Для багатьох захисників боротьба не закінчується після фронту – вона лише переходить в іншу площину, де замість зброї доводиться запасатися довідками, висновками лікарів і нескінченним терпінням. Ті, хто став на захист України й повернувся з фронту, нерідко зіштовхуються з новим випробуванням – складним і виснажливим проходженням військово-лікарської комісії та процедурою встановлення інвалідності. Замість отримання негайної підтримки й допомоги, багато ветеранів змушені місяцями збирати документи, чекати в чергах та доводити наслідки поранень і травм.
Тож виходить, що у час, коли суспільство називає їх героями, частина захисників після повернення опиняється сам на сам із байдужістю системи, бюрократичними перепонами та реальною непотрібністю власній державі.
Чому процес встановлення інвалідності для ветеранів часто перетворюється на багатомісячне випробування, з якими труднощами стикаються військові та чи реально сьогодні домогтися справедливості?
Інфаркт – не завжди привід
Колишній військовий Артем Норенко з Харківщини строкову службу не проходив, оскільки був визнаний обмежено придатним. А в 2014 році, з початком російсько-української війни, добровільно пішов до військкомату, пройшов комісію й написав аж вісім рапортів, що бажає служити. Він був почутий, воював у 92 бригаді, проте через декілька років демобілізувався за станом здоров’я.
«У квітні 2022 року мені зателефонували, – згадує Артем, – я прийшов до військкомату й без жодних комісій уже наступного дня поїхав на фронт. Так потрапив у 111 бригаду ТрО Луганської області. Лише в кінці грудня пройшов ВЛК у Добропіллі. Тяжкі бої призвели до чималих втрат, через що нас майже одразу після повернення перевіряли на придатність. Мені порадили зробити ультразвукове дослідження серця й направили до терапевта. Але терапевт відповіла, що сама знає, кого варто направляти, а кого ні…»
Згодом військовий отримав поранення голови. Одні лікарі писали, що це уламок, інші – що закрита черепно-мозкова травма, треті – що травма відкрита із забоєм мозку. Через це поранення Норенко проходив ВЛК уже в Харківському госпіталі. Тут йому повідомили, що переніс інфаркт. Але оскільки невідомо було, коли саме стався інфаркт, пацієнт не мав жодних довідок про захворювання; це не стало приводом для комісування.
Час від часу, через стрімке погіршення здоров’я, чоловіку доводилося звертатися до лікарів. В одному з госпіталів Артему порадили пройти МРТ. Резонансна терапія виявила забій головного мозку. Утім, для списання й цього було не достатньо. Дієвою причиною звільнення стало лише встановлення групи інвалідності в його дружини.
Військовий наголошує на часі, який він витратив, щоб домогтися інвалідності самому: так, після поранення у квітні 2023 року, групу інвалідності йому вдалося отримати лише у грудні:
«Коли я вже був списаний і мав групу, знову пройшов обстеження ВЛК. І тут комісія поставила мені діагноз «придатний». Бо врахували чомусь лише захворювання серця».
Аналізуючи ситуацію, Артем вказує на нерівнозначність звичайної та військової лікарень при встановленні діагнозу. Часто лікарі виносять рішення виключно на свій розсуд. Бувають випадки, коли воно залежить від наполегливості самого військового.
«Мені відомі ситуації, – розповів Норенко, – коли пораненого в частину виводили поза штат, адже на час проходження всіх комісій він уже не може бути корисним війську. У моєму випадку, доки я проходив ВЛК, то залишався на службі й інколи навіть виходив на «нуль». Найцікавіше, що МСЕК не встановлював групу інвалідності, а лише автоматично продовжував наявну. То ж виходить, що огляд був лише фікцією…»
У черзі на милицях
Ветеран війни Сергій Жигалов – колишній військовий 77 десантно-штурмової бригади. Захищав країну з серпня 2022 року.
«Через чотири місяці з початку служби, – розповів Сергій, – ми проходили ВЛК, щоб визначити придатність для подальшої служби. Як тоді, так і зараз основна проблема – це великі черги до спеціалістів. Тоді ми з товаришем були на милицях, а вистояти чергу в такому стані дуже складно. Інша проблема: дуже багато поранених і лікарі роблять акцент лише на основне поранення. Наприклад, у бійця поранена рука, це поранення фіксується, а те, що в нього ще й контузія, залишається непоміченим».
