У Полтаві 28 лютого та 1 березня відбудеться Відкритий чемпіонат Полтавської області з волейболу сидячи. Турнір прийматиме спортивний зал ГУНП.
До участі долучаться ветерани, ветеранки, а також члени їхніх родин. Організатори закликають мешканців громади прийти та підтримати захисників і їхні сім’ї.
Волейбол сидячи — адаптивний вид спорту, що дає можливість військовослужбовцям із пораненнями та ампутаціями залишатися фізично активними, проходити реабілітацію та підтримувати командний дух. Ця дисципліна входить до програми Паралімпійських ігор та активно розвивається в Україні.
Розклад змагань:
28 лютого (субота) — початок о 14:00
1 березня (неділя) — початок о 09:00
Місце проведення:
м. Полтава, вул. Юліана Матвійчука, 83 (спортивний зал ГУНП в Полтавській області).
Для ветеранів у Львові діятиме програма співфінансування для адаптації помешкання.
Таке рішення ухвалили на сесії Львівської міської ради.
Для кого діятиме програма
Послугою зможуть скористатися люди з інвалідністю внаслідок війни І та ІІ групи, які є мешканцями Львівської громади. Йдеться про ветеранів і ветеранoк, які через поранення або травми потребують адаптації житла відповідно до потреб.
Що передбачає ініціатива
Завдяки програмі ветеранам частково компенсуватимуть витрати на:
усунення порогів та перепадів висот;
розширення дверних прорізів;
облаштування санвузлів;
встановлення поручнів, адаптованих вимикачів та інших елементів доступності;
створення безпечного й зручного простору.
Реалізовувати програму почнуть після того, як затвердять порядок її надання. Наразі, як повідомляє управління соцзахисту, на участь в ініціативі є дві заявки.
У Києві в одній із міських лікарень запрацювало нове відділення фізичної та реабілітаційної медицини на 36 ліжок. Його облаштували на окремому поверсі медзакладу після капітального ремонту. Про відкриття повідомив мер Віталій Кличко.
Фінансування: місто, благодійники та лікарня
75% ремонтних робіт профінансували з міського бюджету. Загалом на створення відділення спрямували понад 61,6 млн грн.
Додатково з бюджету виділили 600 тис. грн на закупівлю спеціалізованого реабілітаційного обладнання. Сам медзаклад інвестував майже 200 тис. грн власних коштів.
До реалізації проєкту долучився благодійний фонд RECOVERY Віктора та Олени Пінчуків. За його підтримки облаштували частину приміщень, де безпосередньо відбуваються реабілітаційні процеси.
Особливості та обладнання
Відділення створили за принципами безбар’єрності. Палати передбачають одно-, дво- та тримісне розміщення. Вони обладнані безбар’єрними санвузлами, функціональними ліжками та системою клімат-контролю.
Основний напрям роботи — комплексна допомога пацієнтам із порушеннями функціонування. Передусім йдеться про військовослужбовців після поранень і травм, що спричинили обмеження фізичних можливостей.
У відділенні працює мультидисциплінарна команда: лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи, терапевти мови й мовлення.
Реабілітацію розпочинають ще в гострому періоді — у відділеннях інтенсивної терапії, політравми, нейрохірургії та травматології. Такий підхід забезпечує безперервність відновлення пацієнта.
В Україні ветерани вже стали впливовою соціальною групою — нині це близько 1,5 млн осіб, а в перспективі їхня кількість може зрости до 6 млн. Якою є їхня роль у політичному житті, які бар’єри стоять на шляху до участі та чи готові інституції до їхнього залучення — ці питання проаналізував Рух ЧЕСНО у дослідженні «Участь ветеранів у політиці: переваги | ризики | бар’єри | потреби».
Політика — ширше, ніж вибори
У дослідженні участь у політичному житті розглянули не лише як балотування чи голосування, а як особистий внесок у процес ухвалення рішень. Йдеться як про демобілізованих учасників бойових дій, так і про тих, хто продовжує службу в Силах безпеки та оборони.
Автори наголошують: досвід інших країн демонструє, що ветерани можуть відігравати помітну роль у політичних процесах протягом багатьох років. В українському контексті від них очікують формування нової управлінської генерації — орієнтованої на відповідальність, стратегічне мислення, зменшення бюрократії та швидші рішення.
Водночас бойовий досвід сам по собі не гарантує політичного успіху. Існує ризик використання «ветеранського бренду» як інструменту політичного піару та підвищення рейтингу окремих сил.
Що показало дослідження
У межах підготовки звіту експерти:
проаналізували українське законодавство та міжнародні практики;
провели 14 глибинних інтерв’ю з політиками, експертами й ветеранами;
врахували результати загальнонаціонального опитування 2001 респондента, яке провів Київський міжнародний інститут соціології на підконтрольних територіях України.
На основі цього підготували рамковий документ із фіксацією:
очікувань суспільства від активної участі ветеранів у політиці;
потенційних ризиків, співмірних із ризиками участі інших соціальних груп;
бар’єрів для політичної участі;
рекомендацій для державних інституцій, політичних партій, громадського сектору та міжнародних партнерів.
Бар’єри: від особистих до фінансових
Автори наголошують, що перешкоди мають комплексний характер. Вони проявляються на кількох рівнях:
особистому;
соціальному;
інституційному;
фінансовому.
Одним із ключових шляхів подолання бар’єрів визначено системне навчання — воно дає знання, підсилює мотивацію та допомагає розвивати індивідуальні й спільнотні спроможності.
Законодавчих обмежень для участі демобілізованих ветеранів у політичному житті немає. Водночас певні обмеження передбачені для чинних військовослужбовців.
Потенціал є — потрібні інвестиції
Ветерани сприймають себе як легітимних політичних акторів, а суспільство бачить у них ресурс для оновлення політичних еліт. Проте без інвестицій у професійну освіту та ресурсну стійкість цей потенціал може залишитися нереалізованим або стати інструментом короткострокового політичного піару.
Повний текст звіту Руху ЧЕСНО доступний за посиланням на офіційному сайті організації.
У Львові стартує нова ініціатива з підтримки ветеранів — у п’ятницю, 27 лютого, у міському спорткомплексі відбудеться перше безкоштовне відкрите тренування для ветеранів війни та членів їхніх сімей.
Про це повідомляють у Львівській міській раді.
Захід проведуть на базі муніципального тир-простору «Стрільниця», що на вулиці Лисенка, 23А, — інклюзивній локації зі спортивними можливостями для різних категорій учасників. Там ветеранів чекають різнопланові тренування під керівництвом досвідчених інструкторів.
У міській раді наголосили: захід є безкоштовним та відкритим для участі — як для самих ветеранів, так і для їхніх родин, але потрібно попередньо зареєструватися.
За словами представників міської влади, тренування складатиметься з чотирьох видів спорту, які не потребують спеціальної підготовки, тож до участі запрошують усіх зацікавлених
Програма заходу включає:
стрільбу з лука — 13:00–15:00
веслування на тренажерах — 13:00–16:30
настільний теніс — 15:00–16:30
петанк — 16:45–18:00
«Адаптивний спорт — це один із найефективніших інструментів фізичної та психологічної реабілітації ветеранів. Ми щоразу переконуємося в цьому, коли бачимо, як на різних тренуваннях чи змаганнях від нашого відділу спорту військових хлопці та дівчата знаходять нові сенси, відчувають власну силу та отримують командну підтримку. Окрім того, заплановане тренування зможе стати класною підготовкою до найбільших всеукраїнських ветеранських змагань „Unbroken Games 2026“, які ми проведемо вже вдруге поспіль у Львові в травні», — зазначив Антон Нікулін, директор офісу спорту Львівської міської ради.
Окрім цього, протягом дня діятимуть додаткові зони настільних ігор, зона творчого самовираження (нейрографіка), куточок психолога та зона кейтерингу.
