В одній із попередніх публікацій була піднята чи не найважливіша проблема з фронтів великої війни – в підрозділах і командуванні досі живі традиції радянської армії, які заважають розвиватися Збройним силам України. Ганебне минуле, що дозволяє списувати провину й прорахунки вищого командування на підлеглих, не дає можливості ефективно протистояти жорстокому й агресивному ворогові, який ці самі традиції й створював.
І говорити про таке, піднімати проблему й намагатися позбутися «совкових традицій» – не є дискредитацією ЗСУ. Їх дискредитує лише страх командирів різних рівнів називати речі власними іменами та замовчування того, що відбувається насправді.
ТІ, КОГО НЕ МОЖНА НАЗИВАТИ
Тут на думку чомусь приходить всесвітньо відома багатотомна казка про Гаррі Поттера, вірніше її негативний персонаж – Лорд Волдеморт. Його наскільки боялися мешканці чарівного світу, що навіть не наважувалися проговорювати справжнє ім’я потвори, заміняючи на «Сам-Знаєш-Хто» або «Той-Кого-Не-Можна-Називати».
У подібній ситуації виявилися наші журналісти. Поговоривши та отримавши інформацію від представників підрозділів 125 бригади, починаючи з командирів батальйонів і закінчуючи простими солдатами з передової, тепер не можуть вказати, хто саме їм це розповів. Інакше в бійців будуть неприємності від вищого командування, тому що гірші традиції спонукають не викорінювати радянське минуле, а замовчувати будь-які існуючі проблеми.
Але журналісти, в масі своїй, давно перестали чогось боятися, вони не підпорядковані жодному військовому командуванню, завдяки чому така публікація виявилася можливою й з’явилася на порталі!
ПАТОВА СИТУАЦІЯ
День 10 травня став початком масштабного наступу московського війська на Харківщину. Ворог рухався широким фронтом від Липців до Вовчанська. Рашисти в ефірі ворожих каналів уже заговорили про окупацію Харкова. У нас вибухнув корупційний скандал щодо відсутності належних фортифікаційних споруд, які за рік так і не були побудувані. Скандал виявився наскільки гучним, що затьмарив геть усю іншу інформацію, яка надходила із фронту. Ідеться про відкриття кримінального провадження Державним бюро розслідувань проти командування 125 бригади Територіальної оборони. Підрозділ звинувачували в залишенні позицій і недбалому ставленні до служби.
– Під час наступу, – розповідає командир одного з підрозділів, – бригада займала такий фронт оборони, який у декілька разів перевищував тактичні нормативи для повноцінної укомплектованої та механізованої бригади зі своїми бронетранспортерами й артилерією, а не для бригади Територіальної оборони. При цьому на величезну відстань від Трав’янського водосховища до Сіверського Донця було всього чотири недоукомплектованих батальйони – три Територіальної оборони та один стрілецький. Три батальйони брали участь у бойових діях на інших напрямках і без відновлення та поповнення були заведені на позиції. А один батальйон узагалі не мав бойового досвіду. Щодо особового складу, то на один кілометр фронту ми мали від семи до дев’яти чоловік військовослужбовців. А на всю смугу, яку займали, було всього чотири гармати й три танки. Ну і для управління бригади це також був перший досвід бойових дій.
На питання, що саме найбільше врізалося в пам’ять під час наступу ворога, боєць одного з батальйонів, який входив до складу бригади, відповів:
– Це була, мабуть, найбільш патова ситуація в моєму житті. Повністю пропав зв’язок! Ми не володіли інформацією, де саме наступає ворог, куди він спрямував основний удар? Із тих позицій, де ворог з’являвся зненацька, а в деяких місцях особовий склад сил противника перевищував наш вдесятеро, бійці мали відступати. Якби ми не відступили на два-три кілометри до села, то втратили б увесь підрозділ. Але, навіть відступивши, ми продовжували вести бойові дії й не дозволили ворогу просунутися далі…
ВОЮВАТИ ЧИ ДАВАТИ ПОКАЗИ?
Усі ці розповіді стосуються першого дня наступу рашистів і утримання оборони ЗСУ. А вже наступного, тобто 11 травня, ДБР відкрило кримінальне провадження. Чи мало воно для цього достатньо підстав? Бійці бригади одностайно сумніваються в цьому. А ще через день, 12 травня, наказом головнокомандуючого призначене службове розслідування.
