Ветерани, які пройшли через бойові дії, повертаються до цивільного життя з різним досвідом, потребами та планами на майбутнє. Для одних першочерговим питанням стає лікування та реабілітація, для інших – житло, освіта, працевлаштування або захист своїх прав. Водночас ветеранська спільнота дедалі активніше долучається до суспільного життя, місцевого самоврядування та обговорення державної політики.
Однією з організацій, які працюють у цьому напрямку, є Спілка ветеранів Сил оборони України. Вона займається питаннями соціального захисту, медичної реабілітації, житлового забезпечення, юридичної допомоги та освіти ветеранів.
Її очільник Валерій Мануйленко має досвід участі у трьох війнах. Він пройшов Афганістан, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у 2014 році добровольцем став на захист України, а з початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до війська.
Про власний військовий шлях, те, як змінилася війна за кілька десятиліть, практичну допомогу ветеранам, можливості для їхнього навчання та роль військових у майбутньому держави Валерій Мануйленко розповів в інтерв’ю.
— Пане Валерію, яким був Ваш життєвий шлях до першого військового досвіду? Як військова справа посіла важливе місце у Вашому житті?
Я народився в Харкові, тут навчався, закінчив середню школу, а потім вищий навчальний заклад. Після цього мене направили на військову службу до Туркестанського військового округу Радянського Союзу.
Під час служби я брав участь у бойових діях в Афганістані. Власне, із цього все й почалося.
Після завершення служби повернувся до Харкова і продовжив працювати в органах внутрішніх справ.
Однією з подій, у яких мені довелося брати участь, стала Чорнобильська трагедія 1986 року.
Тоді я навчався в Києві, у навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ. Коли сталася аварія, нас підняли по тривозі й направили на Чорнобильську атомну електростанцію для ліквідації наслідків.
Коли ми прибули, місцеві пожежники вже виконали значну частину роботи. Саме вони першими прийняли на себе удар, і багато з них загинули.
Після 1986 року я продовжив службу в органах внутрішніх справ у Харкові. Згодом вийшов на пенсію, працював у приватних компаніях.
Але у 2014 році, коли розпочалася антитерористична операція, мені знову довелося взяти до рук зброю.
Я пішов добровольцем, служив у Харківській 22-й окремій мобільній бригаді та виконував бойові завдання із захисту нашого східного кордону з росією.
Наприкінці 2015 року демобілізувався, повернувся до Харкова, а у 2016 році почав працювати у Спілці ветеранів.
«Соціальний захист ветеранів включає практично всі питання їхнього життя»
— Чим займається Спілка ветеранів Сил оборони України та які завдання перед собою ставить?
Спілка була заснована у 2015 році. Її головне завдання – соціальний захист ветеранів війни, людей, які брали участь у захисті Батьківщини.
Соціальний захист включає практично все, що потрібно ветерану в повсякденному житті. Це реабілітація після бойових дій, медичне обслуговування, житлові питання та багато іншого.
Наприклад, наша Спілка була одним з ініціаторів програми забезпечення житлом учасників АТО, яку ми називаємо «60 на 40».
Вона фінансується Харківською обласною радою. Людина самостійно обирає житло, сплачує 60% його вартості, а решту 40% компенсують з обласного бюджету.
Також ми багато працюємо над питаннями медичної реабілітації.
Зокрема, у шпиталі для ветеранів війни відкрили нове реабілітаційне відділення. Ми домоглися додаткового фінансування, необхідного для його роботи. Зараз ветерани можуть проходити там лікування та відновлення.
— Яку саме допомогу можуть отримати ветерани у цьому закладі?
Це можуть бути різні медичні послуги: психологічна допомога, реабілітація після поранень, протезування, операцій та лікування інших захворювань.
Під час війни у військових шпиталях переважно лікуються ті, хто продовжує проходити службу. Для звільнених військовослужбовців доступ до таких закладів обмежений.
Тому дуже важливо, щоб ветерани мали можливість отримувати необхідну допомогу в інших медичних установах.
Ми також працюємо над створенням медичного ХАБу для ветеранів війни та членів їхніх родин на базі колишньої залізничної лікарні в Харкові.
Там уже діє реабілітаційний центр. Серед основних напрямків – лікування кардіологічних і неврологічних захворювань, відновлення після інфарктів та інсультів.
— Як ветерану звернутися по допомогу? Чи потрібно проходити складні бюрократичні процедури?
Якщо говорити про членів нашої Спілки, то з 2015 року в Харкові та Харківській області їх було понад 14 тисяч.
Людина звертається до нас, ми узгоджуємо питання з медичним закладом, визначаємо дату лікування. Потрібно лише мати направлення від сімейного лікаря.
Тобто процедура достатньо проста.
