12 травня у Верховній Раді України відбулися комітетські слухання на тему реабілітації ветеранів та ветеранок. Захід провели Комітет з питань здоров’я нації та Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.
Під час зустрічі обговорювали роботу системи медичної та соціальної реабілітації, а також проблеми, з якими стикаються ветерани після повернення з війни.
Голова парламентського комітету з питань здоров’я нації Михайло Радуцький заявив, що ветеранська політика має будуватися на реальних потребах військових та ветеранів. За його словами, головне завдання держави — допомогти людям повернутися до активного життя після служби.
Під час виступу він нагадав, що в Україні вже затвердили Стратегію ветеранської політики до 2030 року. Також окрему увагу приділили Закону «Про систему охорони психічного здоров’я», який має наблизити українську систему психологічної допомоги до європейських стандартів.
За словами Михайла Радуцького, зараз послуги з ментального здоров’я можна безкоштовно отримати в межах Програми медичних гарантій. Такі послуги надають у 860 закладах первинної медичної допомоги та 195 центрах ментального здоров’я.
Також він повідомив про реформу системи медико-соціальної експертизи. Замість МСЕК в Україні впроваджують цифрову систему оцінювання повсякденного функціонування людини. Очікується, що це спростить доступ до послуг і зменшить бюрократію.
Заступник голови Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Тарас Тарасенко зазначив, що система реабілітації в Україні швидко розвивається, а в деяких напрямках уже перевершує окремі закордонні практики. Проте водночас, за його словами, проблем залишається багато. Серед головних — нестача фахівців із фізичної та психологічної реабілітації, труднощі з подальшим супроводом пацієнтів після лікування та недостатня підтримка родин поранених військових.
Окремо учасники слухань говорили про психологічну підтримку ветеранів. Тарас Тарасенко наголосив, що після завершення воєн у світі часто зростає кількість випадків самогубств серед ветеранів, тому держава вже зараз має створювати систему профілактики та підтримки.
Додатково під час заходу порушили питання реабілітації жінок-військовослужбовиць, розвитку паліативної допомоги та лікування військових за кордоном. Учасники слухань наголосили, що система допомоги ветеранам має бути безперервною — від екстреної медичної допомоги до соціальної адаптації та професійної інтеграції після лікування.
Український ветеранський фонд спільно з Kernel оголосили про старт нового грантового конкурсу «ВАРТО: бізнес з характером». Програма спрямована на підтримку ветеранів і ветеранок, які хочуть започаткувати власну справу або розширити вже існуючий бізнес.
У межах конкурсу учасники можуть отримати фінансування від 500 тис. до 1,5 млн грн. Остаточна сума залежатиме від кошторису та обґрунтування бізнес-проєкту. Подати заявку можуть фізичні та юридичні особи, які офіційно зареєстровані як суб’єкти ветеранського підприємництва.
Конкурс не має галузевих обмежень. Тобто подати бізнес-ідею можна практично в будь-якій сфері — від виробництва та агробізнесу до сервісів, освіти чи креативних індустрій.
Приймання заявок уже розпочалося і триватиме до 18:00 1 червня. Подати заявку можна за посиланням.
Відбір переможців проходитиме у три етапи. Спочатку заявки перевірятимуть на відповідність вимогам та повноту документів. Після цього бізнес-проєкти оцінюватимуть незалежні експерти. Фінальним етапом стане відкритий захист ідей перед експертною комісією.
Також Український ветеранський фонд проведе серію безплатних онлайн-воркшопів для учасників конкурсу. Під час таких зустрічей ветеранам допомагатимуть правильно оформити документи та підготувати бізнес-заявки. Анонси воркшопів публікуватимуть на офіційних сторінках фонду в соцмережах.
Запитання щодо конкурсу можна надсилати на електронну адресу: uvfprojects@veteranfund.mva.gov.ua.
Для багатьох захисників боротьба не закінчується після фронту – вона лише переходить в іншу площину, де замість зброї доводиться запасатися довідками, висновками лікарів і нескінченним терпінням. Ті, хто став на захист України й повернувся з фронту, нерідко зіштовхуються з новим випробуванням – складним і виснажливим проходженням військово-лікарської комісії та процедурою встановлення інвалідності. Замість отримання негайної підтримки й допомоги, багато ветеранів змушені місяцями збирати документи, чекати в чергах та доводити наслідки поранень і травм.
Тож виходить, що у час, коли суспільство називає їх героями, частина захисників після повернення опиняється сам на сам із байдужістю системи, бюрократичними перепонами та реальною непотрібністю власній державі.
Чому процес встановлення інвалідності для ветеранів часто перетворюється на багатомісячне випробування, з якими труднощами стикаються військові та чи реально сьогодні домогтися справедливості?
Інфаркт – не завжди привід
Колишній військовий Артем Норенко з Харківщини строкову службу не проходив, оскільки був визнаний обмежено придатним. А в 2014 році, з початком російсько-української війни, добровільно пішов до військкомату, пройшов комісію й написав аж вісім рапортів, що бажає служити. Він був почутий, воював у 92 бригаді, проте через декілька років демобілізувався за станом здоров’я.
«У квітні 2022 року мені зателефонували, – згадує Артем, – я прийшов до військкомату й без жодних комісій уже наступного дня поїхав на фронт. Так потрапив у 111 бригаду ТрО Луганської області. Лише в кінці грудня пройшов ВЛК у Добропіллі. Тяжкі бої призвели до чималих втрат, через що нас майже одразу після повернення перевіряли на придатність. Мені порадили зробити ультразвукове дослідження серця й направили до терапевта. Але терапевт відповіла, що сама знає, кого варто направляти, а кого ні…»
Згодом військовий отримав поранення голови. Одні лікарі писали, що це уламок, інші – що закрита черепно-мозкова травма, треті – що травма відкрита із забоєм мозку. Через це поранення Норенко проходив ВЛК уже в Харківському госпіталі. Тут йому повідомили, що переніс інфаркт. Але оскільки невідомо було, коли саме стався інфаркт, пацієнт не мав жодних довідок про захворювання; це не стало приводом для комісування.
Час від часу, через стрімке погіршення здоров’я, чоловіку доводилося звертатися до лікарів. В одному з госпіталів Артему порадили пройти МРТ. Резонансна терапія виявила забій головного мозку. Утім, для списання й цього було не достатньо. Дієвою причиною звільнення стало лише встановлення групи інвалідності в його дружини.
Військовий наголошує на часі, який він витратив, щоб домогтися інвалідності самому: так, після поранення у квітні 2023 року, групу інвалідності йому вдалося отримати лише у грудні:
«Коли я вже був списаний і мав групу, знову пройшов обстеження ВЛК. І тут комісія поставила мені діагноз «придатний». Бо врахували чомусь лише захворювання серця».
Аналізуючи ситуацію, Артем вказує на нерівнозначність звичайної та військової лікарень при встановленні діагнозу. Часто лікарі виносять рішення виключно на свій розсуд. Бувають випадки, коли воно залежить від наполегливості самого військового.
«Мені відомі ситуації, – розповів Норенко, – коли пораненого в частину виводили поза штат, адже на час проходження всіх комісій він уже не може бути корисним війську. У моєму випадку, доки я проходив ВЛК, то залишався на службі й інколи навіть виходив на «нуль». Найцікавіше, що МСЕК не встановлював групу інвалідності, а лише автоматично продовжував наявну. То ж виходить, що огляд був лише фікцією…»
У черзі на милицях
Ветеран війни Сергій Жигалов – колишній військовий 77 десантно-штурмової бригади. Захищав країну з серпня 2022 року.
«Через чотири місяці з початку служби, – розповів Сергій, – ми проходили ВЛК, щоб визначити придатність для подальшої служби. Як тоді, так і зараз основна проблема – це великі черги до спеціалістів. Тоді ми з товаришем були на милицях, а вистояти чергу в такому стані дуже складно. Інша проблема: дуже багато поранених і лікарі роблять акцент лише на основне поранення. Наприклад, у бійця поранена рука, це поранення фіксується, а те, що в нього ще й контузія, залишається непоміченим».
Ветеран наголошує, що часто, для проходження ВЛК, потрібно їхати в інше місто, вистоювати величезні черги. На власному прикладі військовий розповів про заниження ступеня здоров’я при встановленні діагнозу. На той час у Сергія були перебиті велика та мала гомілкові кістки:
«У мене була евакуація до Дніпра, далі до Кропивницького, потім на гвинтокрилі відправили до Вінницької клініки, а ще згодом відбулася евакуація до Чернівців. Постала велика вірогідність втрати кінцівки. Після поранення нога стала коротшою на 2,5 сантиметри, почалося ускладнення з коліном. Лише після піврічного лікування в Києві мені повідомили, що в мене перебиті два нерви».