Ветеран наголошує, що часто, для проходження ВЛК, потрібно їхати в інше місто, вистоювати величезні черги. На власному прикладі військовий розповів про заниження ступеня здоров’я при встановленні діагнозу. На той час у Сергія були перебиті велика та мала гомілкові кістки:
«У мене була евакуація до Дніпра, далі до Кропивницького, потім на гвинтокрилі відправили до Вінницької клініки, а ще згодом відбулася евакуація до Чернівців. Постала велика вірогідність втрати кінцівки. Після поранення нога стала коротшою на 2,5 сантиметри, почалося ускладнення з коліном. Лише після піврічного лікування в Києві мені повідомили, що в мене перебиті два нерви».
Тут слід вказати, що ступінь придатності для військової служби встановлює Військово-лікарська комісія. А групу інвалідності раніше визначала МСЕК – медико-соціальна експертна комісія. Із-за корумпованості цього органу із 2025 року МСЕК були ліквідовані. Їхнє місце зайняли експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи – ЕКОПФО. Ті, хто стикався з обома органами, говорять, що така зміна внесла позитивні зміни. Але Сергій уважає, що й тепер достатньо непросто довести справедливий діагноз.
«Для прикладу, в мене немає частини кістки, – говорить він, – і вона вже не відросте. Але це не втрата повного функціоналу кінцівки, наприклад, якби людина втратила око чи отримала повну ампутацію руки. У мене немає частини кістки, але щороку мені треба їздити й щось доводити».
Довідка – наше все!
Ольга Нотик стала волонтером ще у 2014 році. А не так давно жінка почала працювати спеціалістом служби супроводу військових, адже вважає, що саме така діяльність наразі найбільш затребувана. Щоб підтримувати ветеранів не лише словом, а й правовою обізнаністю, час від часу Ольга проходить курси та тренінги із правових питань, які допомагають врегульовувати проблемні ситуації захисників. Вона вважає, що найбільшою проблемою залишається встановлення реальної групи інвалідності.
Із власного досвіду Ольга Нотик розповіла історію військового з Харківщини Олександра М., який отримав поранення ще у 2015 році. Після цього йому дали третю групу інвалідності, з армії списали. До всього додало ускладнення ще й захворювання на ковід.
«Одна нирка почала відмовляти, – говорить Ольга, – і йому пересадили мамину донорську. На жаль, навіть після лікування у Варшаві, через ту саму інфекцію, відмовила й пересаджена нирка. Зараз Саша кожні три дні ходить на діаліз, йому планують робити ще одну пересадку. Щоб отримати нову групу, колишній військовий звернувся до ВЛК, але йому повідомили, що не можуть пов’язати захворювання з пораненням і групу він може отримати лише цивільну. Це тягнеться з липня 2025 року. Львівська ВЛК каже, що попереднього висновку лікарів недостатньо. А збирати довідки минулих років досить складно».
Ще одна історія, яку розповіла Ольга Нотик, про військового Сергія зі Львівщини. На війні він отримав поранення в живіт у 2022 році. Йому дали додаток до форми №5 про обставини поранення. Але забули написати, що він у той час не перебував у стані алкогольного сп’яніння. Правда, там немає й протилежного ствердження. Проте Пенсійний фонд не нараховує йому виплати, оскільки довідка виписана начебто не за законом. А в частині повідомили, що не можуть знайти матеріали, згідно яких давали виписки у 2022 році.
Активістка зазначає, що досить часто встановлення групи інвалідності блокує ситуація, коли військові не здатні порозумілися зі службовцями частини чи медичного закладу. А їм конче не вистачає певних документів.
«Зазвичай хлопцям просто потрібно, – підсумовує Ольга, – щоб хтось був поруч, вислухав і допоміг. Бо інколи військові, переживши стрес, розуміють зовсім не те, що від них хочуть або розуміють не зовсім так, як їм кажуть. Інколи просто потрібно перекласти з лікарняної мови на людську. Адже, напевно, ні в кого з держслужбовців немає мети образити когось із військових. Часто вони просто не вміють зробити це інакше. Тож буде швидше й ефективніше, якщо військового супроводжуватиме близька або довірена особа, яка готова занурюватися у бюрократичну складову й це значно пришвидшить ефективність процесу оформлення. Краще, щоб у таких випадках хлопці зверталися за правовою допомогою або супроводом».
Лікуватися до останнього
Під час роботи над статтею нам удалося поговорити з колишнім військовим Семеном Дудником, який зараз допомагає своїм побратимам домогтися справедливості. Чоловік уже понад пів року працює на посаді юрисконсульта у Кременчуці на Полтавщині.
