Сторінка 10 – Новини ветеранів зі всієї України

«Немає нічого неможливого»: ветеран із Чернігівщини тримає 15 бджолосімей та веде блог у TikTok

Опубліковано by Daria

30-річний ветеран Ігор Сіряченко, який брав участь в обороні Чернігова, нині пересувається на кріслі колісному, займається бджільництвом та веде блог у TikTok. Разом із родиною він живе у Гончарівському, а пасіку облаштував в Отрохах. Чоловік зробив усе так, щоб самостійно доглядати за бджолами та працювати на пасіці без зайвої допомоги.

Історію Ігоря Сіряченко розповідає Суспільне Чернігів.

Ігор Сіряченко родом із Миколаївщини. До Збройних сил України він долучився у вересні 2015 року, після медичного обстеження поїхав на навчання до Десни та опановував спеціальність механіка-водія танка. Згодом чоловік підписав контракт і продовжив службу у 1-й окремій танковій бригаді в Гончарівському, де служив до 2022 року.

У Гончарівському Ігор одружився, у подружжя народився син. У ніч на 24 лютого 2022 року ветерану зателефонував командир взводу та наказав прибути до військової частини. Ігор долучився до оборони Чернігова, а 21 березня 2022 року зазнав поранення. Того дня військовий разом із заступником командира батальйону мав відвезти рації. Після того, як вони виконали завдання, дорогою назад автомобіль потрапив на групу ДРГ, машину розстріляли, а Ігор отримав поранення у плече. Після цього на ветерана чекала тривала реабілітація.

«Хотілося б 100% ходити, але вже пройшов великий термін, поранення було 2022 року. З тим, що в мене залишилося, — я радий тому, що в мене є. Бо я знаю хлопців, у яких схожі поранення, в них все набагато гірше. У мене залишилася чутливість, я трохи відчуваю ноги», — розповідає Ігор.

Займатися бджолами родина почала близько двох років тому, причому сталося це випадково. Після смерті дядька дружини в сім’ї залишився вулик, і взимку Ігор вирішив забрати його, щоб бджоли не загинули. Так у родини з’явилася перша бджолосім’я, а згодом пасіка почала розростатися.

На початку не всі знайомі вірили, що ветеран зможе самостійно займатися бджолами. Йому казали, що навіть один-два вулики можуть бути надто важкими для людини на кріслі колісному, однак Ігор продовжив працювати. Нині він планує розширювати пасіку, а бджільництво називає справою для душі та додатковим джерелом доходу для родини.

«Багато мені хто казав, що один-два вулики. “Ти не потягнеш — це дуже важко, ти на візку”. В принципі, так дивлюсь по собі, що я справляюся, і ще будемо розширювати», — каже ветеран.

Пасіку в Отрохах Ігор облаштував з урахуванням своїх можливостей. Вулики розміщені на такій висоті та відстані, щоб чоловікові було зручно під’їжджати до них на кріслі колісному та самостійно обслуговувати бджіл. Дружина Ігоря допомагає з окремими справами, зокрема може принести рамки або подати необхідні речі, адже сама трохи боїться бджіл.

Наразі ветеран готує пасіку до зими. Цього сезону він планує залишити зимувати 15 бджолосімей, а надалі хоче займатися розведенням бджіл та маток породи Бакфаст. Також Ігор планує продавати бджолопакети, відводки та бджолосім’ї, адже, за його словами, з ними працювати дещо простіше.

Про свою пасіку та роботу з бджолами Ігор розповідає у TikTok. Ідея вести блог з’явилася після того, як його син почав знімати та публікувати власні відео на YouTube. Хлопчик запропонував батькові теж показувати свою роботу, і ветеран почав знімати ролики про пасіку та повсякденне життя. У своїх відео Ігор також показує, як самостійно майструє вулики.

Для нього блог — це не лише розповідь про бджільництво, а й спосіб показати іншим ветеранам та людям із інвалідністю, що після поранення життя не закінчується. Чоловік хоче на власному прикладі показати, що крісло колісне не заважає працювати, займатися улюбленою справою та розвивати власну справу.

«Найперша ідея, яка була, — щоб люди бачили, що візок не є вироком. І хочеться показати, що немає нічого неможливого, що візок — не вирок, можна працювати і на візку, і тримати пасіку», — говорить Ігор Сіряченко.

Ветеран заявив, що під час перевірки документів працівники ТЦК зіштовхнули його з дороги в рів

Опубліковано by Daria

На Волині ветеран війни Вадим Жук заявив про конфлікт із працівниками ТЦК та СП, який, за його словами, стався у селі Лище. Чоловік розповідає, що їхав велосипедом, коли його нібито зіштовхнули з дороги у придорожній рів. Після падіння, за словами ветерана, працівники почали вимагати в нього документи.

Детальніше про це розповідає телеканал “Конкурент Волинь”.

За словами Вадима Жука, інцидент стався, коли він рухався з боку Луцька до центру села. Назустріч їхала колона з трьох автомобілів, один із яких, як стверджує чоловік, був поліцейським. Він каже, що з автомобілів вийшли люди у військовому або мілітарі-одязі та під час зупинки він упав у рів. Ветеран стверджує, що після падіння працівники ТЦК почали перевіряти його документи. Водночас чоловік каже, що має документи, які дають йому право на відстрочку від мобілізації. Він відмовився показувати їх, доки, за його словами, не з’ясують обставини самого падіння.

«Я кажу, ніякі документи я вам не буду показувати, поки не розберемося, чого вони мене зіштовхнули взагалі. Це ж не методи зупинки, навіть якщо для перевірки документів», — розповів Вадим Жук.

За словами ветерана, працівники ТЦК заперечили, що штовхали його. Водночас чоловік стверджує, що свідками події стали двоє людей, які їхали автомобілем «Duster» позаду колони. Він також припускає, що момент інциденту міг зафіксувати відеореєстратор поліцейського автомобіля, який перебував неподалік.

Вадим Жук розповідає, що після конфлікту намагався звернутися до поліцейських, однак, за його словами, екіпаж поїхав. Після цього чоловік викликав правоохоронців і швидку допомогу.

Інцидент стався менш ніж через два тижні після смерті сина Вадима Жука — Дениса Жука. Чоловік був офіцером-прикордонником і захищав Україну від початку повномасштабного вторгнення. Денис помер 17 вересня після отриманих травм, а його поховали незадовго до описаного конфлікту.

Вадим говорить, що сприймає ситуацію як неповагу до себе та пам’яті про загиблого сина. За його словами, він не планує залишати інцидент без уваги та хоче домогтися з’ясування обставин. Раніше чоловік також працював у ветеранській сфері та каже, що чув від інших ветеранів про подібні ситуації, однак раніше не стикався з ними особисто.

За інформацією, наданою у матеріалі телеканалу «Конкурент Волинь», журналісти звернулися за коментарем до обласного ТЦК та СП. Проте позиція відомства щодо описаного інциденту поки що невідома.

Ветерани в українській політиці: чи готова країна до їхнього приходу у владу

Опубліковано by Daria

Після завершення війни українська політика майже напевно зміниться, і одним із найпомітніших чинників цих змін стануть ветерани. Максим Черкашин, співзасновник та співорганізатор фестивалю Faine Misto, дослідив питання, чи готова українська політики до ветеранів у владі.

Станом на травень 2026 року статус ветерана в Україні мають понад два мільйони людей, а уряд прогнозує, що разом із членами родин після завершення війни ветеранська спільнота охоплюватиме 5–6 мільйонів українців. Водночас ветеранське середовище не є однорідним: люди приходили до війська з різних професій і після служби можуть повернутися до підприємництва, освіти, юриспруденції, фермерства, ІТ чи громадської діяльності.

Суспільний запит на участь ветеранів у політиці вже помітний. За опитуванням Центру Разумкова наприкінці 2025 року, 57% українців вважали, що військові та ветерани після війни мають іти в політику на національному рівні, а 50% — на місцевому. Серед тих, кого громадяни хотіли б бачити у майбутній Верховній Раді, військових і ветеранів назвали 48% опитаних.

Україна вже має досвід залучення військових до політики після 2014 року. Тоді учасники АТО були у списках п’яти з шести політичних сил, які пройшли до Верховної Ради, а загалом у парламенті VIII скликання було близько 30 учасників АТО. Їхня присутність посилила увагу до питань оборони, підтримки військових, російської агресії, Криму та Донбасу, однак депутати з військовим досвідом залишилися розподіленими між різними фракціями й не сформували спільного механізму впливу.

Досвід того періоду оцінюють по-різному. У сучасному дослідженні ЧЕСНО ветерани, згадуючи парламент 2014–2019 років, говорили про відчуття, що частину військових політична система використала як «бренд». Інші учасники дослідження, зокрема політики та експерти, пов’язували проблеми того періоду не з самим військовим досвідом кандидатів, а з браком політичних компетенцій, командної роботи та розуміння системи.

Ще одне питання — чи самі ветерани готові йти в політику. Не дивлячись на те, що більшість ветеранів невдоволені рішеннями влади, бажаючих долучитися до законодавчої структури не так вже й багато.

Більшість сучасних опитувань вимірюють передусім ставлення суспільства до участі ветеранів у владі, а не їхню готовність балотуватися. Наприкінці 2025 року дослідження ЧЕСНО та КМІС показало, що 66% українців позитивно або радше позитивно ставляться до участі ветеранів у політичному житті. Водночас 30% опитаних називали одним із головних бар’єрів недостатні знання політичних процесів або відсутність відповідного досвіду. Державні квоти для ветеранів серед механізмів підтримки обрали лише 8,9% респондентів, тоді як значно частіше називали навчання, розвиток ветеранських об’єднань і доступ до ресурсів.

Це показує, що суспільний запит стосується не лише присутності ветеранів у політиці, а й можливостей для отримання необхідних знань і навичок.

Серед самих ветеранів ставлення до участі політичних партій також не було однозначним. За опитуванням Українського ветеранського фонду 2023 року, 38,7% позитивно поставилися б до можливого запрошення ветеранів політичними партіями, тоді як 34,6% — негативно.

У фокус-групах ветерани також говорили про ризик, що політики використовуватимуть їх передусім для піару. Політика потребує не лише суспільної довіри та лідерських якостей. Це також робота з бюджетами, процедурами, переговорами, компромісами, коаліціями та відповідальністю за рішення. Військовий досвід може дати людині навички лідерства, командної роботи та відповідальності, але не замінює знань про бюджетний процес, законотворчість чи державне управління.

Досвід інших країн показує, що залучення ветеранів до цивільного управління не обов’язково означає збільшення їхньої кількості в парламентах. У США діють механізми доступу ветеранів до федеральної цивільної служби, а також програма Veterans Local Government Management Fellowship, яка дозволяє військовослужбовцям перед завершенням служби отримати практичний досвід роботи в органах місцевого самоврядування. У Великій Британії ветерани, які відповідають мінімальним вимогам вакансії у Civil Service, можуть отримати гарантований перехід до наступного етапу відбору, але це не означає автоматичного призначення на посаду. У Канаді працюють механізми пріоритету та переваги для ветеранів під час частини конкурсів на державну службу. За перші чотири роки через них відбулося 1667 призначень, однак оцінка програми показала практичну проблему: ветеранам часто складно перекласти військовий досвід мовою компетенцій цивільної державної служби. Через це в Канаді працюють не лише з ветеранами, а й із HR-службами та керівниками державних установ.

Інший приклад — Хорватія, де після війни ветерани стали впливовою суспільною та політичною силою. Частина ветеранських організацій зблизилася з партіями, а пільги та соціальні гарантії почали використовуватися як інструмент політичної підтримки.

Цей досвід показує, що ветеранський статус може стати окремим політичним ресурсом, якщо його тісно пов’язують із партійними інтересами. Водночас політична участь ветеранів не обмежується депутатськими мандатами. Один ветеран може піти у парламент, інший — працювати в міністерстві або муніципальному управлінні, третій — займатися адвокацією через ветеранську організацію. Інші можуть працювати у сфері освіти, економіки чи місцевого розвитку, не роблячи свій ветеранський статус основою публічної діяльності. Тому розглядати кілька мільйонів людей як єдиний політичний табір не варто.

Дослідження українських ветеранів АТО також показало, що добровольці-ветерани навіть сильніше за пересічних громадян підтримували демократію як інститут. Водночас дослідники зафіксували значне невдоволення тим, як демократія працює на практиці. Після завершення війни Україна може розвивати різні механізми участі ветеранів у державному житті. Серед них — зрозумілі маршрути до державної та муніципальної служби, програми переходу від військового лідерства до цивільного управління, навчання бюджетному процесу, законотворчості, місцевому самоврядуванню, переговорам і публічній політиці.

Окремим напрямом можуть стати стажування ветеранів у громадах та державних установах. При цьому ветеранський статус не має автоматично визначати політичну кар’єру людини. Ветерана, який вирішить займатися політикою, суспільство оцінюватиме за його рішеннями та результатами роботи, як і будь-якого іншого політика.

Водночас помилки одного ветерана не можуть бути підставою для оцінки всіх людей із військовим досвідом.