Верховна Рада підтримала законопроєкт, який спрощує процедуру прийому на службу до поліції для ветеранів із пораненнями та інвалідністю. Йдеться про адаптацію вимог до кандидатів з урахуванням їхнього бойового досвіду та реальних фізичних можливостей.
Про це повідомив Ігор эКлименко.
«Це рішення – про справедливість. Чинна система добору не враховувала реальні фізичні можливості тих, хто пройшов фронт. Ми ініціювали зміни, щоб адаптувати процедури відбору без зниження вимог до безпеки та професійних стандартів, але з урахуванням індивідуальних можливостей кожного ветерана», – зазначив міністр.
Кого стосуються зміни
Згідно з ухваленим рішенням, від проходження перевірки рівня фізичної підготовки можуть звільняти кандидатів, які:
проходили службу в поліції;
служили у Державній прикордонній службі;
працювали в органах цивільного захисту;
проходили службу в Збройні сили України;
служили в інших військових формуваннях;
брали безпосередню участь у бойових діях.
У пресслужбі парламенту уточнили, що нововведення застосовуватимуть лише до окремих посад — їхній перелік визначить Міністерство внутрішніх справ.
«Ветеранський досвід має й надалі працювати для безпеки держави. Наше завдання – створити для цього комфортні умови», – наголосив Ігор Клименко
Чи було у вашому житті таке, що зустрічаєте ви людину, спілкуєтеся з нею, у вас складається про неї певна думка? А потім, коли ця людина починає розповідати про себе, чи хтось інший про неї розповідає, все кардинально міняється. Ви поняття не мали, що створений вами образ, абсолютно відрізняється від того, ким ця людина є насправді. У мене нещодавно таке трапилося…
Про себе Аюна Морозова говорить, що вона – бурятка. Насправді буряткою вона є лише наполовину. Батька-харків’янина, після закінчення Інституту громадського харчування, розподілили до робітничого селища Багдарин. Там він зустрів маму, одружився й народилася вона.
Ім’я Аюна серед бурятів є достатньо популярним. Всесоюзний шоколад «Аленка», названий нами «Оленкою», в Бурятії завжди носив найменування «Аюнка». У перекладі термін означає «Велика Ведмедиця». Морозова жартує, що ім’я повністю відповідає її комплектації.
Про бурятські простори в неї збереглося небагато спогадів. Пам’ятає лише дитячий садочок, до якого йти було довго й дуже холодно, та хлопчика на ім’я Циден. Це й зрозуміло, бо коли дівчинці виповнилося три роки, а Україна здобула незалежність, батько повіз родину до Харкова.
Зараз зі своїми численними бурятськими родичами Аюна не спілкується. Вони підтримують свого президента й вірять у «звільнення» українців. Сподіватися на якусь логіку в мисленні не доводиться й, щоб не витрачати марно час, харків’янка просто послала їх услід за руським кораблем.
СПОРТ ПОЗА ПОЛІТИКОЮ?
У п’ять років Аюну відвели до басейну. Спочатку було синхронне плавання, але на певному етапі дорослішання виявилося, що дівчинка завеликої статури, й у свої п’ятнадцять вона почала опановувати водне поло. Грала за команду «Харків’янка НТУ ХПІ», яка кілька разів вигравала чемпіонат України. Здобула звання майстра спорту.
Ксенія Сидоренко, заслужений майстер спорту України, бронзова призерка Олімпійських ігор із синхронного плавання:
– Аюну я знаю дуже давно, ще коли ми дітьми брали участь у новорічному святі в «Локомотиві». Не зважаючи на те, що вона стала ватерполісткою, а я лишилася синхронницею, наша дружба ставала лише міцнішою. Аюна – чудова людина, неймовірна, добра, відверта, сильна й дуже смілива. Ми підтримуємо одна одну, не зважаючи на те, що знаходимося в різних країнах, на великій відстані. І я впевнена, що дружба, випробувана часом, буде лише кріпнути…
Цікавою, як на сьогоднішній день, здається розповідь Морозової про олімпійську чемпіонку Яну Клочкову:
– Ми з нею добре товаришували. Яна приїхала до Харкова із Криму. Її батьки завжди любили «вєлікую расію», тому не дивно, що погляди дочки співпадали з їхніми уподобаннями. На жаль, Яну тренували як спортсменку, але не розвивали її людські й громадські якості. Як на мене, вона просто не здатна усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки.
