Повернення додому: система підтримки ветеранів після війни

Війна змінює все – тіло, свідомість, життя. Коли військові повертаються додому, їх чекає не лише зустріч із родиною, а й порожнеча, бюрократія та нерозуміння. Як зробити так, щоб шлях від фронту до цивільного життя не був стрибком у невідомість, а реальним супроводом, підтримкою та шансом почати нове життя?

Саме про це говорили на презентації Білої книги та моделі законопроєкту «Про систему переходу від служби в секторі оборони до цивільного життя». Презентація відбулася 17 листопада в конференц-залі готелю «Русь» у Києві.

ІСТОРІЯ ВИЖИВАННЯ ТА ПОВЕРНЕННЯ

Військовий Дмитро Харчук, голова ГС «Рух ветеранів України» в Тернопільській області, переніс 18 операцій після важкого поранення. Його історія – найемоційніша на панелі. Дмитро говорив про три етапи: евакуацію, лікування і порожнечу. «Шансів вижити у мене майже не було. Мене врятували побратими. Не система, не план, не медичні протоколи – а люди, які ризикуючи життям, витягували мене з-під обстрілу», – згадує він.

Далі був тривалий ланцюг евакуації: стабпункт, Дніпро, госпіталь у Львові, лікарі в Тернополі. Три місяці повної нерухомості. «До мене за чотири місяці не подзвонив навіть командир. Не тому, що він поганий, просто наші стосунки на війні – одне, а в лікарні – зовсім інше. І ти починаєш думати: а я взагалі для когось ще існую? Але приїхали побратими – і стало легше», – розповідає Дмитро.

Він підкреслює: немає універсальної моделі повернення. Хтось знаходить опору в родині, хтось – у роботі, хтось – у побратимстві. Головне – не залишатися в тиші та мати кому довіряти.

Це яскравий приклад того, як перехід від війни до цивільного життя виглядає в реальності: без плану, без механізмів, лише з людською підтримкою.

ВЧИМОСЯ У СВІТУ

В Україні нині понад 1,2 млн військових пройшли через бойові дії. Повернення їх додому – масштабний соціальний виклик. З урахуванням родин – дружин, чоловіків, дітей, батьків – потреба в системній підтримці може сягнути 5 мільйонів людей.

Світові практики показують: комплексна система переходу працює, якщо охоплює все – від психологічної допомоги до працевлаштування, безкоштовного житла та освіти. В Ізраїлі, США, Канаді, Великій Британії та Литві створені єдині маршрути ветерана. Психолог, юрист, соціальний працівник і держава працюють як команда, супроводжуючи людину від моменту поранення чи рішення залишити службу до повноцінного життя в мирному середовищі.

В Україні такого комплексного підходу ще немає, і саме це намагається змінити новий законопроєкт. Народний депутат Тарас Тарасенко наголосив: «Ми маємо створити систему, яка реально тримає людину, коли вона повертається з фронту. Це не декларація, а обов’язок держави!»

РЕАЛІЇ ТА ЦИФРИ

Голова БФ «Наше право» Юрій Федоренко розповів про трирічний соціальний експеримент за постановою КМУ № 1050, який дозволив оцінити реальні проблеми військових після повернення. Благодійні фонди, що отримали доступ до військових частин, стали першим каналом довіри. «Понад 80 % проблем військових і їхніх родин типові, і кейс-менеджмент виявився найефективнішим інструментом. В одному місті знайшли рішення – і воно почало працювати в інших громадах», – зазначив він.

Але є й інша сторона: система часто не працює. Юрій навів приклад ВЛК: в Україні лише 600 нейрохірургів  і це на потреби – 240 тисяч військових. Навіть за ідеального сценарію, огляд всіх військових займе понад 7,5 місяця. Черги до офтальмологів – ще одне болюче місце. «Держава має так само активно повертати людей додому, як вона активно забирає на фронт», – підкреслив Федоренко.

НОВІ ПРАКТИКИ Й РЕФОРМИ

Полковник Володимир Петухов, начальник управління реінтеграційних заходів Генерального Штабу, пояснив, що служби супроводу у ЗСУ лише почали працювати. «Новостворені служби отримали інструменти взаємодії з громадами. Ветерани повертаються не в окремий світ, а в конкретні міста, села, де має бути підтримка – і де її часто немає», – сказав Петухов. Особливий акцент він зробив на військових, що повернулися з полону: понад 2 500 людей за рік. Їх супроводжують у всьому – від побутових питань до документів, від медичної допомоги до безкоштовного житла.

Реформа передбачає комплексний підхід: повне медичне та психологічне обстеження до звільнення, оформлення пенсії, працевлаштування, житло та соціальну інтеграцію. Ці обов’язки може виконувати служба супроводу у ЗСУ. Законопроєкт планують внести на розгляд парламенту на початку наступного року.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА

Психологиня Юлія Башлакова з громадської організації «Інститут Людинознавства» розповіла, що моральна травма в Україні масова. «Війна поруч, на тій самій землі, куди повертаються військові. Це не тільки фізичні поранення – це загибель побратимів, злочинні накази, керівництво, яке буває віддаленим від фронту. Ці речі не зникають після демобілізації – вони стають частиною життя», – каже вона.

Згадує й про родини: «Партнери не завжди витримують. Хтось не може прийняти нову поведінку, страхи чи агресію, хтось – темп змін. І військовий може залишитися сам у колі цивільних, де ніхто не розуміє, з чим він живе».

Башлакова вказала на важливість формування в майбутньому нових навичок, отримання освіти та на роль університетів: «Там є простір, люди, групи розвитку, нові колективи. Там є майбутнє – і це те, чого бракує ветеранам після війни».

БІЛА КНИГА

Юристка Юлія Коваленко, яка представляє ГО «Ukraine 2.0» зазначила: сьогодні в Україні є турбота про військових, але немає системи турботи. «Є фрагменти, ініціативи, окремі люди, які витягують функції держави, але немає цілісної маршрутизації. Держава має сказати кожному військовому: я тебе бачу, я тебе чую, я тебе тримаю», – сказала вона.

Намагаючись вирішити проблему, народний депутат Тарас Тарасенко ініціював створення Білої книги: «Це перший комплексний документ, що описує цілісну систему підтримки ветеранів та їхніх сімей на всіх етапах повернення».

Біла книга та законопроєкт пропонують чіткий маршрут:

– повноцінне медичне та психологічне обстеження до звільнення;

– оформлення документів про пенсію;

– супровід у реінтеграції та пошук роботи й безкоштовного житла;

– визначення ролі кожного органу влади, громади та недержавних надавачів послуг;

– увага до сімей ветеранів як ключового елемента успішної адаптації.

Прийняття закону передбачає реальні кроки для зменшення соціальної напруги, повернення ветеранів в економіку та відновлення людського капіталу.

Відчуття справедливості, втрати побратимів, внутрішній біль – це виклик, з яким ветерани житимуть усе життя. Публічна дискусія показала: держава може і повинна навчитися підтримувати людину, коли вона повертається додому.

«Ветерани повертаються щодня. Ми вже запізнюємося», – підсумував Дмитро Харчук. І справді: законопроєкт, Біла книга та співпраця держави, громад, міжнародних партнерів і ветеранських організацій – шанс створити нарешті справжню, діючу систему, яка допоможе повернути життя в його людську форму.

Анастасія БОЙЧЕНКО

Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)

Читайте також:

Останні записи

Зараз читають: