Починаючи з часів усвідомлення українського в Україні, відверто дивувався, чому у вишах кафедри російської мови й літератури завжди знаходилися на філологічних факультетах, а німецької, англійської, французької чи польської – на іноземних? Ще на початку 2000-х один поважний викладач намагався пояснити мені це «єдінством славянскіх народов». Але ж польський, чеський чи болгарський народи були й залишаються не менш слов’янськими.
Зараз для себе таку тенденцію пояснюю наступним чином: для усвідомлення цінності того чи іншого явища має пройти певний час. І тепер, під час війни з недорозвиненим народом, якого виховували на кращих зразках «рускай літєратури», такі учбові осередки, здається, нічим не відрізняються від московських церков, де моляться «єдіному Богу».
ПРАГНЕННЯ ДО КРАЩОГО
А ще в часи розвиненого соціалізму, коли ми протистояли «світовому злу», існувало пояснення, що «всє савецкіє люді» мають вивчати мови наших потенційних ворогів, тобто – англійську, німецьку, французьку. Така ідеологія максимально сприяла ситуації, коли більшість учнів і студентів за все життя так і не спромоглася вивчити хоч якусь із цих мов. Зате добре володіли російською. Значно краще, ніж своєю, державною. І яким же шоком для цієї більшості стала інформація про те, що, виявляється, вони користуються іноземною! Як же не хотілося погоджуватися з очевидним!
Те лайно, яким наповнювали свідомість радянських людей, після десятків років незалежності поступово вивітрилося. А для окремих особливо стійких умів не справили враження ні агресія на Донбасі, ні повномасштабна війна. Тут доречно використати українську народну мудрість, що горбатого могила виправить…
Але шлях до демократії, до Європи й подальшого життя без війни пов’язаний із вивченням досвіду тих, хто пройшов цей шлях раніше за нас. Найціннішим є те, що у високорозвинених країнах давно існує ветеранська політика й ветеранська культура. І все це там досягло неабияких результатів. Запозичення їхнього досвіду стає все більш актуальним для країни, що не за власної волі знаходиться у стані війни. І щоб вивчати, запозичувати, інтегрувати необхідно хоча б на середньому рівні володіти іноземною мовою. Зокрема англійською. І, мабуть, у першу чергу – англійською…
АНГЛІЙСЬКА ЯК НЕОБХІДНІСТЬ
ГО «Спілка ветеранів Сил оборони України» та Харківський національний університет імені В. Каразіна підписали меморандум про співпрацю ще в кінці 2023-го. За майже два роки, що пройшли з того часу, організація й виш провели багато спільних заходів, реалізували достатньо корисних проєктів. І що є особливо цінним – співпраця не лише продовжується, а розвивається та обіцяє значні перспективи.
Одним із таких проєктів стало вивчення англійської мови ветеранами, чинними військовими та членами їхніх родин. Ідея зародилася ще в лютому поточного року, а вже в червні вивчати англійську почали дві групи, набрані із представників ветеранської спільноти.
Юрій Корсунов, голова Ради ГО «Спілка ветеранів СОУ»:
– У сьогоднішніх реаліях знання англійської мови – це не хобі. Це необхідність для конкурентної спроможності на ринку праці, а відповідно – й на державній службі. Тому, коли керівники університету, в особі ректорки Тетяни Кагановської та проректора Анатолія Бабічева, заявили про готовність організації навчального процесу, ми звернулися до ветеранів. Причому не обмежилися лише Харківщиною, де територіально знаходиться наша організація. Записатися до навчальних груп можна було з будь-якого регіону України й навіть із-за кордону. Вивчення англійської мови викликало неабияку зацікавленість і всього за тиждень записалося понад 200 чоловік. Довелося з цієї кількості вибирати 30, оскільки оптимальна чисельність для ефективного навчання має складати не більше 15 чоловік у групі. Так було сформовано дві групи, які в дистанційному режимі почали знайомитися з термінами, граматичною будовою речень, часовими змінами дієслів…
ЯКЩО ВИВЧАТИ МОВУ – ТО ЛИШЕ В УНІВЕРСИТЕТІ!