Тут слід вказати, що ступінь придатності для військової служби встановлює Військово-лікарська комісія. А групу інвалідності раніше визначала МСЕК – медико-соціальна експертна комісія. Із-за корумпованості цього органу із 2025 року МСЕК були ліквідовані. Їхнє місце зайняли експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи – ЕКОПФО. Ті, хто стикався з обома органами, говорять, що така зміна внесла позитивні зміни. Але Сергій уважає, що й тепер достатньо непросто довести справедливий діагноз.
«Для прикладу, в мене немає частини кістки, – говорить він, – і вона вже не відросте. Але це не втрата повного функціоналу кінцівки, наприклад, якби людина втратила око чи отримала повну ампутацію руки. У мене немає частини кістки, але щороку мені треба їздити й щось доводити».
Довідка – наше все!
Ольга Нотик стала волонтером ще у 2014 році. А не так давно жінка почала працювати спеціалістом служби супроводу військових, адже вважає, що саме така діяльність наразі найбільш затребувана. Щоб підтримувати ветеранів не лише словом, а й правовою обізнаністю, час від часу Ольга проходить курси та тренінги із правових питань, які допомагають врегульовувати проблемні ситуації захисників. Вона вважає, що найбільшою проблемою залишається встановлення реальної групи інвалідності.
Із власного досвіду Ольга Нотик розповіла історію військового з Харківщини Олександра М., який отримав поранення ще у 2015 році. Після цього йому дали третю групу інвалідності, з армії списали. До всього додало ускладнення ще й захворювання на ковід.
«Одна нирка почала відмовляти, – говорить Ольга, – і йому пересадили мамину донорську. На жаль, навіть після лікування у Варшаві, через ту саму інфекцію, відмовила й пересаджена нирка. Зараз Саша кожні три дні ходить на діаліз, йому планують робити ще одну пересадку. Щоб отримати нову групу, колишній військовий звернувся до ВЛК, але йому повідомили, що не можуть пов’язати захворювання з пораненням і групу він може отримати лише цивільну. Це тягнеться з липня 2025 року. Львівська ВЛК каже, що попереднього висновку лікарів недостатньо. А збирати довідки минулих років досить складно».
Ще одна історія, яку розповіла Ольга Нотик, про військового Сергія зі Львівщини. На війні він отримав поранення в живіт у 2022 році. Йому дали додаток до форми №5 про обставини поранення. Але забули написати, що він у той час не перебував у стані алкогольного сп’яніння. Правда, там немає й протилежного ствердження. Проте Пенсійний фонд не нараховує йому виплати, оскільки довідка виписана начебто не за законом. А в частині повідомили, що не можуть знайти матеріали, згідно яких давали виписки у 2022 році.
Активістка зазначає, що досить часто встановлення групи інвалідності блокує ситуація, коли військові не здатні порозумілися зі службовцями частини чи медичного закладу. А їм конче не вистачає певних документів.
«Зазвичай хлопцям просто потрібно, – підсумовує Ольга, – щоб хтось був поруч, вислухав і допоміг. Бо інколи військові, переживши стрес, розуміють зовсім не те, що від них хочуть або розуміють не зовсім так, як їм кажуть. Інколи просто потрібно перекласти з лікарняної мови на людську. Адже, напевно, ні в кого з держслужбовців немає мети образити когось із військових. Часто вони просто не вміють зробити це інакше. Тож буде швидше й ефективніше, якщо військового супроводжуватиме близька або довірена особа, яка готова занурюватися у бюрократичну складову й це значно пришвидшить ефективність процесу оформлення. Краще, щоб у таких випадках хлопці зверталися за правовою допомогою або супроводом».
Лікуватися до останнього
Під час роботи над статтею нам удалося поговорити з колишнім військовим Семеном Дудником, який зараз допомагає своїм побратимам домогтися справедливості. Чоловік уже понад пів року працює на посаді юрисконсульта у Кременчуці на Полтавщині.