Після скандалу із тренерами Кожухами, на Олімпіаді 2008 року Яна несла прапор нашої команди, але в змаганнях участі вже не брала. Було очевидно, що після блискучих виступів на попередніх іграх, вона не покаже навіть середнього результату.
– Яна добра й чуйна людина. Але вона дуже наївна й піддається впливу тих, хто знаходиться поруч. До її звання Героя України в мене подвійне ставлення. Як громадянка, я вважаю, що це питання має бути переглянуте. А, як подруга та спортсменка, приходжу до думки, що нагороджували її не за патріотичну позицію…
БУТИ ПАТРІОТКОЮ…
– 2014 рік у моєму житті був темною плямою. Я не підтримувала Майдан, уважала, що влада має змінюватися в інший спосіб. Батьки мої були в партії регіонів… Перелом у свідомості почався з окупації Криму. Після цього стало зрозуміло, що дикунським свавіллям був не протест людей на Майдані, а захоплення чужих територій.
Болючим ударом по національній самосвідомості стало інформаційне розкручування участі «бойових бурятів путіна» у війні в Україні. Але значна трансформація відбувалася в подальший рік і пов’язана вона з усвідомленням того, що майбутнім спортсменам не закладають базу патріотичного виховання. Тому, окрім тренувань і фізичних навантажень, дітям почали розповідати, що Україна – незалежна держава, що Крим є українським.
А під час підготовки до парламентських виборів 2015 року доля привела Аюну Морозову до виборчого штабу партії «Самопоміч». Її включили до списку в Міську раду, але за день до виборів, кандидатка вимушена була знятися з перегонів. Недоброзичливці стали завалювати штаб повідомленнями про партійну приналежність батьків, про недостатню патріотичність кандидатки.
– Було дещо образливо, – ділиться спогадами Аюна, – бо я ніколи не приховувала нічого про себе. Із людьми, які тоді об’єдналися під прапорами політичної сили, ми спілкуємося до сьогоднішнього дня. І, судячи з усього, це оточення зародило дорослий і свідомий патріотизм у моїй голові.
… І ЗАХИСНИЦЕЮ
Починаючи з кінця 2021-го й початку 2022 року, почали говорити про можливий напад і велику війну. Вірити в це не хотілося й тому приємними були прогнози, що такого ніколи не буде… Усе стало на свої місця вранці 24 лютого. Аюна відправила сина Луку з Харкова й, разом із чоловіком, поїхала до станції переливання здавати кров. Наступного дня вони з’явилися в адміністрації.