«Проблеми у військових, – говорить він, – виникають навіть на стадії медико-санітарної частини, де часто відмовляються надавати повторне направлення на лікування. Адже всі розуміють, що хворий або тягтиме кошти з бюджету на інвалідність, або випадатиме зі строю. На жаль, виникають такі вказівки, коли процес хочуть загальмувати. Наприклад, якщо людина поранена – вона проходить ВЛК й іде собі лікуватися. Але якщо розпочалася хвороба серця, той же гіпертонічний криз, чомусь намагаються такої процедури уникнути. Тоді я одразу говорю, щоб після лікування оформляли 10 діб відпустки та зверталися до свого сімейного лікаря. Військовий проходить сімейного лікаря, збирає сукупність медичних відомостей і в частину подає всі дані про захворювання.
Але є випадки, коли лікуються після поранення. Поранення вилікуване, але з’явилися супутні захворювання. Тому тут інший алгоритм дій: треба написати рапорт і звернутися до медико-санітарної частини, до лікаря й узяти виписку, що з’явилася супутня хвороба, яка потребує лікування».
Я запитала, чи були випадки, коли ЕКОПФО не підтверджувало групу, але потім удавалося довести інвалідність? На що Семен Дудник відповів:
«На жаль, поки що ні. Поки немає ані судових прецедентів, ні чогось іншого. Зараз ЕКОПФО не розглядає діагноз як такий, він розглядає критичний розлад здоров’я. Ще недавно, при Міноборони, працювала комісія перегляду, куди людина могла подати оскарження. Якби ця комісія працювала, я би теж подався на переогляд. Адже в мене травма відбулася під час бойових дій, а супутнє захворювання з’явилося через два тижні. І оці два тижні мені стали поперек всього прагнення домогтися справедливого діагнозу. Так, моя інвалідність підпадає під інвалідність війни, але не підпадає під те законодавство, яке діє наразі…»
Ще Дудник розповів про ситуацію, в яку потрапив його клієнт:
«От зараз ми розглядаємо справу із хлопцем, в якого немає правої руки та правого ока й погано працює права нога. Але його не списують зі служби, оскільки він хоче отримати першу групу інвалідності. Йому дали відповідь, що першу групу ніяк не доб’ється, бо він пересувається. І тепер він відмовляється від проходження комісії ЕКОПФО, як і від того, щоб поїхати в частину та підписати рапорт про списання. Його вивели зі штату, отримує 490 гривень заробітної плати. Хоча, я вважаю, що йому варто таки списатися та пройти комісію…»
В усіх інших випадках Семен радить не поспішати подавати документи до ЕКОПФО до повного списання з військової частини. Адже від цього залежать виплати, які зможете отримати або ні. Варто лікуватися до кінця – до останнього висновку ВЛК, яка визнає, що військовослужбовець є непридатним. І ніяким чином не зупинятися на висновку «обмежено придатний»!
Післямова
Ми звернулися до 12 регіональної військово-лікарської комісії, що в місті Харків, із питанням, як часто військові подають запити на переогляд ступеня свого захворювання? За даними начальника Сергія Мусієнка, лише за минулий рік до їхньої комісії надійшло 7749 таких звернень: «Найчастіше військові оскаржують ступінь придатності до військової служби та причинний зв’язок їх захворювань».
Утім, на наші запитання: за яких умов переглядається ступінь «придатності», які для цього слугують фактори, які аргументи є дієвими при оскарженні – отримали посилання на Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, затверджене наказом Міністерства оборони України.
Тож, навіть за наявності очевидних травм, ампутацій, контузій чи важких психологічних наслідків ветерани місяцями, а то й роками не можуть отримати остаточне рішення щодо групи інвалідності. Одним затягують видачу документів, іншим – змінюють формулювання причин травми, а декому взагалі відмовляють через нібито «недостатність підстав». Особливо болючою є ситуація, коли поранення, отримане під час бойових дій, формально визнають лише «пов’язаним із проходженням служби», а не «захистом Батьківщини». Здавалося б, кілька слів у документах можуть означати різницю в сотні тисяч гривень одноразової виплати та суттєво впливати на подальший соціальний захист людини.
Правозахисники й самі ветерани дедалі частіше говорять про системну проблему: держава фактично не справляється з кількістю поранених та травмованих військових, а значні бюджетні виплати створюють додаткову мотивацію для затягування процесів. Адже встановлення інвалідності для військового – це не лише статус, а й великі компенсації, пенсії, пільги, забезпечення реабілітацією та іншими гарантіями. Адже у випадках бойової інвалідності суми допомоги можуть сягати понад мільйон гривень…
Ліна РОМАНЧЕНКО
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)