«Проблеми у військових, – говорить він, – виникають навіть на стадії медико-санітарної частини, де часто відмовляються надавати повторне направлення на лікування. Адже всі розуміють, що хворий або тягтиме кошти з бюджету на інвалідність, або випадатиме зі строю. На жаль, виникають такі вказівки, коли процес хочуть загальмувати. Наприклад, якщо людина поранена – вона проходить ВЛК й іде собі лікуватися. Але якщо розпочалася хвороба серця, той же гіпертонічний криз, чомусь намагаються такої процедури уникнути. Тоді я одразу говорю, щоб після лікування оформляли 10 діб відпустки та зверталися до свого сімейного лікаря. Військовий проходить сімейного лікаря, збирає сукупність медичних відомостей і в частину подає всі дані про захворювання.
Але є випадки, коли лікуються після поранення. Поранення вилікуване, але з’явилися супутні захворювання. Тому тут інший алгоритм дій: треба написати рапорт і звернутися до медико-санітарної частини, до лікаря й узяти виписку, що з’явилася супутня хвороба, яка потребує лікування».
Я запитала, чи були випадки, коли ЕКОПФО не підтверджувало групу, але потім удавалося довести інвалідність? На що Семен Дудник відповів:
«На жаль, поки що ні. Поки немає ані судових прецедентів, ні чогось іншого. Зараз ЕКОПФО не розглядає діагноз як такий, він розглядає критичний розлад здоров’я. Ще недавно, при Міноборони, працювала комісія перегляду, куди людина могла подати оскарження. Якби ця комісія працювала, я би теж подався на переогляд. Адже в мене травма відбулася під час бойових дій, а супутнє захворювання з’явилося через два тижні. І оці два тижні мені стали поперек всього прагнення домогтися справедливого діагнозу. Так, моя інвалідність підпадає під інвалідність війни, але не підпадає під те законодавство, яке діє наразі…»
Ще Дудник розповів про ситуацію, в яку потрапив його клієнт:
«От зараз ми розглядаємо справу із хлопцем, в якого немає правої руки та правого ока й погано працює права нога. Але його не списують зі служби, оскільки він хоче отримати першу групу інвалідності. Йому дали відповідь, що першу групу ніяк не доб’ється, бо він пересувається. І тепер він відмовляється від проходження комісії ЕКОПФО, як і від того, щоб поїхати в частину та підписати рапорт про списання. Його вивели зі штату, отримує 490 гривень заробітної плати. Хоча, я вважаю, що йому варто таки списатися та пройти комісію…»
В усіх інших випадках Семен радить не поспішати подавати документи до ЕКОПФО до повного списання з військової частини. Адже від цього залежать виплати, які зможете отримати або ні. Варто лікуватися до кінця – до останнього висновку ВЛК, яка визнає, що військовослужбовець є непридатним. І ніяким чином не зупинятися на висновку «обмежено придатний»!
Післямова
Ми звернулися до 12 регіональної військово-лікарської комісії, що в місті Харків, із питанням, як часто військові подають запити на переогляд ступеня свого захворювання? За даними начальника Сергія Мусієнка, лише за минулий рік до їхньої комісії надійшло 7749 таких звернень: «Найчастіше військові оскаржують ступінь придатності до військової служби та причинний зв’язок їх захворювань».
Утім, на наші запитання: за яких умов переглядається ступінь «придатності», які для цього слугують фактори, які аргументи є дієвими при оскарженні – отримали посилання на Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, затверджене наказом Міністерства оборони України.
Тож, навіть за наявності очевидних травм, ампутацій, контузій чи важких психологічних наслідків ветерани місяцями, а то й роками не можуть отримати остаточне рішення щодо групи інвалідності. Одним затягують видачу документів, іншим – змінюють формулювання причин травми, а декому взагалі відмовляють через нібито «недостатність підстав». Особливо болючою є ситуація, коли поранення, отримане під час бойових дій, формально визнають лише «пов’язаним із проходженням служби», а не «захистом Батьківщини». Здавалося б, кілька слів у документах можуть означати різницю в сотні тисяч гривень одноразової виплати та суттєво впливати на подальший соціальний захист людини.
Правозахисники й самі ветерани дедалі частіше говорять про системну проблему: держава фактично не справляється з кількістю поранених та травмованих військових, а значні бюджетні виплати створюють додаткову мотивацію для затягування процесів. Адже встановлення інвалідності для військового – це не лише статус, а й великі компенсації, пенсії, пільги, забезпечення реабілітацією та іншими гарантіями. Адже у випадках бойової інвалідності суми допомоги можуть сягати понад мільйон гривень…
Ліна РОМАНЧЕНКО
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
10–11 червня 2026 року у Українському католицькому університеті відбудеться всеукраїнський форум «Університети, ветерани, суспільство». Організатором заходу виступає Альянс українських університетів. Форум присвятять підтримці ветеранів і ветеранок у закладах вищої освіти.
Йдеться не лише про навчання, а й про адаптацію до цивільного життя, перекваліфікацію, психологічну підтримку та створення комфортного середовища для людей, які повернулися з війни.
Організатори зазначають, що українські університети сьогодні все частіше стають простором не тільки для освіти й науки, а й для реальної допомоги ветеранській спільноті.
Участь у форумі візьмуть представники університетів, державних установ, місцевого самоврядування, громадських і ветеранських організацій, бізнесу та експертного середовища. Програма заходу включатиме панельні дискусії та роботу в тематичних групах. Під час форуму також представлять дослідження Українського ветеранського фонду щодо освітніх можливостей для ветеранів.
За підсумками зустрічі учасники планують створити зразок ветеранської політики для закладів освіти, бізнесу та організацій, які працюють із ветеранами та їхніми родинами. Документ мають підготувати на основі практичного досвіду українських вишів та співпраці з різними установами.
Крім цього, учасники працюватимуть над спеціальним чеклистом для університетів. Він допоможе закладам освіти оцінити, наскільки вони готові до роботи з ветеранською спільнотою та які напрямки потребують покращення.
Під час форуму говоритимуть про роботу ветеранських офісів, програми адаптації, реабілітації та перекваліфікації, а також про успішні практики, які вже працюють в українських вишах.
До участі запрошують представників ветеранських і громадських організацій, університетів, бізнесу та органів місцевого самоврядування. Водночас кількість місць обмежена, оскільки формат форуму передбачає активну роботу над практичними рішеннями протягом двох днів. Перевагу надаватимуть учасникам, які мають досвід роботи у сфері ветеранської політики та готові долучитися до повноцінної командної роботи.
Форум проходитиме за підтримки Український ветеранський фонд Мінветеранів, Ветеран.Медіа та Освіта.UA.
Міністерство у справах ветеранів України продовжує програму допомоги ветеранам і військовим, які через війну частково або повністю втратили зір. Через реабілітацію люди мають можливість стати більш самостійними у звичайному житті та побуті.
Першим таким центром в Україні стала Трініті Хаб. Це спеціальний безбар’єрний простір для ветеранів із порушенням зору, де з людьми працюють одразу кілька спеціалістів. У центрі навчають орієнтуватися у просторі — наприклад, як безпечно ходити містом або користуватися білою тростиною.
Також ветеранам допомагають повернути побутові навички: приготування їжі, користування технікою, організацію домашніх справ та інші звичні речі, які після втрати зору доводиться вчитися робити заново.
Окремо є заняття з цифрової грамотності. Людей навчають користуватися смартфонами та комп’ютерами зі спеціальними програмами для людей із порушенням зору. Охочі можуть вивчати шрифт Брайля.
У програмі є і психологічна підтримка. Із ветеранами працюють фахівці, які допомагають пережити емоційні наслідки втрати зору та адаптуватися до нового життя. Підтримку можуть отримати також і члени родини військових.
Крім цього, у центрі проводять заняття зі спорту та фізичної реабілітації.
Для учасників програми всі послуги безкоштовні. За потреби людям також надають проживання та харчування. Скористатися допомогою можуть ветерани війни, військовослужбовці та люди з інвалідністю внаслідок війни, які втратили зір через поранення або захворювання під час захисту України.
Подати заявку можна двома способами: через спеціальну форму Мінветеранів або звернувшись напряму до центру з необхідними документами.
Українські ветерани та військовослужбовці, які отримали поранення або захворювання під час служби, можуть взяти участь у міжнародній експедиції пустелею Сахара. Набір до команди оголосили Invictus Games Foundation спільно з Tribal Tracks.