Про все це бійцям бригади в той час нічого не було відомо. Протягом п’яти діб вони вели бойові дії без відпочинку, сну та належного зв’язку. А в ніч із 14 на 15 травня усіх командирів рот і батальйонів викликали до Харкова для дачі показів. Протягом усієї ночі командування бригади давало покази, свідчило про кожен крок і намір, а коли на ранок батальйонний командир повернувся на передову, то виявив, що одна з рот покинула позиції.
– У роті, – розповів командир, – не лишилося жодного офіцера. Тому серед бійців пішов розголос, що всі командири втекли, а їх кинули напризволяще. Частину особового складу мені вдалося повернути. Але більшість із них були непридатними чи частково придатними, що з першого дня повномасштабного вторгнення добровольцями пішли захищати країну. Примусити їх до чогось було дуже важко, тим більше в ситуації, коли ми воюємо, а на нас відкривають провадження й заставляють давати покази.
А потім виявилося, що покази слід давати не лише ДБР у Харкові, а й військовим у підрозділі, що проводили службове розслідування. Повноцінно воювати в таких умовах було неможливо. Про це розуміли всі – ті, кого допитували, й ті, хто допитував. І 15 травня, не дочекавшись результатів службового розслідування, почалося виведення бригади з передової та заміни її іншими підрозділами. При цьому для успішного протистояння на цій лінії оборони знадобилося довести особовий склад і техніку, що перевищували в чотири-п’ять разів спроможності, які мала 125 бригада в перші дні наступу.
ЗАМОВЛЕННЯ НА ДИСКРЕДИТАЦІЮ?
Командир бригади генерал-лейтенант Артур Горбенко від коментарів відмовився, пославшись на те, що йому невідомо, чи закінчилося службове розслідування чи ні. Єдине, що він знає, наказом від 17 червня його звільнено з посади, однак причина звільнення в наказі не названа.
Про травневі події на передовій розповів інший командир, якого також називати не можна:
– 15 травня було наказано вивести управління бригади, а батальйони передати іншим підрозділам, що зайшли в цю смугу оборони. Це був наказ командира ОТУ «Харків». Ми здогадувалися, що причиною стала втрата позицій, хоча в самому розпорядженні про це не було жодного слова… Я згадую початковий етап повномасштабного вторгнення, коли бойові механізовані бригади мали певні проблеми. Але тоді не було ніяких звинувачень їх у цьому. Такий період був і в нашій бригаді. Глибина просування ворога не виходила за межі батальйонних позицій оборони. Це був тимчасовий успіх, який на другу-третю добу вдалося нейтралізувати. Буквально наступного дня підрозділ згуртувався, організувався й став бити противника належним чином. І в день, коли було порушене кримінальне провадження, тобто 11 травня, командир ОТУ Харків відзначав 125 бригаду, як одну із кращих на цьому напрямку ведення бойових дій…
На думку більшості військовослужбовців бригади, ситуація з дискредитацією підрозділу виглядає як замовлення. Чиїм і для чого – невідомо! А як інакше розцінювати ситуацію, коли протягом ночі ДБР відкриває провадження, інформація надається журналістам і розповсюджується серед громадськості? Саме зі ЗМІ військові на передовій довідалися про прорив ворогом фронту. Але на цьому самому фронті бійці власними очима бачать, що ніякого прориву немає. Більш того, офіційна заява Генерального штабу ЗСУ засвідчує, що противник мав певний тактичний успіх на деяких напрямках, але фронт не прорвав!
125 бригада є бойовим героїчним підрозділом, що сформувалася з перших днів повномасштабного вторгнення з одних лише добровольців. Не зважаючи на хвороби, непридатність, інвалідність, люди взяли зброю й стали на захист країни. П’ятеро бійців підрозділу отримали високе звання Героя України. На жаль, посмертно. Але це показник того, наскільки люди були мотивовані та здатні на самопожертву…
То в чому ж слід звинувачувати бригаду – в тому, що чогось не зробила, що зробила щось не так чи в тому, чого не було взагалі? Чому інформація від Державного бюро розслідувань, ОТУ «Харків» і Генерального штабу так разюче відрізняється? І чому не можна звернутися до тих, інших, а також командування бригади, щоб разом надали суспільству інформацію, якою вони володіють? І лише таким чином можна було б встановити, хто в цій ситуації правий, а хто ні!
Уявляю собі вереск опонентів, що під час воєнного стану такі речі робити недоцільно. А доцільно звинувачувати підрозділ там де немає його вини? А доцільно знекровлювати фронт, проводячи кримінальні й службові розслідування? Чи доцільно й надалі залишати ганебні радянські традиції в ЗСУ?!
Олександр КУХАРЕНКО
«НОВА: новини ветеранів»
Фото взяті зі сторінки 125 бригади ТрО в FaceBook