– Я кажу, війна, давайте мені зброю, я буду стріляти! А мене відправляють до буфету, робити чай і каву. 1 березня зранку я прийшла на робоче місце. Наливаю воду в чайник і бачу яскраве світло. В голові промайнула думка, що ролети ж опушені… Коли прийшла до тями, виявилося, що я нічого не бачу й не можу рухатися. Поруч дуже гучно від болю кричав чоловік. Це вже потім мені розповіли, що йому вибухом відірвало ногу й він стікав кров’ю. А мене привалило бетонною балкою…
Під завалами Аюна знаходилася біля трьох годин. Але їй здавалося, що пройшла вічність. Прийшла зрадницька підозра, що ніхто її не відкопає й їй доведеться назавжди залишитися там… За офіційними даними під завалами будівлі адміністрації загинуло 48 чоловік. Аюна вважає, що там залишилося значно більше. Їй пощастило…
Євгеній Ткаченко, військовослужбовець полку безпілотних систем «Кракен»:
– Коли трапився приліт, я також перебував у будівлі адміністрації, але в іншому крилі. Людей, які потребували допомоги, було дуже багато, тому я навіть не подумав про те, що Аюна могла потрапити під завал. Дізнався лише тоді, коли її знайшли та визволили з пастки. Мені вдалося з нею поспілкуватися. І я був вражений тим, що сталося, й радів, що вона залишилася жива… За допомогу підрозділу я особисто вручав їй подяку та вважаю дуже символічним, що відбулося це біля руїн, де вона свого часу знаходилася…
Тоді Аюні самій здавалося, що до тями прийшла одразу. Тепер розуміє – для відновлення знадобився не один рік. Довго ночами не могла спати. Не могла знаходитися в зачиненому приміщенні. Знайомий хірург діставав уламки скла з обличчя й очей. Більш, ніж за півроку з’ясувалося, що уламки залишилися в сідницях і спині, й вони почали виходити…
– Але я не могла сидіти вдома. Потрібно було щось робити, чимось займатися. Розвозили гуманітарку, евакуювали батьків із дітьми до Полтави. А далі було створення добровольчого формування «Хартія». Із ним ми пройшли всією Харківщиною під час контрнаступу. Опинилися в Бахмуті. Для себе усвідомила, що військовим може бути кожен, не зважаючи на те, чим займався до цього.
ЖИТИ І ПРАЦЮВАТИ
У 2023 році коли «Хартія» перестала бути добровольчим формуванням і перейшла під командування Національної гвардії, Аюна Морозова повернулася до того, що вміє робити краще за все, – вчити плавати. Але й тут час та обставини внесли певні коригування. Тепер вона, окрім тренерської діяльності, займається реабілітацією:
– Після звільнення, я дуже часто ставила собі питання: «Для чого я вижила?» І певний час не знаходила відповіді, аж поки не почала займатися реабілітацією людей із важкими пораненнями, з ампутантами. Немає кращої реабілітації, ніж плавання! Сьогодні в нас сто чоловік на тиждень займається в басейні. Це важко. У нас не вистачає тренерів, жахливий кадровий голод. Але ти розумієш, що це дуже потрібно й ради цього слід жити і працювати…
Максим Крипак, Герой України, заслужений майстер спорту, багаторазовий паралімпійський чемпіон світу, Європи та Паралімпійських ігор із плавання:
– З Аюною я познайомився ще тоді, коли вона завершувала спортивну кар’єру й навчалася в аспірантурі. Тому, коли починалася реабілітація військових і ветеранів, ми вже багато років були знайомі. Я мав реабілітаційний центр у Дніпрі й використовував для його діяльності власні кошти. Мені першому Аюна запропонувала долучитися до проєкту й я погодився. Наша команда налічує п’ять тренерів. Це – висококласні фахівці! Що ж стосується Аюни Віталіївни – вона молодець, бо ініціювала дуже важливу й потрібну справу. Вона постійно переймається цим проєктом, піклується, щоб усіх забезпечити необхідною екіпіровкою та досягти максимально можливих результатів у справі повернення поранених до повноцінного життя…
Зараз Аюна Морозова є головою Федерації плавання Харківської області, директоркою Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Спартак», членкинею Громадської ради ХОВА. Вона проводить активну громадську діяльність, співпрацює з ветеранською спільнотою, бере участь у заходах, організованих ветеранами. Але далеко не кожен громадський діяч може похвалитися такими здобутками та пережитими подіями, як вона…
Вікторія ПУЧКА
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Іноді власна справа починається не з бізнес-ідеї чи розрахунків, а з потреби знайти опору — спосіб впоратися зі стресом, відновити внутрішній баланс і водночас бути корисною іншим. Саме так у Чернігові з’явилася творча майстерня «Вільна країна», заснована Альоною Надточій — дружиною діючого військовослужбовця. Тут створюють картини з алмазної мозаїки на замовлення, проводять майстер-класи для військових і їхніх родин, а частину прибутку спрямовують на підтримку підрозділу, де служить її чоловік.