Криворізькі ветерани здобули 22 медалі на Strong Spirit’s Games в Австрії

Опубліковано by Daria

Криворізькі ветерани здобули 22 медалі на міжнародних змаганнях Strong Spirit’s Games в австрійському Земмерінгу. У скарбничці команди — 17 золотих, 3 срібні та 2 бронзові нагороди. У складі української збірної виступили шестеро спортсменів із Кривого Рогу.

Цьогоріч Strong Spirit’s Games зібрали понад 150 спортсменів з України, Естонії, США, Ірландії та Канади. Найчисельнішою була українська збірна — до неї увійшли 72 ветерани та ветеранки.

Упродовж двох днів учасники змагалися у гирьовому спорті, жимі штанги лежачи, веслуванні на тренажері, аірбайку, Strong Mix, інвастронгу та командній силовій естафеті.

Найбільше нагород серед криворіжців здобув Олексій Кравець — на його рахунку чотири золоті медалі. Едуард Саєнко виборов чотири золота та бронзову медаль, а Ігор Бассай завершив змагання з трьома золотими та двома срібними нагородами. Олександр Поляк здобув три золота, Олексій Фуголь — золоту, срібну та бронзову медалі, а Роман Танайсічук — два золота.

Підтримку криворізькій команді надала Криворізька асоціація ветеранів російсько-української війни. Тренером команди був Ігор Бассай.

Strong Spirit’s Games — міжнародні спортивні змагання для ветеранів, які об’єднують учасників із різних країн. Цьогоріч турнір в австрійському Земмерінгу зібрав понад 150 спортсменів, серед яких 72 представники української збірної.

«Ми вже перемогли»: як ветеран із Дніпропетровщини вчиться жити по-новому

Опубліковано by Daria

Вадим — приватний підприємець і депутат Межиріцької об’єднаної територіальної громади на Дніпропетровщині. За освітою він інженер-механік, а до повномасштабного вторгнення займався власною справою та активно долучався до життя громади. У 2023 році чоловік приєднався до ЗСУ та почав службу у 704 окремій бригаді РХБ захисту Сил підтримки. Під час виконання бойового завдання Вадим дістав важке поранення і втратив ногу. Після цього він переніс 24 операції, пройшов лікування та реабілітацію, а зараз готується до протезування.

Про службу, поранення, підтримку родини та плани на майбутнє ветеран розповів «Суспільному Дніпро».

Нині Вадим проходить реабілітацію в одному з центрів на Львівщині. Каже, що намагається не просто відновлюватися після операцій, а й залишатися активним. У центрі він бере участь у різних заходах, а у вільний час їздить на футбол, риболовлю та інші події разом із родиною.

«Хлопці грають у футбол. На протезах. І не ходять, а бігають. Дай Боже їм здоров’я. Молодці. Я теж активно стараюсь жити. На футбол вболівати недавно їздив з сином, і на авторалі ходили на “Львів-Арену”. У неділю ось на риболовлю поїдемо. Хочу, щоб було активно і цікаво. Так і ставлюсь до життя», — розповідає Вадим.

У реабілітаційному центрі для ветеранів організовують різні активності: заняття на воді, іпотерапію, поїздки та зустрічі. За словами Вадима, кілька таких заходів відбувається щотижня, і він долучається до них, коли дозволяє стан здоров’я. Водночас головною підтримкою для нього залишається родина.

Рішення долучитися до Збройних сил України Вадим ухвалив після початку повномасштабного вторгнення. Одразу потрапити до війська він не зміг через певні обставини, але згодом вирішив це питання. На його рішення також вплинула загибель двоюрідного брата в Мар’їнці.

«У мене вбили двоюрідного брата в Мар’їнці, тож я не мав морального права не йти. У 2023 році вступив до лав ЗСУ», — розповів Вадим.

Військову службу він почав у 704 окремій бригаді РХБ захисту. До цього чоловік спілкувався з військовими та допомагав Збройним силам України. За його словами, саме військові запропонували йому долучитися до підрозділу.

«Вони запропонували мені в 704 піти служити. Тоді ще був полк, а не бригада. Ну, думаю: поки я доїду до Самбора, то вже й війна закінчиться. Але, як бачимо…», — згадує Вадим.

У війську Вадим служив старшим солдатом і водієм БРДМ у підрозділі РХБ розвідки. Він виконував завдання на Донеччині — у районах Селидового, Нетайлового, Гірняка, Курахового та поблизу цих населених пунктів. Також працював у Чорнобилі за своєю спеціальністю, використовуючи прилади для радіаційної, хімічної та біологічної розвідки.

Про службу Вадим згадує насамперед через людей, з якими разом виконував завдання. За його словами, у підрозділі військові підтримували одне одного, а після його поранення побратими продовжили спілкуватися з ним і приїздити в гості.

«Цікаві були часи, цікаві люди. Хлопці в підрозділі працюють з душею. Завжди підтримували і допомагали одне одному. Я вдячний побратимам — вони і телефонують, і приїздять. Не шкодую, що потрапив у такий підрозділ. Ніколи не було конфліктів. Залишилися гарні спогади, гарні друзі», — каже Вадим.

Ветеран говорить, що сприймав службу як спільну роботу, у якій кожен має виконувати свою частину завдання.

«Від самого початку я сприймаю війну як спільну справу, у якій кожен має виконувати свою роботу. І тільки так», — пояснює він.

За його словами, до оборони країни долучаються не лише військові, а й цивільні та волонтери.

Про саме поранення Вадим розповідає небагато. Після нього чоловік переніс 24 операції, а тепер проходить підготовку до протезування. Йому вже зробили необхідні заміри та зліпок і замовили комплектуючі для протеза.

«Все, що не робиться, то на краще. Але ж ми не знаємо, що для нас краще, бо майбутнє нам невідоме. І навіть моє поранення — по-своєму то на краще вийшло», — говорить він.

За словами Вадима, побратими розповідали йому, що після поранення він був у дуже тяжкому стані. Водночас він сам намагається сприймати ситуацію як ще один етап життя, який потрібно пройти.

«Казали хлопці, що як до мене підійшли після поранення, то я лежав, стікав кров’ю, піна на губах уже була. Врятували мене. Тож, напевне, зараз так думаю, що краще без ноги бути, ніж уже би в землі лежав», — зазначив ветеран.

Зараз він очікує на протезування та продовжує реабілітацію. Каже, що розуміє — шлях відновлення буде непростим, але налаштований рухатися далі.

«Сподіваюсь, все буде добре. Так, шлях відновлення непростий. Але я сприймаю його як ще один етап життя, який потрібно пройти», — говорить Вадим.

Після реабілітації Вадим планує повернутися до активного життя. Його старший син живе та працює у Варшаві, а молодший навчається у коледжі у Львові. Ветеран говорить, що підтримує вибір дітей та хоче, щоб вони використовували можливості, які мають.

Говорячи про завершення війни, Вадим не береться прогнозувати, коли саме це станеться. Водночас він вважає, що Україна вже багато чого досягла як держава і нація. За його словами, про Україну знають у різних країнах, а українці отримують підтримку від людей за кордоном.

«Не знаю як і якою ціною нам це вдасться. Але вважаю, що ми вже перемогли. Як держава, як нація ми перемогли. Нас усі у світі поважають, нас усі знають», — говорить ветеран.

Вадим розповідає, що під час перебування за кордоном не раз бачив підтримку українців. Він також визнає важливість допомоги міжнародних партнерів, без якої Україні було б значно складніше протистояти російській агресії. Водночас свою перемогу він пов’язує насамперед із можливістю українців залишатися на власній землі та будувати майбутнє у своїй країні.

«Перемога України — ми житимемо на своїй рідній землі, працюватимемо, відбудовуватимемо країну. Якою кров’ю, якими вчинками нам це вдасться — важко спрогнозувати. У тому, що ми вже перемогли, я не маю сумнівів», — каже Вадим.

Він називає нинішню війну історичним моментом, у якому його покоління безпосередньо бере участь у подіях, що впливатимуть на майбутнє України. Ветеран згадує випадок із побратимом, який під час обстрілу вибіг із бліндажа подивитися, що відбувається, а після вибуху повернувся назад і знову визирнув назовні.

Після завершення реабілітації чоловік планує повернутися до роботи, власної справи та громадської діяльності. Він хоче й надалі допомагати людям і брати активну участь у житті своєї громади.

«Вже на своїх двох вийду на свої хліба, буду знову допомагати та брати активну участь у житті суспільства. Після перемоги все відбудуємо, все буде в нас добре», — підсумував Вадим.

Гроші є тільки на папері: ветеран із Чернівців розповів про пастку житлової компенсації

Опубліковано by Daria

Ветеран Олександр Кошовий майже пів року збирав документи на житлову компенсацію для своєї родини. У результаті комісія погодила йому близько 1,85 мільйона гривень, але отримати ці кошти одразу він не може. За словами ветерана, навіть після виплати компенсації залишається питання, чи вистачить погодженої суми на придбання житла.

