого покоління і тепер у винищувач планується включити деякі можливості, які стосуються шостого покоління.
«Наше нинішнє бачення (розвитку програми – прим. ред) полягає в тому, щоб розмістити у наших літаках п’ятого покоління всі новітні технології і обладнання… Ми почали роботу над літаками п’ятого покоління з невеликим запізненням. Так що технології і обладнання, сучасні для цього періоду розробки, будуть додані в винищувачі п’ятого покоління” – повідомив Бхадаурія.
DRDO спільно з агентством з аеронавігаційного розвитку (ADA) і Авіаційним науково-дослідним і конструкторським центром (ARDC) з 2018 року ведуть розробку перспективного індійського винищувача п’ятого покоління за програмою AMCA (Advanced Medium Combat Aircraft).
Гіркін попередив жителів Росії про можливу війну з прокремлівськими збройним угрупованнями, «мають бойовий досвід». «У Пригожина тисячі солдатів …», – заявив Гіркін. Військовий злочинець і садист пообіцяв жителям Росії війну з «кращими офіцерами», які здобули бойовий досвід на Донбасі і в Сирії. За його словами, тисячі озброєних найманців з так званих «Приватних Військових Корпорацій» (ПВК), які перебувають на утриманні російських багатіїв, у випадку повалення «режиму Путіна» готові стати на його захист і розпочати «заспокоєння» власного народу.
В Сирії путінські найманці відзначилися жорстокими тортурами з відрізання голів і розбиванням кінцівок заручників кувалдами. У Лівії вони залишили після себе десятки масових поховань з розтерзаними тілами закатованих заручників. Зараз вони воюють з народом Центрально-Африканської республіки, який ніяк не можу позбутися свого «легітимного президента».
Чи не про це бойовий досвід говорить Гіркін, який лякаючи «важким майбутнім Росії» в разі повалення Путіна і приходу до влади Олексія Навального?
«ПВК у нас величезна кількість. Що буде робити Пригожин, якщо Навальний прийде до влади? А у Пригожина тисячі солдатів, до того ж кращих солдатів в Росії …, там реально люди не пустомелі, із заслугами і талантами. А що вони будуть робити? Вони що мають дивитися, як Навальний їх та їхнього пана під ніж пустить? У нас зараз пальців однієї руки не вистачить порахувати всі ПВК, які є в країні», – лякає росіян Гіркін.
Він упевнений, що навіть в разі повалення режиму Путіна на Росії не відбудуться історичні зміни. Як тільки народ рушить на Кремль, одразу почнеться “збройне протистояння” з «кращими офіцерами», які здійснювали і здійснюють військові злочини на Донбасі, в Сирії і Африці.
Двоє курсантів Військової академії Сен-Сір Коеткідан протягом двох тижнів пройдуть стажування у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка. Про це повідомляє “Армія-Inform”.
“Ми дуже вдячні українській стороні за можливість організації такого навчання для кадетів Франції. Я впевнений, що наша співпраця буде продуктивною й результативною” – відзначив журналістам заступник аташе Французької Республіки з питань оборони майор Патрік Марньє.
З новоспеченими курсантами працюватимуть викладачі кафедри психології та педагогіки, політології, а також фінансового забезпечення та військової закордонної інформації. Також план навчання курсантів передбачає також заняття з вогневої підготовки, на яких французькі представники зможуть виконати стрільби з основних зразків зброї Збройних Сил України.
“Для курсантів вже визначені екскурсії містом Київ, відвідування музеїв та залучення їх до освітньо-розважальних заходів Військового інституту” – розказала журналістам начальник групи міжнародного військового співробітництва інституту майор Марія Ромашина.
Прес-служба ПК “Захід” ПС ЗС України заявляє, що бригада тактичної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України розпочала першу льотну зміну у новому 2021 році.
