Сьогодні в Польщу з офіційним візитом прибув командир 5-го армійського корпусу США генерал-лейтенант Джон Колашескі. Про це повідомляє Міноборони країни.
Minister @mblaszczak: cieszę się z tego, że zastępcą dowódcy @V_Corps_ będzie polski generał. Stanowisko to obejmie gen. Joks. Dzięki naszej wspólnej 🇵🇱🇺🇸współpracy wojskowej, Polska i cała wschodnia flanka NATO są bardziej bezpieczne. pic.twitter.com/6qi37x9x4o
— Ministerstwo Obrony Narodowej 🇵🇱 (@MON_GOV_PL) March 29, 2021
Нагадаємо, що восени 2020 року в польському місті Познань був створений передовий штаб 5 корпусу. Крім того, в лютому цього року міністр оборони Польщі Маріуш Блащак повідомив, що заступником командира американського корпусу буде призначено польського генерала.
Сьогодні в ході зустрічі Колашескі з Блащак була узгоджена кандидатура польського генерала дивізії Адама Йокс на посаду заступника командира 5-го АК США. На даний час Йокс керує Об’єднаним навчальним центром НАТО в польському Бидгощі.
За словами Девіда Очманека, колишнього високопоставленого чиновника Міністерства оборони, який допомагає проводити військові ігри для Пентагону в аналітичному центрі RAND Corp, в імітованому бою, коли Китай намагається вторгнутися на Тайвань, Сполучені Штати часто програють. Про це повідомляє “NBC”.
Очільник Індо-Тихоокеанського командування Збройних сил США адмірал Філіп Девідсон попередив сенаторів, що США втрачають свою військову перевагу над Китаєм і що Пекін може прийняти рішення спробувати захопити контроль над Тайванем силою до 2027 року.
За словами журналістів, навіть якщо Китай утримається від прямих військових дій на Тайвані, американські офіційні особи і аналітики побоюються, що Пекін в кінцевому підсумку може змусити Тайбей здатися за допомогою постійного військового й економічного тиску, які створюють відчуття, що США не можуть гарантувати оборону острова.
Якщо Китаю вдасться підпорядкувати собі керований демократами Тайвань, це викличе шокову хвилю в американській мережі альянсів і змусить інші демократичні уряди в Азії засумніватися в надійності і силі Вашингтона – резюмує видання.
Наразі Індія і США почали проведення дводенних військово-морських навчань в східній частині Індійського океану. Для поліпшення взаємодії винищувачі ВПС Індії були включені в навчання з відпрацювання повітряних перехоплень і протиповітряної оборони з ВМС США.
На фото палубний винищувач радіоелектронної боротьби ВМС США Boeing EA-18G Growler летить в одному строю з індійськими винищувачами Су-30МКІ і винищувачем-бомбардувальником SEPECAT Jaguar.
Безпекова обстановка у північно-східному та південно-східному районах ДР Конго залишається складною, це пов’язано з новою хвилею нападів бойовиків незаконних збройних формувань на місцеве населення.
Протце повідомляє прес-офіцер 18-го окремого вертольотного загону Юрій Кульпа у Фейсбук.
27 березня в районі населеного пункту TCHABI, (65 км Пн.-Сх. BENI) внаслідок сутички між військовослужбовцями збройних сил ДР Конго та незаконними збройними формуваннями, два військовослужбовці ДРК отримали вогнепальні поранення.
Відповідно до розпорядження командування Місії ООН у ДР Конго були залучені два гелікоптери українського національного контингенту з режиму чергування “STAND-BY”для перевезення медичного персоналу та аеромедичної евакуації поранених.
Екіпажі українських вертольотів доставили важко поранених військовослужбовців FARDC у госпіталь Місії ООН, після чого повернулися до місць розташувань.
Загалом від початку чергової ротації українські вертолітники виконали 11 екстрених медичних евакуацій з метою порятунку поранених та важкохворих осіб та надання їм невідкладної медичної допомоги.
Все українське, що росіяни не можуть знищити, вони згодом видають за своє, російське. І ось дійшла таки черга і до видатного українського Кобзаря: Тараса Шевченка на Росії назвали “російсько-українським поетом”.
У Міністерстві закордонних справ України прокоментували таке «нове трактування» Російського центру науки і культури в Києві. Будучі філією російського Держагентства “Росспівробітництво”, цей «осередок розвідки і пропаганди» організував 09 березня 2021 року в Києві захід: “Підбиття підсумків Міжнародного творчого конкурсу сучасних поетів у день пам’яті російсько-українського поета Тараса Шевченка”.
