Ігор «Маріо» Марі — очільник Київської міської спілки ветеранів АТО, керівник Муніципальної варти Києва. На війну з росією він пішов ще у 2014 і з того часу захист територіальної цілісності нашої держави, розбудова ветеранського руху в місті стали для нього пріоритетною ціллю на наступні роки.
Ким ви були до війни, як ви прийняли рішення стати на захист України і як воно змінило ваш світогляд?
До 2014 року я був ще дрібний підприємець, а з 14-го року вже почалося для мене справжнє військове і навколовійськове життя. 2014 року в перший день анексії Крима, в перший день мобілізації ми з побратимами прийшли до військкомату Шевченківського району міста Києва. Далі служба в 12 батальйоні територіальної оборони, обороняли ми Луганську область. Потім Дебальцево. Потім дембель.
По поверненню до цивільного життя Ігор Марі разом з побратимами зрозуміли, що державі та владі необхідно підказувати, як правильніше спілкуватися та поводитися з ветеранами.
Для всіх ветеран це був «дєдушка з іконостасом» на грудях, як правило, це були ветерани Другої світової та Афганістану. А тут прийшли молоді ветерани, і такі ж ветерани, такі ж учасники бойових дій. Зробили ми Київську міську спілку, раду ветеранів міста Києва, створили муніципальну варту за сприяння влади, запустили безліч програм для ветеранів, у взаємодії з правоохоронцями дуже добре себе зарекомендували як муніципальний правоохоронний орган. Пройшли цей шлях і, найголовніше, створили кістяк майбутнього бойового підрозділу для війни з росією. Тому що якщо у когось були думки «просто перестать стрелять», «какая разніца», ми знали, чітко знали, що війна буде й ми мали до неї готуватися.
Повномасштабне вторгнення росіян Ігор Марі зустрів разом зі своїм підрозділом, який нараховував на той час близько 200 людей, й у складі 72 бригади вони долучилися до захисту Києва, відстояли Мощун, Ірпінь, Гостомель:
Перший день повномасштабки, ми стоїмо на дамбі, а над нами повітряний бій, а понад водосховищем летять російські гвинтокрили. Для мене особисто, хоча я підполковник ЗСУ, кадровий військовий, таке я побачив вперше.
Створивши 48-й окремий стрілецький батальйон, бійці відправилися на Вуглегірський напрямок, де Ігор Марі й отримав бойове поранення.
Коли ми були на Вуглегірській ТЕЦ, разом з підлеглими поїхали за їжею, БК і т.д. Повертаючись назад, прилетіло прямо в бус, під мене. Я одразу спалахнув весь, заболіло обличчя, руки, ноги, всіх контузило дуже сильно. Мені проламало грудину, ребра, травматичний забій серця, до сих пір оговтуюся після цього. Диво, що залишилися всі живі. В мене навіть у знайомих знайомих не було такої ситуації, коли в неброньований бус прилетів снаряд і всі залишилися живі. Дякувати Богові.
Які завдання зараз є найактуальнішими для спілки ветеранів АТО?
Зараз ми в такому лайтовому режимі. Я повернувся, мене списали, але багато тих, хто займався справами спілки, вони ще воюють. Демобілізації не було, основний кістяк присвячує себе війні. Після війни буде чим зайнятися. І, як показує вже практика, ми вже це проходили, державі і владі, більше навіть владі, потрібно підказувати, як правильніше будувати свої відносини з ветеранами.
1. Ветеран для вас в першу чергу це …?
2. Що допомагає вам справлятися з важкими моментами?
3. Як би у вас була можливість – що би ви змінили в нашій державі?
4. Ваше коротке визначення війни.
5. Ваше ставлення до узаконення вільного обігу зброї в Україні?
Якими були відповіді на ці бліц-запитання, дивіться в нашому сюжеті.
Матеріал створено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках реалізації проєкту «Новини ветеранів: релокація та розвиток».