Проєкт проходитиме з 16 по 24 листопада 2026 року в Марокко.
Учасники міжнародної команди «We Are Invictus» мають пройти 100 км пустелею за п’ять днів. До складу групи увійдуть 14 людей із різних країн. Щодня вони проходитимуть від 14 до 34 км складною місцевістю — через сухі русла річок, каньйони та піщані дюни. Подорож триватиме до дев’яти годин на день.
Учасники житимуть у двомісних наметах просто неба. Експедицію супроводжуватимуть джипи та верблюди.
Також у програмі запланований візит до соціального проєкту Amnougar, який допомагає молоді з інвалідністю отримувати професійну освіту.
Подати заявку можуть ветерани та чинні військовослужбовці, які отримали поранення, травми або захворювання під час виконання службових обов’язків. Водночас організатори попереджають, що через складний рельєф пустелі участь людей на кріслах колісних цього разу неможлива.
Організатори покривають:
проживання в готелях і пустельних таборах;
повне харчування;
трансфери територією Марокко.
Самостійно учасникам потрібно оплатити:
переліт до Марракеша та назад;
туристичне страхування з пунктом про екстрену евакуацію;
візові витрати та документи для в’їзду.
Подати заявку можна через онлайн-анкету. Дедлайн реєстрації — 22 травня 2026 року до 18:00 за київським часом.
Результати відбору учасники отримають 3 червня електронною поштою.
В Україні розширили перелік людей, які можуть безплатно пройти імплантаційне слухопротезування за кошти держави. Тепер така допомога доступна не лише дітям і дорослим з інвалідністю, а й українським військовим та цивільним, які постраждали через російську агресію.
Про це повідомили у Департаменті охорони здоров’я КМДА.
Безплатне імплантаційне слухопротезування тепер можуть отримати:
військовослужбовці;
особи рядового та начальницького складу сил безпеки й оборони України;
цивільні та військові, які під час воєнного стану отримали поранення, контузії, каліцтва або захворювання через війну.
Також спростили саму процедуру отримання допомоги. Якщо раніше для операції або заміни зовнішньої частини слухового імпланта потрібно було оформлювати статус інвалідності та проходити спеціальні комісії, то тепер достатньо направлення від лікаря-сурдолога.
Окремо врегулювали питання післяопераційного супроводу та ремонту систем слухопротезування. Пацієнтів забезпечуватимуть зовнішньою частиною системи один раз на п’ять років за рахунок державного та місцевих бюджетів. Це дозволить людям не переривати реабілітацію та мати запасні елементи у разі поломки обладнання.
У Києві пройти слухопротезування за Програмою медичних гарантій можна у Свято-Михайлівській клінічній лікарні. На базі медзакладу працює спеціалізоване відділення патології слуху та мовлення «СУВАГ». Там із пацієнтами працює мультидисциплінарна команда спеціалістів — сурдологи, аудіологи, неврологи, психіатри, нейропсихологи та педагоги з музичного стимулювання мовлення.
Відділення «СУВАГ» розташоване за адресою: Київ, вул. Зоологічна, 3, корпус 3. Телефон реєстратури: 063-308-94-60.
У Житомирі вже кілька років працює Житомирський дім ветерана — один із перших ветеранських просторів в Україні, створений для адаптації та реінтеграції військових після повернення з фронту. Тут ветерани та їхні родини можуть безкоштовно отримати психологічну, юридичну та соціальну допомогу, пройти спортивну реабілітацію, долучитися до арттерапії або просто побути в безпечному середовищі.
Про роботу простору в ефірі Армія FM розповіла керівниця Дому ветерана та волонтерка Юлія Толмачова.
За її словами, простір став одним із перших подібних проєктів в Україні. Ідею створення ветеранського центру започаткувала Оксана Коляда. Основна мета Дому ветерана така сама, як і в інших подібних просторів — допомогти військовим адаптуватися до мирного життя після фронту.
Окрім психологічної підтримки, у просторі діє спортивна реабілітація. Ветерани можуть відвідувати басейн, тренування з настільного тенісу та заняття на човнах «Дракони». Це великі спортивні човни, де одночасно гребуть до 20 людей. У центрі кажуть: навіть ветерани з ампутаціями активно беруть участь у тренуваннях та спортивних змаганнях.
Ще один важливий напрямок — арттерапія. Заняття з малювання проходять уже чотири роки. Частину картин, створених ветеранами, відправляють до США на благодійні артшоу.
За словами Юлії Толмачової, лише під час одного такого заходу вдалося зібрати 33 тисячі доларів.
“У нас була ціль купити велику машину-холодильник для вивезення тіл загиблих героїв. Ми її купили. І ще придбали вісім зарядних станцій. Усі ці 33 тисячі пішли дуже вчасно й дуже добре. Це також постійно мотивує хлопців”, — поділилась Юлія.
У Домі ветерана також проводять глинотерапію, заняття з англійської мови та навчання керуванню FPV-дронами. Навчання проходять як ветерани, так і цивільні.
Окремо працює мобільна група фахівців, яка виїжджає по громадах області. Спеціалісти надають юридичні та психологічні консультації ветеранам, чинним військовим, сім’ям загиблих і зниклих безвісти. У просторі діють дві психологічні групи підтримки — для родин загиблих військових та сімей зниклих безвісти. Юлія Толмачова розповіла, що інколи людям потрібна не лише консультація, а просто місце, де можна побути в тиші та безпеці.
Також Дім ветерана активно працює з дітьми. Для родин загиблих і зниклих безвісти щороку організовують святкові заходи та допомагають виконувати дитячі мрії завдяки підтримці місцевого бізнесу.
Окремий напрямок роботи — військово-патріотичне виховання молоді. Представники простору проводять тренінги з тактичної медицини, патріотичні квести та знайомлять школярів із базовими навичками безпеки.
У Домі ветерана наголошують: такі простори мають з’являтися у кожній громаді, адже ветерани після повернення з війни потребують не лише лікування, а й підтримки суспільства та відчуття, що вони потрібні людям.
Житомирський дім ветерана працює безкоштовно для ветеранів та їхніх родин за адресою: Чуднівське шосе, 1. За додатковою інформацією можна звернутися в соцмережі — сторінка у Facebook «Громадська спілка Дім ветерана».
У Харкові та Харківській області стартує проєкт «ОПОРА 2.0: Освітня Підтримка, Орієнтація Розвитку та Адаптація в Харківській області» – комплексна програма освітньо-психологічної підтримки для дітей і підлітків, які постраждали внаслідок війни. Ця ініціатива реалізується у межах проєкту «Захист та психічне здоров’я дітей вразливих категорій в Україні» СОС Дитячі Містечка Україна за фінансування Норвезької Агенції Співробітництва у Цілях Розвитку (NORAD).
Програму реалізовуватиме громадська організація «Зрощуй суспільство» протягом 6 місяців. У межах проєкту передбачено проведення 792 інтегрованих занять, спрямованих на освітню підтримку, психоемоційне відновлення, соціалізацію та адаптацію дітей віком від 5 до 18 років у місті Харкові та громадах Харківської області.
Харківська область залишається одним із регіонів, де діти щодня відчувають наслідки повномасштабної війни: вимушені переїзди, тривале дистанційне навчання, обстріли, втрату звичного середовища, розрив соціальних зв’язків і постійний стрес. У таких умовах діти часто стикаються не лише з освітніми втратами, а й із труднощами у спілкуванні, адаптації до нових колективів, зниженням мотивації до навчання та потребою в емоційній підтримці.
Саме тому проєкт «ОПОРА 2.0» спрямований на дітей і підлітків, для яких безпечне середовище, підтримка дорослих, спілкування з однолітками та регулярні заняття можуть стати важливою опорою у відновленні, навчанні й соціалізації.
Основна мета «ОПОРИ 2.0» – створити для дітей безпечний простір, де вони зможуть надолужити освітні втрати, отримати психологічну підтримку, розвивати навички спілкування, саморегуляції, командної взаємодії та поступово повертатися до стабільного навчального й соціального ритму.
Проєкт реалізовуватиметься у змішаному форматі: на двох стаціонарних локаціях у Харкові та у форматі виїзних заходів у громадах області. Зокрема, активності відбуватимуться у Роганській, Дергачівській, Пісочинській та Шевченківській територіальних громадах.