“У зв’язку із маніпулятивними та зухвалими зазіханнями країни-агресора на історико-культурну і філософську спадщину Т. Г. Шевченка, наголошуємо, що національна самоідентифікація Кобзаря – непримиренного борця за національне і духовне відродження України, визволення нашої Батьківщини з-під гніту Росії – не може викликати жодних сумнівів. МЗС заперечує будь-які російські наративи стосовно Т.Г.Шевченка”, –прокоментували в МЗС.
У відомстві додають, що Російський центр науки і культури в Києві – це єдина в Україні державна установа Росії з функціями культурного представництва. І, згідно з угодою між Кабінетом міністрів України та урядом Росії про заснування та умови діяльності інформаційнокультурних центрів від 27.02.1998 року, в Москві створений і функціонує Національний культурний центр України. Це українське представництво не має філій в інших містах Росії, йдеться у відповіді МЗС.
Російський центр культури й науки спільно із російською агенцією “Россотрудничество”, визнані Європейським парламентом у 2016 році як пропагандистські організації. Відповідаючи на запит Радіо Свобода, у РНБО запевнили, що розглянуть питання припинення діяльності цього «Російського центру», якщо надійде відповідне подання від “президента України чи іншого суб’єкта законодавчої ініціативи”.
УПА, або «Українська Паперова Армія» – так військові інколи жартома називають Збройні Сили України, коли вже армійська бюрократія їх остаточно допікає. А допікає, останнім часом, вона їх все частіше.
З бюрократією знову обіцяють боротися
«Хто в армії служив, той у цирку не сміється», – стара армійська приказка, яка чомусь згадалась після нещодавнього інтерв’ю Укрінформу начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенанта Сергія Корнійчука.
«Паперової бюрократії не так легко позбутися», – справедливо зауважив генерал-лейтенант та додав, що «першими кроками у зменшені потоку документів у Збройних Силах України стане заборона на створення книг, журналів на рівні від відділення до батальйону, які не передбачені нормативними документами». Гарна ідея, якщо її реально вдасться втілити в армійське життя. До цього усі намагання вищого військового керівництва покінчити з армійською бюрократією залишалися на рівні заяв про наміри.
От якби після цього першого кроку послідував й другий – обмеження потоку «цінних вказівок» та дивних й нікому не потрібних розпоряджень, які паперовим валом з вищих органів управління просто «накривають» військові частини. З цього приводу на мене нахлинули спогади про деякі «шедеври» таких розпоряджень, які отримував та на які доводилося надавати доповіді у вищі штаби. Саме тоді я повністю зрозумів значення вислову: «страшне перо не в гусака». У випадку, про який хочу розповісти, воно виявилося не пером, а письмовим розпорядженням що надійшло електронними засобами зв’язку до районного військкомату, де довелося служити останні два роки перед звільненням. І не від гусака, а від командувача оперативним командуванням. Абсолютна реальна історія з особистого армійського досвіду.
“Проаналізувати…”, “Виявити…”, “Забезпечити…”
На початку 2018 року до мого РВК, як і до усіх інших, надійшло розпорядження з обласного військкомату в якому з посиланням на відповідні розпорядження командувача військ ОК «П…» та з метою «недопущення втрат особового складу внаслідок зловживання алкогольними напоями» вимагалося виконати певні дії та провести різні заходи, а також надсилався «План щодо формування прихильності до здорового способу життя, недопущення випадків зловживання спиртними напоями». Звісно що про їх виконання вимагалася доповідь. Добре що не до ранку, як це буває зазвичай, а через тиждень. Усе б нічого, буденна для армії бюрократична процедура, якби не зміст вказівок вищих начальників. Щоб краще зрозуміти усю їх оригінальність чи кумедність, варто пояснити, що у районних військкоматах тоді проходили службу близько десятка військових та трохи менше цивільних службовців. А зазвичай через вакантні посади, відрядження та відпустки у наявності було не більше десятка людей загалом, включаючи цивільних жінок.
Перша вимога – «організувати роботу щодо виявлення шляхів (джерел) надходження алкогольних напоїв до військових комісаріатів та осіб, які цьому сприяють та спільно з представниками Національної поліції України створити умови, які унеможливлять придбання військовослужбовцями спиртних напоїв»!
Далі старший начальник поставив завдання «забезпечити постійний контроль за вибуттям груп особового складу за межі дислокації підрозділів, забезпечивши при цьому включення до вказаних груп військовослужбовців, здатних попередити та не допустити придбання та вживання алкогольних напоїв іншими особами».
У наступній вимозі та людина, що готувала це розпорядження на підпис командувачу, напевно, дала політ своїй бюрократичній фантазії. Далі дослівно: «провести командирські та інші види інформування щодо пропагування здорового способу життя та не сприйняття випадків вживання спиртних напоїв, з метою формування у військовослужбовців нетерпимого ставлення до так званого «помірного вживання алкогольних напоїв», у тому числі з підстав, які особовий склад називає «традиційними та виправдовувальними» (відзначення днів народжень, державних та релігійних свят, народження дітей, онуків, сварки з членами сімей тощо)». Тобто усе нам було роз’яснено дуже детально, хіба що упустили назвати відзначення отримання військових звань. Ну, то таке – межі бюрократичної досконалості не існує.
“Організувати…”, “Провести…”, “Продовжити…”
На цьому вказівки не закінчувалися. Далі вимагалося організувати співпрацю з підрозділами Національної поліції України та Прикордонної служби за місцем дислокації для залучення кінологічних служб (службових собак) до проведення заходів з виявлення місць зберігання наркотичних речовин. Крім того, від військових комісарів вимагали за кожним випадком розпивання спиртних напоїв складати протоколи про вчинення адміністративного правопорушення та направляти їх до суду, а також «забезпечити невідворотність покарання командирів, начальників», підлеглі яких вживали спиртні напої.
Завершувалося все це вимогою «продовжувати роботу щодо звільнення з військової служби за службовою невідповідністю військовослужбовців, які систематично вживають алкогольні напої, з відповідними записами про зловживання алкогольними напоями у військові квитки».
До розпорядження додавався ПЛАН з 17 пунктів на трьох аркушах щодо формування у військовослужбовців прихильності до здорового способу життя, недопущення випадків зловживання спиртними напоями.
Не став чекати тиждень і через п’ять днів, скориставшись тим, що залишився виконувати обов’язки військового комісара, відправив доповідь про виконання цього розпорядження. Намагався бути максимально точним, щоб не звинуватили у бездіяльності, але трішечки дотепним, щоб старші начальники самі усе зрозуміли.
Шляхи виявлені, особи встановлені, собак та прикордонників не знайшли…
Письмову доповідь розпочав з того, що у військкоматі алкогольні напої не вживають. Потім перейшов до конкретики по пунктах розпорядження: «шляхами (джерелами) можливого надходження алкогольних напоїв до військкомату є магазини, що знаходяться у селищі…». Варто зауважити, що райцентр був зовсім маленький й магазинів у ньому було небагато, але висилати їх список не став.
«Особами, які можуть цьому сприяти, є продавці цих магазинів», – продовжував я свою аналітичну доповідь, щоб старші начальники краще зрозуміли, хто саме у магазинах може продавати алкогольні напої. Далі йшла пропозиція та констатація факту неможливості її реалізувати: «Для створення умов, які унеможливлюють придбання військовослужбовцями спиртних напоїв потрібно або закрити усі магазини, або заборонити в них торгівлю алкогольними напоями, що за чинним законодавством є неможливим».
Після цього аналізу юридичної сторони питання протидії торгівлі алкоголем у своїй доповіді зазначив про «забезпечення контролю» та додав про проведення «командирського та суспільно-політичного інформування щодо пропагування здорового способу життя та не сприйняття випадків вживання спиртних напоїв, формування нетерпимого ставлення до так званого «помірного вживання алкогольних напоїв». Тобто доповів дослівно усе так, як вимагалося у розпорядженні.
Далі вже не міг стримати політ власної фантазії та продовжував доповідь по кожній вимозі щодо боротьби з пияцтвом, перефразовуючи речення з отриманого розпорядження. «РВК не вдалося налагодити співпрацю з районним відділенням Національної поліції України та Прикордонною службою щодо залучення кінологічних служб (службових собак) до проведення заходів з виявлення місць зберігання наркотичних речовин через те, що кінологічної служби у місцевому відділені поліції немає, як і окремих службових собак, а Прикордонної служби немає не тільки у нашому районі, а й в області», – зауважив я в доповіді, щоб старші начальники згадали про те, що область знаходиться далеченько від державних кордонів, відповідно й прикордонникам у ній робити нема чого. Колеги запропонували розвити цей пункт доповіддю щодо спроб використання з цією метою бродячих собак, яких у селищі було повно, чи собак приватних осіб. Але вирішив, що то вже буде явним знущанням з щирих почуттів старших начальників та не пішов на це. А може просто згадав знайоме усім військовим прислів’я, що «ініціатива в армії завжди б’є по ініціатору» та побоявся, що старші начальники не оцінять гумору та заставлять реально відловлювати й навчати бродячих псів навичкам пошуку наркотиків. В армії й не таке буває. Вирішив, так би мовити, перестрахуватися.
Наступним пунктом доповіді була констатація, що «у військкоматі немає військовослужбовців, які систематично вживають алкогольні напої, і тому продовжувати роботу по їх звільненню за службовою невідповідністю нема з ким». Наприкінці доповів що у закладі «налагоджена робота щодо виконання ПЛАНУ щодо формування прихильності до здорового способу життя…» та перелічив декілька заходів з надісланого плану. Один з них – про проведений «кінолекторій з переглядом відеофільмів, спрямованих на профілактику вживання спиртних напоїв». Вжив ті слова, що були написані в отриманому разом з розпорядженням ПЛАНОМ. Представив сам собі цю картину – як усі співробітники військкомату замість того, щоб займатися службовими справами, сидять та дивляться відеофільми про боротьбу з пияцтвом, посміхнувся, та залишив цей пункт у доповіді. Якщо старші начальники вважають, що так має бути, то хай думають, що так воно і є.
Про реакцію та наслідки
Розуміючи що мою доповідь в обласному військкоматі можуть навіть не прочитати через величезну кількість схожих доповідей з різних питань, вирішив попередити посадову особу, відповідальну за цей напрямок, що доповідь містить дуже важливу інформацію та попросив включити її елементи у доповідь командувачу ОК «П…». Звісно, розумів, що робити цього ніхто не стане, та хотілося отримати хоч якусь реакцію. Не дочекався. Мабуть, старші начальники не знали, як правильно відреагувати. Адже формально я все доповів нібито так, як вимагалося у розпорядженні.
До чого ці спогади? Якби це був виняток, то можна було б посміятися та забути про цей випадок. Але такі розпорядження в ЗСУ скоріше норма, ніж виняток. Щоправда, не тільки у нас. Колись про схожі речі ще сто років тому писав Ярослав Гашек у своєму романі «Пригоди бравого вояка Швейка». Хто не читав – раджу. Дуже багато чого нагадує.
Щодня десятки органів військового управління розсилають сотні, а то й тисячі всіляких розпоряджень з різних питань. Командувач, або відповідний військовий начальник, яким проєкти цих документів приносять на підпис, зазвичай їх навіть не читає, бо через величезну кількість це фізично неможливо. Зазвичай такі розпорядження, за невеликим виключенням, містять трохи бюрократичної каламуті, повторення вимог статутів, дублювання того, що вже було наказано зробити раніше, а інколи їх доповнює й відверта дурня. Чому так відбувається? Мабуть, тому що купа різних начальників у вищому штабі мають показати свою роботу та значущість. Що від них щось залежить та без їх «цінних вказівок» у військах усе зупиниться. А заодно й перестрахуватися по усіх напрямках. А раптом щось станеться, десь відбудеться якась надзвичайна подія, то цей начальник зробив усе, щоб її попередити – готував й направляв розпорядження, вимагав проаналізувати, виявити, забезпечити, організувати, усунути, провести, продовжити… Він тут ні до чого. Винні ті, хто все це не зробив, або зробив неякісно та формально. Відповідно й нижчі військові командири та начальники, отримавши такі розпорядження «зверху» можуть додати щось своє, а частіше просто ретранслюють їх до військових частин, намагаючись зняти з себе відповідальність. При цьому дурню дурнею ніхто ніколи не називає. Система працює, розпорядження та звітні доповіді на них йдуть потоком в обидва напрямки. Та от чи є від того хоч якась користь для армії окрім імітації кипучої діяльності її штабів та командувань? На все це тисячі офіцерів безглуздо витрачають свій час та сили. І цілком справедливо називають Збройні Сили «Українською паперовою армією», або скорочено – УПА.