Ми намагаємося зробити так, щоб ветеран не витрачав час на зайві бюрократичні питання, а міг отримати необхідну допомогу.
«Навіть якщо людина не є членом Спілки, вона може отримати безкоштовну юридичну консультацію»
— Які ще напрямки допомоги ветеранам є важливими у роботі Спілки?
Одне з питань – санаторно-курортне лікування.
Із початком повномасштабної війни фінансування цього напрямку з центрального бюджету було припинено. Але залишаються інші програми, якими ветерани можуть скористатися.
Наприклад, є можливість пройти реабілітаційне лікування після перебування в стаціонарі. Якщо людина відповідає умовам програми, вона може отримати 14 днів відновлення.
Ми співпрацюємо із санаторіями «Роща» та «Березівські мінеральні води». Коли до нас звертається ветеран, ми передаємо його медичні висновки до закладу. Якщо він відповідає умовам програми, узгоджуємо дату початку лікування.
Інший напрямок – житлово-комунальні пільги.
Після запровадження монетизації пільг у багатьох виникають запитання щодо правильності нарахувань. Зараз цими питаннями займається Пенсійний фонд України.
Ветерани звертаються до нас, і ми можемо перевірити нарахування, навіть перерахувати суми до копійки, щоб з’ясувати, чи немає помилок.
Також важливою є юридична допомога. Якщо ветерану або членам його родини потрібна консультація, вони можуть просто зателефонувати до Спілки.
Навіть якщо людина не є членом нашої організації, ми можемо записати її на безкоштовну консультацію до військового адвоката.
Для цього не обов’язково навіть приходити особисто, щоб попередньо домовитися. Інформацію про нашу роботу та можливості допомоги ми також публікуємо на сайті та в телеграм-групах.
Три війни – три різні досвіди
— Вам довелося пройти через Афганістан, війну після 2014 року та повномасштабне вторгнення. Наскільки відрізняється цей військовий досвід?
У 2022 році, у перший день повномасштабного вторгнення, ми зібралися у приміщенні нашої Спілки. Туди нам привезли зброю, і того ж дня ми стали на захист України.
Я служив у 2022–2023 роках. Потім мене звільнили за станом здоров’я, оскільки отримав лобову травму.
Якщо порівнювати навіть війну 2022–2023 років із тим, що відбувається зараз, – це зовсім різні речі. Тоді над нами літали дрони, які переважно спостерігали за позиціями та коригували артилерію. А зараз дрони безпосередньо вбивають, якщо не встигнеш сховатися.
Я навіть не уявляю, як би зараз почувався на фронті. Мій син також став на захист України у 2014 році. У 2022-му ми разом пішли до війська, але він і досі продовжує служити.
Військові пристосовуються до нових умов, хоча хлопці вже дуже втомилися.
— Чи допоміг Вам досвід Афганістану під час війни у 2014 році? А досвід АТО – після початку повномасштабного вторгнення?
Майже ніяк.
Це дуже різні війни, різні бойові дії та умови. Те, що було в Афганістані, практично не допомогло у 2014 році. А те, що ми знали у 2014-му, вже не допомагало так само у 2022-му.
Залишається лише загальний досвід військової служби.
У 2014 році, на початку російської агресії, Україна фактично не мала достатньо війська, щоб чинити опір. Тому тоді багато людей пішли добровольцями. Так само було і у 2022 році.
— Що найбільше запам’яталося Вам із цих років служби?
Насамперед люди, з якими служив. Зараз хлопці звільняються, приходять до нас у Спілку, і часом їх навіть важко впізнати. Тоді ти бачив людину у військовій формі, поруч із собою в окопі. А зараз вона приходить у цивільному одязі, минуло кілька років, і впізнаєш її лише тоді, коли починаєш розмовляти.
З багатьма побратимами, які залишилися живими, ми підтримуємо зв’язок. Дехто приходить у відпустку і вступає до нашої Спілки.
Зараз захист прав ветеранів особливо важливий. Тому що, якщо цим не займатися, людям буде важко реалізувати себе після повернення з війни.
«Ми допомагаємо ветеранам здобути вищу освіту, навіть якщо вони ще служать»
— Які можливості для навчання та професійного розвитку сьогодні мають ветерани?
Один із наших напрямків – допомога ветеранам в отриманні вищої освіти, зокрема другої вищої.
Ми тісно співпрацюємо з навчальними закладами Харкова. До нас звертаються як ветерани, які вже звільнилися зі служби, так і діючі військовослужбовці.
Якщо військовий хоче навчатися заочно, він може поєднувати навчання зі службою, але для цього потрібна відповідна довідка від командування.
Ми допомагаємо вирішувати ці питання. У нашій практиці не було випадку, щоб людина хотіла навчатися, а ми не змогли їй допомогти.
Також є курси англійської мови та водіння. Окремий напрямок — навчання керуванню автомобілем людей з інвалідністю.