Особлива увага в межах проєкту приділятиметься дітям із вразливих категорій: внутрішньо
переміщеним дітям, дітям із сімей у складних життєвих обставинах, дітям, які втратили одного або обох піклувальників унаслідок війни, сім’ям із дітьми з інвалідністю, прийомним, опікунським родинам, дитячим будинкам сімейного типу, а також родинам, які постраждали від втрати житла, роботи чи пережили фізичні або психологічні травми.
«Для дітей Харківщини війна стала не лише загрозою безпеці, а й серйозним викликом для навчання, розвитку та соціалізації. “ОПОРА 2.0” – це про системну підтримку: не разову подію, а тривалий шлях поруч із дитиною. Ми хочемо, щоб діти знову відчували себе в безпеці, могли навчатися, спілкуватися, відкриватися іншим і бачити майбутнє», – зазначає керівник проєкту та голова ГО «Зрощуй суспільство» Микита Стрижко.
У межах програми для дітей проводитимуть освітні, психологічні, творчі, ігрові та соціалізаційні активності. Серед них – заняття з української та англійської мов, математики, фізики, підготовка до школи та НМТ, активності з подолання освітніх втрат, арттерапевтичні й казкотерапевтичні зустрічі, психологічні ігрові майстерні, тренінги зі стресостійкості, групи підтримки, творчі майстер-класи, ігротеки, командні ігри, квести та профорієнтаційні зустрічі.
Проєкт є продовженням попередньої ініціативи «ОПОРА», яку ГО «Зрощуй суспільство» реалізовувала в Харкові у 2024-2025 роках. Тоді команда організувала понад 580 освітніх, творчих і психологічних занять для дітей, які постраждали від війни. Досвід попередньої програми підтвердив високий запит з боку дітей і батьків на безпечні простори, де навчання поєднується з психологічною підтримкою, довірливою атмосферою та спілкуванням з однолітками.
«Ми побачили, що діти дуже швидко відгукуються на середовище, де їх не оцінюють, а підтримують. На перших зустрічах багато хто поводиться обережно: діти можуть мовчати, соромитися знайомитися або сумніватися у власних силах. Але поступово з’являються усмішки, ініціатива, бажання говорити, творити й взаємодіяти з однолітками. Саме заради цих змін ми продовжуємо і масштабуємо нашу роботу», – додають організатори проєкту.
Окрім занять для дітей, «ОПОРА 2.0» передбачає дооблаштування безпечних просторів для роботи з дітьми, системний моніторинг результатів, збір зворотного зв’язку від учасників і батьків, а також підготовку гайд-буку з методиками, сценаріями занять та рекомендаціями для подальшого використання в інших громадах України.
У Києві відкрився Brave Center — безкоштовний мультифункціональний простір для ветеранів, військових, сімей загиблих захисників та військовополонених. Центр працює на базі UNIT.City. Тепер в одному місці можна отримати одразу декілька напрямів підтримки.
Для відвідувачів доступні коворкінг, освітній лекторій, кабінет психологічної підтримки, дитяча кімната та навіть студія запису подкастів “Погляд ветерана”.
Проєкт створили за ініціативи громадської діячки та CEO OMD в Україні Оксани Бєляєвої, ветерана та полковника Ігоря Шепетіна, а також інноваційного парку UNIT.City.
Ідея Brave Center полягає в тому, щоб створити для ветеранів і військових постійну точку доступу до освіти, підприємництва, професійного розвитку та соціальних ініціатив. У центрі ветерани можуть навчатися, працювати над власними проєктами або долучатися до вже існуючих ініціатив. Простір також відкритий для співпраці з бізнесом, громадськими організаціями, міжнародними партнерами та державними установами.
Окрему увагу в Brave Center приділятимуть освіті. Тут регулярно проводитимуть лекції, воркшопи та навчальні програми за участі експертів із різних сфер. Усі послуги у Brave Center надають безкоштовно.
«Для ветеранів критично важливо мати доступ до середовища, де є не лише підтримка, а й реальні можливості: навчатися, працювати, запускати власні ініціативи. Brave Center створює таку точку входу: зрозумілу, доступну і системну», — говорить співзасновник Ігор Шепетін, ветеран, полковник, заступник голови фонду Державного майна України, засновник ГО «Ветерани Добровольці».
Всіх ветерани, військові, члени сімей загиблих та військовополонених можуть відвідувати Brave Center без попереднього запису.
