Вадим — приватний підприємець і депутат Межиріцької об’єднаної територіальної громади на Дніпропетровщині. За освітою він інженер-механік, а до повномасштабного вторгнення займався власною справою та активно долучався до життя громади. У 2023 році чоловік приєднався до ЗСУ та почав службу у 704 окремій бригаді РХБ захисту Сил підтримки. Під час виконання бойового завдання Вадим дістав важке поранення і втратив ногу. Після цього він переніс 24 операції, пройшов лікування та реабілітацію, а зараз готується до протезування.
Про службу, поранення, підтримку родини та плани на майбутнє ветеран розповів «Суспільному Дніпро».
Нині Вадим проходить реабілітацію в одному з центрів на Львівщині. Каже, що намагається не просто відновлюватися після операцій, а й залишатися активним. У центрі він бере участь у різних заходах, а у вільний час їздить на футбол, риболовлю та інші події разом із родиною.
«Хлопці грають у футбол. На протезах. І не ходять, а бігають. Дай Боже їм здоров’я. Молодці. Я теж активно стараюсь жити. На футбол вболівати недавно їздив з сином, і на авторалі ходили на “Львів-Арену”. У неділю ось на риболовлю поїдемо. Хочу, щоб було активно і цікаво. Так і ставлюсь до життя», — розповідає Вадим.
У реабілітаційному центрі для ветеранів організовують різні активності: заняття на воді, іпотерапію, поїздки та зустрічі. За словами Вадима, кілька таких заходів відбувається щотижня, і він долучається до них, коли дозволяє стан здоров’я. Водночас головною підтримкою для нього залишається родина.
Рішення долучитися до Збройних сил України Вадим ухвалив після початку повномасштабного вторгнення. Одразу потрапити до війська він не зміг через певні обставини, але згодом вирішив це питання. На його рішення також вплинула загибель двоюрідного брата в Мар’їнці.
«У мене вбили двоюрідного брата в Мар’їнці, тож я не мав морального права не йти. У 2023 році вступив до лав ЗСУ», — розповів Вадим.
Військову службу він почав у 704 окремій бригаді РХБ захисту. До цього чоловік спілкувався з військовими та допомагав Збройним силам України. За його словами, саме військові запропонували йому долучитися до підрозділу.
«Вони запропонували мені в 704 піти служити. Тоді ще був полк, а не бригада. Ну, думаю: поки я доїду до Самбора, то вже й війна закінчиться. Але, як бачимо…», — згадує Вадим.
У війську Вадим служив старшим солдатом і водієм БРДМ у підрозділі РХБ розвідки. Він виконував завдання на Донеччині — у районах Селидового, Нетайлового, Гірняка, Курахового та поблизу цих населених пунктів. Також працював у Чорнобилі за своєю спеціальністю, використовуючи прилади для радіаційної, хімічної та біологічної розвідки.
Про службу Вадим згадує насамперед через людей, з якими разом виконував завдання. За його словами, у підрозділі військові підтримували одне одного, а після його поранення побратими продовжили спілкуватися з ним і приїздити в гості.
«Цікаві були часи, цікаві люди. Хлопці в підрозділі працюють з душею. Завжди підтримували і допомагали одне одному. Я вдячний побратимам — вони і телефонують, і приїздять. Не шкодую, що потрапив у такий підрозділ. Ніколи не було конфліктів. Залишилися гарні спогади, гарні друзі», — каже Вадим.
Ветеран говорить, що сприймав службу як спільну роботу, у якій кожен має виконувати свою частину завдання.
«Від самого початку я сприймаю війну як спільну справу, у якій кожен має виконувати свою роботу. І тільки так», — пояснює він.
За його словами, до оборони країни долучаються не лише військові, а й цивільні та волонтери.
Про саме поранення Вадим розповідає небагато. Після нього чоловік переніс 24 операції, а тепер проходить підготовку до протезування. Йому вже зробили необхідні заміри та зліпок і замовили комплектуючі для протеза.
«Все, що не робиться, то на краще. Але ж ми не знаємо, що для нас краще, бо майбутнє нам невідоме. І навіть моє поранення — по-своєму то на краще вийшло», — говорить він.
За словами Вадима, побратими розповідали йому, що після поранення він був у дуже тяжкому стані. Водночас він сам намагається сприймати ситуацію як ще один етап життя, який потрібно пройти.
«Казали хлопці, що як до мене підійшли після поранення, то я лежав, стікав кров’ю, піна на губах уже була. Врятували мене. Тож, напевне, зараз так думаю, що краще без ноги бути, ніж уже би в землі лежав», — зазначив ветеран.
Зараз він очікує на протезування та продовжує реабілітацію. Каже, що розуміє — шлях відновлення буде непростим, але налаштований рухатися далі.
«Сподіваюсь, все буде добре. Так, шлях відновлення непростий. Але я сприймаю його як ще один етап життя, який потрібно пройти», — говорить Вадим.
Після реабілітації Вадим планує повернутися до активного життя. Його старший син живе та працює у Варшаві, а молодший навчається у коледжі у Львові. Ветеран говорить, що підтримує вибір дітей та хоче, щоб вони використовували можливості, які мають.
Говорячи про завершення війни, Вадим не береться прогнозувати, коли саме це станеться. Водночас він вважає, що Україна вже багато чого досягла як держава і нація. За його словами, про Україну знають у різних країнах, а українці отримують підтримку від людей за кордоном.
«Не знаю як і якою ціною нам це вдасться. Але вважаю, що ми вже перемогли. Як держава, як нація ми перемогли. Нас усі у світі поважають, нас усі знають», — говорить ветеран.
Вадим розповідає, що під час перебування за кордоном не раз бачив підтримку українців. Він також визнає важливість допомоги міжнародних партнерів, без якої Україні було б значно складніше протистояти російській агресії. Водночас свою перемогу він пов’язує насамперед із можливістю українців залишатися на власній землі та будувати майбутнє у своїй країні.
«Перемога України — ми житимемо на своїй рідній землі, працюватимемо, відбудовуватимемо країну. Якою кров’ю, якими вчинками нам це вдасться — важко спрогнозувати. У тому, що ми вже перемогли, я не маю сумнівів», — каже Вадим.
Він називає нинішню війну історичним моментом, у якому його покоління безпосередньо бере участь у подіях, що впливатимуть на майбутнє України. Ветеран згадує випадок із побратимом, який під час обстрілу вибіг із бліндажа подивитися, що відбувається, а після вибуху повернувся назад і знову визирнув назовні.
Після завершення реабілітації чоловік планує повернутися до роботи, власної справи та громадської діяльності. Він хоче й надалі допомагати людям і брати активну участь у житті своєї громади.
«Вже на своїх двох вийду на свої хліба, буду знову допомагати та брати активну участь у житті суспільства. Після перемоги все відбудуємо, все буде в нас добре», — підсумував Вадим.