Це історія не про швидкий бізнес-успіх, а радше про внутрішню потребу діяти, допомагати іншим і водночас знаходити ресурс для себе.
Сьогодні наш портал «Новини ветеранів» спілкується із авторкою цього проекту — Альоною Надточій :
— Як саме з’явилась ідея створити майстерню?
«Ідея з’явилась у 2023 році — хотілося знайти ресурс для подолання стресу й водночас принести користь іншим, допомогти військовим із найнеобхіднішим».
Починалося все досить просто. Спершу Альона пробувала створювати картини за номерами, експериментувала з різними видами рукоділля. Згодом найбільше її зацікавила саме алмазна мозаїка — техніка, що потребує терпіння, уважності до деталей і водночас має виразний терапевтичний ефект.
— Чому саме творчість і алмазна мозаїка?
«Я з дитинства люблю все, що пов’язано з творчістю. Мені подобається створювати щось власними руками. Це надихає, заспокоює і допомагає відволіктися від поганих думок».
З часом це захоплення переросло у справу, яка приносить не лише моральне задоволення, а й реальну користь іншим.
Окремий важливий напрямок діяльності — підтримка військових. Альона не лише дружина військовослужбовця, а й активна волонтерка. Частина коштів від продажу картин і проведення майстер-класів спрямовується на потреби підрозділу чоловіка. Крім того, вона долучена до діяльності фонду «Чарівники», який допомагає дітям із притулків, інтернатів та патронатних родин.
Творчість у цьому випадку стає інструментом допомоги, способом підтримки та можливістю об’єднати людей навколо доброї справи.
— Як пов’язана ваша справа з підтримкою військових?
«Я дружина діючого військового, тому відсоток від продажу картин або майстер-класів іде на підтримку підрозділу. Також я волонтерю у двох напрямках — допомагаю самостійно і через фонд “Чарівники”».
Серед робіт, які найбільше запам’яталися майстрині, є картина, створена на замовлення військового за фотографією його дитини. Такі замовлення особливо емоційні, адже за кожною роботою стоїть чиясь особиста історія, пам’ять і тепло.
— Як проходять ваші майстер-класи для військових і їхніх родин?
«Майстер-класи проходять дуже добре. Відчувається підтримка, зацікавлення, натхнення. Люди отримують задоволення від процесу і результату».
Для багатьох учасників це не просто творчість. Це можливість переключитися, відчути підтримку і хоча б на кілька годин відволіктися від напруженої реальності війни.
Розвиток творчої справи, як і будь-якого малого бізнесу, не обходиться без труднощів. Альона відверто говорить про фінансову нестабільність, відсутність власного приміщення, високу вартість матеріалів та обладнання. Також важливим викликом залишається реклама і пошук нових клієнтів.
— Якої підтримки зараз найбільше потребує ваша майстерня?
«Найбільше — фінансової підтримки. Потрібні кошти на матеріали, рекламу, обладнання. Хотілося б і власне приміщення, щоб стабільно розвиватися».
Назва майстерні «Вільна країна» має для Альони особливий сенс. Це і про особисту незалежність, і про віру в майбутнє держави.
Щоб системніше розвивати власну справу, Альона також долучилася до профільного навчання. Вона пройшла онлайн-курс-інтенсив «Мистецтво ветеранського бізнесу 3.0», створений спеціально для ветеранів і їхніх родин. За її словами, це дало не лише нові знання про ведення бізнесу, а й відчуття підтримки спільноти людей із подібним досвідом і викликами.
«Було важливо зрозуміти, як правильно будувати бізнес, як його розвивати. Такі курси дають не тільки знання, а й впевненість, що рухаєшся у правильному напрямку».
— Що для вас означає назва “Вільна країна”?
«Хотілося бути вільною і незалежною жінкою. І дуже хочу, щоб війна закінчилась, щоб наша країна була вільною і незалежною, як раніше».
Попри всі виклики, Альона має чітке бачення розвитку. У планах — офіційне оформлення підприємницької діяльності, стабілізація замовлень, оренда приміщення та поступове розширення команди.
— Якими ви бачите розвиток майстерні найближчим часом?
«Хочу відкрити ФОП третьої групи, мати більше замовлень, можливо орендувати приміщення і розвиватися далі. З часом, можливо, найняти людей на допомогу».
Історія Альони Надточій — це приклад того, як дружини військових не лише підтримують свої родини, а й створюють власні проєкти, що допомагають іншим. Через творчість, благодійність і щоденну працю вона формує невеликий, але дуже важливий простір підтримки у складний для країни час.
В Україні продовжать розбудову мережі державних ветеранських просторів: місцеві бюджети отримають цільову субвенцію на їх будівництво та розвиток. Кабінет Міністрів затвердив порядок і умови фінансування, що дозволяє реалізовувати проєкт у 2026 році. Наразі ветеранські простори створюють у семи пілотних регіонах. Після відпрацювання моделі фінансування та організації роботи мережу планують масштабувати.
Державні ветеранські простори працюватимуть як ключові центри допомоги ветеранам, ветеранкам і членам їхніх родин. Йдеться не лише про сервісні установи, а про комплексні центри, де можна отримати повний спектр послуг — від консультацій та юридичної підтримки до практичної допомоги з працевлаштуванням, реабілітацією чи соціальною адаптацією.
Окремий акцент — на формуванні спільнот. Простори стануть місцями спілкування, взаємодії та взаємопідтримки людей, які пройшли війну. Це має сприяти відновленню, особистісному розвитку та поверненню до активного життя в громадах.
Доступність і безпека
Усі приміщення облаштовуватимуть відповідно до сучасних стандартів безбар’єрності та безпеки. Простори мають бути доступними для людей з інвалідністю та тих, хто потребує додаткових умов для комфортного перебування.
Проєкт створення державних ветеранських просторів передбачає співпрацю держави та регіонів і має на меті забезпечити системну підтримку ветеранів, ветеранок та їхніх родин на місцевому рівні.
23 лютого представники ветеранських організацій Харківщини, зокрема ГО «Спілка ветеранів СОУ», «Спілка ЗСУ», порталу «Новини ветеранів» та інших ветеранських об’єднань узяли участь у засіданні Громадської ради ХОВА.
До порядку денного було включено значну кількість питань, які стосувалися реалізації програм захисту та підтримки ветеранів, формування наглядових рад закладів охорони здоров’я, висунення кандидатів до Ради ветеранів при профільному міністерстві. А поруч із цими пунктами було розглянуто масу дотичних питань.
Приміром, голова Ради «Спілки ветеранів СОУ» Юрій Корсунов порушив чи не найактуальнішу на сьогоднішній день тему про дію нового Житлового кодексу. Заступник міністра у справах ветеранів Руслан Приходько відповів, що наступного тижня в режимі онлайн буде організоване спілкування з ветеранами, які отримають відповіді на всі питання, що стосуються дії кодексу та житлової політики у державі.
Засідання продемонструвало, що ветеранські організації мають власними зусиллями організовувати зустрічі й обговорювати нагальні питання, а не очікувати, коли це зробить Громадська рада. Маса необговорених і нереалізованих питань, які потребують вирішення, зводять нанівець усю ту роботу, що здійснюється окремими організаціями.
Також нагальною проблемою ветеранської спільноти є відсутність співпраці з ТЦК, в діяльності якого вбачається значна кількість порушень, у тому числі й чинного законодавства. Сподіваємося, ветерани Харківщини зможуть вплинути на керівництво інституції, що здійснює мобілізацію. Це необхідно для того, щоб її діяльність ставала відкритою й прозорою, а також не ганьбила та не дискредитувала Збройні сили України.
