Ферма «Зелений гай», що розташована неподалік Дніпра, з місця для тиші й життя на землі перетворилася на простір реабілітації для ветеранів, ветеранок і їхніх родин. Її створили військові — Анатолій Пилипенко та Євгенія Молчанова, для яких війна стала не лише випробуванням, а й точкою, з якої почався спільний шлях.
Історія, що почалася з війни
Про це розповідає співзасновниця ферми Євгенія Молчанова. Вона згадує, що з майбутнім чоловіком познайомилася у військовому шпиталі у 2014 році. До того обоє були на Майдані, обоє — з Дніпра, але їхні шляхи не перетиналися.
«Війна відіграла ключову роль у нашому житті. Як би це страшно не звучало, але без неї ми, ймовірно, не зустрілися б», — каже Євгенія.
Пара швидко створила родину. Народження першої доньки, за словами Євгенії, стало для Анатолія точкою, що втримала його поруч із сім’єю, адже він звик бути «в перших рядах» — там, де найважче.
Повернення до цивільного життя і втеча від шуму
Адаптація після фронту виявилася складною. Життя в місті з гучними святами, феєрверками й байдужістю довкола лише посилювало внутрішній розрив.
«Ти починаєш ненавидіти людей, бачиш несправедливість і не можеш переключитися. Ми просто тікали», — згадує Євгенія.
Так у житті родини з’явилося невелике село під Дніпром і випадково придбана земельна ділянка. Спершу — як дача, простір тиші й відновлення.
Як дача стала фермою
Ферма не була бізнес-проєктом. Тварини почали з’являтися поступово: овець, яких утримували на ланцюгах, мулів, яких везли на бійню, поні для доньки, собака з притулку.
Поступово «Зелений гай» перетворився на повноцінне господарство. Перші гості приїхали у 2021 році, а після згадки в соцмережах про ферму дізналися тисячі людей.
Сьогодні «Зелений гай» — це понад 500 тварин, виробництво авторських сирів, екскурсії, освітні заходи, майстер-класи, громадська організація та окремий напрям роботи з ветеранами й ветеранками.
24 лютого, коли ферма стала прихистком
Про повномасштабне вторгнення родина дізналася з вибухів. Уже в перший день до ферми почали приїжджати люди з Маріуполя, Харкова, з-під Дніпра — з дітьми й тваринами.
«Будинок був переповнений. Але ми діяли раціонально: Анатолій долучився до організації тероборони, а я займалася родиною й людьми, які приїжджали», — згадує Євгенія.
До «Зеленого гаю» також почали привозити тварин із зон бойових дій та окупації. Ферма поступово стала місцем тимчасового прихистку й відновлення.
Реабілітація для ветеранів і ветеранок
З часом простір усе більше відкривався для військових та їхніх родин — як місце тиші, безпеки й повільного повернення до життя. Ферма перестала бути класичним господарством і набула нового сенсу.
Проєкт Євгенії став переможцем конкурсної програми «Варто робити своє 2.0» від Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів. Йдеться про облаштування загону для іпотерапії та запуск реабілітаційних програм.
«Це не просто катання. Ми працюємо з сертифікованими іпотерапевтами, анімало- та каністерапевтами. У нас на коня сідають навіть військові з кількома ампутаціями», — пояснює Євгенія.
Ще один напрям — встановлення сонячних електростанцій. Ферма повністю залежить від електропостачання: без світла зупиняється вода, корми, холодильники.
«Якщо електрики немає більше ніж 20 хвилин — це критично», — каже вона.
«Місце, яке потрібно прожити»
Підтримка фонду стала вирішальною для розвитку простору. За словами Євгенії, перемога в конкурсі стала підтвердженням, що «Зелений гай» справді потрібен.
Сьогодні ферма — це простір, який складно описати словами. Його можна лише прожити: у тиші дібров, серед тварин, у простих розмовах і підтримці, що повертає відчуття життя навіть після найтемніших досвідів.