Ветеран АТО, 60-річний київський інженер Ігор Гурчик, якого вважали загиблим, винайшов прилад для реабілітації поранених і лікування дітей, хворих на ДЦП.
Ігор Гурчик з 2015 року живе другим земним життям. Але ті, хто вірить в реінкарнацію, хай не поспішають плескати в долоні на підтвердження теорії посмертного перевтілення. Спочив, а згодом і благополучно ожив, колишній боєць «Айдару» з ласки чиновників в погонах. Правда, й досі він так і не знає, кому з них «завдячувати» за звістку про свою завчасну смерть. Та і не шукає винних в тому, що був похований заживо. На війні будь що може трапиться: вижив, і на тому спасибі…
Трапилося ця неприємна історія з інженером, який в липні 2014 року добровольцем пішов захищати від сепаратистів Україну в складі батальйону «Айдар».
«А вже через місяць на околиці Луганська, де точилися бої, нашу групу накрило снарядами «градів». Одного з побратимів вбило, ще трьох поранило, – переказує перипетії сумнозвісного 2014-го року І. Гурчик. – Серед поранених був і я. Спочатку відвезли до шпиталю у Харків, звідти до Києва. Після госпіталю повернувся в «Айдар». В 2015 році почалися проблеми з лівою ногою, і я знов опинився в київському госпіталі, де і з’ясувалося, що вийшов Указ Президента України П. Порошенка про нагородження групи воїнів орденами і медалями. Мене нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеню… посмертно. Добре, хоч дома про мою «смерть» не знали…»
Служба в АТО для киянина скінчилася 17 серпня 2015 року. Після демобілізації, як і більшість його побратимів, які поверталися з фронту додому, герой цього матеріалу замислився над подальшим життям. Для «атовця», котрий свого часу закінчив КПІ і мав диплом інженера, починати було не важко.
«Вирішив, що повернуся до звичної технічної творчості, адже, коли лежав у госпіталях, щодня бачив, як складно проходить реабілітація поранених у кінцівки. Тому вирішив розробити такий прилад, – пригадує фронтовик. – Тоді, у співавторстві з дочкою, теж випускницею КПІ, і народилася наша перша версія приладу MIOTRACER, який ми розробили для реабілітації поранених. Зокрема, у ноги. Прилад запатентували три роки тому…»
Але то був лише початок подальшої копіткої технічної праці винахідника – «атовця», котрий вирішив не зупинятися на першій моделі свого приладу, і продовжив удосконалювати механізм, який полегшить реабілітацію не тільки поранених у кінцівки. Але, приміром,і дітей, хворих на ДЦП, аутизм. Тобто, тих, хто потребує занять з так званою «дрібною» моторикою, яка розвивають і відновлюють навички володіння верхніми кінцівками, та полегшують життя людей, що перебувають на межі інвалідності.
Нову модель свого технічного дітища, яка народилася після випробувань першого приладу інженер жартома називає іграшкою. MIOTRACER-3 вигідно відрізняється від свого попередника. Як технічними характеристиками, так і своєю функціональністю, адже за допомогою «іграшки» можна не лише відновлювати рухомість рук, але й впливати на втрачені мовні та інші функції. Крім того, нова розробка цілеспрямовано проектувалася для розвитку рухомих навичок у дітей, хворих на ДЦП.
«Прилад проектувався, як максимально універсальна платформа, яку можна використовувати не лише в спеціальних навчальних чи медичних установах – клініках та спеціалістами, які мають приватну практику, але і в домашніх умовах, – стисло пояснює функціональне призначення останньої моделі MIOTRACER його винахідник. –Останнє дуже важливо для родин, в яких виховують дітей, хворих на ДЦП, аутизм…».
Сьогодні І. Гурчик стримано згадує етапи створення унікальної технічної новинки, бо на цьому шляху у винахідника було значно більше колючого терня, ніж шовкової травички. Хоча, констатує інженер, це типова ситуація для будь-якого українського винахідника, котрого не підтримує чиєсь поважне конструкторське бюро або концерн. І хоча його дітище зовні здається невибагливим приладом, але має доволі серйозну «начинку». Самих лише електронних деталей та мікросхем на платах розміщено понад дві сотні.
«Для виготовлення прототипу тренажеру звернувся до українських підприємств. Зокрема, у Києві та Львові. Але там запросили таку ціну, що я зрозумів, що ніколи не реалізую свою задумку і прилад так і залишиться у кресленнях, – переповідає фронтовик свої пригоди, пов’язані із виготовленням промислового зразку MIOTRACER. – Довелося шукати щастя за кордоном. Виручили… китайці».
В КНР за схемами інженера з України швидко і якісно виготовили потрібні елементи приладу і переслали замовнику. Причому, дивується винахідник, обійшлося це йому втричі дешевше, ніж правили вітчизняні промисловці… Проте, налагодити випуск малої серії приладів, винахіднику не вдалося й досі. Усе впирається в гроші, яких бракує. Дослідні зразки вдалося зібрати завдяки матеріальній допомозі рідних, побратимів і небайдужих людей, які через ФБ дізналися про розробку фронтовиком унікального приладу. Винахід колишнього бійця «Айдару» вже отримав право на життя і схвальні відгуки спеціалістів. Зокрема, провідних лікарів-неврологів однієї із столичних клінік. Підбадьорили винахідника і офіційні результати Фестивалю інноваційних проектів Sikorsky 2020, які оголосили 13 листопада 2020 року в Києві. За результатами конкурсу стартапів проект №58 «Міотрейсер» окрім першого місця в номінації «Найкраще технологічне рішення» увійшов і до списку проектів відзначених Фондом науково-технічного розвитку України ім. В.С. Михалевича.
Здавалося б, для фронтовика-винахідника настали вдалі часи для «просування» свого дітища, яке вже заслужило високу оцінку на престижному заході і серед спеціалістів. Але, як відомо, наші надії розбиваються об реалії життя. Так сталося і з MIOTRACER, який поки що маловідомий в Україні. На початку 2020 року у І. Гурчика з’явилася можливість продемонструвати свій винахід на престижній медичній виставці в столиці. Що, безперечно, послужило б ознайомленню широкого кола спеціалістів з його приладом. Але все знову вперлося в гроші. За участь у виставці винахідник мав заплатити 10 тисяч гривень, яких у колишнього бійця «Айдару» не було… Потім на Україну насунувся карантин і життя наче завмерло. У тому числі, і технічне.
«Через коронавірус втрачено багато зав’язків, нереалізованими залишилося чимало вдалих технічних рішень тощо, – з гіркотою у голосі констатує інженер-винахідник. – Для практичного тестування ми подарували один екземпляр нашого приладу Житомирському дитячому будинку, де його успішно використовують і звідти надходять дуже добрі відгуки. Країна потребує такого приладу, потребує розвитку системи реабілітації хворих і поранених, удосконалення системи інклюзивної освіти тощо. Наш прилад простий у виготовленні. Складати його могли б, приміром, на виробництвах, де працюють інваліди тощо, але…».
Наразі розробник унікального приладу звернувся до Президента України, розраховуючи привернути увагу до свого винаходу, який, як він переконаний, потрібен країні. І сподівається, що на найвищих щаблях влади дослухаються до фронтовика і допоможуть втілити технологію MIOTRACER в життя.
Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.
Нагадуємо: