«На курсах нацспротиву цивільні починають розуміти ветеранів», — Анастасія Римар

У перші дні широкомасштабного вторгнення росії в Україну багато цивільних громадян стали на захист країни у лавах добровольчих формувань. Серед них — медійниця Анастасія Римар, яка нині служить лейтенантом Збройних Сил України.

Про свій шлях, проблеми ветеранської політики та бар’єр між військовими й цивільними вона розповіла в інтерв’ю АрміяInform.

«Я не бачила для себе іншого вибору. Ми просто приїхали туди, де домовлялись зібратися, і почали працювати вже у форматі війни», — згадує Римар.

Сьогодні вона, серед іншого, допомагає добровольцям отримати офіційні статуси з належними соціальними гарантіями, а також ветеранам війни, які мають інвалідність через поранення.

«Держава не готова до кількості ветеранів»

За словами офіцерки, у системі ветеранської політики бракує спроможностей для задоволення базових потреб ветеранів.

«Ми можемо говорити про перекваліфікацію чи освітні програми, але все це не має значення, поки людина не вирішить питання зі здоров’ям і житлом. Без цього неможливо рухатись далі», — пояснює вона.

Римар зазначає, що ветеранська система часто тримається на окремих ініціативах ентузіастів. Вона згадує свого побратима Тараса Шпука, який розвивав ветеранський спорт і загинув під час виконання бойового завдання у складі групи спеціального призначення ГУР.

Статус добровольців: «Довелося пройти те саме коло»

Римар нагадала, що лише у 2020 році держава законодавчо визнала добровольців учасниками бойових дій.

«Ми п’ять років добивалися ухвалення закону, який надає добровольцям статус УБД. І все ж у 2022 році, коли з’явилась нова хвиля добровольців, історія повторилася — для них знову не було законодавчої бази», — розповіла вона.

За її словами, лише нещодавно ухвалено рішення, що родини загиблих добровольців отримуватимуть такі самі одноразові виплати, як і родини військовослужбовців.

«Частина роботодавців не хоче брати ветеранів»

Офіцерка наголошує, що багатьом ветеранам складно знайти роботу.

«Більшість отримували відмови саме через досвід бойових дій. Водночас великі компанії, які розуміють значення ветеранської політики, створюють програми на кшталт “шляху ветерана”. Але робити це потрібно разом із ветеранами, а не для них», — каже Римар.

Освітні можливості: є програми, але бракує доступності

Попри наявність численних освітніх проєктів для ветеранів, не всі можуть ними скористатись.

«Часто ветерани навіть не знають про такі програми. Або ж умови участі не відповідають реаліям. Наприклад, обов’язкове відвідування без урахування стану здоров’я може стати перепоною. Треба вдосконалити бюрократію, щоб ці програми справді працювали для ветеранів», — наголошує вона.

«Травму війни має прожити все суспільство»

На думку Римар, подолати бар’єр між військовими та цивільними допоможе масова підготовка цивільного населення.

«Ідеальні ліки від нерозуміння — це курси національного спротиву. Люди, які проходять навчання та спілкуються з ветеранами, починають усвідомлювати, що відбувається в державі. Якщо ми не будемо цього робити, конфлікт у суспільстві лише посилюватиметься», — підсумовує офіцерка.

---

Джерело: АрміяInform

Читайте також:

Останні записи

Зараз читають: