Чи було у вашому житті таке, що зустрічаєте ви людину, спілкуєтеся з нею, у вас складається про неї певна думка? А потім, коли ця людина починає розповідати про себе, чи хтось інший про неї розповідає, все кардинально міняється. Ви поняття не мали, що створений вами образ, абсолютно відрізняється від того, ким ця людина є насправді. У мене нещодавно таке трапилося…
Про себе Аюна Морозова говорить, що вона – бурятка. Насправді буряткою вона є лише наполовину. Батька-харків’янина, після закінчення Інституту громадського харчування, розподілили до робітничого селища Багдарин. Там він зустрів маму, одружився й народилася вона.
Ім’я Аюна серед бурятів є достатньо популярним. Всесоюзний шоколад «Аленка», названий нами «Оленкою», в Бурятії завжди носив найменування «Аюнка». У перекладі термін означає «Велика Ведмедиця». Морозова жартує, що ім’я повністю відповідає її комплектації.
Про бурятські простори в неї збереглося небагато спогадів. Пам’ятає лише дитячий садочок, до якого йти було довго й дуже холодно, та хлопчика на ім’я Циден. Це й зрозуміло, бо коли дівчинці виповнилося три роки, а Україна здобула незалежність, батько повіз родину до Харкова.
Зараз зі своїми численними бурятськими родичами Аюна не спілкується. Вони підтримують свого президента й вірять у «звільнення» українців. Сподіватися на якусь логіку в мисленні не доводиться й, щоб не витрачати марно час, харків’янка просто послала їх услід за руським кораблем.
СПОРТ ПОЗА ПОЛІТИКОЮ?
У п’ять років Аюну відвели до басейну. Спочатку було синхронне плавання, але на певному етапі дорослішання виявилося, що дівчинка завеликої статури, й у свої п’ятнадцять вона почала опановувати водне поло. Грала за команду «Харків’янка НТУ ХПІ», яка кілька разів вигравала чемпіонат України. Здобула звання майстра спорту.
Ксенія Сидоренко, заслужений майстер спорту України, бронзова призерка Олімпійських ігор із синхронного плавання:
– Аюну я знаю дуже давно, ще коли ми дітьми брали участь у новорічному святі в «Локомотиві». Не зважаючи на те, що вона стала ватерполісткою, а я лишилася синхронницею, наша дружба ставала лише міцнішою. Аюна – чудова людина, неймовірна, добра, відверта, сильна й дуже смілива. Ми підтримуємо одна одну, не зважаючи на те, що знаходимося в різних країнах, на великій відстані. І я впевнена, що дружба, випробувана часом, буде лише кріпнути…
Цікавою, як на сьогоднішній день, здається розповідь Морозової про олімпійську чемпіонку Яну Клочкову:
– Ми з нею добре товаришували. Яна приїхала до Харкова із Криму. Її батьки завжди любили «вєлікую расію», тому не дивно, що погляди дочки співпадали з їхніми уподобаннями. На жаль, Яну тренували як спортсменку, але не розвивали її людські й громадські якості. Як на мене, вона просто не здатна усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки.
Після скандалу із тренерами Кожухами, на Олімпіаді 2008 року Яна несла прапор нашої команди, але в змаганнях участі вже не брала. Було очевидно, що після блискучих виступів на попередніх іграх, вона не покаже навіть середнього результату.
– Яна добра й чуйна людина. Але вона дуже наївна й піддається впливу тих, хто знаходиться поруч. До її звання Героя України в мене подвійне ставлення. Як громадянка, я вважаю, що це питання має бути переглянуте. А, як подруга та спортсменка, приходжу до думки, що нагороджували її не за патріотичну позицію…
БУТИ ПАТРІОТКОЮ…
– 2014 рік у моєму житті був темною плямою. Я не підтримувала Майдан, уважала, що влада має змінюватися в інший спосіб. Батьки мої були в партії регіонів… Перелом у свідомості почався з окупації Криму. Після цього стало зрозуміло, що дикунським свавіллям був не протест людей на Майдані, а захоплення чужих територій.
Болючим ударом по національній самосвідомості стало інформаційне розкручування участі «бойових бурятів путіна» у війні в Україні. Але значна трансформація відбувалася в подальший рік і пов’язана вона з усвідомленням того, що майбутнім спортсменам не закладають базу патріотичного виховання. Тому, окрім тренувань і фізичних навантажень, дітям почали розповідати, що Україна – незалежна держава, що Крим є українським.
А під час підготовки до парламентських виборів 2015 року доля привела Аюну Морозову до виборчого штабу партії «Самопоміч». Її включили до списку в Міську раду, але за день до виборів, кандидатка вимушена була знятися з перегонів. Недоброзичливці стали завалювати штаб повідомленнями про партійну приналежність батьків, про недостатню патріотичність кандидатки.
– Було дещо образливо, – ділиться спогадами Аюна, – бо я ніколи не приховувала нічого про себе. Із людьми, які тоді об’єдналися під прапорами політичної сили, ми спілкуємося до сьогоднішнього дня. І, судячи з усього, це оточення зародило дорослий і свідомий патріотизм у моїй голові.
… І ЗАХИСНИЦЕЮ
Починаючи з кінця 2021-го й початку 2022 року, почали говорити про можливий напад і велику війну. Вірити в це не хотілося й тому приємними були прогнози, що такого ніколи не буде… Усе стало на свої місця вранці 24 лютого. Аюна відправила сина Луку з Харкова й, разом із чоловіком, поїхала до станції переливання здавати кров. Наступного дня вони з’явилися в адміністрації.
– Я кажу, війна, давайте мені зброю, я буду стріляти! А мене відправляють до буфету, робити чай і каву. 1 березня зранку я прийшла на робоче місце. Наливаю воду в чайник і бачу яскраве світло. В голові промайнула думка, що ролети ж опушені… Коли прийшла до тями, виявилося, що я нічого не бачу й не можу рухатися. Поруч дуже гучно від болю кричав чоловік. Це вже потім мені розповіли, що йому вибухом відірвало ногу й він стікав кров’ю. А мене привалило бетонною балкою…
Під завалами Аюна знаходилася біля трьох годин. Але їй здавалося, що пройшла вічність. Прийшла зрадницька підозра, що ніхто її не відкопає й їй доведеться назавжди залишитися там… За офіційними даними під завалами будівлі адміністрації загинуло 48 чоловік. Аюна вважає, що там залишилося значно більше. Їй пощастило…
Євгеній Ткаченко, військовослужбовець полку безпілотних систем «Кракен»:
– Коли трапився приліт, я також перебував у будівлі адміністрації, але в іншому крилі. Людей, які потребували допомоги, було дуже багато, тому я навіть не подумав про те, що Аюна могла потрапити під завал. Дізнався лише тоді, коли її знайшли та визволили з пастки. Мені вдалося з нею поспілкуватися. І я був вражений тим, що сталося, й радів, що вона залишилася жива… За допомогу підрозділу я особисто вручав їй подяку та вважаю дуже символічним, що відбулося це біля руїн, де вона свого часу знаходилася…
Тоді Аюні самій здавалося, що до тями прийшла одразу. Тепер розуміє – для відновлення знадобився не один рік. Довго ночами не могла спати. Не могла знаходитися в зачиненому приміщенні. Знайомий хірург діставав уламки скла з обличчя й очей. Більш, ніж за півроку з’ясувалося, що уламки залишилися в сідницях і спині, й вони почали виходити…
– Але я не могла сидіти вдома. Потрібно було щось робити, чимось займатися. Розвозили гуманітарку, евакуювали батьків із дітьми до Полтави. А далі було створення добровольчого формування «Хартія». Із ним ми пройшли всією Харківщиною під час контрнаступу. Опинилися в Бахмуті. Для себе усвідомила, що військовим може бути кожен, не зважаючи на те, чим займався до цього.
ЖИТИ І ПРАЦЮВАТИ
У 2023 році коли «Хартія» перестала бути добровольчим формуванням і перейшла під командування Національної гвардії, Аюна Морозова повернулася до того, що вміє робити краще за все, – вчити плавати. Але й тут час та обставини внесли певні коригування. Тепер вона, окрім тренерської діяльності, займається реабілітацією:
– Після звільнення, я дуже часто ставила собі питання: «Для чого я вижила?» І певний час не знаходила відповіді, аж поки не почала займатися реабілітацією людей із важкими пораненнями, з ампутантами. Немає кращої реабілітації, ніж плавання! Сьогодні в нас сто чоловік на тиждень займається в басейні. Це важко. У нас не вистачає тренерів, жахливий кадровий голод. Але ти розумієш, що це дуже потрібно й ради цього слід жити і працювати…
Максим Крипак, Герой України, заслужений майстер спорту, багаторазовий паралімпійський чемпіон світу, Європи та Паралімпійських ігор із плавання:
– З Аюною я познайомився ще тоді, коли вона завершувала спортивну кар’єру й навчалася в аспірантурі. Тому, коли починалася реабілітація військових і ветеранів, ми вже багато років були знайомі. Я мав реабілітаційний центр у Дніпрі й використовував для його діяльності власні кошти. Мені першому Аюна запропонувала долучитися до проєкту й я погодився. Наша команда налічує п’ять тренерів. Це – висококласні фахівці! Що ж стосується Аюни Віталіївни – вона молодець, бо ініціювала дуже важливу й потрібну справу. Вона постійно переймається цим проєктом, піклується, щоб усіх забезпечити необхідною екіпіровкою та досягти максимально можливих результатів у справі повернення поранених до повноцінного життя…
Зараз Аюна Морозова є головою Федерації плавання Харківської області, директоркою Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Спартак», членкинею Громадської ради ХОВА. Вона проводить активну громадську діяльність, співпрацює з ветеранською спільнотою, бере участь у заходах, організованих ветеранами. Але далеко не кожен громадський діяч може похвалитися такими здобутками та пережитими подіями, як вона…