ЗРК «Тор»: радянські комплекси, які повернули з консервації

Цьогоріч виповнилося 45 років з дня виходу постанови Ради Міністрів СРСР про розробку самохідного автономного зенітного ракетного комплексу 9К330 «Тор». Його й досі використовують у різних точках світу, в тому числі й на Донбасі. У цьому матеріалі згадаємо про те, як проектувався комплекс, як використовується нині, і чи потрібен він Україні взагалі.

 

Розробником перспективного комплексу 9К330 «Тор» був призначений Науково-дослідний електромеханічний інститут Мінрадіопрому; головним конструктором став Веніамін Єфремов (автор ЗРК «Круг» і «Оса», ЗРС С-300В); крім того, до створення різних елементів комплексу залучалися деякі інші підприємства оборонної, радіоелектронної і т.д. промисловості.

 

Читайте також:

Зміни характеру війни, до якої тоді готувалися «совєти» позначилися на вимогах до нового ЗРК. Комплекси ППО повинні були боротися не тільки з літаками і вертольотами противника. Список цілей «Тора» доповнювався крилатими ракетами, керованими бомбами; змінилися і вимоги за розмірами перевізного боєкомплекту. В результаті було вирішено будувати новий ЗРК на основі гусеничного шасі – така база забезпечувала можливість роботи в одних порядках з танками і БМП.

 

ЗРК «Тор» було взято на озброєння у 1985 році. Всі основні агрегати комплексу розміщувалися на бойовій машині 9А330. В якості основи для неї використовували шасі ГМ-355 Мінського тракторного заводу.

 

За рахунок підвищення вимог масу машини довелося збільшити до 32 тонн і поставити 840-сильний дизельний двигун; він забезпечував рухливість на рівні актуальних на тоді танків і БМП (максимальна швидкість комплексу «Тор» на шосе досягає 65 км/год, запас ходу – 500 км).

 

На 9А330 встановлена станція виявлення цілей (СВЦ), станція наведення (СН), спеціальна обчислювальна машина (ЕОМ) для обробки інформації про цілі та пускова установка з вісьмома гніздами для ракет. Також встановлені системи навігації та топографічної прив’язки, газотурбінний електрогенератор, апаратура життєзабезпечення і т.д.

 

Для виявлення цілей «Тор» використовує когерентно-імпульсну СВЦ кругового огляду, що працює в сантиметровому діапазоні; черговість огляду різних секторів визначає електроніка. Станція виявлення цілей може працювати в кількох режимах, основний – режим огляду навколишнього простору за 3 секунди. Автоматика комплексу може відслідковувати до 24 цілей одночасно, але СН «працює» лише по одній.

 

Інформація про цілі виводиться на екран робочого місця командира машини. СВЦ і автоматика дозволяли засікати літаки на висотах 30-6000 м і на дальностях до 25-27 км. Для керованих ракет і бомб дальність виявлення не перевищувала 10-15 км. Була можливість виявлення вертольотів на землі (на дальності до 6-7 км) і в повітрі (до 12 км). Одразу слід зауважити, що це заявлені виробником характеристики, які з розвитком авіаційної техніки частково втратили актуальність.

 

При бойовій роботі на позиції час реакції комплексу становить 8,7 с, при супроводі військ і пуску ракети з короткої зупинки він зростає на 2 с. Перехід машини з похідного положення в бойове і назад займає близько трьох хвилин. На завантаження нових ракет в пускову установку йде близько 18 хвилин (за допомогою транспортно-заряджальної машини 9Т231). Для ураження цілей ЗРК «Тор» використовує ракету 9М330 (довжина 2,9 м, стартова вага 165 кг, осколково-фугасна бойова частина вагою 14,8 кг).

 

Після розпаду СРСР ці ЗРК були  на озброєні українських військових, але через низку причин були виведені на консервацію. З початком російсько-української війни ЗСУ довелось їх повертати: вже в серпні 2017 року одна машина була показана на виставці «Міць нескорених». Згодом стало відомо, що країна-агресор постачає ці комплекси бойовикам: в серпні 2017 року БПЛА ОБСЄ вперше зафіксував два 9К330 «Тор» біля села Касянівка (Донецька область).

 

В травні 2018 року стало відомо про плани Міноборони відновити та повернути на озброєння «Тор». В лютому 2019 року пройшли випробування практичними стрільбами на полігоні «Ягорлик»: на модернізованих ЗРК «Тор» та «Куб» було замінено аналогові системи на цифрові, що мало підвищити ефективність та термін роботи.

 

А 8 січня 2020 року в небі над Тегераном був збитий пасажирський літак авіакомпанії МАУ, загинули 176 людей – всі, хто був на борту. Пізніше стало відомо, що в нього влучили дві ракети від ЗРК «Тор-М1», нащадка варіації 9К330, які Іран придбав для своєї системи ППО у Росії. 

 

“ЗРК «Тор», грубо кажучи, це два радіолокатори і два блоки по чотири ракети, але, до речі, не обов’язково на одному шасі і не обов’язково гусеничному, це залежить від модифікації. Для таких місцевостей, як, наприклад, на Донбасі, більше підходить гусеничний варіант, для пустельних вистачить і колісного… Комплекс «Тор» використовує доволі просту ракету, в якої немає власного бортового комп’ютера, власної голівки самонаведення. Вона отримує команду комп’ютера і наводить її. На машині досить хороший радіолокатор, та сама станція наведення, який обчислює траєкторію цілі і визначає, яким оптимальним чином спрямувати до неї ракету.

 

За призначенням та дальністю їх можна порівняти з «Буками», хоч останні все ж можуть вражати цілі на відстані у 2-3 рази більше. Історично обидва ЗРК розроблялися для захисту механізованих, бронетанкових з’єднань, які наступають, у тому числі, на марші, у русі. Ефективність «Торів», справді, сильно залежить від кількості установок і об’єктів, які потрібно захистити, від здатності супротивника ввести розвідку засобами радіоелектронної боротьби” – розповідають військові експерти.

 

ЗРК «Тор» – не найновітніший, але все ще придатний для вирішення деяких завдань комплекс малої дальності, який в українській системі ППО абсолютно точно не є зайвим (з огляду на наявний парк). Залишається під питанням кількість цих апаратів – достеменно відомо лише про існування шести машин, хоча цього вкрай мало для надійної оборони всієї лінії фронту. Адже деякі військові вважають цей комплекс ідеальним для враження БПЛА противника (з поправкою на високу вартість ракет, щоправда).

 

Зазначимо також, що реалізувати більш глибоку модернізацію комплексу на вітчизняних потужностях буде складно: за радянських часів в Україні ЗРК не виробляли. Можливо, варто зосередитися на модернізації готового проекту – оновленого комплексу «Печора», роботи над яким спільно ведуть КБ «Луч» та підприємства «Рамзай» і «Радіонікс».

 

Водночас нагадаємо, чим завершилася модернізація старих комплексів росіянами: їхні ЗРК «Тор-М2», нові варіанти моделей 9М330, у великій кількості знищувалися азербайджанськими та турецькими БПЛА під час боїв за Нагірний Карабах; там ці апарати показали цілковиту неефективність, попри високу вартість. За результатами цього конфлікту можемо судити і про те, яких втрат може коштувати будь-якій країні ненадійна система ППО в зоні потенційного конфлікту.

 

Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”

 

Читайте також: