17 вересня 1809 року було укладено “Фредріксгамнський мирний договір“. Він завершив російсько-шведську війну 1808-1809 років під час якої Російські імперія розгромила шведські війська і повністю окупувала територію Фінляндії.
За договором Швеція визнавала приєднання всієї Фінляндії до Російської імперії, включаючи Аландські острови. Допускалося переселення шведського населення з Фінляндії до Швеції та в зворотному напрямку. Швеція мала була укласти мир з Наполеоном (вона була неодмінним учасником всіх попередніх антифранцузьких коаліцій). Кордон встановлювався Ботнічною затокою, річками Торнео і Муоніо.
Після укладення договору в складі Російської імперії було утворено “Велике князівство Фінляндське”. Його утворення сколихнуло потомків української шляхти, які вже півстоліття були російськими дворянами. В їхньому середовищі зародилася ідея, що Україні теж непогано було б отримати “автономію”.
Варто згадати, що “Гетьманщина”, яка фактично була Українською державою, була ліквідована за наказом Катерини-2 в 1764 році. Ідея “автономії України” яскраво пройшла через перші два десятиліття 20 століття, та в певній мірі “ідеологічно завадила” здобуттю незалежності України під час “революційних подій” 1917-1919 років і була використана більшовиками під час утворення СРСР 30 грудня 1922 року.
Деякі історики висловлюють припущення, що саме утворення “Великого князівства Фінляндського”, після укладення “малопмітного” Фредріксгамнського мирного договору, посіяло ідеї федералізації Росії і стало “початком кінця” Російської імперії.