А може варто начальнику Генерального штабу чи Міністру оборони ввести квоти для кожного командувача та військового начальника на кількість та об’єм направлених у війська розпоряджень? Та скорочувати ці квоти щоквартально або щомісячно. Щоб відповідні командувачі, командири та начальники вміли виділяти головне, встигали прочитати усе, що їм готують в якості проєктів розпоряджень їх штаби, та не відправляли до військ нікому не потрібні вказівки та розпорядження, породжуючи армійську бюрократію. А ще треба змінити саму армійську систему, щоб діяльність відповідного офіцера органу військового управління оцінювали не за кількістю підготовлених наказів, розпоряджень та вказівок, а по їх якості, професіоналізму, стислості, реальної потреби, необхідності та доцільності. І щоб кращим визнавався той, хто може досягти більшого успіху меншими зусиллями. У тому числі й бюрократичними. Хочеться вірити, що саме це й стане другим кроком у справі зменшення потоку документообігу у Збройних Силах України, про що наголосив начальник Генерального штабу ЗСУ.
Віктор КРУК, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
На нашому порталі постійно публікуються матеріали щодо прав та пільг військовослужбовців, ветеранів війни та проблем сучасної армії. Однією з таких проблем є бюрократія та показуха в українській армії. Про це ми нещодавно з гумором писали, вважаючи його дієвим засобом у боротьбі з цим прикрим явищем
Як повідомляє французьке мережеве видання “Intelligence Online”, Франція пропонує Україні поставку винищувачів “Dassault Rafale” для заміни застарілих винищувачів радянського виробництва. Повідомляється, що переговори про продаж Україною винищувачів Rafale повинні стати “головною темою” порядку планованого в першій половині 2021 року візиту президента Франції Емануеля Макрона до Києва.
“Президент Франції вірить в шанси “Rafale”… У Парижа є перевага: його комерційна система, що здатна підтримувати такий контракт, вже існує” – повідомляє “Intelligence Online”. За даними ресурсу, уряд Франції готовий виділити державні гарантії на кредит в розмірі 85% від вартості контракту, на що французьке Міністерство фінансів нібито вже зарезервувало 1,5 млрд євро.
На першому етапі мова йде про можливість продажу Україною від 6 до 12 літаків Rafale, що відповідає параметрам попередньо схваленого міністерством оборони України у 2020 році перспективного плану розвитку Повітряних сил України до 2035 року “Візії Повітряних Сил 2035” ( “Бачення Повітряних сил 2035”). Центральною частиною плану є заміна літаків МіГ-29, Су-27, Су-24М, Су-25, Су-24МР Повітряних сил України на єдиний багатоцільовий винищувач покоління “4 ++”.
У США триває розробка перспективних бойових лазерів різного призначення, в т.ч. повітряного базування. Один з нових зразків призначається для установки на літаки-винищувачі, а поява першого зразка очікується у 2025 році. У разі успішного завершення цього проекту можлива розробка інших моделей з підвищеними характеристиками і іншою архітектурою.
З ініціативи Науково-дослідної лабораторії ВПС США (AFRL) в даний час розробляється проект SHiELD (Self-Protect High Energy Laser Demonstrator – «Демонстратор високоенергетичного лазерного самозахисту»). Одним з учасників програми є компанія Lockheed Martin зі своїм проектом TALWS (Tactical Airborne Laser Weapon System – «Тактична авіаційна система лазерної зброї»).
Метою проекту SHiELD є створення підвісного контейнера з високоенергетичним лазером, здатного захистити літак-носій від зенітних або авіаційних ракет. Передбачається, що різні засоби спостереження, включаючи елементи бортового комплексу оборони, стежитимуть за навколишнім простором, виявлятимуть пуски ракет і видаватимуть цілевказування на SHiELD. Завданням останнього стане «засліплення» головок самонаведення і «спалювання» елементів конструкції ракет.
Контейнер SHiELD призначається для літаків тактичної авіації, що накладає серйозні обмеження за розмірами, масою та енергопостачанням. Однак в Lockheed говорять про наявність необхідних технологій і компонентів, що дозволяють створити лазер TALWS в оптимальному форм-факторі з достатніми характеристиками.
AFRL і Lockheed Martin вже провели перші випробування компонентів для SHiELD. Зокрема, ще весною 2019 року малопотужний варіант лазера випробували на наземному стенді, а нині плануються нові випробування більш потужних випромінювачів. Передбачається розробка уніфікованих систем, придатних для використання в ВПС і в сухопутних військах.
Компанія Lockheed вже розкрила деякі подробиці проекту TALWS. Основним компонентом виробу є лазер, хоча тип і потужність цієї складової поки не розкривалися. Відомо тільки те, що лазер буде компактним і зможе видавати промінь потужністю в десятки кіловатів, достатній для ураження оптики і елементів конструкції. При цьому дальність дії і точний ефект теж не називаються.
В останні кілька років Lockheed Martin і суміжники працювали над новою системою наведення променя. Подібні вироби існували і раніше, але метою нового проекту було створення малогабаритного оптичного пристрою, який би вміщався в контейнер.
Ключовою проблемою при створенні будь-якого бойового лазера є енергопостачання. Контейнер TALWS пропонується оснастити акумуляторними батареями або іоністорами з високими характеристиками. Вони будуть заряджатися від бортової мережі літака-носія і при «пострілі» забезпечувати необхідний імпульс.
Для цього проекту також потрібна автоматична система управління, здатна приймати цілевказування від літака і управляти наведенням лазера. При її розробці необхідно вирішити проблему ефективного супроводу цілі і утримання променя на її вразливих елементах протягом певного часу, не дивлячись на переміщення цілі і маневри.
Компанія Lockheed Martin працює над бойовими лазерами не тільки для ВВС. Створюються аналогічні системи для сухопутних військ і флоту. При цьому компанія нерідко використовує спільні рішення і компоненти для різних зразків зброї. Так, вже оголошено, що випробування нової системи наведення почнуться в складі наземного лазерного комплексу протиповітряної і протиракетної оборони. У його складі буде 300-кіловатний лазер і компактна система наведення, також комплекс отримає засоби управління, які після деяких доопрацювань зможуть використовуватися в авіації.
«Системи лазерної зброї пропонують екіпажам безпрецедентні можливості для захисту себе і інших засобів і підвищення загальної бойової ефективності. Lockheed Martin надасть цю можливість винищувачам раніше, чи пізніше», – заявили представники компанії-виробника.
В ході випробувань планується перевірити спільну роботу всіх основних елементів наземного комплексу. При необхідності, їх вдосконалять – і в підсумку вийде набір комплектуючих відразу для двох перспективних розробок. До 2025 року на їх основі виконають повноцінний контейнер SHiELD/TALWS. Як довго триватимуть випробування лазерного контейнера – невідомо. За найбільш оптимістичними прогнозами, до кінця десятиліття проект TALWS можна буде довести до серійного виробництва і впровадження виробів у ВПС і в морській авіації.
В першу чергу, подібні системи знайдуть застосування в ході подальшого розвитку стратегічних бомбардувальників. Такі літаки потребують ефективного захисту, але не можуть нести ракети «повітря-повітря» і не завжди оснащуються гарматами. Інтегровані лазери могли би стати зручним виходом із ситуації. Також можлива установка таких виробів на більш легкі літаки. Втім, в цьому випадку лазерний комплекс буде конкурувати за простір з іншими не менш важливими системами.
Поки мова йде тільки про лазери як засоби самооборони. Однак подальший розвиток технологій може призвести до підвищення потужності випромінювачів і відповідного зростання бойової ефективності. Цілком можливо, що в недалекому майбутньому лазерні комплекси в контейнерному чи інтегрованому виконанні зможуть використовуватися не тільки для оборони від ракет, а й для атаки більших цілей. Але, як показує практика, лазери великої потужності в даний час і в найближчій перспективі не вдасться встановити на тактичні літаки.
Судячи з повідомлень компанії-виробника, в проект вже вкладено великі кошти.
“Ми робимо капітальні вкладення, щоб бути готовими до виробництва ключових компонентів високоенергетичних лазерів в повному обсязі і за низькими цінами. Ми інвестуємо понад 20 мільйонів доларів в наш центр оптичних складових в Орландо, щоб розширити виробничі площі на 40%”, – говорить Марк Стівен, керівник підрозділу Lockheed Martin Missiles and Fire Control зі стратегічного розвитку технологій.
На цьогорічну програму SHiELD покладаються великі надії. У найближчі роки вона може привести до появи нових засобів оборони, а в подальшому на її основі можуть з’явитися нові розробки з більш широкими можливостями. Все це в разі успіху дозволить розробникам програми говорити про швидку революцію в галузі авіаційних засобів оборони і враження.
Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.
Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф і глава МЗС КНР Ван Ї в суботу, 27 березня 2021 року, в столиці Ірану місті Тегеран підписали угоду “Про політичне, стратегічне і економічне співробітництво” строком аж на 25 років!, – інформує DW.
МЗС Ірану відзначили, що угода “дуже ефективно посприяє поглибленню ірансько-китайських відносин”. Китай зі свого боку, розглядає договір з Іраном як частину стратегії під назвою One Belt, One Road (“Один пояс – один шлях”), яка має забезпечити реалізацію мегапроекту “Новий Шовковий шлях”.
Зближення Ірану і Китаю відбулося під час візиту голови КНР Сі Цзіньпіна в Тегеран в 2016 році. Тоді керівники обох країн домовилися розвивати спільну роботу в таких областях, як транспорт, експлуатація портів, енергетика, промисловість і сервіс. Духовний лідер Ісламської Республіки Алі Хаменеї назвав тоді співпрацю з Пекіном “правильним і розумним” кроком.
В парламенті Ірану намір керівництва країни підписати договір з Китаєм були зустрінуті неоднозначно. Причиною для «занепокоєння» стала заява, зроблена в 2020 році колишнім президентом Ірану Махмудом Ахмадінежадом про те, що уряд вирішив вести переговори про укладення “нової угоди на 25 років з якоюсь іноземною державою”. Реагуючи на критику, Мохаммад Джавад Заріф, виступаючи в парламенті, запевнив депутатів, що у підготовлюваної угоди не буде ніяких секретних протоколів, а громадськість отримає повну інформацію про зміст документа після її укладання. Та, не зважаючи на дану обіцянку до сих пір про окремі деталі угоди про співпрацю між КНР і Іраном відомо дуже мало, вказує агентство AFP.
На сьогоднішній день КНР є найважливішим торговим партнером Ісламської Республіки Іран. До того, як в 2018 році США під керівництвом тодішнього президента країни Дональда Трампа в односторонньому порядку відмовилися від дотримання ядерної угоди з Іраном і ввели проти цієї держави санкції, Китай став найбільшим покупцем іранської нафти.
Крім «економічної складової» угода, скоріше за все має і політичну складову. Після розвалу СРСР у світі почала змінюватися «полярність», на місце «провідних країн» почали висуватися «нові гравці». На роль одного із впливових ключових кравців дедалі більше починає претендувати Китай.
Бажання Китаю «відновити історичну справедливість» та «бажання покарати винних за столітнє приниження», призвело до «поширення впливу» Китаю по Світу, де тільки є хоч невеличка можливість. Для поширення свого впливу Китай використовує будь-які механізми тиску: політичні, економічні, культурні, військові.
Об’єднання Китаю та Ірану є закономірним явищем ще й тому, що обидві країни на даному етапі мають «спільне коло ворогів». Крім того, сьогодні міжнародні протиріччя найбільше загострилися саме в районі Східного Середземномор’я, Близького Сходу, Межиріччя, у Північній і Центральній Африці.
Те, що «міжнародні гравці» в Сирії рано чи пізно почнуть шукати «політико-економічні союзників» проти своїх «потенційних ворогів», було зрозуміло ще від самого початку конфлікту. Як бачимо, частина країн, до яких входить і Україна, гуртуються навколо США і НАТО. Тепер з іншого боку ми бачимо поступове оформлення «антиамериканського союзу».
Аслан Гамаєв, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Видання НВ повідомляє про жорстоке вбивство ветерана АТО під Києвом. Учасника війни з Росією близько години били у власній квартирі.
Тіло загиблого знайшли у занедбаній канаві під Києвом з великою кількістю ножевих поранень.
Про це повідомили у пресслужбі столичної прокуратури.
За даними джерела НВ у правоохоронних органах, йдеться про добровольця Олександра Мандича (позивний Ташкент).
За підозрою у вбивстві затримано трьох чоловіків, які пізно ввечері 24 березня близько години били 37-річного ветерана у його квартирі на Печерську, після чого силою посадили до автомобілю і вивезли у невідомому напрямку.
Отримавши інформацію від близьких потерпілого про його зникнення, правоохоронці почали пошуки, а через деякий час вийшли на підозрюваних.
Під час слідчих дій з’ясувалося, що зловмисники вбили Мандича і сховали його тіло за містом.
