Про галушки для ветеранів і не тільки…

Хто хоч щось знає про «Ветеранський центр Полтави» чи звертався туди за допомогою, той звичайно чув про його керівника Артема Ліфрідова. Артем створював цей центр, підбирав команду однодумців, об’єднував ветеранську спільноту міста. А влітку надійшла нова інформація: Ліфрідов звільнився й став займатися власною справою в галузі громадського харчування.

Так з’явився, як кажуть журналісти, інформаційний привід для того, щоб відвідати ветерана-підприємця та поговорити про його життєвий шлях від захисту України, через державну службу, до власного бізнесу.

В історичному центрі міста, між Краєзнавчим музеєм і пам’ятником Івану Мазепі, на вулиці Соборності, 2, під вивіскою «PRO Галушки» знаходиться затишне приміщення. Тут можна замовити й скуштувати авторські галушки з тигровими креветками, полтавські галушки з соусом карбонара й в’яленими томатами, галушки з хамоном і пармезаном, із білими грибами й сиром фета та ще багато різних галушок.

Однак нас, більше за галушки, цікавила особистість керівника закладу Артема Ліфрідова. А він влаштував теплий прийом, пригостив стравами й разом організували приємну розмову, яка й стала основою для цієї публікації.

СПОЧАТКУ БУЛА МРІЯ

Ідея бізнесу виникла під час служби в умовах воєнного часу й жорстоких боїв на виживання. 63 бригада, в якій служив Артем на посаді помічника гранатометника, дислокувалася на Закарпатті й відповідно там була велика кількість місцевих мешканців.

– В окопах був час поговорити про їжу, – розповів підприємець. – Хлопці говорили про свої традиційні страви, ті ж крумплі, бограч, банош. А я розказав про галушки. І з подивом дізнався, що більшість із них не те, що ніколи не куштували цієї страви, а й не чули про її існування. І ми домовилися, що коли я звільнюся, то обов’язково нагодую всіх галушками.

Однак Артему довелося звільнитися раніше, ніж планувалося. У бою під Херсоном, поблизу Чорнобаївки він отримав тяжке поранення. Тяжке наскільки, що лікарям, щоб врятувати бійця, довелося робити трепанацію. Потім були – реабілітація, ВЛК, резервний батальйон і врешті-решт списання з військової служби…

Бізнес, як такий, не був чимось новим для Артема. Біля десяти років він займався власною мережею магазинів, свого часу мав сервіс правильного харчування. І коли постало питання, чим слід зайнятися після служби, відповідь була однозначна: чимось суто полтавським. Тобто галушками.

ВЕТЕРАНСЬКИЙ ЦЕНТР

Але на шляху до здійснення мрії неочікувано виникла державна служба. Йому зателефонували з Міської ради й запропонували створити «Ветеранський центр Полтави». Створити, що називається, з нуля!

– Не зважаючи на бізнесовий досвід, я спочатку поняття не мав, яким має бути цей центр. А ще зіткнувся зі значним протистоянням, оскільки Полтава завжди була місцем сили для кацапської культури. І відповідно є велика кількість адептів «руського міра» на всіх рівнях влади, які продовжують підтримувати «дружбу братскіх народов». Тому довелося багато працювати, щоб зібрати ідейну команду, створити й запустити діяльність закладу. А паралельно ще й започаткувати Управління ветеранської політики.

Запитів про допомогу від ветеранів було дуже багато. Левову частину діяльності забирало оформлення необхідних документів. Недосконале законодавство, наявність значної кількості юридичних нюансів – це те, з чим довелося зіткнутися Артему на службі. Період у півтора року на посаді керівника найбільше запам’ятався запитами до військових частин, державних органів, місцевого самоврядування. Організовували проведення навчання з отримання грантів, підписання меморандумів із військовими підрозділами та цивільними організаціями, співпрацю з ветеранською спільнотою…

Усе створене продовжує й далі функціонувати, але вже без нього. Артем Ліфрідов вирішив займатися чимось своїм. Втілювати в життя власну мрію про галушки.

ЩОБ ТРАДИЦІЙНО ТА СУЧАСНО…

Була бізнес-ідея, було розуміння того, що й як слід робити. Було небагато власних грошей, залучили грантові кошти. Відкриття закладу «Pro Галушки» у березні поточного року відбувалося в тестовому режимі, на яке прийшли близькі люди, друзі, знайомі…

– Приємно, що тепер до нас приїжджають з інших міст, із того ж Харкова чи Сум, розповідають, що бачили нас в соціальних мережах і хочуть скуштувати дійсно полтавських галушок. Чому дійсно? Зараз у Полтаві є кілька закладів, де галушки роблять пампушкою, а начинку кладуть усередину. На Полтавщині ніколи так не готували! Подивіться на пам’ятник на Івановій горі! Для себе ми визначили, що галушки – це душа Полтави. Готуємо їх за старовинними рецептами, але з сучасною інтерпретацією.

Так напередодні свята Хелловіну страва була не традиційного білого, а чорного кольору. Такого ефекту їй надало чорнило каракатиці. І це не єдина відмінність від подібних точок харчування, які знаходяться в Полтаві. На відміну від закладів ресторанного типу, стріт-фуд має кілька переваг: нижча ціна при використанні дорогих інгредієнтів – хамони, креветки, пармезан; швидкість замовлення до десяти хвилин і нічого не готується завчасно.

Але найголовніше – це ветеранський бізнес! Тому всі військові, ветерани та учасники бойових дій мають 20 % знижки на всі без виключення страви. Для них завжди є підвішені порції, оплачені попередніми відвідувачами. Це, на думку Ліфрідова, одна з форм вироблення в байдужого суспільства поваги до захисників. У закладі завжди проводяться збори коштів для 116 полтавської бригади.

Артем згадує такий випадок:

– Якось заїхала до нас мама військовослужбовця, який після поранення знаходився в госпіталі в Одесі. Вона замовила галушки для всієї палати, в якій лежав її син. А ми, в свою чергу, подвоїли це замовлення й передали з нею для інших палат, у яких знаходилися захисники.

ВЕТЕРАНИ НА ЗАХИСТІ ЕКОНОМІКИ

Сьогодні Артем виношує ще одну ідею – створення франшизи на основі свого стріт-фуду. Зробити просту, доступну й дешеву модель власної справи для інших ветеранів. До цього Ліфрідова наштовхнули кілька випадків, свідком яких він був. Хлопці з війни поверталися з грошима, причому мали значні суми. Але минало кілька місяців, максимум півроку й у них уже нічого не було. Це свідчить про фінансову неграмотність, невміння розпоряджатися коштами. Тому франшиза має стати інструментом входження у власний бізнес.

– Причому все можна робити не за власні, а грантові кошти. Сьогодні у ветеранів для цього є маса можливостей. А в результаті будемо мати – реалізовану людину, робочі місця для побратимів і розвиватимемо економіку країни. Окрім назви й торгової марки, ми будемо пропонувати обладнання, рецептурні карти, стандартизацію всіх процесів, починаючи від ведення документації й закінчуючи постачанням сировини.

– Окрім того, що ми розвиваємо ветеранський бізнес, це ще й сімейна справа, – додає дружина Артема Ксенія Дендеря. – Тому поняття «це – твоє, а це – моє» в нас не існує. Як розпорядниця, я керую переважно внутрішніми процесами – постачанням продуктів, роботою з персоналом. Команда складається з кількох чоловік, серед яких ветеран, дружина й донька ветерана…

Але страва, яку згадували ще Котляревський і Гоголь, має таку властивість, що про неї не слід довго розповідати. Її треба спочатку пробувати, а потім їсти так, щоб за вухами лящало. Тому гостинні господарі Першого полтавського стріт-фуду «PRO Галушки» завжди раді бачити вас у себе. А ви вже самі маєте скласти враження про справжню, традиційну й прадавню українську страву…

Алла КОСИХ

Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)

Читайте також:

Останні записи

Зараз читають: