Процес формування нової Ради ветеранів при Міністерстві у справах ветеранів, який мав стати перезапуском ветеранської політики, уже на старті викликав дискусії, критику і конфлікти в регіонах. Формально йдеться про консультативно-дорадчий орган, який має представляти інтереси ветеранів на державному рівні та брати участь у формуванні державної ветеранської політики. Фактично ж у багатьох областях процес супроводжується питаннями щодо прозорості процедур, доступу кандидатів до виборів та реальної участі ветеранів у формуванні цього органу.
Голова Ради ветеранів України Валентин Ковальський пояснює, що рішення про переформатування Ради ветеранів було ухвалене Міністерством у справах ветеранів, оскільки попередній склад фактично перестав повноцінно працювати після початку повномасштабної війни. За його словами, багато членів Ради ветеранів після 2022 року повернулися до війська, частина загинула, тому постало питання оновлення складу. Водночас він зазначає, що сам механізм переформатування викликає питання:
«Положення про Раду ветеранів було змінено фактично без обговорення з Радою ветеранів і громадськістю. Не всі наші зауваження були враховані. Є великі ризики, чи прийдуть туди дійсно ветерани, які будуть представляти ветеранів саме того чи іншого регіону».
Він також припускає, що через складність процедури та велику кількість документів у деяких областях може бути лише один кандидат або кандидати, яких підтримує місцева влада.
Представник Чернівецької області у Раді ветеранів Вальтер Шефер говорить, що проблема виборів полягає не лише у процедурі, а й у реаліях війни:
«Зробити можливими мегапрозорі вибори зараз дуже важко, тому що дуже багато людей на фронті, багато хто загинув».
Сам Шефер вирішив не балотуватися повторно, пояснивши це тим, що наразі для нього пріоритетом є допомога військовим, які досі на війні. Водночас він зазначив, що кандидати, які подалися, є достойними і зможуть представляти інтереси ветеранів.
Представник Ради ветеранів від Миколаївської області Дмитро Гнатюк описує інший досвід – коли Рада ветеранів фактично стала робочим органом, який допомагає ветеранам вирішувати конкретні проблеми. За його словами, після поранення він зіткнувся з ситуацією, коли на папері для ветеранів існує багато програм і гарантій, але на практиці їх доводиться виборювати самостійно.
«На декларативному рівні для ветеранів щось є, а по факту нічого немає, і відстоювати свої права потрібно самим ветеранам».
У Миколаївській області до Ради ветеранів включили представників військових частин, ТЦК, ветеранського відділу ОВА та самих ветеранів. Засідання проводять онлайн, а члени Ради виїжджають у громади та вирішують проблеми ветеранів на місцях.
«Ветерани зараз – це в більшості люди з інвалідністю. Вони розраховують, що держава віддячить, а отримують довідки, суди і ходіння по кабінетах. Це потрібно спрощувати».
Водночас він позитивно оцінює саму ідею виборів до Ради ветеранів України, але застерігає, що все залежить від того, як цей процес буде реалізований.
«Ідея виборчого процесу дуже гарна, але результат залежить від того, як вона реалізується. Я просто переживаю, щоб це не перетворилось на звітність – ми когось обрали і відправили, а що далі?»
Колишній представник від Луганської області Володимир Правенький займає більш критичну позицію і взагалі не планує балотуватися. Він вважає, що проводити вибори під час війни неправильно, оскільки багато ветеранів не можуть взяти участь у процесі.
«Самими виборами під час військових дій ми порушуємо права тих, хто міг би взяти участь у цих виборах».
За його словами, громадський ветеранський рух частково зруйнований війною, тому обирати представників зараз означає, що значна частина ветеранів просто не буде представлена.
Найбільш конфліктна ситуація виникла у Харківській області, де початково до виборів не допустили одразу двох кандидатів – Костянтина Руденка та Дмитра Олійника.
Кандидат Костянтин Руденко розповів, що про недопуск до виборів йому повідомили телефоном представники Департаменту у справах ветеранів Харківської обласної військової адміністрації. Причиною назвали нібито недійсні підписи у листах підтримки.
Сам Руденко називає це рішення безпідставним і заявляє, що жодної експертизи підписів не проводилося, а люди, чиї підписи визнали недійсними, особисто прийшли і підтвердили їх.
«Ми прийшли, ось люди, ось їх підписи. Ми питаємо: хто вирішив, що вони підроблені? Нам відповіли: ми колегіально вирішили. Наші доводи розбивалися просто об стіну небажання нас розуміти».
Процес формування Ради ветеранів України є важливим етапом у розвитку ветеранської політики, адже цей орган має представляти інтереси ветеранів на державному рівні. Втім ситуація в регіонах показує, що вже на етапі відбору кандидатів виникають конфлікти, недопуск кандидатів, складні процедури та питання щодо прозорості процесу.
Головна проблема полягає в тому, що вибори відбуваються під час війни, коли значна частина ветеранів не може брати участь у процесі, а громадські ветеранські організації лише відновлюють свою діяльність. У таких умовах існує ризик, що нова Рада ветеранів не буде сприйматися як орган, який дійсно представляє ветеранів.
Водночас самі кандидати та представники ветеранських організацій зазначають, що участь у цьому процесі для них – це не боротьба за посади, а спроба зробити ветеранську політику реальною та дієвою.
Історія з виборами до Ради ветеранів лише починається, і саме від прозорості цього процесу залежатиме, чи стане цей орган авторитетним голосом ветеранів, чи перетвориться на формальну структуру без довіри ветеранської спільноти.
Ми й надалі будемо стежити за розвитком цієї ситуації.