Про це Олександр Кошовий розповів в інтерв’ю BUK media.

Після поранення він разом із родиною переїхав із Запоріжжя до Чернівців, де зараз очолює ГО «Сталь» та працює директором простору «Ветеран PRO Буковина». За його словами, він вирішив публічно розповісти про власний досвід, оскільки щодня працює з ветеранами та бачить проблеми, з якими стикаються вони та їхні родини.

Шлях до рішення про компенсацію зайняв у нього майже пів року. До роботи комісії, яка розглядала документи, ветеран претензій не має, адже вона діє за встановленими державою правилами. Водночас Кошовий вважає, що самі правила потребують перегляду, оскільки в його випадку врахували частку дружини у квартирі в Запоріжжі. Формально це житло є майном його родини, але фактично користуватися ним сім’я не може. У квартирі залишаються батьки його дружини, які також були змушені переїхати з небезпечнішого району міста. Продаж квартири, пояснює Олександр, означав би позбавлення їхнього прихистку.

Сам Кошовий із родиною живе у Чернівцях. Він працює, а його донька ходить до школи та потребує постійної підтримки в навчанні, тому дружина займається дитиною і не має можливості вийти на роботу. При цьому зарплата Олександра як керівника ветеранського центру становить близько 17 тисяч гривень на руки, а за оренду житла сім’я щомісяця платить 15 тисяч гривень.

Погоджена компенсація поки не вирішує проблему з житлом. За інформацією, яку отримав ветеран, фактичної виплати йому доведеться чекати ще близько року. Після цього родині доведеться шукати квартиру, яку можна буде придбати за визначену суму, але скільки коштуватиме житло на той момент і скільки триватиме пошук, зараз невідомо.

Олександр Кошовий звертає увагу ще на одну тему — фінансування ветеранських просторів. У Чернівцях оголосили закупівлю на будівництво нового ветеранського простору очікуваною вартістю 109 мільйонів гривень. Площа будівлі має становити 1463 квадратні метри, а завершити будівництво за документацією планують наприкінці 2027 року.

Водночас ветеран наголошує, що не виступає проти створення таких просторів. За його словами, ветеранам і їхнім родинам справді потрібні фахівці, доступні послуги, реабілітація, спілкування та підтримка. Його питання стосується того, чи достатньо вивчають реальні потреби ветеранів перед тим, як ухвалювати рішення про будівництво нових великих об’єктів.

Кошовий також говорить про плани розширювати мережу державних ветеранських просторів по Україні. За одним із оприлюднених розрахунків, можливу вартість усієї майбутньої мережі оцінювали приблизно у 10–13 мільярдів гривень залежно від кількості об’єктів та їхньої умовної вартості. Водночас сам ветеран уточнює, що це не затверджений бюджет програми, а лише оцінка можливого масштабу витрат.

На його думку, перед такими витратами варто порівнювати різні варіанти. Зокрема, рахувати вартість будівництва та подальшого утримання нових просторів, а також можливість пристосувати для потреб ветеранів уже наявні державні чи комунальні приміщення. Окремо, вважає Кошовий, потрібно визначати, де найбільше бракує реабілітації, адаптивного спорту, підтримки родин та інших послуг.

Водночас ветеран визнає, що кошти на житлові компенсації та будівництво ветеранських просторів надходять у межах різних програм. Тому гроші, передбачені на один напрям, не можна просто перенаправити на інший. За словами Кошового, питання полягає не в механічному перерозподілі коштів, а в оцінці того, який результат для ветерана та його родини дає кожна витрачена гривня.

Олександр Кошовий закликає більше радитися з ветеранами та їхніми родинами перед ухваленням таких рішень. Він пропонує враховувати досвід людей, які винаймають житло, чекають на компенсацію, проходять реабілітацію, виховують дітей або мають труднощі з доступом до необхідних послуг. На його думку, саме безпосередня розмова з ветеранами допоможе краще визначати пріоритети ветеранської політики.

«Рішення про ветеранів мають ухвалювати за участю ветеранів», — наголошує Кошовий.

За його словами, після зустрічі у ветеранському просторі кожній людині все одно потрібно мати місце, куди повернутися додому. Саме тому, вважає він, питання житла для ветеранів має залишатися одним із практичних пріоритетів підтримки.

