Біля двох років в Україні активно обговорюється тема про запровадження спеціальних судів для ветеранів. Я б навіть сказав, не обговорюється, а мусолиться. Тому що інтерес до неї з боку владних структур то посилюється, то згасає, а результатів як не було, так і немає. У будь-якому випадку для пересічного ветерана про них і нечутно, й не видно.
Портал «Новини ветеранів» свого часу звертався до цієї теми, але було це ще в минулому році, тому не зайвим буде нагадати про сенс того, що за океаном звуть «ветеранськими судами», а на вітчизняному юридичному ґрунті отримало назву «судово-реабілітаційної процедури».
СПЕЦІАЛЬНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ
Моя співрозмовниця – Леся Кляровська, голова правління ГО «Юридична сотня», співзасновниця організації «LEAD Foundation». Вона понад два роки займається вивченням системи ветеранських судів та запровадженням міжнародних напрацювань в Україні.
– Зараз у нашій країні, тим більше, під час війни, немає сенсу створювати нові суди, – говорить Леся. – На мою думку, всі напрацювання в цьому напрямку слід підлаштовувати під існуючу судову систему. Ветеранські суди – це не обов’язково окремі суди, це програма, яка враховує, що відповідач є ветераном і користується певним спеціальним розглядом своєї справи.
І тут виникає питання: як все це узгодити з існуючою юридичною аксіомою, що перед законом усі рівні? Причому рівні перед законом український ветеран і продавчиня в магазині, яка дуже не любить українську й відмовляється нею обслуговувати. Рівний перед законом сусід-алкоголік, що в стані сп’яніння горлає: «Слава расіі!» І лаборант університету, який робить саморобну вибухівку, щоб здійснити теракт у рідному місті на замовлення ворожих спецслужб. А ще перед законом, разом із ветераном, рівний покидьок з окупованої території, що взяв у руки московську зброю і вбиває своїх співвітчизників…
Що, щось не так із рівністю перед законом? Є речі несумісні, особливо під час війни? То може дійсно вже час означити статус ветерана і в судочинстві та створити у нас щось на кшталт закордонних ветеранських судів?
– Коли ветеран вчиняє злочин, – продовжує Леся, – слід зрозуміти першопричину злочину. Якщо такою першопричиною є бойова травма, посттравматичний синдром чи їхні наслідки, тоді слід встановити, що особа є дійсно ветераном, провести комплексну психолого-психіатричну експертизу. А далі, окрім залучення захисника, слід залучати ще й відповідні структури, щодо яких зараз існують різні варіації. Приміром, це можуть бути органи пробації, фахівці супроводу, професійні психологи й психіатри. Причому такий підхід стосується не лише розгляду справи в суді, а й під час досудового розслідування. І саме слідчий має зафіксувати бажання особи на проходження судово-реабілітаційної процедури. А вже суддя або призначить цю процедуру, або відмовить у залежності від скоєного правопорушення. У результаті ветеран отримує можливість пройти реабілітацію та реінтегруватися в суспільне життя.
На моє питання, чи багато експертці відомо випадків, які потребували б запровадження в Україні судів у справах ветеранів, Леся Кляровська відповіла наступне:
– Окрім тих ситуацій, які я знаю особисто, колеги постійно надають все нову й нову інформацію, що стосується правопорушень ветеранами й судів над ними. І дуже часто суди не зважають на те, що є бойова травма, що підсудний ветеран і його потрібно лікувати, а не карати. Ідеться про випадки, пов’язані з носінням зброї, легкими чи середньої тяжкості тілесними ушкодженнями, зберіганням наркотичних засобів без мети збуту.
СІЗО ЯК ЗАСІБ ВІД ХВОРОБИ
Позаминулого тижня в мережі FaceBook з’явилося повідомлення Вікторії Шинкаренко, в якому вона розповідала про випадок із військовим, що трапився в Рівному. Людина на війні з лютого 2022-го. Тобто, понад три роки! А у грудні минулого року став почувати себе значно гірше. Коли у травні перебував у відпустці, звертався до лікарів, але допомоги не отримав, бо в нього не було направлення з частини…
У результаті, замість того, щоб потрапити на лікування й отримати допомогу, людина опинилася в СІЗО із кримінальним провадженням та обраним судом запобіжним заходом на 60 діб…
Але найбільше вразила одна фраза з повідомлення Вікторії. Наведемо її дослівно: «Це дзвіночок. І таких буде дуже багато». Звичайно, хотілося б, щоб таке пророцтво не здійснилося. Але сама його наявність примушує замислитися й жахнутися від того, що нас може чекати попереду.
Кореспондент порталу «Новини ветеранів» зателефонував керівнику Комунального закладу «Будинок ветеранів» у Рівному і члену Ради ветеранів України Вікторії Шинкаренко, щоб отримати відповіді на питання, які викликало її повідомлення.
– Ветеран, про якого йдеться, – розповіла Вікторія, – мав вагому підставу не йти на війну. У нього четверо дітей. Але це патріотично налаштована людина, котра вважає, що захист Вітчизни є його обов’язком… А далі трапилося те, що трапилося. Спочатку він нібито ходив із гранатою й ніби комусь погрожував. Потім мама вимушена була викликати поліцію, бо він зі зброєю знаходився вдома й не хотів її віддавати…
Суддя, що обирала запобіжний захід, була позбавлена можливості направити ветерана на лікування. Бо закон їй не визначає такої функції. Тому, вважає Вікторія, слід вносити зміни до законодавства, щоб людину з суду могли відправити на психіатричну експертизу й визначити, що саме стало причиною її неадекватної поведінки.
– Коли я писала цей пост у соцмережах, – говорить далі співрозмовниця, – то мала на увазі, що ця подія є зразком того, що нас чекає. І не важливо, що саме буде в руках у ветерана – граната чи рушниця, сокира чи вила. Проблема в тому, що людині не надали допомогу, якої вона так потребувала. І тут ми, в будь-якому випадку, приходимо до тієї моделі, яка в тій же Америці існує давно й носить назву «ветеранських судів». Сенс її, якщо коротко, ветерана, перед тим як судять, її лікують. А в нашому випадку, якби військовий вчасно отримав медичну допомогу, то може б не було, за що його судити.
Вікторія Шинкаренко переконана, що повністю скопіювати й запровадити в Україні ветеранські суди на кшталт американських неможливо, але частково запозичити їхні напрацювання ми зобов’язані. Уже більше року тому ця проблема піднімалася й обговорювалася на рівні Міністерства у справах ветеранів, але й досі до її вирішення чомусь так і не дійшли.
ГРОМАДСЬКІСТЬ ЗАМІСТЬ ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ
Понад два роки питання про запровадження судів у справах ветеранів піднімають юристи, більше року ним намагається опікуватися профільне міністерство. А де результати?
– Спочатку треба написати законопроєкт, – говорить Леся Кляровська, – щоб можна було впровадити цілий інститут нового для нас правосуддя, який повністю змінить весь механізм судової системи. Для цього мають бути задіяні кілька державних структур, зокрема Міністерство у справах ветеранів, а також міністерства охорони здоров’я, соціальної політики, внутрішніх справ, юстиції, Вища рада правосуддя. Ініціатором тут виступає не держава, а громадський сектор. Державні органи нам не відмовляють, вони радо співпрацюють із громадськістю, а кого з працівників уповноважили на роботу за вказаним напрямком, мені невідомо…
Уявімо собі цю ситуацію: сидять державні посадовці на державних посадах, у них є чітко вибудувані плани й програми, які мають працювати в державі. Але питання необхідності запровадження ветеранських судів виникають в активістів, а не наділених повнотою влади державних службовців. А не доречно було б поміняти місцями тих, що на посадах, із тими, в кого є ідеї й наснага їх реалізовувати? Бо з обговорюваного виникає найголовніше питання: якщо всі відкриті для діалогу, ніхто не перешкоджає, а радо йде на зустріч, то коли ми будемо мати хоч якийсь результат у справі запровадження ветеранських судів?
Леся Кляровська відповіла, що для написання законопроєкту експертам потрібен приблизно рік. Причому ще невідомо, буде це окремий закон чи внесення змін у кілька вже діючих законів. Через рік написаний проєкт буде спрямований до Верховної Ради. На саме прийняття закону ініціатори не впливають, скільки буде тривати ця процедура наперед спрогнозувати важко…
Ми сподівалися, що хоч якесь світло на цю проблему проллє профільне міністерство. Однак на офіційний запит отримали відповідь начальника відділу інформаційної політики, і з неї дізналися, що виявляється в Україні зараз немає інституту «ветеранських судів»! А також, що міністерство «працює над питанням дослідження даної проблематики і можливим запровадженням ветеранських судів». Дуже вдячні за надіслану відповідь, але куди краще було б поспілкуватися особисто, приміром як з Лесею й Вікторією, із представником міністерства, який достеменно володіє цим питанням і може розповісти значно більше, того, що нам і так відомо.
Власною думкою про ветеранські суди поділився ветеран і голова ГС «Республіка ветеранів» Влад Якименко, у якого виявилося дуже цікаве порівняння з історичними подіями:
– Як не дивно, але в цій сучасній проблематиці можна знайти деякі паралелі з нашим минулим. Однією із причин повстання Хмельницького й козацьких війн були наполегливі вимоги козаків щодо розгляду їхніх судових справ спеціальними козацькими судами. На жаль, ця ситуація повною мірою відображається й зараз: відсутність ветеранських судів призводить до неминучої криміналізації ветеранів. Саме така тенденція, яку держава не має права ігнорувати, стала основною причиною створення системи ветеранських судів у США…
Тут хотілося б наголосити, що портал «Новини ветеранів» працює не для конкретного міністерства чи певної політичної сили, не для законодавчої чи виконавчої гілок влади. «Новини ветеранів» – це для ветеранів і про ветеранів. І головними для нас замовниками були й залишаться наші читачі. Ось до них і хотілося б звернутися…
Давайте будемо відверті й відразу зазначимо, що ветерани – це не лише патріотично налаштовані герої, жертовні й безстрашні. Ветеранська спільнота, як і будь-яка інша, містить і буде містити й психічно хворих людей, алкогольно- й наркозалежних. Не можемо не припускати, що будуть серед ветеранів злодії й грабіжники, убивці й ґвалтівники. Але сам факт їхньої біографії, пов’язаний із захистом Батьківщини, жертвуванням життям і здоров’ям, надає право користатися системою судів, призначених саме для ветеранів. І в цих судах вони отримуватимуть покарання, пропорційне здійсненому злочину та згідно з нормами чинного законодавства. На жаль, писати про це доводиться в майбутньому часі, з перспективою та вірою, що колись таке дійсно станеться…
