У Петриківській громаді, що на Дніпропетровщині, влада вирішила облаштувати Алею Героїв. Правда ж, добре, що загиблих захисників тут так поважають?! Але знаходитися алея має не в людному місці, паркові чи сквері, а на старому кладовищі. Там, де поховані діди-прадіди місцевих мешканців – ветерани Другої світової та жертви Голодомору.
Рік тому, в листопаді 2024-го, місцева влада організувала й провела громадські слухання. На них запросили родичів загиблих воїнів, щоб повідомити їм про свої наміри – облаштувати Алею Героїв та увіковічнити пам’ять про загиблих земляків.
– Ми запросили представників родин тридцяти загиблих, – коментує ситуацію в громаді заступник селищного голови Андрій Столбченко на вишуканій російській мові. – І всі вони дали «свойо согласіє».
Чому Андрій Анатолійович, перебуваючи на посаді, не володіє українською – велике питання до тих, хто його на цій посаді затверджував. Тут, очевидно, маємо порушення відразу кількох законів – про мову та місцеве самоврядування. І в цих законах чітко регламентується, що службовець повинен вільно володіти, розмовляти й вести ділову документацію державною мовою, якою в Україні є українська. Однак схоже, що чиновник такими дріб’язковими речами не дуже переймається…
НА СЛУХАННЯХ НІКОГО НЕ СЛУХАЛИ
Саму процедуру громадських слухань також провели з порушенням законних норм: ні офіційної фіксації, ні особистих підписів учасників.
– Ми ні сном, ні духом не знали, що Алея планується на місці старого кладовища, – обурюється Людмила Садовнікова, чоловік якої загинув у 2022 році на Херсонщині. – Людям просто не сказали правду!
А тим часом петриківським чиновникам непереливки. Добігає кінця 2025 рік, а майже 16 мільйонів, заплановані в місцевому бюджеті на Алею Героїв, досі не використані.
І це не перший такий проєкт. Два роки тому подібна доля спіткала Музей історії та культури. Кошти на його будівництво були виділені, але окрім високого паркану, що мав би закривати від людських очей майбутню споруду, так нічого побудувати не спромоглися. Гроші безслідно зникли й про історію петриківського розпису, яким славиться селище в усій Україні, розповідати нікому й показувати нічого!
А в цьому музеї можна було б популяризувати відомості про загиблих земляків, а їхні фото, нагороди, особисті речі стали б експонатами. Натомість пустка, паркан, зарослий амброзією майданчик! І вітер…
ЄДИНИЙ ПРЕТЕНДЕНТ ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЄ
На початку листопада поточного року місцева влада почала імітувати бурхливу діяльність навколо спорудження Алеї Героїв.
Цікаво, що тендер на будівництво виграло ТОВ «Автомагістраль 2016». Виграти було нескладно, бо організація виявилася єдиною, що брала участь у розіграші тендера. А ось до репутації товариства з обмеженою відповідальністю місцевій владі слід було б поставитися обережніше. За час існування організації, а це неповні десять років, у зв’язку з її діяльністю правоохоронцями було відкрито 53 кримінальних провадження! Але влада не дуже переймалася минулим підрядника й «Автомагістраль 2016» спішно загнало свою техніку на об’єкт.
Поодинокі могили, хрести з написами похованих під ними, опинилися під колесами грейдерів і бульдозерів. До деяких могил і досі приходять родичі із квітами. Вони слізно просили не вчиняти наругу над померлими, та їх ніхто не чув. Як, власне, й рідних загиблих героїв, котрі вимагали не будувати Алею Героїв на людських кістках.
– Якихось ще сімдесят сантиметрів вглиб і в ківшах бульдозерів опиняться кістки й черепи, – не приховує свого обурення Анатолій Лисенко. Він є дядьком загиблого воїна Костянтина Тезика, який у перші дні війни пішов добровольцем на фронт, а в жовтні 2023 року загинув біля села Кліщіївка на Донецькому напрямку.
ЩОБ НЕ ПСУВАЛИ СВЯТКОВУ АТМОСФЕРУ!
Щодо обурення з боку членів родин загиблих той же Андрій Столбченко запевняє, що в територіальній громаді все добре й лише п’ятеро «случайних людєй хотят популярності». «Случайною» виявилася мати загиблого Станіслава Пищади – Земфіра Мамедова. Вона довгий час шукала сина серед безвісти зниклих, сподіваючись на диво. Але дива не сталося, й тіло Станіслава ідентифікували за експертизою ДНК.
– Я відчула, як небо впало на землю, – говорить Мамедова. – Це сталося в ту хвилину, коли я, вбита горем, зрозуміла: моєї дитини більше немає серед живих. Орден «За мужність» третього ступеня я отримала в Києві, з рук командира мого сина… А вдома, замість співчуття й поваги, дістала ляпаса від місцевої влади, яка просто хотіла пропіаритись на заході вручення. Другу нагороду, заслужену моїм сином, я принципово не хочу отримувати з рук тих, у кого вони, як на мене, не зовсім чисті…
Так сталося, що перших мобілізованих на початку повномасштабного вторгнення проводжали всією громадою від місцевого клубу. Тож, на думку родичів, кращого місця для Алеї Героїв годі й шукати. Іншої думки дотримується Наталія Коваленко, голова Петриківської громади. Вона вважає, що портрети загиблих не будуть сприяти атмосфері сільських святкувань, які зазвичай відбуваються біля клубу. На переконання голови, вони навіть псуватимуть святкові заходи!
Не знайшлося місця для Алеї Героїв і в так званій парковій зоні, в центрі села, поряд зі стелою козацькому гетьману Петру Калнишевському.
– Це було б дуже знаково й почесно, – вважає Анатолій Лисенко. – Гетьман усе життя боровся за свободу України й наші хлопці, ціною власного життя, виборюють цю свободу в боротьбі з окупантом!
ГОЛОС НАРОДУ
Як тут не дивуватися ставленню до загиблих земляків керівництва петриківської громади. Ошатні алеї, на яких поховані загиблі захисники, прикрашають міста й селища, сквери, площі перед адмінбудівлями. І лише в Петриківці Алею Героїв хочуть винести за межі селища, облаштувати вздовж швидкісної траси, де відсутні пішохідні доріжки й дістатися до могил достатньо проблемно.
Зрозумівши, що діалогу з керівництвом громади досягти неможливо, люди вдалися до крайніх заходів. Долучилися громадські організації. Приміром, Алла Кислова, голова ГО «Незламні. Петриківка», організувала акцію протесту проти свавілля місцевої влади. Заходу надали максимального розголосу, запросивши на нього ще одну громадську організацію «Національний контроль» із Кам’янського, що забезпечила ще й юридичний супровід.
– Зараз небайдужі мешканці Петриківки, – наголошує Алла Кислова, – вимагають відмінити попереднє рішення про будівництво Алеї Героїв на місці колишніх поховань, скликати повторні громадські слухання за участі родин загиблих. Ініціативна група підготувала звернення до Обласної адміністрації. Принагідно слід додати, що, завдяки розголосу, небаченим актом вандалізму вже зацікавився Інститут Голодомору,
Як складеться ситуація з ушануванням загиблих героїв в окремо взятому селищі, покаже час. Ну а ми, будемо інформувати громадськість про те, що робиться в Петриківці та що не робиться.
Хоча й мало б робитися!