“Командирські польоти” – саме таку назву отримала ця льотна зміна, і за якісними показниками мала відповідати рівню “зразково-показової”. “Командирські”, тому що відпрацьовується єдина методика льотного навчання, участь в яких беруть від командирів авіаційних ланок і вище” – розказали у прес-службі.
Темою заняття польотів стало ведення групових та одиничних повітряних боїв на фронтових винищувачах МіГ-29. В небі пілоти тренувалися воювати вдень і вночі в складних метеоумовах, а також удосконалювали власний рівень льотно-методичної підготовки.
Артистки Єреванського театру опери та балета імені А. А. Спендіарова вирішили оригінально привітати свою армію до дня Військових сил. Тож дівчата провели день з військовими, повправлялися у стройовій підготовці, взяли участь у вправах зі зброєю і веслами, а також відобідали у спільній їдальні.
Рішення про організацію в Єревані театру опери і балету було прийнято в 1932 році. Раднарком Вірменської РСР прийняв рішення створити стаціонарний оперний театр на базі оперного класу Єреванської консерваторії 13 травня 1932 року.
А вже 20 січня 1933 відбулася перша прем’єра – опера “Алмаст” А. А. Спендіаряна на лібрето С. Я. Парнок. Своєї будівлі у театру не було, вона була побудована лише в 1940 році за проектом архітектора А. О. Таманяна.
Безпілотник MQ-1C “Сірий орел”, який експлуатується командуванням США в Африці, здійснив аварійну посадку поблизу Агадеса, що у Нігерії. Про це повідомив представник командування США в Африці.
“Літак зазнав механічної несправності під час виконання звичайної місії на підтримку операцій у регіоні” – заявив полковник ВВС Крістофер Карнс “Military Times”.
За його словами, військові готують розслідування причин несправності.
“Літак перебуває під спостереженням американських збройних сил за сприяння та сприяння країни перебування… Оцінка та процес відновлення літака та охорона місця продовжуються. Наразі через технічні причини це майже все, що я можу сказати. Поки що ми вбачаємо проблеми у технічних несправностях, але розслідування триває” – заявив чоловік.
Не кожного дня можна зустріти поміж колишніх фронтовиків таких, котрі, повернувшись додому з передової, у прагненні вижити в нових реаліях віддають перевагу духовним цінностям перед матеріальними. На жаль, нинішнє сьогодення змушує більшість українців, і учасники бойових дій тут не виняток, радше думати про хліб і до хліба, ніж про прекрасне. І лише одиниці серед учорашніх бійців і командирів, котрі сповна сьорбнули воєнного лихоліття, беруть до рук, приміром, пензля тощо, аби присвятити себе служінню мистецтву.
Один з таких «атовців», який після війни наважився зануритися у світ прекрасного, житель Херсонщини Анатолій Обелець. Ризикнув і не пошкодував, адже від 2015 року, коли офіцер повернувся з фронту, він досягнув чимало на новій для себе стезі. Сьогодні роботи українця зайняли своє місце в приватних колекціях поціновувачів художніх творів з дерева в США, Канаді, Ізраїлі, Польщі, Австрії тощо.
Знаковим для себе старший лейтенант запасу вважає здійснення , здавалося би, раніше недоступної мрії – членства в Національній спілці художників України, куди його прийняли в 2017 році. Для нього, аматора, котрий щодня наполегливо удосконалює свою майстерність, стати на один щабель з маститими колегами по художньому цеху, подія, яка важить дуже багато. Адже передувала всьому цьому надважка творча праця. Яка, врешті решт, матеріалізувалася в успішне подолання прискіпливого конкурсного відбору, організація кількох всеукраїнських виставок своїх творів тощо.
2020 року А. Оробець знову заявив про себе серед спільноти вітчизняних майстрів з різьблення, коли виставку його оригінальних робіт організували у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Лаврі. Про що мріють, без перебільшення, майже всі українські митці. Оригінальною методикою українського різьбяра зацікавилися і його однодумці по творчому цех в США. Віднедавна майстер-класи українського ветерана публікують у відомому і поважному журналі для любителів роботи з деревом Scrollsaw Woodworking & Crafts.
Але, перш ніж творчу доріжку, на яку став фронтовик у мирному житті, доля застелила шовковою травичкою, довелося йому крокувати і колючим тереном. Розмірений ритм життя підприємця із Нової Каховки А. Обельця, як і тисяч інших українців, порушила війна на Донбасі. У серпні 2014 року 54-річний чоловік, коли для мобілізованих скасували вікові обмеження, переступив поріг військкомату і почав обходити кабінети військово-лікарської комісії на предмет придатності до службі. Скептики, котрі не вірили, що призовник, життя якого вже перевалило за екватор, виявилися присоромленими: херсонець мав непогану фізичну форму і без проблем пройшов комісію. Після чого, його – старшого лейтенанта запасу, який офіцерське звання отримав, закінчивши військову кафедру Одеського університету, призначили командиром аеромобільного взводу із мобілізованих призовників в батальйон «Фенікс», який формували в складі 79-ї десантної бригади. Відтоді і почалася служба новоспеченого взводного, яка розтяглася на 15 місяців в зоні АТО.
«В зону бойових дій мій взвод потрапив не одразу. Спочатку ми пару місяців відновлювали військовий вишкіл на полігонах Широкий Лан і Тернівський, що в Миколаївській області, – пригадує початок свого воєнного шляху фронтовик. – Тоді був дуже напружений період, адже тренування геть виснажували кожного призовника. Тоді я потрапив і у ДТП, коли переганяв з водієм «джипа» до своєї частини, який нам передали волонтери. Дістав численні забої. Думав, що на цьому моя служба і закінчиться. Але, на щастя, кістки вціліли і після лікування наприкінці осені 2014 року разом із своїм взводом відправився спочатку на кордон з Кримом поблизу Чонгару, а згодом і у сектор «М»…».
Десантники бригади, де служив А. Оробець, тоді не тільки прикривали свою артилерію, але і мали завдання «демонструвати» противнику силу нашого війська. Тобто, уточнює офіцер, створювали ілюзію присутності на нашій ділянці фронту сили силенної бойової техніки. Якої тоді в бригаді насправді було дуже мало. Приміром, в роті, в якій він служив, було всього три БТР-80. Тож десантників взимку 2015 року перед «спектаклем» саджали на броню і верхи на БТР вони їздили вздовж лінії розмежування. Іноді на швидкості до 70 кілометрів за годину. Було дуже холодно і небезпечно…
«Одного разу я повіз свого бійця – порушника дисципліни, відбувати покарання на гауптвахту до Миколаєва. На летовищі там побачив понад три сотні новеньких БТР-80, які довгими рядами вишикувалися просто неба на бетонці. У нас техніки не було, а там її для чогось зберігали…, – нарікає десантник. – До речі, свого бійця я забрав вже через два дні. Гауптвахта перебувала під наглядом місії ОБСЄ, чиї інспектори прискіпливо стежили за тим, щоб там було тепло, затишно, все обладнано за європейськими нормами. І це в той час, коли ми на позиціях щодня ловили дрижаків. Тож, подумав, що бешкетник не заслужив права на відпочинок у «санаторії». Хай спокутує провину на позиціях разом із всіма…».
Демонстрація сили противнику на броні БТР таки далася взнаки: А. Обелець застудив на морозі і пронизливих вітрах травмоване під час ДТП плече і після лікування у шпиталі його призначили вже на посаду заступника командира саперної роти з виховної роботи. Про саперів, чиї лави він поповнив, фронтовик і нині дуже високої думки. За оцінкою офіцера, сапери не тільки надійний кістяк будь-якого роду військ, бо без них важко уявити фронтові будні, але і по-справжньому мужні люди.
«Сапери завжди перебувають попереду: або розміновують ділянки, через які мають пройти частини, або супроводжують колони техніки тощо. Причому, під час руху колони сапер сидить відкрито на броні переднього БТР, щоб вчасно помітити міну та її знешкодити. І це на видноті у противника. Чиї снайпери, які будь-якої миті можуть його легко «зняти», – розповідає про особливості служби військовослужбовців своєї роти А. Оробець.
