Коли за військовослужбовцем зачиняються двері військової частини чи шпиталю, починається його особиста, тиха війна за виживання в цивільному житті.
Бюрократичні лабіринти, нескінченні черги в кабінетах, оформлення соціальних виплат, відновлення втрачених під час обстрілів документів, проходження військово-лікарських комісій та пошук надійного реабілітаційного центру – усе це здатне морально виснажити навіть найсильніших людей, які пройшли найгарячіші точки фронту. Поранені бійці, повернувшись додому, часто закриваються в собі, відчуваючи відстороненість суспільства.
Саме для того, щоб ніхто не почувався покинутим чи непотрібним, у Чернігові розпочав роботу новий простір для військовослужбовців, ветеранів та їхніх близьких – Локація підтримки та відновлення «Центр 4.5.0». Головна його відмінність від державних установ у тому, що допомога тут не підпорядкована суворим чиновницьким протоколам чи фіксованим дедлайнам. Тут підставляють плече на стільки, на скільки це необхідно людині.
Код армійської тиші: як народився задум про створення «Центру 4.5.0»
Центр став результатом спільних зусиль ГО «Платформа підтримки Героїв» та Оперативного командування «Північ». Організатори прагнули створити локацію, де б фізичне відновлення тісно перепліталося з психологічною та соціальною адаптацією у колі однодумців.
Назва проєкту має символічне значення, зрозуміле кожному військовому. В армійському сленгу та під час радіообміну код «4.5.0» означає: «Все спокійно, ситуація під повним контролем». За роки війни цей цифровий код став одним із найвідоміших символів українського опору, оскільки він уособлює омріяну тишу на фронті. Засновники хабу сподіваються, що створений ними простір стане саме такою зоною душевного затишку, безпеки та спокою для ветеранів.
Двері центру відкриті не лише для демобілізованих чи поранених воїнів, а й для чинних військовослужбовців, які перебувають у відпустці чи на лікуванні, а також для їхніх родин. Наприклад, якщо чоловік зараз виконує бойові завдання на передовій, його дружина чи дитина мають можливість приходити сюди, спілкуватися, відвідувати психолога та безкоштовно займатися спортом.
«Ми в жодному разі не намагаємося замінити собою медичний заклад чи спеціалізовану клініку, – пояснює голова ГО «Платформа підтримки Героїв» Артем Євминець. – Наша головна мета – це соціалізація ветеранів. Це про те, як практично навчитися жити в новому тілі після важких поранень, як повернутися в соціум і не почуватися самотнім».
На досягнутому команда зупинятися не збирається. Наразі активісти готують запуск нового проєкту спільно з Міністерством у справах ветеранів України. Це буде масштабніший рівень роботи, повністю орієнтований на системну підтримку воїнів із надважкими пораненнями та ампутаціями кінцівок.
Свої для своїх: філософія команди
У «Центрі 4.5.0» немає «випадкових» людей чи байдужих працівників. Сюди не беруть на роботу за звичайними оголошеннями. Команда хабу – це міцне коло однодумців, де кожен адміністратор є ветераном з інвалідністю внаслідок війни, а кожен відвідувач – побратимом, якого розуміють без зайвих слів. Наразі весь проєкт тримається на кістяку з десяти людей. Замість відпочинку вдома, вони обрали складний шлях громадської діяльності та щоденної допомоги іншим.
Андрій Соловей: Рух – це життя
Одним із головних організаторів проєкту став близький друг Артема Євминця – Андрій Соловей, боєць легендарної 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. До початку повномасштабного вторгнення Андрій мав цілком мирну професію – працював виконробом на будівництві. Але коли російські війська опинилися під стінами його рідного Чернігова, чоловік без вагань пішов добровольцем захищати своє місто.
Після вибиття ворога з півночі України бійця перевели на пекельний східний напрямок. У 2023 році під час зіткнень поблизу Старомайорського, що на Донеччині, Андрій отримав важке мінно-вибухове поранення обидвох ніг та руки. Через щільні обстріли евакуація пораненого воїна з поля бою затягнулася на довгі 20 годин.
Потім було лікування в шпиталях Запоріжжя та Хмельницького. Воїн витримав 17 складних операцій. Лікарі буквально по шматочках зшивали й збирали докупи роздроблені кістки. Суглоба на одній нозі практично не залишилося, проте кінцівки було врятовано. Після шпиталів почалася тривала реабілітація у Чернігівській міській лікарні №4, де Андрія у прямому сенсі слова знову ставили на ноги. Сьогодні ветеран уже може ходити, спираючись на паличку.
«Але це насправді дуже боляче, – буденно, без жодного трагізму описує свій теперішній стан Андрій. – Там усередині фактично немає нічого живого, нога майже не гнеться через відсутність суглоба».
Тому, щоб розвантажити понівечені кінцівки, удома ветеран пересувається в інвалідному візку. Проте Андрій не закрився в чотирьох стінах і став одним з організаторів та адміністратором «Центру 4.5.0».
Однією з найгостріших проблем у країні він вважає чинну систему державної реабілітації: «Державні реабілітаційні програми мають суворий часовий ліміт – усього два тижні, після чого пацієнтів виписують додому, незалежно від стану. Саме тому наше об’єднання відкрило безкоштовну локацію, де хлопці та дівчата можуть під керівництвом фахових реабілітологів або самостійно займатися на тренажерах стільки, скільки потрібно».
За словами Андрія, більшість відвідувачів залу вже чітко знають, які вправи їм необхідні, завдяки порадам лікарів, інтернету та власному досвіду. Вони розуміють: працювати над собою потрібно щодня. Деякі ветерани розробили для себе крос-тренінг: один день вони відвідують платний зал (наприклад, X-Line, де діє спеціальна ветеранська програма), а наступного дня приходять у «Центр 4.5.0», де все безкоштовно. Деякі побратими приходять тренуватися цілими родинами.
Звичайно, буває важко. Є відвідувачі, які через біль займаються лише 10 хвилин, після чого йдуть пити каву. Але головне правило відновлення залишається незмінним. Андрій підсумовує: «Займатися треба регулярно, і головне – мати величезне власне бажання. Фізичні вправи даються геть нелегко, але треба пробувати, бо рух – це і є життя».
Павло Жариков: Протистояння «паперовій війні»
Керівником «Центру 4.5.0» є Павло Жариков – прикордонник, який отримав інвалідність внаслідок війни. Павло пов’язав життя з прикордонною службою у 2017 році. Служив на Чернігівщині («Нові Яриловичі»), згодом у Маріуполі, Мар’їнці та Щасті. Саме в Щасті Павло прийняв свій перший бій на початку повномасштабного вторгнення. Пізніше брав участь у боях на Лиманському напрямку, де 15 квітня 2022 року біля Ямполівки отримав серйозне поранення. Після пів року лікування повернувся до служби на тилову посаду, а в липні 2024 року через погіршення стану був звільнений.
«Спочатку я прийшов в ГО «Платформа підтримки Героїв» як звичайний ветеран, – згадує Павло. – А через деякий час мені запропонували очолити «Центр 4.5.0». Я погодився без вагань, бо знаю всі проблеми ветеранів зсередини».
Сьогодні «Центр 4.5.0» працює щодня з 10:00 до 15:00. Його очільник особисто веде прийом, консультує та допомагає розбиратися з юридичними питаннями. Організація співпрацює з бійцями ЗСУ та ДПСУ, зокрема зі 105-м прикордонним загоном. За словами Павла, найпопулярніші запити стосуються саме фінансових та юридичних нюансів: оформлення виплат після звільнення, відновлення військових квитків та отримання посвідчень УБД.
Первинну юридичну допомогу Павло надає особисто. Якщо ж справа потребує тривалого судового супроводу, Центр підключає юристів-партнерів, які безкоштовно доводять справу до результату. Також Центр координує роботу реабілітологів, які допомагають важкопораненим бійцям з ампутаціями безпосередньо в залі хабу.