Харківський національний автомобільно-дорожній університет планує створити спеціальний полігон для навчання водінню людей, які, наприклад, втратили кінцівки. Цей проєкт наразі перебуває на стадії організації.
— Чи є законодавчі ініціативи, які могли б полегшити повсякденне життя ветеранів?
Так. Зокрема, наша Спілка долучилася до ініціативи щодо внесення змін до законодавства для забезпечення ветеранів доступнішими автомобілями.
Ідеться про можливість ввезення транспортних засобів з-за кордону зі змінами в умовах розмитнення та сплати відповідних платежів. Цю ініціативу підтримала ветеранська спільнота України.
У Верховній Раді були зареєстровані відповідні законопроєкти. Харківська обласна рада також підтримала цю пропозицію та направила свої висновки до парламенту.
Ми продовжуємо працювати над тим, щоб ці законодавчі зміни отримали підтримку.
Валерій Мануйленко: «Ветерани повинні займати державні посади»
— Яку роль, на Вашу думку, ветерани мають відігравати у відбудові України та формуванні її майбутнього?
Ще до початку повномасштабної війни наша Спілка виступила з ініціативою програми «Патріоти до влади».
Її підтримав Інститут державного управління при Президентові України.
Суть програми полягає в тому, що ветеран, який має відповідну освіту, фах і професійну підготовку, повинен мати пріоритетні можливості для роботи на державних посадах.
Ми проводили спільні навчання разом із Харківським національним університетом імені Каразіна та Інститутом державного управління. Допомагали ветеранам отримати знання, необхідні для подальшої роботи в органах влади.
Також ми працювали над участю ветеранів у місцевому самоврядуванні. Перед місцевими виборами 2020 року висували своїх кандидатів.
Серед представників нашої Спілки були обрані два депутати Харківської обласної ради, два депутати Харківської міської ради та багато депутатів районних рад.
На жаль, декілька наших депутатів уже загинули під час війни. Але ми продовжуємо працювати в цьому напрямку.
— Що Вас найбільше турбує в тому, якою буде Україна після війни?
Передусім хотілося б завершити війну. Тоді вже буде зрозуміліше, у якому напрямку рухатися далі. Але загалом наше завдання — відбудувати державу, зробити її економічно та військово сильною.
І, звичайно, не забувати про соціальний захист. Ми працюємо з ветеранами, діючими військовими, членами родин загиблих захисників, людьми з інвалідністю внаслідок війни. Насамперед турбуємося про них.
— Що б Ви хотіли сказати українським військовим, які зараз продовжують захищати країну?
Ті, хто ще служить, тримайтеся, хлопці. Ми на вас розраховуємо.
Бо без вас не буде країни, не буде нічого.
«Ветеран — це насамперед патріот країни»
Наприкінці розмови Валерій Мануйленко відповів на кілька коротких запитань про військову службу, володіння зброєю та особисті уроки війни.
— Ветеран для Вас – це насамперед?
Насамперед це патріот країни, який у разі необхідності стане на її захист.
— Найголовніший урок, який дала Вам війна?
Не треба довіряти нашим сусідам, будемо так казати.
— Служити мають усі?
Я б не сказав, що абсолютно всі. Служити мають ті, хто має змогу і бажання.
У нас була ініціатива, щоб до державної служби допускали людей, які пройшли військову службу.
Ідеться не обов’язково про участь у війні. Навіть у мирний час людина може отримати військову спеціальність, пройти навчання та службу, а потім повернутися на державну посаду.
— Яке Ваше ставлення до вільного володіння зброєю?
У багатьох країнах це вже реалізовано. Ми співпрацюємо з організаціями, які займаються питаннями володіння зброєю, і працюємо над відповідними законодавчими ініціативами.
Я вважаю, що це потрібно. Але Верховна Рада поки що не дійшла до повноцінного врегулювання цього питання. Думаю, після війни воно стане ще актуальнішим.
Що далі?
Після завершення війни Україна зіткнеться з масштабним завданням повернення військовослужбовців до цивільного життя.
Ідеться про створення доступної системи медичної допомоги, реабілітації, житлового забезпечення, освіти та працевлаштування. Не менш важливим буде налагодження взаємодії між ветеранами, громадськими організаціями та державними інституціями.
Приклад роботи Спілки ветеранів Сил оборони України демонструє один із можливих підходів: коли організація не лише інформує про права та гарантії, а й безпосередньо допомагає людині отримати конкретну послугу.
Водночас, як наголошує Валерій Мануйленко, ветерани мають бути не тільки отримувачами державної підтримки, а й активними учасниками формування майбутнього країни.
Адже від того, наскільки успішно Україна зможе використати досвід своїх захисників у цивільному житті, залежатиме і якість повоєнного відновлення держави.