Після демобілізації у жовтні 2015 року треба було вирішувати, чим займатися на «гражданці». Дружина не радила знову випробувати себе в підприємництві, бо за час, який він служив у війську, було втрачено чимало ділових зав’язків. Керуючись порадою на кшталт того, що всіх грошей не заробиш, «атовець» вирішив присвятити себе творчості.
Свого часу він захоплювався роботою з деревом, непогано малював ще в студентські роки тощо. Тож підґрунтя для нового заняття в А. Оробця вже було. Так хобі перетворилося для фронтовика на серйозне заняття. Знайшов себе офіцер запасу в техніці інтарсії –прорізної об’ємної мозаїки по дереву. Але за власною оригінальною методикою, коли деталі майбутніх композицій з дерева не випилюються, як зазвичай, а… випалюються.
«Як правило, я працюю з дошкою розміром 20х40 сантиметрів. Переважно із сосни. Спочатку розробляю ескіз майбутнього твору. Іноді доводиться перемальовувати олівцем до десятка разів, поки не вийде те, що я хочу, – ділиться з кореспондентом «НОВА» митець творчими секретами. – Після того, як на підготовлену дошку перенесено ескіз, починаю випалювати його окремі деталі. Для цього в мене є спеціальний прилад за допомогою якого регулюю напругу, що розпалює до червоного кольору тонку струну з вольфраму. Коли призвичаєшся, процес іде дуже швидко. Випалені деталі «виходять» без сколів, із гладкими краями, що в подальшому дуже полегшує процес складання фігур…».
Якщо художнім задумом фронтовика передбачено створити різнокольорову роботу, то у хід ідуть морилки. Сповна використовується і природна текстура деревини, що надає роботам неповторний вигляд. Правда, шкодує А. Оробець, в нас можливості обмежені. А от в США, любителі інтарсії значно частіше використовують природну текстуру деревини, бо там значно багатше на екзотичні дерева рослинний світ. Особлива тема в творчості «атовця» – роботи на релігійну тематику.
«Ми – глибоко віруюча родина, тож до теми відображення у своїх роботах, приміром, біблейських сюжетів, ставлюся дуже відповідальне, – зізнається офіцер. – Перш ніж взяти до рук олівця, щоб покласти перші штрихи майбутнього сюжету, читаю все, що можна знайти на цю тему – Біблію, Новий Завіт тощо. Обов’язково потрібно бути, як кажуть, в темі. Тоді і робота ладиться. Усі роботи на релігійну тематику, особливо ікони, освячуються…».
Сьогодні, коли дуже багато кажуть про соціальну реабілітацію учасників бойових дій, проводити її, залучаючи вчорашніх воїнів до азів мистецтва, справа безпрограшна, переконаний О. Оробець. І пригадує, як у Львові, де в місцевому шпиталі лікувалися учасники АТО, він розгорнув свою першу виставку. Запросив і побратимів. Зустріч з ними у виставковій залі стала прикладом соціальної реабілітації.
«На своєму прикладі, а мені було вже 56 років, коли я звільнився, я демонстрував фронтовикам, чого можна досягти, якщо в тебе багате духовне життя і ти прагнеш справжніх змін у повоєнному житті, – констатує ветеран. – Тож, ніколи не слід здаватися і опускати додолу руки під тиском обставин…
Сьогодні в творчому доробку фронтовика вже понад сто унікальних робіт в основу яких покладено орнаменти, народні мотиви, біблейські сюжети, ікони, квіткові композиції, зображення звірів і птахів тощо. Кожна робота зберігає тепло рук майстра, який після фронту знайшов себе в мистецтві. І каховський художник-самородок й далі удосконалює майстерність і іде вперед з притаманною фронтовикам наполегливістю…
Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
