Втратив обидві руки на війні, але навчився жити самостійно: історія ветерана Олександра Терещенка - Новини ветеранів зі всієї України

Втратив обидві руки на війні, але навчився жити самостійно: історія ветерана Олександра Терещенка

Ветеран Олександр Терещенко, який захищав Донецький аеропорт, 12 років тому втратив обидві руки та око через вибух ворожої гранати. Після важкого поранення йому довелося заново вчитися виконувати навіть найпростіші побутові справи. Зараз він ділиться своїм досвідом з іншими ветеранами та показує, як можна жити самостійно навіть після втрати кінцівок.

Про це Олександр розповів в інтерв’ю «Українській правді».

За словами ветерана, найбільше труднощів виникає зі звичайними речами, які люди роблять щодня, навіть не замислюючись. Щоб самостійно готувати їжу, користуватися телефоном чи виконувати домашню роботу, він використовує різні пристосування. Наприклад, для нарізання продуктів вбив цвяхи в кухонну дошку, а до ложки приварив кільце, щоб зручніше нею користуватися.

“Буває, що мене вибішують прості справи. Наприклад, щось підняти. Гачок у мене біонічний, керується зусиллям м’яза і не з будь-якого положення спрацьовує. Буває, що він в такому положенні, що ти не можеш ним керувати. Щось підняти – це елементарна справа на пів секунди, але не для тебе. Ти починаєш згинатися, ставати на коліна”.

Після поранення Олександр також придбав спеціальний унітаз із функцією біде та пультом керування за 3500 доларів. За його словами, така покупка допомогла йому стати менш залежним від сторонньої допомоги. Ветеран переконаний, що після важких поранень важливо насамперед облаштувати житло так, щоб людина могла самостійно користуватися ванною, туалетом та кухнею.

Своїм досвідом Терещенко ділиться з іншими військовими, які втратили кінцівки. Він проводить зустрічі та ретрити для ветеранів, де учасники вчаться самостійно готувати, доглядати за собою та виконувати побутові справи. Також на YouTube-каналі «Я зміг — і ти зможеш» він разом з іншими ветеранами показує практичні способи пристосуватися до життя після ампутацій.

Олександр розповів, що сам довго не наважувався робити деякі речі без допомоги близьких. Наприклад, лише через чотири роки після поранення навчився самостійно закапувати собі око. А коли дружина поїхала на тиждень, спробував поголитися електробритвою і зрозумів, що може робити це сам.

Водночас ветеран наголошує, що не потрібно соромитися просити про допомогу. Він зрозумів це під час пішої подорожі шляхом святого Якова, коли в нього зламався протез і довелося звертатися до незнайомих людей. Тепер Олександр вважає, що самостійність не означає повну відмову від підтримки інших.

“Коли перестав працювати протез, я став звертатися до людей навколо за дрібничками. І я побачив, наскільки їм було важливо мені допомогти. Я зрозумів: не треба бути таким пихатим, мовляв, я все сам. Це для мене стало поворотним у розумінні сторонньої допомоги – що це важливо для людей, які її надають. Раніше просити про неї для мене було як розписатися у власній неспроможності. А тепер я ставлюся до цього набагато легше”.

Терещенко також радить ветеранам після поранення шукати заняття, які допоможуть повернутися до активного життя. Це може бути спорт, робота, творчість або власна справа. Він підкреслює, що його досвід не є універсальним і кожна людина має знайти власний спосіб пристосуватися до нових обставин.