В Україні стартує літературний конкурс для ветеранів і чинних військових: їх запрошують записати власні історії війни

Опубліковано by Daria

1 жовтня 2026 року Ветеранський корпус запускає Всеукраїнський літературний конкурс «Слово самовидця» для ветеранів і чинних військовослужбовців Сил оборони України. Організатори прийматимуть художню та документальну прозу, написану учасниками конкурсу.

Подати твір можна буде до 30 січня 2027 року.

Назва конкурсу відсилає до «Літопису Самовидця» — козацької хроніки, автор якої був безпосереднім очевидцем описаних подій. Організатори хочуть перенести цей принцип у сучасність, щоб військові та ветерани могли самостійно розповісти про події, учасниками або свідками яких вони стали. До конкурсу прийматимуть документальну та художню прозу рекомендованим обсягом від 20 тисяч слів.

«Слово самовидця» продовжує традицію літературних творів, авторами яких ставали люди, що пройшли через війни, визвольні змагання та підпільну боротьбу.

Серед письменників, на творчість яких орієнтуються організатори, — Ернст Юнґер, Еріх Марія Ремарк, Ернест Гемінґвей, Курт Воннеґут, Джордж Орвелл та Антуан де Сент-Екзюпері. В українській літературі серед таких авторів називають Юрія Горліса-Горського, Івана Багряного, Уласа Самчука та Осипа Турянського.

Головою журі конкурсу стане письменник Василь Шкляр, а продюсером — письменник Володимир Даниленко. До складу журі також увійдуть військовослужбовець і Герой України Олександр Іванцов, журналістка Яніна Соколова, кінорежисер Володимир Тихий, письменник і учасник бойових дій Сергій Пантюк, письменниця Марія Матіос та драматургиня і режисерка Наталка Ворожбит.

Участь у конкурсі можуть взяти ветерани та чинні військовослужбовці Сил оборони України. Прийом робіт розпочнеться 1 жовтня 2026 року та триватиме до 30 січня 2027 року. Детальні умови участі та вимоги до творів організатори мають оприлюднити в межах старту конкурсу.

SMM, SEO чи інтернет-маркетинг: ветеранів і військових безкоштовно навчатимуть digital-професій

Опубліковано by Daria

Ветерани та чинні військовослужбовці можуть безкоштовно пройти навчання за однією з чотирьох digital-спеціальностей. Програму запустив UKRSIBBANK BNP Paribas Group спільно з WebPromoExperts. Учасники зможуть обрати курс з інтернет-маркетингу, PPC, SMM або SEO та отримати як теоретичні знання, так і практичні навички для роботи.

За інформацією організаторів, середня зарплата digital-спеціальностів в Україні становить 32 500 гривень.

На курсі з інтернет-маркетингу учасників навчатимуть працювати з онлайн-рекламою, SEO, соціальними мережами та аналітикою. Також програма передбачає створення маркетингових стратегій, аналіз конкурентів і залучення клієнтів.

Курс для PPC-спеціалістів присвячений створенню та налаштуванню онлайн-реклами. Учасники працюватимуть із рекламними кампаніями в Google, Facebook та інших платформах, а також навчатимуться керувати бюджетами й оптимізувати витрати.

На курсі SMM навчатимуть просувати бізнес у соціальних мережах. Програма включає створення контенту, роботу з аудиторією, розробку стратегій та аналіз результатів.

Ще один напрям — SEO. Учасники опановуватимуть оптимізацію сайтів для пошукових систем, аналіз ресурсів, підбір ключових слів, роботу з контентом і технічними параметрами сайтів.

Долучитися до програми можуть ветерани та ветеранки російсько-української війни, а також чинні військовослужбовці та військовослужбовиці. Для участі потрібно надати документи, які підтверджують відповідний статус. Програма розрахована, зокрема, на тих, хто хоче змінити професійний напрям і спробувати себе у digital-сфері.

Окрім самого навчання, учасники зможуть долучитися до професійної спільноти та обмінюватися досвідом з іншими слухачами. Організатори зазначають, що програма поєднає теоретичну підготовку з практичними навичками. Це має допомогти учасникам отримати базу для старту в новій професії.

Подати заявку на участь можна до 15 жовтня. Для цього потрібно заповнити форму на сайті програми та надати посвідчення учасника бойових дій або відповідну довідку, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, а також сканкопії паспорта та ідентифікаційного коду.

Донька Келлога втрапила у скандал через коментар про загиблого ветерана

Опубліковано by Daria

Донька колишнього спецпредставника США з питань України Кіта Келлога Меган Моббс опинилася в центрі скандалу через коментар про загиблого 32-річного українця. Моббс, яка очолює американський фонд Weatherman Foundation, написала в соцмережі X, що чоловік «помер боягузом», хоча «міг би померти героєм». Її слова викликали бурхливу реакцію в мережі.

Йдеться про трагедію, яка сталася 18 вересня у Кудашівці на Криворіжжі. За словами місцевого рибалки, чоловік біг у напрямку водойми, а за ним переслідували люди у військовій формі та балаклавах. Він стрибнув у воду, проплив близько 10 метрів і зник під поверхнею, а наступного дня водолази знайшли його тіло на глибині близько п’яти метрів.

Загиблим був 32-річний Володимир, який раніше служив у ЗСУ за контрактом. За словами його дружини Аліни, після служби чоловік повернувся до цивільного життя, щоб виховувати маленького сина. Він мав статус військовозобов’язаного та був внесений до застосунку «Резерв+».

Про загибель чоловіка у соцмережі X написала українська історикиня Марта Гавришко. Саме під її дописом Меган Моббс залишила коментар:

«Помер боягузом. Міг би померти героєм».

Після цього між жінками розгорілася суперечка щодо мобілізації, обов’язку громадян захищати свою державу та обставин загибелі українця.

Моббс у відповідь посилалася на власний військовий досвід. Вона зазначила, що після терактів 11 вересня 2001 року вступила до Вест-Пойнта та служила в Афганістані. Також американка заявила, що в ситуації, коли йдеться про виживання держави, громадяни мають бути готовими захищати її, а дискусію про мобілізацію пов’язала з необхідністю захисту вільного суспільства.

Після цього вона назвала Гавришко “пропагандистом роззброєння Заходу” та “апологетом національної капітуляції”:

“Ваші ідеї є отрутою для вільного суспільства і не мають тут місця. У своїй суті вони є антиамериканськими”. 

Обговорення її коментаря швидко вийшло за межі початкового допису та зібрало сотні відповідей користувачів X.

Меган Моббс є ветераною армії США та президенткою Фонду Везермана, який після початку повномасштабного вторгнення працює в Україні, зокрема допомагає з поверненням додому загиблих іноземних добровольців.

«Не життя, а малина»: як ветеран із Рівненщини розвиває ягідний бізнес

Опубліковано by Daria

Учасник бойових дій Сергій Конечний із села Оженин Острозької громади розвиває власне ягідне господарство. Після повернення до цивільного життя чоловік почав вирощувати малину на 70 сотках землі. Сьогодні його малинник займає вже 2,7 гектара.

Про це розповідає Рівненська ОДА.

Спочатку Сергій хотів просто перевірити, чи буде попит на місцеву ягоду. Перші врожаї показали, що покупці на малину є, а господарство можна розширювати. Однак для цього потрібні були гроші на техніку, саджанці, полив та додаткову землю. Збільшити господарство Сергію допоміг грант за програмою «єРобота. Власна справа». За сприяння фахівців Рівненської обласної служби зайнятості ветеран отримав 500 тисяч гривень. Ці гроші він вклав у розвиток ягідного господарства.

За грантові кошти підприємець придбав систему краплинного поливу, мінітрактор і навісне обладнання. Також закупив нові саджанці малини, сировину та інші необхідні матеріали. Частину коштів використав на оренду додаткових земельних ділянок.

Завдяки новій техніці та автоматизації Сергію вдалося збільшити площу малинника майже в чотири рази. Краплинний полив допомагає доглядати за рослинами, а мінітрактор та обладнання полегшують роботу на землі. У господарстві розраховують завдяки цьому отримувати стабільний урожай малини.

Зараз Сергій продовжує розвивати ягідний бізнес у рідному Оженині. Його господарство виросло з невеликої ділянки на 70 соток до ягідника площею 2,7 гектара. Грант став для підприємця можливістю придбати необхідну техніку та зробити наступний крок у розвитку справи.

За чотири роки дії програми «єРобота. Власна справа» жителі Рівненщини отримали позитивні рішення щодо 2575 проєктів на загальну суму 609 мільйонів гривень. Серед отримувачів підтримки — 166 ветеранів та членів їхніх сімей. Програма «Власна справа» є частиною державної політики «Зроблено в Україні».

Тим, хто має бізнес-ідею та хоче дізнатися про можливості отримання гранту, можна звернутися на гарячу лінію Рівненського обласного центру зайнятості за телефонами (0362) 46-05-72 або (096) 539-53-59.