Харківський національний університет імені В. Каразіна є одним із найстаріших навчальних закладів України. Заснований 1804 року, він славиться тим, що тут у різні часи працювала велика кількість видатних учених, основоположників наукових шкіл, лауреатів Нобелівської премії.
Факультет іноземних мов розпочав свою історію з 1930 року, тобто в цьому році йому виповнюється 95! І зараз на шести кафедрах факультету працюють (вдумайтеся в цю цифру!) понад 230 висококваліфікованих викладачів.
Анатолій Бабічев, проректор університету з науково-педагогічної роботи:
– Вивчення англійської мови – це лише невеличка частина того, що робить університет для ветеранів і спільно з ветеранами. Щоб вирішувати власні проблеми на міжнародному рівні, володіння іноземною мовою є головною умовою успішних комунікацій. Початок повномасштабної війни примусив нас переглянути власну місію, стратегію й напрямки діяльності. Якщо протягом 220 років існування стверджували, що головними завданнями є освіта й наука, то тепер з’явилася третя повноцінна й повноправна місія – соціальна відповідальність. Завдяки такій усвідомленості ми одними з перших у країні відкрили Центр ветеранського розвитку й почали активно співпрацювати з ветеранськими організаціями. Зокрема зі Спілкою ветеранів, яку знаємо давно, маємо спільні проєкти – як реалізовані, так і заплановані на найближче майбутнє. Нами підготовлений кейс освітніх програм, де ветерани зможуть опановувати ІТ-технології, навички психології, вивчення української мови. Кожен із 26 факультетів може запропонувати щось корисне для ветеранів.
Зараз заняття зі слухачами проводять старші викладачки Ольга Матвійчук і Лариса Павлова, які мають значний досвід, оскільки одна працює в університеті 18 років, інша – 26.
– Англійська мова для ветеранів, – розповідають викладачки, – майже нічим не відрізняється від англійської для всіх інших категорій населення. Але тут перед нами стоїть завдання розробити такі теми, які будуть стосуватися того, з чим ветерани стикаються у повсякденному житті. Це – побратими, медичне обслуговування, спогади про війну. А також уявити, як наші ветерани спілкуються з ветеранами з інших країн. Про що вони можуть говорити, яким чином будуть ділитися своїми здобутками й проблемами? Саме це й визначає тематику занять…
Ольга Матвійчук, старша викладачка кафедри іноземних мов професійного спрямування:
– У мене був досвід співпраці з ветеранами, але це були якісь поодинокі випадки. Постійно працювати два рази на тиждень протягом п’яти місяців із групою, що складається лише з ветеранів, мені ще не доводилося. Це вперше. Хоча, з точки зору навчального процесу, великої різниці не спостерігаю. Є люди мотивовані до навчання, а є ті, в кого мотивація відсутня. Для мене, як викладача, головне – це створення необхідної атмосфери для продуктивних занять. Слід також вказати, що комунікація з ветеранами є двосторонньою. Ми допомагаємо їм вивчати мову, вони вселяють у нас віру, що все буде добре й, рано чи пізно, ми житимемо в мирній країні. Тому дуже хотілося б продовжувати таку співпрацю з ветеранами й ми будемо робити все можливе, щоб це відбулося.
Найбільшою проблемою для викладача є формування групи слухачів із різними рівнями підготовки. Дійсно, яким чином слід проводити заняття, коли знаєш, що кілька людей мають якісь просунуті пізнання в англійській мові, кілька – вивчали її у школі чи виші, а інші – взагалі стикаються вперше? Виявляється, що коли людина потрапляє у групу з високим рівнем мовлення, вона достатньо швидко підтягується до цього рівня. Звичайно ж, у тому випадку, коли є мотивація і старанність перевершує лінощі.
На моє достатньо провокаційне питання, щодо того, чому для вивчення іноземної мови слід вибирати саме Каразінський університет, Лариса Павлова відповіла:
– Запорука якісного навчання – це поєднання традицій із новітніми технологіями. І те, й інше в університеті є! Це і висококласні викладачі, й необхідні технічні засоби, і програми зі штучним інтелектом.
ВІДГУКИ СЛУХАЧІВ
Що б не розповідали в університеті про власні успіхи, це завжди буде лише суб’єктивною думкою. Оскільки в результаті головними суддями діяльності громадської організації, керівництва навчального закладу та й викладачів зокрема будуть ті, хто навчаються, то ж цілком доречним буде надати слово саме їм.
Андрій Чубей, слухач курсів із Тернополя, учасник бойових дій, ветеран:
– Про набір довідався з якогось ресурсу в Інтернеті. Мене це зацікавило, тому що намагаюся вчити англійську мову скрізь, де є така можливість. Тепер можу ще й порівнювати різні методи й підходи. Наші курси мені дуже подобаються саме тим, що існує спілкування між слухачами, слухачів із викладачем. Я в захваті від чудової викладачки й заздрю її терпінню. Із власного досвіду знаю, наскільки складно працювати з людьми,. Питаєте, яка мета вивчення мови? Мені приємно, коли звучить пісня, а я розумію її зміст. Чи дивишся фільм в оригіналі й не виникає питання, про що вони там говорять? Бачу позитивний результат мого навчання й це дуже тішить!..
Розповідаючи про все хороше, що пов’язане із діяльністю курсів, не можу не згадати про один суттєвий недолік. Коли організатори мали список із понад двохсот претендентів, вони обдзвонили майже половину. Цікавилися, чи дійсно це має для них значення, чи будуть вони відвідувати заняття. Обов’язково! – відповідали претенденти. А далі трапилося так, що добра половина групи вибула із процесу. Хтось відразу, інші – відвідали два-три рази й кинули. Спрацювала давня істина: те, що дістається безкоштовно, мало цінується!
Цілком погоджуюся: вчитися чи ні – свідомий вибір кожного. Але коли не даєш своєму побратиму чи посестрі скористатися можливістю, це дуже схоже на прояв егоїзму. Іншого пояснення в мене не було. Однак, спілкуючись із цього приводу з однією зі слухачок, почув ще й таке пояснення: скоріше за все, люди, які записалися, просто переоцінили власні можливості. Подумали, що зможуть знайти час для занять і виконання домашніх завдань. Але жорстока дійсність внесла корективи й вони вимушені були відмовитися.
– Коли записувалася, – розповідала співрозмовниця, – я знаходилася у відпустці. І здавалося, що так буде й надалі. Але для вивчення слід мати достатньо часу, а його не завжди вистачає…
Світлана Дурицька, слухачка курсів, вчителька історії з Маріуполя, зараз мешкає в м. Дніпро:
– Мене англійська мова цікавить не лише з професійної точки зору, а й для саморозвитку, для тренування пам’яті. Вивчення в школі та університеті не залишило якихось суттєвих знань, тому доводиться починати з азів. Великих сподівань щодо курсів не було. Як для переселенки, суттєвим стало те, що проводилися вони безкоштовно. Але якість проведення занять наскільки мене вразила, що я стала з нетерпінням чекати кожного наступного заняття. Наша викладачка дуже професійна, доброзичлива й подає матеріал просто й зрозуміло. Сама освітня марка Каразінського університету для мене дуже багато значить. А також група, з якою мені доводиться навчатися, максимально позитивна й спонукає до освоєння нової інформації. Якщо буде така можливість, я б із радістю продовжила навчання.
Описана ситуація з вивчення іноземної мови показує, що попит на навчання у ветеранів існує. Тому таких курсів має бути більше. Значно більше. А для цього необхідно, щоб ветеранські організації набагато активніше співпрацювали з освітніми закладами й опікувалися побратимами не тільки зі свого регіону.
А ще суспільство повинне зрозуміти, що не лише ветеранські організації мають підтримувати ветеранів. Що досягати вагомих результатів слід не лише у вивченні іноземної мови, а й інших напрямках життєдіяльності. Ось тоді може й відбудеться формування в державі повноцінної ветеранської політики. Політики, про яку любить говорити велика кількість чиновників, а займатися її становленням доводиться одиницям…