Mosquito – найкращий «фанерний» літак Королівських повітряних сил

 De Havilland Mosquito – багатоцільовий літак: винищувач-бомбардувальник, легкий бомбардувальник, нічний винищувач, штурмовик, розвідувальний літак. Завдяки особливостям своєї конструкції, яка складалась майже повністю з дерев’яних деталей, здобув прізвисько «Дерев’яне чудо» або «Моссі» .

 

Цільнодерев’яний Mosquito (в перекладі – “комар”) — один із небагатьох найвдаліших проектів в історії авіації взагалі. У багатофункціональності з «Дерев’яним чудом» міг змагатися хіба що німецький Ju-88. Конструктори створили літак, якому, внаслідок надзвичайно високої швидкості, фактично не потрібно було захисне озброєння.

 

 Mosquito  продемонстрував виключно чудові якості та поступово став використовуватись у всіх спектрах бойового застосування — в ролі середнього денного та висотного нічного бомбардувальників, денного і нічного винищувачів, винищувача-бомбардувальника, штурмовика, літака безпосередньої підтримки флоту, літака фоторозвідки, поштового літака перевезення VIP-пасажирів та доставляння цінних документів у небі над окупованою німцями Європою та ще для виконання безлічі різнорідних завдань.

 

 Mosquito вперше піднявся в повітря 25 листопада 1940 р. Прийнятий на озброєння вже під час Другої Світової війни 15 листопада 1941 р. Використовувався Королівських ПС з 1942 по 1956 роки. Всього було побудовано 7781 літаків.

 

 На час прийняття на озброєння Mosquito був найшвидшим серійним літаком у світі. Крейсерська швидкість «Моссі» становила 450 км/год. Максимальна швидкість зазначена, як 589 км/год, але під час випробувань вдалося розвинути швидкість 620 км/год. Бойова висота 8839 м. Але максимальна висота підйому літака сягала 11 км. Дальність польоту становила 1400 км.

 

 De Havilland Mosquito  мав довжину 13,57 м, розмах крил 16,52 м при площі крила в 42,18 м². Максимальна злітна вага становила 8549 кг. (порожній «Москіто» мав вагу 6058 кг.). Літак був оснащений двома 12-циліндровими V-подібними двигунами рідинного охолодження Rolls-Royce Merlin 21/21 або 23/23.

 

 На озброєнні «Дерев’яне чудо» мало чотири 20-мм авіаційні гармати Hispano-Suiza HS.404 та чотири авіаційні 7,7 мм кулемети Browning М1919

 

 Так як літак був майже повністю виготовлений з «дерев’яних деталей», а металевими були лише  елементи управління та двигуни, літак був малопомітним для радарів того часу.

 

 На початку 30-х років 20 століття компанія британського інженера-авіаконструктора Джефрі Де Хевіленда («Де Хевілленд») займалася розробкою високошвидкісних спортивних літаків DH.88 Comet, які успішно виступали в числених змаганнях та перегонах літаків в першій половині 30-тих років 20 століття. Чотиримоторний транспортний Albatross, який було розроблено на заміну біпланам типу H.P.42, був спроектований цілком з композитного дерева. Саме цей принцип у подальшому і ліг в основу проектування та розробки багатоцільового «Москіто». Застосування дерев’яного монокока спочатку компенсувало без втрат для технічних характеристик літака наявність на літальному апараті малосильного двигуна Gipsy Twelve.

 

 08 вересня 1936 року, міністерство Повітряних сил Великої Британії видало замовлення P.13/36 на розробку двомоторного середнього бомбардувальника з наступними льотно-технічними характеристики: бомбове навантаження 1400 кг, політ на відстань 4800 км із максимальною швидкістю 443 км/год; стеля польоту — 4600 м.

 

 У травні 1937 року, Джордж Волкерт, головний авіаконструктор компанії Handley Page, виступив з революційною концепцією розробки швидкісного, але неозброєного бомбардувальника. Маючи навантаження у 1400 кг авіаційних бомб за швидкісними параметрами він переважав навіть Supermarine Spitfire, найкращий винищувач Королівських Повітряних сил,  який тежперебував на стадії випробувань. До того ж він пропонував з метою економії коштовних металів використовувати дерев’яні деталі та обшивку літака.

 

 Однак, у Міністерстві цю ідею сприйняли доволі прохолодно. У Великій Британії вже розпочалося виробництво чотирьох типів двомоторних суцільнометалевих бомбардувальників: «Бленхейма», «Уїтли», «Веллінгтона» і «Гемпден». Всі наявні виробничі потужності були зосереджені на випуску саме цих моделей.

 

 Після  початку Другої Світової війни, у вересні 1939 року, конструктори фірми підготували три нових проекти невеликого цільнодерев’яного неозброєного бомбардувальника: два з моторами «Мерлін» і ще один з новітніми «Гріффонами». За розрахунками максимальна швидкість будь-якого з варіантів з вантажем 454 кг бомб перевершувала 640 км/год. На той час жоден із серійних винищувачів світу не міг розвинути швидкість в 600 км/год.

 

http:///merkava-boiova-kolisnytsia-tsakhalu/

 Встановлення на літак оборонної турелі з двома кулеметами «Браунінг» та доукомплектування третім екіпажу пілотом, а також додаткової броні, збільшувала вагу більш ніж на тонну, а швидкість зменшувалася приблизно на 50 км/год. Тому в листопаді 1939 року Де Хевілленд і Джордж Волкер знову переконують маршала авіації В.Фрімена в тому, що без турелі літак буде настільки  швидким, що без великих зусиль зможе відірватись від ворожих перехоплювачів. Вілфред Фрімен погодився з думкою конструкторів і дав неофіційну вказівку продовжувати розробку бомбардувального і розвідувального варіантів літака.

 

 У березні 1940 року Міністерство авіації нарешті уклало з «Де Хевілленд» контракт на будівництво 50-ти бомбардувальників та розвідників. Та, вже у травні 1940 року через початок активних бойових дій у Північній Європі міністр авіаційної промисловості лорд Бівербрук заявив про припинення всіх розробок із занадто віддаленими термінами готовності серійних зразків. Фрімену довелося тричі вмовляти Бівербрука не поширювати це рішення на літак D.H.98 «Москіто» і  той дозволив продовжити роботи над цим літаком. Однак, після трагедії під  Дюнкерком і падіння Франції, Англія зосередила всі зусилля на виробництві вже існуючих винищувачів Хоукер «Харрікейн» і Супермарін «Спітфайр», а також бомбардувальників «Веллінгтон», «Уітлі» і «Бленхейм». У другу чергу кошти виділялися для доведення важких бомбардувальників Шорт «Стірлінг», Авро «Манчестер» і Хендлі «Пейдж Галіфакс».  D.H.98. залишився без фінансування.

 

 Тільки у липні 40-го року вдалося отримати дозвіл на фінансування робіт над проектом «Mosquito». Рівно вісімдесят років тому, 25 листопада 1940 року, Джеффрі Де Хевілленд-молодший здійснив перший політ на DH. 98 «Москіто», серійний номер W4050.

 

 У відгуку зазначалося, що з удвічі більшими, ніж у «Спітфайра», потужністю моторів, площею крила і більш ніж удвічі більшою вагою «Mosquito» літав на 32 км/год швидше за «Спітфайр». У Міністерстві авіації цьому просто ніхто не повірив. А прототип, який проходив офіційні випробування в лютому 1941 року, продемонстрував швидкість в 631 км/год — більшу, ніж у будь-якого винищувача Королівської авіації.

 

 В жовтні 1941 року на De Havilland Mosquito  встановили двигуни «Мерлін» 61. І на перших же випробуваннях літак розвинув ще більшу швидкість – 689 км/год на висоті 8700 метрів зі “снігоутримувачами» я та 703 км/год на висоті 8900 метрів без “снігоутримувачів”.

