Проблема, порушена в попередній публікації, виявилася достатньо плідною й невичерпною. При цьому одне тематичне спрямування весь час тягнуло за собою інші. Ув’язнені, які дають згоду на мобілізацію; ветерани, що стали засудженими й також можуть бути мобілізованими; захист тих ветеранів, котрі знаходяться в місцях позбавлення волі; необхідність реформування правоохоронної, судової й пенітенціарної систем, завдяки яким до колонії далеко не завжди потрапляють люди, які дійсно винні чи наскільки винні в правопорушеннях… Війна оголила ті недоліки, що довгі роки не знаходилися на поверхні.
Звичайно, висвітити підняті проблеми в одній публікації ніяк не вийде й у подальшому до них слід звертатися знову й знову. А зараз довелося поспілкуватися із представником організації, що починала свою діяльність і продовжує її, захищаючи ув’язнених. Хоча не впевнений, що саме це стало початком…
– Мені шістдесят років, – говорить керівник Благодійної організації «Free Zone» Олексій Загребельний, – життя було довгим і дуже різноманітним. У мене є власний досвід відбування покарання, багаторічного вживання наркотиків, захворювання на різноманітні хвороби під час перебування в колонії. Була потреба в медичний допомозі, яку я не міг отримати. Було дві реанімації, після яких я не мав вижити, але вижив. На собі відчув, як це, відбувши покарання, добиратися додому за сотні кілометрів без жодної копійки в кишені…
Після звільнення, а було це двадцять років тому, Олексій вирішив, що мусить допомагати тим, хто перебуває в ув’язненні. Для цього й була заснована Благодійна організація, котра існує вже більше шести років. Первинним завданням її діяльності визначили подолання проблеми доступу людей, що знаходяться в ув’язненні, до якісної медичної допомоги та адаптації до життя на волі. Працює організація як безпосередньо в місцях виконання покарань, так і супроводжує після звільнення.
– Близько п’яти тисяч людей на рік є клієнтами наших програм, – розповідає далі Олексій Загребельний. – Ми розглядаємо людей, що знаходяться в ув’язненні, як цінний ресурс для суспільства. Але він стає цінним лише за умови, що з цими людьми проводиться необхідна співпраця, яка включає і консультування, і навчання, а також захист і підтримку.
Ноу-хау нової програми, розробленої «Free Zone», полягає в тому, щоб одні засуджені надавали послуги іншим. Мається на увазі – консультування в питаннях цивільно-правового характеру, а також у сфері протидії ВІЛ, вірусних гепатитів, туберкульозу.
– Така думка прийшла мені ще в 2017 році, – згадує керівник, – коли ми працювали в одній із колоній, що знаходиться в Сумській області. Справа в тому, що наші фахівці можуть перебувати в місцях позбавлення волі лише тимчасово, а консультанти з числа ув’язнених знаходиться там постійно. Для цього серед засуджених ми відбираємо тих, хто зможе працювати над реалізацією нашої програми, проводимо навчання та укладаємо відповідні договори.
А з недавнього часу серед ув’язнених почала виділятися достатньо значна група людей, що мають бойовий досвід. Такі собі ветерани за гратами. Олексій впевнений, що ці люди мають також специфічні потреби – позбавлення від психічних, а в деяких випадках і психіатричних розладів. Загострене відчуття несправедливості, образи на державу й суспільство. Їм необхідний процес реабілітації, а вони замість цього знаходяться в колонії, де позбавлені будь-якої можливості отримати необхідне. Часто присутня медична складова – наслідки поранень і контузій. Усе це необхідно враховувати та змінювати систему відбування покарань! Однак реформування – дуже довгий процес. Тому зараз «Free Zone» робить ставку на те, що успішну роботу з ув’язненими ветеранами можуть вести саме ув’язнені ветерани.
– Тут має діяти давній український принцип: «Свій до свого по своє», – переконаний Олексій Загребельний. – Що з цього вийде, покаже час. Але мені хочеться, щоб у кожній в’язниці, в кожній колонії був свій помічник ветеранів. Усвідомлюючи, що без ветеранських організацій мені реалізувати цей задум буде занадто складно, я звернувся до ГО «Повернись до мирного життя» та «Простір можливостей».
– Найстрашніше усвідомлювати те, що більшість ветеранів, які потрапили за грати, могли там не бути, якби вчасно й якісно пройшли необхідну реабілітацію, – додає до сказаного голова громадської організації «Повернись до мирного життя» Євген Скляренко. – Тому винною у скоєному є не лише людина, а й держава, яка не забезпечила захиснику належне.
На жаль, держава не допрацьовує і в колоніях. У переважній більшості закладів на тисячу чоловік призначено лише два психологи, які не можуть якісно надавати послуги такій кількості людей. Додатковою проблемою є відсутність штатного лікаря-психіатра, який міг би одразу призначити медикаментозне лікування тим, хто цього потребує. Приміром, ветеранам із тривожними станами, ПТСР і тривожно-депресивними розладами. А керівництво дивується, чому в них за рік чотири самогубства серед ветеранів? При цьому ніяким чином не вбачає зв’язку одного з іншим.
Євген Скляренко є не лише керівником організації, а й психологом, психотерапевтом і ветераном війни. Звільнився в минулому році й відразу звернув увагу на ту закриту групу колишніх бійців, які знаходяться в місцях позбавлення волі й якими мало хто займається. Є в Євгена побратим Олександр, що після звільнення потрапив у ДТП і був засуджений. Зараз він уже мобілізувався й воює, але весь пройдений ним шлях, зі слідством, судами й ув’язненням, став надбанням і самого Скляренка. Тому, коли Олексій Загребельний запропонував об’єднати зусилля й попрацювати спільно, Євген із радістю погодився.
– Після нашого навчання, – вважає Скляренко, – ветерани з числа ув’язнених будуть розуміти, що таке посттравматичний стресовий розлад, гостра стресова реакція, залежність і втрата. І вони зможуть, як соціальні працівники, консультувати інших ветеранів, які потрапляють у місця позбавлення волі. А їхня співпраця із психологами колоній дасть набагато більший ефект.
На питання, що зараз заважає повноцінно працювати, Євген Скляренко відповів:
– Недооцінка вітчизняних фахівців – психологів, реабілітологів. А також те, що держава належним чином не опікується ні ув’язненими, ні ув’язненими ветеранами. Більш того, державу абсолютно не цікавить наша діяльність. Ми працюємо завдяки донорам і власним можливостям. Але ми реально усвідомлюємо, що неможливо щось якісно змінити без підтримки держави. Дуже багато людей, які займають керівні посади в державних закладах, уважають за необхідне обезцінити твою діяльність, демотивувати й завадити повноцінно виконувати роботу.
І найголовніше питання, яке надасть практичну користь цій публікації: як ув’язнені ветерани можуть звернутися та отримати допомогу й захист від громадських організацій, які опікуються тими, хто позбавлені волі?
– У нас є електронний застосунок, є сайт «Free Zone», – відповів Олексій Загребельний. – Там указані всі контакти. Ті, хто відбувають покарання, ті, хто звільнилися, можуть надіслати повідомлення. Не зважаючи на те, в якій частині нашої держави вони знаходяться…
До обговорення цієї достатньо непростої проблеми – покарання та ув’язнення ветеранів російсько-української війни долучився начальник штабу ГО «Спілка ветеранів АТО» Влад Якименко:
– Зараз дуже гостро повстало питання, – сказав він, – щодо справедливого ставлення держави, зокрема судової системи, до ветеранів. Людей, які, ризикуючи життям і здоров’ям, відстояли існування Української держави. Життєві реалії та те, як держава в ставиться до ветеранів, вказують, що кількість засуджених і незаконно ув’язнених захисників буде лише зростати. Притаманне їм загострене відчуття справедливості, доповнене наслідками ПТСР – це вибухова суміш, яка часто призводить до непорозумінь і порушення закону. Щоб вирішити проблему, слід звернутися до досвіду інших країн, до практичних напрацювань. Одним із найбільш ефективних варіантів в цьому напрямку є система ветеранських судів у США. На наш погляд, для України теж необхідна така своєрідна реформа в судочинстві, за якою ветеран, усвідомлюючи й визнаючи свою вину, має можливість змінити ув’язнення на програму реабілітації під наглядом правоохоронних органів…