Павло зазначає, що порівняно з 2022 роком бюрократичне навантаження на поранених сильно зросло: «Оці нескінченні бюрократичні кола пекла зараз найбільше виснажують хлопців. Тому робота Центру є містком, який допомагає ветеранам адаптуватися до цивільного життя».
Богдан Томин: Скелелазіння на протезах
Ще один адміністратор центру — Богдан Томин, чий бойовий шлях проліг через Запоріжжя, Курахове та Мар’їнку. Саме на Донеччині Богдан отримав важке поранення кінцівок. Після цього почався довгий етап лікування в госпіталях Дніпра та Вінниці, де лікарі понад рік відчайдушно намагалися врятувати понівечену ногу бійця.
«Я рік і три місяці був повністю лежачим, – ділиться спогадами Богдан. – На нозі були численні відкриті переломи, лікарі до останнього намагалися її зберегти, тому протезування відкладалося».
Зрештою ногу довелося ампутувати, і у квітні 2025 року Богдан отримав перші навчальні протези. Сьогодні він – справжнє диво реабілітації: людина без обох ніг, якій прогнозували роки на милицях, зараз упевнено пересувається залом хабу без сторонньої допомоги. «Хтось падав і здавався, а я просто йду вперед. Без милиць і палички», – каже він з гордістю.
У листопаді 2025 року Богдан у складі групи ветеранів своєї бригади вирушив на Закарпаття, щоб випробувати себе в справжньому скелелазінні та піднятися на Чорну Гору. Ветеран з посмішкою згадує, як його приклад діяв на інших поранених бійців під час підйому: «Хлопці дивилися на мене і казали: «Він на двох протезах лізе вгору, а ми з однією ногою не зможемо?» І лізли слідом. Навіть маючи дві здорові ноги, не кожен туди піднятися зможе, а наші хлопці – змогли!»
Цей досвід став для Богдана головним життєвим девізом, який він транслює кожному відвідувачу центру: «Як восени листя падає, так і людина через поранення може впасти. Але головне – пам’ятати, що завжди можна піднятися назад. Навіть якщо немає ніг – ти все одно можеш стояти на своїй вершині. Немає сенсу жаліти себе. Те, що сталося на війні, – в минулому, його не змінити. Треба працювати з тим, що є зараз».
Містки у майбутнє та амбітні плани
Окрім спортивних тренувань, психологічної допомоги та юридичної роботи, команда «Центру 4.5.0» нещодавно взялася за допомогу у працевлаштуванні демобілізованих військових, що є найважливішим етапом успішної реабілітації.
«Ми працюємо як надійний місток, – ділиться планами Артем Євминець. – Ми знаємо місцевих роботодавців, знаємо їхні вакансії, і водночас чудово знаємо можливості наших хлопців. Ми робимо все, щоб ветерану було легше знайти своє нове місце в цивільному житті». Богдан Томин додає, що найстрашніше після поранення – це не фізичний біль, а саме гостра самотність і відчуття непотрібності суспільству.
Незважаючи на те, що в Чернігові вже працюють інші схожі ініціативи (як-от відомий центр «Серцевір»), новий хаб ставить перед собою ширшу мету. Організатори прагнуть охопити підтримкою насамперед ветеранів із найвіддаленіших сіл та селищ Чернігівської області.
«По далеких селах хлопці після поранень часто взагалі не здогадуються про свої законні права та можливості, – констатує Богдан. – Вони місяцями сидять удома на самоті, навіть не знаючи, що є таке місце, куди можна приїхати, отримати допомогу й просто побути у колі своїх, серед людей, які пройшли те саме».
Локація «Центр 4.5.0» продовжує розвиватися та розширювати спектр послуг, доводячи, що разом подолати наслідки війни значно легше. Адже після найтемнішої ночі завжди настає день, і код «4.5.0» має обов’язково стати реальністю для кожного українського ветерана.
Олена БЕРЕЗКІНА
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)