Після повернення ветеранів з війни їхні родини часто залишаються сам на сам із новими викликами. Дружини поранених військових доглядають за чоловіками, допомагають їм проходити реабілітацію та водночас намагаються не втратити роботу. Однак, за їхніми словами, держава досі не враховує потреби тих, хто щодня підтримує ветеранів.
Про це розповіла дружина ветерана Катерина Грандова-Савицька.
Її чоловік Микола два роки воював, після чого ще два роки проходив протезування та реабілітацію. За словами Катерини, після поранення саме на родину лягає основна відповідальність за підтримку ветерана. Жінка говорить, що офіційно може отримувати компенсацію за догляд за людиною з інвалідністю І групи у розмірі 3 тисяч гривень на місяць. Проте для цього потрібно звільнитися з роботи. Такий вибір, за її словами, ставить багато родин у складне становище.
Катерина жартома називає себе «плюс один» поруч із ветераном, але наголошує, що за цим визначенням стоїть величезний обсяг роботи. Вона переконана, що дружини військових заслуговують на окреме визнання, адже саме вони часто супроводжують чоловіків під час лікування, реабілітації та повернення до цивільного життя.
“Ми з Миколою жартома називаємо себе “ветеран та плюс один”. Я не перебираю на себе його досвід та його заслуги, але, коли він отримав поранення, я чітко зрозуміла “Тепер моя черга включатись”.
За словами жінки, багато державних програм і громадських ініціатив орієнтовані насамперед на ветеранів, тоді як потреби їхніх сімей залишаються поза увагою. Водночас саме родина стає першим середовищем, до якого повертається військовий після фронту.
Катерина також звертає увагу на проблему працевлаштування дружин ветеранів. За її словами, далеко не всі роботодавці готові йти назустріч працівницям, які змушені доглядати за пораненими чоловіками. У багатьох випадках жінки стикаються з вимогою або повернутися до роботи, або звільнитися. Водночас вона розповідає, що їй пощастило з роботодавцем. Під час лікування чоловіка їй дозволяли брати відпустку або оформлювати лікарняний для догляду.
“У Миколи була операція, я зникала на два тижні, і для всіх це було окей. Але в більшості моїх подруг, які проживають такий самий досвід, роботодавці вже через два тижні питали “Коли на роботу? У вас така складна ситуація, ти, напевне, будеш звільнятися?”.
Проте, за словами Катерини, така практика в Україні, як є зараз на її роботі, поки що є швидше винятком.
Дружина ветерана наголошує, що підтримка має бути спрямована не лише на військових, а й на їхні сім’ї. На її думку, дружини ветеранів повинні отримати не лише формальний статус «плюс один», а й визнання своєї ролі та реальні можливості поєднувати догляд за близькою людиною з власним професійним і особистим життям.
“Хочеться, щоб у “плюс один” нарешті з’явилося ім’я або навіть конкретна посада. Бо ці жінки роблять неймовірні речі”.