 

 Крім технічних характеристик в середині війни також важливу роль відіграв і матеріал, з якого виготовлявся фюзеляж літака. З необхідним для будівництва літаків металом в Англії в середині війни було «важкувато», а для виробництва Mosquito можна було використовувати навіть фабрики меблевої промисловості.

 

У бою « Mosquito» дебютували 31 травня 1942 року, коли 4 літака завдали удару по Кельну. 19 вересня 1942 року літаки ескадрильї зробили перший денний наліт на Берлін.

 

У листопаді 1942 р. Mosquito В Mk.IV отримала 139-та авіаескадрилья. Вони спеціалізувалися на завданні точкових ударів з малих висот на світанку або в сутінках. З червня 1943 року ці частини увійшли до складу 8-ої групи Бомбардувального командування, що об’єднувала ескадрильї літаків-целевказувачів. Літаки модифікації В Mk.lX в квітні 1943 р отримала 109- та авіаескадрилья, яка згодом також увійшла в 8-му групу.

 

 На зламі 1943-1944 років літаками Де Хевілленд Москіто В Mk.IV були озброєні 627 та 692-та авіаескадрильї. Остання з них першою серед частин «Mosquito» застосувала 1814-кг бомби «Кукі», скинувши їх на Дюссельдорф в ніч на 24 лютого 1944 г.

 

З весни 1944 р. нічні дії стали домінуючими для «Mosquito», оскільки при денних операціях, незважаючи на високу швидкість літаків, втрати все-таки були досить відчутними. 8 авіаескадриль, включених до складу “Легких нічних ударних сил», експлуатували, головним чином, літаки модифікації В Mk.XVI, а також В Мк.ХХ і Мк.25 канадського виробництва. Аж до кінця війни вони діяли над територією Німеччини – наприклад, в березні 1945 р. Берлін 27 раз піддавався нальотам Легких нічних ударних сил, а в ніч на 22 березня над містом діяли всі 8 авіаескадриль  – понад 130 літаків.

 

 Останнім об’єктом масованого удару Mosquito стало місто Кіль. В ніч на 03 травня 1945 року його двома хвилями атакували 116 літаків.

 

 Застосування важких бомб «Кукі» стало повсякденним: з січня 1945 р до кінця війни Mosquito скинули майже 3000 таких бомб, з них 1459 – на Берлін.

 

 На Тихоокеанському театрі військових дій Mosquito-бомбардувальники не застосовувалися. Хоча в кінці 1944 р в Австралію прибула 628-я АЕ, чиї літаки були пристосовані для застосування протикорабельних обертових бомб «Хайболл», в бій її так і не ввели через відсутність відповідних цілей і побоювання, що нова зброя може бути захоплено і скопійовано супротивників.

 

 Літаки DH.98 «Mosquito» В Мк.35 не встигли взяти участі в бойових діях. У повоєнний час їх експлуатували три авіаескадрильї, що дислокувалися в Німеччині до 1950 року, а також розміщені в метрополії 109-я і 139-я авіаескадрильї целевказувачів. Останні були переозброєні реактивними літаками «Канберра» лише в 1952-1953 роках.

 

 «Mosquito» за роки війни виконали майже 40 тисяч бойових вильотів, втративши 254 машини. Таким чином, рівень втрат склав 0,63% – набагато нижче, ніж у будь-якого іншого типу бомбардувальників Королівських ВПС.

 

 Концепція швидкісного неозброєного бомбардувальника повністю виправдала себе.

 

Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.

 

Нагадуємо:

http:///v-dnipri-bilia-zaporizhzhia-hidroarkheolohy-znaishly-i-distaly-starovynnyi-dubovyi-harmatnyi-lafet-video/

Читайте також:

Останні записи

Зараз читають: